Особливості й типові помилки провадження негласних слідчих (розшукових) дій у межах досудового розслідування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ И ТИПОВІ ПОМИЛКИ ПРОВАДЖЕННЯ НЕГЛАСНИХ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ у межах досудового розслідування

Кравчук І.І., кандидат юридичних наук, доцент кафедри

правознавства Поліського національного університету

Зоріна А.С., студентка IV курсу

Поліського національного університету

Анотація

На сьогодні у зв'язку з погіршенням криміногенної ситуації в державі все частіше виникає необхідність у проведенні в межах досудового розслідування тяжких й особливо тяжких злочинів негласних слідчих (розшукових) дій. Основою останніх є налагоджена процедура проведення й організація діяльності уповноважених на це суб'єктів, коло яких відповідно до останніх змін у кримінальному процесуальному законодавстві було розширено. Наразі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж покладається, окрім уповноважених підрозділів органів Національної поліції й Служби безпеки, на Національне антикорупційне бюро України й Державне бюро розслідувань, що своєю чергою спричинило низку дискусій. Розглянувши підстави й етапи проведення негласних слідчих (розшукових) дій, можна стверджувати про досить чітку їхню правову регламентацію, що, на нашу думку, повинно унеможливити допущення будь-яких порушень законодавства під час їх проведення. Доречно зазначити, що вказаний інститут є широко застосованим у багатьох державах світу. Але попри, здавалося б, чітку регламентацію порядку проведення негласних слідчих (розшукових) дій, виникають проблеми використання їх результатів у межах доказування, що можуть виражатися в невідповідності протоколу ходу проведення негласної дії й загальним правилам фіксації кримінального провадження (зокрема складання протоколу про результати негласної слідчої дії без фіксування її ходу, складання й підписання протоколу не уповноваженою на те особою; не проведення належного опису й упакування речей і документів, що мають значення для перевірки проведення негласних слідчих (розшукових) дій; порушення строків передання протоколу про хід і результати таких дій прокурору; не зазначення в протоколі залучених як спеціалістів співробітників інших підрозділів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій; не зазначення в протоколі анкетних даних учасників; розбіжності між фактичними часом і місцем проведення негласних слідчих (розшукових) дій і даними, вказаними в протоколі; невідповідність інформації на матеріальних носіях даним, указаним у протоколі тощо.

Ключові слова: негласні слідчі (розшукові) дії, досудове розслідування, кримінальне провадження, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, негласне розслідування, доказування.

Annotation

FEATURES AND TYPICAL MISTAKES OF UNDERTAKING INVESTIGATIVE ACTIONS WITHIN PRE-TRIAL INVESTIGATION

Today, due to the deteriorating criminogenic situation in the country, there is an increasing need to conduct serious and especially serious crimes of unspoken investigative (investigative) actions within the framework of pre-trial investigation. The latter are based on a well-established procedure for organizing and organizing the activities of authorized entities, whose scope has been expanded due to recent changes to criminal procedural legislation. At present, the removal of information from the transport telecommunications networks relies, in addition to the authorized units of the National Police and Security Service bodies, at the National Anti-Corruption Bureau of Ukraine and the State Bureau of Investigation, which in turn has led to a number of discussions. Having considered the grounds and stages of conducting unspoken investigative (investigative) actions, it can be argued that their legal regulation is sufficiently clear, which, in our opinion, should make it impossible to allow any violations of the legislation during their conduct. It is worth noting that this institute is widely used in many countries of the world. However, in spite of the seemingly clear regulation of the procedure of unspoken investigative (investigative) actions, there are still problems of using their results within the limits of evidence, which can be expressed in the inconsistency of the protocol of the conduct of the silent action and the general rules of fixation of criminal proceedings, in particular: drafting of the report the results of a silent investigation without recording their progress; drafting and signing of the protocol by an unauthorized person; not conducting proper description and packing of things and documents that are relevant for checking the conduct of unspoken investigative (search) actions; violation of the time limits for the transfer of the progress report and the results of such actions by the prosecutor; failure to indicate in the protocol the staff members of other units involved as specialists in carrying out unspoken investigative (search) actions; failure to indicate participants' personal data in the protocol; discrepancies between the actual time and place of the unspoken investigative (investigative) actions and the data specified in the report; discrepancy of information on the material media to the data specified in the protocol and the like.

Key words: unspoken investigators (investigative) actions, pre-trial investigation, criminal proceedings, withdrawal of information from transport telecommunication networks, unspoken investigation, proving.

Постановка проблеми

Наразі забезпечення швидкого, повного й неупередженого розслідування в кожному кримінальному провадженні є одним з головних завдань кримінального процесу, що закріплені у ст. 2 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України.

