Дослідження злочинності та її кількісних і якісних показників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Ефективна боротьба із злочинністю можлива тільки з урахуванням її кримінологічної характеристики. Злочинність як явище може бути оцінена і навіть виміряна у певних кількісних і якісних показниках, що дуже важливо для з'ясування сутності цього явища, виявлення його внутрішніх взаємозвя'зків, залежно від зовнішніх чинників [48 , с.123].

Кількісні показники вимірюються числами, які визначають розміри злочинності, або, як прийнято у кримінології, - рівень злочинності, коефіцієнт інтенсивності, якісні - її склад або структуру, а також розміщення у просторі (географію злочинності)[30, с.85]. Крім того, існує поняття динаміки злочинності, тобто зміни її параметрів протягом певного часу, а також ціна - економічна шкода, збитки, яких завдає злочинність.

Джерелами кримінологічної інформації є оприлюднені у різних виданнях статистичні дані, а також офіційні звіти Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України.

Кількісним показником прийнято вважати рівень злочинності - це визначена в абсолютних числах загальна кількість злочинів та осіб, які їх вчинили, вчинених на певній території (країна, місто, район) за певний проміжок часу.

Згадані показники (кількість злочинів і кількість осіб, які їх вчинили) визначають кількісний розмір (міру) злочинності. Абсолютні числа дають уявлення про її реальне поширення в умовах певного місця та часу. Важливо відзначити, що для адекватного уявлення про рівень злочинності потрібні саме два названі кількісні показники: про вчинені злочини та про осіб, які їх вчинили. Це пов'язано з тим, що один злочин можуть вчинити декілька осіб (група). З іншого боку, одна особа може вчинити декілька окремо зареєстрованих злочинів [22, с.156-157 ]. Розслідування кримінальних справ та судовий процес тривають іноді роками. Багато з тих, хто винен, не потрапляють до суду з різних причин. Тому кількість засуджених протягом року не повністю викриває людську сторону злочинності саме цього року. А тому статистичні звіти повідомляють про «виявлених осіб», не називаючи їх ні засудженими, ні злочинцями. У 2010р. в Україні зареєстровано 589 208 злочинів і виявлено 337 908 підозрюваних, а засуджено до різних покарань - 234613 осіб. У наступні роки кількість зареєстрованих злочинів становила:у 2011р. - 518015, у 2012р. - 443007, у 2013р. - 488888, у 2014р. - 529139, у 2015р. - 565182, у 2016р. - 565554. Виявлено: у 2011р. - 323444, у 2012р. - 323321, у 2013р. - 343234, у 2014р. - 342223, у 2015р. -313421, у 2016р. - 320554.

Однак одна лише абсолютна кількість злочинів та виявлених осіб не завжди відтворює рівень криміналізації суспільства, оскільки вона не враховує демографічну ситуацію. Тому більш адекватними показниками рівня злочинності вважаються не абсолютні показники, а її коефіцієнти (або індекси), тобто кількість зареєстрованих злочинів на 100 тис. /10 тис./ населення відповідного регіону, а також кількість виявлених осіб, що вчинили злочини на 100 /10/ тис. тієї частини населення, яка досягла віку кримінальної відповідальності за більшість злочинів. Відповідно до Кримінального кодексу таким віком є 16 років [31, с.110]. Перший коефіцієнт умовно називають коефіцієнтом інтенсивної злочинності, а другий - коефіцієнтом злочинної активності.

Згідно з опублікованими розрахунками коефіцієнти інтенсивності злочинів в Україні протягом 7 років, починаючи з 2010 р., на 100 тис. населення такі:у 2010р. - 10299, у 2011р. - 11002, у 2012р. - 11202, у 2013р. - 12093, у 2014р. - 12988 , у 2015р. - 13334 , у 2016р. - 15554.

В останні роки з'являється все більше пропозицій щодо застосування ще одного показника злочинності, а саме її «ціни». Мається на увазі визначення економічної шкоди, збитків, яких завдає злочинність [37, с.156]. При цьому пропонувалося кілька підходів. У першому має бути визначена пряма та посередня, матеріальна та нематеріальна шкода, яку завдає сама злочинність та її прояви. Другий підхід пропонується для вирахування затрат, які несе держава, суспільство в цілому з метою контролю над злочинністю, спеціального запобігання та протидії їй. Прямий збиток майнового (матеріального) характеру обчислюється у грошовому виразі. Сюди належать кількість летальних наслідків, настання інвалідності потерпілих, виплати їм за лікарняними листками, додаткові витрати на їх лікування, страхові виплати, проведення психологічної реабілітації. До непрямого збитку від злочинності належать кошти, що витрачаються державою на боротьбу зі злочинністю, і вартісний вираз її негативних соціальних наслідків (дезорганізація сім'ї, зниження продуктивності праці, додаткове навантаження на інститути соціалізації і ресоціалізації тощо), утримання правоохоронної системи, різноманітних охоронних, фіскально-ревізійних структур, витрати на навчання і підвищення кваліфікації співробітників правоохоронних органів, вартість захисних систем, матеріальні витрати, пов'язані із розслідуванням і розглядом кримінальних справ. До «ціни» злочинності слід включати і витрати на утримання всієї пенітенціарної (кримінально-виконавчої) системи. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» видатки на утримання Державної пенітенціарної служби України у 2010 році склали 2 292 158,1 тис. грн., а вже у 2011 році було витрачено 2 598 531,2 тис. грн. [24, с.89].

Структура злочинності є її якісним показником. Сутність структури злочинності полягає в описі співвідношення між групами й видами злочинів, вчинених різними категоріями правопорушників [50 , с.232]. Серед виявлених правопорушників, як свідчить кримінальна статистика, безперечна більшість чоловіків. У 2010 році серед виявлених правопорушників кількість чоловіків (далі - Ч) становила 85,9%, а жінок(далі - Ж) 14,1%. У 2011р. Ч. - 84%, Ж. - 16%, 2012р. Ч. - 84,5%, Ж. - 15,5%, 2013р. Ч. - 82%, Ж. - 18%, 2014р. Ч. - 82,4%, Ж. - 17,6 %, 2015р. Ч. - 82,1%, Ж. - 17,9%, 2016р. Ч. - 89%, Ж. - 11%.

