Класифікація авіаційної діяльності

Виклад основного матеріалу

Для усвідомлення сутності та призначення авіаційної діяльності важливого теоретичного та практичного значення набуває її класифікація. Досліджуючи питання, присвячене класифікації авіаційної діяльності, слід керуватися положеннями Конвенції про уніфікацію деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Варшавська) 1929 р., Конвенцією про міжнародну цивільну авіацію (Чиказька) 1944 р., Конвенцією про визнання прав на повітряне судно (Женевська) 1948 р., Конвенцією про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреальська) 1999 р., а також положеннями Повітряного кодексу України, Закону України «Про транспорт» тощо.

Розглядаючи класифікацію авіаційної діяльності, то сам термін «авіаційна діяльність» нами розуміється як організаційна, виробнича, наукова та інша діяльність юридичних осіб будь -якої організаційно-правової форми та фізичних осіб, спрямована на створення умов та використання повітряного простору за допомогою повітряних суден та інших літальних апаратів, що включає обслуговування повітряного руху, менеджмент повітряного простору та менеджмент потоків повітряного руху, що виконується безпечно, економічно та ефективно шляхом надання засобів та безперервного обслуговування у взаємодії з усіма сторонами та із залученням бортових та наземних функцій [1, с. 18].

Розпочнемо дослідження із національного класифікатора України ДК 009:2010 «Класифікація видів економічної діяльності», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457 [2], (далі - Класифікатор), то там серед видів економічної діяльності виділяються: пасажирські або вантажні перевезення авіаційним або космічним транспортом, обприскування сільськогосподарських культур з повітря, капітальний ремонт літаків або авіадвигунів, діяльність аеропортів, реклама на авіаційному транспорті (писання у небі), аерофотозйомка. Слід відмітити, що результат економічної діяльності, відносно якого не можна встановити права власності, Класифікатор називає послугою. Послуги не підлягають продажу окремо від процесу їх виробництва. Момент завершення виробництва послуги збігається з моментом надання її споживачеві.

Досліджуючи наукові підходи, щодо класифікації послуг, слід звернути увагу на роботу Г.Д. Отнюкової, яка пропонує класифікувати послуги у різних сферах господарської діяльності за такими напрямами:

1. за строками - разові; строкові (протягом визначеного договором періоду часу); безстрокові;

2. за суб'єктним складом - між юридичними особами (відносини щодо надання таких послуг мають форму оперативно-господарських зобов'язань) чи між госпрозрахунковими підрозділами юридичної особи (опосередковуються внутрішньогосподарськими зобов'язаннями);

3. з урахуванням характеру вчинених дій - фактичні та юридичні;

4. залежно від зв'язку зі сферою матеріального виробництва - послуги, що сприяють виробництву товарів, які користуються попитом на ринку (маркетинг, консалтинг); послуги із забезпечення належного технічного рівня виробництва (інжиніринг); послуги посередників, організацій транспорту і зв'язку, що сприяють поставці й збуту продукції виробника; послуги банків, фінансових брокерів; аудиторські послуги [3, с. 90].

Позитивним у запропонованій класифікації є виділення самодостатнього критерію, що дає змогу встановити взаємозв'язок послуг зі сферою виробництва.

Не менш важливим при дослідження класифікації послуг є економічний аспект. Так, на думку, О.Б. Моргульця [4, с. 33-52], який надав доволі розгорнуту класифікацію, послуги можна систематизувати за такими критеріями: специфіка поняття «послуга», склад послуги: прості та складні, місце послуги у суспільному виробництві, роль у суспільстві та в інфраструктурі економіки, масовість клієнтури, матеріаломісткість послуг, характер витрат праці, комплексність надання послуг, зв'язок із процесом виробництва, призначення послуг, соціальний статус клієнтури, вид обслуговування, ступінь добровільності, віддаленість виробника і споживача послуг, періодичність надання, рівень комерціалізації послуг.

Цікавим у цьому аспекті є дослідження І. Киршнерової [5, с. 15, 21], яка на підставі аналізу діяльності тридцяти авіакомпаній аналізувала взаємозв'язок між кількістю повітряних суден та видами послуг, які надаються авіакомпанією. В результаті чого прийшла до висновку, що найпоширенішою категорією є підприємства з невеликою кількістю повітряних суден, менше ніж 33, які пропонують вузький спект послуг - менше ніж 5.

Досліджуючи вітчизняне законодавство, варто загадти Податковий кодекс України [6], який виділяє послуги з обслуговування повітряних суден, що виконують міжнародні рейси. Так, до послуг з обслуговування повітряних суден, які виконують міжнародні рейси, відносяться послуги, які комплексно необхідні та безпосередньо пов'язані з виконанням міжнародного рейсу, а саме:

1. обслуговування повітряних суден та пасажирів в аеропорту (посадка-зліт повітряного судна, обслуговування пасажирів в аеровокзалі, забезпечення авіаційної безпеки, наднормативна стоянка повітряного судна);

2. послуги з наземного обслуговування повітряних суден та пасажирів у аеропортах;

3. оренда аеропортових приміщень у частині використання для обслуговування міжнародних рейсів (офіси, стійки реєстрації та інші службові приміщення, які орендуються авіапере- візниками, що виконують міжнародні рейси);

4. послуги персоналу з обслуговування повітряних суден.

