В.М. Корецький в Організації Об'єднаних Націй. Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права (до 130-річчя від дня народження)

10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН, яка засідала в Парижі, прийняла Загальну декларацію прав людини,⁴² вперше визнавши на рівні міжнародного співтовариства основні права людини як основу людського існування та співіснування. Цим самим було відкрито шлях до нової сфери співробітництва держав як на універсальному, так і на регіональному рівні, що мало наслідком виникнення значного масиву конвенційних норм, спрямованих на захист і заохочення всієї сукупності громадянських, політичних, соціально-економічних та культурних прав. Усе це тим чи іншим чином змінило на краще життя багатьох людей у світі, хоча дотримання державами прав людини, особливо соціально-економічних прав, завжди залишалося великою проблемою, яка сьогодні швидко загострюється внаслідок системної кризи міжнародної економіки та глобалізму в цілому.

Важливо пам'ятати імена людей, які закладали підвалини міжнародної системи захисту прав людини, сказавши про них добре слово. Серед них, як вже зазначалося, постать відомого правозахисника Елеонори Рузвельт (США), а також Рене Кассена (Франція), який склав для Комісії перший проєкт Декларації, Чарльза Малика (Ліван), доповідача Редакційного комітету, Пан Чунг Чанга (Китай), заступника голови Редакційного комітету, Джона Хамфрі (Канада), секретаря Редакційного комітету, директора Відділу ООН з прав людини, автора першого концептуально-дослідницького проєкту Декларації, що розглядався на 1-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1946 р., та, безумовно, нашого співвітчизника В. М. Корецького, який брав участь у гострих дискусіях навколо концепції Декларації як вираження суто західної моделі прав людини, яка ще з часів Французької революції 17891794 рр. представляється в західній доктрині та практиці загальнолюдською за своїм характером. Історія ще має сказати своє вирішальне слово не тільки щодо справжньої природи сучасних прав людини, а й стосовно матеріальних умов життя переважної більшості людей, які невпинно погіршуються з кризою міжнародної економіки і в цьому вимірі права людини, особливо соціально-економічні, постають у своєму реальному значенні як визначальні для їх виживання.

В. М. Корецький у складі делегації України брав участь у Конференції повноважних представників, скликаній 1956 р. в Женеві, згідно з резолюцією Економічної і соціальної ради ООН 608 (XXI) від 30 квітня 1950 р. На цій Конференції 7 вересня 1956 р. була прийнята Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних рабству. Положення даної Конвенції спрямовані на «повну відміну або скасування» визначених у ній «інститутів і звичаїв, де вони ще існують і незалежно від того, чи охоплюються вони, чи не охоплюються визначенням рабства, що міститься в статті 1 Конвенції про рабство 1926 року»⁴³.

В. М. Корецький був членом делегації України на Конференції ЮНЕСКО з питань мирного співіснування держав, яка відбулася у 1957 р. у Мюнхені. У 60-х роках дана концепція активно обговорювалася в доктрині міжнародного права у зв'язку з визначенням природи загальних принципів міжнародного права як складової сучасного міжнародного правопорядку, і В. М. Корецький брав у цих обговореннях активну участь⁴⁴.

У 1958 р. В. М. Корецький очолював делегацію України на І Конференції з морського права в Женеві, на якій було прийнято чотири конвенції - про територіальне море та прилеглу зону, про континентальний шельф, про відкрите море, про рибальство та охорону живих ресурсів відкритого моря. Він був також головою делегації України на ІІ Конференції з морського права, яка проходила 1960 р. у Женеві. На ній, однак, учасники не змогли досягти згоди з питань, заради яких і була скликана дана конференція, а саме ширини територіального моря та ширини риболовних зон. Ці питання, серед інших проблем з кодифікації міжнародного морського права, стали предметом розгляду на ІІІ Конференції з морського права, яка тривала з 1973 по 1982 рр., складаючись з 11 сесій і спеціальної сесії в Монтего Бей (Ямайка), де й була прийнята Конвенція ООН з морського права. Ця Конвенція, поряд з Женевськими конвенціями з морського права 1957 р., багато в чому змінила традиційне міжнародне морське право, наповнивши сучасне міжнародне право новим справді революційним змістом. І все це вдалося досягти дипломатичним шляхом, а не зверненням до сили, як це було в попередні епохи. І до цього успіху мав безпосереднє відношення В. М. Корецький, який брав участь у кодифікації та прогресивному розвитку міжнародного морського права, включаючи його участь у 2-й сесії Генеральної Асамблеї ООН, на якій, як зазначалося, була створена Комісія міжнародного права з дорученням, серед інших кодифікаційних проєктів, підготувати «проєкт статей, що стосується морського права», та залишив ряд наукових праць з цієї тематики, в яких дано глибокий аналіз проблем теорії та практики міжнародного морського права⁴⁵.

Відомі американські юристи-міжнародники М. С. Макдугал і У Т. Бурке, представляючи свою позицію з визначення ширини територіального моря, сформульовану в їх фундаментальній праці, присвяченій розвитку міжнародного морського права, бачили її вирішення «через роздільну компенсацію, економічний баланс у захисті наявних інтересів (inclusive interests) усіх держав і виключних інтересів (exclusive interests) окремих держав», і в пошуках досягнення між ними узгодження перша компетенція, на їх думку, повинна мати найбільш широку основу, тоді як друга «мала обмежуватися, наскільки це можливо, найвужчими рамками»⁴⁶. Ця точка зору цілком відповідала практиці США після Другої світової війни, спрямованої на глобалізацію міжнародних економічних відносин і міжнародних відносин в цілому, включаючи використання в своїх інтересах ресурсних, безпекових та інших можливостей морів та океанів. При цьому, однак, М. С. Макдугал і У. Т. Бурке вказали й на існування протилежної точки зору, висловленої представником України В. М. Корецьким на Конференції з морського права. «На ній, - зазначили вони, - В. М. Корецький, обраний після цього до Міжнародного Суду, доводив, що це був не принцип свободи морів, який визна- чив ширину територіального моря; скоріше це було зумовлено «мірою відкритості морів та обмеженнями свободи моря, визначеними метою територіального моря. 1966 Official Records 116, para. 3»⁴⁷. Цей підхід В. М. Корецького до визначення специфіки інституту територіального моря виходить з його історичних витоків та їх еволюції в наступні періоди, і він є актуальним особливо в нинішні часи, сприяючи обстоюванню державами своїх суверенних прав у різноманітних режимах відкритого моря, особливо в умовах глибокої кризи міжнародних відносин, яку переживає сьогодні весь світ і яка є кризою глобалізму.

У 1957 р. серед перших від групи вітчизняних вчених В. М. Корецький став членом Постійної палати третейського суду в Гаазі (1957-1969) і був членом Польсько-Норвезької узгоджувальної Комісії (1957-1960).

