Генезис кримінальної відповідальності та запобігання корупційним злочинам в Україні

У Кримінальному кодексі (далі - КК) УсРР 1922 р. відповідальність за корупційні діяння була передбачена лише у кількох статтях, що розташовувалися в гл. II «Посадові злочини» (ст.ст. 105-118) особливої частини [19]. Зокрема, у цьому КК було криміналізовано: а) зловживання владою (ст. 105), при цьому в ч. 3 згаданої статті давалося загальне визначення посадової особи; б) привласнення посадовою особою грошей чи інших цінностей, що перебували в її відомі через її службове положення (ст. 113); в) одержання або давання хабара (ст. 114), у т.ч. одержання хабара (ч. 1), посередництво в хабарництві та приховування цього злочину (ч. 2), кваліфіковане одержання хабара, тобто за обтяжуючих обставин (ч. 3), а також давання хабара (ч. 4), де спочатку була сформульована заохочувальна норма, тобто давання хабара вважалося «протилежним випадком» цієї норми (каралися такі діяння в межах від позбавлення волі на певний строк до смертної кари з конфіскацією майна).

01.01.1927 р. набрав чинності новий КК УРСР, однак у ньому положення щодо відповідальності за хабарництво мало чим відрізнялися від КК УсРР 1922 р. Протягом другої половини 1920-х рр. відбувалося зростання кількості службових злочинів, зокрема досить поширеним було зловживання владою. Т ака ж ситуація зберіглася й у 30-х роках ХХ ст., тоді як у 1943-1945 рр. набуло великого поширення незаконне виселення громадян із житла правоохоронцями на користь інших громадян за одержання хабара [20, с. 33]. У 1950-х рр. фіксується зростання кількості вчинених злочинів, пов'язаних із хабарництвом, що було свідченням прогалин у превентивній роботі з чиновниками та службовцями.

Затверджені Верховною Радою СРСР 25.12.1958 р. «Основи кримінального законодавства СРСР і союзних республік» стали підґрунтям для уніфікації моделі кримінального законодавства радянських республік, яка реалізувалася в тексті КК УРСР 1960 р. У зазначеному КК, по-перше, відповідальність за корупційні діяння також (як і у попередніх радянських КК) була пов'язана з «посадовими злочинами», які розташовувалися у главі VII Особливої частини (насамперед, це зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165), одержання хабара (ст. 168), посередництво в хабарництві (ст. 169), дача хабара (ст. 170)), по-друге, визначалися поняття «посадова особа», «істотна шкода», «великий розмір хабара», «повторність», «вимагательство хабара» (ст. 164), по-третє, найбільш суворе покарання встановлювалося за особливо кваліфіковане одержання хабара (позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна і позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк п'ять років), тобто смертна кара за такі діяння вже не призначалася [21]. Слід зазначити, що КК УРСР 1960 р. діяв до початку вересня 2001 р., тобто його норми застосовувалися в періоди «хрущовської відлиги» (до 1964 р.), «застою» (1964-1985 рр.), «перебудови» (1985-1991 рр.) і «державної незалежності України» (з 1991 р.).

На наш погляд, варто підтримати М.О. Ярошенка та З.Ю. Шевчук, які зазначають, що з грудня 1994 р. розпочинається новий етап антикорупційної політики України, оскільки: 1) саме тоді Верховною Радою України було ухвалено за основу проект Закон України «Про боротьбу з корупцією» (його остаточно ухвалено в жовтні 1995 р., а 16 листопада того року він набув чинності), в якому вперше визначалося поняття корупції та корупційних діянь, а також закладалися засади правового регулювання боротьби з корупцією; 2) трохи пізніше, 05.04.2001 р., було ухвалено новий КК України (набув чинності з 01.09.2001 р.); 3) у 2003 р. Україна приєдналася до Антикорупцій- ної мережі для Східної Європи і Центральної Азії (АЄ№), що передбачало розробку нового законодавства, з акцентом на попередження корупції та виявлення системних недоліків; 4) у 2005-2006 р. ратифіковано цивільну та Кримінальну конвенції про боротьбу з корупцією, а також Конвенцію ООН проти корупції [22, с. 39-40].

