Рецепція римського права як чинник українського нотаріату

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рецепція римського права як чинник українського нотаріату

У зв'язку з входженням українського нотаріату до складу Міжнародного союзу нотаріату - системи латинського нотаріату, шо базується на принципах римського права, особливої актуальності набуває виявлення притаманних національному нотаріату ознак і форм, через які він проявлявся у процесі своєї еволюції, аналізу юридичного буття, у якому виник, формувався та розвивався цей інститут та, в кінцевому результаті, наскільки він є «одуховленим» традиціями римського приватного права. Правове минуле нотаріату дозволяє з'ясувати, що в даному інституті збереглось як самобутнє, оригінальне, національне та що запозичене з інших країн і культивовано умілою рукою законодавця Фемилиди А.М. Русскій нотаріате История нотариата и действующее нотариальное положение 14 апр. 1866 г. / А.М. Фемилиди. - С.-Петербургъ: Издание Я.А. Канторовича, 1902. - с. 1.. Нинішня правосвідомість (правопереконання) є результатом попереднього правового життя Мейер Д.И. Русское гражданское право (в 2 ч.). По исправленному и дополненному 8-му изд., 1902 / Д.И. Мейер. - Изд. 3-е, испр. - М.: Статут, 2003. - с.49-50., і саме це наштовхує на пізнання витоків та шляхів розвитку права, без яких неможливе змістовне розуміння сутності норм чинного права, уникнення помилок при подальшому законодавчому регулюванні відповідних суспільних відносин.

Визначальним змісту та характеру норм права є суспільні відносини. Тому основу правовідносин, на що вказує теоретична правова доктрина, складають прагнення людей чи їх колективів як суб'єктів права до забезпечення життєвих потреб, створення соціального блага або задоволення певних інтересів Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): підручник / О.Ф. Скакун. - Х.: Еспада, 2006. - с. 523..

На певному історичному етапі суспільних відносин у майновій сфері виникає потреба у визнанні суспільством за суб'єктом індивідуального володіння майном права щодо розпорядження цим майном. Кожний наступний акт суб'єкта щодо розпорядження належним йому майном встановлює або припиняє цивільні права та обов'язки, і такі акти є юридичними діями.

Розвиток цивільного обороту, під яким розуміють рух товарів та інших цінностей у суспільстві Новий тлумачний словник української мови: у 4 т. / уклад.: В.В. Яременко, О.М. Сліпушко. - К.: Аконіт, 2005. - Т. 2. - 910 с., сукупність усіх актів розпорядження Муромцев С.А. Гражданское право Древнего Рима / С.А. Муромцев. - М.: Статут, 2003. - с. 67. або сукупність життєвих відносин (потреб, інтересів) як юридичних відносин приватноправового порядку, має забезпечуватися Основні новели нового Цивільного кодексу України / Кузнецова Н., Шевченко Я., Підопригора О. та ін. // Українське право. - 1997. - Число 3. - с. 30. створенням відповідної правової основи. У свою чергу реалізація суб'єктивних прав через вчинення певних юридичних дій вимагає встановлення засобів щодо публічного підтвердження достовірності (юридичного визнання) цих прав. Однією з правових форм такого підтвердження є надання документам, що фіксують юридичні дії, певного офіційного (публічного) статусу.

На сьогодні інститутом, покликаним посвідчувати права та факти, що мають юридичне значення, вчиняти інші дії з метою надання їм юридичної вірогідності, є нотаріат. Як і будь-який інший правовий інститут, нотаріат має своє правове коріння та особливий шлях розвитку. І дотепер не втрачає значення змістовний висновок А.М. Феміліді про те, що нотаріат виник як груба первісна форма, утворена потребами свого часу, взята окремо від історичної й місцевої ситуації. Первісна форма нотаріату на стадії зародження являла собою суто обрядність. Завдяки своєму постійному та послідовному розвитку така первісна форма досягла найбільшої досконалості та посіла належне місце у складній системі права .

За своєю природою та застосуванням нотаріат не є суто національним інститутом. Не буде повним пошук його витоків та становлення організаційно-правових форм на теренах України без звернення до попереднього досвіду інших держав. Події, які за своїм значенням є вирішальними у міждержавних стосунках, взаємопов'язують ці держави і, як наслідок, спонукають до зміни регулювання певних суспільних відносин у цих державах.

Досліджуючи нинішній стан нотаріату, вчені спрямовують свої погляди до його витоків за часів Стародавнього Риму. І це закономірно. Нині важко переоцінити роль та значення римського права в історії права Європи та у світі. Історія створення правознавства починається від часів Стародавнього Риму завдячуючи тому, що його самобутня правова культура розвивалася з урахуванням традицій та досвіду попередніх культур . У дослідженнях, присвячених впливу західної та східної традицій права при формуванні сучасного цивільного права України, які проводились Є.О. Харитоновим, відзначено особливість впливу Підопригора О.А. Римське право: підручник / О.А. Підопригора, Є.О. Харитонов. - 2-ге вид. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - с. 7. 528 с. інститутів римського права на становлення джерел права, що діяли на теренах нашої держави Синайский В.И. Русское гражданское право / В. И. Синайский. - М.: Статут, 2002. - с. 54.. Незважаючи на незавершеність інститутів римського приватного права, як зазначав відомий цивіліст Опанас Підопригора при обговоренні основних новел проекту нового Цивільного кодексу України Фемилиди А.М. Русскій нотаріате История нотариата и действующее нотариальное положение 14 апр. 1866 г. / А.М. Фемилиди. - С.-Петербургъ: Издание Я.А. Канторовича, 1902. - с. 1., вони залишаються неперевершеними донині, і людство користується та ще довго користуватиметься досягненнями правової культури Стародавнього Риму.