Починаючи з 1958 р., В. М. Корецький брав участь у ряді сесій таких авторитетних міжнародних неурядових організацій, як Асоціація міжнародного права та Інститут міжнародного права, діяльність яких спрямована на кодифікацію найактуальніших напрямів розвитку міжнародного права незалежними експертами⁴⁸.

В. М. Корецький, перебуваючи в європейських країнах, виступав з доповідями перед науковою громадськістю цих країн. Він виступав у наукових центрах Бухареста (1957), Варшави (1957), Праги (1964), Лондона (1965), Гронінгена, Утрехта, Лейдена (1967-1968) та Будапешта (1968).

В.М. Корецький у Міжнародному суді ООН

Вершиною діяльності В. М. Корецького в структурах ООН стало обрання його у 1960 р. від СРСР на XV сесії Генеральної Асамблеї ООН та Радою Безпеки суддею Міжнародного Суду строком на 9 років, охоплюючи період з 1961 по 1970 рр. За його участю Суд розглянув і виніс рішення у таких справах:

- Замок Преах Віхеар (1959-1962). Офіційна назва «Case concerning the Temple of Preah Vihear (Cambodia v. Thailand)»⁴⁹;

- Південно-Західна Африка (1960-1966). Офіційна назва «South West Africa Cases (Efiopia v. South Africa; Liberia v. South Africa) Second Phase»⁵⁰. Суддя В. М. Корецький, не погодившись з рішенням Суду у цій справі, висловив свою особисту думку⁵¹. Під псевдонімом М. Юранов⁵² В. М. Корецький опублікував також статтю, де піддав критиці це рішення Суду, в якому останній намагався фактично виправдати політику апартеїду, що офіційно проводив уряд Південно-Африканської Республіки стосовно корінного населення Південно-Західної Африки (Намібії)⁵³. Посилаючись на формальні обставини, які не стосувалися сутності спору, Суд відхилив даний позов, викликавши сувору критику світової громадськості;

- Північний Камерун (1961-1963). Офіційна назва «Case concerning the Northern Cameroons» (Cameroon v. United Kindom). Preliminary Objections». В. М. Корецький, не погодившись з рішенням Суду, зробив заяву, в якій виклав свою позицію, виходячи з недотримання Судом п. 2 ст. 32 свого Регламенту⁵⁴;

- «Барселона Трекшн» (1962-1970). Офіційна назва «Case concerning the Barselona Traction, Light and Power Company, Limited (New Application: 1962) (Belgium v. Spain)». В. М. Корецький, підтримавши рішення Суду, зробив заяву, в якій висловив додаткові міркування до права Суду звертатися лише до припинення процедурної дії (desistement d'instance), а не разом з нею до припинення дії (desistement d'action), оскільки, на його думку, така дихотомія не передбачена статтями 68 та 69 Регламенту Суду⁵⁵;

- Континентальний шельф Північного моря (1967-1969). Офіційна назва «North Sea Continental Shelf (Federal Republic of Germany / Denmark; Federal Republic of Germany (Netherlands)». В. М. Корецький, не погодившись з рішенням Суду, висловив свою особисту думку, в якій було піддано критиці заперечення Суду щодо можливості застосування ним до цих справ п. 2 ст. 6 Женевської конвенції про континентальний шельф 1958 р. як зобов'язуючої для сторін конвенційної норми⁵⁶.

В. М. Корецький також брав участь у розгляді відомого консультативного висновку Міжнародного Суду щодо витрат ООН, пов'язаних з операціями військ ООН на Близькому Сході у 1956 р. та в Конго у 1966 р.⁵⁷ Не погодившись з висновком Суду, В. М. Корецький висловив свою окрему думку, в якій дано аналіз резолюцій Генеральної Асамблеї відповідно до Статуту ООН як рекомендаційних за своїм характером актів, включаючи резолюції, що стосуються витрат операцій збройних сил ООН⁵⁸.

Отже, діяльність В. М. Корецького в Міжнародному Суді, так само як і в інших органах ООН, про які вже йшлося, становить юриспруденцію сучасного міжнародного права, без глибоких знань якої неможливо уявити належне розуміння та функціонування міжнародного правопорядку як такого. Дана юриспруденція, з точки зору часу і простору, характеризується поєднанням процесу кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права із застосуванням міжнародного права державами та міжнародними організаціями. Це є важливою складовою методології сучасного міжнародного права, якій неодмінно слідував В. М. Корецький, демонструючи об'єктивність своїх суджень, ґрунтованих на глибоких знаннях міжнародно-правової доктрини та практики. І цілком закономірно, що В. М. Корецький таким і сприймався в ООН своїми колегами з гучними іменами в міжнародному праві, включаючи суддів Міжнародного Суду, які обрали його на високу посаду віцеголови цього Суду (1968-1970).

Всесвітньовідомий польський вчений юрист-міжнародник Манфред Ляхс, який неодноразово обирався суддею Міжнародного Суду ООН (1967-1991), у своїй фундаментальній праці, присвяченій вчителям міжнародного права, які у XX столітті своїми поглядами та діяльністю вплинути на формування інших та право взагалі, відніс до них Є. О. Коровіна (1890-1964), В. М. Дурденевського (1889-1963), С. Б. Крилова (1886-1958) та В. М. Корецького⁵⁹. Саме ці особистості, які жили та діяли в епоху безпрецедентних змін картини світу, стали найбільш видатними виразниками науки міжнародного права, представляючи в ній одну з тих цивілізацій, яка значно вплинула на характер цих змін, що мали місце протягом усього XX століття.

М. Ляхс, який тривалий час співробітничав з В. М. Корецьким у Міжнародному Суді і мав можливість безпосередньо оцінити його моральні та професійні якості, так характеризує його: «Кожен завжди бачив В. М. Корецького готовим вступити в тривалу дискусію не лише з правових питань, а й з літератури чи філософії; він виявляв жвавий інтерес до всіх граней життя. Невтомний читач, він вражав тих, хто не знав його, своїм блискучим рівнем енциклопедичної культури, яким ніколи не хизувався, але постійно виявляв. Він ніколи не наполягав та ніколи не розглядав свою точку зору єдино правильною, але просто намагався через діа- лог з'ясувати предмет обговорення та мати свої власні думки, висловлені в чітко зрозумілій формі»⁶⁰. Як зазначає далі М. Ляхс, «виходячи з «Палацу Миру» (місце розташування Міжнародного Суду в Гаазі. - В.Д.) після завершення трудового дня, можна було бачити, як він очікував «свій» автобус. Тоді як його колеги мали розкішні автомобілі, він навіть ні разу не скористався жодним з них. І, незважаючи на свої великі досягнення, він був не менш скромним у своїй роботі. А після повернення з Гааги, він, у 80-річному віці, залишився оточеним своїми молодшими колегами та навіть студентами і керував академічним інститутом у Києві, що став Інститутом, де особливе місце приділялося Суду та його праці в ньому. Навіть весь життєвий шлях В. М. Корецького є свідченням того, що він сам став «інституцією» у своєму рідному Києві, Україні та далеко за її межами»⁶¹.

