Приховані повноваження конституційного суду?

Будь-які приховані повноваження належать до дискреційних - принаймні в тій частині, в якій оцінювання наявності підстав їх використання належить до компетенції органу, який використовує ці повноваження. Проте не кожне дискреційне повноваження є прихованим. З огляду на це зауважимо, що, всупереч позиціям окремих дослідників (Ю. Щокін, Р. Мартинюк), не належать до «прихованих» повноваження Конгресу США, сформульовані у абзаці 18 розділу 8 статті 1 Конституції США Конституція Сполучених Штатів Америки. 1868. URL: https:// www.senate.gov/civics/ constitution_item/constitution.htm, або ж надзвичайні повноваження Президента Франції, закріплені у ст. 16 Конституції Французької республіки Texte integral de la Constitution du 4 octobre 1958 en vigueur. URL: https://www.conseil-constitutionnel.fr/le-bloc-de- constitutionnalite/texte-integral-de-la-constitution-du-4-octobre-1958-en-vigueur.

Відомим прикладом поширювального тлумачення норм Конституції США, яке, по-суті, підтверджує наявність у Верховного суду США неявних повноважень із конституційного контролю, є його рішення у справі Marbury v. Madison (1803). Згодом у своєму рішенні у справі «McCulloch v. Maryland» (1819) Верховний суд США підтримав також і ідею прихованої компетенції Конгресу, зазначивши, що «в Конституції США нічого подібного до Статей Конфедерації, котрі виключають повноваження випадкові або ж такі, що б припускалися, не існує» McCulloch v. Maryland, 17 U.S. (4 Wheat.) 316 (1819). U.S. Supreme Court.. Водночас у контексті проблеми меж контрольної компетенції органів конституційної юстиції вельми суттєво, що сам фундатор американської моделі конституційної юстиції - Верховний суд США - розцінює внесення змін до Конституції як «політичне питання», яке, відтак, не може бути предметом судового контролю. Як відзначається з цього приводу в літературі, «попри те, що це саме по собі є вираженням судового верховенства, в цій ситуації судова влада використовує свої привілеї щодо тлумачення Конституції США з метою визнання сфери розсуду іншої влади» Brown R. Judical supremacy and taking conflicting rights seriously. William & Mary law review. 2017. Vol. 58. № 5. P. 1452..

Сьогодні в національній та міжнародно-правовій юридичній доктрині «прихованою» («імп- ліцитною», «такою, що припускається», або ж «іманентною») Саттарова Г. С. Понятие и виды компетенции международных межправительственных организаций. Международное право: тезисы докладов на теоретической конференции Института государства и права АН СССР и юридического факуль-тета МГУ им. М. В. Ломоносова / под ред. Г. И. Тункина. М., 1994. С. 177-179. вважається компетенція органу публічної влади, яка випливає з конституційних цілей його діяльності, завдань і функцій відповідного органу. Концепція прихованої компетенції найчастіше використовується органами конституційної юстиції стосовно повноважень президента у президентських чи змішаних республіках. Окремими авторами стверджується також і про наявність «прихованих» судових повноважень, які «випливають із самої сутності судової влади, її призначення і ролі в державно-правовій системі» Кашепов В. Конституционное регулирование деятельности судебной власти. Конституционніе принципі судебной власти Российской Федерации / отв. ред. В.П.Кашепов. М., 2011. С. 143. Цит. за: Мартинюк Р. Конституційні повноваження президента змішаної республіки та доктрина «прихованих» президентських повноважень. Право України. 2012. № 7. С. 143.. Як видається, із концепцією іманентної компетенції співзвучна також і теза про те, що здійснення наступного конституційного контролю за законами про внесення змін до Конституції є «природнім обов'язком Суду», що «випливає з самої суті конституційної юрисдикції» Різник С. Проблеми оцінювання конституційності законів про внесення змін до Конституції України. Український ча-сопис конституційного права. 4/2019 (13). С. 11..

У рішеннях Конституційного Суду не міститься прямих посилань на концепцію неявних повноважень, натомість Судом неодноразово було підтверджено правову позицію щодо визначення повноважень як парламенту, так і Президента України виключно Конституцією України Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Редакція від 01.01.2020. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.. Водночас в окремих випадках у практиці Суду вже мало місце поширювальне тлумачення меж компетенції за логікою, аналогічною концепції неявних повноважень. Так, у Рішенні у справі про повноваження державних органів у сфері судоустрою КСУ визнав, що до повноважень Президента України належить не тільки утворення судів, як це прямо передбачено пунктом 23 частини першої статті

106 Конституції України, а й їхня ліквідація, оскільки «процес ліквідації судів є невід'ємною частиною процесу їх утворення» (абзац 4 підпункту 3.2 пункту третього Рішення КСУ від 21 червня 2011 року № 7-рп|2011 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суд-дів», «Про Вищу раду юстиції» (справа про повноваження державних органів у сфері судоустрою) від 21.06.2011 № 7- рп/2011.). До поширювального тлумачення обсягу Суд вдався і в уже згадуваному Рішенні № 13-рп|2008.

Загалом, як небезпідставно зазначається дослідниками (Н. Жук, Р. Мартинюк), ідея «прихованих» повноважень органів влади є «постійним джерелом спокуси для кожної з гілок влади скористатися «прихованою» у ній перевагою і засобом законодавчого закріплення чи судової підтримки «перекроїти» систему стримувань і противаг на свою користь» Жук Н. Парламент, Президент, Уряд - через взаємостримування - до рівноваги: монографія. Х., 2007. с. С.180; Мартинюк Р. Конституційні повноваження президента змішаної республіки та доктрина «прихованих» президентських повнова-жень. Право України. 2012. № 7. С. 143..

