Порівняльна характеристика комерційної таємниці в законодавстві іноземних країн та в міжнародному праві

Для того щоб отримати позитивне рішення суду у справі про порушення прав на КТ, володілець повинен продемонструвати, що відомості були отримані третіми особами незаконно, всупереч зобов'язанням відповідача про дотримання їх конфіденційності. Несанкціоноване використання або розголошення конфіденційних відомостей нерідко супроводжується відсутністю ліцензійної угоди або дозволу від законного володільця прав на КТ на використання секретних відомостей. Встановлення факту незаконного присвоєння може також відбуватися через наявність прямих доказів крадіжки відомостей, вчиненої відповідачем (якщо відомості були виражені в матеріальній формі). Як опосередкований доказ незаконного присвоєння КТ може бути використано створення конкуруючого продукту або технологічного процесу із використанням КТ за менший строк, ніж той, який був потрібний у разі одержання відомостей законними засобами.

NAFTA (Північноамериканська угода про вільну торгівлю. Положення статті 1711 Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (укладена в 1994 році між Канадою, США та Мексикою) є дуже схожими до положень статті 39 Угоди ТРІПС, але з певними відмінностями. Варто відзначити, що в документі вживається термін «комерційна таємниця» (trade secrets) відповідно до традицій та стандартів, прийнятих в США. Також однією з ознак комерційної таємниці вважається «дійсна або потенційна комерційна цінність» (а в Угоді ТРІПС не міститься такого поділу). Також країнам-учасницям Угоди надано дозвіл вимагати пред'явлення матеріальних доказів для доведення вживання заходів з охорони КТ. До того ж забороняється обмежувати тривалість дії режиму КТ [3].

У статті 1711 Північноамериканської угоди про вільну торгівлю зазначається, що кожна Сторона надаватиме правові засоби для будь-якої особи з метою запобігання розголошенню, придбанню або використанню третіми особами КТ без згоди особи - законного володільця інформації так, що суперечить чесній конкурентній практиці, а саме:

- інформація є секретною в такому розумінні, що вона як об'єкт або її точна конфігурація та складові є загальновідомою серед осіб, які зазвичай працюють з такими даними;

- інформація має практичну або можливу комерційну цінність, оскільки є секретною;

- особа, яка законно володіє інформацією, вжила доцільних та розумних заходів для збереження її в таємниці.

Сторона має право вимагати, щоб право на захист КТ було зафіксовано в документах, на електронних або магнітних носіях або інших подібних інструментах.

Жодна зі сторін не може обмежувати тривалість захисту КТ, поки існують умови, передбачені вище.

Жодна зі сторін не має права перешкоджати добровільному ліцензуванню КТ шляхом встановлення надмірних або дискримінаційних умов на такі ліцензії або умови, що нівелюють цінність КТ. Варто зазначити, що у разі потреби підтвердження безпечності фармацевтичної або сільськогосподарської хімічної продукції, в якій використані нові хімічні сполуки, сторона, яка перевіряє, повинна забезпечити нерозголошення детальної інформації, якщо інше не вимагається в інтересах захисту населення або якщо не буде вжито заходів для забезпечення захисту даних від недобросовісного комерційного використання.

Європейський Союз. У правовій системі ЄС (acquis communautaire) не передбачено окремого акта для забезпечення охорони КТ. Це може бути пов'язано, зокрема, із застосуванням іншого, ніж у США, підходу до охорони об'єктів інтелектуальної власності, що базується на перевазі вільної конкуренції та вільного руху товарів (робіт, послуг). У Римському Договорі 1957 року було закріплено, що «будь-яка заборона або обмеження вільного обігу товарів унаслідок використання права на промислову власність може мати місце, лише якщо це право не є засобом свавільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі товарами між країнами-членами» [1]. Отже, особливості правового режиму охорони КТ, як і інших об'єктів ІВ, зумовлюються, передусім, політикою забезпечення вільної конкуренції. Вказане свідчить про сумнівність наявності можливості визнання необмеженої в часі охорони КТ, оскільки це може бути розтлумачене як право промислової власності, що заважає вільному обігу товарів.