Цей висновок М. Ляхса можна підтвердити ще таким фактом з життя В. М. Корецького, який яскраво свідчить про його скромність і безкорисну відданість науці, особливо в особі його Інституту, який сьогодні по праву носить ім'я цього видатного вченого. Під час однієї із бесід В. М. Корецький розповів мені про деякі деталі, які передували висуненню його кандидатури в Міжнародний Суд. Це була компетенція МЗС СРСР, і він обумовив свою згоду балотуватися в Суд збереженням за ним посади керівника Сектору держави і права, яка й була прийнята. За свою працю члени Суду отримували оклад з бюджету ООН⁶². У випадку ж з В. М. Корецьким, який залишив за собою зазначену посаду, означало переведення його окладу в повному обсязі у фінансове управління МЗС СРСР і отримання звичайних добових, передбачених для радянських дипломатів, які перебувають у закордонних відрядженнях тимчасового характеру. Періоди, коли В. М. Корецький повертався до Києва, не оплачувалися, складаючи більшу частину календарного року.

Після завершення дев'ятирічного перебування в Міжнародному Суді В. М. Корецькому була призначена пенсія ООН,⁶³ яку, однак, він, перебуваючи на посаді директора Інституту, не отримував, розписуючись лише на відповідних документах з передачею всієї суми в американських доларах в те ж саме фінансове управління МЗС СРСР. Мені довелося бачити пачки цих повідомлень з ООН у кабінеті на квартирі, де він мешкав. Усі судді від СРСР, які займали цей пост до В. М. Корецького та після нього, отримували як річні оклади, так і пенсії ООН. Правда, у радянські часи суми цих виплат обмежувалися, але вони були вельми достатніми для гідного життя.

Отже, і на цьому кульмінаційному періоді свого життєвого шляху В. М. Корецький проявив себе неординарною людиною, для якої сила і значення науки переважали матеріальний інтерес. Наука для нього мала передусім світоглядну цінність, якою він керувався протягом усього свого життя.

Діяльність В. М. Корецького на ниві академічної науки і пов'язана з нею участь його в кодифікації та прогресивному розвитку міжнародного права у відповідних структурах ООН, а також сприяння ним розвитку засобів і методів мирного розв'язання спорів між державами на посаді судді Міжнародного Суду як головного судового органу Організації Об'єднаних Націй здобула широке визнання наукової громадськості країн світу, представлених у ряді неурядових міжнародних організацій. В. М. Корецький був обраний почесним членом Індійського товариства міжнародного права (1960 р.), членом-кореспондентом (1965 р.), дійсним членом (1977 р.) і почесним членом (1983 р.) Інституту міжнародного права, біля витоків якого (1873 р.) стояв наш співвітчизник, видатний вчений юрист-міжнародник, професор Харківського університету Д. І. Каченовський⁶⁴. В. М. Корецький був обраний також академіком Мексиканської академії міжнародного права (1968 р.), членом-ко- респондентом Аргентинської асоціації міжнародного права.

Методологія В. М. Корецького крізь призму сучасної кризи міжнародного правопорядку

У 2015 р. у зв'язку з 125-річчям від дня народження В. М. Корецького видано 3-й том його праць, що стало помітною подією у вітчизняній юридичній науці. В цьому виданні висвітлюється чимало нових граней творчої спадщини вченого, що є важливим як для історії вітчизняної юридичної науки, так і для характеристики сучасних проблем міжнародного права з точки зору методології дослідження його актуальних проблем⁶⁵.

Методологія В. М. Корецького ґрунтується на фундаментальних знаннях історії, філософії та права, представляючи блискучі зразки можливостей науки проникати в сутність процесів розвитку права, виходячи із закономірностей розвитку суспільних відносин. Як учений широкого діапазону, великої ерудиції та високої культури він ніколи не дозволяв собі займатися винайденням абстрактних теорій власного ґатунку для того, щоб потішити авторське самолюбство, що неминуче веде до односторонності й формалізму, зводячи методологію досліджень до суб'єктивного конструктивізму, який сьогодні у вигляді філософії екзистенціалізму перетворився на панівну ідеологію, охоплюючи всі сфери соціального життя людей, у тому числі політику, економіку та право. Критерієм істини для В. М. Корецького завжди була практика.

13 травня 2019 р. за участю юридичної громадськості м. Києва та представників юридичної громадськості ряду зарубіжних країн було відкрито меморіальну дошку на будинку, в якому мешкав В. М. Корецький⁶⁶. Символічно, що в цей день видавництво Національної академії наук України «Академперіодика» підготувало сигнальний примірник третього тому Енциклопедії міжнародного права, який і був представлений на цій урочистій події. Це грандіозний за своїм масштабом і значенням проєкт, який ґрунтується на соціологічній методології досліджень міжнародного права, яку з великим успіхом розвивав у своїх працях В. М. Корецький, докладаючи для цього величезних зусиль.

Завдяки цьому підходу вперше в сучасній вітчизняній юридичній науці стало можливим не тільки представити енциклопедичний звід основних категорій і понять міжнародного права, а й встановити характер нинішньої кризи міжнародних відносин, яка веде до їх хаосу і підриву міжнародного правопорядку як такого, загрожуючи народам третьою світовою війною. Вона є наслідком кризи ліберальної економіки, яка розпочалася ще наприкінці XIX - початку XX століть, охопивши найбільш розвинуті капіталістичні країни, і відтоді не припинялася, принісши людству на піку своїх суперечностей дві світові війни. Нині світ вступив у свою, можливо, останню третю стадію цієї кризи, і якщо не станеться катастрофи ядерної війни, яка може знищити людство, ліберальна модель економіки, виконавши свою історичну роль, має бути замінена новою парадигмою економічних відносин посткапіталістичного характеру, в якій спосіб виробництва матеріальних благ слугуватиме соціальним інтересам переважної більшості населення всіх країн. Існує, однак, загроза встановлення у світі диктатури транснаціональних корпорацій з їх прагненням до цифрової фашизації суспільних відносин, що означатиме ліквідацію сучасної політичної системи, у центрі якої з часів Французької революції 1789-1794 рр. була і ще формально залишається національна держава.