Втім, не заперечуючи апріорно проти принципової можливості визнання за конституційними органами державної влади іманентної («прихованої») компетенції, наголосимо, що означена проблема потребує подальшої розробки, зокрема, в частині вироблення критеріїв допустимості кваліфікації певних повноважень як складових іманентної компетенції конституційного органу державної влади. Тут вкажемо лише, що, на наш погляд, є підстави вважати неявним (іманентним, «прихованим») таке повноваження конституційного органу державної влади, яке характеризується сукупністю наступних ознак: а) прямо не передбачене Конституцією; б) без здійснення цього повноваження неможлива реалізація інших складових конституційної компетенції відповідного органу влади; в) межі здійснення такого повноваження не потребують додаткового нормативного врегулювання, зокрема з огляду на інші приписи Конституції. Визнання ж у вищих органів державної влади прихованих повноважень у сфері зміни Конституції України чи контролю за її змінами повинно відбуватися, вочевидь, із особливою обережністю.

Відсутність же у тексті Конституції спеціальних норм, що встановлюють як повноваження КСУ здійснювати наступний конституційний контроль законів про внесення змін до Конституції, так і предметні й часові межі такого контролю, який би гіпотетично здійснювався Судом, додатково свідчить, що «мовчання» Конституції з приводу права наступного контролю КСУ слід розглядати не як конституційну прогалину, але радше як те, що в Конституції стосовно здійснення парламентом функцій вторинної установчої влади фактично має місце надання переваги ризикам можливого зловживання з боку органу народного представництва перед ризиками потенційних зловживань з боку інших органів державної влади.

«Необхідне зло»: конституційність зміни Конституції як презумпція та як фікція. Як це не парадоксально, але в основі конституційного правопорядку нерідко можуть перебувати акти, установчі властивості яких вимушено конструюються за допомогою неспростовної презумпції або юридичної фікції. Обидва юридико-технічні прийоми виявляються не тільки корисними, а й логічно необхідними для вирішення практичних проблем конституційно-правового регулювання процесу внесення змін до Конституції. Слід погодитись із тим, що «нині юридична фікція може існувати в праві тільки як спеціальний метод юридичної техніки, а її використання при конструюванні норм права, в деяких випадках, є єдино можливим засобом регулювання суспільних відносин в складній ситуації непоправної невизначеності...» Марохин Е. Ю. Юридическая фикция в современном российском законодательстве: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01/ Ставрополь, 2004. С. 14, 15..

Зокрема, у випадку, якщо повноважень із наступного конституційного контролю Конституцією не передбачено, виникає неспростовна презумпція конституційності дій парламенту із реалізації ним функцій вторинної установчої влади Рабінович С. Конституція України зі змінами від 8 грудня 2004 року: відновлення дії чи визнання чинності? Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали XXII звіт. наук.-практ. конф., 4-5 лют. 2016 р./ Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Юрид. ф-т. Львів: Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2016. Ч. 1. С. 150. - презумпція, яка, однак, за певних умов (за наявності очевидних порушень парламентом конституційної процедури) може набувати властивості вже юридичної фікції. При цьому така презумпція та фікція відіграють роль свого роду «необхідного зла» в усуненні юридичної невизначеності щодо чинної основи конституційного правопорядку.

Презумпція конституційності закону про внесення змін до Конституції стосується не тільки дотримання встановленої конституційної процедури його прийняття, а й змісту такого закону. Щодо змісту - у разі прийняття закону в редакції, повністю ідентичній тій, на яку було одержано позитивний висновок КСУ, то конституційність змісту такого закону є вже не презумпцією, а юридичним фактом, встановленим уповноваженим органом публічної влади. У разі ж, якщо після надання Судом висновку до згаданого закону вносилися зміни, то слід вести мову про презумпцію їх конституційності, яка, залежно від чинного конституційного регулювання, може бути спростовною або ж неспростовною.

З позицій концепції представницької демократії позбавлення Законом № 2222-IV Президента України права вето щодо конституційних законів (пункт 30 частини першої статті 106), на перший погляд, можна було б вважати демократичним кроком у реформуванні існуючого механізму стримувань і противаг Окрема думка судді Конституційного Суду України В. Шаповала стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 73 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конститу-ційності) здійсненого Президентом України права вето стосовно прийнятого Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України» та пропозицій до нього (справа щодо права вето на закон про вне-сення змін до Конституції України) від 11.03.2003 № 6-рп/2003.. Однак слід визнати, що якщо у 2004 році могло йтися про запобігання президентському авторитаризму, то сьогодні як українська, так і зарубіжні системи представницької демократії дедалі частіше зіштовхуються вже з іншою небезпекою - проблемою парламентського свавілля Бориславська О. М. Європейська модель конституціоналізму: системно-аксіологічний аналіз: монографія. Харків: Право, 2018. С. 297, 305..

Так чи інакше, але відсутність конституційно закріпленого інституту наступного контролю з боку органу конституційної юстиції за процесом внесення змін до Конституції має наслідком юридичну неможливість встановити факт дотримання парламентом конституційної процедури і, відтак, і підтвердити або ж спростувати презумпцію конституційності дій парламенту як органу публічної влади. З огляду на це презумпція конституційності перетворюється вже на процесуально неспростовну. Проте за реальних умов сучасного українського парламентаризму не можна виключати і випадків очевидної суперечності дій парламенту вимогам встановленому порядку внесення змін до Основного Закону (і в цьому ми, безумовно, погоджуємося із С. Різником), тобто -- ситуацій очевидної неконституційності згаданих дій. У такому випадку процесуально неспростовна презумпція в матеріально-правовому сенсі перетворюється вже на юридичну фікцію конституційності.

