Процес розширення участі людини в місцевому самоврядуванні через актуалізацію феноменології нормопроєктування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процес розширення участі людини в місцевому самоврядуванні через актуалізацію феноменології нормопроєктування

Боярський Олександр Олександрович,

кандидат юридичних наук,

докторант Інституту законодавства Верховної Ради України, суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

Анотація

Метою статті є розгляд і дослідження процесу розширення участі людини в місцевому самоврядуванні через актуалізацію феноменології нормопроєктування. Доводиться, що процес розширення участі людини в місцевому самоврядуванні через актуалізацію феноменології нормопроєктної діяльності відповідає конституційно-правовим настановам частини 2 ст. 5 Конституції України про те, що носієм суверенітету в Україні є народ; частиниЗ ст. 5 Конституції України про те, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами та посадовими особами; частини4 ст. 5 Конституції України про те, що ніхто не може узурпувати державну владу; ст. 69 Конституції України про те, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії. Системний аналіз наведених конституційних правоположень дає змогу визначити, що: а) вони не носять характер норм-декларацій; б) скоріше можуть бути ідентифіковані як норми-засади, норми-константи; в) мають комплексний, системо утворюючий характер; г) скеровані на виникнення складної багаторівневої системи горизонтально-вертикальних зв'язків управлінського характеру; ґ) замикаються на становлення та розвиток публічно-правових відносин навколо процесів формування, становлення, реалізації, розвитку і вдосконалення публічної влади; д) включають різні форми безпосередньої та опосередкованої демократичної участі громадян у зазначених процесах, зокрема, по-перше, процес нормотворчості, по-друге, нормопроєктну діяльність, що виступає його первинною і «запускаючою» стадією, що е) дає можливість віднести демократичну участь громадян у зазначених процесах не тільки до кола конституційних цінностей, а й до засобів активізації участі людини і громадянина в місцевому самоврядуванні.

Новизна дослідження полягає в критичному осмисленні загальних і спеціальних принципів нормотворчості, що одночасно виступають принципами нормопроєктування, щодо розширення участі людини в місцевому самоврядуванні.

Висновки. Найважливішими факторами впливу на участь людини-жителя й одночасно члена територіальної громади в локальній нормотворчості, зокрема в її початковій стадії - нормопроєктуванні, є: а)фундаментальний вплив на такий процес концепції локальної демократії, бо діалектика процесу становлення громадянського суспільства свідчить, що демократія є змістом місцевого самоврядування, а воно, своєю чергою, є формою, способом існування та здійснення демократії; б) актуальні питання реалізації людиною своїх природних прав у сфері місцевого самоврядування в процесі реалізації нею свого життєвого циклу. Особливу актуальність досліджувана проблематика має в умовах трансформації суспільства, коли розпочата муніципальна реформа в Україні та реально об'єктивується у зв'язку з цим процес локальної нормотворчості, що детермінує оновлення всіх сфер життєдіяльності територіальної громади. Найяскравіше вираження участь людини-жителя й одночасно члена територіальної громади в локальній нормотворчості, зокрема в її початковій стадії - нормопроєктуванні, отримує в результаті системного аналізу основних (загальних) та спеціальних принципів нормотворчості, що в контексті дії належного механізму реалізації кожного з них передбачає наявність відповідних організаційних та організаційно-правових форм діяльності уповноважених суб'єктів, у тому числі жителів-членів територіальної громади, а також методів, засобів юридичної техніки, що мотивує, детермінує, сприяє, супроводжує й забезпечує їх участь у локальній нормотворчості, зокрема у нормопроєктній діяльності. Участь людини-члена ТГу нормопроєктній діяльності, - у контекстуалізації останньої, як етапу/стадії локальної нормотворчості органів місцевого самоврядування, є можливою, доктринально, конотаційно, наративно, технологічно, нормативно супроводжуваною та забезпеченою, - в умовах муніципального реформування локального соціуму вона є новим, перспективним та ефективним організаційним й організаційно-правовим засобом її участі в місцевому самоврядуванні, а у функціональному розумінні є не тільки могутнім засобом підвищення мотивації людини до участі в ньому, а й суттєвою формою розширення такої участі в процесах локальної демократії.