Отже, можна прийти до висновку, що визначення видів послуг, як результатів економічної діяльності, відносно яких не можна встановити права власності, наявно в положеннях законодавства та частково досліджувалось у спеціальній літературі. Проте, не в повній мірі враховувалася специфіка класифікації авіаційної діяльності. Відтак, постає потреба у здійсненні подальшого дослідження авіаційної діяльності шляхом проведення її класифікації.

Надаючи класифікацію авіаційної діяльності, важливе значення в ній має критерій суб'єктності. Так, відповідно до ст. 1 Повітряного кодексу України [7] суб'єкт авіаційної діяльності - це фізичні та юридичні особи незалежно від форми власності, відомчої підпорядкованості, які провадять діяльність у галузі цивільної авіації. До суб'єктів авіаційної діяльності наказ Міністерства транспорту та зв'язку України «Про затвердження Програми контролю якості безпеки авіаційних суб'єктів» від 10.05.2007 № 493/13760 [8] відносить: авіаційне підприємство, аеропорт, аеродром, експлуатант, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України «Украерорух».

Досліджуючи поділ суб'єктів авіаційної діяльності слід згадати положення статті 32 Закону України «Про транспорт», де до складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту. Як бачимо, положення цієї статті носять комплексний характер, де окрім визначення підприємства повітряного транспорту, яке, ми вважаємо, є тотожним поняттю «авіаційне підприємство», міститься ще перерахування інших підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту. Проте, вважаємо за необхідне більш детально зупинитись на таких визначеннях як аеропорт, аеродром, експлуатант, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України «Украерорух».

Відповідно до ст. 1 Повітряного кодексу України аеропорт - комплекс споруд, призначених для приймання, відправлення повітряних суден та обслуговування повітряних перевезень, що має для цих цілей аеродром, інші наземні споруди та необхідне обладнання. Так, станом на 03.11.2019 за даними Державної авіаційної служби [9] в Україні функціонує 20 аеропортів, із них в організаційно-правовій формі державного підприємства - 2 аеропорти (Державне Підприємство «Міжнародний Аеропорт Бориспіль» та Державне Підприємство «Міжнародний Аеропорт Львів» ім. Данила Галицького), решта - це комунальні підприємства - 14 аеропортів, та товариства з обмеженою відповідальністю - 4 аеропорти.

У цій же статті 1 Повітряного кодексу України можемо знайти визначення аеродрому. Так, аеродром - поверхня земної або водної ділянки, на якій розміщені будівлі, споруди та обладнання, яка призначена повністю або частково для вильоту, прибуття та руху по цій поверхні повітряних суден. Продовжуючи розгляд дефініцій, слід згадати визначення експлуатанта, якою є юридична або фізична особа, яка експлуатує чи пропонує послуги з експлуатації повітряних суден. Наступний суб'єкт авіаційної діяльності

- Державне підприємство обслуговування повітряного руху України «Украерорух». Більш детальну інформацію про це підприємство можна знайти в наказі Міністерства інфрастуктури України від 12.03.2019 № 154 «Про затвердження Стратегічного плану розвитку Державного повітряного руху України на 2019-2023 роки» (далі

- Стратегічний план розвитку). Метою Стратегічного плану розвитку є реалізація стратегічних цілей шляхом виконання завдань сформованих у плані. Украерорух є державним унітарним підприємством, яке діє як державне комерційне підприємство та входить до сфери управління Міністерства інфраструктури України. Засновником Украероруху є держава в особі Міністерства інфраструктури України. Украае- рорух є основним провайдером надання послуг з аеронавігаційного обслуговування, яке здійснюється на всіх етапах польоту повітряних суден у повітряному просторі України та повітряному просторі над відкритим морем, де відповідальність за обслуговування повітряного роху міжнародними договорами покладено на Україну. Для того, щоб зрозуміти масштаби діяльності цього підприємства наведемо статистичні дані кількості польотів. Так, за 2018 рік це 300853 польоти, за 2017 рік - 253969 польотів, за 2016 рік - 214262 польоти, за 2015 рік - 234861 політ.

У науковій літературі існують різні підходи щодо класифікації суб'єктів авіаційної діяльності. Проте, найбільш вдалою вважаємо класифікацію О.В. Клепікової [10, с. 154-155]. Так, вона викоремлює дві групи суб'єктів авіаційної діяльності: ті, які мають статус експлутаната (наприклад, авіаперевізник), та ті, які не мають статусу експлуатанта (наприклад, провайдери аеронавігаційного обслуговування). Набуття статусу експлуатанта пов'язано із забезпеченням можливості використовувати повітряне судно із різною метою. Якщо набуття статусу екс- плуатанта має цілеспрямований характер і зумовлює здійсненя у подальшому комерційної господарської діяльності, такий експлуатант визначається як комерційний, ним може бути тільки суб'єкт господарювання.