Правосуддя в Україні : поняття,ознаки,завдання,принципи здійснення

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА ЗАГАЛЬНОПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Правосуддя в Україні : поняття,ознаки,завдання,принципи здійснення»

Студента (ки) юридичного факультету

гр.____________

ПІБ

Науковий керівник:

______________________________

Дніпро

2021

Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти визначення правосуддя в Україні

1.1 Поняття та ознаки правосуддя в Україні

1.2 Система та структура правосуддя

2. Загальна характеристика сутності та природи правосуддя в цивільних, господарських та кримінальних справах

2.1 Класифікація принципів правосуддя

2.2 Функції правосуддя цивільного, господарського, адміністративного та кримінального процесу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Про правосуддя можна говорити дуже багато, оскільки - це є таке поняття, яке дуже розширене і багатогранне.

Проаналізуємо правосуддя як вид державної діяльності. Можно зробити висновок, що правосуддя є діяльністю органів судової влади, а не її функцією. В той же час кожному з видів правосуддя притаманні певні функції. У цивільному судочинстві вони зводяться до п'яти функцій.

Стаття 124 Конституції закріплює фундаментальне положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами і посадовими особами не допускається.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Правосуддя нерозривно пов'язане з інститутом судової влади. Тому одні автори при дослідженні правосуддя і судової влади ототожнюють ці поняття. правосуддя україна цивільний кримінальний

На думку інших, правосуддя і судова влада з позиції реалізації права - поняття не тотожні.

Правосуддя - форма захисту права судовою владою, де рішення суду є акт правосуддя по захисту порушеного чи оспорюваного права. В. Городовенко вважає, що правосуддя - це основний (але не єдиний) напрямок діяльності судової влади і є її функцією.

На наш погляд, правосуддя не слід ототожнювати із судовою владою, оскільки судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільних, кримінальних та господарських процесах.

Крім того, виходячи з конституційних положень про необмежену судову юрисдикцію, вважаємо, що правосуддя є єдиною формою захисту права, діяльністю судової влади з виконання покладених на неї законодавством завдань.

Закріплюючи правосуддя як багатоаспектну діяльність органів судової влади, законодавець не визначив при цьому поняття, зміст і функції правосуддя. Дослідження даних питань необхідно для розмежування зазначеного інституту з такими правовими категоріями, як завдання органів судової влади, їх повноваження, юрисдикція тощо.

Слід зазначити, що в юридичній літературі правосуддя розглядається переважно як функція органів судової влади . Однак названа позиція не є панівною. В.Скомороха, наприклад, пише, що правосуддя - це діяльність судів із розгляду і вирішення судових справ у судових засіданнях за участю сторін у відповідних процесуальних формах .

На відміну від зазначеного, І.Марочкін розуміє під правосуддям найбільш цивілізований і надійний спосіб вирішення юридичних справ, що виникають у суспільстві, захисту прав і свобод людини й громадянина, інтересів громадського суспільства і держави .

Щодо суті правосуддя в правовій літературі також не склалося єдиної думки. І.Сидоров, наприклад, вважає, що правосуддя - це діяльність органів судової влади з вирішення цивільних, господарських, та кримінальних конфліктів .

Аналогічної думки дотримується і Ю.Скорченко, відносячи до змісту правосуддя діяльність судів із вирішення спорів і конфліктів.

Прихильники іншої точки зору вважають, що правосуддя полягає не лише у розгляді й вирішенні правових спорів і конфліктів. Так, Ю.Грошевой та І.Марочкін до змісту правосуддя по цивільних справах відносять поряд із розглядом і вирішенням спорів, пов'язаних із захистом прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб і держави, також випадки, коли виникає необхідність в офіційному засвідченні фактів, що мають юридичне значення (безвісна відсутність особи, перебування особи у фактичних шлюбних відносинах і т.ін.) .

На нашу думку, аналіз процесуального законодавства дає змогу зробити висновок про те, що правосуддя - це діяльність органів судової влади, яка пов'язана не тільки з розглядом і вирішенням спорів про право і правових конфліктів.

Наприклад, у справах окремого провадження в цивільному процесі правосудний характер діяльності суду визначається предметом судового розгляду.

З ним пов'язана і специфічна процедура (форма) судочинства. Діяльність суду в цьому провадженні носить установчий характер. Предметом діяльності суду в окремому провадженні є встановлення юридичних фактів чи станів у строго встановленій процесуальній формі та у разі відсутності спору про право.

Актуальність роботи. Кількість розглянутих справ щороку збільшується. Наприклад у 2008 році судовим провадження було закінчено 1030900 млн справ, у 2017 вже 34 13000 млн, а 2019 році сума справ зросла до 3792758 млн справ.

Таким чином, тема судочинства актуальна для самого суспільства, і потреба судочинстві стає основою вирішення правових конфліктів.

