Правове регулювання організації, внутрішнього розпорядку та охорони праці на сільськогосподарських підприємствах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання організації, внутрішнього розпорядку та охорони праці на сільськогосподарських підприємствах

Загальна характеристика правового положення сільськогосподарських працівників та членів кооперативів

У суспільні відносини, врегульовані нормами аграрного права, можуть вступати як окремі працівники (фізичні особи), так і колективні утворення (юридичні особи) всіх форм власності та господарювання за умови, що вони мають такі ознаки, передбачені законом, як суб'єктивні права і юридичні обов'язки. правовий юридичний кооператив

Ці суб'єкти за законом наділені правоздатністю і дієздатністю, а також спеціальними властивостями, юридично закріпленими базовим положенням (правовим статусом), що дає їм можливість брати участь у конкретних правовідносинах, серед яких одним із найважливіших є відносини у сфері праці ⁾ Янчук В.З. Аграрне право: підруч. / В.З. Янчук. - К. : Юрінком Інтер, 1999. - С. 155.).

Правовий статус - це правове положення фізичної або ж юридичної особи, яке визначається обсягом прав, обов'язків і законних інтересів, гарантованих державою і охоронюваних законом за суб'єктами суспільних відносин, у тому числі й аграрних. Отже, правовий статус сільськогосподарського працівника - це правове положення фізичної або юридичної правосуб'єктної особи, зайнятої в сільськогосподарському виробництві, яка має системну впорядковану сукупність реальних прав, обов'язків та інтересів, закріплених у чинному законодавстві, гарантованих державою та особистою відповідальністю працівника перед законом, суспільством і трудовим колективом.

Основні права, свободи та інтереси громадян України знайшли своє відображення в Конституції України.

Права, свободи та обов'язки, закріплені в Конституції України (ст. 3), становлять основу правового положення всіх громадян України і є єдиними для всіх працівників держави, у тому числі й для сільськогосподарських працівників.

У розділі II Конституції України накреслено систему особистих, соціально-економічних та політичних прав людини. Права і свободи людини проголошуються невідчуженими, непорушними, забороняється скасування будь-яких конституційних прав, а також їх звуження (статті 21, 22).

В Основному законі України знайшло закріплення гарантоване право власності на землю, що набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону. Таким чином, сільськогосподарські виробники вперше в українському конституційному будівництві набули права приватної власності на землю (ст. 14).

З метою розвитку ринкових відносин у ст. 41, 42 Конституції закріплюється право людини на приватну власність, фіксується право на незаборонену законом підприємницьку діяльність. Право приватної власності проголошується непорушним. Установлюється неприпустимість примусового відчуження об'єктів права приватної власності, за винятком випадків їх відчуження за рішенням суду.

Відповідно до ст. 43 Конституції кожен громадянин має право на працю, вільний вибір професії та роду трудової діяльності, заробляти працею собі на життя. Забороняється використання примусової праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Конституція передбачає закріплення властивих усім демократичним конституціям таких прав, як право на страйк, відпочинок, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, результати своєї інтелектуальної діяльності і т. ін.

Звичайно, в нинішніх умовах не всі ці права можуть бути реалізовані однаковою мірою громадянами України, в тому числі й сільськогосподарськими працівниками. Відсутність необхідної кількості бюджетних коштів і спад виробництва звужують можливості з незалежного забезпечення прав людини у сфері працевлаштування, організації відпочинку, соціального захисту, будівництва житла, наукових досліджень, охорони здоров'я тощо⁾ Гайворонський В.М. Аграрне право України: підруч. [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман. - Х. : Право, 2003. - С. 122-123.).

Конституційні права і свободи громадян здійснюються в нерозривній єдності з їх обов'язками. Згідно зі ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах установлених законом, а відповідно до ст. 68 Основного закону кожен зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей.

Закріплені в Конституції права та обов'язки громадян знаходять подальше відображення, розвиток і конкретизацію в трудовому, господарському, цивільному, земельному, адміністративному та іншому галузевому законодавстві.

Так, трудовим законодавством усім сільськогосподарським працівникам гарантуються: право на вільний вибір виду діяльності; певна тривалість робочого часу й часу відпочинку; належні умови та охорона праці; забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Кодексом законів про працю України передбачені і обов'язки: працiвники зобов'язанi працювати чесно та сумлінно; своєчасно й точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу; додержуватися трудової i технологiчної дисциплiни, вимог нормативних актiв про охорону працi; дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договiр; виконувати установлені норми виробітку; дотримуватися правил санітарії та безпеки праці, правил внутрішнього трудового розпорядку і т. ін.

Ці трудові права та обов'язки є основою спеціального правового статусу всіх найманих працівників. Однак особливості сільськогосподарського виробництва, зумовлені об'єктивними факторами, дають підставу говорити про специфіку умов праці найманих працівників у сільському господарстві. Такі особливості викликані тим, що на сільськогосподарське виробництво істотно впливають природні фактори, сезонність, розбіжність робочого періоду (наприклад, орання, сіяння) з періодом виробництва (наприклад, достигання врожаю). У рослинництві і тваринництві діють біологічні фактори; рільництво має свої особливості, обумовлені якістю земель, родючістю грунтів та ін. Ця специфіка сільськогосподарського виробництва істотно впливає на особливості правового регулювання праці найманих сільськогосподарських працівників.

