Щодо подальших перспектив інновації законодавчої основи нормотворчості

Слід звернути увагу, що в теоретико-пра- вовій науці визнається, що демократизм лежить в основі правотворчої діяльності та передбачає:

а) участь громадян, державних та недержавних організацій у процесі правотворчості (Бандурка та ін., 2018, с. 227; Плавич, 2012, с. 84; Шаган, 2014, с. 66);

б) ступінь забезпечення демократичного порядку підготовки та ухвалення правових актів (Козюбра та ін., 2015, с. 194; Шуберт, 2020, с. 170);

в) врахування суспільної думки та інтересів широких верств населення (Гусаров, 2015, с. 57; Козюбра та ін., 2015, с. 194; Чаплюк, 2010, с. 87).

Натомість у п. 3 ст. 3 проєкту Закону України «Про правотворчу діяльність» (реєстр. № 5707 від 25 червня 2021 р.) принцип демократичності означає, що «правотворча діяльність має здійснюватися виходячи із засад демократичного ладу в Україні з дотриманням визначених процедур за умови взаємодії представників різних гілок влади відповідно до наданих їм Конституцією та законами України повноважень». При цьому вжиті в цьому формулюванні поняття «засади демократичного ладу» та «різні гілки влади» Проект Закону про правотворчу діяльність : від 25.06.2021 № 5707 / ініціатори Р. О. Стефан- чук, Д. О. Разумков, О. К. Кондратюк та ін. // БД «Законодавство України» / ВР України. не мають конституційних підстав (у Конституції України вживаються терміни «демократичної держави» та «конституційного ладу» Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // БД «Законодавство України» / ВР України., а також поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову), тому їх використання є щонайменше спірним. Фактично принцип демократизму правотворчої діяльності сформульований без урахування необхідності забезпечення участі у здійсненні цієї діяльності недержавних суб'єктів, що зводить усю правотворчу діяльність до державної активності, що концептуально суперечить сучасному призначенню діяльності держави та її демократичному характеру.

Також слід наголосити на тому, що включений до п. 5 ст. 3 досліджуваного законопроєкту принцип правової визначеності («норми права, викладені у нормативно-правових актах, мають бути чіткими та достатньо зрозумілими, не припускати різного тлумачення, бути забезпечені механізмами їх реалізації, а також забезпечувати суб'єктам правовідносин можливість передбачати правові наслідки реалізації норм права»)1 не повною мірою кореспондується із правовими позиціями Конституційного Суду України.

Останній вважає, що до ознак правової визначеності як елемента конституційного принципу верховенства права (ст. 8 Конституції України) Проект Закону про правотворчу діяльність : від 25.06.2021 № 5707 / ініціатори Р. О. Стефан- чук, Д. О. Разумков, О. К. Кондратюк та ін. // БД «Законодавство України» / ВР України. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // БД «Законодавство України» / ВР України. слід віднести такі: 1) забезпечення адаптації суб'єкта права до нормативних умов правової дійсності та його впевненості у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави; 2) чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; 3) право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування); 4) несуперечливість правового регулювання та недопустимість його зміни з порушенням засадничих принципів права; 5) у зв'язку з прийняттям нових законів або внесенням змін до чинних органи державної влади мають надавати особам можливість адаптуватися до нової правової ситуації, щоб їх законні очікування були захищені Рішення Конституційного Суду України у

справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів» : від 20.06.2019 № 6-р/2019 // Конституційний Суд України

22.01.2022).. Із наведеного зрозуміло, що п. 5 ст. 3 проєкту Закону України «Про правотворчу діяльність» (реєстр. № 5707 від 25 червня 2021 р.) потребує подальшого доопрацювання.

Аналогічним чином уміщений у п. 6 ст. 3 законопроєкту принцип пропорційності («обмеження, передбачені нормативно-правовими актами для суб'єктів правовідносин, повинні бути необхідними та достатніми для досягнення легітимної мети правового регулюван- ня») Проект Закону про правотворчу діяльність : від 25.06.2021 № 5707 / ініціатори Р. О. Стефан- чук, Д. О. Разумков, О. К. Кондратюк та ін. // БД «Законодавство України» / ВР України. змістовно не повною мірою враховує існуючі правові позиції Конституційного Суду України. Він підкреслює, що «заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею» Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини 2 статті 124, частини 1 статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України : від 25.01.2012 № 3-рп/2012 // БД «Законодавство України» / ВР України.. Крім того, принцип пропорційності «вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства. При обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів» Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ Україна» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців двадцять четвертого, двадцять п'ятого, двадцять шостого розділу I Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні”» від 23 березня 2017 р. № 1989VIII : від 05.06.2019 № 3-р(І)/2019 // БД «Законодавство України» / ВР України.. Водночас «у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права»1. Поряд із цим «інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям» Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (кон- ституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу) : від 01.06.2016 № 2- рп/2016 //БД «Законодавство України» / ВР України. Рішення Конституційного Суду України у справі у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) : від 02.11.2004 № 15-рп/2004 // БД «Законодавство України» / ВР України..

