Правовий статус приватних акціонерних товариств

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Сумський державний університет

Навчальнo-наукoвий інститут права

Кафедра адміністративнoгo, гoспoдарськoгo права та фінансoвo-екoнoмічнoї безпеки

Напрям підготовки 6.030401 «Правoзнавствo»

КУРСOВА РOБOТА

з гoспoдарськoгo права

на тему:

Правовий статус приватних акціонерних товариств

Виконала Боброва А.В.

Студентка 4 курсу, групи Юз-61 с

Науковий керівник: к.ю.н.,

дoцент Руденкo Л.Д.

Суми-2019

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика діяльності приватного акціонерного товариства

1.1 Становлення та розвиток приватних акціонерних товариств

1.2 Правова характеристика приватного акціонерного товариства та його співвідношення з публічним акціонерним товариством

2. Заснування приватного акціонерного товариства

2.1 Окремі аспекти заснування приватного акціонерного товариства

2.2 Етапи створення приватного акціонерного товариства

3. Органи управління приватним акціонерним товариством

3.1 Загальні збори та наглядова рада приватного акціонерного товариства

3.2 Виконавчий орган та ревізійна комісія приватного акціонерного товариства

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Актуальність теми. Формування в Україні нового типу економіки сприяло створенню підприємств різних форм господарювання, розвитку корпоративних відносин, зростанню частки акціонерної власності та її впливу на розвиток промисловості. Основні переваги акціонерних товариств (АТ) обумовлені наявністю відмінних характеристик, що надають даній формі підприємництва економічної привабливості.

Під час переходу до ринкової економіки Україна відвела значну роль акціонерним товариствам, що дозволяють брати участь в інвестиційному процесі разом з підприємцями і значній кількості простих громадян, а також сприяючим перерозподілу капіталів в економіці країни по найпродуктивніших сферах господарювання. Акціонерне товариство є в даний час переважаючою по своїй кількості організаційно-правовою формою комерційних організації.

Акціонерне товариствао є однією із найбільш поширених організаційно-правових форм ведення середнього і великого бізнесу в нашій державі. Згідно даних ЄДР станом на 1 травня 2019 року в Україні існувало 14597 акціонерних товариств, з яких 2058 мали назву публічне, а 5140 - приватне.

У 2018 році почали діяти нові підходи до розмежування публічних і приватних акціонерних товариств та регулювання їх правового статусу. Тому тема набуває актуальності.

Теоретичні та практичні основи аналізу діяльності підприємств різних організаційних форм, у тому числі й акціонерні досліджувались у працях вітчизняних вчених: М. Білик, Є. Мниха, О. Терещенка, В. Суторміна, Н. Супрун, О. Вінник, В. Щербина, І. Ігнатьєва та інших.

Проте, питання правового статусу приватних акціонерних товариств практично не розглядалося у доктрині господарського права. Актуальність теми зумовлюється ще й тим, що у 2018 році почали діяти нові підходи до розмежування публічних і приватних акціонерних товариств та регулювання їх правового статусу.

Мета і завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є дослідження правового статусу приватного акціонерного товариства.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

- визначити становлення та розвиток приватних акціонерних товариств;

- надати правову характеристику приватного акціонерного товариства та визначити його співвідношення з публічним акціонерним товариством;

- дослідити окремі аспекти заснування приватного акціонерного товариства;

- розкрити етапи створення приватного акціонерного товариства;

- проаналізувати особливості діяльності загальних зборів та наглядової ради приватного акціонерного товариства;

- охарактеризувати діяльність виконавчого органу та ревізійної комісії приватного акціонерного товариства.

Об'єктом курсової роботи є суспільні відносини, що виникають у процесі створення, діяльності та припинення приватних акціонерних товариств.

Предмет курсової роботи - правовий статус приватних акціонерних товариств.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань були використані такі методи та прийоми наукового дослідження: узагальнення - для визначення головних ознак приватного акціонерного товариства; аналіз і синтез - для визначення порядку створення приватного акціонерного товариства; порівняльний - для визначення відмінних рис між приватними та публічними акціонерними товариствами. За допомогою системно-структурного методу здійснено дослідження понять та ознак приватного акціонерного товариства.

Структура і обсяг роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на 39 сторінках, список використаних джерел 31 найменування.

1. Загальна характеристика діяльності приватного акціонерного товариства

1.1 Становлення та розвиток приватних акціонерних товариств

Розвиток ринкової економіки в Україні зумовлює появу різних форм власності. У процесі трансформації відносин власності суттєвого теоретичного і практичного значення набувають проблеми становлення і розвитку акціонерної форми господарювання, вирішення яких в умовах України може принести суттєвий економічний і соціальний ефект [22, с.8].

