Про напрями вдосконалення механізму кримінально-правової охорони довкілля (на замітку розробникам нового Кримінального кодексу України)

Key words: crimes against the environment, torts of creating danger, intent, negligence, differentiation of criminal liability, penalization, punishment, sanction.

Вступ

У нормах Конституції України закріплено засадничі положення про те, що: кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50); забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави (ст. 16). Незважаючи на наявність цих конституційних імперативів, ситуацію, що склалась наразі у сфері охорони довкілля в Україні, є підстави визнати критичною. Цей невтішний висновок підтверджується офіційними даними, зокрема такими: 2/3 населення проживає на територіях, де стан атмосферного повітря не відповідає гігієнічним нормативам; підземні води за своєю якістю не відповідають установленим вимогам до джерел водопостачання, що пов'язано передусім з антропогенним забрудненням; водною та вітровою ерозією уражені близько 57 % території; забрудненими є орієнтовно 20 % земель¹. При цьому особливе занепокоєння викликає той факт, що, на відміну від багатьох інших країн, в яких наявність подібних проблем насамперед пов'язується з глобальними змінами клімату, катастрофічний стан довкілля в Україні передусім викликаний негативним антропогенним впливом людини Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року: Закон України від 28 лютого 2019 р. № 2697-УШ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19 (дата зве-рнення: 15.05.2020). Матус С. А., Левіна Г. М., Карпюк Т. С., Денищик О. Ю. Базове дослідження стану та напрямів ро-звитку екологічної політики України та перспектив посилення участі організацій громадянського суспільства у розробці та впровадженні політик, дружніх до довкілля: аналітичний звіт. Київ: Міжнародний фонд «Від-родження», 2019. 117 с. URL: https://www.irf.ua/wp-content/uploads/2019/12/baseline-research_report_ publish- ing-dec-2019.pdf (дата звернення: 15.05.2020)..

За таких обставин очевидною є важливість створення ефективного механізму протидії різноманітним порушенням екологічного законодавства. Важливою складовою цього механізму повинен був стати ухвалений 5 квітня 2001 р. Кримінальний кодекс України (далі - КК України), положення якого мали надати правозастосувачам можливість здійснювати належне кримінально-правове реагування на найнебезпечніші правопорушення проти довкілля. Відповіддю законодавця на постійно зростаючі кількість і масштаби різноманітних екологічних проблем стало виокремлення в межах КК України такого структурного підрозділу, як розділ VIII Особливої частини «Злочини проти довкілля».

Проте, як це не парадоксально, згадане кримінально-правове реагування, не кажучи вже про інші проблеми правозастосування, не відзначається інтенсивністю (щоб не сказати - носить поодинокий характер). Так, аналіз статистичних даних про кількість злочинів проти довкілля свідчить, за підрахунками Ю. А. Турлової, про те, що їхня частка в загальній структурі злочинності є стабільно незначною, коливаючись у межах від 0,28 % до 0,67 % Турлова Ю. А. Протидія екологічній злочинності в Україні: кримінологічні та кримінально-правові засади: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2018. С. 79, 355.. Не можемо не відмітити і кричущу нерівномірність у застосуванні статей розділу VIII Особливої частини КК України: за інформацією Верховного Суду, із 1323 засуджених протягом 2018-2019 рр. за злочини проти довкілля 213 осіб (або 16 % від усіх осіб, засуджених за ці злочини) зазнали кримінальної відповідальності за порушення правил охорони або використання надр (ст. 240 КК України), 583 особи (або 44 %) - за незаконну порубку лісу (ст. 246 КК України), 482 особи (або 36,5 %) - за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 КК України). Усього 0,6 % від усіх засуджених за злочини проти довкілля припадає на тих, хто був засуджений за злочини, пов'язані із забрудненням довкілля; близько ж половини заборон, розміщених у розділі VIII Особливої частини КК України, протягом вказаного періоду взагалі не застосовувались Стан здійснення правосуддя у кримінальних провадженнях та справах про адміністративні право-

порушення судами загальної юрисдикції у 2019 році. Опрацьовано статистичні дані Державної судової адмі-ністрації України, Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Київ: Верховний Суд, 2020. С. 75. иЯЬ: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Zbirka_analit_tablic_2019.pdf (дата звернення:

15.05.2020).. До слова подібна невтішна картина спостерігалась і в минулі роки Дудоров О. О., Каменський Д. В., Комарницький В. М., Комарницький М. В. та ін. Злочини проти довкілля: кримінально-правова характеристика: практичний посібник / за ред. О. О. Дудорова. Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2014. С. 14-15.. Ці показники гостро дисонують з наведеними відомостями про стан дотримання законності у відповідній сфері, зайвий раз си- гналізуючи про вади кримінально-правової охорони довкілля.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика кримінальної відповідальності за злочини проти довкілля у доктрині України належить до числа активно досліджуваних. Помітним внеском у її розроблення є праці таких науковців, як С. Б. Гавриш, Т. В. Корнякова, В. В. Локтіонова, В. К. Матвійчук, П. В. Мельник, І. І. Митрофанов, В. О. Навроцький, Н. В. Нетеса, Є. О. Письменський, А. М. Притула, Ю. А. Турлова, А. М. Шульга та ін. Незважаючи на позначену доктринальну активність, мусимо констатувати, що більшість робіт названих авторів або присвячувались окремим аспектам аналізованої проблематики, у зв'язку з чим позбавлені вкрай бажаного комплексного і наскрізного характеру, або виконувались ще у позаминулому - початку минулого десятиріччя, через що не враховують останні тенденції у вітчизняних законотворчості та правозастосуванні, а також новітній зарубіжний досвід. Своєчасність звернення до обраної кримінально-правової проблематики посилюється й у зв'язку з триваючою роботою над проектом нового КК України.

