Шляхи та форми реалізації мовного законодавства в Україні

За час, що минув відтоді, сформувалося нове покоління громадян України, змінювалися президенти, зникали одні, натомість з'являлися інші партії, змінювалися політичні уподобання громадян України, а у сфері мовної політики й забезпечення функціонування української мови як державної суттєвих зрушень так і не сталося.

Головна причина цього полягала в невиконанні чи неналежному виконанні прийнятих законів, постанов, указів. Можна дійти висновку, що якщо в державі й суспільстві так само не виконуватимуть положень мовного закону 2019 року, то чергове покоління громадян матиме наступний мовний закон зі схожими до нинішнього нормами.

Наукова новизна

У зв'язку із зазначеним доцільно висловити наше бачення шляхів і форм реалізації положень Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», навіть попри відсутність, як засвідчує аналіз численних документів, прийнятих президентами України, парламентами всіх скликань, урядами різних складів щодо функціонування і розвитку української державної мови й становлення мовної політики в Україні загалом, належної та необхідної спадковості в державній владі. Хоча нині триває чергове її конституційне перезавантаження, хочемо сподіватися, що наші пропозиції буде ретельно проаналізовано, ураховано й, можливо, практично впроваджено.

1. Під час обговорення проєкту закону про мову в другому читанні в залі Парламенту й на ток-шоу різних телеканалів неодноразово зауважували, що мова належить до сфери національної безпеки, тому вона привертає таку посилену увагу з боку органів державної влади, як і будь-яка інша сфера нацбезпеки.

Зокрема, свій погляд на українську мову як чинник національної безпеки виклала на сторінках «Української правди» доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво- Могилянська академія» Л. Т. Масенко (Masenko). Експерт-кримінолог, кандидат юридичних наук А. Маляр зазначала, що «наша мова - це фактор нашої безпеки. І війна прийшла в наш дім у тому числі через зросійщення та занедбаність української мовної політики». Вона слушно стверджує, що всі мови нацменшин захищені конвенціями, деклараціями, які ратифіковані Україною, а українська мова використовується лише в Україні, зберігати й захищати цю мову більше нікому (Maliar).

Ми проаналізували положення Закону України «Про національну безпеку України» ("Zakon Ukrainy", 2018), однак поняття «українська мова», «мови національних меншин», «мовна політика» у ньому не застосовано. На наше переконання, їх «приховано» у визначенні термінів «національна безпека України», яку потрактовано як «захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності й інших національних інтересів України від реальних і потенційних загроз» (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону), а також «національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства й держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності та добробут її громадян» (п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону).

З огляду на зазначене, а також зважаючи на чільне місце серед суб'єктів національної безпеки Ради національної безпеки і оборони України, вважаємо за доцільне розглядати питання про виконання Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» на засіданнях РНБО. Це дасть змогу ефективно впливати на реалізацію мовної політики, здійснювати контроль за дотриманням положень про розвиток української мови, уживати заходів щодо його посилення. Оскільки це координаційний орган з питань національної безпеки й оборони при Президентові України, увага до окреслених питань з боку Глави держави сприятиме належній реакції з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади.

2. 12 березня 2003 року відбулися парламентські слухання «Про функціонування української мови в Україні» (про них ішлося вище). Вони були першими з таким порядком денним і стали важливою й актуальною подією в житті українського суспільства. Шкода, що схвалені парламентськими слуханнями рекомендації, затверджені Верховною Радою України, здебільшого проігнорували центральні й місцеві органи влади. Навіть Верховна Рада України, передбачивши «щорічні парламентські слухання, присвячені розвитку та функціонуванню української мови», жодного разу протягом останніх шістнадцяти років їх не проводила.

Потреби в щорічному їх проведенні, звісно, й не було. Достатньо проводити такі слухання раз на каденцію парламентського скликання, проте саме з метою ефективної реалізації положень закону про мову, визначення прогалин і недоліків, окреслення шляхів їх подолання.

Парламентські слухання зумовлюють суспільний резонанс, їм притаманні широта і глибина висловлюваних думок та пропозицій, чому сприяє залучення значної кількості учасників з усіх регіонів України.

3. Відповідно до ч. 2 ст. 50 закону про мову, законодавець передбачає наявність центрального органу виконавчої влади у сфері державної мовної політики. Таким органом може бути, згідно з Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року № 1085, міністерство, державна інспекція, центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, інший орган ("Ukaz Prezydenta", 2010).

