Природа та структура теоретичної юридичної науки

Виклад основного матеріалу

У сучасний період розвитку суспільства юридична наука стає однією з найважливіших сфер ідеолого-правового життя суспільства, долучаючи все більше інтелектуальних і матеріальних ресурсів суспільства, здійснюючи дедалі більший вплив на суспільно-політичні, культурно-правові та інші сфери суспільного життя. У цих умовах раціональне використання наукового потенціалу, підвищення ефективності юридичної науки набуває істотного значення. До важливих особливостей сучасного наукового знання про право та державу належить прискорення темпів розвитку науки і впровадження її досягнень у практику, що потребує від вчених нових логіко-гносеологічних та методологічних завдань. Це викликає необхідність систематизації уявлень щодо розвитку юридичної науки і її соціально-правових наслідків, без якої сучасний стан розвитку суспільства ускладнений «архірозумінням» про основні правові категорії. Отже, модернізація наукового знання відповідно до сучасних суспільно-політичних умов орієнтує вчених на всебічне дослідження специфіки юридичного знання.

Категорія «правова природа» є досить часто вживаною у юридичній науці та характеризується численними спробами визначення у поєднанні з різними суміжними правовими явищами та категоріями. Зручність використання цієї категорії і універсальність випадків, коли вона може бути використана, як правило, відсувають на другий план питання про сутність самого поняття «правова природа». Практично завжди поєднання слів «правова природа» сприймається як даність, без аналізу її сутності у первісному значенні, у зв'язку із чим адекватність його використання у науковому обігу виявляється вельми сумнівною. Зазначене поняття набуває характеру «зворотного канцеляризму», що вживається в усіх тих випадках, коли є труднощі у виборі «імені» наукового питання. При цьому масштаби використання словосполучення «юридична природа» досить значні, як і субстанції, по відношенню до яких воно використовується, не кажучи вже про набір характеристик, які, на думку того чи іншого науковця, утворюють притаманну їй юридичну природу.

Звернення до дослідження природи теоретичної юридичної науки пов'язане, перш за все, з процесами і потребами розвитку самої юридичної науки, оскільки:

по-перше, зазначена необхідність пов'язана з поглибленням історико-юридичних досліджень, здійснюваних теоретиками права, які досліджують і обговорюють проблеми структури історико-філософського походження юридичного знання, теоретико- пізнавальної структури певних етапів розвитку юридичної думки, історії юридичної науки як системи, що розвивається, діалектики юридичного процесу;

по-друге, актуальність дослідження природи юридичної науки викликана незадовільним станом досліджень саме теоретичних проблем її діалектичного розуміння, а саме абстрактністю трактування вказаної наукової проблеми.

Більш глибоке розуміння природи юридичної науки необхідне для розуміння ідеологічної функції права. Доказовість і переконливість сучасної ідеологічно-правової критики наявних правових доктрин потребують високої культури правового мислення й ерудиції, формування яких неможливо зрозуміти без тлумачення природи юридичних знань. А оскільки сучасне розуміння юридичної науки формується під тиском західно-ідеологічного розуміння права та нових цінностей, які існують у сучасному суспільстві, а саме прав людини, гендерності, свободи крізь призму матеріалізму та природних прав людини, розуміння сутності загальних понять та категорій юридичної науки надає можливість досконало вивчити та проаналізувати сучасні новели теоретичної юридичної науки.

Досліджуючи категорію природи, неможливо не зупинитися на філологічному аналізі цього слова. Тлумачні словники української мови визначають його як сутність основних якостей, властивостей чого-небудь; суть, сутність [2, с. 905]. Але у різних лексикографів, які працювали у різні історичні періоди, загальнопоширені тлумачення не збігаються, а різноманіття значень є результатом накопиченого досвіду щодо дослідження зазначеної правової категорії. Сучасне трактування вказаної категорії містить розуміння, надане філософами Античності. Так, Аристотель, узагальнюючи широкий набір смислових відтінків [3, с. 112], зробив висновок, що з усіх наявних значень природи основним буде сутність. Таким чином, вихідна сентенція, що склалася остаточно та є поширеною у наукових джерелах, - розуміння природи явища або категорії у першому й основному сенсі як її сутність [3, с. 111].

Така інтерпретація міститься майже у всіх словниках і за логікою має бути присутня в будь-якому сучасному словнику. Застосування такого значення категорії природи теоретичної юридичної науки свідчить про намір звернутися до головних властивостей, сутності, якісно важливих рис досліджуваного нами явища.

Таке тлумачення формується через оціночні юридичні поняття і використовується у різних категоріях юридичної науки, включається до змісту найважливіших правових принципів, утворює самостійні терміни і таким чином отримує нове формулювання та значення.

Цілком погоджуємося з М.М. Оніщенко, яка вважає, що право - це абстрактний конструкт, воно має природу, тобто характерні властивості, риси та ознаки в залежності від витоків формування, своєрідних постулатів, які вирізняються не лише змістовними характеристиками, а й формальною реалізацією

[4, с. 8]. Сучасна наука, з одного боку, є традиційною, а з іншого - має риси нової наукової парадигми, що, своєю чергою, має риси постнекласичної науки та характеризується еволюційно-синергетичною картиною світу [5, с. 89]. Це безпосередньо впливає на характеристику її природи. Вона безпосередньо буде залежати від того сенсу, який ми будемо надавати теоретичній науці, адже вона може бути визначена як тип знань, якому властива певний ступінь істинності і який націлений на пізнання державно-правової дійсності, та як суспільний інститут, що відображає взаємодію науковця та суспільства і держави. Характеризуючи природу теоретичної науки, ми будемо сприймати її як теоретичне знання про об'єкт, раціональний спосіб пізнання державно-правових явищ.