Здійснювана під час пленарних засідань парламенту спільна діяльність народних депутатів України породжує ті юридичні наслідки, на настання яких вона спрямована і вважається діями парламенту за умови відповідності такої діяльності (дій) матеріальним і процедурним вимогам Конституції. Щодо змін Основного Закону ці вимоги викладені в диспозиціях норм розділу ХІІІ Конституції і виражені в різних формулюваннях: «Конституція України не може бути змінена» (ст. 157), законопроект «може бути поданий» (ст. 154, 158), «розглядається» (ст. 159), «вважається прийнятим» (ст. 155), «затверджується» (ст. 156) та ін. При цьому, незалежно від того, в якій формі виражена диспозиція відповідної конституційної норми, така диспозиція вміщує деонтичний припис, визначає «повинну», а не фактичну поведінку уповноважених суб'єктів. Необхідність і практичний сенс конституційного внормування їхньої поведінки полягає у наданні юридичної визначеності процесу зміни Основного Закону. Звісно, таке внормування саме по собі не може виключити фактичного відхилення учасників конституційного процесу від конституційної процедури внесення змін до Основного Закону. З огляду на це, законопроект про внесення змін до Конституції, де факто підписаний кількістю народних депутатів, меншою від однієї третини від конституційного складу парламенту, не може вважатися «поданим» законопроектом згідно зі ст. 154 Конституції; законопроект, за який на наступній черговій сесії проголосувало менше, аніж дві третини від конституційного складу Верховної Ради України, не може вважатися прийнятим тощо.

Значення відмінностей між згаданими конституційних формулюваннями вбачається, зокрема, в тому, що вони вказують на матеріальний або ж процесуальний характер закріпленого ними нормативно-правового припису.

У статті С. Різника моделюються ситуації можливих порушень парламентом не тільки конституційної процедури зміни Конституції, а й, серед іншого, також і порушень матеріально-правових обмежень внесення змін до Основного Закону: зокрема, «такий випадок може мати місце, якщо після попереднього висновку Суду минуло багато часу, суттєво змінилися суспільно-політичні обставини та|або текст Конституції України» Різник С. Проблеми оцінювання конституційності законів про внесення змін до Конституції України. Український ча-сопис конституційного права. 4/2019 (13). С. 9..

Чи випливає з усього наведеного вище, що не може вважатися «зміненою», наприклад, Конституція, зміни до якої внесені за суттєво відмінних обставин та|або істотної зміни її тексту з огляду на самі лише ці істотні відмінності, а не на допущені парламентом процедурні порушення? Вочевидь, ні, оскільки, на противагу порушенням конституційної процедури, порушення матеріально-правових умов внесення змін до Основного Закону, не дає підстав вважати закон про внесення змін до конституції неприйнятим, а Конституцію - такою, що не змінена. Натомість у цьому випадку виникають підстави для повторного вирішення Судом питання щодо конституційності прийнятого законопроекту з урахуванням зміни на момент його прийняття відповідних фактичних чи юридичних умов.

Конституційно-правове запобігання означеним вище гіпотетичним проблемним ситуаціям можливе щонайменше двома шляхами: а) конституційним закріпленням інституту здійснюваного Судом з власної ініціативи наступного контролю додержання конституційної процедури внесення змін до Конституції; б) конституційним закріпленням згаданого контролю, який ініціювався би кваліфікованою більшістю парламенту та іншими спеціально уповноваженими суб'єктами. Другий варіант видається більш виправданим з огляду на те, що передовсім парламентська опозиція (а в ситуації «розділеного правління» - також і Президент) мали б бути зацікавлені в тому, аби не допустити набрання чинності тими змінами Конституції, з якими вона політично не згодна і щодо яких існують сумніви в їхній конституційності в процедурному та|або матеріально-правовому аспектах.

Політична моральність і практика самообмежень в діяльності конституційної юстиції. У ситуаціях «мовчання» конституції в питанні про повноваження конституційної юстиції зі здійснення наступного контролю за змінами конституції, практика органів конституційної юстиції демонструє різні підходи до розв'язання проблеми «охорони охоронців». При цьому центр ваги у вирішенні цієї проблеми зміщується з нормативної площини в бік практики здійснення конституційними та верховними судами своїх повноважень. Вирішальною тут стає політична і правова культура взаємодії між учасниками конституційного процесу. Причому така культура не персоналізується в жодній конкретній особі чи колегіальному органі. Натомість вона унаочнюється в тому, з якою метою та в який спосіб здійснюють свої повноваження ці органи та особи. Підтримання дієвості механізму стримувань і противаг вимагає поєднання зовнішніх юридико-нормативних обмежень юрисдикційних повноважень із внутрішніми самообмеженнями при їх фактичній реалізації. Тому, визнаючи відносно більшу схильність до зловживань органів політичних, не можна також забувати і про предметну політизованість конституційної юстиції, яка нерідко переростає в її по- літизацію.

Культура самообмеження може виявлятися як у відмові від здійснення наступного контролю за змінами конституції (США, Франція), так і в самообмежувальному способі здійснення конституційними судами такого контролю, який демонструє повагу до інших гілок державної влади. У цьому зв'язку видаються прикметними відмінності між такою практикою в деяких західноєвропейських державах, з одного боку, та східноєвропейських (постсоціалістичних) -- з іншого. Так, зокрема, щодо Німеччини, то попри те, що германська модель вважається найбільш відомою серед європейських держав, які здійснюють конституційний контроль поправок, однак, як відзначила Венеціанська комісія в Доповіді про конституційні поправки, «немає жодного прикладу того, що Федеральний Конституційний Суд фактично відхилив конституційні поправки...» (п.210). Конституційний суд Австрії в Рішенні 2001 року про неконституційність поправок, внесених парламентом до конституційних законів, вказав на необхідність проведення в зв'язку із цим «обширної законодавчої підготовчої роботи». З цих мотивів Конституційний суд надав можливість для зміни конституційного правопорядку самому парламенту. Подібно до цього, Конституційний суд Литовської Республіки в 2014 р., визнаючи з процедурних міркувань неконституційною ухвалену 2006 року поправку до Конституції, поклав на парламент обов'язок встановити відповідне правове регулювання.