Об'єкт дослідження є правосуддя , як комплекс принципів, завдань та засобів, які виникають у сфері правосуддя в судових органах, а також розглянемо форми та види здійснення правосуддя.

Мета даної роботи. Основною метою цього дослідження є аналіз правосуддя України.

Методи дослідження. Методологічну основу даної контрольної роботи складають загально визнані методи наукового пізнання - формально-логічний, нормативний, системно-структурний. Необхідно зазначити, що правосуддя, має дуже вагоме значення для врегулювання законності та правопорядку, виховання правового та духу нації та основи демократичної держави.

1. Теоретичні аспекти визначення правосуддя в Україні

1.1 Поняття та ознаки правосуддя в Україні

Правосуддя є основною і виключною функцією судової влади. Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Це положення також працює у випадку оголошення воєнного чи надзвичайного стану. Відповідно до ст. 26 Закону України від 26 травня 2018 року «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, де введено воєнний стан, здійснюється лише судами.

На цій території є суди, створені відповідно до Конституції України. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Забороняється зменшити або прискорити будь-яку форму судового розгляду.

Щодо недопустимості припинення повноважень державних органів, зокрема судів, у випадку надзвичайної ситуації, він також підкреслюється в ст. 11 Закон України з 28. 12. 2015 р. «Про правовий режим надзвичайного стану».

Потрібно пам'ятати про положення ч. 2 ст. 124 Конституції, згідно з якою суди не вправі з часу введення Конституції України в дію відмовитися від фізичних осіб або юридичних осіб у прийнятті запитів та звернень.

Як пояснює Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови від 30 травня 1997 р. «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина», суди не мають права відмовитися у судовому захисті прав і свобод людини і громадянина, у прийнятті скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з підстав, не передбачених Конституцією або законом.

Слід мати на увазі, що перелік прав та свобод людини та громадянина, закріплений у Конституції, не є вичерпним.

КСУ у п. 3 мотивувальної частини Рішення № 15-рп/2002 від 9 липня 2002 р.(справа щодо попереднього вирішення спорів) з цього приводу пояснюється право особи (громадянина України, за кордоном, не-громадянства, юридична особа) звертається до суду у вирішенні спору не може бути обмежена законом, іншими нормативно-правовими актами. Визначення можливості досудового врегулювання спорів за волею суб'єкта правовідносин за законом або договором не обмежує юрисдикцію суду та судовий захист.

Оскільки термін «правосуддя» охоплює поняття «закон» і «суд», судові методи використовуються для розгляду закону, застосування правових норм до конкретних соціальних відносин і, коли це необхідно, застосовуються до заходів, що застосовуються законодавством.

Судова влада є самостійною галуззю державної діяльності. Суд здійснює судову діяльність шляхом обговорення та прийняття рішень у судових засіданнях у особливих справах цивільної, кримінальної та інших процесуальних форм, передбачених законом.

Отже, правосуддя - це правозастосовча діяльність суду. Вона здійснюється відповідно до процесуального порядку, передбаченого законом. Метою є розгляд та вирішення цивільних, кримінальних, господарських та інших справ у межах його повноважень щодо захисту права людини та громадянина, а також свобода, права та юридичні права та інтереси фізичних та юридичних осіб, а також інтереси суспільства та держави.

Слід зазначити, що діяльність судів з розгляду та вирішення справ може бути визнана судовими органами лише за умови, що вони відповідають судовим вимогам та забезпечують ефективне відновлення особистих прав. Міжнародно-правовою основою правосуддя є положення міжнародного права прав людини.

Відповідно до ст. 2 Закону передбачає обов'язки українських судів, які здійснюють судову владу на основі верховенства права, забезпечують право кожного на справедливий судовий розгляд та поважають інші права та свободи, гарантовані Конституцією та законом Міжнародний договір, наданий Верховною Радою України.

Закон забороняє судову несправедливість та передбачає відповідні негативні правові наслідки за порушення заборони. Отже, кримінальна відповідальність (стаття 375 КК) передбачена суддею, який засуджений до завідомо несправедливих рішень чи інших судових рішень.

Заборона судової юстиції обумовлює зміст принципу, що кожен має доступ до правосуддя. Підставою для визначення дисциплінарної відповідальності суддів стаття 83 закону також передбачає причини серйозних порушень процесуального законодавства у сфері правосуддя, особливо пов'язаних з відмовою прийти до відповідальності.

Закон повинен мати санкції проти людей, які намагаються вплинути на суддю таким чином. Судді повинні бути повністю вільні в неупередженому вирішенні в тому випадку, якщо вони вважають і покладатися на їх внутрішнє засудження, фактичне тлумачення фактів і чинного законодавства. Судді не зобов'язані подавати доповідь про справи, які перебувають у їх провадженні, жодній особі,, яка не належить до судової системи. Незалежність та недоторканність суддів гарантуються конституцією та українськими законами. Вплив на суддів будь-яким способом заборонено (ст. 126 Конституції України).

