Суб'єкти забезпечення ґендерної політики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університету державної фіскальної служби України

СУБ'ЄКТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ҐЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

Н. Буковинська, аспірантка кафедри

адміністративного права і

процесу та митної безпеки

Анотація

Україна через свою законодавчу і державницьку діяльність уже досить давно намагається створити всі умови для того, щоб чоловіки та жінки мали рівні можливості для реалізації своїх прав в усіх сферах суспільного життя.

Як відомо, декілька статей Основного Закону, серед яких - ст. 21, 24, 51, проголошують рівність усіх людей незалежно, зокрема, і від статі [1]. Але конституційні норми можуть бути звершені лише за умови подальшого їх впровадження в усій системі законодавства, а тому і реалізацію цих норм суб'єктами державного забезпечення і практичного втілення за допомогою відповідних інституційних механізмів.

Питання, що таке суб'єкт, як це поняття співвідноситься із поняттями «суб'єкт права», «суб'єкт правовідносин» та зрештою «суб'єкт державного забезпечення» розкрила ця стаття.

Через велику кількість органів, які займаються таким напрямом, виникають неузгодженості та колізії у правовому регулюванні. Виникнення колізій створює питання ефективності законодавства, адже саме узгодженість нормативно-правових актів є передумовою їх належного функціонування. Законодавчі колізії заважають нормальній, злагодженій роботі правової системи, нерідко порушують права громадян, позначаються на ефективності правового регулювання, стані законності і правопорядку, правосвідомості і правовій культурі суспільства [17, с. 231].

Наприклад, з аналізу повноважень Урядового уповноваженого з питань тендерної політики простежуємо факт, що деякі функції дублюються із Департаментом гуманітарної та соціальної політики, а також Управлінням моніторингу рівних прав і свобод урядового уповноваженого. Або ж профільний Представник Уповноваженого з дотримання рівних прав і свобод переймає на себе частину повноважень, що входять до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про що детально розглянуто у статті.

З огляду на наведене вище вважаємо окреслену проблематику актуальною.

Ключові слова: тендерна політика, суб'єкт забезпечення, тендерна рівність, функції державних органів.

Annotation

Bukovynska N. Subjects of maintenance of the gender policy in Ukraine

By exercising its' legislative and governmental mechanisms Ukraine has been long trying to create a ground for men and women to have equal conditions to exercise their rights in all areas of a public life.

There are several articles of the Ukrainian Constitution (Art. 21,24,51) that proclaim the equality of all people, in particular, regardless of gender [1]. But the constitutional prov isions can be put into force only upon their complete incorporation in legislative system, and consequently realization of these norms by empowered state authorities and practical implementation using corresponding institutional mechanisms.

What is a subject, how this term correlates to a subject of law, what is a subject of legal relations and a subject of a state security that was revealed by this article.

As many state authorities involved in this area, there are a number of inconsistencies and conflicts in respective legal regulation. The existence of conflicts raises issues about the effectiveness of legislation because it is a pre-condition for their proper functioning. Legislative conflicts interfere the normal, coordinated work of the legal system, often violate the citizens' rights, affect the effectiveness of a legal regulation, the rule of law, legal awareness and legal culture of a society [17, p. 231].

For example, the analysis of the powers of the Governmental Commissioner for the Gender Policy shows that some functions are duplicating such with the Department of the Humanitarian and Social Policy, as well as the Office of the Government Commissioner for Monitoring of Equal Rights and Freedoms. Also, the Representative of the Commissioner for the Observance of Equal Rights and Freedoms overrides some powers of the Parliamentary Commissioner of Ukraine for Human Rights, which will be discussed further in more details.

Taking the above into account, we consider the outlined issues relevant.

Key words: gender policy, subjects of maintenance, gender equality, functions of state bodies.

Вступ

Напрям забезпечення рівних прав в Україні досягається шляхом проведення державної політики відповідно до прийнятих планів, програм та концепцій у різноманітних сферах суспільного життя.

