Напрями вдосконалення розслідування злочинів у медичній сфері

У рішенні справи «Пантелеєнко проти України» йшлося про те, що заявник скаржився на розголошення під час судового засідання конфіденційної інформації стосовно його психічного стану та психіатричного лікування. Суд установив, що отримання конфіденційної інформації від психіатричної лікарні про психічний стан заявника та відповідне лікування та розголошення її на відкритих слуханнях було втручанням у право заявника на повагу до приватного життя, внаслідок чого відбулося порушення права на конфіденційність особистої інформації стосовно здоров'я особи [9].

Проте, незважаючи на існуючу практику розслідування злочинів у сфері медицини, існують і недоліки, що слід розглядати поетапно (кожен етап досудового розслідування).

Етап «збір документів» (тобто наявних доказів). Цікавим питанням є вилучення медичних інструментів як речового доказу, наприклад, шприц, яким було здійснено певну ін'єкцію хворому-постраждалому. Шприц, що ще не встигли утилізувати зі слідами препарату, є доказом лікарської помилки або цілеспрямованого злочину. Із цієї ж категорії можна назвати: погано продезінфіковані медичні інструменти (зараження вірусом імунодефіциту людини та іншими вірусами), помилково поставлені крапельниці (з іншим препаратом); забуті (при хірургічному втручанні) тампони та інструменти. Також на даному етапі речовим доказом є кров особи. Кров може містити сліди речовин, що могли привести до негативних наслідків для організму постраждалого. У зборі доказів важливим фактором є наявність у слідчого достатніх медичних знань (або наявність медичного працівника - консультанта).

Як напрямок удосконалення розслідування на даному етапі можна було б виокремити необхідність створення чіткої, актуальної інструкції для слідчого (з елементарними знаннями у медичній сфері), а також створення бази медичних працівників-консультантів, що мають досвід участі у подібних розслідуваннях.

Цікавим є питання порушення порядку трансплантації, адже предметом злочину «порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини» будуть такі анатомічні матеріали людини (гомотрансплантати), як органи і тканини, у тому числі (крім злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 ККУ) взяті у мертвої людини. Отже, якщо операція з трансплантації привела до летального наслідку, наприклад, у зв'язку з трансплантацією хворого органу або непридатного, то доказом буде, фактично, цей орган (при розтині).

Наступним етапом, на якому виникають проблеми є «призначення та проведення судово-медичних експертиз». Як зазначає І. Кадуліна, основною проблемою на даному етапі є передусім отримання органом досудового розслідування висновку судово-медичної експертизи, яку проводив експерт з медичною освітою [10]. На розв'язання експерту ставиться питання про наявність чи відсутність причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) медичних працівників під час надання (ненадання) медичної допомоги. У більшості випадків висновок містить категоричну відповідь - дії (бездіяльність) медичного працівника не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку зі смертю (іншими тяжкими наслідками) пацієнта. Навіть якщо стороною захисту задовольняється клопотання про направлення кримінального провадження для проведення повторної експертизи в іншу експертну установу, - висновок аналогічний [10].

На даному етапі доцільно було б розробити та нормативно встановити механізм проведення судово-медичних експертиз, який виключав би можливість надання неправдивого висновку та «корпоративну солідарність» у цьому питанні [10].

Отже, з усього вищевказаного слід зробити такі висновки. Розслідування злочинів у сфері медицини - це складний процес, що потребує медичних знань, вмінь, навичок. Кожен етап розслідування передбачає необхідність висококваліфікованого медичного працівника, що буде залучений як консультант слідчого.

Розслідування медичних злочинів передбачає декілька стадій, які своєю чергою поділяються на інші етапи. Важливою стадією розслідування є стадія досудового розслідування. Вона ділиться на такі етапи: збір документів, допит свідків, призначення та проведення судово-медичних експертиз. На кожному з вищевказаних етапів можуть виникнути ускладнення у розслідуванні. З проаналізованих джерел можна виокремити такі проблеми та напрями їх вирішення. На всіх етапах недостатньо медичних знань у слідчого. Як напрям вирішення цієї проблеми можна запропонувати створення чіткої, актуальної інструкції для слідчого (з елементарними знаннями у медичній сфері). А також створення бази консультантів-медиків - висококваліфікованих працівників медичної сфери, що стикалися з розслідуваннями, а тому мають елементарні процесуальні знання і набагато швидше можуть надавати консультації.

На етапі «призначення та проведення судово-медичних експертиз». доцільно було б розробити та нормативно встановити механізм проведення судово-медичних експертиз, якій виключав би можливість надання неправдивого висновку. Загалом варто вказати, що у зв'язку з реформуванням сфери охорони здоров'я доцільно підтримувати в актуальному стані методи, способи розслідування медичних злочинів, пристосовуючи їх до нововведень у відповідній сфері.

