Корупційні злочини: поняття та загальна характеристика

Деякі з дослідників все ж акцентують увагу на проблемі визначення власне механізму корумпованих відносин, розуміючи механізм корупції як: а) двосторонню угоду, за якої особа, що перебуває на державній чи іншій службі, нелегально «продає» свої службові повноваження або послуги, що засновані на авторитеті посади чи пов'язаних з ним можливостях, фізичним або юридичним особам, групам (у тому числі організованим злочинним формуванням), а «покупець» отримує можливість використати державну чи іншу структуру в своїх цілях: для збагачення, законодавчого оформлення привілеїв, ухилення від передбаченої законом відповідальності, соціального контролю і т. п.; б) вимагання службовцем хабара, додаткової винагороди; в) ініціативний, активний підкуп службовців, нерідко з одночасним сильним психологічним впливом на них. При цьому зазначається, що взаємовигідна двостороння угода є найбільш поширеним механізмом корупції. За даними деяких досліджень, вона обопільно простежується приблизно у половині всіх випадків хабарництва, частіше, ніж пряме вимагання хабара та ініціативний підкуп, які мають місце майже однаково.

В описаному механізмі корупції А. І. Долгова виділяє особливу ситуацію, за якої «угода» полягає в тому, що особа «купляється» нібито «на корню», одержуючи регулярну винагороду, не відаючи, яке «завдання» їй прийдеться виконувати і коли саме. У такому випадку посадова особа продається не фізично, а «закладає» свої повноваження, можливості, зв'язки тощо. Таким чином створюються основи «тотального підкупу» [ 8 ]

Такої ж позиції щодо механізму корупції дотримується В. Д. Лаптеакру, на думку якого в корупції присутні елементи «кримінального договору», предметом якого є купівля-продаж офіційних повноважень за винагороду. Позиція цього автора, власне, базується на положеннях Закону Республіки Молдова «Про боротьбу з корупцією», в якому корупція розглядається як «зговір двох сторін», одна з яких пропонує чи обіцяє не передбачені законом переваги або блага, а інша, яка перебуває на службі, погоджується прийняти чи приймає їх в обмін на виконання чи невиконання певних пов'язаних із службою дій [10].

Таке визначення механізму корупції базується на розумінні цього явища як «продажності посадової особи» і незважаючи на описані вище варіанти в принципі зводиться до одного - до взаємодії на матеріальній основі обох сторін корумпованих відносин - суб'єкта корупції і особи, яка забезпечує матеріальну «оплату» його послуг (за висловом А. І. Долгової, корупціонера і коруптера). Різниця полягає лише в характері такого роду корумпованих відносин: діють обидві сторони при цьому добровільно чи така угода для однієї з сторін носить вимушений характер; кому із них належить ініціатива зазначених «купівлі-продажу»; незаконна винагорода корупціонером отримується систематично, незалежно від вчинюваних ним дій чи епізодично - лише за вчинені ним конкретні дії тощо. Однак, така різниця видається не принциповою для суті корупції, оскільки зміст корумпованих відносин і їх правова оцінка залишається в принципі однаковою для всіх зазначених варіантів.

З огляду на це, можна констатувати, що наведена схема механізму корупції відображає лише один із можливих аспектів корумпованих відносин. 3 юридичної точки зору йдеться лише про хабарництво.

Прибічником визнання угоди механізмом корумпованої поведінки є також Н. О. Лопашенко. Даючи характеристику найбільш небезпечним проявам корупції (корупційним злочинам), вона виходить з того, що корупцінні злочини це:

1) завжди угода між посадовою особою і особою, яка зацікавлена у відповідних діях посадової особи;

2) угода, яка завжди носить взаємовигідний характер (не обов'язково матеріальний);

3) угода, яка завжди суперечить чинному законодавству.

Особливість підходу Н. О. Лопашенко полягає в тому, що вона визнає саме угоду єдиним механізмом злочинної корумпованої поведінки, тоді, як, наприклад, автори зазначеного вище російського підручника «Кримінологія» за редакцією А. І. Долгової вважають, що угода є найбільш поширеним механізмом корупції. Крім того, обов'язковою ознакою такої угоди вона називає її протиправність. Іншими словами, предмет такої угоди має бути завжди незаконним. При цьому вона допускає нематеріальний характер вигоди від такої угоди, що одразу ж розширює її рамки за межі хабарництва. Водночас, це породжує досить парадоксальну ситуацію, за якої один і той же вид злочину за наявності усіх обов'язкових описаних у законі ознак може як визнаватися корупційним злочином, так і не визнаватися. Це, наприклад, стосується зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК): якщо посадова особа зловживала владою або посадовим становищем в інтересах іншої особи, то воно визнаватиметься корупційним злочином, якщо ж таке зловживання вчинялось для задоволення особистого інтересу посадової особи - ні.

Розглядаючи корупцію у контексті радянського кримінального права, Б. В. Волженкін виділяє три основні різновиди корумпованої поведінки посадових осіб.