З метою його виконання в установлених законом випадках і за дотримання чіткої процесуальної процедури застосовуються негласні слідчі (розшукові) дії, що є невід'ємною частиною ефективного розслідування як тяжких, так і особливо тяжких злочинів, враховуючи криміногенну ситуацію в нашій державі, що є сьогодні.

Очевидним є те, що впродовж останніх років на фоні стрімкого наукового й технічного розвитку почали стрімко розвиватись і вдосконалюватися методи й способи боротьби зі злочинністю. Але одним з найефективніших інструментів, на нашу думку, є саме негласні слідчі (розшукові) дії, основою яких є налагоджена процедура Водночас попри наявність, здавалося б, чіткої регламентації порядку проведення негласних слідчих (розшукових) дій на законодавчому рівні, все ж наразі існують певні неточності, через які виникають суттєві помилки під час проведення таких дій, що призводить до визнання отриманих доказів недопустимими. Досить часто такі помилки виражаються у невідповідності протоколу ходу проведення негласної дії й загальним правилам фіксації кримінального провадження.

Мета статті - на основі аналізу чинного законодавства України, міжнародних нормативно-правових актів, вітчизняних і зарубіжних наукових джерел, даних слідчої практики визначити особливості провадження негласних слідчих (розшукових) дій, а також типові помилки у їх проведенні в межах доказування під час досудового розслідування.

Виклад основного матеріалу

Не викликає жодних сумнівів твердження, що від обраного процесуального методу й способу доказування залежить успіх розкриття кримінального правопорушення. З прийняттям нового КПК України у 2012 р. було вперше в історії вітчизняної юриспруденції законодавчо закріплено негласні заходи, стосовно розуміння сутності, функціонального призначення, порядку й доцільності застосування яких розпочались активні дискусії як серед науковців, так і серед юристів-практиків шляхом зіставлення з оперативно-розшуковими заходами, вивчення тактики їх здійснення й фіксування, використання отриманої в результаті таких дій інформації в процесі доказування.

Чимало спірних питань було пов'язано саме зі співвідношенням негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів. Адже до запровадження вказаного інституту КПК України 2012 р. така діяльність здійснювалась у формі проведення оперативно-розшукових заходів. негласний слідчий розшуковий доказування

Своєю чергою законодавець негласні слідчі (розшукові) дії визначив як різновид слідчих дій, що застосовуються у випадках, коли інформацію не можна отримати в інший спосіб, відомості про факт і методи проведення яких є суворо таємними й не підлягають розголошенню, крім випадків, передбачених КПК України, та рішення про проведення яких приймає слідчий, прокурор, а в окремих випадках - слідчий суддя за клопотанням прокурора чи слідчого, погодженого з прокурором [1].

Загалом порядок провадження негласних слідчих (розшукових) дій регулюється низкою нормативно-правових актів, насамперед Конституцією України й КПК України; Інструкцією про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні від 16 листопада 2012 р. [2]; Законом України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р. № 3855-ХІІ [3]; Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. № 2135-ХІІ [4].

Порядок проведення негласних заходів передбачає такі етапи, як ініціювання, затвердження, виконання, фіксація, оцінка, збереження [5, с. 193]. До того ж для проведення негласних заходів необхідна наявність низки вагомих підстав, передбачених ст. 246 КПК України. Водночас проведення аудіо- та відеоконтролю особи й місця, накладення арешту на кореспонденцію, виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації тощо здійснюється виключно щодо тяжких чи особливо тяжких злочинів [1].

Згідно з ч. 3 ст. 246 КПК України основним суб'єктом прийняття рішення у формі постанови й безпосереднього проведення негласних слідчих (розшукових) дій є слідчий, який може доручати їх проведення оперативним підрозділам органів, перелік яких чітко вказаний у ч. 6 ст. 246 КПК України, а також вправі залучати спеціалістів, перекладачів, понятих, осіб, що конфіденційно співпрацюють зі слідчим [1].

Своєю чергою в п. 3.5 вказаної вище Інструкції зазначається, що зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж доручається лише відповідним підрозділам органів внутрішніх справ і Служби безпеки України [2] і мотивується, на нашу думку, тим, що для його проведення потребується спеціальна фахова підготовка, зокрема знання професійного сленгу, особливостей мовлення, жаргону. Оскільки незнання таких речей може ускладнити з'ясування важливої інформації й у подальшому негативно вплинути на хід досудового розслідування, а саме встановлення істини.

Проте Законом України № 187-ІХ від 4 жовтня 2019 р., що набрав чинності 17 жовтня 2019 р., було внесено низку суттєвих змін до кримінально-процесуального законодавства України. Так, наразі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж покладається, окрім уповноважених підрозділів органів Національної поліції та Служби безпеки, на Національне антикорупційне бюро України, Державне бюро розслідувань [6].