Найбільш наближеними за змістом вчинюваних дій до сучасного нотаріату, як вказує Л.Е. Ясінська були інститути, вироблені римським правом Харитонов Е.О. Формирование современного гражданского права Украины: влияние западной и восточной традиции права / Е.О. Харитонов // Правовая система Украины: история, состояние и перспективы: в 5 т. / под общ. ред. Н.С. Кузнецовой. - Х.: Право, 2011. - Т. 3: Гражданско-правовые науки. Частное право. - с. 90-91. і таке твердження стало аксіоматичним. За часів Стародавнього Риму звкладено основи формування перших органів, що виконували функції, аналогічні нотаріальним Ясінська Л.Е. Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні (історико-правовий аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових наук» / Ясінська Ліліана Едуардівна. - Л., 2005. - с. 6.. Відгомін нотаріату тих часів став визначальним чинником при формуванні основних засад нотаріату в країнах, які запровадили модель, що отримала назву латинського нотаріату.

Правова культура Стародавнього Риму характеризувалася високим ступенем формалізму щодо укладення договорів, однією з форм якого вважався юридичний акт (дія на певній стадії укладення та виконання). Римське право було правом писаним, а пріоритет надавався письмовим доказам. Тому сила юридичного акта ґрунтувалася через викладення його на письмовому документі. Іншим актом формалізму було надання цьому документу юридичного значення за умови, що він відповідає певній, наперед установленій формі Муромцев С.А. Гражданское право Древнего Рима / С.А. Муромцев. - М.: Статут, 2003. - с. 154, 215., в яку необхідно було обрамляти вчинювані правочини. Цю функцію за часів Римської Республіки виконували писці, яких називали - exceptores et notarii та поділяли на дві групи. Перша - домашні секретарі, що працювали у багатих римлян по вільному найму (exceptores, інколи їх називали librarii), друга - раби, обов'язком яких було виконання функцій писарів (писців), та іменувались notariп Ляпидевский Н. История нотариата / Н. Ляпидевский. - М.: Университетская типография, 1875. - Т. 1. с. 12.. Писці записували під диктовку промови, бесіди із застосуванням особливих notae - стенографічних знаків, які в подальшому переписувались у загальнозрозумілий текст. Тому вважається, що змістовною основою слова notarius є вживання писцями під час записування спеціальних знаків notae Ясінська Л.Е. Нотаріальна діяльність за римським правом та її рецепція в країнах Західної Європи / Л.Е. Ясінська // Римське право та правова культура Європи. - Люблін, 2008. - 124 с.. Слово notarius означає переписувач, стенограф, секретар, про що свідчить його переклад з латинської мови.

Поряд з названою категорією писців існували офіційні писці (scribae), які перебували на державній службі. Ними могли бути лише римські громадяни. Обов'язком таких офіційних писців було написання публічних документів, ведення громадських рахунків, виготовлення копій та виписок з цих документів, ведення інших записів, пов'язаних з державною службою. Вагоміше місце в роботі з надання юридичній матерії документальної форми римське право відводило табеліонам, які не перебували ні на державній службі, ні в наймі у приватних осіб, тобто професійно були незалежними. Їх обов'язком було здійснення на платній основі юридичного оформлення договорів для осіб, які зверталися до них.

Дослідники історико-правових аспектів нотаріату М.П. Ляпідевський та А.М. Феміліді охарактеризували табеліонат як зародок сформованого на теренах Італії в завершену організаційну форму такого інституту, який отримав назву «нотаріат».

Аналіз джерел права та досліджень стосовно табеліонів свідчить про таке. Для надання документу юридичної форми зацікавлені особи зверталися до табеліона. Табеліоном з'ясовувалася не лише суть правочину, а й волевиявлення сторін щодо його вчинення, що і на сьогодні є обов'язковим елементом вчинення нотаріальної дії. Це підтверджує процедура оформлення ним відповідного акта. На першій стадії наміри сторін викладались у проекті акта і після схвалення сторонами його тексту він переносився на спеціальний гербовий папір. Переписаний та прочитаний акт підписували сторони, а також запрошені ними свідки. Лише після цього табеліон ставив свій підпис на акті із зазначенням, що він прочитаний сторонами, підписаний ними та свідками і переданий за належністю. Такий документ не мав переваги над іншими приватними документами, написаними окремими особами. Він набував статусу публічного, тобто документа, який офіційно визнавався доказом підвищеної доказової сили, лише за умови його внесення табеліоном до суду та занесенням з дотриманням певної процедури до судового Фемилиди А.М. Русскій нотаріате История нотариата и действующее нотариальное положение 14 апр. 1866 г. / А. М. Фемилиди. - С.-Петербургъ: Издание Я. А. Канторовича, 1902. - с.4. протоколу.

Отже, юридичне значення інституту табеліонів полягає в тому, що він виконував функцію зв'язуючого механізму від форми такого акта, як надання документу юридичного значення, до більш високої форми - офіційного визнання цього документа.

Джерела також свідчать про наявність спільних ознак інституту табеліонів та сучасного нотаріату в їх організації. Табеліоном могла бути вільна людина, яка володіла знаннями у сфері права. Для отримання такого статусу особа мала певний час працювати помічником табеліона, пройти певну процедуру призначення та скласти присягу.

Табеліон, як правило, виконував свої обов'язки у належній йому конторі, де також працювали його помічники та учні. Уже за тих часів, що є важливим, інститут табеліонів характеризувався високим рівнем розвитку корпоративного устрою, про що свідчить входження табеліонів у професійну корпорацію, від якої залежало обрання самих кандидатів у табеліони. Табеліони перебували і під державним контролем. Невиконання або неналежне виконання ними своїх обов'язків, що призводило до завдання шкоди, тягнуло відповідальність у вигляді штрафу, конфіскації, довічного заслання. На розвиток нотаріату Римської імперії та держав, що утворилися на її території, великий вплив мала християнська церква, в лоні якої було створено інституцію, аналогічну нотаріату. Особливістю церковного нотаріату було те, що він був піднесений верховною церковною владою до статусу публічного, а його функціонування стало поштовхом до подальшого вдосконалення організаційних форм нотаріату періоду Середньовіччя Ляпидевский Н. История нотариата / Н. Ляпидевский. - М.: Университетская типография, 1875. - Т. 1. с. 21. Фемилиди А.М. Русскій нотаріате История нотариата и действующее нотариальное положение 14 апр. 1866 г. / А. М. Фемилиди. - С.-Петербургъ: Издание Я. А. Канторовича, 1902. - с. 4-5..

