Дослідження злочинності та її кількісних і якісних показників

· незаявлені злочини -- ті, які були вчинені, але потерпілі, свідки, посадові особи та інші громадяни, щодо яких вони вчинені, очевидцями яких вони були або про які вони обізнані, не повідомили про це в правоохоронні органи;

· невраховані злочини -- ті, про які правоохоронні органи були поінформовані (мали приводи і підстави до реєстрації злочину і порушення кримінальної справи), але вони їх не зареєстрували і не розслідували;

· невстановлені злочини -- ті, які були заявлені, зареєстровані, розслідувані, але в силу халатності оперативних і слідчих працівників, їх слабкою професійної підготовки, помилкової кримінально-правової кваліфікації та інших причин у фактично скоєному не було встановлено події або складу злочину.

У зарубіжній кримінологічній літературі також можна зустріти класифікації латентних злочинів. Одна з них за пропонована Б. Холистом. Науковець поділяє їх на: [43, c. 71-72]

· злочини, які взагалі не стали відомими правоохоронним органам;

· виявлені злочини з невстановленим злочинцем;

· розкриті злочини, які з процесуальних причин не стали предметом обвинувального акта чи вироку;

· злочини, у справах про які мається вирок, що набрав законної сили, але не всі діяння засуджених були відомі правоохоронним органам і враховані в обвинувальному акті.

Така класифікація, як вбачається, не відповідає нашому трактуванню проблеми латентної злочинності.

Існує класифікації, яка має практичне значення у сфері попередження латентизації. Це поділ злочинів на види за рівнем їх латентності. За цією підставою А.І.Алексєєв вирізняє злочини з високим, середнім і низьким рівнем латентності [4, с. 123]. Низький - очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, грабіж тощо). Середній - злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності. Потерпілі з різних причин не звертаються за захистом до правоохоронних органів, хоча й не приховують факту вчиненого злочину (незначна шкода, завдана злочином; відсутність віри в можливість розкриття злочину правоохоронними органами; злочини проти особи тощо). Високий - злочини, про вчинення яких у більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, крім того останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви, шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо). Ця категорія злочинів через їхню неочевидність та практично «нульову» активність з боку потерпілого має найменшу інформативність і найвищу латентність.

Латентну злочинність можна ще поділяти за рівнем латентності у відношенні до офіційної злочинності. Наприклад, В. І. Поклад в своїй праці зазначає, що рівень латентності буває високий (понад 65%), середній (30-60%) і низький (менше 30%)[44, с. 9-11 ].

Важко погодитись, що латентною є лише та злочинність, яка залишається нерозкритою, незареєстрованою, невиявленою. Адже є злочини, які хоч і розкрито, але з якихось причин не зареєстровано. Деякі з них хоч і розкрито, і зареєстровано, але вони не доходять до суду, внаслідок чого залишаються поза сферою кримінологічного аналізу. Точних відомостей про розміри латентної злочинності не існує. Безумовно, вона значна, її стан можна передати формулою: [36, с. 110-111 ]

Л. 3. = Н3 + Нр.з. + Зв,

де Н3 - незареєстровані злочини;

Нр.з - нерозкриті злочини;

Зв - злочини, за якими не винесені обвинувавальні вироки (але вони розкриті).

Існує також загальна формула обчислення латентної злочинності:

3. л. = Зф - Звр,

де Зф -злочинність фактична;

Звр - злочинність врахована,

А також формула обчислення її рівня:

Р = Звр / Зф

Для виявлення рівня латентності злочинності та окремих видів злочинів розроблені та використовуються загальні та спеціальні методи [28, с. 6 ].

До загальних методів належать: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності, у тому числі виявлення осіб, які потерпіли від злочинів, про що повідомляли до правоохоронних органів, але не отримали передбаченого законом реагування; експертна оцінка при опитуванні спеціалістів (фахівців); вивчення документів правоохоронних органів, матеріалів фінансово-ревізійного контролю, обліків медичних закладів та ін.