Перший - заволодіння посадовою особою чужим майном шляхом його вилучення всупереч волі власників з використанням службового становища.

Другий - використання посадовою особою службового становища при вчиненні інших дій корисливого характеру, не пов'язаних з заволодінням чужим майном (наприклад, зловживання службовим становищем із корисливих спонукань, контрабанда, спекуляція).

Третій, «класичний» різновид прояву корупції - одержання посадовою особою матеріальних цінностей чи послуг матеріального характеру у зв'язку з посадою, яку вона обіймає, з відома осіб, які передають ці цінності чи надають послуги. Подібний прояв корупції передбачений кримінально-правовою нормою - одержання хабара [ 8 ].

Таким чином, запропонований Б. В. Волженкіним підхід щодо розгляду різновидів корумпованої поведінки суттєво розширює правові рамки корупції порівняно з наведеним вище розумінням механізму корумпованих відносин. Однак, і він, на мій погляд, має два істотні недоліки. По-перше, механізм корумпованої поведінки аналізується лише стосовно кримінально караних проявів корупції. За межами аналізу залишається корумпована поведінка, яка утворює інші види корупційних правопорушень. По-друге, будь-який із виділених цим автором різновидів корумпованої поведінки пов'язується виключно із задоволенням корисливого інтересу корупціонера, у той час, як такий інтерес може бути і некорисливим.

Варіанти корумпованої поведінки. Механізм корупції в може передбачати два варіанти корумпованої поведінки, за яких в одному випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожен з яких за допомогою встановлення корупційного зв'язку прагне задовольнити свої інтереси (в окремих випадках - інтереси тільки однієї сторони корумпованих відносин, інтереси іншої сторони з точки зору правової оцінки вчиненого можуть, так би мовити, не проглядатися), в іншому - корумпована діяльність зводиться до дій лише однієї особи (корупціонера), яка самостійно (без взаємодії з іншим суб'єктом) задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень.

Перший з них, який грунтується на принципі «ти мені - я тобі», у свою чергу також може характеризуватися двома ситуаціями:

1. Взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на матеріальній основі, коли суб'єкт, наділений владними (службовими) повноваженнями, за матеріальну винагороду вчиняє на користь особи, яка надає цю винагороду, певні дії з використанням наданої йому влади чи посадових повноважень або утримується від вчинення певних дій, які він міг чи зобов'язаний був у даній ситуації вчинити з використанням влади чи посадових повноважень. У такому випадку ми маємо справу із класичним проявом корупції - з підкупом-продажністю особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Предметом купівлі-продажу виступає влада (службові повноваження), а засобом розрахунку - винагорода матеріального характеру. У більшості випадків (коли «продавцем» влади виступає посадова особа) юридичною мовою це називається хабарництвом - даванням-одержанням хабара. Саме з таким проявом корупції пов'язане типове розуміння цього явища і механізму корумпованих відносин. При такого роду корупції, умовно кажучи, відбувається обмін влади на власність, на матеріальні цінності, на послуги матеріального характеру.

2. Взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на вигідних для обох сторін умовах, які не обумовлюються безпосередньою матеріальною винагородою. Йдеться також про свого роду підкуп, який відрізняється від попереднього характером розрахунку: предметом купівлі-продажу у цьому випадку виступає також влада (службові повноваження), однак засобом розрахунку - винагорода нематеріального характеру. Ця особливість суттєво розширює правові рамки корупції, не дозволяючи зводити її у правовому розумінні лише до хабарництва. Водночас, вона не змінює суті вчиненого і не зменшує характеру його суспільної небезпеки. Адже для держави і суспільства в принципі не суть важливо, яку винагороду одержує носій владних (службових) повноважень за свою продажність, що, зокрема, підтверджується тим, що об'єктом одержання хабара традиційно визнається не принцип оплати праці службовців, а авторитет і престиж влади. Принципово важливим є те, що, по-перше, особа, уповноважена на виконання функцій держави, продається, а, по-друге, у такому випадку корумпована особа починає служити не державі та суспільству, а тому, хто його «купив» за неофіційну матеріальну винагороду чи за будь-яку іншу вигоду. Важливо, що в результаті таких дій, як вже зазначалось вище, відбувається «пошкодження» системи управління, «продаж влади».

