Інститут виключення із доказів на стадії досудового розслідування: актуальні проблеми та шляхи їхнього розв'язання

Відкритим вбачається й питання щодо участі слідчого судді (суду) у перевірці законності доказів, отриманих на досудовому розслідуванні, як складової механізму судового контролю.

Вбачається, що під час досудового розслідування слідчий суддя (суд), ухвалюючи рішення, які пов'язані з обмеженням конституційних прав і свобод особи, і зокрема, встановлюючи обґрунтованість підозри щодо особи, під час ухвалення таких рішень повинен керуватися законними доказами, а не гіпотезами слідчого чи прокурора тощо. Встановивши ж порушення закону у процесі отримання фактичних даних, які допустила сторона обвинувачення і якими вона обґрунтовує свої клопотання, слідчий суддя мав би давати їм первинну судову оцінку на предмет їхньої законності та допустимості, а відповідно й можливості подальшого використання у провадженні.

Для прикладу, у кримінально-процесуальному законодавстві Російської Федерації існує самостійний процесуальний механізм виключення з доказів не лише під час судового провадження, але й на стадії попереднього розслідування. Так, згідно зі ст. 88 КПК РФ встановлено правила оцінки доказів, які передбачають, що прокурор, слідчий, а також дізнавач мають право визнавати докази недопустимими за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи за власною ініціативою. Водночас доказ, який буде визнано недопустимим, не підлягає включенню в обвинувальний висновок, обвинувальний акт чи обвинувальну постанову.

Водночас, суд наділений правом визнавати докази недопустимими за клопотанням сторін чи за власною ініціативою в порядку, встановленому ст.ст. 234 і 235 КПК РФ під час попереднього слухання.

Як зазначає О. О. Зубарєв, "суб'єкти правозастосування повинні прагнути нейтралізувати будь-який вплив недопустимого доказу на учасників кримінального судочинства. У цьому відношенні законодавцю потрібно детально опрацювати питання про можливість вилучення з кримінальної справи докази, які були визнані недопустимими, із метою недопущення їхнього впливу на суддю у процесі ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Науковець вважає, що натепер момент існує необхідність вказати у ч. 2 ст. 88 КПК РФ на обов'язок суду, прокурора, слідчого, дізнавача із вжиття заходів для нейтралізації впливу недопустимих доказів на подальше провадження у кримінальній справі" [7, с. 23].

На думку Р. В. Костенка, клопотання про виключення доказу, отриманого з порушенням процесуального закону, має розглядатись і розв'язуватися безпосередньо після його подачі. Згідно зі ст. 121 КПК РФ у випадках, коли прийняти негайне рішення за клопотанням (заявою) під час попереднього розслідування неможливо, воно повинно бути розв'язане не пізніше трьох діб із дня його подачі.

За власною ініціативою слідчий (дізнавач) може визнати доказ недопустимим під час його перевірки й оцінки. Слідчий (дізнавач) перевіряє й оцінює допустимість доказів у декількох випадках. По-перше, під час безпосереднього їхнього отримання, тобто в ході збирання доказів шляхом слідчих чи інших процесуальних дій. По-друге, у ході прийняття слідчим (дізнавачем) процесуальних рішень у кримінальній справі, для обґрунтування яких виступають конкретні докази. Такими рішеннями, які може винести слідчий (дізнавач), є обвинувальний акт, обвинувальна постанова, а також постанова про припинення кримінальної справи або припинення кримінального переслідування. Ці рішення повинні ґрунтуватись на допустимих доказах. Тому ч. 3 ст. 88 КПК РФ передбачає, що доказ, визнаний неприпустимим, не підлягає включенню до обвинувального висновку, обвинувального акту або обвинувальної постанови. Проте в цій нормі законодавець, на думку Р. В. Костенка, необґрунтовано обмежився тільки названими видами рішень. Учений вважає, що у випадку визнання доказів недопустимими, вони не повинні включатися у всі основні процесуальні рішення під час попереднього розслідування. Інший висновок буде означати, що перевірка й оцінка допустимості доказів на попередньому розслідуванні відбуваються лише під час винесення обвинувального висновку, обвинувального акта або обвинувальної постанови. По-третє, слідчий (дізнавач) зобов'язаний перевірити й оцінити законність отримання доказів під час прийняття кримінальної справи до свого провадження в тому випадку, коли у кримінальній справі збиралися докази іншими особами, у провадженні яких перебувала кримінальна справа. [8, с. 114-115].

Як уточнює з цього питання Ю. О. Кожевнікова, у клопотанні повинно міститися: 1) назва доказу з номерами аркушів справи; 2) конкретна підстава згідно зі ст. 75 КПК РФ для визнання його недопустимим; 3) якщо підставою є порушення закону, то конкретні вимоги конкретних статей Кодексу (Конституції РФ, інших правових актів), які порушені; якщо підстава інша, то підтвердження зв'язку між "плодами" і "отруєним деревом", або підтвердження невідомості походження оспорюваного доказу, або підтвердження незначної доказової цінності матеріалу, порівняно з небезпекою упередженості присяжних тощо; у будь-якому випадку можливе долучення додаткових доказів; 4) оцінка суттєвості допущених порушень; 5) висновок про необхідність виключити доказ із метою винесення законного, обґрунтованого і справедливого вироку (іншого рішення) з цієї кримінальної справи [9, с. 173-174].