До спеціальних методів, які застосовуються прокурорами та науковцями, належить аналіз діяльності правоохоронних органів щодо реагування на інформацію про злочини, іх розслідування, судовий розгляд справ про них тощо. Ще одна класифікація методів дослідження латентної злочинності є спосіб розроблення, а саме соціологією та кримінологією. До них належать: спостереження, опитування, соціометрична методика та техніка, аналіз експертних оцінок, контент-аналіз матеріалів преси, співставлення аналізу статистичних показників тощо.

Спеціально-юридичні (оперативно-слідчі) методи дослідження латентної злочинності охоплюють сукупність методів, які застосовуються головним чином в оперативній, слідчій та наглядовій діяльності правоохоронних органів, а саме методи: огляд віктимізації, аналіз динамічних статистичних рядів відповідних видів злочинів у порівнянні з даними про активізацію роботи органів боротьби зі злочинністю у період спостереження, кримінологічний експеримент тощо.

Реалізація зазначених та інших заходів, безсумнівно, сприятиме достовірності, повноті та надійності даних про обсяг латентної злочинності.

Під причинами латентності злочинів необхідно розуміти сукупність обставин соціального, правового, особистого й іншого характеру, що перешкоджають виявленню, реєстрації та облікові злочинів, а також їх розкриттю, зокрема й забезпеченню повноти й усебічності їх розкриття. Під обставинами соціального характеру необхідно також розуміти й недоліки в діяльності правоохоронних і судових органів, до обов'язків яких входять виявлення, реєстрація злочинів і осіб, які їх вчинили, а також здійснення правосуддя [37, c. 100].

Існують об'єктивні та суб'єктивні фактори, що зумовлюють існування латентної злочинності: [51, c. 89-90 ]

· до об'єктивних належать: середовище й обставини, в яких здійснюються злочини. Приміром, специфічні недоліки у звітності та контролі, що перешкоджають розкриттю злочинів, здійснених посадовими особами; відсутність письмових і речових доказів; віддаленість від населених пунктів або людних місць при вбивствах, зґвалтуваннях, розбоях та ін.

· до суб'єктивних належать: небезпечність особи, що скоїла злочин; бажання приховати свою злочинну діяльність; небажання потерпілого повідомляти про злочин; недоліки в роботі право охоронних органів тощо.

Важливою проблемою, що сприяє латентизації, є відсутість відкритості правоохоронних органів для інформації, яка до них надходить. Б.Холист зазначає: скорочення «темного числа» злочинів залежить від взаємодії правоохоронців із населенням [42, с.54 ]. Відповідно, зайва формалізація існуючого обліку заяв громадян ускладнює контакт і зумовлює латентизацію, що підтверджується результатами проведеного нами анкетування: у 15,2% випадків причиною неповідомлення про злочини було небажання респондентів брати участь у розслідуванні.

Суспільна небезпека явища латентної злочинності визначається не тільки спричиненою матеріальною й моральною шкодою. Не меншу небезпеку становлять також специфічні наслідки латентизації. У першу чергу це порушення принципу невідворотності покарання, який є одним із головних у кримінальному судочинстві. Як відомо, ст.2 КПК України встановлює необхідність забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура [33, c.5]. Якщо злочин залишається латентним; ці нормативні вимоги, безумовно, порушуються.

Існування латентної злочинності знижує правову захищеність громадян.

Наявність латентної злочинності створює обстановку безкараності і штовхає злочинців до вчинення нових, як правило, більш небезпечних злочинів. На території Чернігівської, Полтавської областей й міста Києва упродовж 3-х років діяла банда у складі 6-ти осіб, яка за нетривалий час вчинила 14 вбивств. Вказане злочинне угруповання на обліку у правоохоронців не перебувало. Таким чином й у цьому випадку латентизація стала однією з причин рецидиву злочинів.

