Рецепція римського права як чинник українського нотаріату

ЦК 1922 р. також встановлювалося, що договір купівлі-продажу, договір міни будинків та договір про право забудови повинні укладатись у нотаріальному порядку (статті 72, 185, 207), а договір застави будинку повинен нотаріально посвідчуватися (ст. 90). Щодо права спадкоємства, то воно могло бути реалізованим за умови, що підписаний спадкодавцем заповіт внесено нотаріальним органом в актову книгу (ст. 425 ЦК 1922 р.).

Тобто, прийняття Положення про державний нотаріат та відповідної інструкції НКЮ обумовлювалось в тому числі і необхідністю узгодженості норм чинного на той час нотаріального законодавства з нормами ЦК. Саме тому до Положення про державний нотаріат 1923 р. та до відповідної Інструкції НКЮ були включені норми, які відновлювали актові книги та запроваджували дві нотаріальні форми; вчинення актів та засвідчення договорів, оскільки це прямо випливає із ст. 27 та інших статей ЦК 1922 р. Невдовзі, а саме 16 грудня 1925 р., Положення про державний нотаріат було скасовано Постановою ВЦВК та РНК УСРР та набуло чинності Нотаріальне положенняПостанова ВЦВК і Ради Народних Комісарів УСРР від 16 грудня 1925 р. «Про надання чинності Нотаріальному Положенню» // Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. -- 1925. -- № 102. -- Ст. 557..

З метою досягнення республіками, що входили до складу СРСР, єдиних підходів у нормативному регулюванні нотаріату Центральний Виконавчий Комітет та Рада Народних Комісарів СРСР у 1926 р. запроваджують єдині принципи організації державного нотаріату ¹. За своїм юридичним значенням постанова стала «основами законодавства СРСР про нотаріат», оскільки союзні республіки, як це випливає із тексту самої постанови, отримали право регулювати діяльність державних нотаріальних контор лише на її основі та, крім того, окреслювався перелік питань, регулювання яких було компетенцією союзних республік.

Визначалось основне завдання нотаріальних контор, а саме: нотаріальне посвідчення угод та вчинення інших нотаріальних дій, встановлювався перелік дій, що вчиняються у конторах, випадки, коли певні функції нотаріальних контор можуть покладатися на відповідні виконкоми та народні суди. Постановою усунуто різницю між вчиненням актів та посвідченням договорів, наслідком чого стало скасування актових книг. Відповідно до п. 9 Основних принципів нотаріальне посвідчення угод полягало в написі нотаріуса про це на самому акті, що скріплювався печаткою контори та про що робилася відмітка в нотаріальному реєстрі. Визначалися обов'язки нотаріусів при вчиненні нотаріальних дій, серед яких слід виділити перевірку дій, щодо яких до контор звертались особи та поданих документів на їх відповідність чинним законам.

Нотаріуси зобов'язані були встановлювати наявність та достовірність на документах підписів, правоздатність та дієздатність осіб, впевнитися в належності майна та у відсутності арештів, дотримуватися таємниці нотаріальної дії. Було встановлено, що при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси зобов'язані надавати трудящим активне сприяння у відмежуванні їх прав і законних інтересів з тим, щоб юридична неусвідомленість, малограмотність і т. ін. не могли бути використані їм на шкоду. Ці та інші вихідні засади стали основою подальшого реформування нотаріату і коригувалися виходячи з особливостей цивільного обороту, що складався залежно від економічної політики СРСР на певних етапах його існування.

Актом, що врегулював діяльність нотаріату, в основу якого покладено принципи, визначені постановою ЦВК і РНК СРСР від 14 травня 1926 р., стала Нотаріальна Устава, яка затверджена постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 25 липня 1928 р. Постановление ЦИК и СНК СССР от 14 мая 1926 г. «Об основных принципах организации государственного нотариата» // Собрание Законов и Распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Союза ССР. - 1926. - № 35. - Ст. 251. Постанова ВЦВК і Ради Народних Комісарів УСРР від 25 липня 1928 р. «Нотаріальна Устава» // Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України. - 1928. - № 20. - Ст. 183.. Нотаріальна Устава включала 15 розділів та 94 статті. Розділ 1 визначав види нотаріальних дій, що вчиняються у нотаріальних конторах, а у разі їх відсутності - відповідно суддями та районними виконкомами. У другому розділі викладались основні правила вчинення нотаріальних дій. У цих правилах вказувались основні обов'язки нотаріусів, а саме, забезпечення законності та охорони прав і законних інтересів трудящих (ст. 4), детально викладались основні вимоги щодо вчинення нотаріальних дій та порядку зберігання і видачі нотаріальних документів. Запроваджувалася можливість вчинення нотаріальних дій за межами контори за договорами, що укладалися в інтересах держави, та у разі укладення великої кількості договорів державних органів з селянами, а також для надання допомоги населенню з оформлення правочинів під час проведення ярмарків, базарів, з'їздів тощо (ст. 10).