Практика органів конституційної юрисдикції східноєвропейських «перехідних» держав засвідчує їхній відносно вищий політичний активізм, аніж їхніх західноєвропейських колег. Так, Рішенням Конституційного Суду Республіки Болгарія від 13 вересня 2006 року визнано неконституційними положення Закону про зміни і доповнення Конституції від 30 березня 2006 року. При цьому, як видається, Конституційний Суд виходив із відновлення попереднього конституційного регулювання як юридичного наслідку ухваленого Рішення. Конституційний Суд Республіки Молдова в постанові від 4 березня 2016 року, обґрунтувавши необхідність відступу від своєї попередньої правової позиції, визнав неконституційними зміни до Конституції 2000 року, які передбачали, зокрема, парламентський спосіб обрання президента Республіки. При цьому цією постановою відновлювалась дія попередньої редакції конституції, яка передбачала прямі загальні вибори глави держави. Серед азійських держав становить інтерес приклад Верховного Суду Індії, який в своїй практиці двічі (1967 і 1973) змінював власну правову позицію з питання допустимості контролю за поправками до конституції.

Які висновки можуть бути зроблені з наведеного щодо українських політико-правових реалій? Як видається, напрошуються очевидні висновки, по-перше, про залежність стабільності конституційного правопорядку від практики здійснення повноважень вищими органами державної влади у процесі зміни конституції та контролю за такими змінами; по-друге, - про те, що в такій практиці виявляє себе політична моральність реального складу органів конституційної юстиції, яка, своєю чергою, задається соціально-психологічними чинниками суб'єктивного гатунку - осо- бистісні риси суддів, домінуючі установки, мотиви і цілі ухвалення рішень тощо Евсеев А. П. Психология конституционного судопроизводства: монография. Харьков: Юрайт, 2013.. Так чи інакше, але означені чинники є змінюваними, належать до питань факту і лише обмежено залежать від безпосереднього нормативно-правового впливу. Так чи інакше, але, на наш погляд, підстав для надмірного оптимізму в питаннях культури політико-правових самообмежень в конституційному судочинстві України, поки що, на жаль, небагато.

Основні висновки та перспективи подальших розвідок. 1. Запровадження інституту наступного конституційного контролю за змінами Конституції в Україні є нагальною вимогою сьогодення. Водночас «мовчання» Конституції щодо права Конституційного Суду здійснювати наступний конституційний контроль слід тлумачити не як конституційну прогалину, а як здійснений конституцієдавцем вибір на користь доктрини народного представництва та установчого характеру влади, яка реалізується парламентом при внесенні змін до Основного Закону України. З огляду на це наступний конституційний контроль Суду за законами про внесення змін до Конституції перебуває в суперечності з чинною Конституцією України.

За існуючого конституційного регулювання після вчинення парламентом дій із прийняття закону про внесення змін до Конституції України презумпція конституційності таких дій стає неспростовною. У разі ж очевидних порушень парламентом конституційної процедури внесення змін до Основного закону така презумпція стає вже юридичною фікцією. В умовах кризи сучасного парламентаризму це унаочнює своєрідну «конституційну сюрреалістичність» (Ю. Ким) і неминучу недосконалість правового механізму парламентської зміни Конституції. Водночас означена презумпція і фікція виявляються необхідними юридико-логічними засобами усунення юридичної невизначеності у питанні чинності конституційних змін.

Є підстави вважати неявним (іманентним, «прихованим») таке повноваження конституційного органу державної влади, яке характеризується сукупністю наступних ознак: а) прямо не передбачене Конституцією; б) без його здійснення неможлива реалізація інших складових конституційної компетенції відповідного органу влади; в) межі здійснення такого повноваження не потребують додаткового нормативного врегулювання, зокрема з огляду на інші приписи Конституції.

Визнання повноваження Конституційного Суду України здійснювати наступний контроль конституційності законів про внесення змін до Конституції таким, що належить до його іманентної компетенції, означало би також визнання необмеженої дискреції Суду в питанні про часові межі його здійснення. Однак практика Конституційного Суду не може формуватися поза її прямою конституційною регламентацією. Тому, з огляду на імперативний характер норми частини другої статті 19 Конституції України та з урахуванням загально правового принципу неприпустимості встановлення дискреційних повноважень без одночасного зазначення їхніх меж, часові рамки здійснення наступного констатуючого конституційного контролю і правові наслідки його нездійснення потребують свого встановлення в Конституції (розділ ХІІІ).

Для того, щоби запобігти можливості “анулювання” змін Конституції після факту застосування Судом Конституції у редакції зі змінами пропонується нормативно закріпити такий механізм констатуючого наступного конституційного судового контролю:

конституційне закріплення права визначених Конституцією України (стаття 150) суб'єктів права на конституційне подання ініціювати наступну перевірку додержання конституційної процедури внесення змін до Конституції України а також перевірку непорушності конституційних гарантій статті 157 Конституції;

можливість здійснення цього права має бути обмежена строком незначної тривалості (наприклад, два-три місяці);

на час перебігу цього строку конституційні провадження в Суді має бути призупинено;

у разі надходження до Конституційного Суду протягом згаданого строку конституційного подання уповноважених суб'єктів щодо додержання конституційної процедури внесення змін до Конституції України і відкриття конституційного провадження у справі, така справа підлягає невідкладному розгляду і має бути розглянута протягом одного місяця. На час такого розгляду означений мораторій на розгляд Судом інших справ продовжується;

у разі ненадходження протягом згаданого строку такого конституційного подання конституційна процедура внесення змін до Конституції вважається дотриманою, а презумпція її дотримання парламентом стає неспростовною.