Теоретично можлива і третя ситуація взаємодії суб'єктів корупційних відносин, коли посадова особа шляхом неправомірного використання владних повноважень задовольняє чийсь особистий чи груповий інтерес третіх осіб, не отримуючи за це нічого для себе особисто. У такій ситуації, яка виходить за рамки принципу «ти мені - я тобі», ми маємо справу з так званим «корупціонером-альтруїстом». На практиці така ситуація малоймовірна, хоча повністю виключити її все ж не можна. Ця ситуація не охоплює випадків, коли не встановлено істинного особистого інтересу носія владних повноважень, який зловживав ними в інтересах третіх осіб. Не встановлення такого інтересу ще не означає його відсутність. Йдеться про зловживання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, владою чи посадовими повноваженнями саме за відсутності прагнення задовольнити свій особистий (корисливий чи будь-який інший) інтерес, коли задоволення інтересу третіх осіб є засобом задоволення (щонайменше розрахунок на це) особистого інтересу носія владних (службових) повноважень. Може бути і «альтруїзм» навпаки, коли особа задовольняє приватний інтерес особи, уповноваженої на виконання функцій держави (надає їй будь-які послуги, у тому числі матеріального характеру), не очікуючи відповідної взаємності. Однак такі випадки можуть бути віднесені до корупції лише за умови, що особа, уповноважена на виконання функцій держави, яка отримує винагороду чи послуги, усвідомлює, що факт надання таких винагород чи послуг безпосередньо пов'язані з її офіційним статусом. Зокрема, це стосується випадків одержання такою особою незаконної винагороди не за виконання чи невиконання будь-яких конкретних дій, а за добре ставлення, заступництво, потурання тощо.

Другий варіант корумпованої поведінки, як вже зазначалось вище, полягає у тому, що суб'єкт корупції задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень без взаємодії з іншими особами (взаємодія можлива лише в рамках співучасті у вчиненні злочину).

Обидва ж варіанти об'єднує те, що як у першому, так і в другому випадках, суб'єкт корупційних діянь задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес третіх осіб за допомогою неправомірного використання офіційно наданих йому влади або посадових (службових) повноважень.

Обидва зазначені варіанти об'єднує також те, що незаконне використання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, свого статусу чи можливостей, які з нього випливають, з метою одержання особистої вигоди чи в інтересах інших осіб, створює необгрунтований пріоритет інтересів одних осіб перед іншими. Поява такої нічим не аргументованої переваги і є, як зазначають окремі дослідники, початковий показник корумпованої поведінки посадової особи, яка її допустила. Необґрунтованість такого пріоритету полягає в тому, що особа набуває його виключно за рахунок неправомірного використання наданої їй влади чи посадових (службових) повноважень. Офіційні повноваження використовуються не за призначенням - в інтересах суспільства і держави, а в приватних (особистих, третіх осіб, групових тощо) інтересах.

Схеми корупційної поведінки. Якщо спробувати описати ці варіанти механізму корупції за допомогою умовних схем корумпованої поведінки, то вони зводитимуться до таких:

1. «Ти мені - я тобі» (взаємодія суб'єктів корумпованих відносин здійснюється на матеріальній основі). Це найбільш поширена, найбільш типова і найбільш ефективна з точки зору досягнення результату корупційної діяльності схема корумпованих відносин, яка на побутовому рівні відображається фразою «не підмажеш - не поїдеш».

Правова оцінка дій суб'єктів корумпованих відносин при такій схемі залежить від багатьох обставин, зокрема, від статусу особи, уповноваженої на виконання функцій держави, характеру вчинюваних дій, належності ініціативи незаконної матеріальної винагороди, наявності примусу до такого роду дій тощо. Так, якщо суб'єктом корупції є посадова особа, то одержання нею незаконної матеріальної винагороди за виконання чи невиконання в інтересах того, хто надає таку винагороду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи посадових повноважень, утворює склад одержання хабара, а надання зазначеної винагороди - склад давання хабара. Якщо ж таку винагороду одержав працівник державної установи чи організації, який не є посадовою особою, за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням службового становища, його дії за наявності необхідних підстав утворюють склад злочину, передбаченого ст. 191-2 КК (одержання незаконної винагороди працівником державної установи чи організації). Надання матеріальних благ або вигод майнового характеру у таких випадках не є кримінально караним.

У разі вчинення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за незаконну винагороду дій, які утворюють певний склад злочину (зловживання владою чи посадовим становищем, перевищення влади чи посадових повноважень, посадова підробка, винесення завідомо неправосудного вироку, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності), її дії потребують додаткової кваліфікації за відповідною статтею КК.

Особливістю зазначеного виду корумпованих відносин є те, що навіть дії, вчинені особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за незаконну матеріальну винагороду в межах офіційно наданих їй повноважень, визнаються кримінально караними - одержанням хабара чи одержанням незаконної винагороди працівником державної установи чи організації.

2. «Ти мені - я тобі» (взаємодія суб'єктів корумпованих відносин здійснюється на нематеріальній основі). Також досить поширена схема корумпованих відносин, яка, на відміну від попередньої, як правило, характеризується слабшою мотивацією дій суб'єктів такої взаємодії. Хоча в окремих випадках, особливо коли це стосується вирішення життєво важливих для суб'єктів таких відносин питань (наприклад, вступу дітей до вузу, влаштування родичів на роботу, просування по службі тощо), мотиви такого роду корумпованої діяльності можуть не уступати, а інколи і переважати корисливу мотивацію.

