Напрями вдосконалення розслідування злочинів у медичній сфері

Размещено на http://www.allbest.ru

Навчально-науковий інститут права Університету державної фіскальної служби України

Напрями вдосконалення розслідування злочинів у медичній сфері

Топчій В.В., доктор юридичних наук, професор,

заслужений юрист України, директор

Стаття присвячена висвітленню основних напрямів вдосконалення розслідування злочинів у медичній сфері. Питання розголошення лікарської таємниці, допиту медичних працівників, проведення необхідних судово-медичних експертиз під час проведення слідства дійсно є складними. У зв'язку з відсутністю належного правового регулювання щодо перелічених питань адвокатам потрібно індивідуально та виважено підходити до кожного випадку, оскільки порушення відповідних процедур з боку слідства або неуважні дії адвокатів, як засвідчує практика, можуть призводити до неодноразового перегляду відповідних справ у судах.

Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Автор наголошує, що випадки неналежного надання медичної допомоги, порушення прав пацієнтів в Україні - явище доволі поширене. Натомість притягнення медпрацівників до відповідальності, у тому числі кримінальної, відбувається досить не часто.

Відсутність окремої методики розслідування злочинів у сфері медицини спричиняє несвоєчасність або відмову від внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене правопорушення, що своєю чергою призводить до неефективності розслідування таких злочинів.

До правопорушень, які вчиняють медичні працівники у зв'язку з провадженням професійної діяльності, належать злочини: проти життя і здоров'я особи (пацієнта); проти прав особи (пацієнта); у сфері господарської діяльності - медичної практики; у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Автор статті також звертає увагу на лікарські помилки, а саме діагностичні, тактичні та технічні, а також вважає за необхідне доповнити статтю 321-1 КК України й викласти назву як «Фальсифікація лікарських засобів або медичних виробів або обіг фальсифікованих лікарських засобів чи медичних виробів».

Також автором проаналізовано міжнародний досвід окремих зарубіжних країн щодо напрямів розслідування злочинів у медичній сфері, зокрема таких, як Республіка Казахстан, Грузія.

Ключові слова: злочини у медичній сфері, розслідування, медичний працівник, охорона здоров'я, слідчі дії.

AREAS OF IMPROVEMENT OF CRIME INVESTIGATION IN THE MEDICAL SPHERE

The article deals with the main directions of improving the investigation of crimes in the medical field. The issues of disclosure of medical secrecy, questioning of medical workers, carrying out the necessary forensic examinations during the investigation are really complex. Due to the lack of proper legal regulation on the listed issues, lawyers need to be individually and carefully considered in each case, since violations of the relevant investigative procedures or negligent actions of attorneys, as evidenced by the practice, can lead to repeated review of the respective cases in the courts.

Everyone has the right to health, medical care and health insurance. The state creates conditions for effective and accessible health care for all citizens

The author points out that cases of improper provision of medical care, violation of patients' rights in Ukraine are quite common. Instead, prosecuting health workers, including criminal ones, is not very common.

The lack of a separate methodology for the investigation of medical crimes causes the untimely or refusal to enter information in the Unified Register of pre-trial investigations into the committed offense, which in turn leads to ineffective investigation of such crimes.

Offenses committed by healthcare professionals in connection with the pursuit of a professional activity include crimes against the life and health of a person (patient); against the rights of the person (patient); in the field of economic activity - medical practice; in the field of trafficking in narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues or precursors.

The author of the article also draws attention to medical errors, namely diagnostic, tactical and technical ones, and considers it necessary to supplement Article 321-1 of the Criminal Code of Ukraine and to lay out the title as “Falsification of medicinal products or medical devices or circulation of counterfeit medicines or medical devices”.

The author also analyzes the international experience of some foreign countries in the areas of investigation of crimes in the medical sphere, in particular such as: Republic of Kazakhstan, Georgia.

Key words: medical crimes, investigation, health care worker, healthcare, investigative actions.

1. Постановка проблеми

Відповідно до Конституції України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Варто вказати, що кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування [1].

Проте із розвитком та реформуванням системи охорони здоров'я в Україні, на жаль, існує тенденція до збільшення кількості позовних заяв громадян щодо неналежного надання медичної допомоги [2]. Зважаючи на те, що за злочини у сфері медицини українським законодавством передбачено кримінальну відповідальність, метою статті є розгляд процесу розслідування окремої категорії злочинів - злочинів у медичній сфері. Завдяки такому виокремленню буде зручніше проаналізувати вже наявні етапи розслідування медичних злочинів та запропонувати їх напрями вдосконалення.

Стан дослідження. Для початку необхідно зазначити основні нормативно-правові акти, що регламентують охорону здоров'я, серед них: Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» [3] (далі - Основи), Кримінальний кодекс України [4] (далі - ККУ), Кримінальний процесуальний кодекс України [5] (далі - КПКУ) та інші.

Варто вказати, що відповідно до ст. 34 Основ лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму [3].

2. Виклад основного матеріалу

Відповідно до ст. 80 Основ особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров'я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством [3].