Акціонерні товариства як форма підприємницької діяльності з'явились в історії світового господарства в ХV-ХVІІ століттях, але провідною господарською структурою вони стали лише в другій половині XIX століття. Деякі дослідники та історики відносять виникнення акціонерних товариств до епохи стародавнього Риму, де першими попередниками акціонерних компаній були римські товариства, які формувались на «джентльменських» засадах. В Італії та Голландії на початку XVIII ст. почали виникати торговельні акціонерні товариства - «морские товарищества», які створювались декількома учасниками - компаньйонами для організації торгових морських перевезень Середземним морем. А в Європі перше акціонерне товариство виникло в Англії на початку ХVІІ століття з метою концентрації капіталу для торгівлі з Індією. Найбільш відомою англійською компанією того часу була компанія БАРДІ, яка тримала майже всю світову торгівлю у своїх руках [26, с.11].

На сучасному етапі акціонерна форма організації підприємства є невід'ємною частиною світового господарства та, перш за все, великомасштабного виробництва. У США, Японії та Західній Європі акціонерні товариства стали провідною організаційно-правовою формою підприємств у промисловості, системі страхування та інших галузях економіки. В сучасних країнах зі змішаною економікою провідну роль відіграють акціонерні компанії, діяльність яких розрахована, як правило, не тільки на національний, але й на світовий ринки.

В Україні акціонерна форма господарювання почала формуватися з часу проголошення незалежності. Поштовхом для цього стала необхідність мобілізації та концентрації індивідуальних капіталів для розбудови економіки й формування власного виробничого потенціалу, створення умов для поєднання безпосереднього виробника із засобами виробництва шляхом перетворення його на співвласника підприємства, а також роздержавлення та приватизації власності з метою формування багатоукладної економіки й ефективного власника [12, с. 327].

Після прийняття Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. №1201-ХІІ (який було змінено на Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.06р. №3480-IV), Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. №1576-ХІІ акціонерна власність отримала законодавчу базу, що й визначило її подальший розвиток. Акціонерні товариства в Україні сформувались під дією трьох основних чинників: приватизації державної власності, створення нових акціонерних товариств юридичними та фізичними особами та реорганізації існуючих недержавних юридичних осіб

У сучасних умовах становлення ринкової економіки в Україні, відбувається ряд процесів, що обумовлюють перехід до нового виду економічних відносин. Для більшості підприємств народного господарства перехід до ринкової економіки неминуче супроводжується зміною форми власності. Одним з елементів переходу до ринкової економіки є зміна монопольної, що вже зжила себе, державної форми власності на більш прогресивну. З переходом державної форми власності в колективну, а саме акціонерну, підприємства одержують більше свободи в прийнятті управлінських рішень, пов'язаних з напрямком діяльності підприємств і використанням коштів, отриманих як фінансовий результат, а також ряд інших переваг у порівнянні з іншими формами підприємництва [22, с.12].

Акціонерне товариство, як організаційноправова форма, принципово відрізняється від інших господарчих товариств і інших форм комерційних організацій можливістю залучати інвестиції необмеженого кола осіб на відкритому ринку. Поряд з позитивними моментами, негативним можна назвати й те, що до теперішнього часу так і не вдалось сформувати ефективні стимули економічного зростання, залучити широкі кола інвесторів у фінансування і управління акціонерними товариствами, що перш за все пов'язано з повною відсутністю конкурентного середовища.

У сучасних умовах господарювання діяльність акціонерних товариств регламентується Законом України «Про акціонерні товариства» від 17.09.08 р. №514-VI, який визначає порядок створення і діяльності акціонерних товариств, припинення та виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, а також на законодавчому рівні закріплює права і обов'язки акціонерів. Крім того, Законом передбачено регламентацію діяльності державних акціонерних товариств і державних холдингових компаній [1].

Поняття «акціонерне товариство» можна розглядати в кількох контекстах, і в зв'язку з цим воно набуває особливих значень, які дають уяву про певні аспекти, доповнюють загальні погляди на це явище. Дослідження діючої нормативної бази стало підґрунтям для висновку, що офіційно в Україні термін «акціонерне товариство» було введено в 1991 р. Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. №1576- ХІІ, де зазначалося, що акціонерним визнається товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки своїм майном [9, с.198].

За сучасних умов, відповідно до статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства», акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями [1].

Щодо тлумачення поняття з нормативної точки зору - все зрозуміло, проте серед вчених-економістів (і вітчизняних, і зарубіжних) на сьогодні не існує єдиної думки стосовно визначення як самого поняття «акціонерне товариство», так і його змісту. Трактування цього поняття розглядали у своїх роботах: Ю.О. Лупенко, П.І. Гайдуцький, В.О. Рибалкін, І.В. Лазня, Г.І. Башнянін, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв, С.В. Мочерний, Я.І. Функ, Г. Шерневич, Г.Н. Борц і В.Г. Борц, О.М. Годін, І.С. Кононов, О.В. Русинська, В. С. Голодаєва та інші.

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні та приватні акціонерні товариства (далі - ПрАТ) [1]. У зарубіжній практиці також існує поділ акціонерних товариств. Наприклад, у США такий поділ існує у вигляді неофіційної класифікації компаній на «публічні» та «приватні», у Нідерландах законодавство поділяє акціонерні товариства на «анонімні акціонерні товариства» та «закриті акціонерні товариства», у ФРН такий поділ фактично існує, але спеціальних назв для таких товариств немає [30, с. 33].