Становлення церковного нотаріату починалося від ведення писцем- нотаріусом діловодства у церковних справах, стенографування зібрань єпископів, включаючи оформлення актів про обрання осіб вищого духовного сану, складання та збереження документів у церковних справах. Надалі, завдячуючи церковному нотаріату, вироблялися вимоги щодо текстів договорів, які мали вноситися від імені церкви до суду з метою надання їм публічності.

Великого розвитку нотаріат набув за часів імперії Карла Великого. З проголошенням капітуляріїв 803 та 805 років розпочався процес піднесення нотаріату до державної посади, авторизованої верховною владою Ляпидевский Н. История нотариата / Н. Ляпидевский. - М.: Университетская типография, 1875. - Т. 1. - с.104- 109. Ляпидевский Н. История нотариата / Н. Ляпидевский. - М.: Университетская типография, 1875. - Т. 1. - c. 168..

Уведені в той період капітулярії не скасовували правових норм підкорених народів. За своїм значенням вони були джерелом загального права імперії стосовно національного права кожного завойованого народу, який у переважній більшості жив за римським правом.

У вказаний період також удосконалювалися форми допуску осіб до нотаріальної діяльності та її організації, порядок вчинення нотаріальних дій. Кандидати на посаду нотаріусів перед вступом на неї приносили присягу. Вчинення дій могло мати місце, як правило, у межах відведеного для нотаріуса округу.

Надання документу значення публічного акта гарантувалося шляхом його вчинення та зачитування у присутності свідків. За вчинення актів нотаріуси отримували встановлену плату. Уже тоді існувала пільгова категорія осіб (сироти, бідняки), які були звільнені від такої плати. Традиційно, проводячи історіографічні дослідження розвитку вітчизняного нотаріату, вказується на подібність його розвитку до нотаріату Римської імперії та інших держав¹ .

Разом з цим аналіз еволюційних процесів римського нотаріату та нотаріату у варварських державах того періоду наводить на висновок, що зародження та становлення національного нотаріату, зважаючи як на об'єктивні так і на суб'єктивні чинники, здійснювалось як через дії, аналогічні нотаріальним, що вчинялися певними суб'єктами, так і завдяки вдосконаленню порядку вчинення таких дій. Досліджуючи історико-правові аспекти українського нотаріату, фахівці намагаються встановити етапи його розвитку.

В основу періодизації покладаються певні знакові події та відповідно нормативне закріплення відносин, що виникають у сфері нотаріальної діяльності, і йде намагання окреслити періоди відповідними хронологічними межами Черниш В.М. До питання про історіографію вітчизняного нотаріату: історико-правовий аспект / В.М. Черниш, В.Д. Степаненко // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2009. - № 12. - с. 39-47..

Є спроби документального обґрунтування дати появи першого нотаріального акта Черниш В.М. Цивільно-правові засади розвитку нотаріату в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Черниш Володимир Миколайович. - К., 2003. - с. 12. Ясінська Л.Е. Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні (історико-правовий аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових наук» /Ясінська Ліліана Едуардівна. - Л., 2005. - с.3-4. Баранкова В.В. Проблеми нотаріальної форми охорони та захисту прав: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право» / Баранкова Вікторія Валеріївна. - Х., 1997. - с.12. Коломоєць Т.О. Адміністративно-правове регулювання приватної нотаріальної діяльності в Україні: монографія / Т.О. Коломоєць, К.І. Федорова. - К.: Істина, 2008. - 184 с. 1-12. Гулєвська Г.Ю. Організаційно-правові аспекти державного регулювання нотаріальної діяльності в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право, інформаційне право» / Гулєвська Ганна Юрівна. - Ірпінь, 2004. - с.6-7. Данюк Л. Нотаріально-правові відносини: сутність, історія формування, перспективи розвитку / Л. Данюк // Право України. - 2010. - № 3. - с.220... Разом з цим, розкриваючи чинники, які спонукали появу руського нотаріату, А.М. Фемеліді свідомо залишав поза межами свого дослідження перших складачів (упорядників) давньоруських письмових актів (грамот, кабал, записів тощо) .

Убачається, що витоки нотаріату необхідно шукати не в появі суб'єктів, що вчиняють дії, аналогічні нотаріальним, а в основі тих явищ, які передували встановленню необхідності нотаріального засвідчення цивільно-правових угод Черниш В.М. До питання про історіографію вітчизняного нотаріату: історико-правовий аспект / В.М. Черниш, В.Д. Степаненко // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2009. - № 12. - с.46-47. Романовская О.В. О понятии нотариата / О.В. Романовская // Журнал российского права. - 2009. - № 1. -с. 147. та вчиненню інших нотаріальних дій, тобто у генезисному розвитку повноважень, якими наділявся власник, механізмів реалізації його суб'єктивного права та способів визнання і захисту цих прав Кузнєцова Н. Основні методологічні засади сучасного цивільного права України / Н. Кузнєцова // Право України. - 2009. - № 8. - с. 13..

«Генетичний код» нотаріату формувався у процесі становлення форм надання публічного значення актам, що вчиняються органами публічної діяльності Фемилиди А.М. Русскій нотаріате История нотариата и действующее нотариальное положение 14 апр. 1866 г. / А.М. Фемилиди. - С.-Петербургъ: Издание Я. А. Канторовича, 1902. - с. 60. Неволин К.А. История российских гражданских законов. Часть вторая: Книга вторая об имуществах. Раздел первый об имуществах вообще и раздел второй о правах на вещи / К.А. Неволин. - М.: Статут, 2006. - с. 45., тобто гласного підтвердження закріплення права за конкретним суб'єктом та його публічне визнання відповідно до встановленої процедури.

Набуваючи чи втрачаючи будь-яке право через прояв своєї волі, як зазначав К.О. Неволін, потрібно, щоб ця воля була виявлена у таких зовнішніх знаках, які б не викликали сумніву її існування як в даний час, так і могли б служити в майбутньому підтвердженням того, що колись, у минулому, вона дійсно існувала .