Що стосується правової оцінки дій суб'єктів корумпованих відносин, то у таких випадках вона може бути набагато різноманітнішою від попередніх ситуацій. Насамперед, слід відзначити, що відсутність матеріальної основи таких відносин виключає хабарництво - як одержання хабара, так і його давання. Правова оцінка дій особи, уповноваженої на виконання функцій держави, головним чином залежить від трьох моментів: 1) чи є вона посадовою особою; 2) наскільки її дії відхиляються від рамок правомірної поведінки, обумовленої її офіційним статусом; 3) на задоволення якого інтересу іншої особи спрямовані її дії.

Характерним видом корумпованої поведінки, яка вписується у зазначену схему, є розкрадання чужого майна з використанням посадового становища. Такою схемою охоплюються також випадки використання посадовою особою в особистих чи інших неслужбових цілях державних коштів, наданих їй у службове користування приміщень, засобів зв'язку, техніки або іншого державного майна. Власне, нею охоплюється будь-яке використання влади або посадових (службових) повноважень в особистих інтересах.

Знову ж таки, як і в попередньому випадку, правова оцінка дій особи, уповноваженої на виконання функцій держави, може бути самою різноманітною - вони можуть утворювати склад злочину, адміністративного чи дисциплінарного правопорушення.

Зазначені схеми корупційних відносин можуть мати різні варіації, переплітатися між собою, але в принципі вони зводяться до наведених вище.

З огляду на зазначені механізми корупційних відносин, корупційні діяння можна розділити на три групи.

1. Першу групу складають діяння, пов'язані з використанням особою, уповноваженою на виконання функцій держави, влади або посадових (службових) повноважень для незаконного одержання нею грошей, матеріальних цінностей, послуг і переваг матеріального характеру. Тобто, йдеться про безпосередній підкуп посадової особи, яка «продає» владу за незаконну матеріальну винагороду (ст. 168 КК) або отримання такої винагороди (послуг, переваг) хоча і не за «продаж» владних (службових) повноважень, але у зв'язку з наявністю таких (ст. 191-2КК).

2. Другу групу складають діяння, які пов'язані з незаконним заволодінням посадовою особою з використання посадового становища чужим (у більшості випадків державним або колективним) майном (ч. 2 ст. 84 КК).

3. Третя група зазначених діянь - це інші діяння, які вчинює особа, уповноважена на виконання функцій держави, з використанням наданої їй влади або посадових (службових) повноважень для задоволення особистих, у тому числі корисливих, вузькогрупових, корпоративних інтересів, інтересів третіх осіб, не пов'язані з одержанням незаконної матеріальної винагороди і з незаконним заволодінням чужим майном. До такого роду діянь можуть бути віднесені будь-які зловживання зазначеної особи, вчинені з корисливих або інших особистих інтересів. Що стосується злочинів, то ознак корупційного може набути будь-яке злочинне діяння, яке вчиняється з використання влади чи посадового становища для задоволення особистих інтересів.

Викладене дає підстави для певних висновків:

1. Правильне з'ясування питання про механізм корупційних відносин суттєвим чином впливає на визначення змісту механізму протидії корупції, а отже, на її ефективність.

2. У принципі механізм корупційних відносин може передбачати два варіанти корумпованої поведінки, за яких в одному випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожен з яких за допомогою встановлення корупційного зв'язку прагне задовольнити свій інтерес, в іншому - корумпована діяльність зводиться до дій лише однієї особи (корупціонера), яка самостійно (без взаємодії з іншим суб'єктом) задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень.

4. Стан, структура та тенденції розвитку корупції в Україні

Криміногенна ситуація, яка складається в останнє десятиліття в Україні, характеризується, зокрема, небувалим поширенням корупційних проявів. Цей факт визнаний не лише фахівцями в галузі юриспруденції, а й на найвищому політичному рівні нашої країни, відображений у законодавчих актах, підкреслюється іноземними експертами. Вище вже були наведені висловлювання відомих політиків та експертів, результати соціологічних та інших досліджень, положення нормативно-правових актів з цього приводу. Вони фактично зводяться до одного - Україна є державою з надзвичайно високим рівнем корупції, яка становить реальну загрозу її національній безпеці та конституційному ладу. Корупцію визнають як загальну характерну рису нинішнього стану України.

Такий висновок, який тягне за собою відповідні соціальні, політичні та економічні наслідки для України, потребує свого емпіричного підтвердження. Це можливо зробити шляхом глибокого соціологічного та кримінологічного аналізу ситуації у цій сфері. Зокрема, з'ясування реального стану та тенденцій корупції в Україні на підставі офіційних даних про вчинені корупційні правопорушення, осіб, які їх вчинили, сфери поширення зазначених діянь тощо. Виявляється, що зробити це не просто і, насамперед, з огляду на таке:

По-перше, в нашій державі відсутнє нормативно-правове розуміння корупційних правопорушень. Немає єдності в погляді на корупцію, її види, у тому числі кримінально-правового характеру, і серед науковців. Це певною мірою не стосується правопорушень, відповідальність за які передбачена Законом України «Про боротьбу з корупцією» [ 2 ].

