Властивості доказів та критерії їх оцінювання
Використання поняття "належність" із визначеним у процесуальному законі змістом або впровадження у теорію судових доказів уже запозичений судовою практикою іншомовний синонім належності релевантність. Внутрішнє переконання та вірогідність доказів.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.08.2022 |
| Размер файла | 45,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Як справедливо зазначає С.А. Леонтьєв, не внутрішнє переконання визначає силу доказів, а докази впливають на переконання суду. У процесі обґрунтування формується внутрішнє переконання як суб'єктивне відчуття впевненості у доведеності або недоведеності факту. Саме це відчуття і становить зміст внутрішнього переконання [13, с. 25]. Д.О. Бочаров також вказує на те, що переконання виникає у правозастосувача внаслідок оцінювання ним доказів [6, с. 9].
Схожим чином і нещодавно внесене до ГПК України правило про вірогідність доказів (стаття 79), яке замінило правило про достатність доказів, дещо вводить в оману стосовно свого місця серед критеріїв оцінки доказів. Варто зауважити, що у цивільному процесі правило про достатність доказів (стаття 80 ЦПК України) збереглось. Навряд чи можна погодитись з тим, що підходи до доказування у цивільному та господарському процесах, принаймні стосовно властивостей та критеріїв оцінки доказів, принципово різняться, щоб визнати, що докази у них оцінюються за різними критеріями. Вірогідність, позаяк про неї йдеться у новій редакції статті 79 ГПК України, все ще подібна до достатності, хоча видно, що правило про неї покликане впровадити на законодавчому рівні зниження стандарту доказування у господарському процесі до рівня стандарту балансу вірогідностей, який, справді, з огляду на принцип змагальності є найбільш притаманний доказуванню у господарському та цивільному процесах [15, с. 54]. Напевне, в цьому головне позитивне значення цих змін. Саме ж правило про вірогідність доказів сформульовано суперечливо. Раніше ми вже вказували на те, що про переконливість доказів варто говорити безвідносно до доказів опонента, яких може й не бути. При цьому якщо опонент не є стороною, яка несе тягар доведення певної обставини, то відсутність доказів з його боку не має автоматичним наслідком програшну ситуацію для нього. Також на противагу доказам опонент може обґрунтовувати свою позицію встановленими у праві презумпціями, загальновідомими фактами, посилатись на інші правила про звільнення від доказування, що буквально не є доказами. Вірогідність як категорія стандарту доказування існує в межах цієї доктрини і протистоїть доктрині встановлення об'єктивної істини, адже не докази є вірогідними, як про це вказано у статті 79 ГПК України, а з деякою вірогідністю можна вважати встановленими як істинні певні обставини, тому вірогідність не варто розглядати як замінник достатності. Іншими словами, достатніми були і залишаються докази, які дають змогу вважати висновок про існування певної обставини істинним з певною вірогідністю, яка задовольняє встановлений для доведення цієї обставини стандарт доведення.
Узагальнюючий приклад
Подані вище результати теоретичного дослідження категорій, які застосовуються для вирішення питання про прийняття доказів та їх оцінки, доцільно тепер спробувати застосувати послідовно на спрощеному прикладі.
У справі за позовом про визнання недійсним правочину як такого, що укладений представником позивача з перевищенням повноважень, позивач стверджує, що відповідачу було відомо про обмеження повноважень представника, а відповідач це заперечує. Стаття 92 Цивільного кодексу України «Цивільна дієздатність юридичної особи», яка серед іншого встановлює також правило про відсутність юридичної сили обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи у відносинах із третіми особами, для свого застосування потребує також з'ясування питання про обізнаність третьої особи про обмеження повноважень представника. Отже, питання про те, чи було відомо відповідачу на момент укладення правочину про обмеження повноважень, належить до предмета доказування. Тому будь-який матеріал, який здатен на скільки-небудь підвищити імовірність висновку про цю обставину (її існування чи відсутність), є належним доказом.