Втручання у правосуддя, відсутність поваги до суду або суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово, а також неупередженість пошкодження, повноважень суддів забороняється і тягне відповідальність, встановленим законом (ст. 6 Закону).

За втручання у діяльність судових органів, незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду, погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного, умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного, посягання на життя судці, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, встановлена кримінальна відповідальність (статті 376, 379 КК).

Правосуддя має низку специфічних ознак, які відрізняють його від інших видів правозастосовної діяльності:

1. Правосуддя є винятковою компетенцією суду. Воно здійснюється тільки судом як особливий вид державної діяльності, в якому реалізується судова влада. Не є правосуддям врегульована законом діяльність інших органів держави, наприклад органів досудового розслідування і прокуратури у кримінальному процесі, у якому за результатами досудового розслідування прокурор виносить постанову про закриття кримінального провадження, якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання (ч. 1 ст. 284 КПК).

2. Правосуддя здійснюється шляхом розгляду і вирішення цивільних, кримінальних, господарських та інших віднесених до компетенції суду справ.

Суди розглядають і вирішують у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ч. 1 ст. 15 ЦПК).

У кримінальному процесі суди, виходячи із ст. ЗО КПК, розглядають і вирішують всі справи про кримінальні правопорушення (злочини та кримінальні проступки).

Адміністративні суди вирішують адміністративні справи про:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби тощо (ст. 17 КАС).

Господарські суди розглядають і вирішують: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації, та з інших підстав;

2) справи про банкрутство та інші (ст. 12 ГПК).

КСУ приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради

України для надання згоди на їх обов'язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України;

5) відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 та 158 Конституції України;

6) порушення Верховною Радою АРК Конституції України або законів України (ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України»),

3. Правосуддя здійснюється на підставі закону і відповідно до закону. Йдеться про під законність судової діяльності, пов'язаної із здійсненням правосуддя, у якій судді всіх судів, у тому числі КСУ, є незалежними і підкоряються тільки Конституції і законам України. Законність є загальним принципом організації та діяльності судової влади.

Суди застосовують до конкретних фактичних обставин і до дій конкретних осіб норми цивільного, кримінального та інших галузей матеріального і процесуального права. Судове рішення є незаконним і підлягає скасуванню, якщо суд при його прийнятті не застосував закон, який підлягав застосуванню, застосував закон, який не підлягав застосуванню, здійснив неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

4. Правосуддя здійснюється в особливому, чітко регламентованому законом, процесуальному порядку. При цьому закон (як правило, процесуальний кодекс) визначає процедуру діяльності суду з розгляду та вирішення справ, що належать до компетенції суду, яка (діяльність) забезпечує права та законні інтереси учасників судового розгляду та інших осіб, яких стосується справа, що розглядається. Встановлена законом правова процедура здійснення правосуддя покликана забезпечити ретельне з'ясування фактичних обставин справи, правильне застосування до них закону і ухвалення справедливого рішення.

1.2 Система та структура правосуддя

Діяльність судів України регламентують положення розділу VIII Конституції України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів», Закон України «Про Конституційний Суд України», Закон України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України», Цивільно-процесуальний, Кримінально-процесуальний, Господарський процесуальний кодекси України, Кодекс адміністративного судочинства, інші нормативно-правові акти.

У ст. 124 Конституції України визначається, що судова система України поділяється на дві гілки - суд конституційної юрисдикції та суди загальної юрисдикції. Єдиним судовим органом конституційної юрисдикції є КСУ.

Як зазначає ст. 125 Конституції, судова система України будується за принципом територіальності та спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, а вищими судовими органами спеціалізованих судів - відповідні вищі суди.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів та інші питання судоустрою детально визначено в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 10.12.2020р, № 1402-VIII, Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 31, ст.545 .

Систему судів загальної юрисдикції становлять місцеві суди; апеляційні суди; Апеляційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

У системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціальні суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України, інших військових формуваннях.

Спеціальними судами є господарський, адміністративний та інші суди, визначені як спеціалізовані. У судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ цієї юрисдикції.

Статус місцевих судів. Місцевими загальними судами є районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів.

Місцевими господарськими судами є господарські суди АРК, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами - окружні суди, що утворюються відповідно до указу Президента України. Повноваження місцевого суду:

? як суд першої інстанції розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності;

? розглядає кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні порушення;

? місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин;

? місцеві адміністративні суди розглядають справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), окрім справ у сфері військового управління, які розглядають військові суди.

Статус апеляційних судів. У системі судів загальної юрисдикції діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди. Апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд АРК, військові апеляційні суди регіонів й апеляційний суд ВМС України, а також Апеляційний суд України.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди й апеляційні адміністративні суди. У складі спеціалізованого апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за встановленою спеціалізацією.