Відповідно до п. 7 ст. 3 законопроекту принцип доцільності та обґрунтованості передбачає, що «правотворча діяльність має здійснюватися лише у разі існування об'єктивної необхідності в правовому регулюванні та/ або охороні відповідних суспільних відносин, якщо така необхідність може бути обґрунтована»¹ Там само.. При цьому проігноровано те, що:

а) обґрунтованість означає, що нормативно-правові акти повинні бути вмотивованими, ухваленими з урахуванням конкретних потреб у встановленні, зміні чи припиненні правового регулювання певних суспільних відносин (Дергільова, 2016, с. 4) лише за наявності достатніх для цього правових підстав;

б) доцільність означає співвідношення між метою правового регулювання та змістом такого регулювання (Тарахонич, 2004, с. 83), втіленим у конкретному нормативно-правовому акті; досягнення нормативно-правовим актом поставленим перед ним суб'єктом правотвор- чої діяльності цілей правового регулювання.

Отже, не існує підстав для об'єднання принципів обґрунтованості та доцільності пра- вотворчої діяльності в одному принципі.

У п. 8 ст. 3 законопроєкту як єдиний викладено принцип системності та комплексності («правотворча діяльність має гарантувати узгодженість правових норм між собою та відповідність нормативно-правових актів нижчої юридичної сили актам вищої юридичної сили, пріоритетність правових норм спеціального законодавства над правовими нормами загального законодавства, забезпечувати своєчасне прийняття (видання) підзаконних нормативно- правових актів на виконання норм законів України») Там само.. Проте системність не може бути визнана однопорядковою комплексності, оскільки системність передбачає спосіб упорядкування нормативного матеріалу (Заморська, 2017, с. 20), тоді як комплексність вказує на охоплення цим матеріалом урегульованих правом суспільних відносин; перший принцип адресується правовим нормам, тоді як другий - урегульованим ним суспільним відносинам. Цілком очевидно, що об'єднання обох принципів в одному є неправильним. У зв'язку із цим необхідно розглядати окремо принцип системності правотворчої діяльності як принцип, що гарантує здійснення правотворчої діяльності із забезпечення узгодженості правових норм між собою, із забезпечення відповідності нормативно-правових актів нижчої юридичної сили актам вищої юридичної сили, а також діяльність, що спрямована на усунення прогалин та колізій у праві. Натомість принцип комплексності правотворчої діяльності означає охоплення нею всіх суспільних відносин, що мають бути, відповідно до потреб суспільства, урегульовані нормативно- правовими актами, залежно від предмета та методу правового регулювання.

У п. 9 ст. 3 законопроєкту сформульовано вкрай звужене розуміння принципу наукового забезпечення правотворчої діяльності («результати правотворчої діяльності мають враховувати досягнення науки у сфері, в якій здійснюється правове регулювання, у тому числі за рахунок залучення до правотворчої діяльності представників наукових установ та визнаних фахівців у відповідних галузях нау- ки»)1. Проте не лише результати цієї діяльності повинні відповідати досягненням науки у сфері, в якій здійснюється правове регулювання, але й уся правотворча діяльність має здійснюватися на наукових засадах (Ващук, 2014, с. 24; Фігель, 2006, с. 22), починаючи від створення на науковій основі концепції проєкту акта, наукової експертизи проєкту акта на всіх стадіях (етапах) правотворчого процесу; науковим висновкам має відповідати зміст і форма нормативно-правового акта; наукою мають бути передбачені очікувані результати від реалізації акта, що розробляється, ще на стадії його розроблення.

Висновки

Осмислення подальших перспектив інновації законодавчої основи право- творчості дозволяє певних висновків.

Європейський досвід конституціоналі- зації нормотворчості/законотворчості свідчить, що саме конституція як основний закон повинна давати відповідь на питання про те, чи має бути в державі закон про нормативні акти та нормотворчість або потрібен більш широкий підхід, який відобразиться в законі про правотворчість.

Аналіз Основного Закону України переконливо свідчить про:

конституційну скупість процедурних аспектів правотворчої діяльності, відсутність єдності їхніх вимог;

відсутність нормативної визначеності співвідношення правотворчих повноважень різних органів та рівнів публічної влади;

відсутність ієрархії суб'єктів правотвор- чості, що в подальшому призводить до численних колізій.