Метою пропонованої статті є визначення основних напрямів удосконалення механізму кримінально-правової охорони довкілля в сучасній Україні. Автори цих рядків є прибічниками теоретичної позиції, згідно з якою механізм кримінально-правової охорони певних соціальних цінностей може бути представлений як сукупність двох аспектів - «загальнорегулятивного» і «традиційного»: перший аспект передбачає встановлення конкретної кримінально- правової заборони та її дотримання суб'єктами правовідносин, а другий - порушення кримінально-правової заборони, за чим слідує офіційна кримінально-правова оцінка такого порушення, обрання конкретного заходу кримінально-правового впливу і застосування його до порушника Кримінальне право України: Особлива частина: підручник для студентів юрид. вузів і фак. / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, С. Я. Лихова та ін.; за ред. П. С. Матишевського, С. С. Яценка, П. П. Андрушка. Київ: Юрінком Інтер, 1999. С. 141.. Йтиметься, таким чином, про основні напрями удосконалення ключового елементу зазначеного кримінально-правового механізму - КК України у частині регламентації відповідальності за злочини проти довкілля.

Результати дослідження

кримінальний правовий охорона довкілля

Одразу хотіли б зазначити, що одним із таких напрямів, на наше переконання, має стати відмова від законодавчої конструкції «створення небезпеки для життя, здоров'я людей чи довкілля», наразі використаної у низці норм розділу VIII Особливої частини КК України (частини перші статей 239, 239¹, 240, 241, 242, 243, 244, 253).

Цікаво, що Конвенція РЄ про захист довкілля засобами кримінального права, прийнята 4 листопада 1998 р. у Страсбурзі і підписана Україною 24 січня 2006 р. Конвенция о защите окружающей среды посредством уголовного права (ETS № 172). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_560 (дата звернення: 15.05.2020). (а фахівці відзначають позитивну роль цієї Конвенції у реформуванні кримінально-екологічного законодавства фактично у всьому світі), рекомендує активніше використовувати конструкцію складів поставлення у небезпеку та поєднувати її з матеріальними і формальними складами злочинів задля підвищення профілактичного потенціалу кримінально-правових заборон. Подібну рекомендацію містить і такий міжнародно-правовий документ, як Рамкове рішення Ради ЄС «Про кримінально-правову охорону навколишнього середовища» Council Framework Decision 2003/80/JHA of 27 January 2003 on the protection of the environment through criminal law. Judgment of the Court (Grand Chamber) 13 September 2005 In Case C-176/03. Official Jour-nal of the European Union. 2005. 10 December. C. 315/2.. Пояснюючи те, чому в чинному КК Україна частину злочинів проти довкілля описано як делікти створення небезпеки, С. Б. Гавриш так само наголошує на високій превентивності кримінального закону в цій частині. «Звертатись до такої конструкції слід переважно в злочинах проти екобезпеки, де характер, тяжкість і масштаби шкоди здебільшого спрогнозувати важко, крім того, вона настає в основному у віддаленому майбутньому і т. д.» Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. Київ: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2002. С. 379..

Реалії життя (правозастосування), однак, не підтвердили слушність цих теоретичних міркувань. На підставі окремого дослідження, у межах якого було піддано критичному аналізу матеріали судової практики, враховано здобутки кримінально-правової доктрини і зарубіжний досвід Дудоров О. О., Мовчан Р. О. Земельні злочини екологічної спрямованості: від деліктів створення небезпеки до оптимальної законодавчої моделі. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. № 1. С. 120-130. URL: http://lsej.org.ua/1_2020/31.pdf (дата звернення: 15.05.2020). Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: монографія. Київ: Юрисконсульт, 2006. С. 9., нам, як видається, вдалось підтвердити слушність наукової гіпотези про недоцільність нормативного описання частини злочинів проти довкілля як деліктів створення небезпеки. Водночас ми зробили застереження про те, що цей підхід не може вважатись беззаперечно прийнятним для легального описання кримінально караних діянь інших видів (проти життя та здоров'я особи, громадської безпеки, безпеки руху та експлуатації транспорту, безпеки виробництва, здоров'я населення тощо). Адже кваліфікована відповідь на питання про доцільність конструювання складів тих чи інших кримінальних правопорушень як деліктів створення небезпеки може бути отримана лише за результатами самостійних наукових досліджень, під час яких, серед іншого, має з'ясовуватись, наскільки успішно застосовується на практиці відповідна законодавча конструкція, відображаючи життєві реалії, що потребують кримінально-правової оцінки.

Продовжуючи визначати основні напрями вдосконалення кримінального законодавства України про відповідальність за делікти проти довкілля, відзначимо, що ще одним із таких напрямів має стати диференціація відповідальності за умисні та необережні прояви забруднення елементів довкілля.