Сучасна криза ліберальної економіки і пов'язаний з нею хаос у міжнародних відносинах, який супроводжується падінням авторитету міжнародного права, значною мірою зумовлений також порушенням балансу світових сил, що склався під час Другої світової війни між головними учасниками Антигітлерівської коаліції і був закріплений, як зазначалося, у Статуті ООН. Він виражав баланс сил між СРСР і США як двох наддержав, що загалом визнався світом і в умовах «холодної війни». Після його зруйнування намагання США встановити на односторонній основі свою гегемонію у світі не мали успіху. Більше того, останні вибори президента США яскраво показали, наскільки криза ліберальної моделі економіки, яка невипадково розпочалася саме з головної країни західного світу, набувши безпрецедентних масштабів, нагадуючи кризу кінця 20 - початку 30-х років XX століття, поставила цю все ще наймогутнішу державу у світі на межу соціальної катастрофи і навіть можливості розпаду.

Новий центр світового значення створюється в азійському регіоні, де з'явилися такі економічні гіганти, як Китай та Індія, а також інші країни, які високими темпами розвивають свої економіки. Росія, економіка якої не перевищує двох відсотків світової економіки і не є конкурентом основних гравців у цій сфері, залишається, поряд зі США, найпотужнішою у військовому відношенні державою, яка, виходячи зі свого географічного становища, проявляє дедалі зростаючу зацікавленість у перенесенні головного напряму своєї зовнішньої політики з американсько-європейської орієнтації на азійський регіон і передусім на всеосяжне співробітництво з Китаєм. Санкції США та Європейського Союзу (ЄС) проти Росії у зв'язку з анексією Криму також активізують переорієнтацію її зовнішньої політики на азійський регіон. Водночас Росія намагається замінити договірні відносини з ЄС як наднаціонального об'єднання держав, що вводить ці санкції, двосторонніми договорами з окремими європейськими країнами, оминаючи ці санкції, як це сталося з такого стратегічного для Німеччини проєкту, як «Північний потік - 2».

Нинішній період є історичним процесом створення багатополярного світу, який матиме набагато більш складний і непередбачуваний характер порівняно з двополярним світом попереднього періоду, в якому США та СРСР разом зі своїми союзниками намагалися дотримуватися основних правил співіснування, узгоджених, як правило, з міжнародним правом.

Таким чином, на місце глобалізованого світу приходить регіоналізм з характерним для нього протекціонізмом, який об'єктивно веде до втрати США своїх гегемоністських позицій у світі, роблячи марним прагнення їх еліти, незважаючи ні на що, залишатися «сяючим градом на пагорбі». Це є процес критичного загострення економічної боротьби між головними акторами, яка провокує збройні конфлікти між державами та громадянські війни.

Природно, що такий регіоналізм нічого спільного не має з «регіональними угодами», передбаченими в розділі VIII Статуту ООН, згідно з приписами якого такі угоди створюються «для розв'язання питань, що стосуються підтримання міжнародного миру і безпеки, які відповідають регіональним діям, за умови, що такі угоди або органи та їхня діяльність сумісні з цілями й принципами Організації»⁶⁷. Генрі Кіссінджер, констатуючи кризовий стан міжнародних відносин у сучасний період, зумовлений геополітичними змінами кінця XX - початку ХХІ століть, дійшов такого висновку: «Ми живемо в історичний період, коли наявною є невпинна, часом майже відчайдушна, гонитва за вислизаючою з-під загального розуміння концепцією світового порядку. Хаос загрожує нам..»⁶⁸.

Передусім це виклик західній цивілізації, яка на наших очах втрачає життєві сили для продовження свого панівного становища у світі. Він супроводжується кризою міжнародного права, яке також швидко втрачає свою соціологічну основу для належного функціонування, вінцем якої є баланс світових сил. Його місце в міжнародних відносинах займає сила з її непередбачуваністю, що саме і веде до їх хаосу⁶⁹. В цих умовах Організація Об'єднаних Націй вже неспроможна виконувати свою головну роль «бути центром для погодження дій націй у досягненні.» її цілей і принципів ⁷⁰ і може повторити трагічну долю своєї попередниці Ліги Націй.

Таким чином, багатогранна діяльність В. М. Корецького в Організації Об'єднаних Націй і його становлення як вченого для виконання цієї непростої місії в порівнянні з сучасністю спонукає до філософських роздумів про мінливість буття народів та їх інституцій. Ніщо і ніхто не в змозі зупинити або змінити «вічний потік», що є невідворотним ходом історії, який зрозумів Геракліт ще тисячі років тому. В. М. Корецький все своє життя слідував цій дійсно вічно живій філософії, яка постійно доводила людям цей простий і водночас непростий постулат. Саме в цьому велич Володимира Михайловича Корецького, який упродовж усього свого життя з гідністю ніс високе звання справжнього вченого.

130-річчя від дня народження В. М. Корецького припадає на перехідний період в історії людства, і академічна наука має сказати своє правдиве слово як про цей період, так і про місце і роль України в цьому мінливому світі. корецький академічний міжнародний правопорядок



Література

1. Про життя та діяльність цих видатних представників вітчизняної науки міжнародного правадив.: Енциклопедія міжнародного права: в 3 т. / Співголови редколегії Ю. С. Шемшученко та В. Н. Денисов. Київ, 2014-2019; Денисов В. Н. Лукашук Ігор Іванович. Т. 2. Київ, 2017. С. 911-914; Тарасов О. В. Семенов Володимир Сергійович. Т. 3. Київ, 2019. С. 744-745.

2. Персоналії цих відомих представників вітчизняної юридичної науки див.: Енциклопедія міжнародного права: в 3 т. / Співголови редколегії Ю. С. Шемшученко та В. Н. Денисов. Київ: Академперіодика, 2014-2019: Денисов В. Н. Михайловський Микола Карпович. Т. 3. 2019. С. 45-47; Денисов В. Н., Савчук К. О., Ульянова Ніна Миколаївна. Т. 3. 2019. С. 875-876; Денисов В. Н. Сапожников Валентин Іванович. Т. 3. 2019. С. 729-730; Денисов В. Н. Бувайлик Галій Юхимович. Т 1. 2014. С. 320-322.

3. Корецький В. М. Розквіт суверенітету Української Радянської соціалістичної держави в складі СРСР. Вісник АН УРСР. 1954. № 8. С. 313; Корецький В. М. Міжнародно-правова суб'єктність Української РСР. Українська радянська енциклопедія. 1963. Т 14. С. 144-146.

4. Див., наприклад, Palmer N. D., Perkins H. C. International Relations. The World Community in Transition. Cambridge, 1953. P. 834; Goodrich L. M., Hambro E., Simons A. P. Charter of the United Nations. Commentary and Documents. Third and Revised Edition. New York, London. Columbia University Press, 1969. P. 84-85.

5. Див.: Відомості Верховної Ради УРСР. 1990. № 31. Ст. 429.

6. Див.: Відомості Верховної Ради України. 1991. № 38. Ст. 502.

7. Див. персоналії про них в: Енциклопедія міжнародного права: в 3 т. / Співголови редколегії Ю. С. Шемшученко, В. Н. Денисов. Київ: Академперіодика, 2014-2019: Денисов В. Н. Акуленко Віктор Іванович. Т 1. 2014. С. 87-90; Денисов В. Н. Висоцький Олександр Федорович. Т 1. 2014. С. 428-431; Денисов В. Н. Євінтов Володимир Ісаакович. Т 2. 2017. С. 88-92.