Відповідно до ст. 7 КЗпП законодавством можуть установлюватись особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку на підприємствах і в організаціях сільського господарства.

До сьогодні в Україні (у частині, що не суперечить Конституції України та законодавству України) діє Указ Президії Верховної Ради СРСР "Про умови праці робітників і службовців, зайнятих на сезонних роботах" від 24 вересня 1974 року № 310-IX. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 року № 278.

Згідно з пунктом 3 Списку в сільському господарстві сезонними є роботи:

- в овочівництві, садівництві, виноградарстві, буряківництві, хмелярстві, на вирощуванні й збиранні картоплі, тютюну, кормів, баштанних культур, лікарських рослин;

- на інкубаторно-птахівничих та міжгосподарських інкубаторних станціях.

Сезонний трудовий договір є різновидом строкового трудового договору. Він укладається на термін, що не перевищує тривалості сезону. У свою чергу, тривалість сезону не може перевищувати шести місяців.

Не вважатиметься сезонною робота, тривалість якої хоч і не перевищує шести місяців, але вона не включена до спеціального Списку або, навпаки, включена до Списку, але триває понад шість місяців.

При укладенні сезонного трудового договору працівник повинен бути про це попереджений. У наказі про прийняття на роботу необхідно зазначити про сезонний характер трудового договору (ст. 3 Указу № 310). Порушення цієї вимоги означає, що трудовий договір укладено на невизначений термін.

Законодавчими актами, що визначають статус і правове становище приватних (кооперативних) сільськогосподарських виробничо-господарських формувань, передбачається, що трудові відносини в таких формуваннях зазвичай ґрунтуються на основі праці їх членів. У разі виробничої потреби вони мають право залучати до роботи інших громадян за трудовим договором (контрактом).

Згідно зі статтею 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Особливістю трудових договорів, що укладаються в аграрному секторі економіки, насамперед є те, що відповідними законами, які визначають статус та правове становище сільськогосподарських виробничо-господарських формувань, роботодавцям зазвичай надається право (а в окремих випадках - установлено обов'язок) укладати їх у формі контракту. Зокрема, відповідно до частини 4 статті 65 Господарського кодексу України у разі найму керівника підприємства з ним може укладатися контракт, у якому визначається термін найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, звільнення, інші умови найму за погодженням сторін.

Варто зазначити, що для керівників підприємств, у т. ч. й сільськогосподарських, які перебувають у державній власності, контрактна форма трудового договору є обов'язковою. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності" від 19 березня 1993 року № 203 такі контракти укладають міністерства, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи виконавчої влади, у віданні яких перебувають ці підприємства. Крім того, з керівниками підприємств, раніше обраними чи призначеними на посаду, також укладаються або переукладаються контракти. Постановою № 203 затверджено Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, а також рекомендовано місцевим органам виконавчої влади при укладанні контрактів із керівниками підприємств, що є у комунальній власності, застосовувати порядок, передбачений цим Положенням.

Згідно з пунктом 3 Положення контракт може укладатися на термін від одного до п'яти років. З іншими працівниками, у т. ч. віднесеними до керівного складу, підприємств, зокрема товариств з обмеженою відповідальністю, крім колективних сільсько-господарських підприємств, укладаються звичайні трудові договори як в усній, так і в письмовій формі, як строкові, так і на невизначений строк (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 6 травня 2000 року № 06/2-4/66).

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про сільсько-господарську кооперацію" від 17 липня 1997 року № 469/97-ВР передбачено, що загальні принципи, поняття та норми утворення, забезпечення функціонування, управління та ліквідації сільськогосподарського кооперативу і кооперативних об'єднань, контроль за їх діяльністю, права та обов'язки їх членів, формування майна, фондів, цін і тарифів на продукцію та послуги, а також трудові відносини у таких кооперативах та об'єднаннях регулюються Законом України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 року № 1087-IV. Відповідно до частини другої статті 34 цього Закону для здійснення мети і статутних завдань кооперативна організація може залучати до роботи за трудовим договором осіб, які не є її членами. У разі залучення осіб на визначений строк або на час виконання певної роботи за згодою сторін між кооперативною організацією та найманим працівником може укладатися договір у формі контракту.

Відповідно до статті 104 Господарського кодексу України та статті 16 Закону "Про кооперацію" правління кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю кооперативу, який не може бути членом кооперативу. Виконавчий директор виконує свої функції на умовах контракту, який укладає з ним правління кооперативу.

Статтею 19 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 року № 2114-XII передбачено, що колективне сільськогосподарське підприємство має право вільного найму працівників з укладенням із ними трудового договору або контракту.

Статтею 27 Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року № 973-IV передбачено, що трудові відносини у фермерському господарстві ґрунтуються на основі праці його членів та регулюються статутом. У разі виробничої потреби фермерське господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом). Такі договори (контракти) у письмовій формі від імені господарства укладає голова фермерського господарства. У цих договорах (контрактах) визначаються їх термін, умови праці та відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо). Трудові відносини осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), регулюються законодавством України про працю. Видача трудових книжок членам фермерського господарства і громадянам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), та їх ведення здійснюються відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58.

Законом України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 року № 742-IV надається право громадянам вести особисте селянське господарство, тобто здійснювати господарську діяльність без створення юридичної особи, індивідуально або із залученням осіб, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, із метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, перероблення та споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг із використанням майна особистого селянського господарства, у т. ч. й у сфері сільського зеленого туризму.