Апеляційні суди мають повноваження:

? розглядати справи в апеляційному порядку;

? розглядати в першій інстанції справи, визначені законом (окрім апеляційно-господарських судів);

? вести й аналізувати судову статистику, вивчати та узагальнювати судову практику;

? надавати методичну допомогу в застосуванні законодавства місцевим судам тощо.

Для розгляду справ, визначених процесуальним законом, у загальних апеляційних судах (окрім Апеляційного суду України) діють суди присяжних. Порядок формування складу присяжних встановлює Закон України «Про судоустрій і статус суддів», а порядок участі їх у здійсненні правосуддя -- процесуальний закон.

Статус вищих спеціалізованих судів. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є: Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, а також інші відповідні вищі спеціалізовані суди. У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах спеціальної судової юрисдикції.

У ньому діє президія суду в складі Голови, його заступників, заступників голів палат, а також суддів цього суду, обраних до складу президії. Для вирішення загальних питань діяльності відповідних спеціалізованих судів у вищому спеціалізованому суді діє Пленум вищого спеціалізованого суду. Він діє у складі всіх суддів вищого спеціалізованого суду та голів апеляційних спеціалізованих судів. Вищі спеціалізовані суди розміщуються у м. Києві. Справи у вищому спеціалізованому суді розглядаються колегіально.

Повноваження вищого спеціалізованого суду:

? розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції;

? веде й аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

? дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства тощо.

Статус Верховного Суду України. Найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції - Верховний Суд України - покликаний забезпечувати однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції. До його повноважень належить:

? розглядати у касаційному порядку рішення загальних судів; переглядати в порядку повторної касації справи, розглянуті іншими судами в касаційному порядку;

? у передбачених законом випадках розглядати справи, пов'язані з винятковими обставинами;

? роз'яснювати судам застосування законодавства; за необхідності визнавати не чинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду;

? давати висновок про наявність чи відсутність у діяннях Президента України ознак державної зради або іншого злочину; надавати за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України повноважень за станом здоров'я;

? звертатися до Конституційного Суду України у випадках виникнення в суді загальної юрисдикції сумнівів про конституційність законів, інших правових актів, а також про офіційне тлумачення Конституції України та законів;

? здійснювати інші повноваження, передбачені законом.

У складі Верховного Суду України діють:

? Судова палата з цивільних справ;

? Судова палата з кримінальних справ;

? Судова палата з господарських справ;

? Судова палата з адміністративних справ;

? Військова судова колегія.

У Верховному Суді України діє Президія та Пленум, склад і порядок діяльності яких визначає закон. Голову Верховного Суду обирає Пленум Верховного Суду України більшістю голосів терміном на 5 років таємним голосуванням. Він не може бути обраний на цю посаду більш ніж на два терміни поспіль.

Судові палати Верховного Суду України здійснюють судочинство у справах, що належать до їх відання.

Суддівське самоврядування. Для розв'язання питань внутрішньої діяльності судів існує суддівське самоврядування, тобто самостійне колективне рішення зазначених питань професійними суддями. Організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з'їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи. Найвищим органом суддівського самоврядування вважається з'їзд суддів України.

Завданнями органів суддівського самоврядування є:

? забезпечувати організаційну єдність функціонування органів судової влади;

? зміцнювати незалежність судів, захищати від втручання в їхню діяльність;

? погоджувати на призначення судів суддів загальної юрисдикції, призначати суддів Конституційного Суду України та суддів до складу Вищої ради юстиції;

? здійснювати контроль за діяльністю судів та інших структур у системі судової влади.

Державна судова адміністрація становить систему органів, що складається безпосередньо з Державної судової адміністрації України та територіальних управлінь державної судової адміністрації.

Центральним органом виконавчої влади, що організаційно забезпечує діяльність судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи, є Державна судова адміністрація, яка:

? забезпечує належні умови діяльності судів, кваліфікаційної комісії суддів, органів суддівського самоврядування, Академії суддів України;

? вивчає кадрові питання апарату судів;

? організовує роботи ведення судової статистики, діловодства й архіву;

? здійснює матеріальні та соціальні забезпечення суддів і працівників апарату судів;

? організовує діяльність служби судових розпорядників;

? виробляє пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах;

? здійснює інші повноваження, визначені законом.

У кожному суді діє служба судових розпорядників, покликаних забезпечувати дотримання особами, котрі працюють у суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні. Відповідно до Конституції України, єдиним органом конституційної юрисдикції Конституційний Суд України.

Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

До його повноважень належить:

? розв'язання питань про відповідність законів та інших правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради АРК Конституції України. Ці питання розглядаються за зверненнями Президента України, не менш як 45 народних депутатів України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради АРК. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність;

? дає висновки про відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, які вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість. Ці питання розглядаються за зверненнями Президента України або Кабінету Міністрів України;

? за зверненням Верховної Ради України дає висновок щодо дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

? офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З цих питань Конституційний Суд України ухвалює рішення, що обов'язкові до виконання на території України, остаточні й не можуть бути оскарженими.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів, по шість із яких призначають Президент України, Верховна Рада України, з'їзд суддів України.