8. Денисов В. Н. Завдання науки міжнародного права в умовах незалежної України. Правова держава: щорічник наукових праць Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України. Вип. 11. 2000. С 433443; Денисов В. Н., Євінтов В. О., Акуленко В. І. Україна і міжнародний правопорядок. Державотворення і правотворення в Україні. Київ, 2001. С. 596-650; Шемшученко Ю. С. Віхи і здобутки. Флагман української юридичної науки. До 60-річчя Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. 1949-2009. С. 6-23; Шемшученко Ю. С. В авангарді української юридичної науки. Правова держава. До 65-річчя Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України 1949-2014. С. 5-15; Шемшученко Ю. С. Націлений на перспективу: до 70-річчя Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Юридична наука. Сучасний стан та перспективи розвитку: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 14 травня 2019 р.). Київ, 2019. С. 8-14; Скрипнюк О. В. Стратегічні напрями наукових досліджень Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України: сучасний стан та перспективи розвитку. Там само. С. 15-19.

9. Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного суду. ООН. Управління громадської інформації. Нью-Йорк, 1968, Преамбула.

10. Goodrich L. M., Hambro E. and Simons A. P Charter of the United Nations. Commentary and Documents. Third and Levisl Edition, New York, London, 1969. P 1.

11. Статут ООН, п. 1. ст. 23.

12. Статут ООН, п. 3. ст. 27.

13. Статут ООН, п. 2. ст. 27.

14. Див. докладніше про «ялтинську формулу» в кн.: Goodrich^ L. M., Hambro E. and Simons A. P Charter of the United Nations. Commentary and Documents. Third and Revised Edition, New York and London, 1969. P. 215-222.

15. Про причини Другої світової війни див. докладніше: Денисов В. Н. Друга світова війна 1939-1945. Енциклопедія міжнародного права: в 3 т. / Співголови редколегії Ю. С. Шемшученко, В. Н. Денисов. Київ: Академперіодика, 2014-2019. Т. 1. Київ, 2014. С. 883-896.

16. Про місце і роль верховенства права в ООН як політичної організації див.: Kunz J. Z. The Changing Law ofNations. Ohio State University Press. 1968. P. 593-599.

17. Kunz J. L. The Changing Law of Nations. Ohio State University Press. 1968. P. 594.

18. Пункти 2 і 3 Преамбули Статуту ООН.

19. Kunz J. L. The Changing Law ofNations. Ohio State University Press. 1968. P. 599.

20. Денисов В. Н. Світова війна та міжнародне право. До 100-річчя Першої світової війни 1914-1918 рр. Правова держава: щорічник наукових праць. До 70-річчя Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України. Київ, 2019. Вип. 30. С. 375-383.

21. Статут Організації Об'єднаних Націй. П. 3, ст. 1.

22. Kunz J. L. The Changing Law of Nations. Ohio State University Press. 1968. P. 6. Докладніше про концепцію загального права людства див. також: Jenks C. W. The Common Law of Mankind. London, 1958.

23. Palmer N. D. and Perkins H. C. International Relations. The Word Community in Transition. Cambridge, 1953. P. 589.

24. Goodrich L. M., Hambro E. and Simons A. P Charfer of the United Nations. Commentary and Documents. Third and Revise Edition, New York, London, 1969. P 4-5, 83-84.

25. Див.: Резолюція конференції Об'єднаних Націй у Сан-Франциско від 27.04.1945 р. Українська РСР на міжнародній арені: зб. документів і матеріалів 1944-1961 рр. / упорядник К. С. Забігайло; відп. ред. Л. Х. Паламарчук. Київ, 1963. С. 90; ст. 3 Статуту ООН.

26. Див.: Goodrich L. M., Hambro E. and Simons A. P. Charfer of the United Nations. Commentary and Documents. Third and Revised Edition, New York, London, 1969. P 81.

27. un https:// www.pnp. ru>social>Kogda

28. Див.: Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1-ї сесії 1946 року: https:// www.un.org/ru/gaZ1/docs/1res.shtml

29. Див.: Симоненко Р. Г Паризька мирна конференція 1946. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Paryzka-myrna-1946.

30. Див.: Тойнбі А. Дж. Пережитое. Мои встречи. Москва, 2003. С. 59-60.

31. Там само. С. 59.

32. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН 94 (І) от 11 декабря 1946 г.

33. Пункт 1 статті 13 Статуту ООН. Київ, 1969.

34. Див.: ООН. Официальные отчёты Генеральной Ассамблеи. ІІ сессия, Шестой Комитет, приложение І.

35. Див. докладніше про участь В. М. Корецького в Комітеті з прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації в: Briggs H. W. The International Law Commission. Ithaca, New York, 1965. P. 37, 48, 75, 86, 133-134, 139, 143, 146-147, 151, 168, 170-171, 190, 210, 212; та Кожевников Ф. И., Э. С. Кривчикова Комиссия международного права ООН: функции и деятельность. Москва, 1977. С. 15, 17, 34, 93.

36. ООН. Резолюция ГА 174 (ІІ) от 21 ноября 1947 г.

37. Див.: art. 8 of the Statute of the International Law Commission. Text from A/CN4/4/Rev. 161962 with amended by GA res. 1647 (XVI) of 6 Nov. 1961.

38. П. 1 ст. 1 Статуту ООН.

39. Див. про це докладніше: Briggs H. W. The International Law Commission. Ithaca, New York, 1965. P. 58, 75-85.

40. Див. Стаття 68 Статуту ООН. Київ, 1969.

41. Див. ECOSOC Resolutions 6 (I) of 16 February 1946 and 9 (II) of 21 June 1946.

42. Резолюция 217А (ІІІ) Генеральной Ассамблеи ООН от 10 декабря 1948 года.

43. Ст. 1 Дополнительной конвенции об упразднении рабства, работорговли и институтов и обычаев, сходных с рабством. Международные акты о правах человека: сб. документов. 2-е изд. Москва, 2002.

44. Див., наприклад, Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. Учебник. Москва, 1996. С. 285-288; Тункин Г. И. Теория международного права. Москва, 2000. С. 58-63; Корецкий В. М. «Общие принципы права» в международном праве. Избранные труды: в 2 кн. / Гл. ред. В. Н. Денисов. Кн. 2. Киев, 1989. С. 165 и сл.; Parkinson F. The Philosophy of International Relations. A Study in the History 7, Thought. London, 1977. P. 175-176; Shaw M. N. International Law. Fifth ed. Cambridge, 2004. P 94, 193-194.