Найбільш суворим видом юридичної відповідальності медичних працівників, що вчиняються ними під час здійснення медичної діяльності, є кримінальна відповідальність.

Згідно з частиною першою ст. 2 ККУ підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом [4].

Злочини, що вчиняються медичними працівниками у зв'язку зі здійсненням ними професійної діяльності, умовно можна поділити на такі: злочини проти життя і здоров'я особи (пацієнта); злочини проти прав особи (пацієнта); злочини у сфері господарської діяльності з медичної практики; злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; інші злочини, вчинені медичними працівниками у зв'язку з їхньою професійною діяльністю [2].

Більшість злочинів у медичній сфері сконцентровані у розділі II ККУ «Злочини проти життя і здоров'я особи». До них слід віднести [4]:

- неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 ККУ);

- розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 ККУ);

- незаконне проведення аборту (ст. 134 ККУ) - у разі, якщо медичний працівник не має спеціальної медичної освіти;

- незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 ККУ) - заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти;

- ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 ККУ);

- неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 ККУ);

- порушення прав пацієнта (ст. 141 ККУ);

- незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 ККУ);

- порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини (ст. 143 ККУ);

- насильницьке донорство (ст. 144 ККУ):

- незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 ККУ) [4].

Варто зазначити, що випадки притягнення медичних працівників до кримінальної відповідальності, а тим більше винесення щодо них обвинувального вироку, в Україні є порівняно нечастими [2].

Повертаючись до кримінальної відповідальності лікаря, слід розуміти, що вона наступає за злочини, які вчиняються медичними працівниками і є злочинами проти життя та здоров'я особи.

Варто вказати, що більшість проваджень проти лікарів стосуються кваліфікації їх дій як злочинних, а саме передбачених ст. 140 КК України: невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого [4].

Як зазначає Р. Совершенний: «Фактично, це єдина стаття в українському законодавстві, яка використовується в 90-95% випадках будь-яких порушених кримінальних провадженнях» [6].

Слід вказати, що стосовно лікарів часто застосовуються ст. 139 КК України (ненадання допомоги хворому медичним працівником) і ст. 138 КК України (незаконна лікарська діяльність, тобто заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого) [4].

Якщо проаналізувати це питання з точки зору медичних працівників, то необхідно зазначити, що в медичній сфері існує поняття «ятрогенія» - це будь-які небажані або несприятливі наслідки профілактичних, діагностичних та лікувальних втручань або процедур, які призводять до порушень функцій організму, обмеження звичної діяльності та інвалідизації або навіть смерті пацієнта [7].

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, ятрогенії зустрічаються у 20% хворих і складають 10% у структурі госпітальної смертності [7].

Серед причин ятрогеній: недосконалість самої медицини; невиліковність тієї або іншої патології наявним на цей час арсеналом медичних засобів; недосконалість професійних навиків медичного працівника; невміння правильно зібрати інформацію про захворювання пацієнта; інші чинники, які цілком залежать від самого лікаря [7].

С. Долецький виділяє такі види ятрогеній [7]:

1. Ятрогенія впливу: медикаментозна, маніпуляційна, наркозно-реанімаційна, хірургічна, аліментарна, променева.

2. Ятрогенія бездіяльності. Лікарська помилка - це витікаюча з об'єктивних умов добросовісна помилка лікаря, заснована або на недосконалості сучасного стану медичної науки і її методів дослідження, або на недосконалості знань або досвіду лікаря, але без елементів халатності, недбалості або професійного неуцтва.

Якщо звернути увагу на класифікацію лікарських помилок, то серед них виділяють [7]:

- діагностичні - помилки, що полягають в нерозпізнаванні хвороби або помилковому розпізнаванні, внаслідок чого нерідко наступають тяжкі наслідки;

- тактичні - це помилкові визначення свідчень до операції, неправильний вибір часу проведення операції, її об'єму і таке інше;

- технічні - помилки, що зумовлені неправильним використанням медичної техніки, передозуванням препаратами під час проведення наркозу, забутими чужорідними тілами у порожнинах і ранах.

Слід розуміти, що перед притягненням особи до кримінальної відповідальності кримінальна справа проходить певні етапи, у яких беруть участь різні суб'єкти (слідчий, прокурор, слідчий суддя та суддя).

За словами Р. Совершенного, етапи розгляду кримінальної справи є такими [6]: досудове розслідування - розгляд заяви слідчим, встановлення інформації, пошук та збір доказів, підготовка матеріалів кримінального провадження до суду; судовий розгляд.

Етап досудового розслідування зазвичай розпочинається отриманням повістки. Однак ці дії слідчого можуть не бути сюрпризом для лікаря, оскільки він уже повідомлений про початок кримінального провадження щодо себе.