У наведеному випадку правова невизначеність у питанні чинної редакції Конституції обмежується щойно згаданим строком і часом розгляду справи Конституційним Судом. З огляду на це запропонований механізм видається придатним для виконання завдань, згадуваних на початку розглядуваної статті - забезпечити стабільність Конституції і виключити ймовірність непередба- чуваних втручань у текст Конституції з боку Конституційного Суду і припиненню чинності внесених до Конституції змін після застосування Судом Конституції у зміненій редакції.

На завершення дозволимо собі висловити сподівання, що наведені у цій статті міркування спровокують подальші обговорення актуальної нині проблеми здійснення контролю конституційності законів про внесення змін до Конституції Україні.

Список використаних джерел

Белоусов С. А. Компетенционные нормы российского права: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук 12.00.01. Саратов, 2002. 30 с.

Бориславська О. М. Європейська модель конституціоналізму: системно-аксіологічний аналіз: монографія. Харків: Право, 2018. 383 с.

Булыгин Е. В. Динамика права. Пленарный доклад. Нормы и нормативные системы в философии, праве и информатике: матер. междунар. симпозиума (Санкт-Петербург, 9-10 сентября 2011 г.). СПб., 2011. С. 8.

Веніславський Ф. Спеціально-дозвільний принцип у конституційно-правовому регулюванні. Вісник Академії правових наук України. 2009. № 2. С. 57-67. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vapny_2009_2_6

Г'юм Д. Трактат про людську природу. Київ: Всесвіт, 2003. 552 с.

Евсеев А. П. Психология конституционного судопроизводства: монография. Харьков: Юрайт, 2013.

Жакке Ж.-П. Конституционное право и политические институты: учебное пособие. М.: Юристъ, 2002. 363 с.

Жук Н. Парламент, Президент, Уряд - через взаємостримування - до рівноваги: монографія. Х., 2007. 320 с.

Кашепов В. Конституционное регулирование деятельности судебной власти. Конституционные принципы судебной власти Российской Федерации / отв. ред. В.П.Кашепов. М., 2011. 296 с.

Кельзен Г. Чисте правознавство: з додатком: Проблема справедливості / переклад з нім. О. Мокровольського. К.: Юніверс, 2004. 494 с.

Марохин Е. Ю. Юридическая фикция в современном российском законодательстве: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01/ Ставрополь, 2004. 24 с.

Мартинюк Р. Конституційні повноваження президента змішаної республіки та доктрина «прихованих» президентських повноважень. Право України. 2012. № 7. С. 141-150.

Незалежність і юридична відповідальність суддів як гарантії верховенства права: монографія / за заг. ред. П. Рабіновича. Львів: Сполом, 2019. 388 с.

Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали XXIII звітної науково-практичної конференції (7-8 лютого 2019 р.). Ч. 1. Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2019. С.110-114.

Рабінович С. Конституція України зі змінами від 8 грудня 2004 року: відновлення дії чи визнання чинності? Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали XXII звіт. наук.-практ. конф., 4-5 лют. 2016 р./ Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Юрид. ф-т. Львів: Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2016. Ч. 1. С. 147-152.

Рабінович С. П. Деякі проблеми посилання на верховенство права в конституційно-правовій аргументації. Право України. 2016. № 8. 150-159.

Рабінович С. П. Право з (не)права: міфологія конституційної революції. Філософія права і загальна теорія права. 2019. № 1. С. 67-91.

Різник С. Про нез'ясоване питання конституційності актів парламенту, прийнятих в умовах Революції Гідності. Вісник Конституційного Суду України. 2015. № 6. С. 58-66.

Різник С. Проблеми оцінювання конституційності законів про внесення змін до Конституції України. Український часопис конституційного права. 4/2019 (13). С. 3-14. URL: https://www.constjournal.com/wp- content/uploads/issues/2019-4/pdfs/1-serhii-riznyk-problemy-otsiniuvannia-konstytutsiinosti-zakoniv-pro- vnesennia-zmin-konstytutsii.pdf

Росс А. О самореференции и загадке в конституционном праве / пер. с англ. А. А. Краевского. Известия высших учебных заведений. Правоведение, 2012. № 3. С. 53-73.

Савенко М. Конституційний контроль змін до Конституції України. Вісник Конституційного Суду України. 2011. № 4-5. С. 179-184.

Саттарова Г. С. Понятие и виды компетенции международных межправительственных организаций. Международное право: тезисы докладов на теоретической конференции Института государства и права АН СССР и юридического факультета МГУ им. М. В. Ломоносова / под ред. Г. И. Тункина. М., 1994. С. 177-179.

Щекин Ю.В. Применение доктрины подразумеваемой компетенции в практике Постоянной палаты международного правосудия. Альманах міжнародного права. 2015. Вип. 9. С. 102-110.

Brown R. Judical supremacy and taking conflicting rights seriously. William & Mary law review. 2017. Vol. 58. № 5. P. 1452.

Klabbers J. International Law. 2nd ed. Cambridge: Cambridge University Press. 2017. 370 p.

Roznai Y. Unconstitutional Constitutional Amendments: The Limits of Amendment Powers. Oxford University Press. 2017.

Перелік юридичних документів

Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (статей 84, 85, 89, 92, 93,

94, 106, 147, 150, 151 та пункту 6 розділу XV Конституції України)» вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 84, 85 та інших Конституції України) від 14.03.2001 № 1-в|2001.

Висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до статей 76 та 77 Конституції України (щодо зменшення конституційного складу Верховної Ради України та закріплення пропорційної виборчої системи) (реєстр. № 1017) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 16.12.2019 № 8-в|2019.