Ще в 2006 р. у передмові до монографії М. І. Хавронюка «Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи» Ю. В. Баулін акцентував увагу на тому, що, з огляду на обраний Україною курс на євроінтеграцію та взяті на себе відповідні зобов'язання, вивчення стану і перспектив кримінального законодавства держав континентальної Європи становить не лише науковий, а й суто прагматичний інтерес¹¹. У подібному руслі згодом висловилась С. Я. Лихова, зауваживши, що насамперед треба аналізувати кримінальне законодавство держав-учасниць ЄС, оскільки ця міжнародна організація здійснює істотний вплив на законодавство не лише держав-учасниць ЄС, а й інших країн, включаючи Україну Лихова С. Порівняльне кримінальне право: методика викладання та застосування в наукових дос-лідженнях. Порівняльне правознавство. 2013. № 1-2. С. 490.. Викладені міркування набули особливого звучання після 27 червня 2014 р. - дати підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. У преамбулі до цього доленосного документа, ратифікованого Україною 16 вересня 2014 р., зазначається, що подальша політична асоціація та економічна інтеграція України з ЄС безпосередньо залежатиме від прогресу України в наближенні з ЄС у політичній, економічній та правовій сферах.

Враховуючи сказане, стає очевидним, що при розробленні пропозицій стосовно вдосконалення національного законодавства вітчизняні дослідники мають аналізувати на предмет його можливого використання в Україні позитивний досвід європейських країн (передусім представників романо- германської правової сім'ї) щодо кримінально-правового забезпечення протидії певним негативним проявам, включаючи посягання на довкілля.

Опрацювавши відповідний зарубіжний досвід, ми виявили низку таких положень, серед яких найбільший інтерес викликав притаманний законодавству багатьох європейських держав диференційований підхід до регламентації кримінальної відповідальності за умисне та необережне заподіяння шкоди елементам довкілля. Наприклад, якщо за умисне забруднення природних ресурсів КК Австрії передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років (§ 180), то за необережне - лише до одного року (§ 181) Criminal Code of the Republic of Austria (German version). URL: https://www.legislationline.org/ down- load/id/8407/file/Austria_CC_1974_am2019_de.pdf (дата звернення: 15.05.2020).. У КК ФРН санкція за умисне забруднення ґрунту передбачає позбавлення волі на строк до п'яти років або грошовий штраф (ч. 1 § 324-а), а за необережне - до трьох років або грошовий штраф (ч. 3 § 324-а). Подібна істотна різниця в караності притаманна санкціям, передбаченим, зокрема, за забруднення водоймищ, забруднення повітря, спричинення шуму, вібрації та неіонізуючого випромінювання, недозволене поводження з відходами, недозволене поводження з радіоактивними речовинами та іншими небезпечними товарами і вантажами, загрози для територій, що потребують захисту (§§ 324, 325, 325а, 326, 328, 329 КК ФРН, відповідно) German Criminal Code. URL: https://www.legislationline.org/download/ id/8253/file/Germany_CC%20 am2019_de.pdf (дата звернення: 15.05.2020); Карне законодавство ФРН. Переклад. Київ: ВАТТЕ, 2016. С. 323-332.. Крім інших країн «германської» групи кримінального права (Естонія, Ліхтенштейн, Швейцарія), подібний підхід сприйнятий і парламентаріями Литви, Нідерландів, Португалії, Туреччини, більшості держав Центральної Європи (Болгарія, Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія), а також країн «югославської» групи континентальної кримінально- правової сім'ї (Македонія, Сербія, Словенія, Хорватія, Чорногорія).

Таке саме спостереження робить О. Л. Дубовик, зазначаючи, що у текстах присвячених екологічним злочинам норм, розміщених у кримінальних законах більшості європейських держав, чітко позначені і розмежовані форми вини; причому за умисно вчинені злочини передбачено суворіші санкції; злочини ж через необережність зазвичай описуються в окремих частинах статей Дубовик О. Л. Уголовное право и экология. Актуальные проблемы теории и практики: сборник очерков / под ред. В. В. Лунеева. Москва: Изд-во Юрайт, 2010. С. 674.. Аналізуючи КК Іспанії в частині регламентації відповідальності за екологічні злочини, Ю. А. Турлова привертає увагу до встановлення достатньо чіткої градації покарання за такі злочини залежно від форми вини. Так, ст. 331 КК Іспанії вказує на те, що за діяння, передбачені в цій главі, покарання призначається на один щабель нижче, якщо вони були вчинені з грубої необережності. Констатується і втілене в КК ФРН специфічне ставлення до криміналізації необережних екологічних злочинів Турлова Ю. А. Протидія екологічній злочинності в Україні: кримінологічні та кримінально-правові засади: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08. С. 337, 340-341..

