Організаційне забезпечення діяльності судів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організаційне забезпечення діяльності судів



ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ СУДОВОЇ ВЛАДИ

1.1 Поняття забезпечення функціонування судової влади

1.2 Особливості забезпечення функціонування судової влади

2. ОРГАНИ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ОРГАНІЗАЦІЮ СУДОВОЇ ВЛАДИ

2.1 Державна судова адміністрація України

2.2 Апарат суду

3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Актуальність теми. Організаційне забезпечення діяльності це комплекс заходів фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційно-методичного, організаційно-технічного характеру, спрямованих на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.

Фінансова незалежність є однією з головних засад самостійності судової влади і має як міжнародно-правовий, так і національний, зокрема, конституційно-правовий аспект. Держава забезпечує функціонування судів і діяльності суддів. У державному бюджеті окремо визначаються видатки на утримання судів.

Належне забезпечення діяльності кожного суду впливає на ефективність його функціонування як державного (судового) органу та якість здійснення ним правосуддя. Тому на апарат суду та на ДСА покладається визначений обсяг обов'язків щодо створення умов для своєчасного отримання суддями документів, які потребують процесуального реагування, з метою розгляду скарг і справ у розумні строки, оптимізації судового навантаження тощо.

Під фінансовою незалежністю розуміємо, перш за все, фінансове та інше матеріальне забезпечення діяльності судової системи в такому обсязі, який дозволив би їй незалежно, ефективно і повною мірою здійснювати правосуддя. Фінансування судової влади залежить від Верховної Ради України, яка затверджує обсяги її фінансування. Забезпечення приміщеннями та іншими основними фондами - прерогатива виконавчої влади, оскільки тільки Кабінет Міністрів України має право розпоряджатися і здійснювати управління об'єктами державної власності.

Мета і задачі курсової роботи. Метою курсової роботи є теоретичне висвітлення забезпечення організації судової влади. Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:

- надати загальну характеристику поняттю та особливостям забезпечення організації судової влади;

- дослідити діяльність Державної судової адміністрації України у сфері забезпечення організації судової влади;

- здійснити аналіз діяльності Апарату суду;

- охарактеризувати проблеми забезпечення організації судової влади.

Об'єктом є забезпечення організації судової влади.

Предметом є суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення організації роботи суду.

Стан наукового дослідження. Окремими питаннями забезпечення організації суду займалися такі науковці як К. Гуценко, В. Городовенко, М. Запорожець, В. Ковальський, Д. Притика, А. Селіванова, Н. Сибільова, В. Сердюк, А. Стрижак, В. Онопенко, А. Хливнюк .

Методи курсової роботи. Методологічну основу дослідження склали сучасні загальнонаукові та спеціальні методи наукового пізнання. Так, для одержання наукових результатів у роботі застосовувалася система загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, зокрема, нормативно-порівняльний, системно-структурний, логіко-семантичний, аналітичний, формально-логічний, формально-юридичний, метод абстрагування й узагальнення.

Структура курсової роботи обумовлена метою дослідження, його завданнями, об'єктом та предметом і складається зі вступу, 3 розділів, висновків, а також списку використаних джерел.



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ СУДОВОЇ ВЛАДИ

1.1 Поняття забезпечення функціонування судової влади

Фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів забезпечуються державою відповідно до Конституції України.

Забезпечення функціонування судової влади передбачав:

1) визначення в Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче півня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;

2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів;

3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів [18].

Коментована стаття Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що відповідно до Конституції України фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів держава забезпечує шляхом:

1) визначення в Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче за рівень, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;

2) законодавчих гарантій повного і своєчасного фінансування судів;

3) гарантій достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Цим Законом організаційне забезпечення діяльності судів покладене на Державну судову адміністрацію та її структури в центральному апараті і на місцях. Під організаційним забезпеченням судової діяльності слід розуміти комплекс заходів фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційно-методичного, організаційно-технічного характеру, спрямованих на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.

Комплексний характер реалізації цих основних функцій ДСА забезпечується тим, що вони реалізуються спільно з апаратами відповідних судів, інших органів державної влади при суворому дотриманні принципу незалежності судів і суддів, із узгодженням їх з органами суддівського самоврядування [19].

Задля повного і об'єктивного здійснення повноважень судді всі суди судової гілки державної влади повинні володіти реальною самостійністю. Це - іманентна якість будь-якого правосуддя, одна з основних засад його функціонування.

Найістотнішою гарантією самостійності судів і незалежності суддів як носіїв судової влади є їх фінансування з Державного бюджету, що має забезпечувати можливість всеосяжного і незалежного здійснення правосуддя згідно з законом.

Але особливий порядок фінансування судів не може розглядатися як самоціль. Він ґрунтується на очевидній необхідності у тому, щоб судова система була самостійною і, таким чином, мала можливість виконувати покладені на неї Основним Законом держави функції [20].

Фінансова незалежність є однією з головних засад самостійності судової влади і має як міжнародно-правовий, так і національний, зокрема, конституційно-правовий аспект. Так, ст. 130 Конституції України містить припис, за яким держава забезпечує функціонування судів і діяльності суддів. У державному бюджеті окремо визначаються видатки на утримання судів.