Керуючись кримінологічними ознаками - мотивами і засобами вчинення, всю зареєстровану злочинність можна поділити на чотири блоки:

1) загальнокримінальна корислива злочинність (крадіжки, шахрайства, грабежі, розбої, вимагання тощо); 2) агресивна некорислива злочинність (умисні вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганство тощо);

3) економічна злочинність (контрабанда, наркобізнес) ; 4) неагресивна і некорислива злочинність, яка відображає правовий нігілізм, свавілля та необачність правопорушників (необережна злочинність, дезертирство тощо). Структура злочинності останніх років розглядається у цій праці з урахуванням названої системи чотирьох блоків [15, с. 26-28] .

Крадіжки - найбільш поширені злочини. Їх питома вага серед усіх зареєстрованих злочинів у 2010р. - 39%. Так, у 2011 році зареєстровано 277,6 тис. крадіжок майна, що на 9 % більше, ніж у 2010 році. Так, станом на 20 листопада 2012 року зареєстровано 241,1 тис. крадіжок майна, що на 3,9 % менше ніж у аналогічному періоді 2011 року. У 2013 та 2014 роках крадіжки коливались на одному рівні і їх питома вага становила 32% від загальної кількості злочинів проти власності. 2015 рік характеризувався зниженням питомої ваги крадіжок до 26%, а 2016 році невеликим зростом до 28%.

Показник шахрайства в 2010р. був найменшим і становив 8,9% і до 2015р. збільшувався, питома вага якого становила 17,1% від загальної кількості корисливих злочинів.

Насильницькі корисливі злочини поєднують корисливі спонукання з агресивними, в даному разі насильницькими засобами їх досягнення. Це грабежі, розбійні напади, бандитизм, що практично завжди пов'язані з озброєними розбійними нападами або принаймні з приготуванням до таких нападів, вимагання й умисне корисливе вбивство [18, с.89]. Оскільки кримінальна статистика відображає лише юридичну кваліфікацію правопорушень, то рівень корисливого насильства визначають за статистикою грабежів, розбійних нападів, вимагання та бандитизму. Питома вага корисливих вбивств визначається в узагальненнях судової практики.

У 2010 році кількість грабежів становила 24433, у 2011р. - 23002, у 2012р. - 21202, у 2013р. - 22093, у 2014р. - 22988 , у 2015р. - 23334 , у 2016р. - 24554.

На відміну 2010 року зросла кількість розбійних нападів, питома вага яких становила 4,8%, то згідно авторів звітів МВС кожен рік збільшувалась приблизно на 1% .

Вимагання становило найменшу кількість серед злочинів проти власності у 2010р. - 0,9%, , та найбільшу у 2014р. - 2,7%.

На 6,4 % збільшилася кількість умисних убивств та замахів - понад 2,5 тис. у 2011 році ніж у минулому році. Зареєстровано 11102 випадків одночасного вбивства двох або більше людей, вчинено 1981 умисних убивств на замовлення. Почастішали випадки умисних вбивств із використанням вогнепальної зброї (зареєстровано 11231 таких випадків, що на 42,7% більше, ніж у 2010р. ).

У 2012 році на 7,4 % зменшилася кількість умисних убивств та замахів - 2,1 тис. У 2013р. - 2,6 тис., у 2014р. - 3,2 тис., у 2015р. - 3,1тис., а в 2016р. становила 3,0 тис..

На території України протягом 2011 року виявлено 395 організованих груп та злочинних організацій, учасники яких вчинили 3 тис. злочинів, що на 3,6 % менше, ніж протягом аналогічного періоду минулого року. Протягом майже 11 місяців 2012 року виявлено 258 організованих груп та злочинних організацій, учасники яких вчинили 2,1 тис. злочинів, що на 29 % менше ніж протягом 2011 року.

У 2011 році зареєстровано 3,4 тис. умисних тяжких тілесних ушкоджень, що на 8,9 % менше, ніж у 2010 році. Станом на 20 листопада 2012 року зареєстровано 3,1 тис. умисних тяжких тілесних ушкоджень, що на 3,3 % менше ніж у аналогічному періоді минулого року. У 2013р. - 3,4 тис., у 2014р. - 3,2 тис., у 2015р. - 3,5 тис. 2016р. - 2,4 тис..

У 2010 році кількість злочинів у категорії «зґвалтування та замах» становила 993, в 2011 році - 630, а до 20 листопада 2012 року - 486 злочинів. За 2013 рік зафіксовано 84 376 кримінальних справ тільки про зґвалтування і спроби зґвалтування, а за підрахунками щорічно відбувається близько 293 тисячі випадків сексуального насилля. У 2014 році кількість злочинів у категорії «зґвалтування та замах» становила 793, з січня по листопад 2015 року - 305, 2016 року - 390 злочинів.

Одним з найпоширеніших злочинів проти громадського порядку є хуліганство. Суспільна небезпека даного злочину є очевидною. Воно порушує громадський спокій, норми суспільної моралі, зневажає результати людської праці, посягає на фізичну й моральну недоторканість громадян [35, с.123]. Відповідно до статистичних даних МВС України, протягом 2010-2012 рр. в Україні органами внутрішніх справ було зареєстровано майже 30 тис. хуліганств: у 2010р. - 11734, у 2011р. - 10 475, у 2012р. - 9 207. Питома вага цього злочину у структурі всієї злочинності в Україні становить в середньому 2,5 % (2010р. - 3,5 %; 2011р. - 2,7 %; 2012р. - 2 %). Згідно статистичних даних Генеральної прокуратури України, протягом 2013-2016рр. органами прокуратури було зареєстровано 45 тис. хуліганств: У 2013р. - 10232, у 2014р. - 12343 , у 2015р. - 13221, а в 2016 році становила 12876.