Ключові слова: місцеве самоврядування, територіальна громада, людина-житель, людина-член територіальної громади, органи місцевого самоврядування, нормотворчість, нормопроєктна діяльність.

Abstract

Boiarskyi Oleksandr O.,

Doctor of Law, doctoral student of the Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine, Judge of the Belgorod-Dniester City District Court of Odessa region

THE PROCESS OF EXPANDING HUMAN PARTICIPATION IN LOCAL SELF-GOVERNMENT THROUGH THE UPDATING OF PHENOMENOLOGY OF NORM-PROJECT ACTIVITY

The purpose of the article is to consider and study the process of expanding human participation in local self-government through the actualization of the phenomenology of norm-project activity. It is proved that the process of expanding human participation in local self-government through the actualization of the phenomenology of normative project activity corresponds to the constitutional and legal guidelines of Part2 of Art. 5 of the Constitution of Ukraine that the bearer of sovereignty in Ukraine is the people; Part3 of Art. 5 of the Constitution of Ukraine that the right to determine and change the constitutional order in Ukraine belongs exclusively to the people and cannot be usurped by the state, its bodies and officials; Part4 of Art. 5 of the Constitution of Ukraine that no one can usurp state power; Art. 69 of the Constitution of Ukraine that the people's will is exercised through elections, referendums and other forms of direct democracy. A systematic analysis of the above constitutional provisions makes it possible to determine that: a) they do not have the character of norms-declarations, and b) rather can be identified as norms-principles, norms-constants, c) have a complex, systemforming character, d) aimed at the emergence of a complex multilevel system of horizontal-vertical ties of managerial nature, which e) are closed to the formation and development of public relations around the processes of formation, formation, implementation, development and improvement of public power, and h) include various forms of direct and indirect democratic participation of citizens in these processes, including, firstly, the rule-making process, as well as, secondly, rule-making activities, which are its primary and «launching» stage, which i) allows for democratic participation of citizens in these processes not only to the range of constitutional values, but also to the means of activating the participation of man and citizen in the local in self-government.

The novelty of the study lies in the critical understanding of the general and special principles of norm-project activity (rule-making), which simultaneously act as principles of rule-making, to expand human participation in local government.

Conclusions. The most important factors influencing the participation of a resident and a member of the local community in local rule-making, in particular in its initial stage - rule-making, are: a) the fundamental influence of the concept of local democracy, because the dialectic of civil society shows that democracy is local self-government, which, in turn, is a form, way of existence and implementation of democracy; b)topical issues of human realization of their natural rights in the field of local self-government in the process of realization of its life cycle. The researched problems are especially relevant in the conditions of transformation of society, when the municipal reform in Ukraine is started and the process of local rule-making is really objectified in this connection, which determines the renewal of all spheres of life of the territorial community - hence participation of members in these processes. community, especially at the stage of normative project activity, is especially important and relevant. The most vivid expression of the participation of a resident and a member of the territorial community in local rule-making, in particular in its initial stage - rule-making is the result of a systematic analysis of basic (general) and special principles of rule-making. relevant organizational and organizational and legal forms of activity of authorized entities, including residents-members of the territorial community, as well as methods, means of legal equipment that motivates, determines, promotes, accompanies and ensures their participation in local rule-making, in particular in rulemaking activities. Participation of a TG member in normative project activity - in the contextualization of the latter, as a stage of local rule-making of local self-government bodies, is possible, doctrinally, connotatively, narratively, technologically, normatively accompanied and provided - in the conditions of municipal reform of local society and a promising and effective organizational and organizational- legal means of its participation in local self-government, and in a functional sense is not only a powerful means of motivating people to participate in it, but also a significant form of expanding such participation in local democracy.

Key words: local self-government, territorial community, man-inhabitant, man-member of territorial community, local self-government bodies, rule-making, norm-project activity.