Пропозиції щодо утворення центрального органу виконавчої влади у сфері мовної політики висловлювали й раніше, зокрема у постанові Верховної Ради України «Про рекомендації парламентських слухань “Про функціонування української мови в Україні” від 22 травня 2003 року № 886-IV» ("Postanova Verkhovnoi Rady", 2003). Попри це, питання формування та забезпечення державної мовної політики вже роками знаходяться у віданні Міністерства культури України з-поміж 46 напрямів його діяльності ("Postanova Kabinetu Ministriv", 2014). Цілком очевидно, що зазначене Міністерство (відділ у кількості кількох осіб) не спроможне вирішувати питання мовної політики адекватно до мовної ситуації в Україні.

Президент України Указом «Про деякі питання розвитку державної мовної політики» від 20 лютого 2008 року № 146 вже навіть доручив Кабінету Міністрів України опрацювати порядок створення спеціального уповноваженого органу виконавчої влади з питань державної мовної політики, визначивши основним його завданням участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної мовної політики; узагальнення практики застосування законодавства про мови, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення; координацію здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань забезпечення реалізації державної мовної політики ("Ukaz Prezydenta", 2008).

Не відомо, чи було «опрацьовано передбачений порядок», проте відповідний уповноважений орган так і не створили.

Чергове (і, на наш погляд, цілком слушне й необхідне) бажання парламентарів створити центральний орган виконавчої влади з питань мовної політики має бути реалізоване. Інакше про забезпечення функціонування та розвитку української мови як державної, створення і забезпечення ефективної мовної політики в Україні не може йтися.

Доречно акцентувати ще на одному аспекті. Відомий публіцист І. Лосєв, розмірковуючи з приводу ухвалення мовного закону, стверджує, що «Україна без російської мови проживе, а без української її просто не стане». Водночас гасла нічого не варті, якщо депутати чи міністри не дадуть відповіді на просте питання: «Скільки грошей ви готові витратити на українізацію?». А без грошей цей процес не триватиме. Росія витрачає значні кошти на подальшу русифікацію України (Losiev, 2019).

4. Питанню функціонування та розвитку української державної мови й мовної політики загалом постійно приділяє належну увагу Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності. Комітет Парламенту восьмого скликання зосередив зусилля на підготовці й обговоренні законопроєкту про українську державну мову. Комітети попередніх скликань, згідно з результатами нашого аналізу, теж вивчали схожі питання, а також розглядали зведені відомості органів місцевого самоврядування, громадських формувань і форумів, окремих громадян з вирішення мовних питань, пропозиції та зауваження щодо законів, постанов Верховної Ради України. Проте повідомлень про таку діяльність Комітету в засобах масової інформації (письмових чи електронних) не публікували.

Видається, що така інформація була б корисною для органів місцевої влади, місцевого самоврядування, громадських організацій і формувань, громадян, зацікавлених в утвердженні державної мови, її подальшому розвитку.

5. Важливу роль у реалізації мовної політики відіграє Кабінет Міністрів України, який, відповідно до вимог ст. 116 Конституції України, вживає заходів для забезпечення прав і свобод людини (зокрема мовних), та органи місцевої виконавчої влади - місцеві державні адміністрації, які, згідно зі ст. 119 Конституції України, забезпечують додержання прав і свобод громадян (серед них і мовних) на відповідній території.

На нашу думку, питання стану реалізації мовної політики, забезпечення функціонування та розвитку української мови мали би бути предметом розгляду Кабінету Міністрів України, насамперед у періоди загострення мовної ситуації, збурення від цього українського суспільства. Видається доцільним, що Уряд спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань культури і духовності мають здійснити вивчення стану виконання положень Закону № 2704-VIN в одному з регіонів, заслухати результати дослідження на засіданні, розробити рекомендації щодо його поліпшення або схвалити такий досвід і рекомендувати його для впровадження.

Увага Кабінету Міністрів України й Комітету з питань культури і духовності до мовних питань сприяла б активізації діяльності місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в цьому напрямі.

6. В Україні накопичено певний досвід реалізації мовної політики й забезпечення функціонування української державної мови.

Так, у Національному університеті «Києво- Могилянська академія» впродовж кількох років щорічно в межах днів науки організовували наукові конференції, присвячені питанням мовної взаємодії та мовної ситуації в Україні. На них розглядали проблеми реалізації в Україні положень Європейської хартії регіональних мов та мов меншин, забезпечення впровадження в Українській державі й суспільстві української державної мови, видання літератури українською мовою тощо.