Застосуємо тепер викладені вище категорії до уявних доказів у цій справі.
Позивач подає як доказ обізнаності відповідача про обмеження повноважень копію листа, у якому зазначено, що до нього додано рішення загальних зборів компанії-позивача про обмеження повноважень.
Чи є цей лист належним доказом? У контексті обґрунтування тверджень позивача про існування підстав позову ні, якщо, наприклад, лист датовано тижнем пізніше, за день підписання правочину, і при цьому позивач не стверджує про помилкове датування. Та обставина, що позивач повідомив контрагенту про обмеження повноважень свого представника після укладення правочину не має значення, тому відповідний доказ є неналежним. Водночас належність може обґрунтувати відповідач, якщо пошлеться на цей доказ, наприклад як на непряме підтвердження того, що вперше про обмеження повноважень позивач заявив тільки після укладення правочину і це видно з характеру листа.
Якщо все ж лист, наприклад датовано тижнем, що передує дню укладення право- чину, він є цілком належним доказом, адже обставина, на підтвердження якої його подано, належить до предмета доказування.
Чи є цей доказ допустимим? Загальних заборон використовувати такий засіб доказування на підтвердження зазначеної обставини немає, закон також не вказує на те, що такі обставини можуть бути підтверджені тільки певними засобами доказування, тому позитивного обмеження допустимості немає. Якщо ж, наприклад цей лист було вилучено із застосуванням насилля у адвоката відповідача, може постати питання про недопустимість цього доказу як одержаного з порушенням закону (негативний аспект допустимості).
Чи є цей доказ достовірним? Якщо не встановлено внутрішньої суперечливості у самому документі, а також суперечливості документа з іншими доказами та встановленими обставинами, підстав сумніватись у достовірності доказу у нашому прикладі немає.
Яку вагу має цей доказ і чи є він достатнім? Достатність застосовується до всієї сукупності доказів певної обставини у їх (доказів) взаємозв'язку. Суд цілком може не визнати цей доказ достатнім, оскільки він не підтверджує одержання цього листа відповідачем. Натомість у сукупності з повідомленням про вручення рекомендованої кореспонденції відповідачу разом з описом вкладення, у якому, наприклад, вказано «лист про обмеження повноважень стосовно осіб, які беруть участь у переговорах», доказів може виявитись досить. Цілком можливо, що саме лише повідомлення про вручення з описом вкладення буде визнано достатніми доказами повідомлення про обмеження повноважень. Кожен з цих доказів має певну вагу у загальній сукупності доказів певної обставини, здатен впливати на вагу інших, а в сукупності впливає на загальну вагу доказів і визначає їх достатність.
Висновки
процесуальний закон судовий доказ
У межах діяльності суду та учасників справи з одержання, дослідження та оцінки доказів виправдано виділяти властивості доказів, за наявності яких доказ може бути прийнятий або витребуваний, та критерії їх оцінки.
Належність (як змістова характеристика) та допустимість (як характеристика форми) є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх наявності відповідний матеріал не має бути прийнятий як доказ. Вирішенню питання про допустимість передує з'ясування належності матеріалу.
Тягар обґрунтування належності доказу лежить на учаснику, який його подає або просить суд витребувати. У суду немає ex officio обов'язку самостійно одержати з поданих йому матеріалів всю необхідну доказову інформацію, яка стосується справи. Оскільки питання про належність містить у собі питання про те, чи стосуються певні фактичні дані обставин, які становлять предмет доказування, часто воно може бути вирішено без дослідження доказу. Висновок суду про те, що певний матеріал не є належним доказом, може ґрунтуватись на оцінці тверджень учасника процесу про обставини, які, на його думку, здатен підтвердити матеріал, що подається до суду або який учасник просить суд витребувати. Одержання цього матеріалу і долучення його до матеріалів справи необхідним не є і навіть шкодить ефективності процесу.