Суддя Конституційного Суду призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний термін. Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше, аніж 10 років, проживає в Україні впродовж останніх 20 років і володіє державною мовою, Голову Конституційного Суду України обирають на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням лише на один трирічний термін.

Відповідно до положень Закону України «Про Конституційний Суд України», кожен його суддя має наукового консультанта і помічника. На пленарних засіданнях Конституційний Суд може також створювати тимчасові комісії за участю фахівців відповідних галузей права.

Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційні звернення. Звертатися до Конституційного Суду можуть фізичні та юридичні особи, а також Президент України, Верховна Рада України, її депутати, Верховний Суд України тощо.

Структура суду складається з двох основних частин: судового корпусу, тобто професійних суддів, які безпосередньо здійснюють правосуддя у відповідних справах, та апарату суду, який здійснює організаційні заходи для здійснення правосуддя.

Серед судового корпусу варто виокремити голову Апеляційного суду міста Києва та його двох заступників, двох секретарів відповідних палат. Організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату. Положення про апарат суду розробляється на підставі типового положення про апарат суду та затверджується зборами суддів відповідного суду.

До апарату Апеляційного суду міста Києва входять начальники відділів, заступники начальників відділів, завідувачі секторів, провідні консультанти, старші секретарі суду, головні та провідні спеціалісти, секретарі судового засідання, судові розпорядники, а також посади, які віднесено до категорії посад патронатної служби, а саме: прес-секретар, помічники голови суду, помічники заступників голови суду та помічники суддів.

Апарат Апеляційного суду міста Києва складається із 14 відділів і 1 сектору, що здійснюють свої функції на підставі положень, які затверджуються керівником апарату Апеляційного суду міста Києва.

Керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення.

Добір працівників апарату суду здійснюється на конкурсній основі. Кожний суддя має помічника, статус і умови діяльності якого визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.

Судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді. Помічники суддів з питань підготовки справ до розгляду підзвітні лише відповідному судді.

2. Загальна характеристика сутності та природи правосуддя в цивільних, господарських та кримінальних справах

2.1 Класифікація принципів правосуддя

Принципи (від латинського - першооснова) є основними ідеями та положеннями, керівними принципами, які вказують та регулюють засоби правових і соціальних відносин державою.

На підставі принципів закону стандарти, які їх вказують і за допомогою цих стандартів сторонам стають регуляторами соціальних відносин.

Отже, принципи завжди можуть бути визначені як стандарти самого загального характеру, які визначають засоби і форми регулювання того чи іншого відділення закону. Хронологічно, принципи виникають раніше, ніж сама галузь, вони вказують на призначення певного відділення закону як такої. Тобто, якщо простіше, принципи вказують на те, що суд і правосуддя повинні бути, що є його метою і його завданнями.

Оскільки принципи справедливості визначають його загальний характер і вказують на перспективи його розвитку, тому вони є явищем стабільнішим, ніж правила закону і менш схильні до змін.

Такі концепції як принципи і засади в цій темі використовуються в якості ідентичних.

Принципи правосуддя перераховані у ст. 129 Конституції України і ст.ст. 5-15.

Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Ці стандарти надаються їх чіткого списку.

Порушення принципу має наслідок порушення іншого, тобто всі принципи справедливості є взаємозалежними та взаємообумовлені.

Таким чином, принципи справедливості фіксуються в Конституції України та конкретизовані у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуального законодавства, фундаментальних положень з метою виконання завдань, методів та форм судової діяльності, а також форми діяльності інших учасників судового процесу для єдиного і необхідного результату справедливості - законного і обґрунтованого рішення суду і його виконання.

Принципи правосуддя є загальними класифікованими наступним чином:

За джерелом закріплення:Конституційні (ст. 129 Конституції України);Закріплені у базовому законі «Про судоустрій і статус суддів»(ст. 5-15);Закріплені у галузевих законах.

За предметом регулювання:Засади організації правосуддя; Засади здійснення правосуддя.

За змістом та сферою поширення: загально-правові; міжгалузеві; галузеві.

Значення принципів правосуддя:

Принципи визначають нормотворчу підготовку в галузі судового розгляду та правосуддя. Принципи визначають основні способи та форми діяльності суду. Принцип законодавства. Принцип закону є одним з принципів правосуддя в Україні які віднесений до Конституції України.

Вимога щодо точного та стабільного дотримання закону вважається одним з найважливіших і універсальних правових принципів, які залежать від усіх секторів закону і діяльності всіх установ для правоохоронних органів.

