Правосуддя в Україні : поняття,ознаки,завдання,принципи здійснення

Щодо функцій правосуддя може виникнути питання, чи ідентичні вони в існуючих видах судочинства? На наш погляд, у кримінальному, адміністративному, цивільному, господарському та конституційному судочинстві функції правосуддя визначаються насамперед предметом правового регулювання тієї чи іншої галузі права.

Тому, виходячи з викладеного вище, функції правосуддя у вказаних видах судочинства не завжди є тотожними.

Так, функції правосуддя у цивільному судочинстві полягають у:

1. Розгляді й вирішенні правових спорів у порядку цивільного судочинства. Іншими словами, названа функція зводиться до захисту порушених прав чи інтересів суб'єктів матеріальних правовідносин, що охороняються законом.

2. Контролі й перегляді актів у системі цивільної юрисдикції (контрольна функцію правосуддя), що складається з двох видів. До першого виду належить контроль за актами, діями чи бездіяльністю не судових органів цивільної юрисдикції (під якою розуміється взаємопов'язаний механізм, що забезпечує розгляд спорів, захист безспірних прав та інтересів учасників юридичних відносин). Суб'єктами здійснення контрольної функції в цьому випадку є місцеві суди як суди першої інстанції, що, за існуючими правилами підсудності цивільних справ, розглядають справи по скаргах заінтересованих осіб на дії (бездіяльність) органів цивільної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Другий вид контрольної функції правосуддя є особлива форма діяльності органів судової влади, яка полягає у перегляді судових актів, що підлягають оскарженню, в перевірці законності й обґрунтованості рішень і ухвал судових органів. Суб'єктами даного перегляду є суди апеляційної і касаційної інстанцій, які у передбаченому процесуальним законодавством порядку здійснюють перегляд судових актів по скаргах заінтересованих осіб.

3. Встановленні в безспірному порядку фактів і станів, що мають юридичне значення. Ця функція правосуддя не зв'язана з розглядом спору про право і притаманна тільки цивільному процесу.

4. Застосуванні до порушників закону примусових заходів, що виражається у вжитті певних заходів матеріального й особистого характеру, встановлених судом щодо порушника права і пов'язаних із порушенням правових норм .

5. Тлумаченні правових норм. При реалізації судами загальної юрисдикції даної функції правосуддя на практиці може виникнути потреба в розмежуванні юрисдикцій Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції.

У зв'язку з цим Пленум Верховного Суду України в Постанові №9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначив, що суди загальної юрисдикції не вправі, застосовуючи Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові норми, зазначені у ст.150 Конституції, оскільки це віднесено до виняткової компетенції Конституційного Суду.

Разом із тим, будь-який суд загальної юрисдикції має право на підставі ст.144 Конституції визнати неконституційними чи такими, що не відповідають законам України, рішення органів місцевого самоврядування, а також на підставі ст.124 Конституції - акти органів державної виконавчої влади: міністерств, інших центральних відомств, місцевих державних адміністрацій та ін.

Звернення до Конституційного Суду у такому випадку не потрібне. При розгляді ж цивільної справи у випадку невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції застосований закон чи закон, що підлягає застосуванню в конкретній справі, суд, за клопотанням учасників процесу чи за власною ініціативою, зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою до Верховного Суду України, який, відповідно до ст.150 Конституції, може порушити перед Конституційним судом питання про відповідність Конституції законів і інших нормативно-правових актів.

Питання кримінально-процесуальних функцій є одним із фундаментальних у науці кримінального процесу, оскільки пов'язане із визначенням повноважень, призначенням і змістом діяльності суб'єктів, здійсненням кримінального провадження як в окремих стадіях, так і побудовою моделі, типу та виду кримінального процесу в цілому.

Чітка регламентація та належне виконання основних кримінально-процесуальних функцій спрямовані на забезпечення і збалансування інтересів держави та особи й відповідну реалізацію завдань кримінального провадження.