При визначенні місця нотаріату в контексті розвитку правової системи, що формувалася на території українських земель, факторів, які були основоположними при закладенні підвалин нотаріату як національного правового інституту, необхідно пам'ятати, що цей інститут формувався як складова правової культури, тобто є опредметненим витвором людської діяльності. нотаріат римський приватний право

Прояв права здійснюється завдячуючи існуванню його форм (як внутрішніх, так і зовнішніх) Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - 2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - с.334-344.. Витоково, як наголошує професор І.А. Безклубий, визначником української суспільної дійсності в регулятивному аспекті є Право, яке протиставляється не Праву (безладу), і як таке не лише консервує, а й самовідтворює етнічні цінності \ При здійсненні пошуку витоків нотаріату ми виходимо з того, що право є об'єктивною категорією та необхідним елементом людського буття будь якого соціуму, незалежно від притаманних йому форм реалізації.

Вважається, що нотаріальна діяльність на території України розвивалась у контексті західноєвропейських традицій Безклубий І. Світоглядні витоки права українського народу / І. Безклубий, П. Косянчук // Про українське право. Число ІІІ / за ред. проф. І. Безклубого. - К., 2008. - с.26. Ясінська Л.Е. Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні (історико-правовий аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец.12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових наук» / Ясінська Ліліана Едуардівна. - Л., 2005. - с. 11.. Не варто забувати, що окремі регіони України розвивались у різних умовах формування права і перебували під впливом правових систем інших держав. Зокрема, зі сходу - Росії, заходу - Австро-Угорщини, Литви, Польщі, південного заходу - Туреччини. Разом з тим, минуле народу України не збігається з західноєвропейською цивілізацією і водночас за багатьма параметрами виходить за межі російської євразійської моделі Реєнт О.П. Сучасна історична наука в Україні: шляхи пошуку / О.П. Реєнт // Український історичний журнал. - 1999. - № 3. - с. 3-22.. І.В. Спасибо-Фатєєва справедливо зазначає, що те, що сьогодні ми сприймаємо як українське право, історично сформовано в різноманітних законотворчих площинах Спасибо-Фатєєва І. Фундаментальне дослідження історії кодифікації цивільного законодавства / І. Спасибо-Фатєєва // Право України. - 2009. -№ 11. - с. 231.. Отже, задля визначення еволюційних закономірностей національного нотаріату необхідно враховувати як внутрішні, так і зовнішні чинники, що впливали на процес українського нотаріатотворення.

Можна прийняти, що підвалини появи перших нотаріальних актів або «письмових доказів» були закладені за часів Риму Сидоренко Д. В. История возникновения и развития нотариального акта как инструмента доказывания в странах общего и континентального права . Гіпотетично сенс їх виникнення спричинений тогочасними потребами економічного обороту у юридичному закріпленні та підтвердженні правомочностей власника через механізми використання писаного права.

Придбання власності, певні елементи зобов'язального права, регламентувалося ще за часів існування на території нашої держави скіфсько-сарматського об'єднання, античних міст Північного Причорномор'я, Боспорського царства Історія держави і права України: підручник / А.С. Чайковський (кер. авт. кол.), В.І. Батрименко, Л.О. Зайцев та ін.; за ред. А.С. Чайковського. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - с. 13-30..

Визнаний інтерес щодо регулювання договірних відносин становить період завершального етапу формування давньоруської державності, а саме з утворення Давньоруської держави з центром у Києві. Найважливішою пам'яткою права того часу є «Руська правда», яка мала вплив на всю територію давньоруських земель. Даючи відповідь на запитання щодо її дії в просторі, професор. С.В. Юшков зазначав, що «Руська правда» відобразила правовий розвиток усіх руських земель, а її принципи були основою кодифікації в Новгороді і Пскові, Московському великому князівстві та Литовській державі Юшков С.В. Русская правда. Происхождение, источники, ее значение / С. В. Юшков. - М., 1950. - с. 373-374., результатом якої стало становлення таких пам'яток права як Псковська судна грамота, Судебник 1497 р., Судебник 1550 р., деяких статей Соборного уложення 1649 р.

За Руською правдою виділяються такі угоди, як купівля-продаж (статті 32, 37, 38, 110, 118), займ (статті 47, 48, 51, 52, 53, 54, 55), закупництво (статті 59, 60, 61, 111), поклажі (ст. 49) тощо Юшков С.В. Общественно-политический строй и право Киевского государства / С.В. Юшков. - М., 1949. - с. 422-442. Хрестоматія з історії держави і права України: навч. посіб. / за ред. В.Д. Гончаренко. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - с. 28-36. Заруба В.М. Держава і право Київської та Галицько-Волинської Русі (кінець VIII ст. - початок XIV ст.): навч. посіб. / В.М. Заруба. - К.: Істина, 2007. - с. 89-100.. Особливістю певних видів договорів була обов'язкова присутність свідків при їх укладенні. При цьому в одних випадках присутність свідків була обов'язковою, а в інших - залежала від волі певної сторони договору. За правилами ст. 50 «хто віддає гроші в ріст, або мед в надбавку, або хліб в досип, тому належить зробити це при свідках. І на яких умовах він при них домовився, такий йому і брати надлишок». Обов'язковість свідків передбачалась при набутті людиною статусу холопа через її продаж. За ст. 110 першим різновидом холопства визнавалось, «коли хтось купить людину, хоч би і за півгривни, і поставить свідків, а віддасть ногату при самому холопі».

Необов'язкова присутність свідка мала місце, як це вказано у ст. 48, «якщо купець дасть купцю гроші в обіг з прибутку, або на торгівлю, то боржнику не треба одержувати гроші при свідках, присутність свідків тут не потрібна, але якщо боржник стане відмовлятися від боргу, тоді кредитор нехай сам іде до присяги». На відсутність свідка вказує і ст. 49, при укладенні договору-зберігання за яким, «якщо хтось передає кому-небудь своє майно на зберігання, свідок при цьому не потрібен».

Отже, наявність свідків при укладенні договору не було формальністю, адже за їх відсутності могли настати певні правові наслідки. На це прямо вказують приписи ст. 52, відповідно до якої «якщо не буде свідків угоди кредитування, а борг не перевищує трьох гривен кун, то кредитор має принести присягу, що дав гроші. Якщо борг більше трьох гривен кун, то сказати кредитору: «Сам винен якщо даючи гроші, не взяв свідків».