Відповідно до статті 7 цього Закону члени особистого селянського господарства мають право укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству, а отже, можуть укладати трудові договори відповідно до статті 241 КЗпП з метою використання найманої праці для ведення особистого селянського господарства і виступати як роботодавці - фізичні особи.

Форму трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, та Порядок реєстрації такого договору затверджено Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року № 260.

У зв'язку з цими особливостями сільськогосподарської праці організаційно-правові форми агропідприємства, у тому числі й сільськогосподарські кооперативи, завжди відрізнялися своєю особливою правосуб'єктністю у сфері трудових відносин. Вони наділялися правами встановлювати методом локального регулювання свій режим праці і відпочинку, норми праці та її оплату, правила дисципліни праці, розподілу кінцевих результатів господарської діяльності згідно з трудовою участю кожного тощо.

Правові форми організації праці на сільськогосподарських підприємствах

Цілеспрямоване управління виробничою діяльністю трудових колективів сільськогосподарських підприємств досягається впровадженням і закріпленням наукових форм організації праці, тобто раціональних форм поєднання трудових ресурсів із засобами виробництва, що забезпечують ефективність виробничого процесу при постійному поліпшенні соціальних умов праці селян.

За роки існування України як самостійної незалежної держави прийнято значну кількість нормативних актів, спрямованих на поліпшення регулювання праці в сільському господарстві. Це закони України "Про фермерське господарство", "Про господарські товариства", "Про акціонерні товариства", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про охорону праці", "Про відпустки", "Про колективні договори і угоди". Цими та іншими нормативно-правовими актами передбачені організаційно-правові форми сільськогосподарських товаровиробників, їх статутний склад та форми організації виробництва.

Можливими формами організації виробництва на сільськогоспо-дарських підприємствах є ділянки, цехи, ферми, бригади, ланки, відділення та інші виробничі підрозділи. Структура господарства установлюється залежно від його розмірів, виробничого напряму, внутрішньогосподарської спеціалізації, розміщення виробництва, прогресивних форм організації праці та інших умов виробництва. Кожне сільськогосподарське підприємство самостійно визначає форми оплати праці його членів та інших працівників. Трудові відносини членів підприємства та найманих працівників регулюються Кодексом законів про працю України, ГК України, Законами України "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про фермерське господарство", статутами підприємств, правилами внутрішнього розпорядку, законодавством про працю. Статути та правила внутрішнього розпорядку відіграють важливу роль в організації праці і координації дій внутрішньогосподарських підрозділів (ланок, бригад, ділянок), а також підрозділів, притаманних товаровиробникам у галузі тваринництва.

Структурні виробничі підрозділи сільськогосподарського кооперативу створюються правлінням кооперативу і затверджуються загальними зборами із зазначенням про це в статуті.

Найстарішою формою організації праці є бригади. Спочатку вони створювалися за територіальною ознакою - бригада-двір. Проте самі бригади за спеціалізацією були різноплановими: спеціалізовані механізовані тваринницькі, рослинницькі бригади. Пізніше з'явилися будівельні, комунальні, дорожні бригади тощо.

На сільськогосподарських підприємствах відповідно до їх спеціалізації створюються ланки, бригади, дільниці, цехи, ферми, загони тощо.

Державним сільськогосподарським підприємствам властиві такі структурні виробничі підрозділи, як постійні виробничі бригади, ланки, механізовані загони для виконання спеціалізованих робіт і т. ін.

На великих сільськогосподарських підприємствах можуть створюватися галузеві й багатогалузеві, а також комплексні бригади.

Найбільш поширеним структурним підрозділом є ділянка. Вона може складатися залежно від спеціалізації товаровиробника з різних формувань, наприклад ферми, бригади. Ланка - це внутрішньо- бригадне (внутрішньоструктурне) стійке формування. Останнім часом у зв'язку з розвитком підсобних підприємств та промислів почали з'являтися такі виробничі підрозділи, як цехи та відділення. Керівництво внутрішньогосподарськими структурними підрозділами здійснюють ланкові, бригадири, завідувачі відділень, цехів, ферм, ділянок.

Згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку сільськогосподарського підприємства керівник виробничого підрозділу дає особисто або через фахівців (ланкових, бригадирів, завфермами) завдання членам сільськогосподарського підприємства на виконання робіт з урахуванням їх виробничої кваліфікації, віку, стану здоров'я; знайомить їх із нормативами виробітку, розцінками за обсяг виконаних робіт; забезпечує працівників необхідними для роботи засобами виробництва, а за потреби й транспортом для поїздки на роботу; закріплює за ланками та окремими працівниками техніку, робочу худобу тощо; найбільш раціонально організовує працю робітників, створює безпечні умови праці, здійснює контроль за якістю і термінами робіт. Облік праці й заробітку кожного члена підприємства забезпечує дотримання трудової дисципліни, вживає заходів щодо ефективного використання та збереження державного майна і майна підприємства, організовує ремонт будинків, споруд, транспортних засобів та інвентаря.

Так, ланковий організовує роботу ланки і бере участь у ній разом з усіма працівниками, допомагає керівникові підрозділу в підрахунку заробітків членів ланки, здійснює контроль за якістю робіт, несе відповідальність за виконання виробничого завдання та розпоряджень керівника виробничого підрозділу і фахівців. Бригадир організовує роботу бригади, веде облік виконаної роботи її членами (ланками), здійснює контроль за якістю робіт, передає дані в підрахунку заробітків, несе відповідальність за виконання виробничого завдання перед керівництвом підприємства тощо.