Приватним є акціонерне товариство, яке розповсюджує випущені акції серед обмеженого й заздалегідь відомого кола осіб (у нашому випадку - лише серед засновників). Публічне ж акціонерне товариство пропонує акції для придбання широкому колу осіб. Практично їх може придбати будь-хто, а не тільки засновники чи акціонери товариства [1].

До 2015 року акціонерні товариства поділялися на відкриті та закриті типи залежно від способу обернення їхніх акцій та інших умов. Подальше вдосконалення зазначеного Закону з орієнтацією на зарубіжного користувача та європейські стандарти вплинуло на зміну до 2015 року відкритих акціонерних товариств (ВАТ) на публічні акціонерні товариства (ПАТ), закритих акціонерних товариств (ЗАТ) на приватні акціонерні товариства (ПрАТ) з визначеною кількістю акціонерів у 100 осіб для останніх. Ця вимога стала для багатьох підприємств нездійсненною, в результаті чого більшість акціонерних товариств перетворилися на публічні, а інші - на товариства з обмеженою відповідальністю. Далі, в 2018 році був прийнятий Закон 2210 [2], який вплинув на Закон «Про акціонерні товариства» [1], згідно з яким тип акціонерного товариства не обов'язково фіксувати у його найменуванні. Відповідно до статті 5 [1] відтепер тип акціонерного товариства зазначається у статуті підприємства. Також скасована кількість акціонерів для ПрАТ.

1.2 Правова характеристика приватного акціонерного товариства та його співвідношення з публічним акціонерним товариством

Відмінності в діяльності акціонерних товариств публічного та приватного типу давно потребують прийняття низки окремих законів для кожного типу окремо для їх розмежування. На сьогодні співвідношення приватних та державних акціонерних товариств в науковій літературі фактично не здійснювалося.

Стаття 5 Закону України «Про акціонерні товариства» визначає типи акціонерних товариств. У Законі вказується, що акціонерні товариства за типом поділяються на публічні акціонерні товариства та приватні акціонерні товариства [1].

16 листопада 2017 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення ведення бізнесу та залучення інвестицій емітентами цінних паперів» [2], покликаний забезпечити належний захист прав акціонерів та підвищити рівень прозорості діяльності акціонерних товариств.

Зазначений Закон підписаний Президентом України 03 січня 2018 року та набрав чинності 06 січня 2018 року (за винятком ряду положень, які вступили у дію з 01 травня 2018 року, 01 липня 2018 року та 01 січня 2019 року) [2].

Згідно із Законом акції будь-якого акціонерного товариства купуються та продаються на фондовій біржі (ст.24 Закону України «Про акціонерні товариства») [1]. Раніше, акції приватного акціонерного товариства (ПрАТ) не могли бути об'єктом купівлі-продажу на фондовій біржі, за винятком продажу шляхом проведення на біржі аукціону.

Водночас, відповідно до ч.2 ст.5 Закону про АТ публічну пропозицію власних акцій може здійснювати виключно публічне акціонерне товариство (ПАТ). Якщо ПрАТ має намір здійснити публічну пропозицію власних акцій, загальні збори такого товариства разом з прийняттям рішення про здійснення публічної пропозиції власних акцій повинні прийняти рішення про зміну типу товариства з приватного на публічне.

Згідно з абз. 1 та 2 ч.4 ст.3 Закону про АТ повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити лише його організаційно-правову форму (акціонерне товариство). Тип акціонерного товариства не є обов'язковою складовою найменування акціонерного товариства [1].

Акціонерне товариство самостійно визначає необхідність зазначати у своєму найменуванні його тип, передбачений ст.5 Закону про АТ.

Тип акціонерного товариства (публічне або приватне) зазначається лише статуті акціонерного товариства. Разом з тим, акціонерні товариства не зобов'язані змінювати своє найменування у зв'язку із внесенням Законом змін до ч.2 ст.5 Закону України «Про акціонерні товариства» (п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону) [1].

Вказані законодавчі зміни внесені до Закону про АТ у зв'язку із поступовим переходом на європейські критерії поділу акціонерних товариств на публічні та приватні. У правових системах країни Європейського Союзу публічними компаніями визнаються лише такі, які здійснили публічну пропозицію своїх цінних паперів. Будь-які інші критерії не можуть бути використані, щоб назвати компанію публічною чи приватною.

Закон ставить за мету забезпечити поступове вирішення проблеми "псевдо-публічності" більшості публічних акціонерних товариств, які відповідний статус отримали не за рішенням акціонерів, а у спадок від колишніх роздержавлених підприємств.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону усі емітенти (крім інститутів спільного інвестування), що здійснювали публічне розміщення цінних паперів до дня набрання чинності цим Законом (до 06 січня 2018 року), вважалися такими, що НЕ здійснювали публічну пропозицію цінних паперів, крім тих емітентів, які оприлюднили повідомлення про те, що вони вважаються такими, що здійснювали публічну пропозицію цінних паперів, у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку [1].