Роль та значення свідків (посібників) при укладенні договорів у період до виникнення постійних судових органів за часів Стародавнього Риму була предметом дослідження професора С.А. Муромцева¹. У своїх пошуках вчений дійшов висновку, що свідок (посібник), як будь -який окремий член общини, у своїх судженнях та вчинках залежить від суспільної думки общини. Саме через залежність думки свідка (посібника) від суспільної думки общини, він набуває значення представника інтересів та думок общини. За своєї присутності при укладенні угоди, він схвалює її не лише від себе, а й від імені общини.

У Руській правді регламентувався не так договір купівлі-продажу (його умови залежали переважно від волі сторін), як спори, що виникали у результаті взаємних претензій , чим також пояснюється роль свідків при укладенні договорів. Стаття 37 Руської правди вказувала на обов'язкову участь свідків при розгляді спору, що стосувався купівлі - продажу краденого. І саме на тому, хто купив крадене, лежав обов'язок представити свідків, у присутності яких він купив крадену річ. На обов'язок відповідача представити свідків, у яких він купив крадену річ, також прямо вказує і ст. 39. Детально регулювались випадки, коли боржник відмовлявся від свого боргу і не хотів платити займодавцю. За змістом ст. 47, якщо кредитор зажадає сплатити борг, а боржник почне відмовлятися, то займодавець зобов'язаний представити свідків, які підуть під присягу, і тоді він одержить свої гроші.

За Руською правдою свідком могла бути вільна людина. Стаття 66 вказує на неможливість посилання на свідчення холопа. Лише у разі відсутності вільної людини посилання могли впливати на боярського тіуна, а при незначних позовах - на свідчення закупа.

З'ясування ролі свідків у майнових відносинах було б неповним без урахування впливу церковних канонів, а саме - Святого Писання, на формування інститутів українського права. Так, у Новому Заповіті зазначається: « А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, - ти придбав свого брата. А коли не послухає він, то візьми з собою ще одного чи двох, щоб «справа всіляка ствердилась устами двох чи трьох свідків. А коли не Муромцев С.А. Гражданское право Древнего Рима / С.А. Муромцев. - М.: Статут, 2003. - 685 с. Рубаник В.Є. Інститут права власності в Україні: проблеми зародження, становлення й розвитку від найдавніших часів до 1917 року. Історико-правове дослідження / В.Є. Рубаник. - Х.: Легас, 2002. - с. 50. послухає їх, - скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, - хай буде тобі, як поганин і митник!» (Євангеліє від Матвія 18 : 15-17).

Досліджуючи питання захисту майнових прав за Руською правдою, беручи до уваги саме участь свідків при займах, професор А.Г. Станіславський дійшов висновку про відсутність на той час письмової форми договорів¹. Не ставлячи за мету пошук першооснови виникнення слова та самого поняття договір зазначимо, що за часів Руської Правди договір іменувався - ряд. З того часу слово ряд мало різне значення (місце торгівлі, торг, порядок, умова, правило, договір тощо). Важливим є те, що визначальним у стосунках учасників договірних відносин має бути усвідомлена взаємна довіра. Учинення сторонами певної дії, як складової договору, навіть за встановленою процедурою має здійснюватися за домовленістю (згодою) сторін. Згода, за своєю суттю, є результатом волевиявлення сторін, тобто домовленість являє собою погоджене у певний спосіб волевиявлення сторін, яке зовні проявлялось у певних формах (рукобиття, зв'язування рук Станиславский А. Исследование начал имущественных отношений в древнейших памятниках русского законодательства / А. Станиславский. - Казань, 1855. - с. 59., проголошення певних слів тощо). На випадок майбутнього спору чи за інших обставин виникала необхідність закріплення наявності таких дій у певний спосіб. Таке закріплення могло проявлятися через свідків, які певний час могли бути носіями інформації про укладені договори.

Отже, можна припустити, що саме через відсутність письмового закріплення договірних відносин і, як наслідок, письмового підтвердження їх публічного визнання, виникла потреба у зверненні на випадок спору саме до свідків. Свідок не міг діяти лише від себе, а був пов'язаний покладеними на нього суспільними обов'язками щодо непередбачуваних наслідків, які могли виникнути з укладеного договору. Таким чином, юридичне значення свідка, за Руською правдою, полягало у підтвердженні (свідченні) ним за певних обставин як самого факту укладення відповідного договору, так і його істотних умов. Це вказує на можливість визнання свідка часів Руської правди як особи, що виконувала певні дії, спрямовані на підтвердження (визнання) цивільних прав за умови відсутності їх письмового закріплення. Саме свідки на теренах нашої держави того періоду стали провісниками посадових осіб та органів, що виконували нотаріальні дії.

У формуванні нотаріату на теренах України вагоме місце посідала Луць В. Тенденції розвитку договірного права України в сучасних умовах / В. Луць // Право України. - 2009. - № 8. - с. 8. церква. У наслідок прийняття християнства відбулося запозичення римсько-візантійських норм із Візантійських Номоканонів (збірок церковних канонів), які в перекладі на старослов'янську мову отримали назву «Кормча книга», куди входили Еклога та Прохірон Історія українського права / за ред. О. О. Шевченка. - К.: Олан, 2001. - с. 15.. Для дослідження нотаріату важливе значення мають норми Еклоги, що регламентували вчинення заповіту. Він складався у письмовій формі, хоча допускалась і усна, та підписувався заповідачем і свідками з прикладенням печаток. Для складання заповіту запрошувався номик - писець, фахівець із складання документів, або людина, яка володіє грамотою Нелін О.І. Еволюція спадкового права в Україні (історико-правовий аспект): монографія / О.І. Нелін. - К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. - с.98-99.. Це свідчення того, що встановлення Еклогою письмової форми заповіту та дотримання встановлених процедур його оформлення було черговим кроком до формування передумов нотаріальної форми щодо документування юридичних фактів. Вказані джерела права,які у певній частині рецептували візантійське право, є підтвердженням запровадження письмової форми фіксації певних юридичних фактів.