В умовах глибокої економічної кризи особливу увагу привертають так звані економічні злочини. Вони складають третю кримінальну групу. Кількість економічних злочинів за 2010-2016р. 100129. Найбільшу кількість із економічних злочинів займає порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом, наступним є невиплата заробітньої плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат, фіктивне підприємництво, шахрайство з фінансовими ресурсами і найменше - легалізація (відмивання) доходів одержаних злочинних шляхом.

Протягом 2011 року правоохоронними органам зареєстровано майже 16 тис. злочинів у сфері службової діяльності, що на 11,2 % менше, ніж у аналогічному періоді минулого року, питома вага цих злочинів зменшилась і становила 3,1 % (2010р. - 3,6 %) від загальної кількості зареєстрованих злочинів. Із них кількість випадків зловживання владою або службовим становищем становила 4,1 тис., що на 9,4 % менше, ніж у минулому році.

Спостерігається зменшення на 13,9 % кількості фактів безпідставної невиплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат, усього зареєстровано 963 (2010р. -1,1 тис.) таких злочинів.

До 20 листопада 2012 року правоохоронними органами виявлено майже 9,7 тис. злочинів у сфері службової діяльності, що на 40,5 % менше ніж у аналогічному періоді минулого року, питома вага цих злочинів зменшилась і становила 2,2 від загальної кількості зареєстрованих злочинів. Із них кількість випадків зловживання владою або службовим становищем становила 1,8 тис., що на 57,5 % менше ніж у минулому році.

Стосовно четвертої кримінальної групи важливу увагу потрібно звернути на дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу [26, с.106]. Існування дезертирства не було поширеним, проте мало місце. Набув поширення такий злочин, як дезертирство з початком бойових дій на Сході України у 2014 році. Цифри дезертирів є такими - 880 дезертирів розшукуються Військовою прокуратурою Західного регіону України. Майже тисяча осіб самовільно покинули місця несення служби - переважно в зоні АТО (багато - захопивши з собою зброю). Цифри по інших регіонах країни - не менше. А всього в жовтні 2015 року Військова прокуратура нарахувала 16 тисяч дезертирів. Але якщо вважати з тими, хто був досить розумний і везучий, щоб взагалі не потрапити до лав ЗСУ - то виходить і зовсім феєрична картина. Від шостої хвилі мобілізації ухилились близько 27 тисяч осіб, тобто більше половини.

Географія злочинності - це особливості розподілу кримінально караних діянь на визначеній території за певний період часу [1, с. 145 ]. Вказане визначення враховує як просторову складову поняття «географія» злочинності, а саме - визначену територію (регіон, область, місто), так і часову - визначений період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Для дослідження просторово-часових особливостей злочинності необхідно дотримуватись певної методики. На першому етапі дослідження необхідно зробити вибірку даних про кількість населення по Україні в регіональному розрізі. На другому етапі дослідження необхідно зробити вибірку даних про кількість вчинених на території Україні злочинів конкретного виду. На третьому етапі проводиться розрахунок коефіцієнта і питомої ваги обраного виду злочину. На четвертому етапі необхідно згрупувати регіони в регіональні зони. На п'ятому етапі, використовуючи дані, отримані на попередніх етапах, необхідно провести розрахунок середнього коефіцієнта обраного виду злочину по регіональних зонах України за обраний період часу. А на шостому етапі потрібно вирахувати питому вагу обраного виду злочину в регіональних зонах України, виділених нами, за кожен досліджуваний рік [10, с.134-135 ].

На оглянутих десяти інтерактивних картах, зображені показники злочинності в абсолютних числах та відносних показниках за категоріями зареєстрованих, особливо тяжких, розкритих та не розкритих злочинів, їхньої питомої ваги у 2011 та 2012 роках. Найбільш криміногенні регіони у 2012 році були м. Севастополь, АР Крим з показниками по 16.9, Запорізька область - 14.1, найменш криміногенними Івано-Франківська - 3.6 та Тернопільська - 4 області з розрахунку на 1000 населення. В 2011 році показник в АР Крим був ще більшим становлячи 17.9 зареєстрованих злочинів на 1 особу. Щодо особливо тяжких злочинів та найбільша їхня частка зафіксована у тій же АР Крим - 6.8, найменше традиційно на Івано-Франківщині - 1.3 на 1000 осіб.

Інша вагома характеристика - розкриття злочинів відтворює картину, яка склалася з лідерством у їхньому здійсненні, тут найвищі рівні розкриття злочинності в Івано-Франківській та Чернівецькій областях, 80,6% та 79,9% відповідно, а найнижчі в АР Крим - 40,5%, м. Київ - 40,2% та м. Севастополь - 40,1%. Показники питомої ваги розкритих тяжких злочинів до зареєстрованих знову свідчить про Івано-Франківської області у розкритті - 98,9% та найнижчий рівень розкриття у АР Крим з показником 39,3%.

З розглянутих показників випливає висновок, що у південних та індустріальних регіонах найвищий рівень злочинності, найнижчий у західних областях країни, а рівень розкриття - навпаки, найвищий на Заході, а найнижчий на півдні та столиці. Цей факт зумовлений соціально-демографічними, історичними та економічними особливостям регіонів, концентрацією населення у великих містах та іншими місцевими умовами. Майже дві третини злочинів фіксуються у містах та населених пунктах міського типу. Але протягом 2011-2012 років злочинність у селах зростає швидше, ніж у містах. Так, у 2012 р., порівняно з попереднім роком злочинність у селах виросла на 17,3 %, а у містах - на 10,9 %. Від 44 до 57 % злочинів, зареєстрованих в областях припадає на долю обласних центрів, зокрема, Харкова, Запоріжжя, Одеси, Львова, Чернівців.