Постановка проблеми

місцеве самоврядування нормопроєктування конституція

Становлення та розвиток в Україні місцевого самоврядування (далі - МСВ) як конституційно-правового інституту (див. ст. 7, 92, розд. XI Конституції України [1]) самоорганізації територіальних людських спільнот - територіальних громад (далі - ТГ) (див. ст. 140 Конституції України) та як рівня публічної влади - публічної самоврядної (муніципальної) [2] (див. ст. 5 Конституції України) об'єктивує й актуалізує участь людини, її груп та асоціацій (ТГ) у процесі не тільки загальнодержавної, але й локальної нормотворчості, включаючи нормопроєктну діяльність (далі - НПД) як її початкову та первинну стадію.

Саме таким чином реалізується конституційне правоположення частини 2 ст. 5 Конституції України, відповідно до якого носієм суверенітету в Україні є народ; частини 3 ст. 5 Конституції України - право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами та посадовими особами; частини 4 ст. 5 Конституції України - ніхто не може узурпувати державну владу; ст. 69 Конституції України - народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Системний аналіз наведених конституційних правоположень дає змогу визначити, що:

а) вони не носять характер норм-декларацій;

б) скоріше можуть бути ідентифіковані як норми-засади, норми-константи;

в) мають комплексний, системоутворюючий характер;

г) скеровані на виникнення складної багаторівневої системи горизонтально-вертикальних зв'язків управлінського характеру;

ґ) замикаються на становлення та розвиток публічно-правових відносин навколо процесів формування, становлення, реалізації, розвитку і вдосконалення публічної влади;

д) включають різні форми безпосередньої та опосередкованої демократичної участі громадян у зазначених процесах, зокрема, по-перше, процес нормотворчості, у тому числі і локальної, а також, по-друге, нормопроєктування, що виступає його первинною і «запускаючою» стадією, що

е) дає можливість віднести демократичну участь громадян у зазначених процесах не тільки до кола конституційних цінностей, а й до засобів активізації участі людини і грома-дянина в МСВ.

Отже, досліджуючи процес розширення участі людини в МСВ через актуалізацію феноменології НПД, треба зробити декілька зауважень методологічного характеру, а саме:

- людина в МСВ функціонує тільки як житель - член відповідної територіальної людської спільноти - ТГ, що функціонує на локальному рівні соціуму в умовах повсякденності, здійснюючи свій життєвий цикл;

- зважаючи на реалізацію здійснення свого життєвого циклу людина в цьому процесі продукує, проявляє, ідентифікує свої інтенції, життєві устремління та потреби, формуючи свої інтереси екзистенційної природи через формування індивідуальних, групових та колективних атитюдів, що демонструють схильність суб'єкта/суб'єктів до вчинення певної соціальної поведінки;

- зважаючи на практично однакові умови локального життя та враховуючи історичний досвід формування основоположних форм життєдіяльності в локальному соціумі - у межах ТГ та в умовах МСВ із врахуванням філософського стану повсякденності, у людей-жителів фактично формуються однакові екзистенційні інтереси, що реалізуються за умов застосування однакових форм соціальної практики та адекватних ним ідей, думок та дії - саме так виникають сукупність знань, умінь, навичок людини, що, з одного боку, реалізують процес її соціалізації, у тому числі правової; а з іншого - будують її індивідуальний, груповий, колективний габітуси як відображення соціальних практик, якими володіє вона та її асоціації;

- для соціально-нормативного управління локальними процесами існування та функціонування ТГ, відповідно до законодавства, формуються органи місцевого самоврядування (представницькі та виконавчі) (далі - ОМСВ) - основоположну визначально-установчу та інтегративно-інтегральну роль у цьому відіграють жителі-члени ТГ, що представляють локальний електоральний корпус, який через механізм локальних прямих виборів формують депутатський корпус представницьких органів та інститут сільських, селищних, міських голів, голів об'єднаних ТГ, або формують через механізм демократичних призначень або на умовах конкурсу, - виконавчі органи ТГ, причому в основі таких дій лежить мандат, що виданий ТГ депутатському корпусу або вищій посадовій особі ТГ [3]. Сформовані таким чином ОМСВ діють від імені ТГ та в її інтересах;

- для реалізації інтересів ТГ та представництва її інтересів ОМСВ наділяються законодавством відповідними компетенційними повноваженнями та предметами відання, - тобто, відповідними правами й обов'язками, а також сферами соціального життя, в яких ОМСВ буде компетентним через реалізацію своїх повноважень;