Таке нововведення викликало досить багато дискусій і розділило науковців і юристів-практиків на два табори. Так, одні вважають, що надання Національному антикорупційному бюро й Державному бюро розслідування повноважень щодо зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж суттєво спростить процедуру його проведення, що дасть змогу оперативніше й ефективніше запобігати й розкривати тяжкі й особливо тяжкі злочини, а також запобігати витоку важливої інформації.

Своєю чергою прихильники іншої думки стверджують, що це призведе до розширення поля зловживань з боку посадових осіб, корупції й використання відомостей, отриманих у ході так званого «прослуховування» у власних цілях.

Прийнявши рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, слідчий зобов'язаний повідомити про це прокурора. Процедура сповіщення останнього не врегульована нормами КПК України, а в Інструкції від 16 листопада 2012 р., зокрема у п. 2.4, зазначається, що розгляд і погодження такого клопотання прокурором здійснюється невідкладно з моменту його надходження. У випадку відмови, вираженої у формі постанови, не виключається право повторного звернення слідчого з цього питання після виправлення недоліків, на які вказав прокурор, або в разі отримання нових доказів [7, с. 362].

Загалом, отримавши відмову прокурора на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, слідчий вправі звернутися з таким клопотаннямдо керівника органу досудового розслідування, який після його вивчення може звернутися до прокурора вищого рівня, який упродовж трьох днів погоджує відповідне клопотання чи відмовляє.

Варто звернути увагу на те, що прокурор, окрім права на винесення постанови про проведення негласних слідчих (розшукових) дій і відмови чи припинення їх проведення має також виключне право прийняти рішення про застосування такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину.

Проведення негласних слідчих (розшукових) дій, передбачених ст.ст. 260, 261, 263, 267, 268, 269, 270, 274 КПК України, вимагає надання дозволу слідчого судді апеляційного суду, який перебуває в межах територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, за клопотанням прокурора чи слідчого, погодженого з прокурором. Строк розгляду клопотання не повинен перевищувати шести годин, в результаті чого виноситься ухвала про надання дозволу чи відмову стосовно їх здійснення. Варто наголосити, що ухвала про відмову не оскаржується, але й не позбавляє права на повторне звернення до цього ж апеляційного суду з новим клопотанням [1].

Негласний захід може проводитися негайно й до винесення відповідної ухвали у випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей і запобігання вчиненню тяжких й особливо тяжких злочинів, передбачених в Особливій частині Кримінального кодексу України, на підставі погодженої з прокурором постанови слідчого чи постанови прокурора. У цьому випадку прокурор зобов'язаний після початку проведення негласного заходу звернутися до слідчого судді з відповідним клопотанням. У випадку відмови слідчого судді в його задоволенні відбувається негайне припинення негласних заходів і знищення всіх відомостей, отриманих у ході їх проведення; повторне звернення до слідчого судді з таким клопотанням неможливе.

Загалом строк проведення негласних слідчих (розшукових) дій не може перевищувати двох місяців. Він може бути продовжений у межах, передбачених кримінальним процесуальним законом, але не перевищувати максимальних строків досудового розслідування. Причому в клопотанні повинні бути вказані відомості, які безпосередньо обґрунтовують таку необхідність. У разі проведення негласних слідчих (розшукових) дій з метою розшуку особи, що переховується від органів досудового розслідування, вони діють до встановлення місцезнаходження цієї особи.

Доречно зупинитися також на порядку фіксації ходу проведення негласних заходів і їх результатів, що можливо у двох формах, а саме складання протоколу уповноваженими на те суб'єктами з додатками та/або на носіях інформації шляхом застосування відповідних технічних засобів. Протокол повинен відповідати вимогам, закріпленим в ст.ст. 103-107, 252, 265 (у разі зняття інформації з електронних інформаційних систем і телекомунікаційних мереж) і 273 КПК України. Факт наявності додатків і їх точний перелік зазначається в протоколі, а вони самі повинні бути належним чином упаковані й засвідчені підписами осіб, що проводили негласну слідчу (розшукову) дію [8, с. 82-83].

Негласна дія може проводитись і в декілька етапів у різний час, у різних місцях і з можливістю залучення на кожному етапі різних суб'єктів. Тоді складаються декілька протоколів за загальними правилами, але дозволу слідчого судді у формі ухвали на проведення кожного етапу не потрібно.

Основним суб'єктом складання протоколу є слідчий, який здійснює досудове розслідування, відомості про особу якого повинні згідно зі ст. 104 КПК України міститись у протоколі. Також у протоколі повинні бути зазначені дані про осіб, які були залучені слідчим на час проведення негласної слідчої (розшукової) дії.

Протокол також може бути складений уповноваженим на проведення негласної дії працівником оперативного підрозділу, який має повноваження слідчого на час їх проведення. У випадку залучення до здійснення негласної дії декількох оперативних підрозділів відповідна процедура покладається на підрозділ, що визначений керівником органу досудового розслідування як основний, і відповідальність буде нести особа, якій це було доручено слідчим та/або прокурором.