Кримінальна статистика лише приблизно відображає стан злочинності, оскільки значна частина її не реєструється. Це так звана латентна, тобто прихована злочинність /від лат. Lateens (latentis) - прихований. Часто злочинність порівнюють з айсбергом, 9/10 якого ховається під поверхнею води. Порівняння яскраве, але не досить точне: загальні розміри латентної злочинності набагато більші, ніж 90 % від усіх фактично скоєних злочинів. Кримінолог Ю.Д. Блувштейн та філософ А.В.Добринін вбачають суперечність у самому понятті латентності:» факт злочину повинен знайти підтвердження обвинувальним вироком суду, а для цього він повинен бути відомим. Що невідоме, те і не злочин»[23, с.44-46].

Динаміка злочинності - якісно-кількісний показник, що відображає зміну злочинності в часі [2, с.134 ]. Динаміка обчислюється в абсолютному числі приросту (зниження) рівня злочинів або у відносних числах цих змін. Темпи зростання злочинності розраховуються на основі використання базисних показників динаміки, коли дані ряду років зіставляються з постійним базисом - обсягом злочинності в початковому для аналізу періоді [6, с.213 ]. У часі змінюється як стан (рівень) злочинності (кількісний показник), так і структура (якісний показник). За часовий інтервал звичайно приймається рік.

Динамікою у бік збільшення характеризуються показники злочинів відносно яких держава робить багато зусиль щодо боротьби з ними. Це: торгівля людьми (в 2010р. зареєстровано 81 випадок, в 2011р. - 269); легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (в 2012р. - зареєстровано 347 випадків, в 2014р. - 419);

Дещо суперечливо виглядає динаміка скоєння злочинів проти власності. В цілому показники її реєстрації свідчать про збільшення цих злочинів. Так, якщо в 2012р. було зареєстровано 267724 злочинів, то в 2014р. - 317443. Зокрема, зросли показники скоєння грабежів: в 2012р. було зареєстровано 21202 грабежів, в 2014р. вже - 22988. Разом з тим зменшилися показники скоєння крадіжок: в 2012р. -24100 , в 2014р. - 23632; розбоїв: в 2012р. - 5674; в 2014р. - 5538.

Найбільш сталим зростаючим показником, що повинно викликати суттєве занепокоєння українського суспільства, є динаміка скоєння злочинів у сфері обігу наркотиків. Беручи 2010-2012 роки ,то у 2011 році зареєстровано 53,2 тис. злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров'я населення, що на 6,5 % менше, ніж у 2010 році. У зареєстровано 45,3 тис. злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров'я населення, що на 11,2 % менше ніж у 2011 році.

Найбільш реальним показником серед окремих видів злочинів є показник умисних вбивств. У 2010 році простежується тенденція зменшення зареєстрованих вбивств на 6,3 %, , а в 2016 навпаки збільшення на 3,2%.

Серед тілесних ушкоджень , то кількість зареєстрованих тяжких тілесних ушкоджень збільшилась на 4,5% , середньої тяжкості тілесних ушкоджень на 7,6% , легкої тяжкості тілесних ушкоджень на 10,6% у 2014році , порівняно з аналогічним періодом минулого року.

Вплив на злочинність передбачає вирішення завдань, які випливають із особливостей об'єкта суспільного контролю: а) виявлення і описання кількісних і якісних закономірностей у розвитку злочинності в країні і в окремих її регіонах; б) виявлення внутрішніх зв'язків злочинності; в) виявлення особливостей структури злочинності; г) аналіз взаємозв'язків між злочинністю й ефективністю діяльності різних суб'єктів профілактики, передусім, правоохоронних органів, які виконують спеціально-кримінологічні завдання з попередження злочинності [34, с.12-13 ].

Узагальнення статистичних та дослідних даних дає підставу констатувати:

рівень зареєстрованої злочинності не повною мірою відображає криміногенну ситуацію, що склалася в суспільстві, значна частина злочинів залишається поза реєстрацією;

головними причинами зростання латентності злочинності є: збільшення випадків неповідомлення громадянами про вчинені щодо них злочини середньої тяжкості та такі, що не становлять великої суспільної небезпеки; збільшення кількості корисливих злочинів, що вчиняються із застосуванням спеціальних засобів маскування (розкрадання, шахрайства, контрабанда, незаконне підприємництво, злочини у фінансово-кредитній та податковій сферах); недоліки у реєстрації злочинів, у тому числі внаслідок відмови у порушенні кримінальних справ.

2. Аналіз зареєстрованої та латентної злочинності в Україні, тенденції її розвитку

2.1 Показники зареєстрованої злочинності за даними судових і правоохоронних органів

Всебічне вивчення та аналіз злочинності передбачають її постійне вимірювання в масштабах усієї країни і в межах окремих регіонів. Така робота має поточний і перспективний характер, що дає можливість міркувати не тільки про існуючу злочинність, її минулий стан, а й є передумовою для її прогнозування [14, с.151 ].

Первинна, початкова інформація про обсяг і внутрішній зміст злочинності черпається із даних офіційної кримінально-правової статистики і в деяких випадках - із результатів вибіркових досліджень, заснованих на загальних положеннях кримінології.

Кількісно-якісне вимірювання злочинності проводиться шляхом виявлення таких основних статистичних показників, як: рівень злочинності, коефіцієнти злочинності, структура злочинності, динаміка злочинності, відомості про латентність злочинності [13, с. 11-27 ].

Рівень злочинності . Як уже згадувалося, кількісним показником прийнято вважати рівень злочинності. Цей показник характеризує злочинність із кількісного боку. Він виражається в абсолютних цифрах. При визначенні рівня злочинності беруться два об'єкти обліку: а саме кількість злочинів і кількість осіб, які вчинили ці злочини. Будь-який з названих об'єктів, узятий окремо, відображає рівень злочинності однобічно, а звідси і неповно, тому що один злочин може бути вчинений і однією людиною, і декількома особами [3, с. 321]. Рівень злочинності не можна ототожнювати з рівнем судимості, оскільки до даних про судимості не включаються відомості про осіб, які вчинили злочин, але кримінальні справи про яких припинені на законних підставах до суду або щодо них ухвалено виправдувальний вирок. За межами судимості за звітний період залишаються, природно, нерозкриті кримінальні справи. Кількість зареєстрованих злочинів та засуджених осіб у період 2010- 2016 роках була такою:

На практиці для визначення стану злочинності загальна її цифра, наприклад за поточний рік, порівнюється із цифрою злочинності за попередній рік, за п'ятиріччя - з п'ятиріччям, яке передувало йому. Чим більш довгострокові періоди стану злочинності порівнюються між собою, тим з більшою ступінню достовірності можна виявити її закономірності [25, с. 248 ].