Під фінансовою незалежністю розуміємо, перш за все, фінансове та інше матеріальне забезпечення діяльності судової системи в такому обсязі, який дозволив би їй незалежно, ефективно і повною мірою здійснювати правосуддя. При цьому слід мати на увазі, що судова влада функціонально пов'язана з іншими гілками державної влади. Зокрема, фінансування судової влади залежить від Верховної Ради України, яка затверджує обсяги її фінансування. Водночас забезпечення приміщеннями та іншими основними фондами - прерогатива виконавчої влади, оскільки тільки Кабінет Міністрів України має право розпоряджатися і здійснювати управління об'єктами державної власності [21].

Стаття 130 Конституції України зобов'язує законодавця при прийнятті закону про Державний бюджет України окремо визначити видатки на утримання судів. На практиці вони визначаються в одній статті закону з витратами на утримання органів законодавчої та виконавчої влади - або загальною, або окремими сумами.

Верховний Суд, вищі спеціалізовані суди, Конституційний Суд України та Державна судова адміністрація України, як розпорядники бюджетних коштів, розробляють бюджетні запити - розрахунки видатків на забезпечення діяльності судової установи. Міністерство фінансів України проводить аналіз бюджетних запитів та приймає рішення про включення їх до пропозицій проекту Державного бюджету України для подання в подальшому на розгляд Кабінету Міністрів України. Проект Державного бюджету України, схвалений Кабінетом Міністрів України, подається на розгляд та затвердження до Верховної Ради України [22].

Положення Основного Закону України свідчить про те, що видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя (Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/99 від 24.06.99 р.), що і є конституційною гарантією повного і своєчасного фінансування функціонування судів і діяльності суддів.

На жаль, дотримання принципу повного і своєчасного фінансування судової гілки державної влади у повному обсязі значною мірою залежить від економічних можливостей держави, від рівня правосвідомості і правової культури вищих посадових осіб держави і від ряду інших факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру. Інколи у ставленні до судової гілки влади дається взнаки залишковий принцип розподілу бюджетних коштів [23].

Правовий статус суддів є похідним від правового статусу судової влади в державі, а принцип фінансової самостійності судової гілки державної влади тісно пов'язаний із засадничими принципами незалежності самих суддів.

Забезпечення незалежності суддів здійснюється системою гарантій, в тому числі і матеріальних, до яких належать гарантії, пов'язані з оплатою праці, наданням щорічних відпусток, соціальним забезпеченням, забезпеченням житлом, соціально-побутовим, медичним і транспортним обслуговуванням, обов'язковим державним страхуванням життя і здоров'я тощо (див. коментар до ст. ст. 129-135 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів").

1.2 Особливості забезпечення функціонування судової влади

Фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів забезпечуються державою відповідно до Конституції України.

Забезпечення функціонування судової влади передбачає:

· - визначення в Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;

· - законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів;

· - гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів (ст. 140 Закону "Про судоустрій і статус суддів").

Організаційне забезпечення діяльності судів покладене на Державну судову адміністрацію та її структури в центральному апараті і на місцях. Це комплекс заходів фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційно-методичного, організаційно-технічного характеру, спрямованих на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя [24].

Фінансова незалежність є однією з головних засад самостійності судової влади і має як міжнародно-правовий, так і національний, зокрема, конституційно-правовий аспект. Держава забезпечує функціонування судів і діяльності суддів. У державному бюджеті окремо визначаються видатки на утримання судів. Під фінансовою незалежністю розуміємо, перш за все, фінансове та інше матеріальне забезпечення діяльності судової системи в такому обсязі, який дозволив би їй незалежно, ефективно і повною мірою здійснювати правосуддя. Фінансування судової влади залежить від Верховної Ради України, яка затверджує обсяги її фінансування. Забезпечення приміщеннями та іншими основними фондами - прерогатива виконавчої влади, оскільки тільки Кабінет Міністрів України має право розпоряджатися і здійснювати управління об'єктами державної власності [25].

Видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя, що і є конституційною гарантією повного і своєчасного фінансування функціонування судів і діяльності суддів.

Дотримання принципу повного і своєчасного фінансування судової гілки державної влади у повному обсязі значною мірою залежить від економічних можливостей держави, від рівня правосвідомості і правової культури вищих посадових осіб держави і від ряду інших факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру. Інколи у ставленні до судової гілки влади дається взнаки залишковий принцип розподілу бюджетних коштів [26].

Правовий статус суддів є похідним від правового статусу судової влади в державі, а засади фінансової самостійності судової гілки державної влади тісно пов'язані із принципами незалежності самих суддів.

Незалежність суддів здійснюється системою гарантій, в тому числі і матеріальних, до яких належать гарантії, пов'язані з оплатою праці, наданням щорічних відпусток, соціальним забезпеченням, забезпеченням житлом, соціально-побутовим, медичним і транспортним обслуговуванням, обов'язковим державним страхуванням життя і здоров'я.