Правова система ЄС сприяє охороні інформації, що становить КТ у вигляді охорони «ноу-хау», яка міститься в Європейській патентній конвенції. Під «ноу-хау» розуміється «цілісна технічна інформація, що є секретною, зафіксованою в матеріальному об'єкті та може бути встановлена у будь-який можливий спосіб. «Секретний» означає «такий, що не є загально відомим або легко доступним» [2].

Патентне право ЄС забезпечує додаткові стимули застосування режиму КТ для охорони конфіденційної інформації. Це зумовлено тим, що патентна охорона може бути не завжди доступною для окремих технологій в Європі (вдалим прикладом можуть бути методи медичного діагностування та лікування, фармацевтичні та комп'ютерні технології тощо, які не підлягають патентуванню в окремих країнах ЄС). Якщо є можливість патентування певної технології, забезпечення охорони інформації як КТ може бути більш привабливою. Це, передусім, пов'язано з тим, що в ЄС патентна заявка повинна бути оприлюднена ще до видачі самого патенту, а це, своєю чергою, може надати конкурентам достатньо часу, щоб зробити копію технології. Щодо неефективності патентної охорони також свідчать особливості процедури обґрунтування патентної заявки, довготривалий період набрання чинності патентом після його видачі, недостатній захист. На ефективність патентної охорони також впливає властиве європейським країнам право попереднього користувача, що передбачає надання третій особі, яка використовувала винахід до його патентування, права продовжувати використовувати винахід [3].

Важливо відмітити, що велику роль відіграє Перша Директива Ради 68/151/ЄЕС від 9 березня 1968 року (з наступними змінами) щодо координації заходів безпеки, які для захисту інтересів членів та інших країн вимагаються країнами-членами від компаній у розумінні частини другої статті 58 Договору з метою забезпечення рівнозначності таких заходів усередині Співтовариства [6]. У статті 2 Директиви визначається мінімальний перелік документів, які підлягають обов'язковому розкриттю (інакше кажучи, які не можна віднести до КТ):

«- установчий документ та статут, будь-які зміни, що до них вносяться;

- документи про призначення, припинення повноважень, відомості про осіб, які самостійно або в складі колективного органу є уповноваженими представляти компанію у відносинах з третіми особами, виступати від імені компанії, брати участь в управління, нагляді або контролі за компанією;

- принаймні, щорічно суму акціонерного капіталу;

- бухгалтерську звітність за кожний фінансовий рік, яка підлягає оприлюдненню відповідно до Директив Ради 78/660/ЄЕС, 83/349/ ЄЕС, 86/635/ ЄЕС та 91/674/EEC ЄЕС;

- відомості про зміну місця знаходження компанії;

- відомості про ліквідацію компанії, у тому числі відповідне рішення суду; відомості про призначення ліквідатора, інформація про останнього» [6].

Міждержавні угоди, які стосуються охорони КТ, свідчать про те, що така охорона більше не є справою виключно національного законодавства країн. Міжнародна торгівля та інвестиції створили передумови для розвитку правових інструментів захисту комерційної конфіденційної інформації. Головною рушійною силою для цих змін став розвиток глобальних інвестицій розвинутих країн, які вимагають гарантій захисту своєї КТ та для яких передача даних є ризиковою у разі, коли відсутній певний рівень охорони КТ, визнаний учасниками міжнародної торгівлі. Отже, саме торгові та інвестиційні договори стали імпульсом розвитку нових систем заходів охорони КТ у законодавстві країн світу.

Законодавство країн Європи. Найбільш розвинену систему охорони КТ має Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, хоча у Великобританії відсутній законодавчий захист КТ, а отже, і не існує законодавчого визначення цієї таємниці. Однак правове регулювання цих відносин розвивалось упродовж останніх століть на основі судових прецедентів та отримало назву конфіденційного права (law of confidence) [8]. Отже, охорона комерційної таємниці ґрунтується на концепції «порушення довіри». У рішенні Seager v. Copydex LTD вона була сформульована так: «Право, що застосовується до цього випадку, не залежить від якоїсь угоди. Воно залежить від широкого принципу справедливості, що полягає в тому, що той, хто отримав інформацію конфіденційно, не повинен недобросовісно здобувати з неї вигоду. Він не повинен використовувати її на шкоду тому, хто передав йому цю інформацію, якщо останній не дав своєї згоди» [3]. Зважаючи на викладене, основним керівним принципом залишається довіра між законним володільцем таємниці та отримувачем конфіденційної інформації.