Стан злочинності - це, також і цифра окремих її видів: цифра організованої, професійної, рецидивної злочинності, злочинності неповнолітніх, посадових осіб тощо [52, с. 128 ].

Більш універсальними є відносні показники рівня злочинності, які розраховуються з урахуванням чисельності населення відповідного регіону чи населеного пункту. Відносними показниками рівня злочинності є:

· коефіцієнт інтенсивності злочинності;

· коефіцієнт злочинної активності населення.

Коефіцієнт інтенсивності злочинності - це відносний статистичний показник поширення злочинності на певній території та визначається через кількість злочинів, що припадає на кожну тисячу (10 тис. або 100 тис.) населення певної території.

Коефіцієнт інтенсивності злочинності (К.л) обчислюють за формулою:

З - кількість злочинів на території за певний час (в абсолютних числах),

Н - чисельність населення на території вираховування у період розрахунку (в абсолютних числах),

НР - кількість населення, з розрахунку на яку визначається показник інтенсивності злочинності.

Поряд із коефіцієнтом інтенсивності злочинності (Кіз) іноді застосовують коефіцієнт злочинної активності (Кза), розрахований за співвідношенням кількості осіб, які вчинили злочини (Оз), та чисельності всього населення (Н). У такому випадку наведена вища формула 1 має вигляд:

· , Де

, де

Кза - коефіцієнт злочинної активності,

Оз - кількість осіб, які вчинили злочини,

Н - загальна кількість населення,

Нр - кількість населення, з розрахунку на яку визначається показник коефіцієнта злочинної активності.

Згідно з опублікованими розрахунками коефіцієнти інтенсивності злочинів в Україні протягом 7 років, починаючи з 2010 р., на 100 тис. населення такі:у 2010р. - 10299, у 2011р. - 11002, у 2012р. - 11202, у 2013р. - 12093, у 2014р. - 12988 , у 2015р. - 13334 , у 2016р. - 15554.

Оцінка кримінальної статистики значною мірою полегшується порівнянням її з рівнем злочинності інших країн.. Рівень злочинності на 100 тисяч населення склав у 2010р. 10299 злочини. Треба зазначити, що це достатньо прийнятний показник. Так, в Російській Федерації такий показник склав у 2010 році 13023 злочинів на 100 тис. населення. Злочинність в цій країні на відміну від України більш тяжіє до зростання: у 2011р. зросла на 9,1 %, у 2012р. - на 5,0 % [9, c. 123 ] . Подібна картина притаманна і Республіці Білорусь, де злочинність у 2011р. зросла на 18,4 %, у 2012р. - на 13,9 %, у 2013р. - на 9,8 %. Рівень злочинності у цій державі склав у 20014р. 17242 злочинів на 100 тисяч населення. Загальна тенденція щодо зростання світового рівня злочинності підтверджується і на показниках таких держав, як США, Німеччина та Франція. Так, в США в 2010р. злочинність зросла на 2,1 %, а її рівень склав 11605 злочинів на 100 тисяч населення, у Німеччині зростання злочинності мало місце у 2011р. (+1,6 %) і в 2012 р. (+2,2 %), а її рівень склав у 2012р. 7888 злочинів на 100 тисяч населення. У Франції також зростала злочинність, починаючи з 2010р. Зокрема, у 2011р. на 7,7 %, а її рівень склав у цьому році 6867 злочинів на 100 тисяч населення.

Структура злочинності визначається за методом порівняння, згідно з яким зіставляються кількісні та якісні показники класифікованих певним чином (за певною підставою) окремих видів і категорій злочинів, осіб, які їх вчинили, ознак цих об'єктів спостереження [49, с. 99 ]. Через порівняння визначається показник (питома вага у відсотках) окремої виділеної структурної групи певного виду злочинів щодо загальної величини злочинності. Питома вага - це співвідношення частини злочинності до її загальної кількості: Питома вага вимірюється за звичайною формулою вирахування відсотку:

, де

- Размещено на http://www.allbest.ru/

кількість злочинів певного виду;

- Размещено на http://www.allbest.ru/

загальна кількість зареєстрованих злочинів.

Найпростішою з них є так звана статистична структура злочинності, яка відображає показники щодо кількості (питомої ваги) зареєстрованих на певній території за певний час злочинів, розподілених за визначеними у статистичній формі їх видами і категоріями, а також про чисельність осіб, які їх вчинили, диференційованих подібним чином [47, с. 65 ].

Більше якісних характеристик злочинності містить кримінально-правова структура злочинності, яку утворюють через диференціацію злочинів за будь-якою кваліфікуючою ознакою складу злочину[17, с. 165-166 ]. Підставою для неї може бути вік, осудність, повторність притягнення до кримінальної відповідальності суб'єкта злочину; суспільна значущість об'єкта посягання; індивідуальний чи груповий спосіб діяння, у тому числі вид співучасті; форма вини та інші ознаки суб'єктивної сторони складу злочину. Віком - неповнолітні: 14-15 та 16-17 років (відповідно 2 та 5,9 %), молодь: 18-24, 25-28 років (27 та 14,5 %), середнього віку: 29-39 років (26 %), зрілого віку: 40-49 років (14,9 %), старшого віку: 50-59 років (7 %), похилого віку: 60 років і старше (2,7 %). Домінуюча мотиваційна спрямованість - насильницькі (агресивні), корисливі, корисливо-насильницькі, хуліганські, з помсти, ревнощів, побутових причин, міжнаціональних, релігійних відносин і т.д. Спрямованість - види злочинів за їх класифікацією, передбаченою в Особливій частині КК України (проти основ національної безпеки, проти життя та здоров'я особи, проти волі, честі та гідності особи, проти власності, у сфері господарської діяльності тощо);