Натомість у нормах розділу УІІІ Особливої частини КК України (його статті 239, 241-245) відповідальність за умисне і необережне забруднення (псування) окремих елементів довкілля (земель, атмосферного повітря, води, рослинного світу) уніфіковано. З приводу такого законодавчого вирішення розглядуваної кримінально-правової проблеми С. Б. Гавриш пише: «Це відображає один із принципів нашого кримінального законодавства, на якому переважно вибудована концепція відповідальності за умисні та необережні злочини, принцип тарифікації (прирівнювання, порівнювання) умислу та необережності... Що стосується злочинів проти довкілля, особливо у сфері екобезпеки, де можуть настати тяжкі й особливо тяжкі невідворотні наслідки, збереження паритету форм вини цілком обґрунтовано» Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. Київ: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 2002. С. 379.. Подібним чином розмірковує В. К. Матвійчук, який на початку розгорнутого аналізу суб'єктивної сторони злочинів проти навколишнього природного середовища зазначає, що деякі вчені безумовно беруть до уваги існуюче уявлення про підвищену небезпеку умислу порівняно з необережністю, а це не завжди виправдано у вказаних злочинах Матвійчук В. К. Теоретичні та прикладні проблеми кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища: монографія. Київ: Національна академія управління, 2011.С. 224.. Проте надалі відповідних пояснень науковець не робить, а із сформульованих ним пропозицій de lege ferenda випливає, що В. К. Матвійчука загалом влаштовує ситуація, відображена в розділі VIII Особливої частини КК України.

Попри наявність наведеної доктринальної аргументації (необхідність дотримання принципу тарифікації) мотиви аналізованого законодавчого рішення, на нашу думку, передусім варто пов'язувати з тим, що при розробленні та ухваленні чинного КК України головним чином враховувався не згаданий європейський досвід, а досвід країн «групи СНД». У багатьох випадках за взірець брався Модельний КК для країн СНД, схвалений Міжпарламентською асамблеєю держав-членів СНД 17 лютого 1996 р., положення якого не передбачають диференціації відповідальності за умисне та необережне забруднення природних ресурсів (статті 222-226) Модельный Уголовный Кодекс для государств-участников Содружества Независимых Государств. URL: https://www.icrc.org/rus/assets/files/other/crim.pdf (дата звернення: 15.05.2020). І це при тому, що ідея диференціації кримінальної відповідальності залежно від тяжкості вчиненого злочину та низки інших обставин проголошувалась однією з визначальних при розробленні згаданого документа.

Оцінюючи виправданість аналізованого законодавчого конструювання частини заборон, присвячених злочинам проти довкілля, необхідно пам'ятати про таку властивість кримінального права, як справедливість. Принцип справедливості є ключовим для кримінального права, на ньому має ґрунтуватись закон, а не навпаки: законне те, що справедливе. Однією ж із складових справедливості є те, що за умисний злочин має передбачатись суворіше покарання порівняно з караністю необережного злочину Лесниевски-Костарева Т. А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодатель-ная практика. 2-е изд., перераб. и доп. Москва: Изд-во НОРМА, 2000. С. 9. Кудрявцев В. Н., Дагель П. С., Злобин Г. А. и др. Основания уголовно-правового запрета. Криминализация и декриминализация: монография / под ред. В. Н. Кудрявцева, А. М. Яковлева. Москва: Наука, 1982. С. 240-241.. Погоджуємось з О. І. Рарогом, який зазначає: якщо в соціальному сенсі, тобто на статистичному рівні можна вести мову про більшу суспільну небезпеку необережних злочинів (в цьому плані теза про тяжкість шкідливих наслідків масштабних необережних злочинів проти довкілля, тобто необережної екологічної злочинності навряд чи може оспорюватись - О. Д., Р. М.), то при розгляді необережних злочинів на індивідуальному рівні стає очевидним, що необережність є менш небезпечною формою вини Рарог А. И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. Санкт-Петербург: Юридический центр Пресс, 2002. С. 105.. На підставі поглибленого кримінологічного дослідження проблем необережної злочинності такий саме висновок зробив А. П. Закалюк: «... з огляду на характер психологічного ставлення, яким воно є за необережного злочину, його з цього боку слід визнати менш суспільно небезпечним, ніж за умисного злочину» Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. Київ: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. С. 659.. Подібні висловлювання свого часу звучали з вуст П. С. Дагеля, який писав, що не можна не помічати істотних відмінностей необережних злочинів від умисних. Суспільна небезпека осіб, які вчиняють умисні злочини, є незрівнянно вищою за суспільну небезпеку тих, хто вчиняє необережні злочини. За своїми морально-психологічними якостями і ступенем суспільної небезпеки особи, які вчинили необережні злочини, не потребують таких саме суворих заходів покарання, як ті, хто вчинив умисні злочини, що потребує вимагає кримінально-правових санкцій Дагель П. С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы. Москва: Юрид. лит., 1977. С. 23, 107, 136.. Одним з основних принципів пеналізації Ю. А. Пономаренко слушно називає відповідність (співмірність) між ступенем суспільної небезпечності злочину та ступенем суворості покарань, що встановлюються за його вчинення, а одним з основних правил пеналізації - неможливість об'єднання в одній санкції покарань за злочини різної суспільної небезпечності Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Харків: Право, 2016. Т. 17: Кримінальне право / редкол.: В. Я. Тацій (голова), В. І. Борисов (заст. голови) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. 2017. С. 669.. Дотримуючись концепції суб'єктивного інкримінування і беручи до уваги принципову різницю в соціально-політичній суті та юридичній природі умисних та необережних злочинів, не можна в одній статті кримінального закону передбачати відповідальність за умисний і необережний злочин Нерсесян В. А. Неосторожная вина: проблемы и решения. Государство и право. 2000. № 4. С. 62..