Конституція Сполучених Штатів Америки. 1868. URL: https://

www.senate.gov|civics|constitution_item|constitution.htm

Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к|96-ВР. Редакція від 01.01.2020. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

Окрема думка судді Конституційного Суду України В. Шаповала стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 73 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) здійсненого Президентом України права вето стосовно прийнятого Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України» та пропозицій до нього (справа щодо права вето на закон про внесення змін до Конституції України) від 11.03.2003 № 6-рп|2003.

Окрема думка судді Конституційного Суду України М. Маркуш стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 1 пункту 3 розділу IV Закону України «Про Конституційний Суд України» (в редакції Закону України від 4 серпня 2006 року № 79-V) (справа про повноваження Конституційного Суду України) від 26 червня 2008 року № 13-рп|2008.

Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № П|800|120|14 від 14 березня 2018 року. URL: http:||reyestr.court.gov.ua|Review|73195164.

Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді: Постанова Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 12. Ст. 201.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України в контексті положень її статей 5, 156 та за конституційним зверненням громадян Галайчука Вадима Сергійовича, Подгорної Вікторії Валентинівни, Кислої Тетяни Володимирівни про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, четвертої статті 5 Конституції України (справа про здійснення влади народом) від 05.10.2005 № 6-рп|2005.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 розділу I Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (справа про соціальний захист ветеранів війни та членів їхніх сімей) від 18.12.2018 № 12-р|2018.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 73 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) здійсненого Президентом України права вето стосовно прийнятого Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України» та пропозицій до нього (справа щодо права вето на закон про внесення змін до Конституції України) від 11.03.2003 № 6-рп/2003.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII від 23.01.2020 № 1-р|2020.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду юстиції» (справа про повноваження державних органів у сфері судоустрою) від 21.06.2011 № 7-рп/2011.

Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та положень пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) від 08.06.2016 № 4-рп/2016.

Case of Silver and Others v. The United Kingdom. European Court of Human Rights, Judgment 25 March 1983. Application no. 5947/72; 6205/73; 7052/75; 7061/75; 7107/75; 7113/75; 7136/75. URL: https://ddhh.es/wp- content|uploads|2020|09|silver-reino-unido.pdf

McCulloch v. Maryland, 17 U.S. (4 Wheat.) 316 (1819). U.S. Supreme Court. URL:

https://supreme.justia.com/cases/federal/us/17/316/case.html.

Texte integral de la Constitution du 4 octobre 1958 en vigueur. URL: https://www.conseil-constitutionnel.fr/le-bloc-de- constitutionnalite/texte-integral-de-la-constitution-du-4-octobre-1958-en-vigueur.

References

Belousov S. A. Kompetentsionnyye normy rossiyskogo prava: avtoref. dis. ... kand. yurid. nauk 12.00.01. Saratov, 2002. 30 s.

Boryslavs'ka O. M. Yevropeys'ka model' konstytutsionalizmu: systemno-aksiolohichnyy analiz: monohrafiya. Kharkiv: Pravo, 2018. 383 s.

Bulygin Ye. V. Dinamika prava. Plenarnyy doklad. Normy i normativnyye sistemy v filosofii, prave i informatike: mater. mezhdunar. simpoziuma (Sankt-Peterburg, 9-10 sentyabrya 2011 g.). SPb., 2011. S. 8.

Venislavs'kyy F. Spetsial'no-dozvil'nyy pryntsyp u konstytutsiyno-pravovomu rehulyuvanni. Visnyk Akademiyi pravovykh nauk Ukrayiny. 2009. № 2. S. 57-67. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vapny_2009_2_6

H'yum D. Traktat pro lyuds'ku pryrodu. Kyyiv: Vsesvit, 2003. 552 s.

Yevseyev A. P. Psikhologiya konstitutsionnogo sudoproizvodstva: monografiya. Khar'kov: Yurayt, 2013.

Zhakke ZH.-P. Konstitutsionnoye pravo i politicheskiye instituty: uchebnoye posobiye. M.: Yurist', 2002. 363 s.

Zhuk N. Parlament, Prezydent, Uryad - cherez vzayemostrymuvannya - do rivnovahy: monohrafiya. KH., 2007. 320 s.

Kashepov V. Konstitutsionnoye regulirovaniye deyatel'nosti sudebnoy vlasti. Konstitutsionnie printsipf sudebnoy vlasti Rossiyskoy Federatsii / otv. red. V.P.Kashepov. M., 2011. 296 s.

Kel'zen H. Chyste pravoznavstvo: z dodatkom: Problema spravedlyvosti / pereklad z nim. O. Mokrovol's'koho. K.: Yunivers, 2004. 494 s.

Marokhin Ye. YU. Yuridicheskaya fiktsiya v sovremennom rossiyskom zakonodatel'stve: avtoref. dis. ... kand. yurid. nauk: 12.00.01/ Stavropol', 2004. 24 s.

Martynyuk R. Konstytutsiyni povnovazhennya prezydenta zmishanoyi respubliky ta doktryna «prykhovanykh» prezydent-s'kykh povnovazhen'. Pravo Ukrayiny. 2012. № 7. S. 141-150.

Nezalezhnist' i yurydychna vidpovidal'nist' suddiv yak harantiyi verkhovenstva prava: monohrafiya / za zah. red. P. Rabinovycha. L'viv: Spolom, 2019. 388 s.

Problemy derzhavotvorennya i zakhystu prav lyudyny v Ukrayini: materialy KHXIII zvitnoyi naukovo-praktychnoyi konferentsiyi (7-8 lyutoho 2019 r.). CH. 1. L'viv: Yurydychnyy fakul'tet L'vivs'koho natsional'noho universytetu imeni Ivana Franka, 2019. S.110-114.