Внаслідок довготривалого процесу переговорів, дискусій серед усіх зацікавлених сторін у політичних та бізнесових колах, парламентом Німеччини 21 березня 2019 року ухвалено проєкт Закону про комерційну таємницю Федерального уряду. Цей закон ухвалено з метою реалізувати Директиви (ЄС) 2016/943 Європейського парламенту про захист нерозкритого ноу-хау і комерційної інформації (КТ) від їх незаконного придбання, використання та розкриття (DIRECTIVE (EU) 2016/943 OF THE EUROPEAN PARLIAMENT AND OF THE COUNCIL of 8 June 2016 on the protection of undisclosed know-how and business information (trade secrets) against their unlawful acquisition, use and disclosure) в національному законодавстві Німеччини для встановлення однорідного захисту КТ.

До цього в Німеччині захист КТ частково регулювався в трьох різних сферах права: як правопорушення, як прояв недобросовісної конкуренції та у кримінальному праві, причому кожна галузь права охоплювала тільки окрему конкретну сферу застосування, тимчасом як загальний універсальний підхід був відсутнім.

Відповідно до попередньо наявних стандартів, КТ визначалася як будь-який факт, який не є загальновідомим або недоступним і який, згідно з рішенням володільця, повинен був зберігатися в таємниці, зважаючи на законні економічні інтереси. У доповнення до того об'єктивного факту, що інформація не була розкрита широкому загалу (опублікована, оприлюднена), це було передусім бажання володільця інформації зберегти її таємність. У новому законі вказаний підхід не застосовується, проте увага зосереджена на об'єктивних заходах щодо захисту КТ.

В ухваленому Законі про комерційну таємницю (Gesetz zum Schutz von Geschдftsgeheimnissen - «GeschGehG») термін «комерційна таємниця» юридично визначений вперше. Відповідно до параграфа 2 статті 1 «комерційною таємницею» є інформація:

1) яка не є загальновідомою або легкодоступною ні за своєю повнотою, ні за точним розташуванням і складом її компонентів особам в колах, які зазвичай мають справу з цим типом інформації, і тому має економічну цінність;

2) яка підлягає відповідним заходам конфіденційності його законним власником за цих обставин;

3) у чиїй конфіденційності власник має законний інтерес» [11].

Отже, володілець КТ відтепер має вдаватися до «відповідних» заходів для забезпечення нерозголошення КТ, а у разі будь-якого спору він повинен довести, що необхідні заходи захисту були вжиті.

Отже, для того щоб отримати захист відповідно до «GeschGehG», дуже важливо, щоб володілець КТ зміг продемонструвати, які конкретні заходи були вжиті для захисту КТ, а також, що ці заходи були доречними. Відповідно, вирішальними чинниками на підтвердження вжиття належних заходів будуть запровадження і документування блоків доступу, паролів, заходів безпеки ІТ інфраструктури, угоди про нерозголошення інформації та конфіденційність із співробітниками і діловими партнерами, безпека доступу в приміщення тощо.

Закон «GeschGehG» відповідно до вимог часу та розвитку технічного прогресу, які диктують таку потребу, торкається питання зворотного інжинірингу, чітко регулює дозволені дії для отримання КТ. Це містить «незалежне виявлення або створення, а також спостереження, розслідування, демонтаж або тестування продуктів або об'єктів, які були зроблені загальнодоступними або знаходяться в законному володінні дослідника» [11].

Отже, процедура проведення «зворотного інжинірингу» є вперше повністю легалізованою, за винятком випадків, коли інше передбачене відповідно до договору. Вказаний закон може бути розцінений як такий, що безпосередньо покликаний сприяти технічному прогресу за допомогою спостереження, розбору та демонтажу продукції, аж до тих меж, де працює захист наявних прав промислової власності, зокрема, патенти або права на зразки та корисні моделі.

Законом «GeschGehG» передбачені винятки, які призначені для захисту розголошувачів, інформаторів, журналістів і співробітників. Зокрема, заходи, процедури і засоби захисту Закону «GeschGehG» не застосовуються до «придбання, використання або розголошення КТ, якщо це має місце для розкриття незаконної дії, професійної або іншої неправомірної поведінки і якщо придбання, використання або розкриття є для захисту громадських інтересів» [11].

