Муніципальне право

Теорія громадського самоврядування отримала широкий розвиток в російській дореволюційній юридичній науці. Н.М. Коркунов так визначив зміст цієї теорії:

"Громадська" теорія бачить сутність самоврядування у наданні місцевому суспільству самому відати свої власні інтереси і в збереженні за урядовими органами завідування одними тільки державними справами. "Громадська" теорія виходить, отже, з протиставлення місцевої громади державі, громадських інтересів політичним, вимагаючи, щоб суспільство і держава відали тільки своїми власними інтересами ".

Відповідно до теорії громадського самоврядування справи господарського характеру повинні виконуватися громадою без втручання держави. У поділі державних справ і справ місцевого значення бачилося підставу для самостійності місцевого самоврядування. Однак такі погляди на місцеве самоврядування існували досить недовго, оскільки на практиці виявилося практично неможливо так розділити справи державного управління і справи місцевого значення, щоб виділити з них в чистому вигляді лише місцеві господарські справи.

"Державна" теорія самоврядування.

Третьою теорією місцевого самоврядування стала "державна" теорія самоврядування, яка змінила "громадську" (господарську) теорію. Основи даної теорії місцевого самоврядування були розроблені німецькими вченими Лоренцом Штейном і Рудольфом Гнейстом в XIX в.Сутність зазначеної теорії полягає в тому, що органи місцевого самоврядування є, по суті, органами державного управління, що їх компетенція є не який-небудь особливою, самобутньої, природною, а цілком і повністю створюється і регулюється державою.

У Росії положення державної теорії були значно розвинені дореволюційними юристами (В.П. Безобразов, А.І. Васильчиков, А.Д. Градовський, Н.І. Лазаревський) в 70-х рр. XIX ст.

Відповідно до думки прихильників державної теорії того часу місцеве самоврядування являє собою децентралізоване державне управління. А.Г. Михайлівський розглядав самоврядування як частина загального державного управління, як особливу організацію державної влади на місцях, засновану на виборних засадах. Складовою частиною державного управління вважав місцеве самоврядування і В.П. Безобразов.

Державна концепція місцевого самоврядування базувалася на тому положенні, що установи самоврядування обов'язково повинні діяти і в громадських, і в державних інтересах. Відповідно до цієї концепції місцеве самоврядування має своїм джерелом державну владу. Організація самоврядування на місцях будується на підставі закону. Вибір предметів діяльності не залежить від самоврядних органів, а визначається державою, формулюючи висновок про співвідношення держави і місцевого самоврядування.

Висновки

Муніципально-правові норми -- це встановлені державою, територіальною громадою або органами місцевого самоврядування правила поведінки, що регулюють суспільні відносини у сфері організації і здійснення місцевого самоврядування та виконання яких забезпечується примусовою силою держави.

У своїй сукупності муніципально-правові норми становлять галузь муніципального права, їм притаманні загальні риси, що характерні для всіх правових норм. Разом з тим муніципально-правові норми мають і певні особливості, що пов'язані: 1) з предметом правового регулювання -- його становить особливе коло суспільних відносин -- відносини, що складаються в процесі організації та здійснення особливої форми публічної влади (місцевого самоврядування); 2) з формою виразу цих норм -- значна частина муніципально-правових норм міститься в актах локальної нормотворчості (актах місцевих референдумів та органів місцевого самоврядування); 3) з їх полівалентним характером -- муніципально-правові норми одночасно виступають нормами основних галузей права (конституційного, адміністративного, земельного, фінансового тощо); 4) з їх логічною структурою -- переважна більшість муніципально-правових норм не містить санкцій.

Історично першою була обґрунтована теорія вільної громади (теорія природних прав громади), основні положення якої були сформульовані Туре в доповіді щодо законопроекту про реформу місцевого управління у Національних зборах Франції 1790 р. та знайшли своє відображення в положеннях Конституції Бельгії 1831 р. щодо особливої «громадівської» влади.

Теорія вільної громади базувалася на ідеях природного права. Вона виходила з того, що право територіальної громади (звичайно, територіальної громади «природної» адміністративно-територіальної одиниці) самостійно вирішувати свої справи має такий самий природний та невідчужува-ний характер, як і права та свободи людини. Територіальна громада визнавалася незалежною від держави органічною корпорацією, що склалася природним шляхом, відповідно й її право на місцеве самоврядування виводиться з природи територіальної громади (належить громаді в силу її природи або дарується Творцем). Таким чином, місцеве самоврядування розглядалося як автономна у відношенні до державної влади публічна влада територіальної громади.

Правовий статус депутата місцевої ради визначається КУ та ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» від 2002 зі змінами від 17. 05. 2012. Депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і ЗУ Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10. 07. 2010" обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України". Депутат місцевої ради є повноважним і рівноправним членом відповідної ради - представницького органу місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 118 Конституції України та Законом України „Про місцеві державні адміністрації” органами виконавчої влади в областях і районах є місцеві державні адміністрації, склад яких формують голови місцевих державних адміністрацій, що призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень здійснюють виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізують повноваження, делеговані їй відповідною радою. Обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.

Найважливішими функціями місцевих органів виконавчої влади є забезпечення:

· виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

· законності і правопорядку, додержання прав і свобод громадян;

· виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин, також програм їх національно-культурного розвитку;

· підготовки, виконання та звітів відповідних бюджетів та програм;

· взаємодії з органами місцевого самоврядування;

· реалізації інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Місцеве самоврядування, як складова громадянського суспільства, покликане забезпечувати високі соціальні стандарти життя громадян, сприяти реалізації ними прав, свобод і законних інтересів. У той же час чітко виражений інституційний характер, наявність специфічного апарату, який здійснює муніципальну владу, власна матеріально-фінансова база, відсутність ієрархії в системі органів місцевого самоврядування, наділення їх правотворчими функціями дозволяє органам і посадовим особам місцевого самоврядування зловживати своєю владою, суттєво обмежувати і порушувати права і законні інтереси територіальних громад¹. У зв'язку із цим особливої актуальності набуває проблема правового регулювання відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

У науці муніципального права сформувався цілий ряд теорій місцевого самоврядування, в яких по-різному розглядається його сутність. Найбільш вірною видається класифікація Л. Велихова, який виділяє наступні теорії місцевого самоврядування: вільної громади, "громадську" (господарську) і державну.

Теорія вільної громади.

Теорія вільної громади спиралася на ідеї природного права. Основною ідеєю цієї теорії було обгрунтування обмеження втручання держави в діяльність громади.

Згідно з положеннями теорії вільної громади самостійність і незалежність громади від держави пов'язані з самою природою громади, яка історично передує державі. При цьому держава не створює громаду, а лише визнає її. В теорії вільної громади визнавалося існування не тільки трьох традиційних гілок влади - виконавчої, законодавчої та судової, а й четвертої - муніципальної влади. Дана теорія отримала своє відображення в ряді законодавчих актів 30 - 40-х рр. XIX ст. Конституція Бельгії 1831 року навіть мала спеціальну статтю про общинному управлінні. Саме в цій Конституції поряд із законодавчою, виконавчою і судовою владою закріплювалася і "общинна" (муніципальна) влада.

Размещено на Allbest.ru