- враховуючи мінливий характер локального життя та відповідну сталість національного законодавства, з одного боку, з позицій його реалізації в темпоральному контексті, а з іншого - неможливості оперативного внесення до нього відповідних змін і доповнень, що обумовлюються появою нових інтересів і потреб ТГ та її членів, - законодавець передбачає великий управлінський простір як для формування та прояву дискреційних повноважень МСВ (особистого і власного розсуду його органів та їх посадових осіб) [4], так і для об'єктивізації появи й актуалізації становлення та розвитку локальної нормотворчості;

- в основі локальної нормотворчості, що здійснюють або безпосередньо члени ТГ, застосовуючи механізми референдної демократії (опитування, місцевий референдум), або ОМСВ, - через управлінську діяльність та відповідну етапно-стадійну процедуру нормотворчості (НПД, прийняття правового акта локальної дії), - лежать інтереси ТГ та її членів, що трансформуються в нормативно-правові акти локальної дії, скеровані на реалізацію зазначених інтересів, а в перспективі: а) враховуючи їх неодноразове або масове повторювання; б) особливу важливість для існування і функціонування ТГ; в) набуття такими нормативно-правовими актами типізованого характеру та стереотипності - і в компетенційні повноваження ОМСВ, спочатку у явочному порядку, а з часом, враховуючи їх гіпотетичну легалізацію, і в законодавчо-нормативному;

- основним бенефіціаром і вигодонабувачем локальної нормотворчості є ТГ та її члени - жителі відповідної території, на якій вона існує та функціонує, - звідси, їхня участь у процесі такої нормотворчості, особливо на стадії НПД, тобто підготовки проектів (розробки, обговорення, внесення змін та доповнень тощо) нормативно-правових актів, є свідоцтвом не тільки активної участі людини в управлінні соціальними локальними справами, але і фактором поглиблення участі людини в МСВ через: а) ширшу її участь у демократизації форм участі в локальній демократії; б) використовуючи розширені можливості презентувати свої індивідуальні, групові та колективні інтереси; в) їх обговорювати, аргументувати корисність і необхідність для ТГ; г) пропонувати та брати участь (самостійно або через відповідні інституції громадянського суспільства) у розробці проектів відповідних нормативно-правових актів у контексті нормопроєктної діяльності для їх подальшої легалізації ОМСВ на локальному рівні в межах ТГ;

- в умовах четвертої промислової революції, що зараз розгортається, в результаті переходу суспільства до інформаційних технологій, на думку К. Шваба, засновника і президента Всесвітнього економічного форуму в Женеві (Швейцарія), виникає суспільство, що сконцентроване саме на собі, засноване на індивідуалізації й появі нових форм співпричетності та співіснування спільнот. На відміну від того, як це було в минулому, уявлення про приналежність до спільноти сьогодні більш визначаються індивідуальними проектами й індивідуальними цінностями та інтересами, а не просторовими міркуваннями (спільнота у відповідній місцевості), роботою та родинними відносинами [5, с. 114]. Отже, всі положення, що наведені вище, у результаті таких тектонічних змін в локальному соціуму не тільки не нівелюються та девальвуються, а навпаки, - набирають обертів, враховуючи суттєве підвищення інтересів жителів-членів ТГ у покращенні локальних умов існування.

Найважливішими факторами впливу на участь людини-жителя й одночасно члена ТГ в локальній нормотворчості, зокрема в її початковій стадії - НПД, є такі:

- фундаментальний вплив на такий процес концепції локальної демократії. Діалектика процесу становлення громадянського суспільства свідчить, що демократія є змістом МСВ, а МСВ, своєю чергою, є формою, способом існування та здійснення демократії. Багато в чому цей зв'язок демонструє, наскільки важливим для держави є забезпечення стабільності «знизу-вгору», яка безпосередньо пов'язана із розвиненістю інститутів локальної демократії [6; 7]. Отже, локальна демократія є підґрунтям для ефективного функціонування демократії на національному рівні. Про це, зокрема, йдеться у преамбулі до Європейської хартії місцевого самоврядування 1985 року [8], де зазначено, що саме МСВ закладає підвалини демократичного режиму, найповнішою мірою дозволяє реалізовувати право громадян на участь в управлінні державними справами (враховуючи єдину концепцію публічної влади, див. ст. 5 Конституції України) і справами публічної самоврядної (муніципальної) влади);