При здійсненні виробничої і господарської діяльності підрозділів втілюються методи організації та стимулювання праці, які забезпечують в умовах ринкових відносин залежність розмірів заробітної плати працівників від кінцевих результатів сільськогосподарського року⁾ Гайворонський В.М. Аграрне право України: підручник [для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман. - Х. : Право, 2003. - С. 67- 68.).

Робочий час і час відпочинку працівників сільського господарства

Тривалість робочого часу встановлюється як у централізованому порядку, так і на рівні локального регулювання. Централізоване трудове законодавство визначає порядок запровадження на підприємстві режиму робочого часу, його найбільш важливі елементи, а також закріплює гарантії при застосуванні того чи іншого з його видів. Так, держава установлює визначену межу тривалості робочого часу. Відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин за 1 тиждень. Така тривалість робочого часу називається нормальним робочим часом. Звичайно режим робочого часу на підприємстві закріплюється у колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, графіках змінності. Він може бути єдиним для всіх працівників підприємства або ж регулюватись у межах окремих підрозділів. Режим робочого часу може бути предметом індивідуально-договірного регулювання та визначатися сторонами при укладенні трудового договору.

На сільськогосподарських підприємствах незалежно від форми власності аналогічно, як і на інших, режим робочого часу та відпочинку для працівників установлюється відповідно до норм трудового законодавства України.

Беручи до уваги специфіку виробництва, сільськогосподарські підприємства самостійно встановлюють режим робочого часу на підставі правил внутрішнього трудового розпорядку, які роботодавець і виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) розробляють на основі типових правил та подають на розгляд і затвердження трудовому колективу.

Враховуючи потребу проведення польових робіт в оптимальні строки за наявної технічної бази і трудових ресурсів, як правило, такі роботи, особливо під час жнив, тривають впродовж усього світлового дня. Для забезпечення додержання нормальної тривалості робочого часу в цей період роботодавцем може запроваджуватися змінна робота.

У разі неможливості забезпечення нормальної тривалості робочого часу роботодавець відповідно до чинного законодавства може запроваджувати різноманітні, передбачені законом, його режими, зокрема:

· підсумований облік робочого часу;

· поділ робочого дня на частини;

· гнучкий режим робочого часу;

· режим ненормованого робочого дня.

Особливості запровадження підсумованого обліку робочого часу на сільськогосподарських підприємствах незалежно від форми власності визначено Галузевою угодою між Міністерством аграрної політики та продовольства України, Всеукраїнським об'єднанням організацій роботодавців "Федерація роботодавців агропромислового комплексу та продовольства України" і Професійною спілкою працівників агропромислового комплексу України в харчовій та переробній промисловості на 2014-2016 роки, яку зареєстровано Міністерством соціальної політики України від 17 січня 2014 року за № 3 з рекомендаціями реєструвального органу від 17.01.2014 р. № 486/0/14-14/1.

При підсумованому обліку робочого часу тривалість облікового періоду (місяць, квартал, півріччя, рік) встановлюється колективним договором підприємства. Максимальна тривалість щоденної роботи за підсумованим обліком робочого часу не повинна перевищувати 12 годин, а робочого тижня - 48 годин. Робота понад нормальну тривалість робочого часу в певні періоди може компенсуватися меншою тривалістю робочого часу в інші періоди або наданням додаткових днів відпочинку в межах облікового періоду. Умови застосування підсумованого обліку робочого часу визначаються колективним договором підприємства з урахуванням вимог нормативно-правових та інших актів у сфері праці. Графіки виходу на роботу за підсумованим обліком робочого часу затверджуються і доводяться до відома працівників не пізніше ніж за один місяць до введення їх у дію.

Невиконання норми робочого часу в обліковому періоді допускається лише у разі встановлення неповного робочого часу. Невідпрацьований з вини роботодавця час до норми тривалості робочого часу в обліковому періоді оплачується як час простою. Відпрацьований час понад норму тривалості робочого часу в обліковому періоді оплачується як понаднормова робота.

У напружені періоди сільськогосподарських робіт у разі виробничої необхідності правління кооперативу, товариства, дирекція підприємства можуть змінювати час початку і закінчення роботи, відхиляючись від зазначеного в розпорядку дня, керівники підприємств можуть призначати працівників на роботу в нічний час. Для працівників підприємств, кооперативів, товариств, зайнятих у тваринництві та інших роботах, пов'язаних із безперервним циклом виробництва, а також для механізаторів у напружені періоди сільськогосподарських робіт уводиться двозмінна або тризмінна робота.

У виробничих підрозділах зі змінною організацією праці розробляється і затверджується правлінням кооперативу, товариства, дирекцією підприємства графік роботи з урахуванням прийнятої технології виробництва. Перехід працівника з однієї зміни в іншу відбувається, як правило, через кожний тиждень. Основою для тимчасового звільнення від роботи є листок непрацездатності, довідка по догляду за хворим, а також дозвіл правління дирекції або керівника виробничого підрозділу у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків, передбачених законодавством, та за іншими поважними причинами.