Протокол про хід і результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії протягом 24 годин передається прокурору. Причому виготовлення як його копій, так і копій додатків не допускається, лише на підставі ухвали слідчого судді [9, с. 263].

У випадках виявлення ознак іншого кримінального правопорушення в ході проведення негласної слідчої дії слідчий чи уповноважений працівник оперативного підрозділу протягом 24 годин повинні скласти й передати прокурору відповідний протокол.

Іншим методом фіксації ходу проведення негласної слідчої (розшукової) дії є застосування технічних засобів. Таке рішення згідно зі ст.ст. 107, 110 КПК України приймається у формі постанови особою, яка уповноважена на її проведення, водночас обов'язково вказуються ідентифікувальні ознаки технічних засобів, що застосовуватимуться [10, с. 112].

До проведення негласних слідчих (розшукових) дій може бути залучений спеціаліст як для фіксації виявлених доказів, так і безпосередньо для їх виявлення у зв'язку з наявністю в нього необхідних для цього навичок і знань, якими не володіє слідчий [10, с. 113].

Варто також звернути особливу увагу на те, що будь-яка інформація щодо проведення негласної слідчої (розшукової) дії, розголошення якої несе загрозу національній безпеці, підлягає засекречуванню шляхом надання їй грифу секретності слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу, слідчим суддею. Забезпечення дотримання режиму секретності покладається на суб'єктів, які проводять негласну слідчу (розшукову) дію й у випадку порушення такого режиму несуть відповідальність згідно з Законом України «Про держану таємницю».

По завершенню негласної слідчої (розшукової) дії прокурор або за його дорученням слідчий зобов'язані в письмовому порядку протягом 12 місяців з дня її припинення, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом, повідомити особу, яка від цього зазнала обмежень своїх конституційних прав і свобод, а також підозрюваного і його захисника про факт існування таких обмежень.

Доречно зазначити, що вказаний інститут є широко застосованим у багатьох державах світу, в яких суб'єктом здійснення як оперативно-розшукової діяльності, так і досудового розслідування, виступає одна особа - співробітник поліції, детектив тощо [11, с. 35].

Для найменування прихованих, таємних, негласних заходів, що здійснюються уповноваженими суб'єктами з метою отримання важливих для провадження відомостей, у деяких державах, зокрема у Франції, США, ФРН та інших, застосовується термін «негласне розслідування» [11, с. 36].

Основні види негласних слідчих (розшукових) дій згідно з кримінально-процесуальним законодавством Франції, Німеччини, Іспанії є такими: 1) проникнення у публічно недоступні місця шляхом проведення обшуку транспортних засобів і приміщень, зняття інформації з електронних носіїв тощо; 2) використання конфіденційного співробітництва, зокрема контролю за вчиненням злочину, залучення спеціальних служб; 3) спостереження за особою, приміщенням, автомобілем тощо; 4) втручання в приватне спілкування, а саме здійснення контролю за каналами зв'язку та зняття з них інформації, контроль за кореспонденцією, перехоплення й перевірка повідомлень тощо [12, с. 203].

Варто наголосити, що питання втручання в приватне спілкування й забезпечення конфіденційності й безпеки залучених до здійснення негласних слідчих дій осіб досить чітко регламентовані кримінально-процесуальним законодавством розвинених правових країн [12, с. 203].

Загалом процедура проведення негласних слідчих (розшукових) дій достатньо чітко врегульована на національному законодавчому рівні, проте, як свідчать дані практики розкриття й розслідування злочинів, усе ж таки трапляються суттєві помилки під час їх проведення, що призводить до визнання отриманих доказів недопустимими. Доволі часто помилки виражаються в невідповідності протоколу ходу проведення негласної дії та загальним правилам фіксації кримінального провадження, зокрема це такі помилки: 1) складання протоколу про результати негласної слідчої дії без фіксування її ходу; 2) складання й підписання протоколу не уповноваженою на те особою, зокрема керівником оперативного підрозділу, що безпосередньо не брав участь у проведенні негласної слідчої (розшукової) дії; 3) не проведення належного опису й упакування речей і документів, що мають значення для перевірки проведення негласних слідчих (розшукових) дій; 4) порушення строків передання протоколу про хід і результати таких дій прокурору, а саме впродовж 24 годин; 5) не зазначення в протоколі залучених як спеціалістів співробітників інших підрозділів під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій; не зазначення в протоколі анкетних даних учасників; розбіжності між фактичними часом і місцем проведення негласних слідчих (розшукових) дій і даними, вказаними в протоколі; 8) невідповідність інформації на матеріальних носіях даним, указаним у протоколі тощо [13].