Традиційною вже впродовж п'ятнадцяти років в Національній академії внутрішніх справ стала Всеукраїнська науково-практична конференція з проблем розвитку та функціонування державної мови «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи», яку щороку проводять з нагоди Дня української писемності та мови. Відкриваючи конференцію минулого року, ректор академії, доктор юридичних наук, професор В. В. Чернєй зауважив: «Зважаючи на те, що це вже XIV Всеукраїнська науково-практична конференція з проблем розвитку й функціонування державної мови та з урахуванням широкої географії учасників, можна дійти висновку, що потреба в спеціалізованому виданні з особливостей вживання української мови в юриспруденції залишається нагальною для всіх регіонів держави» (Cherniei et al., 2018).

Додамо, що в роботі цієї конференції взяли участь (крім науково-педагогічних працівників академії) представники понад двадцяти наукових установ та ЗВО України.

Важливі заходи з мовної політики проводили в Ужгороді (міжнародні науково-методичні семінари), а також в Українському інституті національної пам'яті (круглі столи).

Зазначені форми реалізації мовної політики, а також такі, як симпозіуми, збори науковців, політиків, громадського активу, дають змогу органам державної влади, науковим установам, ЗВО, які є їх організаторами, визначити необхідність, доцільність і перспективу розроблених ними установок на виконання конституційних та законодавчих положень з удосконалення мовної політики й забезпечення функціонування української мови, отримати їх схвалення чи обґрунтовані зауваження, пропозиції, максимально враховувати в подальшій діяльності позиції наукового, політичного, громадянського і громадського середовища, що сприятиме поліпшенню мовної ситуації та єднанню українського суспільства.

7. Ефективними формами поширення та розвитку в суспільстві української державної мови є Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, Всеукраїнський диктант національної єдності, Міжнародний день рідної мови (21 лютого).

Зокрема, конкурс, започаткований 2000 року, проводять щорічно на підставі Положення про Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 13 березня 2008 року № 168. У ньому беруть участь учні загальноосвітніх закладів, професійно-технічних училищ, курсанти вищих військових навчальних закладів, студенти закладів вищої освіти ("Nakaz Ministerstva osvity", 2008). І хоча останніми роками в конкурсі (на першому його етапі) беруть участь понад 20 тис. осіб, що, на наш погляд, є надзвичайно високим показником, однак його можливості значно вищі.

Всеукраїнський диктант національної єдності проводять майже двадцять років поспіль у День української писемності та мови 9 листопада. Його транслюють на Першому каналі Українського радіо. Уперше диктант писали в травні 2000 року з нагоди перепоховання Тараса Шевченка і Дня рівноапостольних Кирила та Мефодія. Тоді на адресу українського радіо надійшло близько тисячі робіт. 2016 року надійшло понад 21 тис. робіт, серед яких кілька десятків з інших країн світу ("U Den ukrainskoi pysemnosti").

Головною локацією написання диктанту стає навчальна аудиторія імені Михайла Максимовича в червоному корпусі Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Проте пишуть диктант скрізь: у шкільних кабінетах, студентських аудиторіях, офісах, бібліотеках, удома. У Київському університеті імені Бориса

Грінченка диктант 2015 року писали 689 студентів і викладачів ("Vseukrainskyi dyktant").

Загалом Всеукраїнський диктант національної єдності не є перевіркою знань рідної мови. Кожен, хто долучається до його написання, переживає відчуття єдності всієї громади, усвідомлення того, що сотні тисяч співгромадян одночасно літера за літерою виводять речення радіодиктанту, що безпосередньо сприяє консолідації української нації.

Висновки

1. Запропоновано розглядати питання про виконання Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» на засіданнях РНБО, оскільки питання державної мови належить до сфери національної безпеки.

2. Обґрунтовано, що парламентські слухання «Про функціонування української мови в Україні», які також є дієвою формою реалізації мовної політики, достатньо проводити раз на каденцію парламентського скликання, проте саме з метою ефективної реалізації положень закону про мову, визначення прогалин і недоліків, окреслення шляхів їх подолання.

3. Доведено, що Міністерство культурної політики України не спроможне вирішувати питання мовної політики адекватно до мовної ситуації в Україні з огляду на значну кількість напрямів його діяльності. Тому доцільним є створення спеціального уповноваженого органу виконавчої влади з питань державної мовної політики.

4. Визначено роль Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності в реалізації мовної політики держави. Аргументовано, що активне висвітлення в засобах масової інформації діяльності цього Комітету за аналізованим напрямом було б корисним для органів місцевої влади, місцевого самоврядування, громадських організацій і формувань, громадян, зацікавлених в утвердженні державної мови, її подальшому розвитку.