Соціально-демографічна структура розкриває співвідношення між кількістю злочинців за:

· статтю - жінки (11 %) та чоловіки;

· освітою на час вчинення злочину - повна вища і базова вища (8,9 %), професійно технічна (22,8 %), повна загальна середня та базова загальна середня (55,4 %), початкова загальна та без освіти (12,9 %);

· зайнятістю на час вчинення злочину - працюючі по найму (9 %), робітники сільського господарства (0,6 %), підприємці без утворення юридичної особи (1,5 %), власники, співвласники підприємств (0,3 %), військовослужбовці (0,02 %), працівники правоохоронних органів (0,2 %), працівники органів державної влади та управління громадських об'єднань (0,4 %), працівники фінансово-кредитної та банківської системи (0,04 %), працездатні, які не працюють і не навчаються (66 %), безробітні (9,4 %), учні та студенти вищих навчальних закладів (3,4 %), інші (9,14 %);

· громадянством і місцем проживання на час вчинення злочину - громадяни України (99 %), іноземні громадяни (0,8 %), у т.ч. громадяни СНД (0,6 %), особи без громадянства (0,15 %), мігранти (0,03 %), біженці (0,02 %).

Більш складною за змістом та способами отримання є кримінологічна структура злочинності. Структуризація злочинності в кримінологічних інтересах, яку часто називають класифікацією, має, передусім, відповідати призначенню кримінології - створювати наукове знання та обґрунтування з метою визначення кримінологічно-значущих чинників та удосконалення запобіжного впливу на них з метою запобігання відповідному виду злочинів та злочинності загалом. [11, с. 43 ]

Динаміка злочинності. Цей показник відображає рух злочинності у часі. Досягається це шляхом встановлення відношення рівня і структури злочинності теперішнього часу до її рівнів і структури за попередні періоди [20, с. 55 ]. Аналіз динамічних рядів злочинності слід провадити за тривалі проміжки часу. За такого підходу усувається вплив на стан злочинності випадкових обставин.

На динаміку злочинності впливають деякі соціальні обставини, а саме:

· зміна соціально-економічних умов життя суспільства;

· стан і характер тих соціальних явищ і процесів, які детермінують злочинність;

· демографічна ситуація, що склалася в країні (зростання рівня народжуваності або смертності населення, зміна його вікової структури, активізація міграції громадян із інших країн);

· зміни кримінального законодавства (криміналізація - введення до КК нових складів злочинів або декриміналізація - скасування складів, що вже є, або часткова зміна їх конструкцій);

· стан і заходи ефективності правоохоронної і правозастосовної діяльності (підвищення або зниження активності органів кримінальної юстиції, недосконалість реєстрації злочинів і т. ін.).

Показники динаміки злочинності можуть подаватися в абсолютних або відносних величинах, у тому числі останні -- як відсотки, рази, індекси.

Існує декілька основних прийомів вирахування показників динаміки злочинності. Перший з них має назву базисний. Він полягає у тому, що всі зміни за весь заданий період вираховуються в одному темпі, скажімо, за рік щодо базисного періоду. Наступний - так званий ланцюговий спосіб визначення динаміки злочинності застосовується, коли величина її зміни (скажімо, рівня) вираховується у кожному році порівняно з аналогічною величиною у попередньому році.

Темп зростання або зниження злочинності характеризує інтенсивність зміни її рівня за одиницю часу. Цей показник може бути обчислений за формулою:

Т.б. = Зі · 100 / Зо, або Т.л. = Зі· 100 / Зі - 1 де,

Зі - кількість злочинів, вчинених у певному році;

Зо - кількість злочинів, вчинених протягом першого року даного ряду динаміки;

Зі - кількість злочинів, вчинених у попередньому році.

Динаміка зареєстрованих злочинів і виявлених осіб

2016 рік характеризується кількістю засуджених (178340), яка набагато перевищувала кількість зареєстрованих злочинів(123211).

Серед показників злочинності можна виділити також географію злочинності - просторово-часовий розподіл кримінально-караних діянь(за рівнем, структурою, динамікою ), пов'язаний з специфікою різних регіонів світу, різних країн або адміністративно - територіальних одиниць однієї країни з кількість, структурою та розселенням населення на територіях, що вивчаються зі своєрідними формами організації життя людей, умовами їх побуту, відпочинку, культури, національних традицій та інших особливостей. Основним призначенням «географії злочинності» є виявлення й вивчення причин і умов злочинності через вивчення її територіальних особливостей, відмінностей. [8, c. 432]. Відповідно, географія злочинності виступає одним із напрямків кримінологічної теорії детермінації злочинності, який покликаний вивчати комплекс об'єктивних та суб'єктивних факторів, що її обумовлюються в територіальному аспекті, з урахуванням, у тому числі, географічних особливостей певного регіону.

Беручи за розгляд аналіз стану злочинності 2010-2012 роках незначне зростання рівня злочинності відбулося в основному за рахунок збільшення кількості злочинів проти власності. Так, у 2011 році зареєстровано 277,6 тис. крадіжок майна, що на 9 % більше, ніж у 2010 році, зокрема: у Харківській області - на 56,7 %; Черкаській - на 35,2 %; Хмельницькій - на 22,8 %; Херсонській - на 21,9 %; Одеській - на 19,6 %; Закарпатській - на 18,8 %; Миколаївській - на 17 %; Кіровоградській - на 14 %; Житомирській - на 12,8 %; Вінницькій - на 12 %; Київській - на 11,2 %; Івано-Франківській - на 8,7 %; Сумській - на 5,9 %; Волинській - 5,9 %; Тернопільській - 5,4 %; Луганській - 3,5 %; Запорізькій - 1,5 %; у місті Севастополі - на 38,9 %; місті Києві - 5,2 %; в Автономній Республіці Крим - на 16,8 %.