Значний науковий внесок у науку кримінального процесу є важливою теоретичною основою для подальших досліджень. Зокрема, спеціального наукового вивчення та розробки на сучасному етапі судово-правової реформи в України потребує одна з основних кримінально-процесуальних функцій - функція правосуддя, яка, як відомо, займає центральне і найважливіше місце в системі кримінально-процесуальної діяльності.

У зв'язку з цим, визначення змісту структурних елементів кримінально-процесуальної функції правосуддя та з'ясування меж дії цієї функції. У науці кримінального процесу висловлено різні думки щодо розуміння поняття кримінально-процесуальних функцій.

Відомий радянський вчений М.С. Строгович визначав їх як «окремі сторони кримінально-процесуальної діяльності» та як «окремі види, окремі напрями кримінально-процесуальної діяльності» . Оригінальні й такі, що заслуговують на окрему увагу, підходи щодо розгляду поняття кримінально-процесуальних функцій було запропоновано П.С. Елькінд (як виражені у відповідних напрямах діяльності спеціальне призначення і роль її учасників) та В.С. Зеленецьким (як результат сумісної дії позиції суб'єкта і спрямованої на її реалізацію діяльності) .

Слід погодитися з позицією вчених, які визначають кримінально-процесуальні функції як «виражені в законі основні напрями процесуальної діяльності», а також як «закріплені в законі основоположні під системні види (частини, компоненти, напрямки) кримінально-процесуальної діяльності».

Поділяючи позицію тих учених, які розглядають процесуальні функції як «закріплені в законі основні напрями кримінально-процесуальної діяльності», можна стверджувати про існування трьох основних кримінально-процесуальних функцій: обвинувачення, захисту і правосуддя. Так, нормами ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) передбачено здійснення трьох функцій під час кримінального провадження: державного обвинувачення, захисту та судового розгляду. Хоча, як слушно звернуто увагу в наукових джерелах, у ст. 22 КПК України не зовсім коректно зазначено про функцію «судового розгляду», яку слід було б назвати функцією «правосуддя», адже «судовий розгляд» - це традиційне найменування центральної частини кримінального процесу, один з етапів судового провадження в суді першої інстанції .

На підтвердження позиції про необхідність вести мову саме про функцію правосуддя, а не про функцію судового розгляду, свідчать і положення ст. 124 Конституції України, якими проголошено здійснення правосуддя в Україні виключно судами, а також ст.ст. 127 та 129, де йдеться про здійснення правосуддя суддями.

Тож відповідні зміни щодо назви функції, яка виконується судом у судовому розгляді, мають бути внесені і до ст. 22 КПК України. Правосуддя, як і інші кримінально-процесуальні функції, має свої структурні характеристики.

На відміну від інших основних кримінально-процесуальних функцій, правосуддя здійснюється лише одним уповноваженим суб'єктом - судом, про що є чітка нормативно визначена вимога (ст. 124 Конституції України, ст. 30 КПК України).

Нормами КПК України також передбачено положення щодо складу суду, який уповноважений здійснювати судовий розгляд кримінальних проваджень одноособово, колегіально та з участю присяжних (ст. 31 КПК України).

Для з'ясування предмета діяльності суду при здійсненні функції правосуддя, її змісту та мети, на досягнення якої спрямована ця діяльність, розглянемо та проаналізуємо доктринальні визначення поняття правосуддя.

Так, у Юридичній енциклопедії правосуддя визначається як «правозастосовна діяльність суду з розгляду і вирішення у встановленому законом процесуальному порядку віднесених до його компетенції цивільних, господарських, кримінальних і адміністративних справ з метою охорони прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави».

Враховуючи наведені позиції, можна стверджувати, що до предмету діяльності суду по здійсненню правосуддя належить встановлення фактичних обставин справи та з'ясування істини у розглянутій справі шляхом дослідження доказів.

Така діяльність відбувається у судових засіданнях за участю сторін та інших учасників процесу, а її змістом є розгляд і вирішення в установленому законом процесуальному порядку справ (кримінального позову). Різні погляди висловлено у наукових джерелах і щодо мети правосуддя та мети судової діяльності загалом.