Істотну шкоду латентизація спричиняє кримінально правовій статистиці, покликаній надавати суспільству розгорнуту кількісно-якісну характеристику діяльності правоохоронних органів. Існування латентних злочинів, звичайно, зумовлює неповноту відбиття реальної злочинності , що негативно позначається на плануванні правоохоронної діяльності. Заходи, розроблені на підставі неточних даних, не можуть бути ефективними.

Щодо рекомендацій подолання латентності злочинів, то однією з цікавих є позиція О. М. Гуміна, який розглядаючи насильницькі латентні злочини, пропонує ряд заходів: [16, с. 92-101]

· виховання громадян в дусі високої правосвідомості та законослухняності;

· широке проведення правової пропаганди серед, населення з метою підвищення його правосвідомості і правової культури;

· вдосконалення законодавства;

· вдосконалення статистичного обліку та звітності підрозділів;

· забезпечення гарантій захисту свідків і потерпілих;

· усунення необ'єктивності, неповноти статистичних показників про фактичну злочинність, підвищення вимогливості до додержання порядку, ведення статистичного обліку, шляхом посилення контролю над ним;

· підняття рівня професіоналізації працівників правоохоронних органів, зміцнення їх матеріальної бази;

· систематичне проведення аналітичної роботи з визначення кількісно-якісних характеристик злочинності, виявлення повної кримінологічної характеристики особи злочинців;

· розширення можливостей контролю за діяльністю правоохоронних та інших органів з боку громадськості;

· забезпечення незалежності ЗМІ.

Отже, стан латентної злочинності в Україні у даний час можна визнати неблагополучним. Зниження латентної злочинності в межах допустимого є актуальною проблемою в країні. Держава, що неспроможна реагувати на «невидиму» злочинність, стає беззахисною перед нею. А тому слід вживати всіляких заходів щодо зниження цього явища. Виявлення латентної злочинності - завдання складне, але все ж його можна вирішити. Як би вміло не був підготовлений і замаскований злочин, з якими б обережностями не вчинений, він залишає ті чи інші сліди. Інформація щодо нього повністю не зникає, бо будь-який злочин являє собою складну систему дій і вчинків винного до вчинення злочинного акту, в момент і після його вчинення. Всі ці вчинки пов'язані з навколишнім середовищем, залишають свої певні матеріальні та інші інформаційні наслідки (відбитки), за якими і можна встановити саму злочинну подію. При виявленні латентних злочинів обов'язково повинні братися до уваги їх специфіка, форма зовнішнього прояву, конкретні способи, місце і час їх вчинення, морально-психологічна характеристика можливої винної особи.

Висновки

Ефективна боротьба із злочинністю можлива тільки з урахуванням її кримінологічної характеристики. Злочинність як явище може бути оцінена і навіть виміряна у певних кількісних і якісних показниках, що дуже важливо для з'ясування сутності цього явища, виявлення його внутрішніх взаємозвя'зків, залежно від зовнішніх чинників.

Кількісні показники вимірюються числами, які визначають розміри злочинності, або, як прийнято у кримінології, - рівень злочинності, коефіцієнт інтенсивності, якісні - її склад або структуру, а також розміщення у просторі (географію злочинності). Крім того, існує поняття динаміки злочинності, тобто зміни її параметрів протягом певного часу, а також ціна - економічна шкода, збитки, яких завдає злочинність.

Джерелами кримінологічної інформації є оприлюднені у різних виданнях статистичні дані, а також офіційні звіти Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України.

Узагальнення статистичних та теоретичних даних дає підставу констатувати: у загальній структурі злочинності домінують злочини невеликої та середньої тяжкості, більшість злочинів вчиняється чоловіками, хоча останнім часом намітилась негативна тенденція до зростання жіночої злочинності. Зазначимо, що загальний рівень злочинності в нашій державі постійно збільшується, і це пов'язано з цілим рядом суб'єктивних та об'єктивних чинників, і, основним завданням державних та правоохоронних органів є розробка та реалізація заходів боротьби зі злочинністю та максимальне зменшення її показників.