Загальна допустимість належних доказів презюмується. Правила про спеціальну допустимість доказів суд застосовує ex officio, тому висновок про недопустимість доказу з цих підстав є висновком у питанні права, якого суд має доходити, незалежно від того, чи стверджує про недопустимість доказу учасник процесу. Питання допустимості доказу є питанням права в тому значенні, що висновок про недопустимість можна зробити із застосуванням норми права. Водночас встановлення обставин, з якими закон може в окремих випадках пов'язувати як наслідок недопустимість доказу, є питанням факту. Тягар доведення обставин, з якими закон пов'язує недопустимість доказу, лежить на учаснику, який стверджує про недопустимість доказу.
Зважаючи на те, що докази мають оцінюватися у їх сукупності, обґрунтованим є виокремлення саме достовірності та ваги (доказової сили) як критеріїв оцінювання доказу, а також достатності як критерію оцінювання системи доказів або загалом виконання обов'язку з доказування, критерієм досягнення стандарту доказування.
Параметри, за якими визначається достовірність доказу, відкладені на шкалі відсутності або наявності протиріч у самому доказі та протиріч з іншими доказами, а також з іншими обставинами справи.
Вага доказу - це критерій здатності доказу підтримати правильний за законами логіки умовивід щодо існування певної обставини з певною вірогідністю. Якщо належність доказу як його властивість вказує на існування логічного зв'язку з обставинами, які належать до предмета доказування, то вага доказу вказує на значення цього зв'язку.
Достатніми є докази, які дають змогу вважати висновок про існування певної обставини істинним з певною вірогідністю, яка задовольняє встановлений для доведення цієї обставини стандарт доведення.
Дійшовши викладених вище висновків, відзначимо, що властивості доказів і критерії їх оцінки є сферою досліджень з досить широкою проблематикою. Перспективними для подальших досліджень залишаються проблеми, з якими можуть зіткнутись суди та учасники процесу, застосовуючи ці категорії, зокрема в результаті покладення на учасника тягаря обґрунтування належності, недопустимості. Невирішеною є проблема застосування процесуального естоппеля у цій сфері, зокрема обмеження права на заперечення стосовно достовірності доказу.
Список використаних джерел
1. Jsang A. Legal reasoning with subjective logic / Audun J sang, Viggo A. Bondi. Artificial Intelligence and Law. 2000. No. 8. Pp. 289-315.
2. Pilkov K. Evidence in International Arbitration: Criteria for Admission and Evaluation. The International Journal of Arbitration, Mediation and Dispute Management. 2014. Volume 80. Number 2. Pp. 147-155.
3. Redfern & Hunter on International Arbitration. Fifth edition. / Edited by Nigel Blackaby, Constantine Partasides, Alan Redfern, and Martin Hunter. Oxford University Press, 2009. 904 p.
4. Schlaepfer A.V., Bartsch P.A Few Reflections on the Assessment of Evidence by International Arbitrators. International Business Law Journal / Revue de Droit des Affaires Internationales. 2010. Issue 3. Pp. 211-223.
5. Бабенко В. Доказування в господарському процесі: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.04. Акад. прав. наук України, НДІ приват. права і підприємництва. Київ, 2007. 19 с.
6. Бочаров Д.О. Доказування у правозастосовчій діяльності: загальнотеоретичні питання: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.01. Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2007. 20 с.
7. Васильєв С.В. Цивільний процес: навчальний посібник. Харків: ТОВ «Одіссей», 2008. 480 с.
8. Верховний Суд (Велика Палата), ухвала від 09.09.2019, справа № 145/2047/16-ц.
9. Верховний Суд (колегія Касаційного господарського суду), постанова від 18.03.2019, справа № 905/502/18.
10. Верховний Суд (колегія Касаційного господарського суду), постанова від 28.01.2020, справа № 925/587/19.