45. Корецкий В. М. Новое в разделе «открытого моря» (вопрос о континентальном шельфе). Избранные труды: в 2 кн. / Гл. ред. В. Н. Денисов. Киев, 1989. Кн. 2. С. 146154; Корецкий В. М. К вопросу о противоправности испытаний термоядерного оружия в открытом мире. Там само. С. 222-228; Корецкий В. М. История систематизации норм международного права. Там само. С. 306-332.

46. Mc Dougal M. S. and Burke W. T. The Public Order of the Oceans. A Contemporaly International Law of the Sea. New Haven, London, 1962. P. 488.

47. Ibid. P 488-489.

48. Див. виступ В. М. Корецького французькою мовою на засіданні Комітету з повітряного права Асоціації міжнародного права (Гамбурзька сесія 1960 р.) та коментар до нього: Корецкий В. М. Избранные труды. Кн. 3. Киев, 2015. С. 381383; та його міркування теж французькою мовою з питання запобігання забрудненню морського середовища і коментар до них, представлений у рамках роботи Дванадцятої комісії Інституту міжнародного права в 1969 році. Там само. С. 384-388.

49. Рішення в: International Court of Justice, Reports 1961. The Hague, 1961. P. 17-35; International Court of Justice, Reports 1962. The Hague, 1962. P 6-32.

50. Рішення в: International Court of Justice, Reports 1966. The Hague, 1966. P. 6-51.

51. Див.: Особое мнение судьи В. М. Корецкого по делу в связи с иском Эфиопии и Либерии к Южно-Африканской Республике: Корецкий В. М. Избранные труды: в 2 кн. / Гл. ред. В. Н. Денисов. Кн. 2. Киев, 1989. С. 372-380. Офіційний текст англійською мовою див.: Dissenting opinion of Judge Koretsky (On South West Africa, Second phase, Judgment, I.C.J. Report, 1966. P. 6. International Court of Justice. Reports of Augments. Advisory Opinions and Orders. The Hague, 1966. P. 237-249.

52. Псевдонім «М. Юранов» В. М. Корецький використовував в пам'ять про свого сина Юрія Володимировича, який загинув на фронті під час Великої Вітчизняної війни.

53. Юранов М. Отказ в правосудии (К решению Международного суда о Юго-Западной Африке). Корецкий В. М. Избранные труды. Кн. 3. Киев, 2015. С. 329-339.

54. Див.: Declaration of Judge Koretsky: (On concerning the Northern Cameroons (Cameroon v. United Kindom). Preliminary objections.Judgment of 2 Desember 1963. I.C.J. Reports 1963. P. 15». International Court of Justice. Reports of Judgments, Advisory Opinions and Orders. The Hague, 1963. P. 28-29.

55. Див.: Declaration of Judge Koretsky (On case «Barcelona Traction Light and Power Company, Limited, Preliminary objections, Judgment, I.C.J.». International Court of Justice. Reports of Judgments, Advisory Opinions and Orders. The Hague, 1967, P. 46-47.

56. Див. Особое мнение судьи В. М. Корецкого по делу об определении границ континентального шельфа между Данией и ФРГ и между ФРГ и Нидерландами. Корецкий В. М. Избранные труды: в 2 кн. / Гл. ред. В. Н. Денисов. Київ, 1989. Кн. 2. С. 380-394. Рішення даної справи опубліковано в International Court of Justice. Reports 1969. The Hague, 1969. P3-54.

57. Даний Консультативний висновок див. в: International Court of Justice. Reports 1962. The Hague, 1962. P. 151-181.

58. Див.: Dissenting opinion by Judge Koretsky (Certain Expenses of the United Nations (Article 17, paragraph 2 of the Charter, Advisory opinion of 20 July 1962: I.C.J. Report 1962. P. 151). International Court of Justice Reports of Judgments, Advisory Opinion and Ordere. The Hague, 1962. P. 106-140. Версію російською мовою див. Корецький В. М. Избранные труды: в 2 кн. / Гл. ред. В. Н. Денисов. Киев, 1989. Кн. 2. С. 345-371.

59. Lachs Manfred. The Teacher in International Law. Teachings and Teaching. Second Revised Edition. Martinus Nijhoff Publishers, Dordrecht, 1987. P 136-142.

60. Lachs Manfred. The Teacher in International Law. Teachings and Teaching. Second Revised Edition. Martinus Nijhoff Publishers, Dordrecht, 1987. P. 141-142.

61. Lachs Manfred. The Teacher in International Law. Teachings and Teaching. Second Revised Edition. Martinus Nijhoff Publishers, Dordrecht, 1987. P. 142.

62. Див.: п. 1 ст. 32 Статуту Міжнародного суду ООН.

63. Див.: п. 7 ст. 32 Статуту Міжнародного суду ООН.

64. Див.: Савчук К. О. Каченовський Д. І. Енциклопедія міжнародного права: в 3 т. / Співголови редколегії Ю. С. Шемшученко, В. Н. Денисов. Київ: Академперіодика, 2014-2019. Т. 2. Київ, 2017. С. 598 - 600.

65. Про характеристику змісту даного видання див. Усенко И. Б., Денисов В. Н. Новые грани творчества. Корецкий В.М. Избранные труды. Кн. 3. Киев, 2015. С. 5-20.

66. Докладніше про церемонію відкриття меморіальної дошки на честь В. М. Корецького див.: Денисов В. Н. До 70-річного ювілею Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України. Правова держава: щорічник наукових праць. Вип. 31. Київ, 2020. С. 259-260.

67. Пункт 1 статті 52 Статуту ООН. Див. докладніше: Денисов В. Н. Регіоналізм. Енциклопе дія міжнародного права: в 3 т. / Співголови редколегії Ю. С. Шемшученко, В. Н.Денисов. Київ: Академперіодика, 20142019. Т. 3. 2019. С. 679-688.

68. Киссинджер Г Мировой порядок. Москва, 2018. С. 10.

69. Пункт 4 статті 1 Статуту ООН.

70. Див. докладніше про концепцію цивілізаційних викликів у світлі міжнародного права: Денисов В. Н. Міжнародний правопорядок у світлі сучасних цивілізаційних викликів. Правова держава: щорічник наукових праць Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України. Вип. 26. Київ, 2015. С. 397-400.



References

1. Pro zhyttia ta diialnist tsykh vydatnykh predstavnykiv vitchyznianoi nauky mizhnarodnoho prava dyv. v: Entsyklopediia mizhnarodnoho pravav 3 t. Spivholovy redkolehiiYu. S. Shemshuchenko ta V. N. Denysov. Kyiv, 2014-2019. Denysov V. N. Lukashuk Ihor Ivanovych. T.2. Kyiv, 2017. S. 911-914; Tarasov O. V. Semenov Volodymyr Serhiiovych. T. 3. Kyiv, 2019. S. 744-745. [ukr].