Дослідженням структури злочинності встановлено, що кримінологічна структура злочинності складається з чотирьох блоків: 1) загально кримінальна корислива злочинність; 2) агресивна некорислива злочинність; 3) економічна злочинність; 4) неагресивна й некорислива злочинність.

Вплив на злочинність передбачає вирішення завдань, які випливають із особливостей об'єкта суспільного контролю: а) виявлення і описання кількісних і якісних закономірностей у розвитку злочинності в країні і в окремих її регіонах; б) виявлення внутрішніх зв'язків злочинності; в)виявлення особливостей структури злочинності; г) аналіз взаємозв'язків між злочинністю й ефективністю діяльності різних суб'єктів профілактики, передусім, правоохоронних органів, які виконують спеціально-кримінологічні завдання з попередження злочинності.

Узагальнення статистичних та дослідних даних дає підставу констатувати: рівень зареєстрованої злочинності не повною мірою відображає криміногенну ситуацію, що склалася в суспільстві, значна частина злочинів залишається поза реєстрацією; головними причинами зростання латентності злочинності є: збільшення випадків неповідомлення громадянами про вчинені щодо них злочини середньої тяжкості та такі, що не становлять великої суспільної небезпеки.

Первинна, початкова інформація про обсяг і внутрішній зміст злочинності черпається із даних офіційної кримінально-правової статистики і в деяких випадках - із результатів вибіркових досліджень, заснованих на загальних положеннях кримінології.

Стан злочинності - це, також і цифра окремих її видів: цифра організованої, професійної, рецидивної злочинності, злочинності неповнолітніх, посадових осіб тощо.

Аналіз стану злочинності в Україні, її динаміки, рівня, структури, коефіцієнта та географії не дає підстав стверджувати про перетворення нашого суспільства на криміногенне. Разом з тим характеризуються підвищення латентності злочинності.

У юридичній літературі латентну, тобто приховану, злочинність визначають як частину всієї злочинності, інформація про яку не надійшла до органів, що реєструють злочини і злочинність.

Стан латентної злочинності в Україні у даний час можна визнати неблагополучним. Зниження латентної злочинності в межах допустимого є актуальною проблемою в країні. Держава, що неспроможна реагувати на «невидиму» злочинність, стає беззахисною перед нею. А тому слід вживати всіляких заходів щодо зниження цього явища. Виявлення латентної злочинності - завдання складне, але все ж його можна вирішити. Як би вміло не був підготовлений і замаскований злочин, з якими б обережностями не вчинений, він залишає ті чи інші сліди. Інформація щодо нього повністю не зникає, бо будь-який злочин являє собою складну систему дій і вчинків винного до вчинення злочинного акту, в момент і після його вчинення. Всі ці вчинки пов'язані з навколишнім середовищем, залишають свої певні матеріальні та інші інформаційні наслідки (відбитки), за якими і можна встановити саму злочинну подію. При виявленні латентних злочинів обов'язково повинні братися до уваги їх специфіка, форма зовнішнього прояву, конкретні способи, місце і час їх вчинення, морально-психологічна характеристика можливої винної особи.

Список використаних джерел

1. Авдийский В.В. Криминология. Учебник. -- М.: Юрайт, 2014. - 352 c.

2. Авенесов Г.М. Популярная криминология. Учебник. -- М.: Юнити-Дана, Закон и право, 2014. - 314 с.

3. Алауханов Е. Д., Асланова М.Р. Криминология. Учебник. -- М.: « Юридический центр Пресс», 2013. - 608 с.

4. Алексеев, А.И. Криминология: курс лекций / А.И. Алексеев. - 5-е изд. , испр и доп. -- М.: Щит-М, 2005. - 342 с.