Варто зазначити, що сучасна корупція в Україні має особливості, які відрізняють її від корупції в розвинених країнах, оскільки «корупція в нашій державі - це корупція кризового типу. Тобто така, що: а) породжується кризою сучасного українського суспільства (а не лише недосконалістю кримінальної юстиції), б) здатна поглиблювати цю кризу, маючи властивість зводити нанівець будь-які політичні, економічні, правові й моральні реформи» [23]. За твердженням Є.В. невмержицького, на рівень і динаміку корупції в Україні особливо вплинуло і продовжує впливати державне регулювання різних сфер економічного і соціального життя, обмеження свободи бізнесу та непідготовлена «шокова» демократизація суспільства [24, с. 120].

У подальшому 01.09.2001 р. набрав чинності новий КК України від 05.04.2001 р. [25], у розділі XVII Особливої частини якого була встановлена відповідальність за «Злочини у сфері службової діяльності», куди на той час умовно можна було зарахувати й відповідні корупційні діяння (зокрема, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), одержання хабара (ст. 368), давання хабара (ст. 369)). При цьому на початку антикорупційні норми КК України 2001 р. (так само, як і протягом чинності усіх радянських КК) поширювалися винятково на державний сектор. У подальшому склади цих та інших корупційних діянь зазнали численних законодавчих змін і доповнень. Паралельно із модернізацією кримінального законодавства вдосконалювалося й національне антикорупційне законодавство, приймалися нові антикорупційні закони, програми та інші нормативно-правові акти, орієнтиром для яких слугували міжнародні та європейські стандарти.

Кардинальних змін зазнало антикорупційне кримінальне законодавство України протягом останнього десятиліття (наприклад, диференційовано кримінальну відповідальність службових осіб юридичних осіб приватного права та публічного права, термін «хабар» замінено більш широким терміном «неправомірна вигода», криміналізовано нові форми корупційних діянь тощо). Але головне, що 14.10.2014 р. було ухвалено пакет нових антикоруп- ційних законів, які надали новий поштовх і кримінально-правовим суспільним відносинам. Зокрема, на підставі положень Закону України «Про національне антикорупційне бюро України» у КК України було закріплено поняття та перелік корупційних злочинів (примітка до ст. 45), а також посилена відповідальність за їх вчинення [26]. Вдосконалення переліку корупційних злочинів та їх змісту триває дотепер. При цьому 01.01.2020 р. набирають чинності положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22.11.2018 р. № 2617АШ, в яких поняття «корупційні злочини», що розкрито у примітці до ст. 45 КК України, буде трансформоване в поняття «корупційне кримінальне правопорушення» [27].

Висновки з дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому науковому напрямі

криміналізація корупційний злочин

Наведено нижче.

1. Корупція та похідні від неї феномени (корупційні діяння, корупційні злочини тощо) супроводжують історію людства фактично від початків формування інститутів влади і донині. З аналізу письмових джерел кримінального права, де мова прямо йшла про відповідні корупційні діяння посадових осіб, стає очевидним, що зафіксовані корупційні діяння формувалися протягом достатньо тривалого часу. При цьому фактично жодне суспільство не змогло повністю уникнути корупції та її деструктивних наслідків, оскільки корупція є тотальним явищем. Феноменальність цього явища також пов'язана із відсутністю жодного історичного прикладу абсолютної її ліквідації в межах як окремої держави, так і в межах окремо виділеного хронологічного періоду. Враховуючи принципово єдину природу корупційних діянь, варто говорити лише про відмінність умов їх виникнення в різних народів, а також про різні підходи щодо їх криміналізації та запобігання.