Ведучи мову про роль церкви, яку вона відігравала у становленні нотаріату, згадаємо, що ще у 1888 р. відомий російський історик В.О. Ключевський у лекції «Сприяння церкви успіхам російського цивільного права і порядку», прочитаній на урочистому зібранні Московської Духовної академії Ключевский В. О. Содействие церкви успехам русского гражданского права и порядка , зазначав, що кожен, хто вивчав історію нашого цивільного порядку, відчував те моральне задоволення, яке отримуєш дивлячись, як церква перетворювала нотаріальну контору в притвор храму Божого.

Наведений аналіз дає можливість визначити певні передумови, які лежать у витоках зародження нотаріату у процесі нашого правотворення. У їх першооснові була необхідність створення умов функціонування інституту права власності, що мав ґрунтуватися на праві, як регулятивному чиннику суспільної дійсності. У зв'язку з цим виникла потреба у запровадженні вироблених на певних етапах розвитку цивільного обороту форм охорони прав його учасників, спрямованих на їх підтвердження, закріплення та визнання і, як наслідок, надання документам, що фіксують такі права, певного офіційного (публічного) значення.

З поширенням писемності змінюється роль свідків при укладенні договорів та надається перевага письмовим доказам перед усними. Законодавством встановлюються особи, які фіксують у письмовій формі юридичні факти та порядок вчинення таких дій. Зокрема, за часів чинності Литовських статутів на території українських земель набуває поширення письмова форма договорів. При укладенні договорів щодо відчуження землі та маєтків додатковою умовою була необхідність здійснення опису відчужувачем майна, і такий опис мав скріплюватися його підписом та печаткою. Обов'язковою при цьому була присутність свідків саме шляхетського походження, які були зобов'язані мати при собі печатки. Надалі відповідний запис вносився до книг замкового суду. Цей запис набував публічності під час сесії земського суду шляхом перенесення його «з книг замкових до книг земських» Історія держави і права України: підручник: у 2 т. / за ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. - Т. 1. - Кол. авторів: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. - с. 197.. Укладення договорів супроводжувалося також символічними діями та обрядами (рукостискання, виставлення «могорича»). Уважається, що значення цих дій полягало у підтвердженні та закріпленні договору, а стосовно договорів, для укладення яких встановлювалась обов'язкова письмова форма, пріоритет надавався письмовим доказам. Не зважаючи на це, найбільш розповсюдженими доказами, що підтверджують укладення договорів, були показання свідків, зокрема тих, які належали до духовенства та посадових осіб Правовая система Украины: история, состояние и перспективы: в 5 т. - Х.: Право, 2011. - Т. 1: Методологические и историко-теоретические проблемы формирования и развития правовой системы Украины / под общ. ред. М.В. Цвика, А.В. Петришина. - с.324..

З приєднанням частини українських земель до Московської держави правове регулювання відносин на теренах Лівобережної України почало зазнавати впливу російської доктрини права. Підтвердженням цьому є «Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р.» Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. - К., 1997. - 547 с..

Цим актом посилювалися вимоги до письмової форми договорів, зокрема тих, предметом яких було нерухоме майно, а також інших договорів залежно від вартості речі та більш детально регулювався порядок укладення договорів.

Для продажу нерухомого майна продавець мав написати та підписати купчу, що підлягала затвердженню підписами свідків, які мали бути присутніми при продажу майна. Підписавши купчу, продавець повинен був також «оголосити лист» про продаж майна в присутності «урядових персон». Обов'язком цих персон було дійти висновку, що майно належить продавцю та відсутності спору щодо нього. Перед внесенням записів у відповідні книги перевірялися форма договорів, право та дієздатність осіб, що їх укладали. Після внесення записів до книг надавався підписаний уповноваженими особами та скріплений печаткою витяг про такий договір.

По суті, за своєю формою такі процедури купівлі-продажу майна включали в себе «паростки» певних елементів нотаріальних дій. Більш того, у дослідженнях

Л.Е. Ясінської відображено, що українське законодавство періоду вісімнадцятого століття, зокрема частина ІІ «Про середні і нижчі малоросійські, раніше і нині існуючі суди і їх посади» збірника «Екстрат із указів, інструкцій та настанов» (1786 р.) містить згадку про публічного нотаріуса, посада якого вводилася до апарату губернського магістрату Харитонов Е.О. Формирование современного гражданского права Украины: влияние западной и восточной традиции права / Е.О. Харитонов // Правовая система Украины: история, состояние и перспективы. - Т. 3: Гражданско-правовые науки. Частное право / под общ. ред. Н.С. Кузнецовой. - с.92. Ясінська Л.Е. Становлення та розвиток інституту нотаріату в Україні (історико-правовий аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових наук» / Ясінська Ліліана Едуардівна. - Л., 2005. - с. 8..

Остаточне формування нотаріату як правового інституту відбулося після судової реформи 1864 р. шляхом переходу від «кріпосного порядку реєстрації актів» до нотаріальної форми укріплення цивільних прав. Закріплення правового становища нотаріуса та нотаріальної діяльності відбулося завдяки прийняттю та практичній реалізації Положення про нотаріальну частину від 14 квітня 1866 р., яке отримало силу закону і увійшло до складу судових статутівНотариат и нотариальное право России: учебн. пособ. / И.Г. Черемных; под ред. Г.Г. Черемных. - М.: Эксмо, 2007. - с. 18., та впродовж 1868 - 1880 років було запроваджено на українських землях, що входили до складу Російської імперії. Характеризуючи це Положення, харківський нотаріус Я. Гурдляна ще в 1875 р. відзначав, що цей нормативний акт «вніс у наше законодавство новий порядок вчинення актів і утворив у нас особливу, самостійну установу, яка називається нотаріальний інститут» .