Наводити подібні аксіоматичні положення, з яких випливає невдалість рішення нашого законодавця уніфікувати кримінальну відповідальність за умисне і необережне забруднення (псування) окремих елементів довкілля, можна і надалі. Звичайно, при бажанні у викладених вище висловлюваннях вчених можна помітити певні термінологічні відмінності, однак для вирішення прагматичних завдань поліпшення КК України ми не вважаємо їх принциповими. Виходимо з усталеного підходу, згідно з яким суспільна небезпека як ознака поняття злочину є об'єктивно-суб'єктивною категорією, що визначається низкою факторів, зокрема значущістю об'єкта кримінально-правової охорони, тяжкістю наслідків, способом дії, стадією вчинення діяння, формою вини. При визначенні суспільної небезпеки злочину не повинні ігноруватись і властивості його суб'єкта.

Якщо з урахуванням викладеного вище звернутись, наприклад, до проблематики кримінально-правової охорони порядку поводження із землями, то слід відзначити, що не можуть вважатись однаково суспільно небезпечними, наприклад, з одного боку, дії водія самоскиду, який, чітко усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, складує відходи на земельній ділянці задля економії часу та коштів, а, з іншого, діяння особи, яка через недбале ставлення до своїх обов'язків допустила забруднення або псування земель (це стосується й інших кримінально караних діянь проти довкілля). Очевидно і те, що, діяння особи, яка не здійснила належного контролю за діяльністю підлеглих працівників, внаслідок чого було знято поверхневий шар ґрунту, є менш суспільно небезпечним за випадок, коли особа умисно знімає той саме поверхневий шар ґрунту.

Тому вважаємо за доцільне у поліпшеній ст. 239 КК України регламентувати відповідальність саме і тільки за умисне забруднення або псування земель, водночас доповнивши цей Кодекс статтею 239³ «Необережне забруднення або псування земель»; розміщенні в цих кримінально-правових заборонах санкції мають відрізнятись (це є темою окремої розмови). Зрозуміло, що такого роду пропозиції не позбавлені сенсу, якщо в новому КК України втілюватиметься традиційний для вітчизняного кримінального законодавства (і не лише для нього) підхід, згідно з яким форма вини або безпосередньо вказується у диспозиції норми Особливої частини КК, або (за відсутності такої вказівки) встановлюється шляхом тлумачення кримінального закону.

Суть принципово іншого підходу до визначення кола необережних діянь, що тягнуть кримінальну відповідальність, відомого сучасному законодавству багатьох зарубіжних країн, полягає в наявності у загальній частині спеціального застереження, згідно з яким діяння, вчинені через необережність, караються як злочини лише у випадках прямої вказівки на це в особливій частині кримінального закону (наприклад, § 7 КК Австрії, ст. 11 КК Болгарії, § 19 КК Данії, ст. 12 КК Іспанії, ст. 42 КК Італії, ст. 15 КК КНР, ст. 16 КК Литви, ст. 24 КК РФ, § 15 КК ФРН, ст. 18 КК Швейцарії, ст. 2 глави 1 КК Швеції, ст. 121³ КК Франції). Такий підхід вважається серйозною правовою гарантією проти поширювального тлумачення кримінального закону, дозволяє зробити останній більш лаконічним і зрозумілим, сприяє однаковому застосуванню кримінально-правових норм. Щоправда, включення до Загальної частини КК України подібного застереження зобов'язуватиме ретельним чином переглянути всю його Особливу частину на предмет визначення того, які саме вчинені через необережність діяння визнаватимуться кримінальними правопорушеннями. А це, своєю чергою, вимагає знайти оптимальне співвідношення між, з одного боку, світовою тенденцією до збільшення кількості кримінально-правових заборон на вчинення необережних злочинів та, з іншого, заснованою на гуманізмі ідеєю декриміналізації частини передбачених КК України необережних злочинів Дудоров О. О. Вибрані праці з кримінального права / переднє слово д-ра юрид. наук, проф. В. О. Навроцького. Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2010. С. 351..

Водночас вважаємо, що згадана проблема, стосуючись значною мірою законодавчої техніки, не може із змістовної точки зору зашкодити реалізації обстоюваної нами ідеї диференціації кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди окремим складовим довкілля залежно від форми вини. Варто відзначити і те, що юридичній літературі ця ідея час від часу висловлюється.

Так, з урахуванням особливої екологічної, наукової, рекреаційної, освітньо-виховної та іншої цінності територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду (далі - ПЗФ) О. М. Ковтун у 2010 р. висунула пропозицію запровадити кримінальну відповідальність і за необережне знищення чи пошкодження таких територій та об'єктів Ковтун О. М. Правова охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду України: навч. посібник. Київ: Прецедент, 2010. С. 163, 169.. Щоправда, із висловлювань згаданої авторки не зовсім зрозуміло, яким чином цю конструктивну ідею варто реалізовувати. Адже це можна зробити і шляхом зміни ст. 252 КК України «Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду», доповнивши назву і ч. 1 цієї статті КК альтернативною вказівкою на необережну форму вини. Зрозуміло, що за такого варіанту вдосконалення кримінального закону останній в аналізованому аспекті не відрізнятиметься у кращий бік від статей 239, 241-245 КК України. Натомість В. І. Андрейцев, який висував ідею запровадження кримінальної відповідальності за порушення режиму використання та охорони об'єктів ПЗФ ще наприкінці 80-х років минулого століття, висловився за втілену в окремих частинах відповідної кримінально-правової заборони різну караність неумисного та умисного знищення та пошкодження вказаних об'єктів.