Право на відпочинок, гарантоване ст. 45 Конституції України, забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Як і для інших категорій працюючих, для робітників, зайнятих у сільському господарстві, це право передбачає: 1) право на відпочинок уродо-ж робочого дня (зміни); 2) право на щоденний безперервний відпочинок; 3) право на щотижневий безперервний відпочинок; 4) право на відпочинок у святкові дні; 5) право на відпустку.

У сільському господарстві можуть застосовуватись особливі види відпочинку. Так, при використанні засобів малої механізації для профілактики перевтоми впродовж робочого дня рекомендовано застосовувати короткочасні перерви (5-7 хв.) та мікропаузи (2-3 хв.) для відпочинку та проведення спеціальних гімнастичних вправ на розслаблення м'язів плечового пояса, рук та ніг. Кількість таких перерв може становити 7-10 для осіб до 50 років та 10-12 - для підлітків та осіб старшого віку (п. 8.5 Державних санітарних правил по обладнанню та експлуатації засобів малої механізації для сільськогосподарського виробництва ДСП 3.?3.?2.?040-99, затверджених Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 1 грудня 1999 р. № 40). Порядок надання таких перерв, їх тривалість та кількості впродовж робочого дня (зміни) кооперативи повинні врегульовувати у своїх правилах внутрішнього трудового розпорядку.

Надання щотижневих днів відпочинку працівникам сільського господарства пов'язане з рядом особливостей. Так, у рослинництві та інших галузях виробництва, які мають сезонний характер, дні відпочинку можуть переноситися на вільний від роботи час. Працівникам тваринництва та інших галузей із безперервним процесом виробництва дні відпочинку повинні надаватися згідно з графіком, затвердженим керівником виробничого підрозділу. Членам сільськогосподарських кооперативів надаються відпустки у порядку, передбаченому Законом України "Про відпустки".

Крім основних щорічних відпусток, у сільському господарстві також передбачене застосування додаткових відпусток для працівників виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими і тяжкими умовами праці, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290. Зокрема, це такі категорії працівників, як: тваринник, зайнятий доглядом за тваринами на свинокомплексах; оператор цехів для приготування кормів (у тваринництві, птахівництві); робітник, безпосередньо зайнятий переробленням солодцю; оброблювач харчових продуктів і тари, зайнятий обробленням хмелю сірчистим газом тощо. Крім того, встановлено додаткову відпустку за особливий характер праці відповідно до Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290. Це працівники, безпосередньо зайняті навантажуванням, розвантажуванням, транспортуванням отрутохімікатів, що застосовуються для боротьби зі шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин, а також протруєного зерна; проведенням хімічного прополювання бур'янів; обліком осередків комах-алергенів; тваринник із догляду за бруцельозними та туберкульозними тваринами тощо.

Також колективними договорами може встановлюватися надання працівникам додаткової заохочувальної відпустки з частковою або повною оплатою за високі досягнення у праці, безперервний стаж роботи на цьому підприємстві, виконання громадських обов'язків та визначатися тривалість і умови надання такої відпустки, а також можуть установлюватися додаткові та соціальні відпустки, оплачувані за рахунок власних коштів (прибутку) підприємства.

Правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку на сільськогосподарських підприємствах

Спільна виробничо-господарська діяльність працівників сільськогос- подарських підприємств об'єктивно потребує узгодженості, організованості. Регулювання поведінки цих працівників здійснюється через установлення певних правил і норм, які регламентують внутрішньогосподарські відносини, тому їх прийнято називати Правилами внутрішнього розпорядку. Вони є необхідною умовою спільної праці. Саме правила внутрішнього трудового розпорядку визначають належну поведінку працівників сільськогосподарських підприємств, будучи ідеальною моделлю, зразком поведінки учасників трудових правовідносин. Приписи цих правил, визначаючи правове становище працівників сільського господарства, їх правовий статус, є нормативною основою для виникнення різноманітних правовідносин. Вони закріплюють права та обов'язки працівників і адміністрації державного сільськогосподарського підприємства (або органів управління і службових осіб підприємства колективної власності), регламентують взаємовідносини між ними у процесі праці.

На підставі правил внутрішнього трудового розпорядку і відповідно до них виникає система внутрішньогосподарських, управлінських, трудових, соціально-побутових та інших правовідносин, сукупність яких і становить внутрішній трудовий розпорядок підприємства. Останній являє собою необхідний порядок у відносинах працівників, який складається під впливом правових норм. Він забезпечує необхідну узгодженість у спільній діяльності працівників і досягається внаслідок точного виконання покладених на них юридичних прав та обов'язків. Цілями внутрішнього трудового розпорядку є зміцнення трудової дисципліни, організація праці на наукових засадах, раціональне використання робочого часу, висока якість робіт, підвищення продуктивності праці та ефективності суспільного виробництва.

Внутрішній трудовий розпорядок є правовою основою трудової дисципліни на сільськогосподарських підприємствах. Тому неухильне його додержання - це обов'зкова умова зміцнення дисципліни праці. Належне регулювання внутрішнього розпорядку справляє безпосередній вплив на підвищення ефективності та якості праці. У зв'язку з цим необхідно вдосконалювати правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку сільськогосподарських підприємств.

Спільність основних принципів організації праці на державних, комунальних, приватних підприємствах, господарських товариствах, фермерських у господарствах, на підприємствах колективної власності обумовлює багато спільного в регулюванні їх внутрішнього трудового розпорядку. Тому сільськогосподарські підприємства колективної власності завжди використовували й використовують як зразок для своєї правотворчості законодавство про працю робітників і службовців.