Система забезпечення функціонування судової влади

В Україні діє єдина система забезпечення функціонування судової влади - судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України. Судові органи, інші органи державної влади беруть участь в організаційному забезпеченні діяльності судів у випадках і порядку, передбачених законодавством.

Порядок організаційного забезпечення діяльності Конституційного Суду України встановлюється Законом "Про судоустрій і статус суддів", Законом України "Про Конституційний Суд України" та іншими законами (ст. 141 Закону "Про судоустрій і статус суддів").

Створення належних умов для повного і незалежного здійснення правосуддя, функціонування судів і діяльності суддів зобов'язує державу запровадити комплекс відповідних економічних заходів, таких як: вирішення проблеми будівництва, реконструкції приміщень для розміщення діючих і новостворених судів; забезпечення охорони приміщень судів з урахуванням специфіки діяльності суду; належне обладнання приміщень для конвойної служби, підсудних, які утримуються під вартою, зали судових засідань для розгляду кримінальних справ [27].

В організаційному забезпеченні судів активну участь беруть органи державної влади, а також органи суддівського самоврядування - з'їзд суддів України, Рада суддів України, а також безпосередньо уповноважені управління і відділи, що функціонують в апаратах відповідних судів. їх повноваження та функції в частині організаційного забезпечення функціонування судів та діяльності суддів визначаються законодавством. Закон України "Про Державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 р. встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду від перешкоджання реалізації покладених на них законом повноважень і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю цих працівників [28].

Створення належних умов для повного і незалежного здійснення правосуддя, функціонування судів і діяльності суддів зобов'язує державу запровадити комплекс відповідних економічних заходів, таких як: вирішення проблеми будівництва, реконструкції приміщень для розміщення діючих і новостворених судів; забезпечення охорони приміщень судів з урахуванням специфіки діяльності суду; належне обладнання приміщень для конвойної служби, підсудних, які утримуються під вартою, зали судових засідань для розгляду кримінальних справ.

Під організаційним забезпеченням судової діяльності слід розуміти комплекс заходів фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційно-методичного, організаційно-технічного характеру, спрямованих на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.

В організаційному забезпеченні судів активну участь беруть органи державної влади, а також органи суддівського самоврядування - з'їзд суддів України, Рада суддів України, а також безпосередньо уповноважені управління і відділи, що функціонують в апаратах відповідних судів. їх повноваження та функції в частині організаційного забезпечення функціонування судів та діяльності суддів визначаються законодавством. Закон України "Про Державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 р. встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду від перешкоджання реалізації покладених на них законом повноважень і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю цих працівників.

Відповідно до Конституції України фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів держава забезпечує шляхом:

1) визначення в Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче за рівень, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;

2) законодавчих гарантій повного і своєчасного фінансування судів;

3) гарантій достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Організаційне забезпечення діяльності судів покладене на Державну судову адміністрацію та її структури в центральному апараті і на місцях.



2. ОРГАНИ, ЯКІ ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ОРГАНІЗАЦІЮ СУДОВОЇ ВЛАДИ

2.1 Державна судова адміністрація України

Організаційне забезпечення діяльності судової системи складає сукупність адміністративно-розпорядчих, господарчих, фінансових, інформаційно-аналітичних заходів, спрямованих на створення належних умов для роботи судів і суддів. Основним органом судової системи, який здійснює цю функцію, є Державна судова адміністрація України, яка організаційно підзвітна з'їзду суддів України. Територіальні управління Державної судової адміністрації України утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Посадові особи ДСА України, її територіальних управлінь є державними службовцями. Положення про Державну судову адміністрацію України затверджується Радою суддів України (ст. 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Світовий досвід свідчить, що функція організаційного забезпечення судової влади здійснюється у двох моделях. Відповідно до першої моделі її здійснює міністерство юстиції, а щодо спеціалізованих судів - профільні міністерства. Згідно другої моделі відбувається відмежування виконавчої влади від судової системи з метою підвищення рівня незалежності суддів, а організаційне забезпечення здійснюється через спеціально створені установи або апарати судів, які підпорядковані вищому органу суддівського самоврядування. В Україні функцію організаційного забезпечення судової влади до 2002 р. здійснювало Міністерство юстиції України, а з 2002 р. була утворена ДСА України, яка мала статус центрального органу виконавчої влади і входила до цієї системи [29].

Виходячи з норм п. 1 ст. 146 Закону за предметною (функціональною) спрямованістю завдання ДСА України можна поділити на декілька напрямків.

До напрямку організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування належать такі повноваження ДСА України: забезпечення належних умов діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах своїх повноважень; організація роботи з ведення судової статистики, діловодства та архіву; контроль стану діловодства у судах загальної юрисдикції; організація комп'ютеризацію судів для здійснення судочинства, діловодства, інформаційно-нормативне забезпечення судової діяльності та забезпечення функціонування автоматизованої системи документообігу в судах; забезпечення судів необхідними технічними засобами фіксування судового процесу в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування відповідних судів; забезпечення функціонування автоматизованої системи визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; забезпечення ведення Єдиного державного реєстру судових рішень та Реєстру електронних адрес органів державної влади, їх посадових та службових осіб; організація діяльність служби судових розпорядників; затвердження положення про бібліотеку суду [30].