Збільшення кількості умисних вбивств відбулося у 14 областях, місті Києві, місті Севастополі та Автономній Республіці Крим, а саме: у Волинській - у 2 рази; у Тернопільській - на 90,9 %; у Харківській - на 67,9 %; у Київській - на 39,4 %; у Житомирській - на 29,8 %; у Луганській - на 23,1 %; у Херсонській - на 21,9 %; у Запорізькій - на 15,6 %; у Закарпатській - 11,1 %; у Львівській - на 7 %; у Хмельницькій - на 6,4 %; у Чернівецькій - 5,6 %;у Рівненській - 5,6 %; у Донецькій - на 0,3 %; у місті Києві - на 17,6 %; у місті Севастополі - на 7,1 % та в Автономній Республіці Крим - на 22 %.

У 2011 році зареєстровано 3,4 тис. умисних тяжких тілесних ушкоджень, що на 8,9 % менше, ніж у аналогічному періоді минулого року. Водночас, кількість таких посягань збільшилася у 7 областях та місті Києві, зокрема: Рівненська - на 42,6 %; Тернопільська - на 12,8 %; Черкаська - на 7,9 %; Миколаївська - на 6,5 %; Вінницька - на 5,7 %; Закарпатська - на 3,6 %; Кіровоградська - на 1,2 %; місто Київ - на 21,3 %.

Незначне зменшення рівня злочинності відбулося за рахунок зменшення кількості злочинів проти власності. Так, станом на 20 листопада 2012 року зареєстровано 241,1 тис. крадіжок майна, що на 3,9 % менше ніж у аналогічному періоді 2011 року, зокрема: у Тернопільській області - на 29,4 % менше; Волинській - на 20,6 %; Донецькій - на 16,8 %; Чернівецькій - на 16,6 %; Полтавській - на 15,7 %; Миколаївській - на 14,9 %; Вінницькій - на 14,8 %; Хмельницькій - на 14,2 %; Закарпатській - на 14,1 %; Рівненській - на 11,2 %. На 27 % збільшилася кількість крадіжок майна в Одеській області.

На 7,4 % зменшилася кількість умисних убивств та замахів - 2,1 тис. Зменшення кількості умисних вбивств відбулось у 14 областях, місті Києві та Автономній Республіці Крим, а саме: у Волинській - на 56,8 %; Херсонській - на 30,5 %; Чернігівській - на 25 %; Житомирській - на 24,2 %; Луганській - на 23,2 %; Сумській - на 19 %; Хмельницькій - на 17,8 %; Донецькій - на 15,6 %; Харківській - на 11,5 %; Полтавській - на 10,5 %; Кіровоградській - 10,1 %; Івано-Франківській - 8,7 %; Закарпатській - на 6,7 %; Дніпропетровській - 1,2 %; у місті Києві - 12,6 % та в Автономній Республіці Крим - на 10,2 %. Найбільше збільшилась кількість умисних вбивств у Рівненській області - на 55 % або 1,5 % від загальної кількості умисних вбивств та Черкаській області - на 50 %, або 3 %.

Станом на 20 листопада 2012 року зареєстровано 3,1 тис. умисних тяжких тілесних ушкоджень, що на 3,3 % менше ніж у аналогічному періоді минулого року. Водночас кількість таких посягань збільшилася у 9 областях, місті Севастополі та Автономній Республіці Крим, зокрема: у Волинській - на 30,8 %; Сумській - на 30 %; Житомирській - на 21,4 %; Харківській - на 14,6 %; Херсонській - на 13,9 %; Полтавській - на 8,1 %; Кіровоградській - на 5 %; Київській - на 3,5 %; Вінницькій - на 2,9 %; місті Севастополі - на 50 % та Автономній Республіці Крим - на 10,1 %.

Деякі закордонні кримінологи пропонують ще такий показник злочинності, як її топографія - розподіл злочинів від безпосереднього місця вчинення (квартира, транспорт, вулиця тощо). Для кримінального процесу та криміналістики місце злочину - це обов'язковий предмет доказів. Але для загальнотеоретичної наукової галузі, якою є кримінологія, навряд чи доцільно його вивчати. Крім того, викликає сумніви і доцільність використання у кримінології самого терміна «топографія», яка є сугубо прикладною галуззю знань про місцевість, її ландшафт (долини, висоти та ін.) [21, с.56 ].

Проблематика пізнання латентних злочинів полягає в тому, що ці злочини є приховані (латентні), а тому точний масштаб цього явища дослідити неможливо. Нерідко прихованими вони стають не в силу бездіяльності правоохоронних органів, а в тому що потерпілі не повідомляють вчасно про здійснений проти них злочин. Це стосується більшою мірою злочинів з високим рівнем латентності, коли про злочин знає лише дві особи - злочинець та потерпілий.

Отже, аналіз стану злочинності в Україні, її динаміки, рівня, структури, коефіцієнта та географії не дає підстав стверджувати про перетворення нашого суспільства на криміногенне. Разом з тим характеризуються підвищення латентності злочинності.

Злочинність - соціально зумовлене, історично мінливе, негативне, стійке, масове та кримінально-правове явище, яке являє собою сукупність певних видів злочинів вчинених на певній території за певний проміжок часу [32, с.123 ]. злочинність судовий правоохоронний латентний

2.2 Аналіз латентної злочинності

Розглядаючи злочинність як соціальне явище й оперуючи її кількісними та якісними характеристиками треба зазначити, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів. Проте загальновідомо, що кримінальна статистика не відбиває повністю справжнього стану злочинності оскільки не всі злочини, що вчинені, а також особи, які їх вчинили, реєструються відповідними державними органами, утворюючи латентну злочинність. Незареєстрована частина злочинності створює так звану «темну цифру» злочинність. В юридичній літературі латентну, тобто приховану, злочинність визначають як частину всієї злочинності, інформація про яку не надійшла до органів, що реєструють злочини і злочинність [38,с. 122-123 ].