2. У кримінальних законах державних утворень, що розташовувалися на території сучасної України, безпосередньо вказівка на «корупційні» злочини (правопорушення), їх перелік та конкретні види була відсутня, тому найбільш типові форми їх об'єктивізації ми визначаємо як «корупційні прояви», «корупційні практики», «корупційні діяння» тощо, які могли мати різноманітні форми свого зовнішнього прояву та в різних епохах називалися неоднаково (наприклад, «жертвоприношення», «піднесення дарів», «підкуп», «продажність», «гріх», «здирництво», «годування», «лихоїмство», «мздоїмство», «хабарництво», «казнокрадство», «фаворитизм», «протекціонізм» тощо). Щодо заходів запобігання корупційним діянням, то в історичному плані вони не позначалися системністю, масштабністю, відповідними рівнями та іншими важливими характеристиками. До КК України 2001 р. поняття корупційного злочину було запроваджене лише у 2014 р. як наслідок імплементації положень відповідних міжнародних антикорупційних конвенцій минулих десятиліть.

3. Проведений аналіз наявного матеріалу дав змогу визначити та аргументувати в хронологічних межах шість основних періодів генезису кримінальної відповідальності та запобігання корупційним злочинам на землях і територіях, що входили до складу сучасної України: 1) обмежені корупційні практики за часів існування Київської держави та земель, що утворилися після феодального розпаду (ХІ-ХІІІ ст.); 2) корупційні практики «годування» та встановлення перших заборон корупційних проявів (ХІІІ ст. - 1555 р.); 3) уточнення та конкретизація складів корупційних діянь і вироблення засад їх запобігання (середина XV ст. - 1845 р.); 4) формування усталеної системи протидії корупційним діянням (1845-1921 рр.); 5) радянський період криміналізації та запобігання корупційним діянням (1921 р. - початок 90-х років XX ст.); 6) сучасний період кримінальної відповідальності та запобігання корупційним діянням, корупційним злочинам і корупційним кримінальним правопорушенням (початок 90-х рр. XX ст. і по теперішній час). Така класифікація є порівнюваною із запропонованою нами на початку цієї статті класифікацією розвитку корупційних феноменів у зарубіжних країнах, при цьому можна говорити про їх певну уніфікацію, особливо з огляду на останні періоди.

4. Конкретизація та уточнення особливостей розвитку кримінальної відповідальності та запобігання корупційним злочинам в Україні в різні історичні епохи сприяє комплексному та системному розумінню їх за сучасних умов, орієнтує на уникнення помилок, які припускали законодавці попередніх часів, а також дає змогу вирізнити позитивні здобутки у сфері кримінального права та кримінології, на які варто спиратися дослідникам нашого часу.

Література

1. Авдєєв О.О. Кримінально-історичні питання розвитку корупційних проявів. Особливості застосування антикорупційного законодавства: від розслідування до вироку суду : збірник тез доп. міжнар. наук.-практ. конф., 17 жовт. 2019 р., м. Xарків / МВС України, Xарків. нац. ун-т внутр. справ; Кримінол. асоц. України; Громад. спілка «Центр запобігання та протидії корупції». Xарків : XHУBC, 2019. С. 16-18.

2. Перепелиця Г.Б. Періодизація історичних етапів формування поняття «службова особа» у вітчизняному праві. Право і суспільство. 2012. № 4. С. 179-183.

3. Кузнецов В.В., Сийплокі М.В. Особливості періодизації історії кримінального законодавства України. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2013. Випуск 3. Том 2. С. 95-98.

4. Кузовков Ю.В. История коррупции в России. Москва : Анима-Пресс, 2010. 139 с.

5. Яковенко С.Б. Генезис та розвиток корупції: історичний аспект. Науково-інформаційний вісник Академії національної безпеки. 2015. Випуск 3-4 (7-8). С. 58-71.

6. Гаращук В.М., Мухтаєв А.О. Актуальні проблеми боротьби з корупцією в Україні : монографія. Xарків : Право, 2010. 144 с.

7. Боровик А. Корупційні практики та методи їх подолання у державах Європи. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 5. С. 229-236.

8. Корупція: теоретико-методологічні засади дослідження / керівник авт. кол. І.О. Ревак. Львів : Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2011. 220 с.