У подібному ключі запропонувала вдосконалювати кримінальний закон, присвячений знищенню та пошкодженню зазначених специфічних об'єктів довкілля, Ю. В. Рябченюк. На її думку, закріплена у ст. 252 КК України вказівка на виключно умисний характер знищення або пошкодження особливо охоронюваних природних територій та об'єктів значно звужує сферу застосування цієї кримінально-правової норми. Порушуючи відповідний режим, особа не завжди передбачає наслідки, але завжди за нею зберігається обов'язок та можливість їх передбачення. До того ж специфіка предмета злочину, передбаченого ст. 252 КК України, дозволяє констатувати, що навіть необережне їх знищення або пошкодження має достатній рівень суспільної небезпечності для визнання такої поведінки кримінально караною. На підставі цього у ч. 1 ст. 252 КК України запропоновано встановити відповідальність за порушення режиму територій та об'єктів ПЗФ, а також інших ключових територій екологічної мережі України, наслідком чого є зменшення або втрата їх особливої природоохоронної цінності. Зазначається, що суб'єктивна сторона складу цього злочину характеризуватиметься різним психічним ставленням особи до суспільно небезпечного діяння та до його наслідків: умисел щодо порушення режиму природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, та «Круглый стол»: проект Уголовного кодекса РСФСР и охрана окружающей среды. Вестник Московского ун-та. Сер. 11. Право. 1989. № 5. С. 37. непрямий умисел або необережність щодо зменшення або втрати їх особливої природоохоронної цінності. При цьому ч. 1 чинної редакції ст. 252 КК пропонується перетворити на її ч. 2, де закріпити відповідальність вже за умисне знищення або пошкодження територій та об'єктів ПЗФ, а також інших ключових територій екологічної мережі України Рябченюк Ю. В. Кримінальна відповідальність за умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. Харків, 2018. С. 160-161, 212-213..

У відгуку Є. О. Письменського як офіційного опонента на дисертацію Ю. В. Рябченюк констатується слушність пропозиції диференціювати кримінальну відповідальність за аналізоване посягання залежно від форми вини і водночас відзначається, що пропозиції здобувачки de lege ferenda є такими, що не дають можливості належним чином реалізувати цю конструктивну ідею. Так, вивчення ч. 1 ст. 252 КК України у пропонованій редакції не дозволяє однозначно стверджувати, що передбачений цією нормою злочин визнаватиметься необережним, що підтверджується і міркуваннями самої Ю. Л. Рябченюк. Закономірно виникає питання, в який спосіб мають розмежовуватись склади злочину, передбачені ч. 1 і ч. 2 пропонованої редакції ст. 252 КК України, адже їхні об'єкт та суб'єкт є ідентичними. З об'єктивної сторони вони також фактично характеризуються наявністю однакових ознак, зокрема це стосується суспільно небезпечних наслідків (наприклад, знищення окремих територій може здійснюватись через порушення режиму цих територій з настанням наслідку у виді втрати їхньої особливої природоохоронної цінності). Щодо суб'єктивної сторони, то умисна форма вини може бути притаманною обом складам злочинів (принаймні, незважаючи на певні суперечності з цього приводу, що містить текст дисертації, такий висновок можна зробити через тлумачення пропонованої авторської редакції ст. 252 КК України).

У черговий раз переконуємось у тому, що при розробленні проекту нового КК України навіть загалом слушні напрацювання кримінально-правової доктрини, без звернення до яких однозначно не обійтись, мають піддаватись ретельно-критичному аналізу.

Наведені вище аргументи схиляють до думки про те, що у новому КК України варто реалізувати ідею диференціації кримінальної відповідальності за забруднення (псування) природних ресурсів залежно від форми вини.

Визначення шляхів удосконалення кримінального законодавства України про відповідальність за делікти проти довкілля передбачає не лише поліпшення диспозицій відповідних кримінально-правових заборон, а й вирішення проблем пеналізації злочинів проти довкілля. Ми не втомлюємось повторювати, що нюанси кримінально-правової кваліфікації, тонкощі кримінально- правової характеристики окремих злочинів, інші проблеми Загальної та Особливої частин КК України - усе це значною мірою втрачає сенс, якщо за вчинений злочин не призначається справедливе покарання або якщо призначене покарання не виконується або виконується неналежним чином. Відтак наукова обґрунтованість побудови санкції кримінально-правової норми має не менше значення, ніж правильне конструювання її диспозиції. Для зручності аналізу проблем пеналізації (тобто діяльності законодавця із встановлення покарання) ми виокремили три відносно самостійні напрями.

1. Узгодження санкцій кримінально-правових норм і приведення їх у відповідність до суспільної небезпеки передбачених цими нормами діянь.

Традиційно одним із найголовніших правил побудови кримінально- правових санкцій є правило, згідно з яким санкція кожної кримінально- правової норми має відповідати суспільній небезпеці описуваного в її диспозиції діяння. Крім того, однією з науково обґрунтованих вимог до побудови санкцій є те, що конструкція санкції має бути узгодженою із санкціями, встановленими за вчинення інших, близьких за видом і характером злочинів Музика А. А., Горох О. П. Покарання за незаконний обіг наркотиків: монографія. Хмельницький: Вид-во Хмельницького університету управління та права, 2010. С. 85-86; Хавронюк М. І. Довідник з Особ-ливої частини Кримінального кодексу України. Київ: Істина, 2004. С. 99; Книженко О. О. Пам'ятка з питань конструювання кримінально-правових санкцій: довідкове видання. Київ: Альфа Реклама, 2018. С. 17..