В усіх державах фактична злочинність перевищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так залишається і зараз.

В доктрині кримінологічної науки різні автори наводять різні думки з приводу визначення поняття «латентність злочинів».

А. П. Закалюк визначає латентну злочинність як частку «злочинності, що становить сукупність злочинів різних видів, які вчинені, але з різних причин не стали предметом передбаченого законом реагування у вигляді порушення кримінально-процесуального провадження та притягнення винних у їхньому вчиненні до відповідальності» [8, с.131 ]. Я. Гілінський визначає латентну злочинність як «незареєстровану частину злочинності» [12, с.181 ]. В. В. Лунеєв зазначає, що «латентна злочинність являє собою реальну, але приховану, або незареєстровану, частина фактично скоєних злочинів» [39, с.611 ] . В. В. Василевич визначає латентну злочинність як злочинність, «що не знайшла відображення в офіційних статистичних звітах» [45, с.111 ]. Р. Асеєв визначає латентність злочинів як частину злочинності, яка залишається не зареєстрованою правоохоронними органами та з різних причин не знаходить свого відображення в статистиці скоєних злочинів.[7, с.39 ]. Під латентністю А.І. Долгова розуміє поняття, що означає властивість злочинності в значній своїй частині бути прихованою [19, с.171 ].

Таким чином, складно дати однозначне визначення поняттю «латентна злочинність», але з аналізу думок можна побачити спільну ознаку цих визначень - це те, що такі злочини не вносяться в офіційну статистику.

За своєю природою латентна злочинність нібито має троякий зміст: кримінологічний, криміналістичний і кримінально-процесуальний [5, с.201 ]. Латентна злочинність у кримінологічному аспекті - це сукупність не виявлених і не включених в статистичну звітність злочинів. Під латентною злочинністю в криміналістичному значенні розуміють не виявлені і не розкриті злочини. Латентну злочинність у кримінально-процесуальному значенні становлять ті злочини, вчинення яких не потягло за собою виникнення юридичних наслідків - порушення і вирішення кримінальної справи в порядку кримінального судочинства. Подібній погляд на латентну злочинність позбавлений вагомих підстав. Виділення її криміналістичного значення і кримінально-процесуального змісту не відповідає її істинній природі. Вони усього-на всього похідні від її розуміння в основному і єдиному аспекті - кримінологічному. Так зване криміналістичне його значення виступає як передумова латентності (злочин не виявлений, не розкритий), а кримінально-процесуальний її зміст - результат втрат у роботі органів кримінальної юстиції (вчинений злочин не спричинив юридичних наслідків). Крім того, слід мати на увазі, що криміналістична і кримінально-процесуальна сторони латентної злочинності можуть бути застосовані лише до окремих елементів злочинності (конкретних злочинів) і не характеризують злочинність взагалі як соціальне явище. Тому латентна злочинність - поняття суто кримінологічне. Вона охоплює певну частину злочинності, тобто явища, яке віднесене до предмета кримінології і не входить до предмета криміналістики і кримінального процесу.

Поняття «злочинність» і «латентна злочинність» співвідносяться як загальне і приватне, що обумовлює тотожність основних властивостей латентної і зареєстрованої злочинності, неодноразово аналізованих у кримінологічної літературі. Латентна злочинність має і свої специфічні риси.

Видовий особливістю даного явища, що дозволяє відмежувати її від зареєстрованої злочинності, виступає латентність, тобто відсутність складових її елементів у системі державного статистичного обліку. Назване властивість обумовлює ряд істотних ознак, властивих латентної злочинності: [40, с. 432]

· суспільна небезпека зазначеного явища в силу його значної поширеності і повторності;

· соціальна природа латентної злочинності, її здатність до зміни;

· масовий характер, зумовлений тим, що латентна злочинність являє собою сукупність незареєстрованих злочинів, що за оцінками експертів у кілька разів перевищує зареєстровану злочинність;

· специфіка структури.

Розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну та пограничну. Під природною латентністю розуміється сукупність тих випадків, коли злочин відбувся, але про нього не відомо правоохоронним органам. Штучна латентність має місце тоді, коли факт злочину відомий, але правоохоронні органи з різних причин не ставлять його на облік. Погранична латентність -- це коли злочин відбувся, але потерпілий не усвідомлює цього [41, с.121].

Проміжну категорію становлять так звані напівприховані злочини, або «сіра злочинність», тобто злочини, зареєстровані правоохоронними органами, але не розкриті або такі, що розкриті, однак підозрювані звільняються від відповідальності за недостатністю доказів вини.

У правовій літературі зустрічаються й інші класифікації латентної злочинності. Наприклад, А.О.Конєв пропонує поділяти всі латентні злочини за ознакою форми їх прояву в соціальному середовищі [26, с. 144-145]. Відповідно до цього критерію вчений вирізняє дві групи латентних посягань: 1) злочинні діяння (зараження невиліковною інфекційною хворобою та ін.), існування яких обумовлено об'єктивно-прихованим характером, коли жоден, хто має інформацію про злочинну подію (потерпілий, свідок), не може адекватно оцінити її або знати про те, що трапилося. Діяння, віднесені до цієї групи, пропонується називати об'єктивно-латентними ; 2) злочини, зумовлені суб'єктивно-прихованим характером. Про злочинне діяння знають злочинець, потерпілий, свідок та інші суб'єкти, але з різних причин вони не повідомляють про це у правоохоронні органи. Це суб'єктивно-латентні злочини. В. В. Василевич поділяє латентну злочинність на два види: сховану і приховувану злочинність. Перша не виявлена правоохоронними органами через специфіку злочинів і ставлення до них потерпілих або з інших причин. Друга не знаходить відображення в статистичних звітах у результаті неправомірних дій правоохоронних органів. Інший поділ представляє В.Н. Кудрявцев, В.Є.Емінова , які поділяють латентні злочини на три групи: [28, 241-243]