2. Personalii tsykh vidomykh predstavnykiv vitchyznianoi yurydychnoi nauky dyv. v: Entsyklopediia mizhnarodnoho prava v 3 t. Spivholovy redkolehii Yu. S. Shemshuchenko ta V. N. Denysov. Kyiv: Akameperiodyka, 2014-2019: Denysov V. N. Mykhailovskyi Mykola Karpovych. T. 3, 2019.тS. 45-47; Denysov V. N., Savchuk K. O., Ulianova Nina Mykolaivna. T. 3, 2019. S. 875-876; Denysov V. N. Sapozhnykov Valentyn Ivanovych. T. 3, 2019. S. 729-730; Denysov V. N. Buvailyk Halii Yukhymovych. T. 1, 2014. S. 320-322. [ukr].

3. Koretskyi V. M. Rozkvit suvereni- tetu Ukrainskoi Radianskoi sotsialistychnoi derzhavy v skladi SRSR // Visnyk AN URSR. 1954. № 8. S. 313; Koretskyi V. M. Mizhnarodno-pravova subiektyvnist Ukrainskoi RSR. V kn.: Ukrainska radianska entsyklopediia, 1963. T. 14. S. 144-146. [ukr].

4. Dyv., napryklad, Palmer N. D., Perkins H. C. International Relations. The World Community in Transition. Cambridge, 1953. P. 834; Goodrich L. M., Hambro E., Simons A. P. Charter of the United Nations. Commentary and Documents. Third and Revised Edition. New York, London. Columbia University Press, 1969. P 84-85.

5. Dyv.: Vidomosti Verkhovnoi Rady URSR (VVR), 1990, № 31, st. 429. [ukr].

6. Dyv.: Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 1991, № 38, st. 502. [ukr].

7. Dyv. personalii pro nykh v: Entsyklopediia mizhnarodnoho prava v 3. t. Spivholovy redkolehii Yu. S. Shemshuchenko, V. N. Denysov. Kyiv: Akameperiodyka, 2014-2019: Denysov V. N. Akulenko Viktor Ivanovych. T. 1, 2014. S. 87-90; Denysov V N. Vysotskyi Oleksandr Fedorovych. T. 1, 2014. S. 428-431; Denysov V. N. Yevintov Volodymyr Isaakovych. T. 2., 2017. S. 88-92. [ukr].

8. Denysov V. N. Zavdannia nauky mizhnarodnoho prava v umovakh nezalezhnoi Ukrainy. Pravova derzhava. Shchorichnyk naukovykh prats Instytutu derzhavy i prava imeni V. M. Koretskoho NAN Ukrainy. Vyp. 11, 2000. S. 433-443; Denysov V. N., Yevintov V. O., Akulenko V. I. Ukraina i mizhnarodnyi pravoporiadok v kn.: Derzhavotvorennia i pravo tvorennia v Ukraini. Kyiv, 2001. S. 596-650; Shemshuchenko Yu. S. Vikhy i zdobutky v kn.: Flahman ukrainskoi yurydychnoi nauky. Do 60-richchia Instytutu derzhavy i prava im. V. M. Koretskoho NAN Ukrainy. 1949-2009. S. 6-23; Shemshuchenko Yu. S. V avanhardi ukrainskoi yurydychnoi nauky. Pravova derzhava. Do 65-richchia Instytutu derzhavy i prava im. V. M. Koretskoho NAN Ukrainy 1949-2014. S. 5-15; Shemshuchenko Yu. S. Natsilenyi na perspektyvu: do 70-richchia Instytutu derzhavy i prava im. V. M. Koretskoho NAN Ukrainy v kn.: Yurydychna nauka. Suchasnyi stan ta perspektyvy rozvytku. Materialy mizhnarodnoi naukovo-praktychnoi konferentsii (Kyiv, 14 travnia 2019 r.). Kyiv, 2019. S. 8-14; Skrypniuk O. V. Stratehichni napriamy naukovykh doslidzhen Instytutu derzhavy i prava im. V. M. Koretskoho NAN Ukrainy: suchasnyi stan ta perspektyvy rozvytku. Tam samo. S. 15-19. [ukr].

9. Statut Orhanizatsii Obiednanykh Natsii i Statut Mizhnarodnoho Sudu. OON. Upravlinnia hromadskoi informatsii. Niu-York, 1968, Preambula.

10. Goodrich L. M., Hambro E. and Simons A. P. Charter of the United Nations. Commentary and Documents. Third and Levisl Edition, New York, London, 1969. P 1.

11. Statut OON, p. 1. st. 23.

12. Statut OON, p. 3. st. 27.

13. Statut OON, p. 2. st. 27.

14. Dyv. bilsh detalno pro «ialtynsku formulu» v kn.: Goodrich L. M., Hambro E. and Simons A. P Charter of the United Nations. Commentary and Documents. Third and Revised Edition, New York and London, 1969. P 215-222.

15. Pro prychyny Druhoi svitovoi viiny dyv. bilsh detalno: Denysov V. N. Druha svitova viina 1939-1945 v Entsyklopediia mizhn- arodnoho prava v 3-kh tomakh. Spivholovy redkolehii Yu. S. Shemshuchenko, V. N. Denysov. Kyiv, Akademperiodyka, 2014-2019. T. 1. Kyiv, 2014. S. 883-896. [ukr].

16. Pro mistse i rol verkhovenstva prava v OON yak politychnoi orhanizatsii dyv.: Kunz J. Z. The Changing Law of Nations. Ohio State University Press. 1968. P. 593-599.

17. Kunz J. L. The Changing Law of Nations. Ohio State University Press. 1968. P. 594.

18. Punkt 2 i 3 Preambuly Statutu OON.

19. Kunz J. L. The Changing Law of Nations. Ohio State University Press. 1968. P. 599.

20. Dyv. bilsh detalno v: Denysov V. N. Svitova viina ta mizhnarodne pravo. Do 100-richchia Pershoi svitovoi viiny 1914-1918 rr. Pravova derzhava. Shchorichnyk naukovykh prats. Do 70-richchia Instytutu derzhavy i prava imeni V. M. Koretskoho NAN Ukrainy. Kyiv, 2019. Vyp. 30. S. 375383. [ukr].

21. Statut Orhanizatsii Obiednanykh Natsii, P. 3, st. 1.

22. Kunz J. L. The Changing Law of Nations. Ohio State University Press. 1968. P. 6. Bilsh detalno pro kontseptsiiu zahalnoho prava liudstva dyv. takozh: Jenks C. W. The Common Law of Mankind. London, 1958.

23. Palmer N. D. and Perkins H. C. International Relations. The Word Community in Transition. Cambridge, 1953. P 589.

24. Goodrich L. M., Hambro E. and Simons A. P Charter of the United Nations. Commentary and Documents. Third and Revise Edition, New York, London, 1969. P. 4-5, 83-84.