Ніяким чином не заперечуючи, що діяльність суду спрямована на забезпечення «охорони прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави», все ж зауважимо, що таке широке трактування мети правосуддя потребує конкретизації відповідно до предмету діяльності, оскільки охорона прав та свобод здійснюється не тільки судом, а й іншими державними органами.

Метою судової діяльності у суспільстві та державі визначають також «судовий захист», який може розглядатися і як діяльність, і як результат діяльності .

Мета кримінально-процесуальної функції правосуддя міститься у межах загальної мети кримінального процесу і може розглядатись, як вирішення кримінального позову.

У процесуальному значенні метою правосуддя можна вважати ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого судового рішення.

З урахуванням зазначеного, до структурних елементів кримінально-процесуальної функції правосуддя слід віднести: суб'єкт виконання функції (суд);предмет діяльності суду; зміст діяльності; мета діяльності.

Дійсно, процесуальна форма є однією з процесуальних гарантій і повинна забезпечувати досягнення мети правосуддя.

Також слід зазначити про те, що кримінально-процесуальні функції реалізуються шляхом здійснення прав і обов'язків (повноважень) суб'єктів, які закріплені у кримінально-процесуальному законодавстві.

Суд наділений повноваженнями як щодо здійснення основної функції - правосуддя, так і інших функцій, які виконуються у різних стадіях кримінального провадження. Щоб з'ясувати межі дії функції правосуддя у кримінальному провадженні, перш за все, варто звернутися до питання про її співвідношення із функцією судового контролю.

Про початок здійснення функції правосуддя можна стверджувати, беручи до уваги момент офіційного звернення сторони обвинувачення (прокурора) до суду з обвинувальним актом.

Це покладає на суд обов'язок вирішити обвинувачення по суті у вироку, за відсутності формальних перешкод і підстав для ухвалення іншого рішення. Відповідно до норм КПК України, суд у стадії підготовчого провадження виконує повноваження щодо здійснення судового контролю (відмова в затвердженні угоди, закриття кримінального провадження, повернення обвинувального акта прокурору чи його направлення для визначення підсудності) або ж повноваження забезпечувального характеру щодо здійснення правосуддя (призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта, вирішення питань, пов'язаних з підготовкою до судового розгляду), а в окремих випадках, - функцію правосуддя.

У судовому розгляді під час судового провадження в суді першої інстанції відбувається з'ясування обставин та перевірка їх доказами (дослідження доказів) у обсязі й порядку, визначених ухвалою суду. За результатами судового розгляду суд ухвалює вирок, у якому вирішує обвинувачення по суті, що є актом правосуддя і реалізацією відповідної функції.

У випадках постановлення ухвали про закриття кримінального провадження здійснюється функція судового контролю, за винятком ухвал про закриття кримінального провадження у зв'язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності (за п. 1 частини другої ст. 284 КПК) та за п. 5 частини першої ст. 284 КПК України, які також відносять до актів правосуддя .

Щодо стадії провадження в суді апеляційної інстанції можна погодитись із думкою О.С. Кашки, яка вважає, що «за формою діяльність суду апеляційної інстанції щодо перевірки вироків та ¬ухвал суду першої інстанції про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру є перевірочна контрольною, а за змістом вона може бути або здійсненням судового розгляду та вирішенням справи (правосуддям), або судового контролю».

Спірним є питання про здійснення правосуддя у стадії провадження в суді касаційної інстанції, зважаючи на перевірочний характер дій суду та нормативні обмеження щодо дослідження доказів у цій стадії (ч. 1 ст. 433 КПК України).

Отже, функція правосуддя буде здійснюватися при перегляді за ново виявленими обставинами судового рішення судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Тобто, у цих стадіях реалізація функції правосуддя не відбувається. На основі викладеного можна зробити такі висновки: правосуддя є основною кримінально-процесуальною функцією, яку здійснює суд через реалізацію в установленій законом процесуальній формі повноважень щодо з'ясування обставин, що підлягають доказуванню, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, і вирішення кримінального позову з ухваленням законного, обґрунтованого і справедливого судового рішення.