Нотаріальна Устава (ст. 14) встановлювала вимоги до посвідчувального напису, який мав включати: 1) назву нотаріальної контори із зазначенням населеного пункту та нотаріального округу; 2) рік, місяць та день, а в разі потреби також час вчинення нотаріальної дії; 3) номер за реєстром. Згідно зі статтями 13,16 Устави реєстрація нотаріальних дій здійснювалася за картковою системою, а один примірник нотаріального документа, який мав силу оригіналу, залишався у конторі); 4) підпис нотаря і печатку нотаріальної контори. Цим розділом також розширювалися повноваження нотарів щодо отримання ними інформації від державних і громадських органів та від приватних осіб і організацій, необхідної для вчинення нотаріальних дій (ст. 36). Наступні розділи встановлювали порядок вчинення окремих нотаріальних та інших дій, що провадилися нотаріусами. Це стосувалось вчинення протестів векселів, заставних свідоцтв; складення актів про морські протести; вчинення виконавчих написів на нотаріально засвідчених документах; засвідчення автентичності підписів, копій документів, часу подання їх та засвідчення інших фактів; вжиття заходів щодо охорони спадкового майна та видача свідоцтва про перехід спадщини; засвідчення третейських запитів і вчинення по них виконавчих написів; реєстрації арештів, що накладалися на будівлі та право забудови; видачі заставних свідоцтв на будівлі і право забудови; прийняття в депозит для передачі за належністю грошей і цінних паперів, що становили предмет зобов'язань; зберігання документів; передавання заяв установ і осіб іншим установам і особам. Цією самою Нотаріальною Уставою надавалось доручення НКЮ УСРР видати інструкцію щодо її застосування (ст. 91).

У 1940 р. Нотаріальна Устава зазнала суттєвих змін та доповнень у зв'язку з прийняттям постанови Ради Народних Комісарів УРСР від 3 грудня 1940 р. № 1615 «Про зміну і доповнення Нотаріального положення УРСР»¹.

Перш за все це стосувалося посилення нотаріальної форми захисту цивільних прав. Зокрема, викладено у новій редакції розділ 5 Нотаріальної Устави, яким регулювався порядок вчинення виконавчих написів. Якщо до змін нотаріальна контора вправі була вчиняти виконавчі написи стосовно зобов'язань, які виникали на підставі документів, щодо яких учинялась нотаріальна дія, то після змін такий напис мав вчинятись, якщо подані документи безперечно встановлюють грошову заборгованість боржника або його обов'язок передати чи повернути певне майно. Винятком було те, що виконавчий напис не вчинявся, якщо минув установлений строк давності права вимагати виконання зобов'язання або коли виконання зобов'язання, на якому базується вимога, поставлено в поданому для вчинення виконавчого напису документі в залежність від умов, які треба довести.

Постановою РНК УРСР від 3 грудня 1940 р. № 1615 також затверджено Перелік документів, за яких заборгованість стягується на підставі нотаріальних виконавчих написів. Аналіз цього Переліку дає можливість дійти висновку, що нотаріат, як інститут охорони та захисту цивільних прав, у черговий раз був використаний в інтересах охорони і захисту безмежно пануючої на той час у всіх сферах народного господарства соціалістичної власності. Це підтверджується тим, що документи, відповідно до яких мала стягуватися заборгованість, у більшості випадків оформлялись адміністраціями підприємств, установ чи організацій, що виступали стягувачами. У разі, коли стягувачами виступали громадяни, то отримання ними документів для пред'явлення нотаріальному органу залежало від адміністрацій, підприємств, установ та організацій. По суті адміністрації підприємств, установ та організацій стали визначальниками майнових прав на їх відповідність соціально - господарському призначенню. Це є яскравим прикладом реалізації приписів ст. 1 Цивільного кодексу УСРР 1922 р., згідно з якою цивільні права захищаються законом, за винятком тих випадків, коли вони здійснюються в суперечності з їх соціально-господарським призначенням.