25. Dyv.: Rezoliutsiia konferentsii Obiednanykh Natsii u San-Frantsysko vid 27.04.1945 r. v Ukrainska RSR na mizhnarodnii areni. Zbirnyk dokumentiv i materialiv 19441961 rr. Uporiadnyk K. S. Zabihailo. Vidp. redaktor L. Kh. Palamarchuk. Kyiv, 1963. S. 90. [ukr]; st. 3 Statutu OON.

26. Dyv. Goodrich L. M., Hambro E. and Simons A. P. Charter of the United Nations. Commentary and Documents. Third and Revised Edition, New York, London, 1969. P. 81.

27. un https:// www.pnp.ru>social>Kogda

28. Dyv.: Rezoiutsii Heneralnoi Asamblei OON 1-yi sesii 1946 roku: https://www.un.org/ru/ga/1/docs/1res.shtml

29. Dyv.: Symonenko R. H. Paryzka myrna konferentsiia 1946 [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.history. org.ua/?termin=Paryzka-myrna-1946. [ukr].

30. Dyv.: Toinbi A. Dzh. Perezhytoe. Moy vstrechy. Moskva, 2003. S. 59-60. [rus].

31. Tam samo. S. 59.

32. Rezoliutsyia Heneralnoi Assambley OON 94 (I) ot 11 dekabria 1946 h. [rus].

33. Punkt 1 statti 13 Statutu OON. Kyiv, 1969. [ukr].

34. Dyv.: OON. ofitsyalnyie otchoty Heneralnoi Assambleyy, II sessyia, Shestoi Komytet, pry- lozhenye I.

35. Dyv. bilsh detalno pro uchast V. M. Koretskoho v Komiteti z prohresyvnoho roz- vytku mizhnarodnoho prava ta yoho kodyfikatsii v: Briggs H. W. The International Law Commission. Ithaca, New York, 1965. P 37, 48, 75, 86, 133-134, 139, 143, 146-147, 151, 168, 170-171, 190, 210, 212; ta Kozhevnykov F. Y., YE. S. Kryvchykova. Komyssyia mezhdunarod- noho prava OON: funktsyy y deiatelnost. Moskva, 1977. S. 15, 17, 34, 93. [rus]. 36. OON. Rezoliutsyia HA 174 (II) ot 21 noiabria 1947 h. [rus]. 37. Dyv.: art. 8 of the Statute of the International Law Commission. Text from A/CN4/4/Rev. 161962 with amended by GA res. 1647 (XVI) of 6 Nov. 1961.38. P 1 st. 1 Statutu OON. 39. Dyv. pro tse bilsh detalno: Briggs H. W. The International Law Commission. Ithaca, New York, 1965. P 5 8, 75-85.

40. Dyv.: Stattia 68 Statutu OON. Kyiv, 1969 r. [ukr].

41. Dyv.: ECOSOC Resolutions 6 (I) of 16 February 1946 and 9 (II) of 21 June 1946.

42. Rezoliutsyia 217A (III) Heneralnoi Assambley OON ot 10 dekabria 1948 hoda. [rus].

43. St. 1 Dopolnytelnoi konventsyy ob uprazdnenyy rabstva, rabotorhovly y ynstytutov y obbichaev, skhodnbikh s rabstvom. Mezhdunarodnbie aktbi o pravakh cheloveka. Sbornyk dokumentov. 2-e yzd., Moskva, 2002. [rus].

44. Dyv., napryklad, Lukashuk YY Mezhdunarodnoe pravo. Obshchaia chast. Uchebnyk. Moskva, 1996. S. 285-288. [rus]; Tunkyn H.Y. Teoryia mezhdunarodnoho prava. Moskva, 2000. S. 58-63. [rus]; Koretskyi V. M. «Obshchye pryntsypy prava» v mezhdunarodnom prave. Koretskyi V. M. Yzbrannye trudy. V dvukh knyhakh.Hl. red. V. N. Denysov. Kn. 2. Kyev, 1989. S. 165 y sl. [rus].; Parkinson F. The Philosophy of International Relations. A Study in the History 7, Thought. London, 1977. P 175176; Shaw M. N. International Law. Fifth ed. Cambridge, 2004. P 94, 193-194.

45. Koretskyi V. M. Novoe v razdele «otkrytoho moria» (vopros o kontynentalnom shelfe) v Koretskyi V. M. Yzbrannye trudy. V dvukh knyhakh. Hl. red. V. N. Denysov. Kyev, 1989. Kn. 2. S. 146-154. [rus]; Koretskyi V. M. K voprosu o protyvopravnosty yspbtanyi termoiadernoho oruzhyia v otkrbtom myre. Tam samo. S. 222-228; Koretskyi V. M. Ystoryia systematyzatsyy norm mezhdunarodnoho prava. Tam samo. S. 306-332.

46. Mc Dougal M. S. and Burke W. T. The Public Order of the Oceans. A Contemporaly International Law of the Sea. New Haven, London, 1962. P. 488.

47. Ibid. P488-489.

48. Dyv. vystup V. M. Koretskoho frantsuzkoiu movoiu na zasidanni Komitetu z povitrianoho prava Asotsiatsii mizhnarodnoho prava (Hamburzka sesiia 1960 roku) ta komentar do noho v Koretskyi V. M. Yzbrannbie trudy. Kn. 3. Kyiv, 2015. S. 381-383. [ukr]; ta yoho mirkuvannia tezh frantsuzkoiu movoiu z pytannia zapobihannia zabrudnennia morskoho seredovyshcha i komentar do tykh, predstavlenykh v ramkakh roboty Dvanadtsiatoi komisii Instytutu mizhnarodnoho prava v 1969 rotsi. Tak samo. S. 384-388.

49. Rishennia v: International Court of Justice, Reports 1961. The Hague, 1961. P. 17-35; International Court of Justice, Reports 1962. The Hague, 1962. P. 6-32.

50. Rishennia v: International Court of Justice, Reports 1966. The Hague, 1966. P 6-51.

51. Dyv. Osoboe mnenye sudy V. M. Koretskoho po delu v sviazy s yskom Ofyopyy y Lyberyy k Yuzhno-Afrykanskoi Respublyke. Koretskyi V. M. Yzbrannbie trudb. V dvukh knyhakh. Hl. red. V. N. Denysov. Knyha 2. Kyev, 1989. S. 372-380. [rus]. Ofitsiinyi tekst anhliiskoiu movoiu dyv.: Dissenting opinion of Judge Koretsky (On South West Africa, Second phase, Judgment, I.C.J. Report, 1966. P 6 // International Court of Justice. Reports of Jugments, Advisory Opinions and Orders. The Hague, 1966. P. 237-249.

52. Psevdonim «M. Yuranov» V. M. Koretskyi vykorystovuvav v pamiat pro svoho syna Yuriia Volodymyrovycha, yakyi zahynuv na fronti pid chas Velykoi Vitchyznianoi viiny.

...