Вихідні положення внутрішнього трудового розпорядку сільськогосподарських підприємств закріплено в Конституції України (право на працю, відпочинок, охорону праці, обов'язок неухильно додержуватися Конституції та законів України тощо). Конституційні права та обов'язки працівників сільськогосподарських підприємств конкретизуються в КЗпП, статутах і правилах внутрішнього трудового розпорядку господарств, службових інструкціях і положеннях, технічних правилах, колективних договорах та інших правових актах. Серед названих нормативних актів правила внутрішнього трудового розпорядку займають особливе місце, оскільки саме в них сконцентровані норми, що встановлюють режим праці на сільськогосподарських підприємствах ⁾ Аграрне право України / В.З. Янчук, В. І. Андрійцев, С.Ф. Василюк та ін. ; за ред. В.З. Янчука. - 2-ге вид. - К. : Юрінком Інтер, 2000. - С. 416.).

На державних сільськогосподарських підприємствах цей важливий локальний нормативний акт затверджується за поданням власника або уповноваженого ним органу та профспілкового комітету трудовими колективами.

Крім закріплення основних обов'язків працівників та власника в трудовому процесі, правила внутрішнього трудового розпорядку регулюють аспекти приймання і звільнення працівників, робочого часу та його використання, заохочення за успіхи в праці та відповідальності за порушення дисципліни.

На сільськогосподарських підприємствах колективної власності правила внутрішнього розпорядку приймаються загальними зборами членів виробничого, обслуговуючого кооперативу та ін.

Правилами внутрішнього розпорядку регулюються тривалість і розпорядок робочого дня на підприємстві, у кооперативі, порядок надання вихідних днів, щорічних оплачуваних відпусток, а також порядок проходження випробувального терміну, накладення і зняття дисциплінарних стягнень та інші питання, передбачені статутом підприємства, кооперативу.

Правила внутрішнього розпорядку відіграють важливу роль в організації виробництва й праці на сільськогосподарських підприємствах колективної власності. За значущістю вони є другим після статуту нормативним актом, що регулює внутрішньогосподарські відносини. Правила внутрішнього розпорядку повинні відповідати статуту підприємства, кооперативу.

Правила внутрішнього розпорядку сільськогосподарського підприємства колективної власності не лише конкретизують деякі положення статуту, а й можуть містити первинні норми, які заповнюють наявні прогалини в регулюванні внутрішньогосподарських відносин.

Внутрішній розпорядок сільськогосподарського підприємства колективної власності охоплює ширше (порівняно з державним підприємством) коло питань. Так, окрім трудових, він регулює також управлінські, майнові, земельні, соціально-побутові та інші відносини. Член підприємства колективної власності повинен додержуватися правил поведінки, встановлених для нього як для працівника і члена цього підприємства. Тому на таких підприємствах існують внутрішній трудовий розпорядок і внутрішній розпорядок, трудова і статутна дисципліна.

Локальні правила сільськогосподарських підприємств повинні широко відображати специфіку умов праці на конкретному підприємстві. При цьому вони не можуть суперечити чинному законодавству. Прийняті у встановленому порядку правила внутрішнього (трудового) розпорядку є важливим організаційно-правовим засобом зміцнення трудової дисципліни на сільськогосподарських підприємствах.

Поняття дисципліни праці та правове забезпечення її додержання на сільськогосподарських підприємствах

Працівники сільськогосподарських підприємств повинні неухильно дотримуватися дисципліни праці, без якої неможливі організована робота й сучасне виробництво. Це їх важливий конституційний, статутний обов'язок.

Продукція сільського господарства виробляється працівниками, об'єднаними в різні трудові колективи. Спільна праця людей потребує цілеспрямованої та узгодженої поведінки кожного працівника, зайнятого в суспільному виробництві. Саме дисципліна праці забезпечує певну координацію і субординацію в поведінці працівників.

Дисципліна - складне й багатогранне явище. Об'єктивно вона необхідна для функціонування будь-якої соціальної спільності. Дисципліна спрямована на забезпечення єдності дій учасників трудового процесу, є необхідною умовою спільної праці.

В юридичній літературі термін "дисципліна" трактується по-різному. З одного боку, як форма суспільного зв'язку між людьми в процесі спільної праці, з іншого - як підпорядкування всіх працівників загальному порядку праці, дотримання ними встановлених правил поведінки під час трудового процесу. При цьому поняття трудової дисципліни розглядається у вузькому й широкому розуміннях. У вузькому - як обов'язок працювати, суворо додержуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, які діють на підприємствах, в установах, організаціях. У широкому розумінні дисципліна праці є формою суспільного зв'язку між людьми в процесі спільної праці, який об'єктивно виникає і служить для підтримання необхідного при цьому порядку.

Одні автори вважають за необхідне розглядати дисципліну лише в суб'єктивному розумінні - як фактичне додержання встановлених правил поведінки, підпорядкування працівника встановленому розпорядку. На думку інших, поняття дисципліни повинне бути ширшим і охоплювати два взємозв'язані аспекти - об'єктивний і суб'єктивний. В об'єктивному розумінні дисципліна - це передбачений соціальними нормами порядок в організації та діяльності якого-небудь колективу, в суб'єктивному - підпорядкування цьому порядку, тримання його всіма членами колективу. Дисципліну праці в об'єктивному розумінні визначають різні юридичні приписи, які в сукупності складають її правову основу⁾ Аграрне право України / В.З. Янчук, В. І. Андрійцев, С.Ф. Василюк та ін. ; за ред В.З. Янчука. - 2-ге вид. - К : Юрінком Інтер, 2000. - С. 418-419.).