11. Верховний Суд (колегія Касаційного господарського суду), постанова від 05.11.2019 зі справи № 915/641/18.
12. Гордейчик А.В. Допустимость доказательств в гражданском и арбитражном процессах. Хабаровск: Риотип, 2000. 170 с.
13. Леонтьев С.А. Процесс формирования внутреннего убеждения у судьи. Адвокат. 2010. № 7. С. 21-26.
14. Особенности доказывания в судопроизводстве: научно-практическое пособие / под ред. д.ю.н., проф. А.А. Власова. Москва: Издательство «Экзамен», 2004, 320 с.
15. Пільков К.М. Стандарт доказування як складник забезпечення права на справедливий суд. Імплементація міжнародних стандартів у цивільне та господарське судочинство України: збірник матеріалів ІІ науково-практичного круглого столу (м. Київ, 17 травня 2019 р.) / наук. ред. Бобрик В.І. Київ: НДІ приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України, 2019. С. 49-56.
16. Пільков К.М. Теорія і практика доказування у міжнародному комерційному арбітражі: монографія. Київ: Освіта України, 2016. 240 с.
17. Руда Т.В. Достовірність доказів у цивільному судочинстві США та України: порівняльно- правовий аспект. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Юридичні науки. 2011. Вип. 87. C. 73-78.
18. Руда Т.В. Поняття і зміст інституту доказування в цивільному процесуальному праві США та України: порівняльний аспект. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Юридичні науки. 2008. Вип. 79. C. 47-50.
19. Степанова Т. Доказування та докази в господарському процесі України: автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.04, НАН України. Ін-т екон.- прав. дослідж. Донецьк, 2002. 18 с.
20. Треушников М.К. Судебные доказательства: монография. Москва: Юридическое бюро «ГОРОДЕЦ», 1997. 320 с.
21. Тюняева Н.Н. Относимость доказательств в арбитражном процессе: автореф. дис. канд. юрид. наук. СГАП. Саратов, 2011. 26 с.
22. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. Київ: «Укр. енцикл.», 2002. Т. 4: Н-П. 720 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Поняття доказів у кримінальному процесі та їх оцінка. Сутність та елементи процесу доказування. Основні способи перевірки доказів і їх джерел. Належність та допустимість як основні критерії оцінки доказів, виявлення їх головних проблемних питань.
реферат [25,9 K], добавлен 21.01.2011Засади сучасного розуміння інституту доказів у цивільному судочинстві України. Правова природа, класифікація, процесуальна форма судових доказів, а також правила їх застосування. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників допитаних як свідків.
дипломная работа [114,7 K], добавлен 19.08.2015Поняття збирання доказів та його зміст. Методи і засоби збирання доказів. Особливості збирання речових доказів та письмових документів. Форми фіксації доказової інформації: вербальна, графічна, предметна, наглядно-образова.
реферат [29,0 K], добавлен 21.03.2007Поняття доказів та їх джерел у кримінальному процесі. Їх поняття, природа та види. Розмежування речових доказів та документів. Особливості збирання, перевірки та оцінки речових доказів. Процесуальний порядок залучення речових доказів до матеріалів справи.
курсовая работа [58,3 K], добавлен 28.04.2010Поняття судових доказів, їх види, якісні характеристики (достовірність і достатність) та місце в процесі розгляду господарських спорів. Належність і допустимість доказів як умови процесу доказування. Забезпечення процесу джерелами доказової інформації.
курсовая работа [45,2 K], добавлен 09.03.2015Визначення понять "докази" і "доказування" у цивільному судочинстві. Доказування як встановлення обставин справи за допомогою судових доказів. Класифікація доказів, засоби доказування. Стадії процесу доказування. Суб’єкти доказування, оцінка доказів.