Емітенти, цінні папери яких перебувають у лістингу на день набрання чинності цим Законом (06 січня 2018 року), вважаються такими, що здійснили публічну пропозицію цінних паперів.

До акціонерних товариств, які вважаються такими, що не здійснювали публічної пропозиції акцій, застосовуються вимоги Закону України "Про акціонерні товариства" в частині регулювання діяльності приватних акціонерних товариств (п.6 Прикінцевих та перехідних положень Закону).

Таким чином, з 06 січня 2018 року публічними вважаються лише ті акціонерні товариства, цінні папери яких станом на 06 січня 2018 року перебували у реєстрі фондової біржі (пройшли процедуру лістингу), або які оприлюднили повідомлення про публічну пропозиції цінних паперів у порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (надалі - НКЦПФР).

Усі інші публічні акціонерні товариства (ПАТ) вважатимуться такими, що не здійснювали публічну пропозицію цінних паперів, і до них застосовуватимуться вимоги Закону України "Про акціонерні товариства", що регулюють діяльність приватних акціонерних товариств (ПрАТ) [16]. При цьому, зазначені публічні акціонерні товариства не стали приватними. Вони лише перейшли на спрощений правовий режим у питаннях емісії цінних паперів, розкриття інформації та корпоративного управління.

Цей перехід для публічних акціонерних товариств, які не бажають здійснювати публічну пропозицію акцій, відбувався без необхідності скликати загальні збори акціонерів, ухвалювати рішення про зміну типу товариства та здійснювати обов'язковий викуп акцій у акціонерів, які не погоджуються із зміною типу товариства.

Разом з тим, ПрАТ незалежно від форми власності не позбавлене права здійснити публічну пропозиції цінних паперів за умови зміну типу на ПАТ та оприлюднення проспекту цінних паперів, затвердженого НКЦПФР. У такому разі до ПрАТ будуть застосовуватися підвищені вимоги щодо емісії акцій, розкриття інформації, прозорості діяльності органів управління тощо.

Водночас, попри усю плавність законодавчого переходу на нові критерії поділу акціонерних товариств, законодавець передбачив обов'язкове відображення змін в установчих документах цих товариств [16].

Так, статути та внутрішні положення підлягали приведенню у відповідність із Законом:

- для публічних акціонерних товариств і банків - до 01 січня 2019 року;

- для решти акціонерних товариств - до 01 січня 2020 року.

Відповідно до п.6 розд. ІІ Закону №2210-VIII до акціонерних товариств, які вважаються такими, що не здійснювали публічної пропозиції акцій, застосовуються вимоги Закону про АТ в частині регулювання діяльності приватних акціонерних товариств [1].

Згідно із абз. 2 ч.2 ст.5 Закону про АТ якщо приватне акціонерне товариство має намір здійснити публічну пропозицію власних акцій, загальні збори такого товариства разом з прийняттям рішення про здійснення публічної пропозиції власних акцій повинні прийняти рішення про зміну типу товариства з приватного на публічне [1].

Таким чином, для акціонерного товариства, навіть якщо в його назві вживається термін «публічне», зміна типу є обов'язковою тільки у разі прийняття рішення про здійснення публічної пропозиції власних акцій.

правовий приватний акціонерний управління наглядовий

2. Заснування приватного акціонерного товариства

2.1 Окремі аспекти заснування приватного акціонерного товариства

Питанням створення акціонерного товариства безпосередньо присвячена ст.9 Закону України «Про акціонерні товариства». Частина 1 цієї статті кореспондує положенням ч. 1 ст. 153 ЦК України та визначає коло осіб, які можуть бути засновниками акціонерного товариства - це юридичні та (або) фізичні особи, а також держава в особі уповноваженого органу, територіальною громадою в особі уповноваженого органу [7].

Закон України «Про управління об'єктами державної власності» від 21 вересня 2006 р. №185 [8], що визначає правові основи управління об'єктами державної власності, встановлює перелік органів, в особі яких держава виступає в ролі засновника акціонерного товариства. Відповідно до ст.4 цього закону суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи; Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі; Національна академія наук України, галузеві академії наук [8].

Частина 1 ст.9 Закону України «Про акціонерні товариства» вказує, що фізичні та/або юридичні особи, що прийняли рішення про заснування акціонерного товариства є його засновниками. Чинне українське законодавство не визначає поняття «засновник», установлюючи лише вимоги до його правосуб'єктності, права та обов'язки щодо створення суб'єкта господарювання. Тим часом аналіз багатьох нормативно-правових актів призводить до висновку про те, що засновником суб'єкта господарювання може бути названий суб'єкт права, тобто фізична особа, юридична особа або суб'єкт публічного права, що приймає рішення про створення юридичної особи, приймає (затверджує) її установчі документи, передає їй у власність (або на іншому речовому праві) частину свого майна для формування її статутного фонду [9, с.198].