Розвиток господарського процесуального права (далі - ГПП) як галузі права залежить від відповідних умов національної та світової економіки, правового розвитку держави. У процесі перетворення сфери судового захисту на засадах ідеї стандартизації прав і свобод людини важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд.

Сучасні правові реалії характеризуються домінуванням численних правотворчих дій щодо прикладних аспектів у процесі еволюції концепцій прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів здійснення правосуддя. Однак така стратегія не враховує об'єктивну закономірність відображення відповідних змін, зокрема, на системо утворюючі ознаки галузі ГПП.

Тому в питаннях забезпечення функціонального змісту господарського судочинства, порядок здійснення якого врегульовано ГПП, закономірно має бути враховано стан загальнотеоретичних категорій, до яких відносяться й відповідні функції.

Однак питання функцій ГПП в національних підручниках, наукових посібниках сьогодення висвітлено в загальній формі. Розширення й ускладнення суспільних відносин, які виступають об'єктом ГПП, ідеологічна зміна концепції судового захисту на засадах справедливості зумовлюють необхідність формуванням нових підходів до розуміння функцій і сутності цієї галузі.

Історично щодо необхідності впорядкувати за допомогою спеціальних юридичних засобів певну частину відносин, опосередковуючи дозвіл та усунення аномальних, конфліктних проявів матеріальних відносин, виникає особлива форма державної діяльності - процесуальна діяльність (процес).

У результаті дії законів диференціації та спеціалізації ця форма діяльності стає прерогативою й починає здійснюватися так званими юрисдикційними, переважно судовими органами. ГПП саме забезпечує необхідний юридичний режим вирішення конфліктних проявів спірних господарських правовідносин у порядку здійснення господарського судочинства. Господарське процесуальне право - це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя в справах, що виникають зі спірних господарських правовідносин із підстав, зазначених законодавством.

Крім того, визначення демонструє існування постійних генетичних і функціональних зв'язків між господарським та господарським процесуальним правом. Також існує думка, що предметом господарського процесуального права як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи, віднесені до компетенції господарських судів . Господарське процесуальне право визначають як сукупність правових норм, які регулюють порядок здійснення господарського судочинства.

Однак, незважаючи на деякі відмінності у визначеннях, можна стверджувати залежність існування ГПП від соціальної потреби усувати та вирішувати «аномальний» прояв господарських відносин.

Дійсно, стрімкість розвитку господарських відносин, зміна господарського права породжує різноплановість численних господарських спорів та інших правових питань. ГПП як регулятор сфери захисту прав у випадку їх порушення чи оспорювання збалансовано повинне реагувати та відповідати новим обставинам.

Також роль ГПП збільшується в умовах поширення гуманістичного розуміння права та переосмислення моделі правосуддя крізь призму міжнародного постулату справедливості, яка закладена насамперед у Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.

Елементи права, зокрема розмірність, рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України .

Таке розуміння справедливості дає підстави для застосування її як правової категорії з властивостями прямої дії, зокрема, у судовій практиці. Таким чином, головна соціальна роль ГПП проявляється в такій діяльності: у вирішенні конфліктів у сфері господарських та інших правовідносин; у забезпеченні справедливого судового захисту порушених або оспорюваних прав та інтересів; у відповідності й достатності правого регулювання в кожному випадку.

Сама соціальна роль права найповніше виявляє себе в його функціях .

Таким чином, правовий вплив (регулювання) проявляється як у суто нормативній формі, такі і в ненормативній. При цьому, правове регулювання як спеціально-юридичний вплив у будь-якому випадку пов'язане зі встановленням конкретних прав та обов'язків суб'єктів, із прямими приписами про належне й можливе, а правовий вплив - не завжди.

Якщо перше означає здійснення правових норм через правовідносини, то друге - не обов'язково. Звідси - правове регулювання завжди означає також правовий вплив, проте правовий вплив не завжди означає свідоме нормування суспільних відносин.