В Україні потребує конституціоналізації фундаментальне положення юридичної науки про те, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть містити первинні норми права, тим більше, що європейський досвід вочевидь указує на необхідність подібного кроку. Пі- дзаконні акти мають ухвалюватися на основі та на виконання положень законів. Це необхідно чітко відобразити в Конституції України, у тексті проєкту Закону України «Про правот- ворчу діяльність».

Аналіз основоположних понять і конструкцій проєкту Закону України «Про правот- ворчу діяльність» (реєстр. № 5707 від 25 червня 2021 р.), таких як «правотворча діяльність» (ч. 1 ст. 2) та «принципи правотворчої діяльності» (ст. 3), переконливо свідчить, що вони потребують суттєвого доопрацювання, адже базуються на спірних концептуальних підходах. З урахуванням наведеного вбачаємо, що поняття «правотворчість» має бути відображено в законі таким чином: «Правотворча діяльність - це здійснювана з метою правового врегулювання та/або охорони суспільних відносин діяльність спеціально уповноважених суб'єктів права з планування, розроблення проєкту нормативно-правового акта (його концепції), прийняття (видання) нормативно-правового акта, офіційного оприлюднення та набрання чинності такого акта.

Правотворча діяльність в Україні регламентується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також прийнятими на їх основі та на їх виконання підзаконни- ми нормативно-правовими актами.

Підзаконний нормативно-правовий акт у сфері правотворчої діяльності приймається лише з питань, які не належать до сфери виключної законодавчої компетенції Верховної Ради України (ст. 92 Конституції України) та врегулювання яких на рівні підзаконного нормативно-правового акта передбачено Конституцією та/або законами України».

Список бібліографічних посилань

1. Ващук Ю. О. Особливість принципів правотворчості органів МВС України. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2014. Вип. 24, т. 1. С. 22-26.

2. Гусаров С. М. Поняття та сутність правотворчості в Україні. Південноукраїнський правничий часопис. 2015. № 2. С. 55-59.

3. Дергільова О. Г. Правові акти: поняття, класифікація та соціальне призначення. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2016. № 3. С. 3-8.

4. Загальна теорія права : підручник / за заг. ред. М. І. Козюбри. Київ : Ваіте, 2015. 392 с.

5. Заморська Л. I. Системність права та її значення для сучасної загальнотеоретичної юриспруденції. Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. 2017. № 10. С. 18-24.

6. Невзоров І. Л., Лазарєв В. В. Деякі дискусійні аспекти, що обумовлюють необхідність подальшої інновації вчення про джерела права // Проблеми нормотворення, реалізації та тлумачення норм права у світлі загальновизнаного принципу верховенства права : тези доп. та повідомл. учасників IV Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Івано-Франківськ, 3-4 жовт. 2019 р.) / за заг. ред. І. Д. Шутака. Харків : Право, 2019. С. 180-183.

7. Панов М. І. До проекту Закону України «Про нормативно-правові акти». Вісник Академії правових наук України. 1995. № 4. С. 139-141.

8. Плавич В. П., Плавич С. В. Засадничі принципи правотворчої діяльності як основа її ефективності. Альманах права. 2012. Вип. 3. С. 83-87.

9. Полонка І. А. Правомірна поведінка: теоретичний аналіз основних складників. Юридичний науковий електронний журнал. 2016. № 2. С. 19-21.

10. Тарахонич Т. І. Ефективність правового регулювання. Наукові записки. Серія «Юридичні науки». 2004. Т. 26. С. 82-84.

11. Теорія держави і права : підручник / О. М. Бандурка, О. М. Головко, О. С. Передерій та ін. ; за заг. ред. О. М. Бандурки. Харків, 2018. 416 с.

12. Фігель М. В. Поняття принципів правотворчості та основні підходи до їх класифікації. Наукові записки НаУКМА. Серія: Юридичні науки. 2006. Т. 53. С. 21-24.

13. Чаплюк О. І. Загальні та спеціальні принципи національної правотворчості: поняття, значення та види. Часопис Київського університету права. 2010. № 1. С. 87-93.

14. Шаган О. В. Система принципів нормотворчості. Науково-інформаційний вісник Івано- Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. Серія: Право. 2014. № 9. С. 64-69.

15. Шуберт Є. С. Принципи підзаконної правотворчості в Україні. Науковий вісник публічного та приватного права. 2020. Вип. 4. С. 168-172.

Размещено на Allbest.ru