- в основі такого процесу, безумовно, лежать актуальні питання реалізації людиною своїх природних прав у сфері МСВ у процесі реалізації нею свого життєвого циклу. Тому необхідно погодитися з доктринальною позицією академіка права О. М. Костенка в тому, що відповідно до соціально-натуралістичного праворозуміння фундаментальне поняття «право» визначається як закони природного права, відкриті людьми, відображені в їх правовій культурі і втілені ними в форму позитивного законодавства та практику його застосування [9]. Отже, в основі локальної нормотворчості, що безпосередньо торкається вирішення важливих питань існування і функціонування ТГ та її членів-жителів в умовах МСВ, - шляхом розробки за участю населення-членів ТГ проектів нормативно-правових актів та їх подальшої формалізації і виконання ОМСВ, - лежать глибокі екзистенційні настанови, що суттєво впливають на процес НПД та визначення гуманістично-біхевіористичної змістовності, телеологічної спрямованості та функціонально-технологічної «завантаженості» зазначених актів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Необхідно наголосити на тому, що процес створення нормативно-правових актів в ОМСВ (до проголошення державної незалежності України - в Радах народних депутатів) був предметом дослідження ще радянських державознавців, зокрема, М. Васильєва, Б. Дрейшева, М. Воронова, В. Горшеньова, В. Копейчикова, Р. Павловського та ін. Однак, не дивлячись на те, що ці праці ґрунтуються на якісно іншому доктринальному матеріалі та (радянському) законодавстві, їх теоретичні засади, а також положення і висновки, є основою для дослідження й сучасної феноменології нормотворчості ОМСВ у його етапно-стадійному розумінні, хоча і не можуть розкрити властивостей нормотворчості цих органів в повній мірі.

Після здобуття Україною незалежності у національній науковій школі муніципального права, почався процес формування сучасних поглядів на муніципально-правову про-блематику, зокрема, на проблеми розвитку інститутів локальної демократії, що знайшло відображення в працях Б. Андресюка, М. Баймуратова, О. Батанова, В. Борденюка, М. Воро-нова, Р. Давидова, В. Кампа, О. Карлова, А. Коваленко, М. Корнієнко, М. Орзіх, В. Погорілко, М. Пухтинського та інших вчених.

Наведеними представниками вітчизняної доктрини були сформовані положення відносно того, що процес функціонування ОМСВ в Україні, які сформовані шляхом прямих виборів і демократичних призначень, напряму пов'язаний з їх нормотворчою функцією, без якої об'єктивно неможливо здійснювати управління соціальними процесами на локальному рівні існування і функціонування соціуму. Отже, саме тому питання феноменології нормотворчості ОМСВ займають важливе місце в декількох аспектах: а) у теоретико-доктринальному супроводженні й забезпеченні такої діяльності; б) в її логістично-технологічному забезпеченні; в)у практичних питаннях її належної реалізації.

Отже, саме з цього часу дослідження нормотворчої діяльності вітчизняного інституту МСВ ведуться в різних напрямах. Разом із тим необхідно акцентувати увагу, що конкретні питання правотворчості в МСВ досліджуються невеликим колом фахівців - теоретиків права і муніципалістів. Однак такий вузькоспеціальний підхід не дає змогу визначити етапно-стадійну характеристику загальної нормотворчої діяльності ОМСВ, зокрема НПД в контексті її ролі і значення як самостійного етапу (стадії) процесу локальної нормотворчості в розробці нормативно-правових актів у різних сферах формування і функціонування локальної системи життєдіяльності і життєзабезпечення ТГ, участі в ньому безпосередньо жителів-членів ТГ, а також у контексті їхнього впливу на НПД та загальну якість локальної нормотворчості ОМСВ.

Метою цієї статті є дослідження процесу розширення участі людини в МСВ через актуалізацію феноменології НПД.