5. Антонян Ю.Є. Криминология. Учебник. -- М.: Юрайт, 2014 . - 524 с.

6. Антонян Ю.М. Криминология: учебник для бакалавров / Ю.М. Антонян. -- М.: Изд-во Юрайт, 2011. - 523 с.

7. Асеев Р. Проблемы выявления латентного взяточничества // Закон и жизнь: Международный научно-практический правовой журнал / Министерство юстиции Республики Молдова. - Кишинёв, 2007. -- № 6. - 41 с.

8. Богуш Г. Є. Криминология. Учебник. -- М.: Проспект, 2013 . - 490 с.

9. Бурлаков В.Б. , Кропачев Н.Д. Криминология. Учебник. -- М.:Питер , 2012. - 304 с.

10. Бурлаков В.Н., Кропачев Н.М. Криминология. Учебное пособие. Стандарт третьего поколения. -- СПб.: Питер, 2013. - 304 с.

11. Васильчикова Н.В. Криминология: Конспект лекций /Н.В. Васильчикова, В.В. Кухарук. -- М.: Юрайт-Издат; 2009. - 144 с.

12. Гілінський Я.І. Кримінологія: теорія, історія, емпірична база, соціальний контроль Спб.: Видавництво Р. Асланова «Юридичний центр Пресс», 2009, - 504 с.

13. Голіна В.В. Наукові підходи до поняття злочинності в пострадянській кримінології // Шлях до кримінології. Памяті Анатолія Петровича Закалюка: зб. матер. -- К. ; Запоріжжя : КПУ, 2010. - 11-27 с.

14. Голіна В.В. Запобігання злочинності (теорія і практика)/: навч. посіб./Голіна В.В. -- Х.: Нац. юрид. акад. України, 2011. - 689 с.

15. Голіна В.В. Кримінологія / Голіна В.В. -- Х.: «Право», 2009. - 26 - 28 с.

16. Головкін Б.М. Латентний вимір корисливої насильницької злочинності в Україні // Юридична Україна. -- 2009. - № 6. - 92-101 с.

17. Губанова О. Латентність згвалтування: рівень та основні фактори детермінації / Губанова О. // Збірник наукових праць. -- 2007. - № 36. - 454 с.

18. Гумін О. М. Проблема латентності насильницької злочинності: шляхи вирішення // Університетські наукові записки Хмельницького університету управління та права : часопис / Хмельницький університет управління та права. -- Хмельницький, 2009. - Вип. 2 (30). - 230 с.

19. Долгова А.И. Криминология: учебник для вузов / А.И. Долгова. -- М.: Изд-во Норма Инфра, 2010. - 384 с.

20. Езикян В.И. Криминология/ В.И.Езикян//Новочеркасск: ЮРГТУ, 2011. -159 с.

21. Журавлев Г.Т. Криминология: Учебник/Г.Т. Журавлев. -- М.: Юристъ, 2010. - 214 с.

22. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. -- К. : Інюре, 2007. - Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. - 2007. - 423 с.

23. Зелинский А. Ф. Криминология: Курс лекци. 3-е изд. , испр и доп. -- Харьков, 2001. - 271 с.

24. Закон України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 № 2154-VI, - 89 с.

25. Иншаков С.Д, Лебедев С.И., Аминов Д.А., Єриашвили Н.Д., Насимов Г.О. Криминология. Практикум. Учебное пособие. -- М.: Юнити-Дана, 2013. - 368 с.

26. Кашевский В.С., Куценков И.О., Примаченок А.М. Криминология. Учебное пособия. -- М.:Тетралит, 2013 - 144 с.

27. Клейманов І.І Порівняльна кримінологія. Підручник. -- М.: Норма,2012 - 368 с.

28. Кобрін А. Є. Латентна злочинність. Проблеми вивчення латентної злочинності // Реферат з курсу «Кримінологія» -- Київ -- 2012 -- 12 с.