У цьому сенсі регулювання є лише однією з форм впливу права на соціальні зв'язки, що охоплює далеко не всі інші його форми . Природа ГПП, безумовно, також має свій прояв як соціального, так і нормативного регулятора.

Висновки

Насамкінець зазначимо, що вивчення самого правосуддя як діяльності органів судової влади, змісту правосуддя і його функцій необхідне для вдосконалення як на теоретичному, так і на практичному рівнях деяких аспектів діяльності органів судової влади.

Судову владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно - розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.

Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

В контексті питань, розглянутих в лекції, важливим є проведення диференціації між такими близькими по значенню, але не синонімічними поняттями, як «судова влада», «правосуддя» і «судочинство».

Правосуддя - це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.

На відміну від правосуддя, судова влада - це права судових органів, якими вони наділені по закону, можливість здійснювати широкі юрисдикційні повноваження; це правовий статус судів, їх місце як особливих органів державної влади. І, крім того, термін «судова влада» включає в себе також само здійснення владних судівських повноважень.

Таким чином, здійснення судової влади значно ширше правосуддя, так як судова влада проявляється в багатьох інших діях суду. Так, усі суди та судові структури зобов'язані узагальнювати судову практику, аналізувати судову статистику. Голови усіх судів вносять в державні органи, установи, організації, посадовим особам подання про усунення порушень закону, причин та умов, що сприяли скоєною злочину. Ці акти зобов'язують тих, кому вони спрямовані, здійснювати відповідні заходи по усуненню зазначених порушень.

Усі зазначені повноваження судів є проявами судової влади, але виходять за рамки правосуддя.

З цього можна зробити висновок про те, що правосуддя - це лише один із засобів здійснення судової влади. Правосуддя треба розглядати в традиційному розумінні цього терміну - як діяльність судів загальної юрисдикції по розгляду і вирішенню цивільних, господарських, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення.

Що стосується терміну «судочинство», то під ним розуміється діяльність судів по розгляду та вирішенню справ, віднесених до їх відома, а також дії інших суб'єктів, які реалізують свої права та обов'язки, вступають у процесуальні відносини з судом (по кримінальним справам - також з органами дізнання, досудового слідства і прокурором). Так, наприклад, кожний громадянин може звернутися до суду з позовом про відшкодування йому матеріальної шкоди та ін.. Всі ці дії є складовою частиною судочинства, але не правосуддя, яке вповноважений здійснювати тільки суд.

Тому судочинство - поняття більш широке, ніж правосуддя.

Термін «судочинство» в законодавчих актах, науковій, учбовій літературі застосовується разом з терміном «процес».

Список використаних джерел

1. Конституція України: Закон від 28 червня 1996 р. № 254к/96. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141(в редакції від 01.01.2020).

2. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон від 11.04.2021р. № 2747-IV. Відомості Верховної Ради України. 2005, № 35-36, № 37, ст.446.

3. Господарський процесуальний кодекс України: Закон від 16.08.2020 р. № 1798-XII. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 6. Ст. 327.

4. Цивільний кодекс України: Закон від 01.01.2021 р. № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. №№ 40-44. ст.356.

5. Закон України «Про Конституційний Суд України» : Закон від 11.04.2021 р . № 2136-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2017, № 35, ст.376 .

6. Кримінальний кодекс України: Закон від 17.04.2021р. № 2341-III. Відомості Верховної Ради України. 2001, № 25-26, ст.131.

7. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» : Закон від 10.12.2020 р. № 1402-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016, № 31, ст.545.

8. Альперт С.А. Кримінально-процесуальні функції: поняття, система, суб'єкти: конспект лекцій / С.А. Альперт. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 1995. - 28 с.

9. Балюк І.А. Господарське процесуальне право : [навч.-метод. посібник] / І.А. Балюк. - К. : КНЕУ, 2002. - 248 с.

10. Гловюк І.В. Кримінально-процесуальні функції: теорія, методологія та практика реалізації на основі положень Кримінального процесуального кодексу України 2012 р.: монографія / І.В. Гловюк. - Одеса: Юрид. літ., 2015. - 712 с.