Пригадується і висловлювання про те, що системність підходу передбачає слідування чітко визначеним єдиним принципам і правилам конструювання санкцій, виявленим на основі системного підходу до дослідження всього масиву санкцій за кваліфіковані види злочинів Лесниевски-Костарева Т. А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодатель-ная практика. 2-е изд., перераб. и доп. Москва: Изд-во НОРМА, 2000. С. 313-314..

Однак завдяки якраз системному аналізу статей, розташованих у розділі УШ Особливої частини КК України, ми можемо переконатись у цілковитій безсистемності, продемонстрованій законодавцем при побудові відповідних санкцій. М. І. Хавронюк, здійснивши одразу після набрання чинності КК України 2001 р. спеціальне дослідження проблеми класифікації злочинів за цим Кодексом, довів, що санкції, відіграючи роль формального класифікатора злочинів, у переважній більшості характеризуються довільністю і позбавлені наукової обґрунтованості Хавронюк М. І. Категорії злочинів і санкції Особливої частини КК: наукові дослідження та деякі висновки. / За ред. М. І. Мельника. // Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. К.: А.С.К. 2001. С. 211-276. Турлова Ю. А. Протидія екологічній злочинності в Україні: кримінологічні та кримінально-правові засади: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08. С. 318-334; Берднік І. В. Кримінально-правова охорона водних ресурсів: теоретичні та прикладні засади: монографія. Київ: Дакор, 2019. С. 271-288.. Як наслідок, вони нерідко дають спотворене уявлення про суспільну небезпеку того чи іншого злочину. З тих часів стан справ на краще не змінився, а точніше погіршився, що зайвий раз підтверджується проведеними в юридичній літературі аналізами проблем пеналізації та депе- налізації злочинів проти довкілля.

Зокрема, нам складно пояснити той факт, що у частинах других статей 239, 239¹ та 239² КК України, якими регламентовано відповідальність за діяння, що спричинили «загибель людей або інші тяжкі наслідки» («тяжкі наслідки»), як максимально суворе покарання передбачено позбавлення волі на строк до п'яти років у той час, як за порушення правил охорони або використання надр, що призвело до аналогічних наслідків (ч. 4 ст. 240 КК України), - сім років, за знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу (ч. 2 ст. 245 КК України) - 10 років, а за умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів ПЗФ (ч. 2 ст. 252 КК України) - 12 років позбавлення волі. Варто привернути увагу і до того, що за некваліфі- коване знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу (ч. 1 ст. 245 КК України) як одне з можливих (альтернативних) покарань фігурує позбавлення волі на строк від двох до п'яти років - покарання, аналогічне передбаченому згаданою вище ч. 2 ст. 239 КК України; за незаконне видобування, збут, придбання, передачу, пересилання, перевезення або переробку бурштину, якщо ці дії вчинено у значних розмірах (ч. 2 ст. 240¹ КК України), та за незаконну порубку або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу, що спричинило тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 246 КК України), - сім років позбавлення волі.

Зважаючи на це, у законодавця хотілося б дізнатись про таке:

- невже забруднення або псування земель, яке призвело до смерті людини, може вважатись хоча б приблизно співмірним за суспільною небезпекою із, наприклад, підпалом стерні, яке не спричинило жодних наслідків (санкції обох відповідних норм як найбільш суворе передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк від двох до п'яти років)?;

- невже забруднення або псування земель, яке призвело до смерті людини, є менш суспільно небезпечним, ніж незаконна порубка або незаконні перевезення, зберігання, або збут лісу, що призвело до матеріальної шкоди в розмірі, наприклад, 70 тис. грн., або незаконне придбання бурштину у розмірі, скажімо, 150 тис. грн. (санкції - від п'яти до сими років позбавлення волі та від чотирьох до сими років позбавлення волі з конфіскацією майна, відповідно)?;

- невже суспільна небезпека таких діянь, як знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу, що спричинило «інші тяжкі наслідки» (ч. 2 ст. 245 КК України), а тим більше порушення правил охорони або використання надр чи умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів ПЗФ шляхом підпалу (ч. 4 ст. 240 і ч. 2 ст. 252 КК України, відповідно), або незаконне видобування бурштину, вчинене службовою особою шляхом використання свого службового становища (ч. 3 ст. 240¹

КК України), є настільки вищою за суспільну небезпеку того ж забруднення або псування земель, яке призвело до смерті людини, що вимагає встановлення за перші діяння безальтернативних покарань у виді позбавлення волі на строк від п'яти до 10 років, від п'яти до восьми років, від п'яти до 12 років і від п'яти до восьми років з конфіскацією майна, відповідно, тоді як за друге - обмеження волі на строк від двох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк?

Питання, зрозуміло, риторичні.