Висновки

Необхідно зазначити, що, порівнюючи підхід вітчизняного законодавця щодо встановлення кримінальної відповідальності за злочини в сфері медичної та фармацевтичної діяльності та положення зарубіжних кодексів, ми дійшли таких висновків:

- передусім варто акцентувати увагу саме на таких країнах, як Грузія та Республіка Казахстан. Як видається, кримінальне законодавство цих країн найбільш наближене до європейських стандартів. Ці країни, як і Україна, належать до романо-германської системи права, де закон, нормативні акти визнаються джерелом права, а законодавство здебільшого є кодифікованим. І в Україні, і в Грузії, і в Республіці Казахстан кримінальні кодекси складаються з загальної та особливої частини; склади злочинів містяться в особливій частині [11];

- найбільш вдала модель систематизації злочинів у сфері медичної та фармацевтичної діяльності, як вбачається, була запропонована в КК Казахстану. Саме виокремлення окремої глави «Медичні кримінальні правопорушення», де зосереджені склади кримінальних правопорушень з урахуванням специфіки об'єкту кримінально-правової охорони, максимально вдало дозволяє забезпечувати виконання завдань кримінального кодексу, а саме - захищати порушені права, свободи та законні інтереси громадян, а також попереджати вчинення нових посягань;

- модель, запропонована в КК Грузії, відмінна від тієї, що пропонує законодавець в Казахстані, та відрізняється тим, що злочини у сфері медичної та фармацевтичної діяльності диференціюються залежно від критерію створення небезпеки для життя і здоров'я людини, посягання на права і свободи людини та посягання на здоров'я населення і суспільної моралі. Тоді як в Україні законодавець відносить такий різновид злочинів до злочинів проти життя і здоров'я особи, і до злочинів проти волі, честі та гідності особи, а також до злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров'я населення. Однак злочин у медичній та фармацевтичній сфері - це окремий вид суспільних відносин, які потребують кримінально-правового захисту. Запровадження окремого розділу, як то в Особливій частині КК Казахстану, визначає, що законодавець виокремив за родовим об'єктом злочини в сфері медичної та фармацевтичної діяльності. А зважаючи на те, що в основі такого роду правовідносин об'єктом виступає життя і здоров'я пацієнта, така диференціація видається вдалою. Слід погодитись із точкою зору В.І. Борисова щодо того, що в науці кримінального права було наведено достатньо переконливих аргументів щодо необхідності диференціації надміру великих розділів на більш дрібні з тим, щоб підкреслити важливість захисту тих або інших суспільних відносин [12];

- розглядаючи аналіз кримінального закону інших країн, можемо спостерігати прогалини вітчизняного правового регулювання.

Тому, вважаємо за необхідне доповнити ст. 321-1 КК України й викласти назву як «Фальсифікація лікарських засобів або медичних виробів або обіг фальсифікованих лікарських засобів чи медичних виробів».

розслідування злочин фальсифікація таємниця

Список використаних джерел

1. Конституція України : Закон України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР: URL: http:zakon4.rada.gov.ua.

2. Відповідальність медичних працівників. URL: https://minjust.gov.ua.

3. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 р. Відомості Верховної Ради України. URL: http:zakon4.rada.gov.ua.

4. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. № 25-26 URL: http://zakon.rada.gov.ua.

5. Кримінально процесуальний кодекс України від 13.04.2-12р., № 9-10. URL: http://zakon.rada.gov.ua.

6. Совершенний Р Особливості притягнення лікарів до кримінальної відповідальності. URL: https://protocol.ua/ru.

7. Ащеулова Т.В. Ятрогенії: основна їх причина, наслідки і профілактика. Лікарська помилка: визначення, суть, види лікарських помилок. 2016. URL: http://repo.knmu.edu.ua.

8. Відсутність методики розслідування злочинів у сфері медицини призводить до неефективності захисту пацієнтів. URL: https://zib.com.ua/ua/130868-vidsutnist_metodiki.

9. Дудоров О.О. Неналежне виконання медичним працівником професійних обов'язків: проблеми застосування та вдосконалення кримінального. Вісник кримінологічної асоціації України. 2012, №2, С.64-80.

10. Кадуліна І. Відповідальність медичних працівників. URL: https://minjust.gov.ua.

11. Кримінальний кодекс Республіки Казахстан: Кодекс від 3 липня 2014 р. № 226-V. URL: https://online.zakon.kz/ Document.

12. Борисов В.І. Питання систематизації особливої частини кримінального права. Питання боротьби зі злочинністю. 2013. № 26. С. 29-41.

Размещено на Allbest.ru