Забезпечення рівних прав між чоловіками та жінками здійснюється за умови правильного розподілу обов'язків між суб'єктами, які наділені відповідними повноваженнями щодо вжиття заходів стосовно недопущення дискримінації, необхідності своєчасно реагувати на загрозу порушення прав та інтересів громадян. тендерний політика державний влада

Мета цієї статті полягає у дослідженні змісту поняття «суб'єкт забезпечення тендерної політики» та комплексному аналізі повноважень органів державної влади, які формують і реалізують тендерну політику в Україні.

Постановка проблеми у загальному вигляді

Нині держава намагається ефективно вирішувати певні питання шляхом створення великої кількості суб'єктів, наділяючи їх схожими повноваженнями. Тому необхідно почати вирішувати питання зсередини, а саме розподілити конкретні функції між відповідними органами. При цьому одна і та ж функція не повинна закріплюватися за різними типами органів. Необхідно провести реформування чинної системи, у деяких суб'єктів прибрати частину функцій, які дублюються, деякі суб'єкти ліквідувати повністю.

Виклад основного матеріалу

Насамперед необхідно визначити, що собою являє поняття «суб'єкт», його сутність та зміст. У загальному значенні під суб'єктом розуміють особу, групу осіб, організацію, яким належить активна роль у певному процесі, акті; особу або організацію як носія певних прав і обов'язків; людину як носія певних фізичних і психічних якостей; людину як об'єкт дослідження; людину, особу тощо [14, с. 1408-1409].

Часто науковці ототожнюють визначення «суб'єкт права» та «суб'єкт правовідносин» [22, с. 265]. Проте ми із цим твердженням не погоджуємось, адже, по-перше, конкретний громадянин як постійний суб'єкт права не може бути одночасно учасником усіх правовідносин; по-друге, немовлята, малолітні діти, душевнохворі особи, будучи суб'єктами права, не є суб'єктами більшості правовідносин; по-третє, правовідносини - не єдина форма реалізації права [21].

На думку О. Скакун, суб'єкти правовідносин - це індивідуальні або колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єк- тність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, повноважень, а також юридичної відповідальності. Щоб стати суб'єктом правовідносин, потрібно вже бути суб'єктом права [20, с. 519].

О. Харитонова зазначає, що суб'єкт правовідносин - це володілець конкретного права, який перебуває у правовому зв'язку з іншим учасником (учасниками) суспільних відносин, на яких нормами законодавства покладаються обов'язки, що відповідають праву уповноваженої особи [13, с. 101].

Авторський колектив підручника «Адміністративне право України», розглядаючи сутність суб'єктів адміністративного права, зазначає, що слід розрізняти три види суб'єктів адміністративного права: 1) фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства; 2) юридичні особи - органи виконавчої влади, будь-які інші державні органи, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації (в особі їхніх керівників, які очолюють органи управління цих підприємств, установ, організацій); 3) колективні суб'єкти (утворення), які не мають ознак юридичної особи, але тією чи іншою мірою наділені нормами адміністративного права, певними правами й обов'язками, структурні підрозділи державних і недержавних органів, підприємств, установ, організацій, деякі інші громадські утворення (на кшталт загальних зборів громадян за місцем проживання) [12, с. 347].

Питання щодо суб'єктів державного забезпечення розглядалися в працях багатьох учених, серед яких зазвичай виділяють праці В. Авер'я- нова, О. Альохіна, Ю. Битяка, І. Голосніченка, Д. Калаянова, Ю. Козлова, Т. Коломоєць, В. Колпакова, Ю. Старилова та ін.

Проте натепер і досі немає єдиного підходу до визначення поняття суб'єктів державного забезпечення.

В. Малиновський під суб'єктом державного забезпечення розуміє систему, наділену певною компетенцією і державно-владними повноваженнями, що дозволяють їй втілювати свою волю у формі керівних команд чи рішень, обов'язкових для виконання, тобто це система, що управляє [16, с. 161].