Окремо варто зупинитись на ситуації, яка виникла після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про видобуток бурштину та ін- тттих корисних копалин» від 19 грудня 2019 р. № 402-ІХ (далі - Закон від 19 грудня 2019 р.). Поруч із появою у КК вельми сумнівної ст. 240¹ «Незаконне видобування, збут, придбання, передача, пересилання, перевезення, переробка бурштину» одним із наслідків ухвалення цього Закону стало доповнення ст. 254 КК України трьома новими частинами, у санкціях яких передбачено такі види покарань: штраф від сими тис. до 10 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - НМДГ) або обмеження чи позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ч. 2); обмеження або позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ч. 3); позбавлення волі на строк від п'яти до сими років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Загалом підтримуючи прагнення парламентаріїв до посилення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти довкілля (докладніше про це йтиметься нижче), вкотре висловимо нерозуміння того, чому законодавець не звернув увагу на наявність аналогічних проблем (невиправдана м'якість покарань), притаманних караності не лише інших земельних злочинів «екологічної» спрямованості, а й навіть некваліфікованого безгосподарського використання земель (ч. 1 ст. 254 КК України). Подібна фрагментарність призвела до неприйнятної ситуації, коли, наприклад, за «звичайне» безгосподарське використання земель (включаючи умисне ухилення від обов'язкової рекультивації земель, порушених, наприклад, внаслідок дослідно-промислової розробки родовищ нафти або газу, та/або видобування вуглеводнів тощо), яке спричинило тяжкі наслідки для довкілля або матеріальну шкоду в розмірі п'ять млн. грн., як максимально суворе покарання передбачено лише обмеження волі на строк до двох років тоді, як спричинення аналогічної матеріальної шкоди діянням, передбаченим ч. 2 ст. 254 КК України (а воно є різновидом безгосподарського використання земель), карається позбавленням волі на строк від п'яти до сими років. Що вже говорити про співвідношення покарань, передбачених, наприклад, за вчинення забруднення або псування земель, що спричинило смерть людини (ч. 2 ст. 239 КК України; найбільш суворе покарання - п'ять років позбавлення волі), та за ухилення від обов'язкової рекультивації земель, що спричинило передбачену п. 2 примітки ст. 254 КК України матеріальну шкоду (ч. 4 ст. 254 КК України; безальтернативне основне покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до сими років).

2. За вчинення переважної більшості кримінальних правопорушень проти довкілля має передбачатись можливість призначення покарання у виді штрафу.

Для обґрунтування цієї рекомендації звернемось до аналізу тенденцій правозастосування. Наприклад, зі 100 % розглянутих судами справ щодо земельних злочинів «екологічної спрямованості» (статті 239, 239¹, 239², 254 КК України) 69 % завершувалися визнанням підсудних винними та застосуванням до них одного з трьох заходів, пов'язаних із кримінальною відповідальністю: «реальним» покаранням (57 випадків, 79 %), призначенням покарання із подальшим звільненням від його відбування (14 випадків, 20 %) та звільненням від покарання (один випадок). Але найбільше інформації для роздумів ми отримуємо під час детального аналізу цих даних, які засвідчують, що в усіх згаданих 57 випадках «реально» призначалися (без подальшого звільнення від його відбування) лише два види покарання: штраф (55 випадків) і позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (усього два випадки). Щодо осіб, діяння яких містили кваліфіковані склади зазначених злочинів, санкції за вчинення яких не передбачають двох зазначених видів покарань, нами не було виявлено жодного випадку призначення «реального» покарання: до всіх цих осіб застосовувалось передбачене санкціями чинних редакцій досліджуваних кримінально-правових заборон обмеження чи позбавлення волі на певний строк, від відбування яких вони в подальшому звільнялися на підставі ст. 75 КК України або через амністію.

З'ясовані тенденції узгоджуються із результатами судового розгляду кримінальних справ про екологічні злочини загалом. Так, за даними Ю. А. Турлової, за 2004-2016 рр. за видами покарань структура судимості за вчинення злочинів проти довкілля має такий вигляд: позбавлення волі - 1,0 % від усіх засуджених; обмеження волі - 2,1 %; арешт - 0,7 %; громадські роботи - 0,6 %; штраф - у 58,7 %; звільнено від покарання 36,9 % засуджених осіб, переважна більшість із них (93,5 %) - із випробуванням Турлова Ю. А. Протидія екологічній злочинності в Україні: кримінологічні та кримінально-правові засади: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08. С. 364.. Наведені статистичні дані переконливо засвідчують, що саме призначення штрафу суди вважають найбільш адекватною реакцією на вчинення деліктів проти довкілля.

Тут стає в нагоді і відповідний іноземний досвід, за результатом вивчення якого, зокрема, було виявлено, що в абсолютній більшості держав «західної» гілки романо-германської кримінально-правової системи за вчинення некваліфікованих екологічних злочинів встановлені лише два види покарання: або значні суми штрафів, або невеликі строки позбавлення волі (переважно до трьох або до п'яти років). При цьому, за інформацією деяких дослідників, штраф як вид покарання за екологічні злочини набагато популярніший, ніж позбавлення волі; наприклад, у Нідерландах близько 90 % осіб, засудженим за вчинення вказаних злочинів, призначається саме штраф Тимошенко Ю. А. Конструирование уголовно-правовых норм об ответственности за экологические преступления: проблемы теории и практики: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.08. Москва, 2019.. Щодо країн «групи СНД», то, дослідивши санкції відповідних кримінально-правових норм, нам вдалось виділити два найбільш типових види покарань, які передбачаються за вчинення досліджуваних злочинів: значні суми штрафів; позбавлення волі, встановлене за вчинення кваліфікованих та особливо кваліфікованих різновидів відповідних посягань.