Засновниками у вузькому змісті є суб'єкти, зазначені в цій якості в установчих документах юридичної особи на момент її державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України. Частина 2 ст.9 Закону України «Про акціонерні товариства» стосується кількісного складу засновників акціонерного товариства. Засновниками акціо-нерного товариства можуть бути одна, дві чи більше осіб.

Розділилися точки зору щодо можливості існування таких юридичних осіб серед вчених-правознавців. Так, виходячи з того, що акціонерне товариство ґрунтується на колективних засадах (спільне формування статутного капіталу, спільне управління і розподіл прибутку і т.п.), Д. Нефедов вважає господарське товариство з одним засновником «невиправданим виключенням» [21, с.118]. Тому він пропонує дозволити створення господарського товариства одним засновником, але що стосується учасників такого товариства, то їх обов'язково має бути декілька. Причому законодавчо - встановити обов'язковий строк, протягом якого господарське товариство може діяти з одним учасником-засновником.

Такі погляди ґрунтуються на теорії юридичної особи як колективного утворення, прибічниками якої були, зокрема, А. Венедиктов, С. Братусь, О. Йоффе. Можливість існування господарського товариства з одним учасником базується на теорії фікції або її різновиді - теорії персоніфікованої цілі (Бринца та Беккера), яка, заперечуючи існування реального суб'єкта - юридичної особи, визначає, що остання має за мету управління майном, тобто сама юридична особа виступає як персоніфікована ціль. Якщо трактувати термін «товариство», то він передбачає наявність декількох осіб [17, с.99].

Відповідно до ст.83 ЦК України товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому това-ристві. Водночас в інших статтях ЦК говориться про існування господарського товариства з одним учасником, тоді як господарське товариство є юридичною особою (ст. 113 ЦК) [7]. Тобто не викликає сумніву той факт, що юридична термінологія не позбавлена умовності.

Частина 3 ст.9 Закону України «Про акціонерні товариства» присвячена можливості врегулювання зобов'язальних відносин між засновниками акціонерного товариства щодо його створення шляхом укладання засновницького договору [1].

В.С. Петренко невдалим є використання терміну «засновницький» для цього виду договору, оскільки фактично йдеться про договір про заснування акціонерного товариства, що передбачений ч.2 ст.26 Закону України «Про господарські товариства» [3] та ч.2 ст.153 ЦК України, відповідно до якої якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є установчим документом товариства [7].

Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, договір підлягає нотаріальному посвідченню. На жаль, не тільки у правовій літературі, але й у законодавчих актах поняття «установчий договір», «засновницький договір» і «договір про заснування юридичної особи» іноді змішуються, а легальні терміни, що застосовуються для їхнього позначення, вживаються як синоніми. Зазначені договори мають певні спільні риси. Вони спрямовані на створення нового суб'єкта права, за своєю правовою природою є консенсуальними, багатосторонніми, взаємними і фідуціарними угодами. У разі коли два (або більше) засновника домовляються між собою про спільні дії, спрямовані на створення юридичної особи, вони укладають договір про заснування юридичної особи або засновницький договір, залежно від обраної організаційно-правової форми створюваного суб'єкта господарювання, що містить умови, покликані регламентувати відносини засновників у процесі створення нового суб'єкта права [9, с.199].

Договір засновників про створення акціонерного товариства виконує інструментальне призначення, є юридичним механізмом, що опосередковує процес заснування зазначених видів господарських товариств. Закріплення на рівні закону договору про заснування юридичної особи як специфічного виду договору викликає необхідність визначення його сутності, з'ясування характерних рис. Крім того, у силу яскраво вираженого організаційного характеру цього договору він має важливе значення для наступного функціонування господарських товариств, а тому окремі неясності в правовому регулюванні укладання договору відбиваються згодом на їх існуванні.

Стаття 87 ЦК України [7] та ст.57 ГК України [6] містять перелік актів, які належать до установчих документів. По-перше, це рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створення суб'єкта господарювання або засновницький договір, а по-друге, це статут (положення). ЦК та ГК України вказують, що засновницький договір є установчим документом для повних і командитних товариств, при цьому ці законодавчі акти передбачають можливість укладання договору про створення певного виду господарського товариства, який не є їх установчим документом, отже використання в ст.9 Закону України «Про акціонерні товариства» терміна «засновницький договір» стосовно договору про заснування акціонерного товариства є помилковим.

Засновницький договір і договір про заснування юридичної особи мають певні спільні риси, однак між ними є й істотна різниця. По-перше, договір про заснування юридичної особи регламентує тільки зобов'язальні відносини між засновниками, як правило, у процесі створення юридичної особи, іноді - протягом усього часу її існування. Засновницький договір регулює не тільки зобов'язальні відносини, що виникають між засновниками після його укладання, а й також корпоративні відносини, що існують між засновниками, юридичною особою і третіми особами після державної реєстрації юридичної особи. Крім того, засновницький договір є установчим документом і виконує функцію закріплення правового статусу юридичної особи. Таким чином, засновницький договір являє собою різновид корпоративної угоди.