Автор виділяє такі риси суб'єктів державного забезпечення: 1) владний вплив від суб'єкта до об'єкта управління, який дозволяє підпорядковувати волю і діяльність останнього волі першого, що є необхідною умовою досягнення цілей і вирішення завдань, визначених суб'єктом управління; 2) об'єкт державного управління зобов'язаний підкорятися владній волі суб'єкта і в обов'язковому порядку виконувати його рішення; 3) кожному суб'єкту управління притаманні певні функції, які відображають загальносистемний поділ праці щодо їхнього виконання, у зв'язку із чим функції характеризують основний зміст та напрями діяльності суб'єктів управління; 4) суб'єкт є системно організованим і в цій якості має властиві ознаки будь-якої соціальної системи; 5) суб'єктам управління притаманні загальні ознаки і цілі, єдність принципів їх утворення, побудови та діяльності, структурна єдність та інші ієрархічні зв'язки та відносини, прийняття суворо зумовлених управлінських рішень, узгодження їх між собою [10, с. 160].

Цьому заперечують автори навчального посібника «Основи держави і права» за загальною редакцією В. Комарова. Вони підкреслюють, що державне забезпечення здійснюють й інші органи, які законодавством не віднесені до органів виконавчої влади: управління і відділи міністерств, державних комітетів, центральних органів зі спеціальним статусом на місцях, адміністрації державних підприємств [18, с. 84].

Питання формування і реалізації саме тендерної політики в Україні досліджували науковці та практики М. Богачевська-Хом'як, Т. Василев- ська, К. Верес, Н. Гога, Л. Гонюкова, Н. Грицяк, Р. Губань, В. Довженко, О. Іваницька, Л. Кобелянська, Л. Кор- мич, А. Комарова, О. Кулачек, С. Ста- нік, Т. Мельник, С. Хрисанова та ін.

Можемо констатувати той факт, що кожен напрям діяльності держави має свої керівні органи, які відповідають за виконання поставлених завдань. Ґендерна політика - не виняток і тут, безперечно, теж є відповідна система органів, яка має свою компетенцію.

Варто почати з того, що у 2005 році Верховна Рада України (далі - ВРУ) прийняла важливий Закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» [9], у якому закріпила основні напрями досягнення рівності у правах і визначила компетенцію всіх суб'єктів державного забезпечення з цього питання.

Важливість цього документа полягає у декількох моментах:

- підкреслено роль і значення забезпечення реальних можливостей для досягнення рівності між чоловіками та жінками;

- визначено механізм забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, а саме чітко прописані системи органів, установ і організацій, наділених повноваженнями щодо забезпечення рівних прав і можливостей статей;

- акцентовано увагу на значенні утворення спеціалізованого центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків і визначення його компетенції;

- встановлено відповідальність за порушення законодавства України про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків.

Прийнятий 2005 р. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей чоловіків і жінок» визначив вісім напрямів державної тендерної політики, а саме:

- утвердження тендерної рівності;

- недопущення дискримінації за ознакою статі;

- застосування позитивних дій;

- забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень;

-підтримка сім'ї, формування відповідального материнства і батьківства;

- виховання і пропаганда серед населення України культури тендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;

- захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

Потрібен був час, щоб усі ці напрями були піддані тендерно-правовому аналізу у різних галузях законодавства України для додаткового правового забезпечення.

Базовими документами з формування політики з питань прав жінок в Україні стали Декларація про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок і Концепція державної сімейної політики. Верховна Рада ухвалила низку законів, що мають регулювати суспільні відносини і забезпечити подолання дискримінації за ознакою статі шляхом урахування тендерних інтересів різних соціальних категорій і тендерних норм міжнародного права [15; 20]. Це, зокрема, Закон України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків» (2005 р.), Сімейний кодекс України, Кримінальний кодекс України і Кодекс законів про працю України, закони «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (2000 р.), «Про зайнятість населення» (2000 р.), «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (2001 р.), «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (2016 р.), Указ Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» (2005 р.) та інші.