По-друге, офіційна статистика фіксує відповідні показники стосовно лише певної частини корупційних правопорушень. Так, відповідні статистичні форми обліку передбачають відображення інформації щодо кількості, структури злочинів, характеристики осіб, які їх вчинили, тощо лише стосовно частини діянь, які Кримінальним кодексом визнані злочинними. Знову ж таки, ці моменти у значній частині не стосуються правопорушень, відповідальність за які передбачена Законом України «Про боротьбу з корупцією». Все це перешкоджає чіткому і однозначному визначенню кола корупційних правопорушень, у тому числі такого найбільш небезпечного їх виду, як корупційні злочини, а отже і з'ясуванню повної картини щодо стану, структури, тенденцій, географії корупційних правопорушень..

Разом з тим, отримати певне уявлення про стан, структуру, тенденції та географію корупції загалом та її окремих видів в Україні, виходячи з офіційної статистики, все ж можливо.

Розпочнемо з дослідження статистичних даних щодо найбільш небезпечного виду корупційних правопорушень - корупційних злочинів.

Офіційна статистика, як та, що здійснюється Міністерством внутрішніх справ, так і та, що здійснюється Міністерством юстиції, дає можливість отримати більш-менш повну інформацію лише стосовно окремих видів злочинів, які можуть бути визнані корупційними, зокрема, передбачених статтями 84, 165, 168-170 КК. На прикладі цих злочинів і спробуємо визначитися з деякими тенденціями корупційної злочинності в Україні.

Хабарництво (ст. ст. 168 - 170 ККУ). Хабарництво є найбільш небезпечним проявом корупції і включає у себе одержання хабара, давання хабара та посередництво в хабарництві. Два останні злочини не є посадовими в строгому розумінні цього слова. Однак їх можна визнавати корупційними умовно, виходячи з нерозривного зв'язку з таким посадовим злочином, як одержання хабара.

За даними офіційної статистики хабарництво традиційно в середньому складає 0,3 - 0,5% від загальної кількості зареєстрованих в Україні злочинів. Хоча в окремих сферах національної економіки чи галузях діяльності воно має значно більшу питому вагу. Так, в органах внутрішніх справ його частка складає 13,6% від загальної кількості вчинених працівниками системи МВС злочинів і 1/3 від кількості посадових злочинів.

Аналіз статистичних даних про кількість вчинених злочинів свідчить про те, що у 2015 - 2018 рр. спостерігалась тенденція до зростання кількості випадків хабарництва. Так, за даними Міністерства внутрішніх справ, у 2016 р. в Україні було зареєстровано 420 випадків одержання хабара (ст. 168 КК), 55 - посередництва в хабарництві (ст. 169 КК) і 524 - давання хабара (ст. 170 КК). У наступних роках ці цифри були такими: у 2015 р. відповідно 1187, 84 і 589, у 2016 - 1286, 77 і 542, у 2017- 1540, 76 і 600, у 2018 - 1641, 89 і 718.

Таким чином, якщо у 2015 р. в Україні було зареєстровано 999 випадків хабарництва, то у 2016 р. кількість таких злочинів вже становила 2326 (+ 232,8%). При цьому найбільшу кількість зазначених злочинів було зареєстровано у 2018. (2448), а найменше - у 2010 - 2013 рр. (відповідно 999, 1008, 988, 1136). За цей період найбільше зросла кількість одержання хабарів - більше ніж у три рази, у той час, як кількість посередництв у хабарництві лише удвічі, а даванні хабара - всього на 74,5%.

Якщо говорити про осіб, засуджених в Україні за хабарництво, то їх кількість є значно меншою за кількість виявлених фактів хабарництва. За офіційними даними Міністерства юстиції, кількість засуджених за хабарництво характеризується показниками, наведеними у таблиці.

Аналіз наведених статистичних даних дає змогу констатувати факт суттєвих розбіжностей між кількістю зареєстрованих фактів хабарництва і кількістю осіб, засуджених за його вчинення. Наприклад, за виявленими у 2018 р. 420 фактами одержання хабара було засуджено лише 77 осіб, у 2012 р. за виявленими 1540 такими фактами - всього 305 осіб. Ще більш разючою ця різниця є для посередництва у хабарництві, за вчинення якого засуджується всього по кілька осіб, у той час як за статистикою МВС таких фактів щорічно виявляється 70-80. І це при тому, що питома вага засуджених за хабарництво серед засуджених за посадові злочини постійно зменшується. Так, якщо у 2010 р. із засуджених за посадові злочини був засудженим за хабарництво приблизно кожний другий, то в 2017 р. таким був уже лише кожний шостий.

Дослідження свідчать про те, що із виявлених фактів хабарництва по порушених по ним кримінальних справ до суду доходить лише менше половини (приблизно 40%) таких справ [ 6 ].