В рамках забезпечення судів фінансуванням ДСА України представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених цим Законом; готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів.

Здійснюючи представництво органів суду у відносинах з іншими гілками влади, ДСА України взаємодіє з державними органами і установами, зокрема інших держав, задля вдосконалення організаційного забезпечення діяльності судів.

Організація кадрового забезпечення діяльності апарату судів з боку ДСА України означає вивчення кадрових питань апарату судів, прогноз потреби у спеціалістах, здійснення замовлення на підготовку відповідних спеціалістів; забезпечення необхідних умови для підвищення кваліфікації працівників апарату судів, створення системи підвищення кваліфікації

В межах удосконалення організаційного забезпечення діяльності судів ДСА України вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо її вдосконалення. ДСА України очолює Голова Державної судової адміністрації України, який призначається на посаду і звільняється з посади Радою суддів України [31].

2.2 Апарат суду

Призначення апарату суду - організаційне забезпечення роботи по реалізації функцій, що стоять перед конкретною судовою установою, та увільнення суддів від виконання технічних, підготовчих і розпорядчих завдань, не пов'язаних із відправленням правосуддя. Структура апарату зумовлена штатною чисельністю й місцем (рівнем) суду в судовій системі.

Працівники апарату судів залежно від їх місця в процесі підготовки, ухвалення і реалізації рішень поділяються на:

(а) керівників (керівник апарату суду та його заступники);

(б) спеціалістів-службовців (консультанти, помічники суддів, секретарі судового засідання, старші секретарі суду, судові розпорядники);

(в) технічних працівників (діловоди, друкарки, оператори комп'ютерного набору, експедитори, архіваріуси, бібліотекарі, завідуючі господарством та ін.);

(г) обслуговуючий персонал (прибиральниці, водії, двірники, робітники з обслуговування будівлі) [32].

Законом України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено, що правовий статус спеціалістів, які працюють а апараті суду, регулюється Законом України “Про державну службу”. Умови оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного і транспортного забезпечення працівників апарату суду визначаються на засадах, що встановлені для відповідної категорії працівників апаратів центральних та місцевих органів виконавчої влади (ч. 5 ст. 149 Закону). Під дію законодавства про державну службу не підпадають технічні працівники суду і його обслуговуючий персонал.

Керівник апарату суду очолює його і несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу, інформує збори суддів про свою діяльність. Відповідно до світового досвіду керівник апарату суду має бути менеджером, який вирішує основні організаційні й господарчі питання в суді, його адміністративні повноваження поширюються лише на апарат суду.

Керівника апарату місцевого суду, його заступника призначає на посаду та звільняє з посади начальник відповідного територіального управління ДСА України за поданням голови місцевого суду, а керівників апаратів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду, Верховного Суду України, їх заступників - Голова ДСА України за поданням голови відповідного суду. Збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду, що тягне за собою звільнення його з посади [33].

Керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення. Добір працівників апарату суду здійснюється на конкурсній основі відповідно до законодавства про державну службу.

З урахуванням специфіки організації роботи судів різних рівнів і юрисдикції ДСА України розробляє й затверджує типові посадові інструкції працівників апарату суду для відповідних груп судів. В цих інструкціях визначаються права, обов'язки і відповідальність кожної з посадових осіб суду. Приміром, відповідно до ст. 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожний суддя суду загальної юрисдикції може мати помічника. Ним може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і вільно володіє державною мовою. Помічники суддів Верховного Суду України повинні також мати стаж роботи в галузі права не менше 3-х років. Судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді й прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до апарату відповідного суду. Він призначається на посаду на час виконання суддею повноважень судді відповідного суду. Помічники суддів з питань підготовки справ до розгляду підзвітні лише відповідному судді. Їм надається постійне робоче місце в суді.

Перелік конкретних посадових обов'язків помічника судді визначається відповідною посадовою інструкцією. Так, помічник судді місцевого загального суду: (1) здійснює підбір актів законодавства та матеріалів судової практики, які необхідні для розгляду конкретної судової справи; (2) бере участь у попередній підготовці судових справ до розгляду, за дорученням судді готує проекти запитів, листів, інших матеріалів, пов'язаних із розглядом конкретної справи, проекти судових рішень, інших процесуальних документів, які приймаються суддею або під головуванням судді, виконавчих документів; (3) здійснює оформлення копій судових рішень для направлення сторонам у справі та іншим особам, які беруть участь у справі відповідно до вимог процесуального законодавства, контролює своєчасність надсилання копій судових рішень; (4) здійснює контроль за своєчасним проведенням експертними установами призначених у справах експертних досліджень, за своєчасним виконанням органами внутрішніх справ постанов судді про примусовий привід, а в разі невиконання таких постанов - готує проекти відповідних нагадувань; (5) виконує доручення судді тощo [34].