Відповідно до законності розуміння точного та регулярного дотримання та застосування положень Конституції України, законів та актуальності інших правових актів усіх державних установ та організацій, громадян.

Принцип законності циркулює безпосередньо від конституційних положень, згідно законодавчих, виконавчих та судових органів які виконують свої повноваження відповідно Конституції та законів України (стаття 6 Конституції).

Обов'язок дотримуватися правосуддя міститься в інших конституційних положеннях. «Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону»(ст. 129 Конституції). Аналогічна вимога до змісту є також в Законі України «Про судоустрій і статус суддів».

Послідовно і чітко, принцип закону, закріплений у галузевому процесуальному законодавстві. Він складається з безумовного дотримання суду як процесуального та матеріального права при розгляді та вирішення судових справ.

Цей принцип також включає необхідність дотримуватися суддів про закон. Суд лише тоді реалізує свої завдання щодо зміцнення законності і правопорядку, охорони прав і законних інтересів держави, суспільства й окремих громадян, здійснення виховного і попереджувального впливу на громадян, коли сам при розгляді справи буде неухильно слідувати вимогам закону.

Принцип правосуддя виключно судом. Ця засада судочинства відображена у ст. 124 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Суд є єдиним державним органом, який здійснює від її імені правосуддя - це є ключовий принцип.

Жоден інший орган держави, за винятком суду, не приймають функцію справедливості, і не вправі постановити іменем України вирок або рішення. Судові функції не можуть бути делеговані до іншої установи чи чиновника. Навіть в умовах введення на території країни надзвичайного стану правосуддя здійснюють суди, утворені відповідно до Конституції України. Забороняються на всій території утворювати позасудові органи або інші суди, а також спрощувати форми судочинства у діючих судах (ст. 21 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 28.12.2015 № 1550-III).

Положення про те, що правосуддя здійснюється виключно судами, означає також, що судові рішення як ті, що набрали законної сили, так і ті, що не набрали законної сили, може скасувати чи змінити лише вищестояща судова інстанція - апеляційна чи касаційна, у порядку апеляційного чи касаційного провадження.

Принцип гарантування всім суб'єктам правовідносин права на судовий захист. У Конституції України зазначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, незалежним і неупередженим, утвореним відповідно до закону. Право на судовий захист гарантується, як кожному громадянину і юридичній особі України, так і іноземцям, особам без громадянства та іноземним юридичними особам. При зверненні до суду вони користуються всіма правами, передбаченими процесуальним законодавством.

Процесуальний порядок розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ передбачає обов'язкову присутність суб'єктів права на судовий захист - учасників процесу при розгляді їх справи. Вони обов'язково повідомляються про час і місце судового засідання.

Принцип рівності всіх учасників процесу перед законом і судом. Дана конституційна засада, або принцип діє в усіх провадженнях у справах : цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних і забезпечує здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом. Отже, ніхто з учасників судового процесу не має ніяких переваг і не піддається ніяким обмеженням незалежно від раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Рівність перед законом - це однакове застосування положень, закріплених у законодавстві, до всіх громадян. Поняття рівності перед судом істотно не відрізняється від рівності перед законом. Рівність учасників процесу перед судом означає, що всі цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні справи вирішуються судами, які входять до судової системи судів загальної юрисдикції.

Конституцією України встановлено виняток із загальних правил про провадження у кримінальних справах відносно притягнення до кримінальної відповідальності, арешту і затримання народних депутатів України, затримання і арешту суддів.

Народні депутати і судді не можуть бути затримані чи заарештовані без згоди Верховної Ради України. Але коли ВРУ дає згоду то депутати та судді вони притягуються до кримінальної відповідальності і на них покладаються аналогічні обов'язки.

Принцип змагальності сторін, принцип диспозитивності. Змагальність, як принцип правосуддя, означає таку побудову процесу, процедури його здійснення, яка забезпечує при судовому розгляді рівні можливості особам, які беруть в ньому участь, у поданні доказів, у вільному викладенні своїх доводів, у даванні своїх тлумачень, захисті правових позицій. Лише за допомогою змагальності суд всебічно, повно і об'єктивно досліджує всі обставини справи, а отже з'ясовує істину в ході судового розгляду.

Принципи змагальності закріплено у ст. 22 КПК України. Це означає, що при розгляді справи у суді функції обвинувачення, захисту і вирішення справи не можуть покладатись на один і той же орган чи одну і ту ж особу. На стороні обвинувачення - прокурор - державний обвинувач, потерпілий або його представник. Захист підсудного здійснює сам підсудний, його захисник або законний представник.

Диспозитивність, як засада кримінального провадження, закріплена у ст. 26 КПК України і проявляється у вільному використанні сторонами кримінального провадження своїх прав по наданню доказів, свободі їх дослідження та доведенні їх переконливості перед судом. Принципи диспозитивності у цивільному процесі закріплений у ст. 15-1 ЦПК України, а принципи змагальності - у ст. 30 ЦПК України, відповідно до вимог якої кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підтвердження своїх вимог та заперечень.