Трудова дисципліна - це сукупність дій, що становлять зміст трудових прав та обов'язків членів сільськогосподарських підприємств колективної власності, державних, приватних підприємств і господарських товариств. Коло цих правомочностей визначається відповідними специфічними умови виробничо-господарської діяльності й нормами права. Додержання вимог дисципліни праці в сільськогосподарському підприємстві зумовлюється підпорядкуванням рядових членів і працівників державних, комунальних, приватних підприємств, господарських товариств, підприємств колективної власності керівникам підприємств, а також, у свою чергу, відповідальність цих керівників бригад, фермерських підрозділів за доручену ділянку роботи перед органами самоврядування, загальними зборами, правлінням, бригадами зборів.

Дисципліна праці - це передусім сукупність певних правил поведінки, встановлених для учасників трудового процесу, і необхідність дотримання цих правил, підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку. Дисципліна праці полягає не тільки в суворому додержанні правил внутрішнього трудового розпорядку, а й у свідомому, творчому ставленні до своєї роботи, забезпеченні її високої якості, продуктивному використанні робочого часу.

Від дисципліни праці необхідно відрізняти виробничу дисципліну. Ці поняття можна розмежувати не лише за змістом, а й за суб'єктами. Виробнича дисципліна за змістом значно ширша від трудової. Це - виконання плану виробництва, плану нагромадження, ритмічність роботи підприємства, дотримання технологічної дисципліни, правил сівозмін тощо. Її суб'єктами є підприємство, адміністрація, колектив у цілому. Виробнича дисципліна охоплює переважно технічну, а також виробничо-технічну грань суспільного виробництва включно з виконанням установлених строків роботи. Трудова дисципліна, як уже зазначалося, - це дисципліна працівника як учасника трудового процесу, належне виконання ним своїх трудових обов'язків.

Правове регулювання трудової дисципліни являє собою організований вплив на учасників трудового процесу з метою приведення їх поведінки у відповідність із нормами і правилами, що закріплюють порядок спільної праці.

Під правовим регулюванням у юридичній науці прийнято розуміти спеціальний юридичний вплив об'єктивного і суб'єктивного права, всієї системи юридичних засобів на суспільні відносини з метою досягнення відповідних результатів. Взяті в єдності та взаємодії ці засоби утворюють механізм правового регулювання. Його складають нормативні акти, правовідносини, акти реалізації права, правосвідомість і правова культура ⁾ Аграрне право України / В.З. Янчук, В. І. Андрійцев, С.Ф. Василюк та ін.; за ред. В.З. Янчука. - [2-ге вид.]. - К. : Юрінком Інтер, 2000. - С. 720.).

Особливе місце серед нормативних актів, які регулюють дисципліну праці на сільськогосподарських підприємствах, належить правилам внутрішнього (трудового) розпорядку. Вони є головною ланкою нормативної бази, яка об'єднує в єдину органічну систему всі локальні акти, що регулюють здійснення трудового процесу. Обумовлено це тим, що правила внутрішнього (трудового) розпорядку ніби акумулюють всі основні положення законодавства, які встановлюють трудовий розпорядок на сільськогосподарських підприємствах.

Норми, що складають правовий інститут дисципліни праці, можна класифікувати за способом регулювання на правовстановлювальні, заохочувальні та правоохоронні. Їх можна поділити на такі основні групи: норми, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок через закріплення загальних прав і обов'язків працівників сільсько-господарських підприємств; організаційні норми, які регулюють організацію праці та взаємовідносини учасників трудового процесу; норми, що регулюють здійснення технологічного режиму, порядок використання засобів праці; норми, які передбачають заходи заохочення за сумлінну працю і порядок їх застосування; норми, що встановлюють заходи впливу за порушення трудової дисципліни і порядок їх застосування.

Подальше вдосконалення суспільних відносин на селі має привести до формування комплексного правового інституту трудової дисципліни працівників сільськогосподарських підприємств.

Трудова дисципліна на сільськогосподарських підприємствах, як і на інших підприємствах, в установах, організаціях, забезпечує створення необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної праці свідомим ставленням до неї, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. До окремих несумлінних працівників у разі необхідності застосовуються заходи дисциплінарного та громадського впливу.

Дисциплінарна відповідальність членів сільськогосподарських організацій і осіб, які працюють за трудовими договорами, установлена чинним законодавством про працю й аграрним законодавством за ті чи інші порушення організації праці, правил внутрішнього розпорядку й безпечної роботи. За порушення трудової дисципліни в ст. 147 КЗпП заходами дисциплінарного стягнення визначено догану та звільнення.

Дисциплінарні стягнення до осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, застосовуються органом, якому надане право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника, і настають також при порушенні працівником умов праці, якщо це не завдало матеріальної шкоди підприємству. Працівники, які обіймають виборні посади, можуть бути звільнені лише за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством. Так, вищим органом самоврядування на сільськогосподарському підприємстві кооперативного чи корпоративного типу є загальні збори його членів або збори уповноважених, які вирішують питання про обрання його голови, а тому такий голова може бути звільнений з посади за рішенням цих органів.