курсовая работа [53,2 K], добавлен 04.08.2009Поняття та види заходів процесуального примусу в цивільному процесуальному законодавстві України. Підстави та порядок застосування процесуальних фікцій. Сутність та особливості тимчасового вилучення письмових чи речових доказів для дослідження їх судом.
курсовая работа [43,5 K], добавлен 08.06.2014Юридична природа, сутність, значення та основні ознаки достатності доказів. Обсяг повноважень суб'єктів кримінального процесу щодо визначення достатності доказів. Особливості визначення достатності доказів на різних стадіях кримінального процесу.
автореферат [28,2 K], добавлен 11.04.2009Особливості та правила формування судових справ, які підшиваються в спеціальну обкладинку, виготовлену друкарським способом. Реєстраційні журнали та обліково-статистичні картки. Справи за поданнями слідчих органів. Перелік індексів, облік речових доказів.
курсовая работа [40,3 K], добавлен 22.02.2011Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Мета кримінально-процесуального пізнання. Основа процесу пізнання. Предмет доказування. Належність і допустимість доказів. Джерела доказів.
реферат [34,3 K], добавлен 23.07.2007Використання міжнародно-правового механізму, передбаченого двосторонніми, багатосторонніми міжнародними договорами. Приєднання України до Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних, комерційних справах. Виявлення та збір доказів за кордоном.
реферат [22,4 K], добавлен 10.04.2009Теоретичні та практичні аспекти дослідження проблеми речових доказів у кримінальному процесі. Характеристика засобів отримання та процесуальний порядок формування речових доказів, особливості їх збереження органами досудового розслідування і судом.
дипломная работа [86,7 K], добавлен 30.08.2014Кримінально-процесуальні відносини під час збирання, перевірки і оцінки речових доказів. Види речових доказів, засоби їх отримання та умови процесуального оформлення. Вирішення питання про речові докази органами досудового розслідування і судом.
курсовая работа [35,4 K], добавлен 05.05.2010Поняття доказів та їх зміст. Поняття та система джерел доказів у кримінальному процесі. Обвинувальні та виправдувальні докази. Показання свідка, потерпілого, підозрюваного та обвинуваченого. Висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих дій.
курсовая работа [29,6 K], добавлен 10.06.2011Аналіз дослідження різних теоретичних підходів до визначення правового врегулювання оцінки доказів у процесі третейського розгляду. Визначення ключових критеріїв подальшого розвитку правової регламентації оцінки доказів альтернативного судочинства.
статья [43,4 K], добавлен 19.09.2017Проблема точного встановлення об'єкта фальсифікації доказів у сучасній науці кримінального права. Основні концепції визначення об'єкта злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів та їх класифікація на види "по горизонталі" та "по вертикалі".
статья [51,3 K], добавлен 19.09.2017Розробка теоретичних засад кримінально-правової охорони порядку одержання доказів у кримінальному провадженні та вироблення пропозицій щодо вдосконалення правозастосовної практики. Аналіз об’єктивних ознак злочинів проти порядку одержання доказів.
диссертация [1,9 M], добавлен 23.03.2019Техніко-криміналістичні засоби та методи: поняття, класифікація, значення. Засоби криміналістичної техніки. Виявлення, фіксація та вилучення речових доказів. Проведення експертиз. Інструментарій експерта. Комп’ютеризація експертної діяльності.
дипломная работа [132,0 K], добавлен 24.11.2007Поняття і система доказового права в теорії доказів. Завдання кримінально-процесуального законодавства. Охорона прав і законних інтересів осіб. Проблема істини в кримінальному судочинстві. Міжгалузеві юридичні науки. Головні способи збирання доказів.
контрольная работа [49,5 K], добавлен 06.09.2016Сутність та зміст поняття "висновок експерта" як джерела доказів в кримінальному процесі. Зміст, структура та оцінка висновку експерта. Значення висновку експерта в кримінальному судочинстві. Проведення експертного дослідження і дача висновку.
курсовая работа [58,3 K], добавлен 21.03.2007