Важливе місце у той період відводилося процедуоі вчинення нотаріальних дій, про що свідчить видане у 1868 р. на підставі Положення та чинних на той час відповідних норм законодавства Керівництво по вчиненню актів, договорів та зобов'язань Руководство к совершению актов, договоров и обязательств на основании нового Положения о нотариальной части и правил, распубликованных Указом Правительствующего Сената 3 ноября 1867 г. с приложением образцов и форм. Составил Д. Коковцов - С.-Петербург, 1868. - 74 с. [68] та яке є прообразом нині чинного Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Про стан організації нотаріальної діяльності передреволюційного періоду 1917р. свідчить узагальнення практики застосування законодавства нотаріусами округу Полтавського окружного суду. Суд, проаналізувавши недоліки у нотаріальній практиці свого округу (певні аналогічні недоліки мають місце й у сьогоднішній нотаріальній практиці), ухвалою від 20 листопада 1910р. Гурлянда Я. Юридический разбор нотариальных вопросов и разные заметки / Я. Гурлянда. - Х., 1875. - С. 12 (цит. за: Сидоренко Д.В. Эволюция нотариального акта в России) зобов'язав нотаріусів виконати 156 приписів, пов'язаних з усуненням порушень Положення про нотаріальну частину. Зокрема, це стосувалося загальних питань практики нотаріусів (низька професійна підготовленість нотаріусів, неналежна організація та безсистемність їх роботи, зволікання та бюрократизм при вчиненні нотаріальних дій), порядку ведення нарядів паперів (вхідні заяви, документи та звітність), а також формування нотаріальних справ (складання нотаріальних актів, їх підписання сторонами, свідками, вимоги до свідків, спрямування документів до старшого нотаріуса тощо).

Особливу увагу судом приділено порядку ведення нотаріальних книг, до яких належали: актові книги; нотаріальні реєстри; книги зборів; загальний алфавітний вказівник; книга, що містить відомості про документи, які нотаріус приймає для зберігання; алфавітний вказівник осіб, яких оголошено неплатоспроможними або над якими встановлена опіка чи піклування; книга для актів про протести векселів; грошова книга нотаріусів; вхідні та вихідні реєстри; книга векселів, що надходять для протесту.

Узагальнюючи практику ведення актових книг, суд зазначав, що у службовій діяльності нотаріуса така книга є найважливішою, оскільки «завдяки їй утворюються важливі матеріальні права для одних осіб і відповідні обов'язки для інших».

Особливого значення суд надав узагальненню практики ведення нотаріального реєстру, оскільки у ньому мали зазначатись усі вчинювані нотаріусом акти, протести та засвідчення (посвідчення), а також зобов'язання та договори і розписки осіб, які отримують дані, що фіксуються в реєстрі.

У даному реєстрі, як вказував суд «зміст всіх актів, явок, засвідчень і інших нотаріальних дій мав вестись настільки детально і ґрунтовно, щоб по реєстру була можливість відновити як істотний зміст кожного правочину, так і взагалі зміст нотаріальних дій; щоб відносно правочину Определеніе Полтавского Окружного Суда от 20 ноября 1910 года // ЦДАВО України, ф. 2207, оп. 4, спр. 4. було можливим бачити його законне найменування (вексель, позика, орендний договір, запродажний запис, задаткова розписка тощо), осіб, між якими укладена угода, початкові і кінцеві строки, сума правочину і ті суттєві умови, які сторонами встановлені; якщо засвідчується справжність підпису, то необхідно в точності вказівка того документа, підпис під яким засвідчується; необхідно також вказувати і суть змісту копії, справжність якої засвідчується, а при посвідченні довіреності повинно бути вказано, чи видана довіреність з правом передоручення чи без такого передоручення, на зміст яких дій вона вчинена і на який термін».

Аналогічне узагальнення проведене судом і по інших книгах нотаріусів. Такий детальний аналіз нотаріальної практики та законодавства, яке регулювало нотаріальну діяльність того часу, дає підстави вести мову, що саме нотаріальні книги періоду дії Положення про нотаріальну частину є тим підґрунтям, на якому формувалася документарно-інформаційна основа національного нотаріату - існуючі нотаріальні реєстри та нотаріальне діловодство.

На території України інститут нотаріату певних змін почав зазнавати після революційних подій 1917 р. Законом від 25 листопада 1917 р. встановлювалося, що норми російського законодавства визнавалися чинними, якщо вони не були скасовані універсалами, законами і постановами Центральної Ради і Генерального Секретаріату.

Третім Універсалом (7 листопада 1917 р.) скасовувалася приватна власність на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетські і церковні землі та проголошувалася власністю всього трудового народу Українська Центральна Рада: Док. і матеріали: у 2 т. - К.: Наук. думка, 1997. - Т. 1: 4 березня - 9 грудня 1917 р. - с. 398-401..

На його виконання старші нотаріуси позбавлялися права затверджувати кріпосні акти про установлення або про перехід права власності, застави та іншого речового права на позаміські землі, зайняті ланами та лісами, а нотаріуси мали припинити вчинення дій щодо земель приватного та публічного володіння Кальницький М. Нариси історії нотаріату України / М. Кальницький ; Укр. нотар. палата. - К.: Гопак, 2008. - с. 57..

За часів Української держави гетьмана Павла Скоропадського гетьманською грамотою від 29 квітня 1918 р. скасовувалися розпорядження уряду Української Народної Республіки, які порушували право приватної власності та встановлювалась свобода купівлі-продажу землі Правовая система Украины: история, состояние и перспективы: в 5 т. - Х.: Право, 2011. - Т. 1: Методологические и историко-теоретические проблемы формирования и развития правовой системы Украины / под общ. ред. М.В. Цвика, А.В. Петришина. - с. 469-470., а за часів Директорії в основу моделі судової системи були покладені принципи дореволюційної Росії Правовая система Украины: история, состояние и перспективы: в 5 т. - Х.: Право, 2011. - Т. 1: Методологические и историко-теоретические проблемы формирования и развития правовой системы Украины / под общ. ред. М.В. Цвика, А.В. Петришина. - с. 481..

Цим була викликана необхідність розгляду питання спрощення та прискорення вчинення кріпосних актів на нерухоме майно і, як наслідок, було підготовлено «проектъ упрощенія совершенія кръпостныхъ актовъ» ЦДАВО України, ф. 2207, оп. 4, спр. 4..