29. Криминология: учебник / под ред. В. Н. Кудрявцева и В. Е. Эминова. -- 4-е изд., перераб. и доп. -- М. : Норма, 2009. - 800 с.

30. Кримінологія. (Загальна частина): підручник/ [кол. авторів Блага А.Б., Богатирьов І.Г., Давиденко Л.М. та ін.; за заг. ред. О.М. Бандурки]. -- Харків: Вид-во ХНУВС, 2010. ? 280 с.

31. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: [підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.]/І.М. Даньшин, В.В. Голіна, М.Ю. Валуйська та ін.; за заг. ред. проф. В.В. Голіни -- 2-ге видання перероб. і допов. 2009. - 288 с.

32. Кримінологія: Навч.посібник / За заг ред. О.М. Джужі.-К.:Атіка, -- 2009. ? 312 с.

33. Кримінально-процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI, ? 5 с.

34. Кузнецова Н.П. Криминология. Учебник. -- М.: Проспект, 2014. ? 490 с.

35. Кулик О. Г. Злочинність в Україні: тенденції, закономірності, методи пі- знання : монографія. - К. : Юрінком Інтер, 2011. - 453 с.

36. Курганов С.С. Кримінологія. Підручник. - М .: Юніті-Дана, Закон і право, 2010. ? 184 с.

37. Лебедев С.Я., Кочубей М.А. Криминология. Учебное пособие. -- М.: Юнити-Дана, 2012. ? 519 с.

38. Лелеков В.Т., Кошелева Є.Б. Ювенальна Кримінологія. Підручник. -- М.: Юніті-Дана, Закон і право, 2014. ? 312 с.

39. Лунеев В.Д. Криминология. Учебник. -- М.: Юрайт, 2011 ? 1003 с.

40. Лунеев В.Д. Курс мировой и российской криминологии. Общая часть. Учебник. / В.Д. Лунеев. -- М.: Юрайт, 2013 ? 880 с.

41. Малков В.Д. Криминология: учебник для вузов / В.Д. Малков. -- М.: Изд-во: Юриспруденция, 2011. - 544 с.

42. Оболенцев В.Ф. Латентна злочинність: проблеми теорії та практики попередження / вид. 2-ге, перероб. та доп. -- Х.: видавець ФОП Віленський Л.М., 2012. - 128 с.

43. Оболенцев В.Ф. Латентна злочинність: проблеми теорії та практики попередження. -- Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук М., 2005. - 128 с.

44. Поклад В. І. Методологія та методика вивчення латентної злочинності: Навчальний посібник / МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ. -- Луганськ: РВВ АДУВС, 2007. - 9-11 c.

45. Правова статистика: Підручник/Джужа О.М., Василевич В.В. та інш.; За загальною редакцією професора О.М.Джужі. (друге видання) -- К.:Атіка, 2014. - 448 с.

46. Противодействие преступности: Учебн. пособ./Литвинов А.Н., Давыденко Л.М., Давыденко М.Л. и др. -- К.: «Хай-Тек-Пресс», 2011. - 200 с.

47. Решетников А.Г., Афанасьева О.Т. Криминология. Учебник. -- М.: Юрайт, 2014. -178 с.

48. Сеергеева И.К. Криминология. Учебное пособие. -- М.: АСТ. Полиграфиздат, Сова , 2010. - 160 с.

49. Смоліна Л.І. Кримінологія. Короткий курс. Навчальний посібник. -- М .: Окей-книга, 2013. - 128 с.

50. Старков О.Н. Кримінологія. Теорія та практика. Підручник.-- М.: Юрайт, 2014. - 642 с.

51. Чуфаровский Ю.Б. Криминология в вопросах и ответах. Учебник. -- М.: Проспект, 2014. - 144 с.

52. Шоткінов С.А. Кримінологія: Конспект лекцій С.А.. Шоткінов. -- М .: Пріор, 2011. - 288 c.

Размещено на Allbest.ru