По-друге, на відміну від безоплатного договору про заснування юридичної особи, засновницький договір за своєю природою є оплатною угодою. Правовою метою засновницького договору є не тільки створення юридичної особи, а й участь у її діяльності, одержання певної матеріальної вигоди. Виконуючи договірні зобов'язання, кожен засновник діє в інтересах юридичної особи та інших засновників, а також переслідує власні цілі. Вносячи майновий внесок до статутного фонду суб'єкта господарювання, засновник юридично закріплює своє право на одержання прибутку від його діяльності. Навіть при створенні неко-мерційної господарської організації засновники мають право розраховувати на певну матеріальну компенсацію - одержання безоплатних послуг тощо [15, с.258].

По-третє, засновницький договір не тільки містить елементи договору на користь третьої особи - створюваного суб'єкта права, а й покладає на нього певні зобов'язання в інтересах засновників. Ця особливість засновницького договору обумовлена його специфічними функціями регламентації корпоративних відносин між юридичною особою та її засновниками.

По-четверте, договір про заснування юридичної особи, як правило, припи-няється виконанням засновниками зобов'язань, пов'язаних з державною реє-страцією нового суб'єкта права і формуванням його статутного фонду. Як випливає з визначення функцій засновницького договору, він діє з моменту його укладання до моменту ліквідації юридичної особи [21, с.309].

У договорі про заснування акціонерного товариства визначаються порядок здійснення спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кількість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновником, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору, який не може перевищувати дати реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій.

Отже, засновницький договір не є установчим документом товариства і діє до дати реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій.

2.2 Етапи створення приватного акціонерного товариства

Частина 4 ст.9 Закону України «Про акціонерні товариства» містить загальне правило, відповідно до якого при заснуванні акціонерного товариства його акції підлягають розміщенню виключно серед його засновників шляхом приватного розміщення [1]. Публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися тільки після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій. Це положення є повністю тотожнім приписам ч.2 ст.155 ЦК України. На практиці існують певні проблеми із застосуванням цього законодавчого припису [7].

Згідно з ч.4 ст.9 Закону України «Про акціонерні товариства» особливості створення акціонерного товариства шляхом злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних) та комунального (комунальних) підприємств у акціонерне товариство.

Частина 5 ст.9 Закону України «Про акціонерні товариства» містить етапи створення акціонерного товариства:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

3) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

5) укладення з Центральним депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій;

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної вартості акцій;

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства в органах державної реєстрації;

10) подання Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12) отримання свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції [7].

Дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, встановлену цим Законом, є підставою для прийняття Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.

У разі заснування акціонерного товариства однією особою рішення, які повинні прийматися зборами засновників, приймаються цією особою одноосібно і оформляються рішенням про намір заснувати товариство. Якщо єдиним засновником товариства є фізична особа, її підпис на рішенні про намір заснувати товариство підлягає нотаріальному засвідченню.

Стаття 10 Закону визначає, що установчі збори акціонерного товариства мають бути проведені протягом трьох місяців з дати повної оплати акцій засновниками. Кількість голосів засновника на установчих зборах акціонерного товариства визначається кількістю акцій товариства, які підлягають придбанню цим засновником [1].

Положення про порядок реєстрації випуску (випусків) акцій при заснуванні акціонерних товариств від 27.05.2014 №692 установлює строки та порядок реєстрації (відмови в реєстрації) Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (далі - Комісія) випуску (випусків) акцій під час створення публічних та приватних акціонерних товариств, звіту про результати приватного розміщення акцій, скасування реєстрації випуску акцій у разі їх нерозміщення (відмови від їх розміщення), перелік документів, необхідних для реєстрації випуску (випусків) акцій, звіту про результати приватного розміщення акцій та вимоги до їх оформлення, а також вимоги до змісту рішення про розміщення акцій [4].

Дане Положення визначає наступні етапи створення товариства:

1) проведення зборів засновників, на яких приймаються рішення про: створення товариства; визначення уповноваженої(их) особи (осіб) засновника (засновників) (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичної особи; найменування, код за ЄДРПОУ, місцезнаходження та номери телефонів (факсу) - для юридичної особи), якій (яким) надаються повноваження здійснювати дії, пов'язані зі створенням товариства (у разі необхідності); приватне розміщення акцій; погодження умов засновницького договору (у випадку прийняття рішення про укладання засновницького договору).