Структура і штатна чисельність апаратів місцевих судів за погодженням з головою суду затверджуються відповідним територіальним управлінням ДСА України, апаратів апеляційних судів - ДСА України за погодженням із головою суду, в межах видатків на утримання відповідного суду. Відповідно до п. 2 ст. 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» положення про апарат, структура і штатний розпис апарату Верховного Суду України, апарату вищого спеціалізованого суду затверджуються зборами суддів відповідного суду за поданням голови відповідного суду.

В апаратах судів загальної юрисдикції можуть створюватися управління, відділи, що здійснюють свої функції на підставі положення про відповідне управління, відділ, затвердженого керівником апарату відповідного суду.

В апараті суду загальної юрисдикції утворюється канцелярія, яка щоденно протягом робочого часу суду забезпечує прийняття та реєстрацію документів, що подаються до відповідного суду. Канцелярія також виконує інші завдання, визначені положенням, затвердженим керівником апарату відповідного суду.

В умовах бурхливого розвитку комп'ютерних систем і програмного забезпечення важливе значення набуває діяльність підрозділів апарату суду, відповідальних за впровадження інформаційних технологій. У ВСС України ці функції управління інформаційних технологій і забезпечення автоматизованого документообігу, у місцевих та апеляційних судах - фахівці із обслуговування комп'ютерної техніки, а також спеціалісти, спеціально відряджені ДСА України. Основне завдання цих фахівців - налагодження і підтримання в робочому стані автоматизованої системи діловодства суду, системи розподілу справ між суддями, різноманітного програмного забезпечення судів, а також сприяння працівникам апарату в наповненні Єдиного державного реєстру судових рішень та впровадження нових технологій (відеоконференцзв'язку та ін.) [35].

Зв'язок суду із суспільством та органами державної влади забезпечують спеціальні підрозділи апарату суду або працівник апарату суду - фахівець по зв'язкам із громадськістю. Їх завданням є забезпечення відкритості відповідного суду. У ВСС України ці функції здійснюють відділи взаємодії із державними органами та органами суддівського самоврядування і міжнародно-правового співробітництва. В багатьох апеляційних судах утворена і функціонує прес-служба41, яка систематично розміщує інформацію про діяльність суду в Інтернеті та місцевих ЗМІ. У місцевих судах це завдання, як правило, покладається на окремого працівника апарату суду. В багатьох регіонах склалася практика проведення прес-конференцій головами судових установ, які роз'яснюють журналістам рішення судів по резонансним справам. Керівники судових органів України та органів суддівського самоврядування часто дають інтерв'ю, в яких представляють фахові коментарі чинного законодавства, судової практики і законопроектів, які стосуються діяльності судів. судовий влада адміністрація

До штату апарату судів загальної юрисдикції входять також секретарі судового засідання, наукові консультанти та судові розпорядники. Наукові консультанти повинні мати науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук. Правовий статус секретарів судового засідання й судових розпорядників визначається, окрім Закону України «Про судоустрій і статус суддів», процесуальним законодавством [36].

Так, відповідно до ст. 48 ЦПК України секретар судового засідання: (1) здійснює судові виклики і повідомлення; (2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому; (3) забезпечує фіксування судового засідання технічними засобами; (4) веде журнал судового засідання; (5) оформлює матеріали справи; (6) виконує інші доручення головуючого, що стосуються розгляду справи.

У кожному суді діє служба судових розпорядників, організаційне забезпечення діяльності якої здійснює ДСА України та її територіальні управління. Служба утворюється та діє в судах загальної юрисдикції для забезпечення додержання особами, які перебувають у суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні. Вона підпорядковуються голові та керівнику апарату суду. До складу служби входять старші судові розпорядники та судові розпорядники. Очолює службу її керівник. Служба є структурним підрозділом (сектором, відділом) апарату суду. В апаратах місцевих судів, де штатна чисельність служби не перевищує двох осіб, обов'язки керівника служби покладаються на старшого судового розпорядника. Основними завданнями служби є забезпечення: (а) додержання особами, які перебувають у суді, встановлених правил; (б) виконання учасниками судового процесу та іншими особами, які перебувають в залі судового засідання, розпоряджень головуючого в судовому засіданні.

Наукові консультанти повинні мати науковий ступінь кандидата або доктора юридичних наук.

Підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів суддівської системи, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу здійснюють підрозділи судової міліції «Грифон», які підпорядковуються МВС України.

У Верховному Суді й вищих спеціалізованих судах особливості в організації роботи зумовлені вищим правовим статусом державних службовців. Положення про апарат, структура і штатний розпис апарату Верховного Суду України, апарату вищого спеціалізованого суду затверджуються зборами суддів відповідного суду за поданням голови відповідного суду. Матеріали, пов'язані з діяльністю Верховного Суду України, вищого спеціалізованого суду зберігаються в архіві відповідного суду [37].

Для забезпечення судів нормативно-правовими актами, спеціальною науковою літературою, матеріалами судової практики в кожному суді створюється бібліотека суду. Фонди бібліотеки формують друковані видання та комп'ютерні бази даних.

Для оперативності в господарській діяльності всі суди повинні використовувати статус юридичної особи.