До суб'єктів, наділених повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, Закон відносить таких як:

- Верховна Рада України;

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;

- Кабінет Міністрів України;

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

- органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, визначені в їх складі уповноважені особи (координатори) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

- громадські об'єднання.

Як відомо, ВРУ є законодавчим органом України, у повноваженнях якого зосереджена вся законотворча робота, зокрема, у такому питанні, як забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Доказом є виписані у ЗУ «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» такі повноваження парламенту:

1) визначає основні засади тендерної політики держави;

2) застосовує у законодавчій діяльності принцип забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;

3) здійснює парламентський контроль за виконанням законодавчих актів з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

В Україні діє чимало органів, які займаються питаннями тендерної рівності.

На підставі детального аналізу їхніх повноважень можемо сформувати класифікацію, основним критерієм якої будуть виступати функції органів влади. Серед основних функцій виділяємо консультативно-дорадчі, контрольні, координаційні, інформаційно-наглядові.

До консультативно-дорадчих можна віднести таких суб'єктів, як:

- Міжвідомча рада з питань сім'ї, тендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім'ї та протидії торгівлі людьми;

- Департамент гуманітарної та соціальної політики;

- Експертна рада з питань недискримінації та тендерної рівності при Представникові Уповноваженого ВРУ з прав людини з питань недискримінації та тендерної рівності.

- Управління моніторингу рівних прав і свобод;

- Представник Уповноваженого з дотримання рівних прав і свобод;

- Уповноважений ВР з прав людини.

- Департамент сімейної, тендерної політики та протидії торгівлі людьми;

- Урядовий уповноважений з питань тендерної політики;

- Департамент гуманітарної та соціальної політики;

- Урядовий офіс координації європейської та євроатлантичної інтеграції.

- Експертна рада з питань дискримінації за ознакою статі;

- Міжвідомча рада з питань сім'ї, тендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім'ї та протидії торгівлі людьми;

- Урядовий уповноважений з питань тендерної політики;

- Експертна рада з питань недискримінації та тендерної рівності при Представникові Уповноваженого ВРУ з прав людини з питань недискримінації та тендерної рівності;

- Управління моніторингу рівних прав і свобод;

- Уповноважений ВР з прав людини;

- Громадська рада з тендерних питань;

- Міжфракційне депутатське об'єднання «Рівні можливості»;

- Підкомітет з питань тендерної рівності і недискримінації.

Цілком зрозуміло, що кожен з вищенаведених органів має свої функціональні обов'язки. Якщо їх проаналізувати, стає очевидно, що повноваження органів дублюються та пересікаються між собою.

Наприклад, у структурі Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків є посада профільного Представника Уповноваженого з дотримання рівних прав і свобод (далі - Представник Уповноваженого) [19].

Відповідно до Посадової інструкції, затвердженої наказом Уповноваженого ВРУ з прав людини від 16.05.2018 р., Представник Уповноваженого є посадовою особою, що забезпечує здійснення Уповноваженим ВРУ з прав людини парламентського контролю за дотриманням принципів недискримінації та тендерної рівності, прав внутрішньо переміщених осіб та осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, а також виборчих прав громадян. Представник Уповноваженого з дотримання рівних прав і свобод безпосередньо підпорядкований Уповноваженому та здійснює свою діяльність у межах визначених Уповноваженим завдань та функцій. Представник Уповноваженого здійснює координацію діяльності Управління моніторингу рівних прав і свобод.

Зважаючи на п. 33 ст. 85 Конституції України, де сказано: «До повноважень ВР належить здійснення парламентського контролю у межах, визначених статтею 85 Конституції України», а також абзац 4 ст. 8 ЗУ «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», в якому йдеться: «Здійснює парламентський контроль за виконанням законодавчих актів з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», можемо спостерігати, що функції щодо парламентського контролю дублюються і відповідно є зайвими серед повноважень Представника Уповноваженого.