У разі заснування акціонерного товариства однією особою рішення, які повинні прийматися зборами засновників, приймаються цією особою одноосібно;

2) укладання засновницького договору (у випадку прийняття засновниками рішення про укладання засновницького договору);

3) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску (випусків) акцій до центрального апарату Комісії;

4) реєстрація Комісією випуску (випусків) акцій та видача тимчасового свідоцтва (тимчасових свідоцтв) про реєстрацію випуску (випусків) акцій;

5) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів;

6) укладання з Центральним депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування випусків цінних паперів;

7) оформлення і депонування тимчасового глобального сертифіката в Центральному депозитарії цінних паперів;

8) приватне розміщення акцій серед засновників товариства;

9) оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

10) проведення установчих зборів, на яких приймаються рішення про:

- заснування товариства;

- затвердження оцінки майна, майнових та немайнових прав, які вносяться засновниками в рахунок оплати акцій товариства, визначеної відповідно до статті 8 Закону України «Про акціонерні товариства»;

- затвердження результатів приватного розміщення акцій серед засновників товариства;

- затвердження статуту товариства;

- утворення органів товариства;

- обрання членів наглядової ради, голови колегіального виконавчого органу товариства (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу товариства), членів ревізійної комісії (ревізора);

- обрання лічильної комісії;

- уповноваження представника (представників) на здійснення подальшої діяльності щодо утворення товариства (у разі необхідності);

- вчинення інших дій, необхідних для створення товариства.

У разі заснування акціонерного товариства однією особою рішення, які повинні прийматись установчими зборами, приймаються цією особою одноосібно;

11) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

12) подання до центрального апарату Комісії звіту про результати приватного розміщення акцій;

13) реєстрація Комісією звіту про результати приватного розміщення акцій;

14) отримання свідоцтва (свідоцтв) про реєстрацію випуску (випусків) акцій та зареєстрованого звіту про результати приватного розміщення акцій.

15) оформлення та депонування глобального сертифіката в Центральному депозитарії цінних паперів;

16) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції [4].

Документи для реєстрації випуску (випусків) акцій подаються засновником (засновниками) або уповноваженою (ими) особою (особами) засновника (засновників) товариства до центрального апарату Комісії.

Датою отримання документів є дата реєстрації таких документів у підрозділі центрального апарату Комісії, який виконує функції реєстрації вхідної кореспонденції.

Реєстрація випуску (випусків) акцій оформлюється відповідним рішенням реєструвального органу, на підставі якого структурним підрозділом центрального апарату Комісії оформлюється та видається тимчасове свідоцтво (тимчасові свідоцтва) про реєстрацію випуску (випусків) акцій.

Розміщення акцій повинно бути закінчено в строк, передбачений рішенням про їх розміщення, але не пізніше ніж протягом двох місяців з дати початку укладення договорів з першими власниками.

Загальна номінальна вартість розміщених акцій не може бути меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу товариства на дату створення (реєстрації) акціонерного товариства. Протягом трьох місяців з дати повної оплати акцій засновниками установчі збори повинні затвердити результати приватного розміщення акцій [1].

Документи для реєстрації звіту про результати приватного розміщення акцій подаються товариством до центрального апарату Комісії. Підставами для відмови в реєстрації звіту про результати приватного розміщення акцій є: порушення вимог законодавства, пов'язане з розміщенням акцій; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; прийняття уповноваженою особою Комісії або судом рішення про зупинення розміщення цінних паперів, яке є чинним на дату реєстрації, у порядку, передбаченому законодавством; відсутність будь-якого з документів, визначених у розділі ІІІ цього Положення; порушення процедури створення акціонерного товариства, встановленої розділом II Закону України «Про акціонерні товариства» [4].

Рішення про реєстрацію або про відмову в реєстрації звіту про результати приватного розміщення акцій приймається протягом 15 днів після дня отримання підрозділом центрального апарату Комісії, який виконує функції реєстрації вхідної кореспонденції, заяви та всіх необхідних документів для реєстрації звіту про результати приватного розміщення акцій [4].

3. Органи управління приватним акціонерним товариством

3.1 Загальні збори та наглядова рада приватного акціонерного товариства

Згідно із Законом України «Про акціонерні товариства» вищим органом акціонерного товариства є загальні збори [1]. Акціонерне товариство зобов'язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори). Річні загальні збори товариства проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. Усі інші загальні збори, крім річних, вважаються позачерговими.

Загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства. Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані іншим органам товариства. У загальних зборах акціонерного товариства можуть брати участь особи, включені до переліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представники.

Статутом приватного акціонерного товариства (крім товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій належать державі, а також акціонерних товариств, 50 і більше відсотків акцій яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків) може передбачатися, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання, у тому числі ті, що належать до виключної компетенції наглядової ради. Якщо кількість акціонерів приватного акціонерного товариства перевищує 100, рішення про включення до статуту такого приватного акціонерного товариства відповідного положення має бути прийнято більш як 95 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості [1].

У загальних зборах акціонерного товариства можуть брати участь особи, включені до переліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представники. На загальних зборах за запрошенням особи, яка скликає загальні збори, також можуть бути присутні представник незалежного аудитора (аудиторської фірми) товариства та посадові особи товариства незалежно від володіння ними акціями цього товариства, представник органу, який відповідно до статуту представляє права та інтереси трудового колективу.

Перелік акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах, складається станом на 24 годину за три робочих дні до дня проведення таких зборів у порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України [1].