Rabinovych S. Konstytutsiya Ukrayiny zi zminamy vid 8 hrudnya 2004 roku: vidnovlennya diyi chy vyznannya chynnosti? Problemy derzhavotvorennya i zakhystu prav lyudyny v Ukrayini: materialy XXII zvit. nauk.-prakt. konf., 4-5 lyut. 2016 r./ L'viv. nats. un-t im. Ivana Franka, Yuryd. f-t. L'viv: L'viv. nats. un-t im. Ivana Franka, 2016. CH. 1. S. 147152.

Rabinovych S. P. Deyaki problemy posylannya na verkhovenstvo prava v konstytutsiyno-pravoviy arhumentatsiyi. Pravo Ukrayiny. 2016. № 8. 150-159.

Rabinovych S. P. Pravo z (ne)prava: mifolohiya konstytutsiynoyi revolyutsiyi. Filosofiya prava i zahal'na teoriya prava. 2019. № 1. S. 67-91.

Riznyk S. Pro nez'yasovane pytannya konstytutsiynosti aktiv parlamentu, pryynyatykh v umovakh Revolyutsiyi Hidnosti. Visnyk Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny. 2015. № 6. S. 58-66.

Riznyk S. Problemy otsinyuvannya konstytutsiynosti zakoniv pro vnesennya zmin do Konstytutsiyi Ukrayiny. Ukrayins'kyy chasopys konstytutsiynoho prava. 4/2019 (13). S. 3-14. URL: https://www.constjournal.com/wp- content/uploads/issues/2019-4/pdfs/1-serhii-riznyk-problemy-otsiniuvannia-konstytutsiinosti-zakoniv-pro- vnesennia-zmin-konstytutsii.pdf

Ross A. O samoreferentsyy y zahadke v konstytutsyonnom prave / per. s anhl. A. A. Kraevskoho. Yzvestyya vysshykh uchebnykh zavedenyy. Pravovedenye, 2012. № 3. S. 53-73.

Savenko M. Konstytutsiynyy kontrol' zmin do Konstytutsiyi Ukrayiny. Visnyk Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny. 2011. № 4-5. S. 179-184.

Sattarova G. S. Ponyatiye i vidy kompetentsii mezhdunarodnykh mezhpravitel'stvennykh organizatsiy. Mezhdunarodnoye pravo: Tezisy dokladov na teoreticheskoy konferentsii Instituta gosudarstva i prava AN SSSR i yuridicheskogo fakul'teta MGU im. M. V. Lomonosova / pod red. G. I. Tunkina. M., 1994. S. 177-179.

Shchekin YU.V. Primeneniye doktriny podrazumevayemoy kompetentsii v praktike Postoyannoy palaty mezhdunarodnogo pravosudiya. Al'manakh mizhnarodnogo prava. 2015. Vip. 9. S. 102-110.

Brown R. Judical supremacy and taking conflicting rights seriously. William & Mary law review. 2017. Vol. 58. № 5. P. 1452.

Klabbers J. International Law. 2nd ed. Cambridge: Cambridge University Press. 2017. 370 p.

Roznai Y. Unconstitutional Constitutional Amendments: The Limits of Amendment Powers. Oxford University Press. 2017.

List of legal documents:

Vysnovok Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny u spravi za zvernennyam Verkhovnoyi Rady Ukrayiny pro nadannya vysnovku shchodo vidpovidnosti proektu Zakonu Ukrayiny «Pro vnesennya zmin do Konstytutsiyi Ukrayiny (statey 84,

85, 89, 92, 93, 94, 106, 147, 150, 151 ta punktu 6 rozdilu XV Konstytutsiyi Ukrayiny)» vymoham statey 157 i 158 Konstytutsiyi Ukrayiny (sprava pro vnesennya zmin do statey 84, 85 ta inshykh Konstytutsiyi Ukrayiny) vid 14.03.2001 № 1-v/2001.

Vysnovok Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny u spravi za konstytutsiynym zvernennyam Verkhovnoyi Rady Ukrayiny pro nadannya vysnovku shchodo vidpovidnosti zakonoproektu pro vnesennya zmin do statey 76 ta 77 Konstytutsiyi Ukrayiny (shchodo zmenshennya konstytutsiynoho skladu Verkhovnoyi Rady Ukrayiny ta zakriplennya proportsiynoyi vyborchoyi systemy) (reyestr. № 1017) vymoham statey 157 i 158 Konstytutsiyi Ukrayiny vid 16.12.2019 № 8-v|2019.

Konstytutsiya Spoluchenykh Shtativ Ameryky. 1868. URL: https://

www.senate.gov/civicsIconstitution_itemIconstitution.htm

Konstytutsiya Ukrayiny: Zakon Ukrayiny vid 28.06.1996 № 254k/96-VR. Redaktsiya vid 01.01.2020. Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny. 1996. № 30. St. 141.

Okrema dumka suddi Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny V. Shapovala stosovno Rishennya Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny u spravi za konstytutsiynym podannyam 73 narodnykh deputativ Ukrayiny shchodo vidpovidnosti Konstytutsiyi Ukrayiny (konstytutsiynosti) zdiysnenoho Prezydentom Ukrayiny prava veto stosovno pryynyatoho Verkhovnoyu Radoyu Ukrayiny Zakonu Ukrayiny «Pro vnesennya zmin do statti 98 Konstytutsiyi Ukrayiny» ta propozytsiy do n'oho (sprava shchodo prava veto na zakon pro vnesennya zmin do Konstytutsiyi Ukrayiny) vid 11.03.2003 № 6-rp/2003.