У Законі «GeschGehG» у кодифікованому вигляді передбачено засоби відшкодування в разі порушення у сфері захисту КТ, наприклад: припинення використання або заборона на використання або розголошення КТ, вилучення контрафактних товарів з продажу, знищення контрафактних товарів, відшкодування збитку, виплата грошової компенсації, претензії до інформації.

Законом «GeschGehG» демонструється прагнення захистити конфіденційність комерційних секретів під час цивільного судочинства, надаючи «дозвіл на передачу юрисдикції певним спеціалізованим судам у випадках порушення КТ, можливість класифікувати судовий процес як конфіденційний за запитом однієї з сторін, і потенційно обмежити число осіб, які мають право на доступ до доказів і/або слухань» [11].

Законодавство Франції оновилось по аналогії з законодавством Німеччини, на основі та на виконання Директиви (ЄС) 2016/943 Європейського парламенту про захист не- розкритого ноу-хау і комерційної інформації (КТ) від їх незаконного придбання, використання та розкриття (DIRECTIVE (EU) 2016/943 OF THE EUROPEAN PARLIAMENT AND OF THE COUNCIL of 8 June 2016 on the protection of undisclosed know-how and business information (trade secrets) against their unlawful acquisition, use and disclosure) було прийнято Закон № 2018-670 від 30 липня 2018 року «Про захист комерційної таємниці».

У статті L.151-1. цього Закону окреслені головні ознаки інформації, яка підпадає під визначення КТ, а саме виділено такі критерії належності інформації до охоронюваної КТ:

«- окремо або в точній конфігурації та комбінації її елементів не є загальновідомою або легкодоступною для осіб, які зазвичай ознайомлені з цим типом інформації через їх вид діяльності;

- має комерційну цінність, фактичну або потенційну, через свій таємний характер;

- має бути належним чином захищеною, враховуючи обставини» [12].

Способи законного отримання і володіння інформацією, яка належить до КТ, відповідно до статті L.151-2. Закону, передбачає такі умови: «незалежне відкриття або створення інформації, отримання в результаті спостереження, вивчення, зворотного інжинірингу, демонтажу, тестування товару або предмету, який було надано до відкритого доступу, якщо обмеження на вказані дії не були накладені договором» [12].

Статтею L.151-4. Закону передбачені незаконні підстави отримання КТ: «отримання КТ є незаконним, коли воно здійснюється без згоди законного власника, і це веде до:

- несанкціонованого доступу до будь-якого документа, предмета, матеріалу, речовини або цифрового файлу, який містить КТ, або з якого він може бути виведений, інакше несанкціонованого привласнення або копії цих елементів;

- будь-які інші дії або поведінка, яка вважається, враховуючи обставини, несправедливою та суперечною загальноприйнятим звичаям ділового обороту» [12].

Варто зазначити, що Законом встановлено строк позовної давності у п'ять років (стаття L. 152-2.) для справ, пов'язаних з порушеннями у сфері захисту КТ.

Для запобігання або припинення порушення у сфері КТ, як встановлено вказаним Законом у статті L. 152-3.-I., «суд може, не обмежуючись відшкодуванням збитків, призначати, зокрема і як штраф, будь-який пропорційний захід, який може запобігти або припинити порушення у сфері КТ, зокрема:

- забороняти вчинення чи продовження актів використання або розголошення КТ;

- забороняти акти виробництва, постачання, розміщення на ринку або використання продукції, що значною мірою є порушенням КТ або імпортом, експортом чи зберіганням такої продукції для цих цілей;

- наказувати провести повне або часткове знищення будь-якого документа, предмета, матеріалу, речовини або цифрового файлу, що містить вказану КТ або з якої вона може бути виділена, або, залежно від обставин, примусити їх повне або часткове повернення заявнику» [12].

Північна Америка. У США питання захисту КТ традиційно підпадало під загальне право окремих штатів. Першою спробою «кодифікації» виробленого судами права комерційної таємниці був Перший Звід права деліктів 1939 року. Сучасніший підхід було закріплено Третім Зводом права деліктів 1993 року. Охорона комерційної таємниці відбувається «в межах делікту незаконного заволодіння комерційною таємницею, який, своєю чергою, є складовою делікту недобросовісної конкуренції» [8] .