Зважаючи на те, що згідно з вітчизняною конституційною конструкцією фактичні дані повинні визнаватися доказами вже на стадії досудового розслідування, вбачається необхідністю в гарантуванні права особи на справедливий суд, запровадження чіткого механізму оцінки фактичних даних на предмет їхньої допустимості на стадії досудового розслідування й зокрема, запровадити інститут виключення з доказів. Такий механізм повинен передбачати дієві інструменти самоконтролю та нейтралізації незаконних джерел фактичних даних як самими органами кримінального переслідування, так і судом, під час реалізації судового контролю за досудовим розслідуванням у процесі ухвалення ключових рішень щодо обмеження гарантованих прав і свобод особи.

Список використаної літератури

1. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 // Вісн. Конституційного Суду України. 2011. № 6. С. 155.

2. "Справа Хан проти Об'єднаного Королівства" [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_020 (дата звернення 22.01.21)

3. Справа "Свєтіна проти Словенії". [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://napu.com.ua/wp-content/uploads/2018/08/SVETINA-proti-Sloveniyi.pdf (дата звернення 23.12.20)

4. Крет Г. Р. Міжнародні стандарти доказування у кримінальному процесі України: теоретико-правові та практичні основи: монографія / Г. Р. Крет. Калуш: Петраш К.Т., 2020.

5. Зейкан Я. П. Про недопустимі докази / Я. П. Зейкан. Х.: Фактор, 2019. С. 128.

6. Панова А. В. Визнання доказів недопустимими у кримінальному провадженні: монографія / А. В. Панова. Х.: Право, 2017.

7. Зубарев А. А. Правовые последствия признания доказательств недопустимыми в уголовном процессе: автореф. дис.... канд. юрид. наук А. А. Зубарев. М., 2010.

8. Костенко Р. В. Исключение доказательств, полученных с нарушением требований УПК РФ, в ходе досудебного производства по уголовным делам / Р. В. Костенко // Общество и право. 2016. № 3(57). С. 113-117.

9. Кожевникова Ю. А. Исключение недопустимых доказательств из разбирательства уголовного дела: дис.... канд. юрид. наук / Ю. А. Кожевникова. Воронеж, 2005.

References

1. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy u spravi za konstytutsiinym podanniam Sluzhby bezpeky Ukrainy shchodo ofitsiinoho tlumachennia polozhennia chastyny tretoi statti 62 [Decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case on the constitutional petition of the Security Service of Ukraine regarding the official interpretation of the provisions of part three of Article 62] (2011). Visnyk Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy [Bulletin of the Constitutional Court of Ukraine], (6), 155 (in Ukrainian).Sprava Khan proty Obiednanoho Korolivstva [The case of Khan v. The United Kingdom]. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_020 in Ukrainian).

2. Sprava Svietina proty Slovenii [The case of Svetina v. Slovenia]. http://napu.com.ua/wp-content/uploads/2018/08/SVETINA-protiSloveniyi.pdf (in Ukrainian).

3. Kret, H.R. (2020) Mizhnarodni standarty dokazuvannia u kryminalnomu protsesi Ukrainy [International standards of proof in the criminal process of Ukraine: theoretical, legal and practical foundations]. Kalush: Petrash K.T. (in Ukrainian).

4. Zeikan, Ya.P. (2019) Pro nedopustymi dokazy [On inadmissible evidence]. Kh.: Faktor, (in Ukrainian).

5. Panova, A.V. (2017) Vyznannia dokaziv nedopustymymy u kryminalnomu provadzhenni [Recognition of evidence inadmissible in criminal proceedings]. Kh.: Pravo (in Ukrainian).

6. Zubarev, A.A. (2010) Pravovbie posledstvyia pryznanyia dokazatelstv nedopustymbimy v uholovnom protsesse [Legal consequences of recognition of evidence inadmissible in criminal proceedings] [avtoref. dys. kand. yuryd. nauk]. M. (in Russian).

7. Kostenko, R. V. (2016) Yskliuchenye dokazatelstv, poluchennbkh s narushenyem trebovanyi UPK RF, v khode dosudebnoho proyzvodstva po uholovnbim delam []. Obshchestvo y pravo [], (3 (57), 113-117 (in Russian).

8. Kozhevnykova, Yu.A. (2005) Yskliuchenye nedopustymbkh dokazatelstv yz razbyratelstva uholovnoho dela [Exclusion of inadmissible evidence from criminal proceedings] [dys. kand. yuryd. nauk]. Voronezh (in Russian).

Размещено на Allbest.ru