Результати застосування Закону України “Про боротьбу з корупцією”. Як уже зазначалося вище, статистичні показники щодо правопорушень, відповідальність за які встановлена Законом України «Про боротьбу з корупцією», у відповідних офіційних звітах зафіксовані досить чітко. Інша справа, наскільки вони точно відображають реальний стан щодо вчинення таких правопорушень. Але це питання дещо іншої площини, а саме ефективності діяльності відповідних правоохоронних органів.

Дослідження результатів застосування відповідними правоохоронними органами Закону України «Про боротьбу з корупцією» дозволяє створити таку картину щодо стану, структури, динаміки правопорушень, відповідальність за які визначена зазначеним законом.

У 2016 р. (форма 1 «кор.», яка містить статистичну інформацію про порушення Закону України «Про боротьбу з корупцією», ведеться з 2016 р.) за порушення зазначеного протоколу в Україні було складено 6346 адміністративних протоколів. До суду було направлено 5422 протоколи (85,4%). За даними М. І. Камлика та Є. В. Невмержицького, із 4959 (решта 463 протоколи, судячи з усього з різних причин були повернуті судами ініціаторам їх складення) адміністративних справ про порушення Закону України «Про боротьбу з корупцією», які були розглянуті у 2016 р. судами, 3050 (61,5%) провадженням закриті. У ряді областей питома вага закритих справ цієї категорії ще більша: Рівненська - 74,%, Житомирська - 77,6%, Вінницька - 79,7%, Миколаївська - 80,2% . Причинами такого стану справ зазначені автори називають низький професіоналізм співробітників, які допускають численні порушення вимог законодавства, недоліки оформлення відповідних матеріалів, складання протоколів про такі порушення співробітниками, які не мають на це повноважень, невиправдане зволікання зі збором матеріалів, несвоєчасне направлення їх до суду, перебіг строків давності притягнення до адміністративної відповідальності.

Найбільша кількість виявлених порушень Закону України «Про боротьбу з корупцією» припадає на 2014 рік (6909). У 2013 р. спостерігався спад офіційно зафіксованих порушень такого роду - цього року правоохоронними органами було складено 5751 протокол про такі правопорушення.

Якщо проаналізувати склад осіб, які притягуються до відповідальності за порушення Закону України «Про боротьбу з корупцією», за їх соціальним статусом, то можна зробити висновок про те, що вістря цього закону спрямоване на низові ланки державного апарату та місцевого самоврядування. Це можна проілюструвати на прикладі даних за 2017 рік, наведених у таблиці

Наведені дані свідчать про те, що з загальної кількості виявлених державних службовців, які порушили у 2013 р. Закон України «Про боротьбу з корупцією», державні службовці 1 - 2 категорій складають всього 0,1%. Це при тому, що у 2014 р. їх питома вага складала 2,2%, а у 2010 р. - 0,8%. Основну частину (97,8%) державних службовців, які порушили зазначений закон, складають державні службовці 5 - 7 категорій. Цікаво, що їх питома вага поступово збільшується - у 2016 р. таких службовців серед усіх виявлених державних службовців - порушників Закону України «Про боротьбу з корупцією» було 92,5%, а в 2018 р. - 96,5%.

Слід вказати на ще один негативний момент щодо застосування цього закону, а саме велику питому вагу серед корупціонерів такого роду становлять працівники сільської місцевості. В окремих регіонах такі корупціонери складають переважну більшість. Так, працівники села серед виявлених у 2017 р. у Житомирській області порушників Закону України «Про боротьбу з корупцією» складали 65%.[ 6 ] Таким чином, є підстави для введення в термінологічний оборот такого терміну як «сільська корупція». Ефективність такої антикорупційної діяльності можна оцінити висловом: «нижче падати вже нікуди».

Депутати районних рад більше за все незаконно займались підприємницькою діяльністю або працювали за сумісництвом, у той час, як депутати міських рад найчастіше допускали порушення вимог щодо декларування доходів.

Для депутатів сільських рад найбільш характерним є таке порушення, як неправомірна відмова у наданні передбаченої законом інформації, умисне затримання її, надання недостовірної чи неповної інформації. Таке ж правопорушення, а також незаконне сприяння, з використанням свого службового становища, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності - це порушення Закону України «Про боротьбу з корупцією», які найчастіше вчиняють міські, селищні та сільські голови.

Військові посадові особи та працівники органів внутрішніх справ, як і державні службовці 3 - 4 категорій, найбільш схильні до незаконного одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, придбання предметів за ціною, нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості.

Висновок

Попередження посадових злочинів становить узгоджену систему заходів політичного, економічного, соціального, організаційно-правового характеру, спрямованих на випередження появи передумов таких злочинів, їх послаб-лення, нейтралізацію та усунення. Здійснення цих заходів повинно сприяти реалізації антикриміногенного потенціалу суспільства, його окремих інститутів. Головні з них передбачені у Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 24 квітня 1998 року № 367/98. Тільки таким шляхом має бути закладено підґрунтя успішної роботи по зменшенню посадових злочинів до мінімального рівня.