Таким чином, апарат суду здійснює важливу функцію організаційного забезпечення роботи суду, спрямовану як на діяльність із здійснення правосуддя, створення необхідних умов для реалізації прав і виконання обов'язків учасників судового процесу, так і на забезпечення функціонування суду як державної установи і юридичної особи та підтримання належних умов для перебування і роботи в суді його працівників і громадян.

В Україні функцію організаційного забезпечення судової влади з 2002 р. здійснює ДСА України, яка має статус центрального органу виконавчої влади.

Виходячи з норм п. 1 ст. 146 Закону за предметною (функціональною) спрямованістю завдання ДСА України можна поділити на декілька напрямків.

До напрямку організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування належать такі повноваження ДСА України: забезпечення належних умов діяльності судів загальної юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах своїх повноважень; організація роботи з ведення судової статистики, діловодства та архіву; контроль стану діловодства у судах загальної юрисдикції; організація комп'ютеризацію судів для здійснення судочинства, діловодства, інформаційно-нормативне забезпечення судової діяльності та забезпечення функціонування автоматизованої системи документообігу в судах; забезпечення судів необхідними технічними засобами фіксування судового процесу в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування відповідних судів; забезпечення функціонування автоматизованої системи визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; забезпечення ведення Єдиного державного реєстру судових рішень та Реєстру електронних адрес органів державної влади, їх посадових та службових осіб; організація діяльність служби судових розпорядників; затвердження положення про бібліотеку суду.

Призначення апарату суду - організаційне забезпечення роботи по реалізації функцій, що стоять перед конкретною судовою установою, та увільнення суддів від виконання технічних, підготовчих і розпорядчих завдань, не пов'язаних із відправленням правосуддя.



3. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДУ

Належне забезпечення діяльності кожного суду впливає на ефективність його функціонування як державного (судового) органу та якість здійснення ним правосуддя. Тому на апарат суду покладається визначений обсяг обов'язків щодо створення умов для своєчасного отримання суддями документів, які потребують процесуального реагування, з метою розгляду скарг і справ у розумні строки, оптимізації судового навантаження тощо. Як зазначає з цього приводу Р. Кирилюк, завдання організаційного забезпечення діяльності судів є загальнодержавним і його вирішення є складовою державної політики у сфері судоустрою [1, с. 42-48].

Щодо з'ясування сутності поняття «організаційне забезпечення суду», то, на наш погляд, необхідно виходити з напрацювань науковців у цьому напрямку, які однак досліджували не особливості діяльності апаратів судів, а специфіку функціонування Державної судової адміністрації України [2; 3; 4; 5; 6]. Так, на думку А. Борка, організаційне забезпечення адміністративних судів полягає в сукупності певних заходів, здійснення яких дозволяє створити належні умови відправлення правосуддя. Таке забезпечення складається із заходів, спрямованих на створення умов для повного, усебічного, об'єктивного та незалежного здійснення правосуддя - фінансового, кадрового матеріально-технічного, інформаційно-методичного, організаційно-технічного характеру. При цьому автор зауважує про достатній рівень їх регламентації [6, с. 61-62].

Значення слова організаційне є похідним від організація, що енциклопедичними довідковими джерелами тлумачиться досить широко: 1) як властивість будь-якого матеріального об'єкта, що виявляється в упорядкованості структури, внутрішньої будови; 2) як сукупність пов'язаних складових частин (елементів) відповідного об'єкта, а також зв'язків (взаємовідносин) між ними та іншими об'єктами, в результаті чого утворюється певне організаційне середовище; 3) як суб'єктивне явище, притаманне всім керованим соціальним об'єктам; 4) як одна з універсальних функцій соціального (зокрема державного) управління [7, с. 569].

В останньому випадку організація визначається як складова змісту управлінської діяльності щодо впорядкування суспільних відносин, раціональної побудови органів (апарату) управління, а також системи управління. Досліджуючи поняття «державне управління» в контексті забезпечення судів загальної юрисдикції, А. Стрижак визначає його як забезпечення діяльності зазначених судів із питань організаційної, розпорядчої, контрольно-технічної, матеріально-фінансової та документально-архівної діяльності голів судів, їх заступників, а також керівників апаратів судів [3, с. 11-12].

З урахуванням специфіки функціонування вищих спеціалізованих судів та їх апаратів також підлягає дослідженню поняття «забезпечення». Юридична довідкова література визначає його опосередковано, шляхом тлумачення похідних категорій «забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні», «забезпечення виконання зобов'язань». Так, під першим поняттям розуміється здійснення правоохоронними органами правових, організаційних, технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров'я та майна осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для відправлення правосуддя. У свою чергу друге поняття визначається як спеціальні заходи майнового характеру, які спонукають сторони до неухильного і реального виконання зобов'язання [8, с. 119].

Виходячи з наведених визначень, можна виокремити спільні риси, які характеризують поняття «забезпечення». По-перше, це сукупність заходів різного спрямування, по-друге - створення умов для здійснення тієї чи іншої діяльності. Проектуючи досліджуване поняття на діяльність вищих спеціалізованих судів, ми вважаємо, що сутність їх організаційного забезпечення полягає в комплексній реалізації апаратом певних заходів, результати якої спрямовані на створення належних умов функціонування відповідного вищого спеціалізованого суду як органу судової влади.