Зараз у більшості юрисдикцій США КТ охороняється законами: 42 штати та Округ Колумбія ухвалили ті або інші версії Уніфікованого Закону про комерційну таємницю (Uniform Trade Secrets Act) 1979 року. У штаті Каліфорнія положення Закону включені в Цивільний кодекс. Законодавчі положення доповнюються договірним захистом, що є додатковим засобом.

Водночас питання захисту КТ присутні у численних кримінальних законах, що стосуються незаконного заволодіння КТ, основним з яких є Федеральний Закон про Економічний шпіонаж 1996 року (The Economic Espionage Act of 1996 (EEA)). Виділяють такі чотири основні елементи режиму комерційної таємниці в США: «по-перше, це повинна бути “обмежена інформація”, тобто інформація, яку можна відрізнити від загально відомих знань та навичок. По-друге, елемент “секретності” - інформація не є добре відомою або такою, яку можна легко отримати. По-третє, інформація повинна мати економічну цінність, що полягає у наданні певної конкурентної переваги. І, по-четверте, володілець повинен вжити розумних зусиль для того, щоб зберегти інформацію в таємниці» [14].

Частина четверта статті 1 Уніфікованого Закону США про комерційну таємницю передбачає такі ознаки КТ:

«Комерційною таємницею є інформація, у тому числі формула, зразок, компіляція, програма, пристрій, метод, техніка або процес, яка:

(i) має самостійну економічну цінність, дійсну або потенційну, через те, що не є загально відомою або легко доступною з використанням необхідних засобів для осіб, які можуть отримати економічну вигоду від її розкриття або використання; та

(ii) є предметом зусиль, що є розумними за відповідних обставин для збереження її секретності» [18].

Законодавство Канади про КТ також, за винятком провінції Квебек, ґрунтується на прецедентному праві, центральним принципом якого, як і в Англії, є порушення довіри.

Загальноприйнятим в Канаді є такий підхід до КТ, де КТ є формою вираження інтелектуальної власності. Великий масив інформації може бути віднесений до КТ, наприклад, формули, опис процесів або технологій, креслення конструкцій, методи та способи виробництва, бази даних клієнтів та бізнес-плани. Інформація буде захищена як КТ тільки в тому разі, коли вона є конфіденційною (тобто відомою обмеженому колу осіб, не розголошуються публічно), і якщо володільці КТ вживали розумних заходів для збереження секретності. КТ повинна також мати економічну цінність, забезпечуючи конкурентні переваги або мати значення для промислового або комерційного використання.

На відміну від США, де існує федеральне законодавство та законодавство штатів у сфері захисту КТ, в Канаді відсутній процес захисту КТ на підставі статуту або будь- якого офіційного процесу реєстрації. КТ захищається в Канаді договором або деліктом, якщо довіритель покладає обов'язок на одержувача не розкривати конфіденційну інформацію. Підставами для позову внаслідок делікту визнаються: 1) секретність інформа- цій; 2) те, що її було надано конфіденційно; 3) те, що особою, якій її було надано, була використана зі зловживанням [13]. Зловживання у сфері захисту КТ може призвести до притягнення порушника до кримінальної відповідальності за шахрайство. Крім того, неналежне розкриття КТ - це окремий вид економічного шпигунства, що підпадає під дію федерального Акта безпеки інформації, якщо такі дії вчинені іноземним суб'єктом господарювання та якщо це призведе до збитків для економіки Канади, безпеки або міжнародних відносин [8].

Канадське управління інтелектуальної власності (CIPO) - це спеціальне агентство з питань інновацій, науки та економічного розвитку Канади.

Комерційна таємниця в доктрині англосаксонських правових систем. У країнах англосаксонської правової сім'ї (насамперед, Великобританії та США) щодо природи охорони КТ поширеними є такі чотири підходи до розуміння цього правового режиму [3], окремі з яких мають значення і для континентальних національних правових систем, у тому числі української.