Попереджувальні заходи політичного характеру зводяться до програмованості та предметності у впровадженні демократичних засад у різних сферах суспільної організації, зокрема, утвердженні у громадській свідомості розуміння, що посадова злочинність підриває авторитет і силу держави, етичні основи суспільства; послідовності і активізації проведення антикорупційної політики щодо службовців, схильних до корупційних вчинків, створення громадських формувань, незалежних державних структур для участі населення у боротьбі з посадовими злочинами.

В економічній сфері заходи з попередження посадових злочинів включають:

-- визначення чітких критеріїв державного фінансування економіки і відповідальності за нецільове використання бюджетних коштів;

--встановлення реальних механізмів обмеження легалізації «брудних» коштів;

-- розроблення системи заходів щодо зменшення сфери і обсягу тіньової економіки, для чого, зокрема, створення умов для природної конкуренції та законної приватизації;

-- створення сприятливих умов для внутрішнього інвестування легальної економіки;

-- зменшення розмірів нарахувань на фонд заробітної плати;

-- встановлення обов'язкового декларування майна і доходів фізичних осіб і запровадження ефективної системи контролю за доходами та видатками державних службовців та інших осіб через систему оподаткування;

-- забезпечення поступового зменшення безготівкових розрахунків за участю громадян;

-- запровадження загальнонаціонального інформаційного комплексу, в рамках якого здійснення постійного моніторингу кредитно-фінансового становища та грошових операцій населення;

-- удосконалення порядку реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності і запровадження практики продажу примусово вилученого майна, а також майна підприємств, оголошених банкрутами, шляхом публічних торгів;

-- звуження переліку видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню;

-- організацію гласних та конкурентних систем державного замовлення, приватизації, оренди державного майна;

-- передбачення можливості повної чи часткової деприватизації, якщо приватизація здійснена з порушенням передбачених законом умов та порядку її проведення.

У соціальній сфері попередження посадових злочинів передбачає доведення рівня оплати праці державних службовців до рівня задоволення соціально-значущих потреб відповідно до їх соціального статусу; зміну системи соціального забезпечення населення через зменшення питомої ваги виплат на соціальні потреби у валовому національному продукті, що здійснюється через державний бюджет та загальнодержавні фонди; запровадження дійових механізмів задоволення окремих потреб державних службовців через довгострокове, в тому числі й поточне кредитування, реорганізацію діючої системи соціального страхування.

Попередження посадових злочинів заходами правового характеру означає:

--запровадження кримінологічної експертизи проектів нормативно-правових актів;

-- проведення ревізій норм чинного законодавства на предмет виявлення та вилучення положень, які сприяють проявам корупції;

-- здійснення повної систематизації антикорупційного законодавства;

-- закріплення у Кримінальному кодексі України загальних правил кваліфікації злочинів з метою зменшення рівня деформації правозастосовної діяльності;

-- законне обмеження повноважень працівників органів дізнання, слідства, прокуратури щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності за реабілітуючих обставин осіб, стосовно яких порушено кримінальну справу;

-- зменшення різниці між мінімумом та максимумом покарання (стягнення) у певно визначених санкціях.

У сфері державного управління з метою попередження покарання злочинів необхідно:

-- запровадити систему підбору та розстановки кадрів, яка базувалася б на конкурсній основі, на точних і спеціальних правилах (на основі тестування і професійних іспитів) і забезпечувала б прийняття на службу найбільш підготовленого кандидата;

-- ввести обов'язкові спеціальні перевірки кандидатів на зайняття відповідальних посад в органах державної влади, а також осіб, які обіймають ці посади, та визначити порядок їх призначення;

-- удосконалити систему спеціальних обмежень, встановлених для державних службовців, з метою уникнення конфлікту інтересів;

-- запровадити практику обов'язкової ротації керівних працівників та інших працівників правоохоронних органів;

-- чітко регламентувати процедури прийняття управлінських рішень;

-- обов'язково розглядати на засіданнях колегій міністерств і відомств питання про виконання законодавства про державну службу, боротьбу з корупцією, державну, виконавчу та трудову дисципліну, розгляд звернень громадян;

-- регламентувати умови і порядок правомірного отримання державними службовцями подарунків;

-- розробити та прийняти Кодекс поведінки державного службовця, Кодекс працівника правоохоронних органів, Кодекс честі судді, а також відповідних дисциплінарних кодексів з визначенням у них видів і меж стягнень за конкретні дисциплінарні правопорушення, порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності;

-- встановити дисциплінарну відповідальність посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування за ухилення від реагування, відповідно до закону, на критичні виступи засобів масової інформації щодо оприлюднення ними фактів корупції, порушень прав і свобод громадян;

-- законодавче врегулювати механізм обмеження політичного і управлінського лобізму;

-- локалізувати функціонування організованої злочинності -- витіснити її з тих сфер, де вона найбільше зближується з діяльністю апарату державного управління.