Нотаріат як правовий інститут зазнав докорінних змін у період існування в Україні радянського права та з розпадом Радянського Союзу трансформувався у національний інститут охорони цивільних прав та інтересів.

З прийняттям у 1918 р. Декрету Ради Народних Комісарів України «Про утворення Народних Нотаріальних Камер» Декрет Совета Народных Комиссаров Украины «Об учреждении Народных Нотариальных Контор» // Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. - 1919. - № 14. - Ст. 163. на території УРСР ліквідовано всі діючі на той час нотаріальні контори і утворено народні нотаріальні камери, які підпорядковувалися нотаріальним підвідділам юридичних відділів відповідних виконкомів. Цим Декретом також вказувалось, що народними нотаріусами можуть бути особи, які відповідають вимогам виборчого права у місцеві Ради. Правову основу діяльності нотаріусів визначали відповідні декрети, а також інструкції та циркуляри народного комісара юстиціїДекрет Совета Народных Комиссаров Украины «О Юридических Отделах Губернских, Уездных и Городских Исполкомов (положение)» // Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. - 1919. - № 14. - Ст. 164.. Декретом встановлювалися повноваження нотаріальних камер, основні серед яких - певні види засвідчення та встановлення фактів, що мають юридичне значення. Характерною особливістю нотаріальної діяльності було те, що камери мали вести книги, реєстри, алфавітні указівники осіб, журнали практично аналогічні за назвою тим, що передбачалися Нотаріальним положенням. Порядок вчинення нотаріальних дій мав регулюватись інструкцією народного комісара юстиції, а плата за вчинення нотаріальних дій встановлювалась у виконкомах. По суті цей декрет є першим актом, який вилучив операції з нерухомим майном із сфери нотаріату. Логічним продовженням стало прийняття у березні 1919 р. РНК України Декрету про заборону угод з нерухомістю.

Така заборона є прямим підтвердженням ленінської тези щодо «невизнання нічого приватного, у сфері господарства: все має бути публічно-правовим, а не приватним». Це є пряма відмова від основних засад приватного права, яке формувалось у той період Харитонов Є.О. Вступ до цивільного права України: навч. посіб. / Є.О. Харитонов. - К.: Істина, 2006. - с. 159.. Діяльність нотаріальних камер також регулювалася постановою РНК від 27 липня 1921 р. № 147 «Про нотаріат» Постановление Совета Народных Комиссаров Украины от 27 июля 1921 г. «О нотариате» // Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. - 1921. - № 14. - Ст. 400., що приймалася з «метою вдосконалення діяльності органів», які зобов'язані сприяти населенню в оформленні юридичних актів та правочинів, та якою посилювалися вимоги до претендентів на посаду нотаріуса (така особа мала право бути вибраною суддею), розширювалося коло повноважень нотаріуса, а нагляд за діяльністю нотаріусів покладався на Народний комісаріат юстиції.

Після переходу до нової економічної політики (далі - НЕП) виникла необхідність залучення до її впровадження та реалізації правових інституцій. Саме це стало підґрунтям прийняття 27 вересня 1921 р. постанови Ради народних комісарів України «Про нотаріальні функції». Постановою окреслено основну мету нотаріату того періоду, а саме, охорона та регулювання відповідно до засад НЕП взаємних прав та обов'язків громадян і визначалась основна функція нотаріальних столів - «засвидетельствование всякого рода договоров и сделок» Постановление Совета Народных Комиссаров Украины от 27 сентября 1921 г. «О нотариальных функциях» // Собрание постановлений и распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. - 1921. - № 18. - Ст. 554.. Для осмислення суті цього акта необхідно виходити з наступного. Основоположною позицією формування цивільного законодавства періоду становлення радянської влади, в тому числі про нотаріат, стали вказівки В.І. Леніна про необхідність розширення втручання держави у «цивільні» відносини та подальшого посилення такого втручання у «приватноправові відносини», у цивільні справи Юдельсон К.С. Советский нотариат / К.С. Юдельсон. - М.: Юридическая литература, 1959. - с. 8.. Цю функцію мав виконати нотаріат через посилення революційної законності правочинів та забезпечення майнових інтересів держави, оскільки предмет його діяльності є найбільш близьким до сфери цивільного обороту.

Подальше становлення нотаріату здійснювалося відповідно до Положення про державний нотаріат, затвердженого Радою Народних Комісарів УСРР 20 квітня 1923 р. Положення про державний нотаріат // Збірник Узаконень та Розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. - 1923. - № 13. - Ст. 232., та виданої на його підставі Народним Комісаріатом Юстиції (далі - НКЮ) інструкції Губсудам по нотаріату, якою, в свою чергу скасовувалась нотаріальна інструкція, затверджена НКЮ 1 січня 1922 р. Інструкція Народного Комісаріату Юстиції Губсудам по Нотаріату // Збірник Узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. - 1923. - № 9(11)--10(12). - Ст. 57.. Ці документи приймались у повній відповідності з аналогічними актами РРФСР. Варто зазначити, що знаковою подією, яка визначала галузеву належність та юридичне значення нотаріальної дії, стало прийняття 16 грудня 1922 р. Цивільного кодексу УСРР Цивільний кодекс Української Соціялістичної Радянської Республіки 1922 року // ЗУ УСРР. -- 1922. -- № 55. -- Ст.780., який набрав чинності з 1 лютого 1923 р. Серед норм ЦК 1922 р. слід згадати ст. 27, згідно з якою письмові правочини поділяються на: 1) звичайні; 2) засвідчені; 3) нотаріальні, тобто вчинені у нотаріальному органі та внесені до нотаріальної актової книги. Кодексом закріплювалась загальна вимога щодо укладення договорів, зокрема, у ст. 130 вказувалося, що коли законом встановлено обов'язкове вчинення або засвідчення договору у нотаріальному порядку, договір, оскільки інше не встановлено законом, вважається укладеним від моменту його вчинення або засвідчення в нотаріальному порядку. Цією статтею також передбачалося, що коли за попередньою згодою сторін договір повинен мати певну форму, хоч її закон і не вимагає, то він вважається укладеним тільки при наданні йому такої форми.