Незважаючи на організаційні зміни нотаріату, які відбувалися з часу набуття чинності Нотаріальної Устави, та чинники, які впливали на Постанова Ради Народних Комісарів УРСР від 3 грудня 1940 р. № 1615 «Про зміну і доповнення Нотаріального положення УРСР» // ЗП УРСР. - 1940. - № 24. - Ст. 198. його функціонування Постанова ВЦВК і Ради Народних Комісарів УРСР від 20 червня 1933 р. «Про реорганізацію державного нотаріату» // ЗП УРСР. - 1939. - F 37. - Ст. 177. Постанова Ради Народних Комісарів УРСР від 27 грудня 1940 р. F 1761 «Про поліпшення організації державного нотаріату УРСР» // ЗП УРСР. -1941. - F 3. - Ст. 28., вона виконувала роль регулятора нотаріальної діяльності до вторгнення на територію України фашистської Німеччини

З визволенням України від фашистських загарбників Рада Народних Комісарів постановою від 9 серпня 1944 р. № 1016 затвердила Положення про державний нотаріат Постанова Ради Народних комісарів УРСР від 9 серпня 1944 р. F 1016 «Про затвердження Положення про державний нотаріат і Переліку документів, на підставі яких вчиняються нотаріальні виконавчі написи на стягнення грошей та майна» // ЗП УРСР. - 1944. - Ст. 18.. За обсягом регулювання нотаріальної діяльності воно значно поступалося Нотаріальній Уставі. Однак цим актом уперше в історії національного нотаріату у назвах нотаріальних дій розмежовано такі їх ознаки як засвідчення та посвідчення, і відтоді таке розмежування є незмінним в базових актах про нотаріат.

Положенням також збережено зміст основних обов'язків нотаріусів - відстежування законності посвідчуваних правочинів і засвідчуваних документів, а також надання громадянам допомоги щодо охорони їх прав та інтересів (статті 18-19), а також прямо вказано на зняття такого обов'язку як відслідковування доцільності посвідчуваних правочинів, їх прибутковості чи збитковості для сторін (ст. 19). Затвердження порядку вчинення нотаріальних дій, оскільки він не включений до Положення, покладалося на Народного Комісара Юстиції УРСР (ст. 25).

З урахуванням змін, що відбувалися у правовому житті Української РСР, яке визначалося правовою політикою СРСР, починаючи з 1956 р. Уряд УРСР двічі затверджував нові редакції Положення про державний нотаріат Української РСР шляхом прийняття постанов від 26 грудня 1956 р. F 1536 Постанова Ради Міністрів Української РСР від 26 грудня 1956 р. F 1536 «Про затвердження Положення про державний нотаріат Української РСР» // ЗП УРСР. - 1956 . - F 23-24. - Ст. 240., та від 31 серпня 1964 р. F 941 Постанова Ради Міністрів УРСР від 31 серпня 1964 р. F 941 «Про затвердження Положення про державний нотаріат Української РСР та Переліку документів, на підставі яких вчиняються нотаріальні виконавчі написи на стягнення грошей і майна // ЗП УРСР. - 1964. - F 8. - Ст. 113; 1964. - F 4. - Ст. 44; 1970. - F 2. - Ст. 14.. У цілому структура цих положень залишилася традиційною. Зміни торкались організаційної та управлінської структури нотаріату, порядку вчинення окремих видів нотаріальних дій та їх упорядкування, переліку документів, на підставі яких вчинялися виконавчі написи. Та незмінним залишався основний обов'язок нотаріусів: стеження за законністю посвідчуваних угод і документів, які засвідчуються, та сприяння установам, підприємствам, організаціям та громадянам в охороні їх прав та інтересів.

На виконання закону СРСР «Про державний нотаріат» Закон СССР «О государственном нотариате» //Ведомости Верховного Совета СССР. - 1973. - № 30. - Ст. 393 на третьому засіданні дев'ятої сесії Верховної Ради Української РСР восьмого скликання 25 грудня 1974 р. прийнято Закон «Про державний 2 нотаріат», який на законодавчому рівні комплексно врегулював питання діяльності українського радянського нотаріату. Підстави прийняття закону знайшли відображення у доповіді Міністра юстиції України В.Г. Зайчука при представленні проекту цього закону та у ряді виступів депутатів під час обговорення у Верховній Раді, що відображено у стенограмі засідання сесії Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про державний нотаріат» // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1975. - № 1. - Ст. 4. Стенограма третього засідання Верховної Ради Української РСР восьмого скликання // ЦДАВО України, ф. № 1, оп. 16, арк. 1-118.. Доповідач і виступаючі дали не лише всебічне обґрунтування та оцінку проекту, а й висвітлили сутність радянського нотаріату. Міністр юстиції УРСР В.Г. Зайчук наголошував, що державний нотаріат як частина радянського державного апарату стоїть на варті інтересів держави, забезпечує належну охорону гарантованих радянськими законами прав громадян і організацій і це є його обов'язком.