Напрацювання загальної теорії управління свідчать про ґрунтовне ставлення до проблеми керівництва, якій відводиться належне місце. Керівник уособлює в собі персоніфікацію відповідальності, влади і права на здійснення контролю. За реалізації такого підходу відносини, які мають місце всередині організації, умовно формують ієрархічну піраміду, породжуючи при цьому чітке відображення функціональної структури сучасної організації [9, с. 58]. Разом із тим, на наш погляд, приписи Закону України «Про судоустрій і статус суддів» недостатньо чітко регулюють питання управління у вищих спеціалізованих судах, співвідношення управлінських повноважень голови суду та керівника апарату.

Потреба чіткого розмежування функцій суддів і працівників апарату відповідного суду виникла порівняно нещодавно [10; 11]. Нормативною основою для функціонування апарату вищого спеціалізованого суду є положення ст.ст. 149 і 150 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Як стверджує В. Сердюк, основним завданням апарату вищого спеціалізованого суду є організаційно-методичне та інформаційне забезпечення діяльності відповідного вищого судового органу, оскільки вирішення питань, пов'язаних із забезпечувальною діяльністю правосуддя на рівні вищого спеціалізованого суду, покладено не на органи Державної судової адміністрації України, а на його апарат [12, с. 27-37].

Однак, на нашу думку, такий підхід комплексно не характеризує специфіку діяльності апарату вищого спеціалізованого суду. Ми вважаємо, що повноваження апарату вищого спеціалізованого суду значно ширші. Це підтверджується й аналізом положень про апарати відповідних вищих спеціалізованих судів. Тому з урахуванням завдань і повноважень, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» апарат виконує відповідні функції у таких сферах: організаційно-методичного забезпечення; правового; аналітичного та інформаційно-статистичного; документального; інформаційно-технічного; фінансового; кадрового; матеріально-технічного та соціально-побутового забезпечення; комунікації; міжнародно-правового співробітництва; охорони державної таємниці, режимно-секретної та мобілізаційної роботи. Перелік сфер діяльності апарату доводить значущість виконуваних ним функцій та свідчить про органічну єдність усіх функцій, що здійснюються вищим спеціалізованим судом. За таких обставин обґрунтованим є твердження про те, що апарат є невід'ємною частиною вищого спеціалізованого суду.

У більшості розвинутих у правовому розумінні країн виконання допоміжних, непроцесуальних функцій покладається на судових адміністраторів (клерків суду, працівників апарату). Наприклад, такий підхід реалізовано в законодавстві Нідерландів, Фінляндії, ФРН тощо [13, с. 69-87]. У цьому аспекті необхідно зауважити, що у вітчизняній судовій системі інститут апарату суду хоч і не є новим, проте його дослідженню присвячено недостатньо уваги. Тому важливо розглянути відносини, які складаються між головою вищого спеціалізованого суду і керівником апарату саме як адміністраторами.

Загалом у цьому аспекті спостерігається тісна співпраця між головою суду і керівником апарату. Проте в деяких судах автономність статусу судді є досить високою, а посадова ієрархія підтримується доволі жорстко і надалі. В Україні осмислення значення посади керівника апарату вищого спеціалізованого суду перебуває у процесі становлення та формування як ключової адміністративної посади. За відсутності законодавчо визначеного обсягу повноважень керівника апарату їх перелік конкретизується в положеннях про апарат відповідного вищого спеціалізованого суду.

Суттєвим є питання про підпорядкованість керівника апарату голові вищого спеціалізованого суду. Так, перший у своїй діяльності підзвітний зборам суддів цього суду. У свою чергу голова вищого спеціалізованого суду має право контролювати не діяльність апарату загалом, а повинен перейматися контролем ефективності його діяльності. Тому ми погоджуємося з думкою І. Марочкіна про те, що, навіть незважаючи на право голови вищого спеціалізованого суду подати подання Голові Державної судової адміністрації України щодо притягнення керівника апарату до дисциплінарної відповідальності, не можна однозначно стверджувати про підпорядкованість зазначеної посадової особи голові [14, с. 55].

На шляху до впровадження європейських стандартів судового управління в Україні сприйнято основні положення щодо покладення реалізації функцій організаційного забезпечення на судових адміністраторів, що, як зазначає В. Бринцев, дає можливість головам судів зосередитися на відправленні правосуддя, контрольній функції та наданні методичної допомоги суддям за умови суворого дотримання принципу незалежності [15, с. 210]. Крім того в Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів визначалася за мету теза про те, що голова суду повинен представляти суд як орган державної влади, а представником суду як юридичної особи має бути керівник апарату. Тобто за змістом Концепції відповідно до принципу поділу влади судові та організаційно-управлінські функції не повинні поєднуватися в рамках судової влади. Таку ідею закладено в чинному Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

На сьогодні голова вищого спеціалізованого суду і керівник апарату «приречені» на співпрацю, оскільки зменшення обсягу повноважень першого повинно доповнюватися уточненням і підсиленням статусу другого. Практична діяльність апарату не позбавлена проблемних питань, які виникають у зв'язку з прогалинами законодавства. Так, стаття 34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», визначаючи повноваження голови вищого спеціалізованого суду, не встановлює їх виключного переліку. Діяльність будь-якого вищого спеціалізованого суду має дуалістичний характер, оскільки одночасно здійснюється ним як органом судової влади (судом), так і державним органом, що має статус юридичної особи. Це пов'язано з необхідністю досягнення належного рівня організаційного забезпечення суду, матеріально-технічного й інформаційного забезпечення судового процесу, потребою організації та забезпечення належних умов праці судді і працівників апарату тощо. Виходячи з цього, виникає проблема розмежування повноважень голови вищого спеціалізованого суду і керівника апарату у питаннях окремих напрямків організаційного забезпечення.