В процесі досудового розслідування слідчий здійснює слідчі дії, зокрема [6]:

- збір документів (витребування чи вилучення документів у медичного закладу). Однією з головних процесуальних дій є дослідження документів як виду доказів. До таких документів належать історії хвороби, медичні карти, довідки про стан здоров'я пацієнта, результати лабораторних досліджень, рентгенограми, а також матеріали попередніх перевірок лікувального закладу, клінічних і патологоанатомічних заходів, супровідних документів на медичну апаратуру, документів, що підтверджують атестацію медичних працівників, акредитацію лікувального закладу тощо [4]. У той же час слід пам'ятати, що медичні документи становлять лікарську таємницю). До таких відомостей належить інформація про стан здоров'я пацієнта, наявність у нього хвороб і діагнозів, про огляд пацієнта та його результати, методи лікування, інтимну й сімейну сторони життя пацієнта та інші дані, отримані під час медичного обстеження. За ухвалою слідчого судді або суду про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, може бути надано можливість їх використання, якщо іншими способами не можна довести обставини, передбачені в документах;

- допити свідків. Свідками можуть бути будь- які особи, яким можуть бути відомі обставини вчинення злочину. Особливої уваги заслуговує допит як медичного працівника, котрий є суб'єктом злочину, так і керівника медзакладу, колег, потерпілого, його близьких родичів, інших пацієнтів, молодшого медичного персоналу, які мають статус свідків. Через те, що слідчий зазвичай не має достатнього рівня знань у медичній сфері, важливим моментом є присутність спеціалістів-медиків, котрі володіють спеціальними знаннями та навичками, для надання консультацій під час досудового розслідування та судового розгляду відповідних питань. При цьому присутність спеціаліста є доречною і для сторони захисту, оскільки перевірки потребує факт перебування медичного працівника в трудових правовідносинах з іншим лікувальним закладом [4];

- призначення та проведення судово-медичних експертиз. Проведення судово-медичної експертизи щодо якості надання медичної допомоги є важливим під час виявлення механізму медичної події, що включає послідовність і відповідність спеціальним правилам дій медиків під час проведення того медичного заходу, що спричинив настання несприятливого результату для пацієнта. Крім того, дослідженню підлягають постситуативні дії медичних працівників з позиції результативності проведення заходів щодо усунення негативних для пацієнта наслідків і причинно-наслідковий зв'язок між діями медичного працівника та такими наслідками [4].

Наступним етапом дій слідчого під час досудового розслідування є вручення повідомлення про підозру конкретній особі: як особисто медичному працівникові, так і його близьким родичам. Саме з даного моменту особа набуває не просто новий процесуальний статус - «підозрюваного», а й усі права та обов'язки, що з цього слідують [4]. Закінчується досудове розслідування або закриттям кримінального провадження або направленням обвинувального акту до суду. З цього етапу особа набуває процесуального статусу «обвинуваченого».

Під час судового розгляду справи вона слухається у певному складі: суддя, прокурор, потерпілий, обвинувачений та адвокати. Слід розуміти, що така справа розглядається винятково на підставі уже здобутих під час досудового розслідування доказів, тому прокурор не може подати в суді зовсім нові докази, з якими сторона захисту не була знайома раніше. Водночас судом повторно допитуються усі свідки, досліджуються усі докази, а також до суду можуть викликатись експерти, які проводили судові експертизи в межах конкретного кримінального провадження. Окрім цього, під час судового розгляду може розглядатись цивільний позов потерпілого про відшкодування моральної та матеріальної шкоди медичним працівником, який притягається до кримінальної відповідальності [4].

Розгляд справи в суді в будь-якому разі закінчується вироком, однак він може бути і виправдальний, про що свідчить і судова практика, яка існує в Україні.

Таким чином, слід констатувати, що процес притягнення медичного працівника до кримінальної відповідальності є досить тривалим, супроводжується проходженням низки процедур, визначених КПК України. Останнім часом в Україні збільшилась кількість виправдувальних вироків стосовно лікарів, що свідчить про напрацювання судової практики в даній сфері, що беззаперечно позитивно вплине на розгляд схожих кримінальних проваджень у майбутньому [5].

Цікавими (з практичної точки зору) є випадки, на які звертають увагу О. Дроздов та О. Дроздова. Вони зазначають, що у національній практиці резонансним є випадок, пов'язаний зі смертю дитини в реанімаційному відділенні обласної клінічної лікарні внаслідок таких дій (або бездіяльності): надання медичної допомоги не в повному обсязі [8]; невжиття необхідних заходів для порятунку життя пацієнта; непроведення необхідних заходів діагностики, що призвело до пізнього встановлення основного захворювання, діагнозу і, відповідно, до відсутності адекватного лікування. У процесі розслідування справи адвокати використали процедуру медіації, в процесі якої було укладено договір про примирення й відшкодування потерпілим моральної шкоди в сумі 25 250 грн. Обраний спосіб захисту прав і законних інтересів потерпілих припинив спірні правовідносини між сторонами та підтвердив відсутність претензій між ними в майбутньому [8].

Злочини у сфері медицини знайшли своє відображення в багатьох актах ЄСПЛ. У рішенні справи “K.H. and о&еге vs. Slovakia” було встановлене порушення права заявників на вільний доступ до особистих медичних записів, через що мала місце передбачувана нездатність забезпечення відповідної медичної допомоги. Суд постановив, що було порушено ст. 8 («Право на повагу до приватного і сімейного життя») Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Порушення полягало в тому, що заявники не змогли зробити фотокопії своїх історій хвороб [9].