Принцип підтримання державного обвинувача в суді прокурором. Функція обвинувачення покладається на прокурора (ст. 36 КПК України). Прокурор виступає від імені держави і внаслідок цього підтримує державне обвинувачення в суворій відповідності з законом. За своїми процесуальним статусом прокурор, що бере участь у судовому розгляді, виступає стороною.

Виділяються певні етапи участі прокурора, як державного обвинувача у кримінальному процесі: участь у судовому слідстві; участь прокурора у судових дебатах ; участь прокурора у стадіях щодо перевірки вироків .

Участь прокурора в судовому засіданні є обов'язковою, крім випадків коли розглядаються справи про злочини приватного обвинувачення.

КПК передбачає можливість відмовитися від прокурора, якщо під час розгляду справи вважає, що дані досудового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного. У той же час прокурор не заважає жертві і продовжуватиме виконувати своє обвинувачення.

Принцип забезпечення обвинуваченому права на захист. Цей принцип полягає у наданні можливості особі, проти якої висунута підозра або обвинувачення, заперечувати проти підозри або обвинувачення шляхом використання процесуальних засобів.

Значною мірою цей принцип спирається на обов'язок слідчого, прокурора, слідчого судді, суду роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

Участь захисника у справі є обов'язковою у випадках:у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів; щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років; щодо осіб, які не володіють мовою, на якій ведеться судочинство;щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, сліпі, глухі тощо ) не здатні повною мірою реалізувати свої права;при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру; при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру; щодо реабілітації померлої особи. Захисником є адвокат. Не може бути захисником адвокат, відомості про якого не внесені до Єдиного реєстру адвокатів України.

Принцип гласності судового процесу і його повного фіксування технічними засобами. Цей принцип, відповідно до ст. 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечує кожному вільне, без жодних обмежень право на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи. Ця вимога закріплюється процесуальним законом і реалізується правом особи бути присутньою при розгляді її справи в суді, при проголошенні судового рішення у її справі, отримати копії судового рішення тощо. Розгляд справи відбувається відкрито при розгляді справ у всіх судових інстанціях. Відкритий розгляд справи означає, що кожен громадянин якому виповнилось 16 років, вправі бути присутнім в залі судового засідання і може робити письмові нотатки. У випадках, передбачених процесуальним законодавством, справа може слухатися у закритому судовому засіданні.

Закритий судовий розгляд передбачається у випадках: якщо обвинуваченим є неповнолітній; про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності; з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб; коли цього потребують інтереси безпеки потерпілих, свідків та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні; якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, охороняється законом.

Судове рішення в будь-якому разі оголошується публічно, але в ньому суд не повинен вказувати обставин, що стали підставою для проведення закритого судового засідання.

З метою доступу громадськості до судового процесу під час судового засідання може проводитися теле-, звуко-, відеозапис, кінозйомка. Проте можливість фіксування процесу технічними засобами дозволяється лише з дозволу суду. Суд вирішує це питання ухвалою.

Принцип права на апеляційне і касаційне оскарження рішень суду. Учасники судового процесу та інші особи у випадках і в порядку передбачених процесуальним законодавством, мають право на апеляційне і касаційне оскарження судового рішення. Суть цього важливого принципу полягає у можливості виправлення вищестоящим судом помилок і порушень закону, допущених при розгляді справи судом першої інстанції, гарантування прав і охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу.

Слід мати на увазі, що подання апеляційної чи касаційної скарги, звичайно з додержанням норм КПК, ЦПК, ГПК України зобов'язує апеляційний чи касаційний суд розглянути скаргу і перевірити законність та обґрунтованість поставленого у справі судового рішення.

Принцип обов'язковості рішення суду. Цей принцип означає, що судові рішення, що набрали законної сили є обов'язковими до виконання усіма державними органами влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

За невиконання рішення суду може настати матеріальна, адміністративна і кримінальна відповідальність.

Принцип державної (національної) мови судочинства. Цей міжгалузевий принцип судочинства закріплений у ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Судочинство в Україні проводиться державною мовою. А відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Як виняток у відповідності із Законом України «Про мови в Україні» судочинство може проводитися мовою більшості населення місцевості, на яку поширюється юрисдикція суду.

Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право давати докази рідною мовою та користуватися послугами перекладача.

Принцип всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Всебічність передбачає з'ясування всіх обставин справи, що складає предмет доказування, та інших істотних для справи обставин, тобто перевірку всіх можливих версій і вичерпне з'ясування всіх фактичних даних, що мають значення для привального розгляду і вирішення справи. Повнота дослідження означає достатність доказів, тобто таку їх сукупність, що дозволяє зробити достовірний висновок про обставини, що мають значення для справи. Якщо всебічність характеризує широту дослідження, то повнота - його глибину, межі дослідження.