Okrema dumka suddi Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny M. Markush stosovno Rishennya Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny u spravi za konstytutsiynym podannyam 47 narodnykh deputativ Ukrayiny shchodo vidpovidnosti Konstytutsiyi Ukrayiny (konstytutsiynosti) polozhennya pidpunktu 1 punktu 3 rozdilu IV Zakonu Ukrayiny «Pro Konstytutsiynyy Sud Ukrayiny» (v redaktsiyi Zakonu Ukrayiny vid 4 serpnya 2006 roku № 79-V) (sprava pro povnovazhennya Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny) vid 26 chervnya 2008 roku № 13-rp/2008.

Postanova Velykoyi Palaty Verkhovnoho Sudu u spravi № P/800/120|14 vid 14 bereznya 2018 roku. URL: http:IIreyestr.court.gov.ua/ReviewI 73195164.

Pro reahuvannya na fakty porushennya suddyamy Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny prysyahy suddi: Postanova Verkhovnoyi Rady Ukrayiny vid 24 lyutoho 2014 roku. Vidomosti Verkhovnoyi Rady Ukrayiny. 2014. № 12. St. 201.

Rishennya Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny u spravi za konstytutsiynym podannyam 60 narodnykh deputativ Ukrayiny pro ofitsiyne tlumachennya polozhen' chastyny pershoyi statti 103 Konstytutsiyi Ukrayiny v konteksti polozhen' yiyi statey 5, 156 ta za konstytutsiynym zvernennyam hromadyan Halaychuka Vadyma Serhiyovycha, Podhornoyi Viktoriyi Valentynivny, Kysloyi Tetyany Volodymyrivny pro ofitsiyne tlumachennya polozhen' chastyn druhoyi, tret'oyi, chetvertoyi statti 5 Konstytutsiyi Ukrayiny (sprava pro zdiysnennya vlady narodom) vid 05.10.2005 № 6-rp/2005.

Rishennya Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny u spravi za konstytutsiynym podannyam 50 narodnykh deputativ Ukrayiny shchodo vidpovidnosti Konstytutsiyi Ukrayiny (konstytutsiynosti) punktu 9 rozdilu I Zakonu Ukrayiny «Pro vnesennya zmin ta vyznannya takymy, shcho vtratyly chynnist', deyakykh zakonodavchykh aktiv Ukrayiny» vid 28 hrudnya 2014 roku № 76-VIII (sprava pro sotsial'nyy zakhyst veteraniv viyny ta chleniv yikhnikh simey) vid 18.12.2018 № 12-r/2018.

Rishennya Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny u spravi za konstytutsiynym podannyam 73 narodnykh deputativ Ukrayiny shchodo vidpovidnosti Konstytutsiyi Ukrayiny (konstytutsiynosti) zdiysnenoho Prezydentom Ukrayiny prava veto stosovno pryynyatoho Verkhovnoyu Radoyu Ukrayiny Zakonu Ukrayiny «Pro vnesennya zmin do statti 98 Konstytutsiyi Ukrayiny» ta propozytsiy do n'oho (sprava shchodo prava veto na zakon pro vnesennya zmin do Konstytutsiyi Ukrayiny) vid 11.03.2003 № 6-rp/2003.

Rishennya Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny u spravi za konstytutsiynym podannyam 49 narodnykh deputativ Ukrayiny shchodo vidpovidnosti Konstytutsiyi Ukrayiny (konstytutsiynosti) okremykh polozhen' rozdilu I, punktu 2 rozdilu III «Prykintsevi polozhennya» Zakonu Ukrayiny «Pro vnesennya zmin do deyakykh zakonodavchykh aktiv Ukrayiny shchodo pensiynoho zabezpechennya» vid 2 bereznya 2015 roku № 213-VIII vid 23.01.2020 № 1-r/2020.

Rishennya Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny u spravi za konstytutsiynym podannyam 54 narodnykh deputativ Ukrayiny shchodo vidpovidnosti Konstytutsiyi Ukrayiny (konstytutsiynosti) okremykh polozhen' zakoniv Ukrayiny «Pro sudoustriy i status suddiv», «Pro Vyshchu radu yustytsiyi» (sprava pro povnovazhennya derzhavnykh orhaniv u sferi sudoustroyu) vid 21.06.2011 № 7-rpI2011.

Rishennya Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny u spravi za konstytutsiynymy podannyamy Verkhovnoho Sudu Ukrayiny shchodo vidpovidnosti Konstytutsiyi Ukrayiny (konstytutsiynosti) polozhen' chastyny tret'oyi, abzatsiv pershoho, druhoho, chetvertoho, shostoho chastyny p"yatoyi statti 141 Zakonu Ukrayiny «Pro sudoustriy i status suddiv» ta polozhen' punktu 5 rozdilu III «Prykintsevi polozhennya» Zakonu Ukrayiny «Pro vnesennya zmin do deyakykh zakonodavchykh aktiv Ukrayiny shchodo pensiynoho zabezpechennya» (sprava pro shchomisyachne dovichne hroshove utrymannya suddiv u vidstavtsi) vid 08.06.2016 № 4-rp/2016.

Case of Silver and Others v. The United Kingdom. European Court of Human Rights, Judgment 25 March 1983. Application no. 5947/72; 6205/73; 7052/75; 7061/75; 7107/75; 7113/75; 7136/75. URL: https:IIddhh.es/wp-content/uploadsI 2020I09Isilver-reino-unido.pdf

McCulloch v. Maryland, 17 U.S. (4 Wheat.) 316 (1819). U.S. Supreme Court. URL:

https://supreme.justia.com/cases/federal/us/17/316/case.html.

Texte integral de la Constitution du 4 octobre 1958 en vigueur. URL: https://www.conseil-constitutionnel.fr/le-bloc-de- constitutionnalite/texte-integral-de-la-constitution-du-4-octobre-1958-en-vigueur.

Размещено на Allbest.ru