Теорія договірного зобов'язання. Обов'язок не розкривати або не використовувати КТ слідує з договірних відносин між володільцем та особою, якій надано доступ до відповідної конфіденційної інформації. Отже, «конфіденційність походить з договору, базується на доктрині pacta sunt servanda [лат. - “договорів слід дотримуватись”] і не потребує нічого більше для захисту інформації, що передається відповідно до його положень. Таким чином, захист КТ у цьому випадку залежить від договірного застереження про захист конфіденційної інформації» [3].

Ця теорія поширюється, в тому числі, і на ліцензійні договори на передачу права використання інформації, що становить КТ, та трудові договори. Трудові договори водночас зумовлюють конфлікт між правами володільця права на КТ та правами працівника використовувати знання, набуті під час роботи за трудовим договором. Про це свідчить судова практика США, а саме: «Апеляційний Суд США відзначив, що в справах про КТ суди шукають баланс між правами працедавця на володіння інформацією та правами працівника використовувати свої знання, навички та досвід для здобуття засобів існування. При цьому судами США враховуються такі чинники як попередній загальний досвід та навички працівника, здатність працедавця відокремити конфіденційну комерційну інформацію від таких знань та навичок» [3].

Теорія фідуціарних (довірчих) відносин. Відповідно до положень цієї теорії, для окремих видів відносин передбачений презюмований обов'язок щодо збереження секретності. Отже, «конфіденційність інформації не залежить від укладення попередньої угоди. Обов'язок не розкривати секретну інформацію випливає не з договору, але з довіри, що покладається володільцем комерційної таємниці на отримувача під час передачі конфіденційної інформації. Із самого початку розвитку цього інституту у більшості англосаксонських правових систем охорона комерційної таємниці ґрунтувалась саме на теорії довірчих відносин. Ця теорія зберігає своє значення також для відносин працедавця та працівника, коли відсутня окрема домовленість про нерозкриття конфіденційної інформації і вважається, що інформація надається за довірчими обов'язками» [3].

Теорія неправомірного заволодіння. Відповідно до цього підходу, КТ не повинна здобуватись за допомогою використання недозволених засобів. На відміну від патенту, КТ не надає її володільцю абсолютного права використовувати конфіденційну інформацію. Тому вважається, що «особа юридично не використовує комерційну таємницю, якщо тільки вона не отримала конфіденційну інформацію неправомірним шляхом. Отже, теорія неправомірного заволодіння наголошує на тому, що комерційна таємниця є нематеріальним активом, стосовно якого існують своєрідні відносини володіння (пропрієтарні інтереси), схожі на право власності. Найпоширенішим способом неправомірно заволодіти комерційною таємницею є промисловий шпіонаж. З іншого боку, зворотна розробка (інженерія) та незалежне відкриття вважаються правомірними способами “розкриття” конфіденційної інформації» [3].

Теорія недобросовісної конкуренції. У цій теорії не вирішеним залишається “пропрієтарний” характер комерційної таємниці. «Американськими дослідниками КТ характеризується як об'єкт права власності, виходячи з права володільця КТ використовувати та розкривати інформацію третім особам з встановленням обмежень на подальше використання та розкриття. Натомість, в англійському праві заперечується концепція права власності стосовно конфіденційної інформації і ґрунтується на так званому праві конфіденційності (ґрунтується на відносинах між сторонами та контексті, у якому відповідна інформація була передана). У більшості ж правових систем континентальної правової системи це питання розглядається з точки зору практики недобросовісної конкуренції. Останній підхід виходить зі збереження комерційної етики та основну увагу приділяє поведінці конкурентів» [13].

Комерційна таємниця в законодавстві країн, які є перспективними для зовнішньої торгівлі України, розвитку високотехнологічного та ІТ бізнесу через спеціальні умови.

Сінгапур. Цікавим та доцільним також є ознайомлення з особливостями правового регулювання питання захисту комерційної таємниці в Сінгапурі, одним зі світових лідерів у глобальному рейтингу країн щодо легкості ведення підприємницької діяльності, сприяння розвитку та впровадження інновацій, пільговими умовами для високотехнологічних ІТ-компаній.