Попри всю важливість заходів попередження через об'єктивні та суб'єктивні обставини вони не завжди досягають своєї мети. Тому особливо гострою залишається проблема оптимізації шляхів виявлення, розслідування конкретних фактів посадових злочинів і притягнення винних посадових осіб до передбаченої законом відповідальності. Виявлення посадових злочинів через специфіку їх прояву становить надзвичайну складність. Це зумовлює високий рівень їх латентності, перебування поза сферою юридичної відповідальності значної кількості осіб, діяльність яких є суспільне небезпечною.

У зв'язку з цим є нагальна потреба в підвищенні ефективності діяльності спеціальних органів по виявленню конкретних фактів злочинної поведінки; проведення спеціальних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення злочинів;

забезпечення цих заходів відповідними матеріально-технічними, криміналістичними, науково-методичними засобами.

З метою вдосконалення діяльності спеціальних органів, які здійснюють виявлення посадових злочинів, необхідно:

-- переорієнтувати їх з виявлення незначних фактів корупції на виявлення найбільш небезпечних злочинів, а також проявів у найбільш важливих сферах життя держави та у сферах, де ця злочинність набула найбільшого розповсюдження;

-- розробити та запровадити в діяльність правоохоронних органів необхідні методики виявлення та збору інформації про факти корупції на різних рівнях державного управління, у тому числі на найвищих, у сферах розпорядження державними коштами, приватизації, охорони здоров'я, освіти, інших сферах громадського і державного життя;

-- чітко визначити порядок повної та своєчасної реєстрації повідомлень про вчинені злочини та інші правопорушення і встановити юридичну відповідальність за його порушення працівниками правоохоронних органів;

-- розв'язати колізію, що існує у чинному законодавстві, щодо порядку надання інформації правоохоронним органам відносно коштів та майна окремих юридичних та фізичних осіб; уніфікувати та конкретизувати в єдиному законодавчому акті умови та порядок надання такої інформації правоохоронним та іншим органам.

Сучасний стан розслідування кримінальних справ та адміністративного провадження у справах про адміністративні правопорушення свідчить про те, що через низьку якість наданих судам матеріалів кінцеві рішення у цих справах не завжди приймаються своєчасно. Таке становище є результатом певних недоліків чинного законодавства, а тому з метою вдосконалення діяльності щодо притягнення до відповідальності винних у вчинені посадових злочинів, необхідно:

-- запровадити оновлені методики розслідування кримінальних справ та адміністративного провадження у справах про корупційні правопорушення;

-- привести кримінально-процесуальне та адміністративно-процесуальне законодавство в частині доказування у відповідність із сучасними вимогами;

-- забезпечити дійовий механізм захисту від посягання на життя, здоров'я, свободу та гідність свідків, потерпілих та інших учасників процесу.

Ефективна боротьба з посадовими злочинами не може бути здійснена в результаті разових і короткочасних акцій будь-якого ступеня активності та суворості на будь-якому рівні, а потребує довгострокових соціально-економічних, політичних і правових перетворень. Ця діяльність повинна базуватися на поєднанні профілактичних і репресивних заходів. При цьому пріоритетна роль має надаватися профілактичним заходам на загальносоціальному і спеціально-кримінологічному рівні.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про боротьбу з корупцією” // Документ 1700-VII, чинний, поточна редакція. Редакція від 31.08.2018, підстава - 2462-VIII,режим доступу http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18.

2. Кримінальний кодекс України Документ 2341-III, чинний, поточна редакція. Редакція від 06.10.2018, підстава - 2539-VIII, режим доступу http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

3. Камлик М. І. Невмержицький Є. В. Про результати дослідження проблем, що пов'язані з протидією корупції в Україні. // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). 2015. № 2.

4. Конституція України Документ 254к/96-ВР, чинний, поточна редакція. Редакція від 30.09.2016, підстава - 1401-VIII,режим доступу http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

5. Кримінальне право. Особлива частина. Підручник. К.: НАВСУ. “Правові джерела”. 1998.

6. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищіх закладів освіти / І. М. Даньшин, В. В. Галіна, О. Г. Кальман. Х.: Право, 1999.

7. Мельник М. І. Корупційні злочини: сутність і поняття // Право України. 2000. № 11.

8. Мельник М. І. Корупція: сутність і поняття, заходи протидії. К.: 2001 // Право України. 2000. № 11.

9. Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію / упорядн. Є.В. Невмержицький, М.І. Камлик. К.: Учбово-методичний центр «Школяр», 2016

10. Невмержицький, Є.В. Корупція в Україні: причини, наслідки, механізми протидії: монографія / Є.В. Невмержицький. К.: КНТ, 2008. 368 с.

Размещено на Allbest.ru