Об'єктивність дослідження означає безсторонній, неупереджений підхід до збирання і оцінки доказів, дотримання встановленого законом порядку провадження у справі.

Принцип одноособового та колегіального розгляду справ у суді. Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, передбачених законом, судом присяжних.

Народні засідателі та присяжні - це громадяни України, які відповідно до ст. 127 Конституції України беруть участь у здійсненні правосуддя і вирішують у складі суду справи разом із професійними суддями.

Зокрема, справи про злочини, за які законом передбачене покарання, не пов'язане із позбавленням волі або пов'язане з позбавленням волі на строк не більше 10 років,розглядається суддею одноособово. Якщо законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі понад 10 років, тоді справа розглядаються колегіально у складі трьох професійних суддів.

Якщо розглядається справа про злочин, за вчинення якого передбачено довічне позбавлення волі,справа розглядається у складі - трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох професійних суддів і трьох присяжних. В апеляційних та касаційних інстанціях справи розглядаються тільки колегіально у складі не менше 3-х суддів.

Принцип безпосередності та усності судового розгляду. КПК закріплює, що кожна справа повинна бути розглянута в одному і тому ж складі суддів. Якщо хто-небудь вибуває із складу суддів, він повинен бути замінений іншим суддею, а розгляд справи починається з початку.

Суд встановлює обставини, якими обґрунтовує рішення, на підставі показань свідків, які були допитані у суді, на підставі письмових доказів, які оголошені в судовому засіданні, заслуханого в судовому засіданні експерта тощо.

Принцип презумпції невинуватості. Принцип визначений у ст. 62 Конституції України і полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню доти, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Судом і слідством доводиться як винуватість так і невинуватість. Зважаючи на презумпцію невинуватості, особа вважається невинуватою, тому винуватість повинна бути доведена.

Принцип самостійності суддів. Принцип самостійність суддів - закріплений у ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і полягає в тому, що суди здійснюють правосуддя самостійно, незалежно від будь-якого незаконного впливу.

Слід зазначити, що в цьому розділі наведений не вичерпний перелік принципів правосуддя. Цілій ряд принципів закріплений у відповідному процесуальному законодавстві.

Враховуючи вище зазначене, можна зробити висновок, що тільки з дотриманням зазначених принципів суд може винести законне і обґрунтоване рішення. Судове рішення є найважливішим актом здійснення правосуддя.

2.2 Функції правосуддя цивільного, господарського та кримінального процесу

Оскільки вся діяльність судових органів охоплюється правосуддям (ст.124 Конституції України), то правосуддя, на нашу думку, не слід розглядати як функцію органів судової влади.

Правосуддя - це єдина діяльність судових органів, що полягає в необмеженій судовій юрисдикції.

Функції ж судової влади (або судів) - це різні форми прояву правосуддя при розгляді цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ. Безперечним є те, що функції суду загалом зводяться до захисту прав і законних інтересів, а також те, що делегування судових функцій іншим органам і особам не допускається.

Характерні ж риси правосуддя, що відрізняють його від інших видів державної діяльності, полягають у наступному:

? правосуддя - основна і єдина діяльність органів судової влади з властивими їй функціями;

? здійснюється виключно органами судової влади;

? регламентоване процесуальним законодавством (наявність процесуальної форми);

? виражається в розгляді й вирішенні судами юридичних справ;

? пов'язане не лише з розглядом і вирішенням справи в суді першої інстанції, а й проявляється у формах апеляційного і касаційного проваджень; рішення чи ухвала, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, посадових осіб, громадян і держави, та підлягають виконанню на території України і за її межами у визначених законодавством випадках.

Говорячи про функції правосуддя, потрібно враховувати, що сам термін «функції» слід відрізняти від таких дуже схожих, але не однакових категорій, як «мета», «завдання», «компетенція».

«Мета» та «завдання» - поняття парні, одне доповнює друге, та одне не може існувати без іншого. Термін «мета» значно ширше поняття «завдання», й у рамках однієї мети може бути сформульовано декілька завдань.

Під поняттям «компетенція», слід розуміти сукупність повноважень, котрі держава надала органам судової влади для виконання покладених на них законодавством функцій.

Функції правосуддя у цивільному процесі - це, як вважаємо, закріплені в законодавстві напрями правосуддя з розв'язання та вирішення органами судової влади з дотриманням цивільної процесуальної форми спорів про право цивільне (в широкому розумінні) та безспірних справ, віднесених законодавством до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ. Реалізація функцій правосуддя спрямована на затвердження верховенства права та закону, а також на вирішення завдань правосуддя, які визначають його соціальне призначення.

Функції правосуддя у цивільному процесі здійснюються судами цивільних юрисдикцій з використанням наданих судам державою повноважень, форм та заходів їх реалізації.

...