Вивчення категорії «природа» у теоретичній юридичній науці пов'язане зі складністю об'єктивного і суб'єктивного порядку та зумовлено рядом причин. До об'єктивних причин пізнання належать:

а) висока асоціативність і дискусійність досліджуваної категорії;

б) багатоплановість самого поняття;

в) відсутність звичних для юридичної спільноти чітких і повних сучасних правил і формулювань. Наслідком стають, по-перше, ймовірність довільного слововживання. Формується такий термін, тлумачення якого небажано використовувати у нормативному тексті та інших офіційно-юридичних видах документів, як-то: офіційний лист, договір, судове рішення, адміністративний акт - тобто майже всі юридичні документи, крім справді творчої роботи (наприклад, юридичний висновок);

по-друге, у літературі існують перекручені визначення у комплексних наукових творах і окремих судженнях щодо змісту, поняття юридичної природи як з точки зору загальної теорії права, так і з точки зору галузевих правових наук [1, с. 111]. Зазначені причини вказують на інформаційно-дослідний вакуум, що поряд із відсутністю полеміки, яка, як відомо, наближує до істини, і не дозволяють повноцінно зрозуміти зазначений феномен.

Суб'єктивні причини пізнання є другорядними, однак дуже негативно впливають на юридичну репрезентативність категорії «природа», а саме:

а) домінування у спеціальній літературі особистісного (побутового) сприйняття терміна над раціональним (технічним);

б) елементарне небажання досліджувати предмет із загальнотеоретичних і в окремих випадках - філософських позицій, що у сучасний період пояснюється всепоглинаючою прагматичністю [3, с. 5];

в) ненавмисна (допущена в результаті поверхневого вивчення) або неетична підміна понять у сучасній юридичній науці, пов'язана з незнанням історії формування теоретичних категорій та понять;

г) «глобалістські» економічні умови суспільства, під впливом яких роль національних правових систем, їх груп і об'єктивного права у цілому перекручено тлумачиться виключно як «служниці» економіки. На думку апологетів (представників) подібних теорій, що активно впроваджують їх у життя, юридичні конструкції, перевірені багатовіковим досвідом тлумачення і застосування, можуть і повинні змінюватися для загальних (публічних) економічних інтересів.

Науковому прагненню абсолютної більшості теоретиків права, які мають намір визначити правову природу того чи іншого явища, дуже рідко передує питання про те, що насправді вони розуміють під цією категорією. Але, досліджуючи правову природу юридичних категорій, вкрай важливо визначити, що саме дослідник вкладає у розуміння зазначеної категорії. Так, С.С. Алексєєв визначає юридичну природу через юридичні характеристики правового явища, що дозволяють побачити його структуру, місце і роль серед інших правових явищ відповідно до його соціальної природи [6, с. 169]. І.В. Матвєєв стверджує, що звернення до терміна «правова природа» зумовлено необхідністю дати вичерпну характеристику того чи іншого юридичного факту, процесу, явища. І при цьому в осмисленні правової природи науковець виходить зі значення самого терміна «природа», під яким розуміється сутність, основна властивість чого-небудь. На підставі цього вчений доводить, що з'ясувати правову природу означає визначити місце правового явища в системі однорідних явищ з виявленням його специфічних істотних ознак. Так, аналіз правової природи стосовно недійсних угод, на думку І.В. Матвєєва, означатиме «визначення їх місця в системі юридичних фактів і з'ясування специфічних ознак недійсних угод, що дозволяють відмежувати їх від інших юридичних фактів» [7, с. 5].

Більш вузьке визначення правової природи з точки зору теоретичної юридичної науки надає А.В. Захаров, стверджуючи, що правова природа явища - це, по суті, питання про галузеву приналежність норм, якими ці відносини регламентуються з метою визначення норм, що «відповідальні» за регулювання цієї групи суспільних відносин [8, с. 100].

На нашу думку, природа загальнотеоретичної науки - це сукупність основних ознак, якостей та властивостей цієї науки, що зумовлюють її сутність, особливості та місце в системі юридичних наук.

Це категорія, що має динамічний характер та тенденцію до еволюціонування. Адже на зміну кумулятивному характеру теоретичної науки, що визначається як накопичення знань, підтвердження їхньої істинності, приходить діяльнісний, змістом якого є пізнавальна діяльність, що також має еволюційний характер. Таким чином, кумулятивна природа юридичної науки доповнюється діяльнісним аспектом її розуміння.

Природа теоретичної юридичної науки, на нашу думку, містить дві головні складові ознаки:

по-перше, говорячи про природу юридичних категорій або понять, ми насамперед маємо на увазі першооснову, провідний початок, що зумовив існування самого явища, його сутність. Де визначення сутності категорії, явища або поняття належить виявленню його основ, що є найглибшим рівнем розуміння сутності, ядром сутності, як вказував С.С. Алексеев [4, с. 132]. Науковець доводив, що сутність визначає сама себе як підставу, яка вказує, на чому тримається сутність;