5. Окреслено місце Кабінету Міністрів України в контролі за виконанням мовного законодавства. Зокрема, Уряду спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань культури і духовності запропоновано здійснити вивчення стану виконання положень Закону № 2704-VIII в одному з регіонів, заслухати результати дослідження на засіданні, розробити рекомендації щодо його поліпшення або схвалити такий досвід і рекомендувати його для впровадження.

6. Також досліджено наявний в Україні досвід реалізації мовної політики й забезпечення функціонування української державної мови, а саме такі його форми, як наукові конференції, круглі столи, симпозіуми, з'їзди, обговорення тощо. Обґрунтовано високу ефективність таких заходів з огляду на можливість отримати схвалення чи обґрунтовані зауваження, пропозиції, максимально враховувати в подальшій діяльності позиції наукового, політичного, громадянського і громадського середовища, що сприятиме поліпшенню мовної ситуації.

7. Доведено, що ефективними формами поширення та розвитку в суспільстві української державної мови є Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, Всеукраїнський диктант національної єдності та Міжнародний день рідної мови.

Насамкінець зазначимо, що свого часу знаний український письменник Іван Франко писав: «Конституція - це тільки ґрунт, гірше або краще оброблений, який сам, без пильної праці і боротьби, не дасть хліба». Застосовуючи цю формулу Івана Франка до мовного закону 2019 року, можна стверджувати, що він не забезпечить очікуваних результатів щодо функціонування української мови як державної та її подальшого розвитку без належної праці й зусиль усіх органів державної та місцевої влади, кожного громадянина України.

Список використаних джерел

1. Ажнюк Б. Мовна політика: європейські критерії і Україна. Українське мовознавство. 2019. № 1 (49). С. 9-31. doi: https://doi.org/10.17721/um/49(2019).9-31.

2. Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи: матеріали XIV Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 29 листоп. 2018 р.): у 2 ч. / [редкол.: В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.]. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2018. Ч. 1. 228 с.

3. Гриценко П. Українська мова: державна і державотворча. Український інформаційний простір. 2018. 11 серп. С. 32-42. doi: https://doi.org/10.31866/2616-7948.1.2018.141091.

4. Качура О. Українську мову потрібно зробити привабливою... Україна і світ. 2000. 5-11 лют. С. 28.

5. Коба К., Соколан Н. Кожне видання тепер повинне мати версію державною мовою. Газета по-українськи. 2019. 26 квіт. С. 6.

6. Кокора А.-Л, Шевченко І. Президент підписав закон про мову. Газета по-українськи. 2019. 17 трав. С. 7.

7. Куць Ю. О., Сергєєва О. Ю. Сучасна державна мовна політика України: європейський вимір. Теорія та практика державного управління. 2019. № 3 (66). С. 16-23. doi: https://doi.org/10.34213/tp.19.03.02.

8. Лосєв І. Газета по-українськи. 2019. 24 трав. С. 20.

9. Маляр А. Мовний фактор безпеки. URL: http://www.pravda.com.ua./columns/2014/11/28/7045346.

10. Мандзюк Д. Росіяни поскаржилися на український мовний закон в Організацію Об'єднаних Націй. Газета по-українськи. 2019. 24 трав. С. 20.

11. Масенко Л. Українська мова як чинник національної безпеки. URL: http://zahystmovy.org.ua.

12. Про затвердження Положення про Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика: наказ Міністерства освіти і науки України від 15 лип. 2008 р. № 168. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0643-08.

13. Обережно - мова!: матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України від 12 берез. 2003 р. Київ: Парлам. вид-во, 2003. 134 с.

14. Пеньковська С. М. Державна мова в Україні: аналіз правового регулювання. Молодий вчений. 2019. № 2 (1). С. 193-199. doi: https://doi.org/10.32839/2304-5809/2019-2-66-43.

15. Про затвердження Положення про Міністерство культури та туризму України: постанова Кабінету Міністрів України від 3 верес. 2014 р. № 495. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/495-2014-%D0%BF.

16. Про затвердження Комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функціонування української мови: постанова Кабінету Міністрів України від 8 верес. 1997 р. № 998. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 998-97-%D0%BF.

17. Про рекомендації парламентських слухань «Про функціонування української мови в Україні»: постанова Верховної Ради України від 22 трав. 2003 р. № 886-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 38. Ст. 325.