9. Шило А.І. Криміналістичне розуміння корупції та її співвідношення з хабарництвом з точки зору їх історичних витоків та нового антикорупційного законодавства. Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Юридические науки». 2011. Том 24 (63). № 1. С. 358-366.

10. Кирпичников А.И. Взятка и коррупция в России. Санкт-Петербург : Альфа, 1997. 352 с.

11. Грудзур О. Історія кримінальної відповідальності за хабарництво у праві України та Російської імперії (XV! ст. - початок XX ст.). Підприємництво, господарство і право. 2008. № 5. С. 21-24.

12. Волошенко А.В. Корупція: історичні витоки та сучасні прояви. Актуальні проблеми економіки. 2015. № 3 (165). С. 8-16.

13. Брокгауз Ф.А., Ефрон И.А. Энциклопедия: В 86 томах с иллюстрациями и дополнительными материалами / Под ред. И.Е. Андреевского, К.К. Арсеньева, Ф.Ф. Петрушевского. Москва : ИДДК, 2003-2006. ПКЬ: http://www.encyclopedia.ru/cat/ books/book/72160/ (дата звернення: 01.10.2019).

14. Цитряк В.Я. Хабарництво: історико-правові аспекти соціального явища та протидії йому в Україні. Актуальні проблеми держави і права. 2009. Вип. 48. С. 241-245.

15. Галкін Д.В. Організаційно-правові засади боротьби з корупційними проявами у російській імперії у кінці ХУЛІ - першій половині XIX ст. Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції : збірник тез доп. V Міжнар. наук. практ. конф., 31 берез. 2017 р., м. Харків. Харків : ХНУВС, 2017. С. 54-55.

16. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных: изд. 1845. Санкт-Петербург, 1845. 920 с.

17. Кісілюк Е.М. Кримінальне законодавство в період українського державотворення (1917-1921 рр.) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Нац. акад. внутр. справ України. Київ, 2003. 208 с.

18. Саблук С.А. Кримінально-правовий контроль злочинності в Україні у 1922-1960 рр. : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01 / Хмельн. ун-т управл. та права; Нац. акад. внутр. справ. Київ, 2017. 476 с.

19. Уголовный кодекс УС.С.Р Харьков : Наркомюст УС.С.Р, 1922. 100 с.

20. Заболотна Т Життя та побут міського населення напередодні та в роки окупації (1941-1944 рр.). Україна в Другій світовій війні : погляд з ХХІ ст. У 2 кн. Кн. 1. Київ, 2011. С. 15-65.

21. Кримінальний кодекс УРСР : Закон УРСР від 28 грудня 1960 р. ЦКЬ: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2002-05 (дата звернення: 04.10.2019).

22. Ярошенко М.О., Шевчук З.Ю. Еволюція антикорупційного законодавства в Україні в період незалежності. Науковий часопис НПУ іменіМ.П. Драгоманова. Серія 18 : Економіка і право. 2016. Вип. 31. С. 38-44.

23. Костенко О. Як боротися з корупцією. Віче. Журнал Верховної Ради України. 2008. № 18. ИКЬ: http://www.viche.info/ joumal/1105/ (дата звернення: 05.10.2019).

24. Невмержицький Є.В. Боротьба з корупцією в Україні: порівняльно-правовий аспект. Історико-політичні студії. 2014. № 2. С. 110-122.

25. Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-ІІІ. ЦКЬ: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/2341-14 (дата звернення: 19.10.2019).

26. Про Національне антикорупційне бюро України : Закон України від 14.10.2014 р. ЦКЬ: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/1698-18 (дата звернення: 20.10.2019).

27. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень : Закон України від 22.11.2018 р. № 2617-УІІІ (набирає чинності з 01.01.2020 р., крім п. 2 розділу ІІ, який набрав чинності з 24.04.2019 р.). ЦКЬ: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2617-19 (дата звернення: 20.10.2019).

Размещено на Allbest.ru