Вказувалося, що державний нотаріус позитивно впливає на господарсько - економічне життя країни, сприяє зміцненню цивільних правовідносин, надає відповідну правову допомогу. Підкреслювалось, що одним з найважливіших принципів діяльності державного нотаріату є принцип соціалістичної законності. У доповіді міністра юстиції УРСР також зазначалося, що республіканське нотаріальне законодавство розроблялося на «ряді важливих, виключно важливих» вказівках В.І. Леніна про необхідність впливу держави на цивільні відносини, та на підставі союзних рішень, прийнятих відповідно до даних вказівок. Голова комісії законодавчих передбачень Верховної Ради УРСР Д.Г. Опанасюк підкреслював, що комісія, вивчаючи проект закону, звертала увагу на забезпечення повної відповідності всіх положень законопроекту нормам загальносоюзного закону, а також, щоб у нормах проекту закону знайшли своє закріплення ті положення, які діяли в республіці на момент кодифікації, і які виправдали себе на практиці ЦДВО України, ф. № 1, оп. 16..

Таким чином, завданнями державного нотаріату згідно зі ст. 1 закону стала охорона соціалістичної власності, прав і законних інтересів громадян, державних установ, підприємств і організацій, зміцнення соціалістичної законності і правопорядку, запобігання правопорушенням шляхом правильного і своєчасного посвідчення договорів та інших угод, оформлення спадкових справ, учинення виконавчих написів та інших нотаріальних дій.

Наприкінці 80-х та на початку 90-х років ХХ ст. Радянський Союз вступив у завершальну стадію свого існування. Намагання вивести країну із кризового економічного стану обумовило прийняття керівництвом держави ряду рішень, які передбачали радикальне реформування управління економікою, запровадження різноманітних форм власності, багатоукладність економіки, формування ринкової інфраструктури. У політичному, економічному та соціальному житті Української РСР того часу проходили історичні зміни. Визначальною подією історичного значення стало проголошення Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р. незалежності і Україна стає самостійною державою. У цьому самому році помітно оновлюється українське законодавство у сфері економіки. Зокрема, приймаються закони «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про товарну біржу», «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо.

Їх прийняття обумовило вдосконалення організації та діяльності правових інституцій, включаючи нотаріат. У зв'язку з цим та відповідно до доручення Комісії у питаннях законодавства і законності Верховної Ради України від 19 червня 1992 р. Кабінет Міністрів України 14 грудня 1992 р. вніс до Верховної Ради України проект закону «Про нотаріат», прийняття якого мало сприяти здійсненню надійного захисту та охорони прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій¹. У пояснювальній записці до проекту цього закону зазначалися фактори, що викликали необхідність його розробки. Це неспроможність існуючої на той час системи державних органів, які вчиняли нотаріальні дії, забезпечити в повному обсязі правовий захист майнових прав та інтересів юридичних осіб в умовах формування в республіці ринкових відносин.

З прийняттям ряду законів зросла загальна кількість нотаріальних дій та з'явилися нові дії, що спричинило збільшення навантаження на державних нотаріусів та поглибило проблему забезпечення громадян та організацій якісними послугами нотаріально-правового характеру. З урахуванням відповідних пропозицій народних депутатів, а також юридичного відділу та групи наукових консультантів Секретаріату Верховної Ради України до даного проекту ЦДАВО України, ф. № 1, оп. 22, арк. 20. ЦДВО України, ф. № 1, арк. 52., 2 вересня 1993 р. прийнято Закон України «Про нотаріат» Закон України «Про нотаріат» // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.. За структурою та змістом порядку вчинення нотаріальних дій цей Закон увібрав у себе норми чинного на той час законодавства ЦДВО України, ф. № 1, арк. 63-117, що в подальшому вимагало його вдосконалення. З цього приводу нотаріальною спільнотою, науковцями, суб'єктами права законодавчої ініціативи вносилися відповідні пропозиції. Свідченням цьому є законодавчі слухання Комітету з питань правової політики Верховної Ради України, які відбулись 8 квітня 2008 р. Такі дії не залишились поза увагою Верховної Ради України. Зокрема, 01 жовтня 2008 р. прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» Комаров В.В. Нотаріат в Україні: підручник / В.В. Комаров,В.В. Баранкова. - Х.: Право, 2012. - с. 29. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» // Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 13. - Ст. 161., який по суті став основою так званої «малої реформи нотаріату».

Високий ступінь формалізму в оформленні юридичних документів, укладенні договорів, підтвердженні суб'єктивних прав, підвищені вимоги до осіб, які виконували ці дії - це те що лежить у основі витоків нотаріату. З часів Стародавнього Риму підставою формування нотаріату стала потреба підтвердження в майбутньому юридично набутих відповідним суб'єктом цивільних прав. В умовах незалежної України нотаріат поступово вбирає в себе ті цінності, які характеризуватимуть його як латинський. Феномен нотаріату полягає у тому, що виконуючи делеговану державою публічно-правову функцію укріплення цивільних прав, їх охорони та в окремих випадках захисту, він забезпечує відтворення сталих зв'язків у системі взаємодії інститутів демократичної правової держави та інститутів громадянського суспільства.

Размещено на Allbest.ru