Сильний торгівельний потенціал, сприятливий інвестиційний клімат (наявність вільних економічних зон), політична стабільність та правова система світового рівню зробили Сінгапур найбільш конкурентоспроможною країною в Азії та найбільш привабливою у світі для ведення бізнесу. Одним з ключових моментів, які відіграють важливу роль, є чіткість та логічність правових норм, якими регулюється зокрема і сфера інтелектуальної власності, що є надзвичайно важливим для розвитку інноваційної економіки. Правова система Сінгапуру має своєю основою англійську систему загального права. Основні галузі права - зокрема адміністративне право, договірне право, право справедливості та фідуціарне законодавство, майнове право та деліктне законодавство - в основному визначаються судовими рішеннями, хоча деякі з важливих аспектів зараз змінені законами.

Захист конфіденційної інформації, в тому числі КТ, забезпечує корисне доповнення до захисту інших прав інтелектуальної власності. Наприклад, хоча авторські права захищають тільки вираження ідеї, законний захист конфіденційної інформації, в тому числі КТ, є ширшим і може захистити саму ідею. Крім того, такий захист може стати в нагоді для певних видів КТ, для яких інші засоби захисту можуть бути невідповідними.

Незважаючи на те що в Сінгапурі не існує єдиного кодифікованого законодавчого акта, спеціально розробленого для КТ, згідно із загальним законодавством або за чіткими умовами контракту, особа, яка отримує доступ до конфіденційної інформації, яка їй не належить, юридично зобов'язана зберігати інформацію в таємниці, не розголошуючи її третім особам. Якщо особа розкриває інформацію без попереднього схвалення або дозволу володільця, тоді вона вважається такою, що порушила вказане зобов'язання щодо конфіденційності, та може бути притягнута до відповідальності в судовому порядку.

Як правило, суди враховуватимуть три елементи під час вирішення питання щодо обґрунтованості та необхідності позову:

«- Чи мала інформація необхідну якість захисту та конфіденційності;

- Чи була інформація передана за обставин, що передбачають зобов'язання щодо конфіденційності; і

- Чи використовувалася інформація неналежним чином без дозволу володільця та чи завдавало це шкоди компанії» [5].

Може статися, що інформація, віднесена володільцем до КТ збігається з іншими об'єктами, які підпадають під режим захисту, встановлений іншими законами про інтелектуальну власність, такими як авторське право та торгові марки. Наприклад, якщо конфіденційна інформація також є захищеним авторським правом матеріалом, то власник авторських прав може звернутися до законодавства про захист авторських прав у позові проти сторони, що порушує його права. Конфіденційна інформація, яка містить захищений авторським правом матеріал (наприклад, інструкції з експлуатації, комп'ютерне програмне забезпечення, бази даних), буде захищена як законом про конфіденційну інформацію, так і авторським правом [4].

Наприклад, розробник комп'ютерного програмного забезпечення може комерціалізувати своє програмне забезпечення, зберігаючи конфіденційність базової архітектури програмного забезпечення, алгоритму та вихідного коду. Як загальне правило, неможливо отримати патент та забезпечити нерозголошення конфіденційної інформації. Це пов'язано з тим, що в обмін на отримання 20-річної монополії на виключення інших осіб зі створення, використання чи продажу винаходу, власник винаходу повинен буде повністю розкрити інформацію про винахід під час процесу заявки на патент. Саме тому КТ в доповнення до інших засобів захисту прав інтелектуальної власності вдало застосовується до таких видів інформації та даних, які ризиковано захищати іншим чином, або таких, які не є патентованими.

Об'єднані Арабські Емірати. ОАЕ є великим фінансовим центром Близького Сходу та експортним вузлом, який дозволяє отримати доступ на ринки більшості країн Близького Сходу. Завдяки наявності більше, ніж 20 вільних економічних зон, кожна з яких орієнтована на реєстрацію компаній певного виду діяльності, ОАЕ сприяє активному розвитку інших галузей економіки, крім видобутку і продажу нафти й газу, зокрема: розвитку фінансового сектора, міжнародної торгівлі, біржової діяльності, інноваційного технологічного бізнесу. Зокрема, в Дубаї створена вільна економічна зона у сфері фінансів та інвестицій «Дубайський міжнародний фінансовий центр» (РШС), а 150 з 200 найбільших світових компаній, що спеціалізуються на банківських і фінансових послугах, вибрали DIFC як майданчик для ведення бізнесу в азіатському регіоні. Очевидно, що без належної нормативно-правової бази вказаних успіхів ОАЕ б не було досягнуто.