Згідно зі ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками коштів за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, можуть бути виключно органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, а також міністерствами в особі їх керівників, іншими центральними органами державної влади, Конституційним Судом України, судами загальної юрисдикції, Державною судовою адміністрацією України, установами та організаціями, які визначені Конституцією України. За змістом додатку № 3 до Державного бюджету України на 2013 рік «Розподіл видатків Державного бюджету на 2013 рік» у графі «Найменування згідно з відомчою і програмною класифікаціями видатків та кредитування державного бюджету» зазначено про вищі спеціалізовані суди та їх апарати у контексті здійснення судочинства відповідними судами.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 р. № 268 саме керівник державного органу має право в межах затвердженого фонду оплати праці встановлювати державним службовцям надбавки, доплати, здійснювати преміювання, надавати допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціальних питань. Тобто за логікою законодавця питання, пов'язані з оплатою праці державних службовців у суді, має вирішувати голова суду, але він прямо не наділений такими повноваженнями в Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

Крім того за змістом Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 січня 2011 р. № 59, бухгалтерська служба підпорядковується безпосередньо керівнику бюджетної установи, а до компетенції головного бухгалтера належить погодження документів, пов'язаних із витрачанням фонду заробітної плати, встановленням посадових окладів і надбавок працівникам. Це Положення не містить посилань на необхідність посередників між керівником установи і керівником бухгалтерської служби. Проте, як зауважує Л. Фесенко, ст. 34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не містить будь-яких посилань на повноваження голови вищого спеціалізованого суду щодо вирішення питань фінансового забезпечення судової установи, обмежуючись обтічним посиланням на здійснення ним інших повноважень, визначених законом, при цьому не уточнюючи яким саме [16, с. 178].

З іншого боку, у статті 149 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» зазначено, що керівник апарату очолює апарат суду, який здійснює організаційне забезпечення суду, та несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів, судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу, інформує збори суддів про свою діяльність. Але статтею 143 Закону передбачено, що суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Отже, між приписами цього Кодексу і положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» існує суперечність, усунути яку необхідно шляхом уточнення повноважень керівника апарату вищого спеціалізованого суду.

Підлягає висвітленню й інший аспект організації роботи вищого спеціалізованого суду. За змістом статті 32 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» одним з основних завдань вищого спеціалізованого суду є надання методичної допомоги судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України в судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики. Як правило, такі заходи відбуваються з виїздом суддів, які розпорядженням голови вищого спеціалізованого суду (або його заступника) закріплені за відповідними апеляційними судами, до міст їх територіального розташування. Для оформлення такого виїзду видається наказ про відрядження судді. Крім того з метою виконання приписів ст. 130 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо реалізації права судді на відпустку також видається відповідний наказ.

Однак норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не визначають посадову особу, яка повинна прийняти управлінське рішення і викласти його у відповідному розпорядчому документі (наказі). Виходячи з положень ст. 34 Закону, голова вищого спеціалізованого суду, крім перерахованих у ч. 1, здійснює й інші повноваження, визначені законом. Але комплексний аналіз його приписів свідчить про те, що інші повноваження голови полягають у реалізації компетенції зборів суддів щодо прийняття рішення про утворення судової палати, її складу та призначення секретаря судової палати. Щодо суддів, то голова вищого спеціалізованого суду на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади має право видати відповідний наказ. Проте на видання інших наказів голова повноважень не має, також відсутні такі повноваження і в керівника апарату. Наведене підтверджує позицію щодо потреби чіткого розмежування й уточнення повноважень зазначених посадових осіб.

Крім того ч. 3 ст. 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що в судах загальної юрисдикції функціонує автоматизована система документообігу, що відображено у відповідних приписах усіх процесуальних законів. У діяльності апарату вищого спеціалізованого суду впровадження та забезпечення безперебійного функціонування автоматизованої системи документообігу суду займають важливе місце. Разом із тим повністю домогтися бездоганної роботи та дотримання процесуальних вимог щодо забезпечення автоматизованою системою документообігу об'єктивного і неупередженого розподілу справ між суддями з додержанням принципів черговості та однакової кількості справ кожному судді на даному етапі її використання не вдалося. Наприклад, С. Которобай достатньо чітко окреслює поточні проблеми автоматизованого розподілу скарг і справ, що є причиною нарікань суддів на роботу системи автоматизованого документообігу та стосуються безпосереднього виконання обов'язків керівником апарату [17].

...