У загальних зборах акціонерного товариства можуть брати участь особи, включені до переліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представники. На загальних зборах за запрошенням особи, яка скликає загальні збори, також можуть бути присутні представник незалежного аудитора (аудиторської фірми) товариства та посадові особи товариства незалежно від володіння ними акціями цього товариства, представник органу, який відповідно до статуту представляє права та інтереси трудового колективу.

Письмове повідомлення про проведення загальних зборів акціонерного товариства та їх порядок денний надсилається кожному акціонерові, зазначеному в переліку акціонерів, складеному в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України, на дату, визначену наглядовою радою, а в разі скликання позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів - акціонерами, які цього вимагають [16].

Повідомлення про проведення загальних зборів акціонерного товариства та проект порядку денного надсилається кожному акціонеру, зазначеному в переліку акціонерів, складеному в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України, на дату, визначену наглядовою радою.

Порядок денний загальних зборів акціонерного товариства попередньо затверджується наглядовою радою товариства, а в разі скликання позачергових загальних зборів на вимогу акціонерів -акціонерами, які цього вимагають. Акціонер до проведення зборів за запитом має можливість ознайомитися з проектом (проектами) рішення з питань порядку денного. Кожний акціонер має право внести пропозиції щодо питань, включених до порядку денного загальних зборів акціонерного товариства, а також щодо нових кандидатів до складу органів товариства, кількість яких не може перевищувати кількісного складу кожного з органів. Пропозиції вносяться не пізніше ніж за 20 днів до проведення загальних зборів. Пропозиція до порядку денного загальних зборів акціонерного товариства подається в письмовій формі із зазначенням прізвища (найменування) акціонера, який її вносить, кількості, типу та/або класу належних йому акцій, змісту пропозиції до питання та/або проекту рішення, а також кількості, типу та/або класу акцій, що належать кандидатові, який пропонується цим акціонером до складу органів товариства. Наглядова рада акціонерного товариства, а в разі скликання позачергових загальних зборів такого товариства на вимогу акціонерів, які цього вимагають, приймають рішення про включення пропозицій до порядку денного не пізніше ніж за 15 днів до дати проведення загальних зборів. Пропозиції акціонерів (акціонера), які сукупно є власниками 5 або більше відсотків простих акцій, підлягають обов'язковому включенню до порядку денного загальних зборів. У такому разі рішення наглядової ради про включення питання до порядку денного не вимагається, а пропозиція вважається включеною до порядку денного, якщо вона подана з дотриманням вимог цієї статті [19, с.109].

Акціонерне товариство не пізніше ніж за 10 днів до дати проведення загальних зборів повинно повідомити акціонерів, згідно зі статутом, про зміни в порядку денному. Публічне товариство також надсилає повідомлення про зміни в порядку денному загальних зборів фондовій біржі (біржам), на якій це товариство пройшло процедуру лістингу.

Порядок проведення загальних зборів акціонерного товариства встановлюється його статутом, а в разі, якщо він не встановлений статутом, - рішенням загальних зборів. Головує на загальних зборах голова наглядової ради, член наглядової ради чи інша особа, уповноважена наглядовою радою, якщо інше не передбачено статутом. Загальні збори акціонерного товариства не можуть розпочатися раніше, ніж зазначено в повідомленні про проведення загальних зборів [1].

Наступним органом управління є наглядова рада. Створення наглядової ради у ПрАТ з кількістю акціонерів 10 і більше (крім випадку, якщо усі акціонери є афілійованими один до одного) є обов'язковим.

Членам наглядової ради може виплачуватися винагорода за їхню діяльність. Порядок виплати винагороди членам наглядової ради ПрАТ встановлюється статутом товариства, положенням про наглядову раду або положенням про винагороду членів наглядової ради.

Також Закон вводить чітке обмеження строку повноважень наглядової ради - не більше 3 років, після спливу яких вони припиняються, крім повноважень з підготовки, скликання і проведення річних загальних зборів акціонерів.

Відповідно до ч.1 ст.51 Закону про АТ наглядова рада акціонерного товариства є колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, визначеної статутом та Законом, здійснює управління акціонерним товариством, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу [1].

Наглядова рада отримала значно ширші повноваження та статус у системі управління акціонерним товариством. Так, загальні збори акціонерів не можуть вирішувати питання, що віднесені до виключної компетенції наглядової ради законом або статутом.

Разом з тим, відповідно до абз.2 ч.1 ст.33 Закону про АТ статутом приватного акціонерного товариства може передбачатися, що загальні збори можуть вирішувати будь-які питання, у тому числі ті, що належать до виключної компетенції наглядової ради. Якщо кількість акціонерів приватного акціонерного товариства перевищує 100, рішення про включення до статуту приватного акціонерного товариства відповідного положення має бути прийнято більш як 95 відсотками голосів акціонерів від їх загальної кількості.

Водночас, зазначена вище юридична можливість обмеження виключної компетенції наглядової ради з боку загальних зборів акціонерів не допускається для товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій належать державі, а також акціонерних товариств, 50 і більше відсотків акцій яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави в яких становить 100 відсотків [18, с.98].

...