11. Городовенко В. Про становище незалежної судової влади // Право України. - 2002. - №9. - С.120-123.

12. Грошевий Ю.М. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність / Ю.М. Грошевий // Вісник Акад. правових наук України. - 2003. - № 2/3 (33/34). - С. 686?698.

13. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні. - К.: Ін Юре. - 1997. - 20 с.

14. Загальна теорія держави і права : [підручник] / М.В. Цвік, О.В. Петришин. - Х. : Право, 2009. - 572 с.

15. Кашка О.С. Повноваження суду апеляційної інстанції з перегляду судових рішень у кримінальному процесі України: монографія / О.С. Кашка; за ред. О.Ю. Костюченко. - К.: Алерта, 2015. - 630 с.

16. Кельман М.С. Загальна теорія держави і права : [підручник] / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. - К. : Кондор, 2006. - 477 с.

17. Кримінальний процес: підручник / Ю.М. Грошевий, В.Я. Тацій, А.Р. Туманянц та ін.; за ред. В.Я. Тація, Ю.М. Грошевого, О.В. Капліної, О.Г. Шило. - Х.: Право, 2013. - 824 с.

18. Лебедев В. Прозрачность судебной власти // Человек и закон. - 2000. - №1. - С.14-20.

19. Марочкин И.Е. Ценность судебной власти // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. Зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип.60. - С.177-182.

20. Петрухин И.Л. Теоретические основы реформы уголовного процесса России: [в 2 ч.] / И.Л. Петрухин. - М.: Проспект, 2004. - Ч. 1. - 221 с.

21. Півненко В. Щодо завдань, функцій та незалежності органів судової влади // Вісник прокуратури. - 2002. - №2(14). - С.17-21.

22. Попелюшко В. Слідчий суддя у кримінальному провадженні: процесуальний статус та процесуальні функції / В. Попелюшко // Право України. - 2013. - № 11. - С. 145?153.

23. Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному судочинстві України: правові, теоретичні та прикладні проблеми: монографія / В.О. Попелюшко. - Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2009. - 634 с.

24. Савенко М.Є. Процесуальні функції суду у кримінальному судочинстві на стадіях досудового слідства та судового розгляду / М.Є. Савенко // Університетські наукові записки. - 2006. - № 2 (18). - С. 279?284.

25. Салищева Н.Г., Хаманева Н.Ю. Исполнительная и судебная ветви власти: соотношение и взаимодействие // Государство и право. - 2000. - №1. - С.35-42

26. Сидоров І. Поняття функцій судів загальної юрисдикції // Вісник прокуратури. - 2003. - №1(19). - С.97-102.

27. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. - Харьков: Консум, Университет внутренних дел. - 2000. - 704 с.

28. Скомороха В. Окремі питання поділу влади, визначення державної та судової влади, незалежності судової влади // Вісник Верховного Суду України. - 2000. - №1. - С.52-67.

29. Скорченко Ю.В. Деякі проблеми зміцнення судової гілки влади // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - №2(36). - С.33- 35.

30. Скрипнюк В.М. Методологічні аспекти структурно-функціонального аналізу судової влади // Острозька академія: Наукові записки. Серія «Право». - Острог: НаУ «ОА». - 2002. - С.75-77.

31. Тимченко С.М. Судові та правоохоронні органи України: навч. посіб. / С.М. Тимченко. - К.: Центр навч. літ-ри, 2004. - 304 с.

32. Чернадчук В.Д. Господарське процесуальне право : [підручник] / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук'янець. - 2-ге вид., перероб. і допов. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2008. - 378 с.

33. Шевчук М.І. Функції суду в сучасному кримінальному провадженні України / М.І. Шевчук // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2014. - Вип. 59. - С. 370?378.

34. Юридична енциклопедія: [в 6 т.] / [редкол. Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін.] - К.: Вид-во «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана, 1998. - Т. 5: П-С. - 2003. - 736 c.

Размещено на Allbest.ru