Накладаючи дисциплінарні стягнення, потрібно зважати на тяжкість вчиненого проступку, обставини, за яких його вчинено, оцінку попередньої роботи та поведінки працівника. Щоб накласти стягнення, потрібно затребувати пояснення від порушника трудової дисципліни. Дисциплінарне стягнення накладається безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлення, не враховуючи часу хвороби працівника або перебування його у відпустці. Стягнення не може бути накладене пізніше 6 місяців від дня вчинення проступку. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) та повідомляється працівнику під розписку. Якщо працівник від підпису відмовляється - складається відповідний акт. За кожне порушення трудової дисципліни може бути накладене одне дисциплінарне стягнення. Якщо упродовж 1 року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року. Протягом терміну дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються. Дисциплiнарне стягнення може бути оскаржене працiвником у порядку, встановленому чинним законодавством. Такими є загальні правила накладання дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни, передбачені КЗпП, що застосовуються однаково в різних галузях економіки і для всіх, хто працює за трудовими договорами, в тому числі й у сільськогосподарських організаціях. Втім, існують і певні особливості дисциплінарної відповідальності працівників сільськогосподарських підприємств.

Наприклад, у фермерському господарстві трудова діяльність здійснюється на основі саморегулювання. У Законі від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство" містяться лише принципові положення про працю в селянському господарстві, а члени цього господарства самостійно визначають і регламентують свої трудові відносини, розробляючи правила внутрішнього трудового розпорядку свого господарства, в яких можуть визначати також заходи дисциплінарної відповідальності для порушників. Орієнтиром для цих господарств можуть бути приписи про дисциплінарну відповідальність, що діють на державних сільськогосподарських підприємствах або в сільськогосподарських кооперативах. За принципами саморегулювання здійснюється трудова діяльність в особистому селянському господарстві відповідно до Закону від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство", оскільки члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення, якщо робота в цьому господарстві для них є основною. При цьому необхідно враховувати, що особисте селянське господарство не користується правами юридичної особи, а ведення такого господарства не є підприємницькою діяльністю.

У сільськогосподарських кооперативах дисциплінарні відносини регламентуються насамперед статутними нормами. Член такого кооперативу зобов'язаний дотримуватися статуту, виконувати свої обов'язки перед господарством, сумлінно працювати, дотримуватися трудової, виробничої, технологічної, санітарної дисципліни і правил техніки безпеки. У разі невиконання чи неналежного виконання обов'язків, покладених на нього, а також в інших випадках, установлених статутом кооперативу й законом, відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦК член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів. Цим правилом охоплюються випадки порушення дисципліни, статуту кооперативу, правил внутрішнього розпорядку тощо. Виключення з кооперативу за загальним правилом провадиться після застосування до порушників інших заходів стягнення.

Існує такий порядок застосування дисциплінарних стягнень: збори або рада виробничого підрозділу розглядає відповідні документи та обговорює порушення, допущені окремими членами колективу і, залежно від ступеня порушення, вносить свої пропозиції до правління кооперативу про притягнення винних до відповідальності. Правління кооперативу після уважного розгляду цього порушення може винести одне з дисциплінарних стягнень, передбачених статутом. Дисциплінарні стягнення на голову кооперативу, членів правління, голову і членів ревізійної комісії можуть бути накладені лише за рішенням загальних зборів членів кооперативу. За кожне порушення може накладатися лишеодне дисциплінарне стягнення і в термін не пізніше 1 місяця від дня виявлення проступку і не пізніше шести місяців від дня його вчинення. Застосування заходів дисциплінарного стягнення не звільняє від притягнення винних до матеріальної відповідальності за недбайливе ставлення до майна кооперативу, умисне заподіяння шкоди та в інших випадках, передбачених законодавством, а також коли протиправна поведінка члена кооперативу викликала загибель, нестачу, пошкодження або втрату майна підприємства.

Правове забезпечення охорони праці в аграрних формуваннях

Охорона праці - явище багатоаспектне, оскільки вміщує охорону життя і здоров'я працівників у процесі праці незалежно від того, де виконується робота: у військовій частині, транспорті, промисловості, сільському господарстві тощо. Охорона праці в найширшому розумінні її поняття спрямована на сприяння забезпеченню здорових і безпечних умов праці.

Інакше кажучи, охорона праці в широкому розумінні передбачає цілий комплекс заходів щодо її забезпечення, зокрема, це система правових, соціально-економічних, соціально-технічних, медичних, реабілітаційних та інших заходів. Лише в тісній взаємодії зазначених заходів охорона праці в її широкому розумінні набуває дійсної реальності щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці, бо якщо одна зі складових (правова, економічна чи інша) недостатньо забезпечується, то і вся охорона праці не матиме реального забезпечення. Наприклад, при порушенні соціально-економічного аспекту охорони праці, тобто коли не будуть визначені та вкладені необхідні кошти, цей факт стане причиною незабезпечення працівників запобіжними заходами, не будуть замінюватися зношені машини, устаткування тощо. А це має важливе значення сьогодні, коли в гонитві за прибутками нерідко роботодавці економлять на охороні праці, що призводить до ускладнень, до створення небезпечних для життя й здоров'я умов виробничої праці. Тому всебічна охорона праці матиме реальне забезпечення лише при дотриманні всіх її складових, що стосуються широкого розуміння поняття охорони праці.