Виклад основного матеріалу

Важливою складовою процесів державотворення загалом та конституційної реформи, елементно-складовою частиною якої виступає муніципальне реформування держави, є не тільки забезпечення належного функціонування суб'єктів публічної влади та управління в МСВ, розмежування повноважень та сфери відповідальності щодо надання публічних послуг місцевими органами виконавчої влади та ОМСВ на різних територіальних рівнях управління, а і втілення демократичної участі населення - жителів відповідних територій держави і одночасно членів ТГ у практичному здійсненні МСВ, включаючи їхню участь у нормопроєктній діяльності з розробки проектів нормативно-правових актів ОМСВ.

Наведена проблематика актуалізується, враховуючи політико-правові реформи в Україні останніх років, які призвели до суттєвої зміни правового механізму регулювання організації та здійснення МСВ, детермінованого зростанням його матеріально-фінансових можливостей та ресурсного забезпечення, які напряму впливають на зростання спроможностей цього інституту у реалізації завдань локальної демократії. Отже, можна стверджувати про відповідне підвищення у сучасний період ефективності управлінської діяльності в системі МСВ.

Разом із тим за сучасних умов, коли організаційно-управлінські технології, як і служба в ОМСВ загалом, розвиваються в контексті удосконалення національної системи публічної служби відповідно до європейських стандартів МСВ, об'єктивується й актуалізується проблематика активізації участі людини в процесах нормотворчості в МСВ. При цьому треба враховувати, що сучасне локальне нормотворення, що є прямим відображенням складних соціальних процесів та об'єктивних тенденцій втілення в життя настанов природного права людини, виступає складним та багатогранним конгломератом публічно-приватних відносин, що призвані врегулювати одночасно інтереси держави, територіальної людської спільноти (ТГ), яка функціонує на її відповідній території у формі самоорганізації (МСВ) та членів такої спільноти - жителів.

Можна констатувати, що локальна нормотворчість (далі - ЛНТ) та об'єктивізація необхідності її вдосконалення є не тільки окремим напрямом трансформації публічного управління, а й ефективною формою залучення населення до участі у зазначених процесах через підвищення індивідуальної, групової та колективної мотивації до участі в МСВ. Суттєвим демократичним потенціалом локальної нормотворчості на всіх її етапах і стадіях є те, що в її основі лежить управлінська діяльність як юридичний засіб управління поведінкою людей, причому не тільки в умовах державно організованого суспільства, а й існування та функціонування локального соціуму, в якому кожна людина здійснює свою життєдіяльність, реалізуючи екзистенційні настанови у вигляді реалізації свого життєвого циклу. Звідси, право, будучи мірилом людських вчинків, а також параметральною ознакою, що стимулює до появи, зміни, розвитку, вдосконалення або обмеження інтенцій, намагань, потреб, інтересів, атитюдів кожної людини, - не тільки:

а) забезпечує соціально-політичну, організаційну, нормативну спрямованість управ-лінського діяння в рамках ТГ;

б) закріплює нормативно оформлену основу локального управління, реалізуючи його екзистенційно-об'єктивну парадигму;

в) визначаючи права та обов'язки (компетенційні повноваження) ОМСВ, їхніх струк-турних підрозділів, посадових та службових осіб, через реалізацію раціонального варіанту управлінської діяльності, але одночасно

г) сприяє втіленню індивідуальних, групових та колективних прав і свобод людини, виконанню нею обов'язків, що

ґ) безпосередньо сприяє формуванню стану підтримки належної впорядкованості, організованості та дисципліни членів локального соціуму та

д) виконанню ними належних поведінково-діяльнісних настанов у контексті теле-ологічних домінант локальної демократії в контекстуалізації соціальної життєдіяльності та соціального розвитку.

На думку представників правової доктрини, нормотворчий процес в ОМСВ в Україні, як і всі інші види нормотворчого процесу (конституційний, законодавчий, виконавчий), має відповідати загальнодемократичним принципам: законності, гуманізму, відкритості, колегіальності, професійності, науковості та здійснюватися з дотриманням правил нормотворчої техніки [10, с. 543]. У цьому контексті Ю. М. Тодика вважає, що це, по-перше, є свідоцтвом єдності та наступності методологічних підходів до розуміння й організації нормотворчої діяльності в державі, по-друге, має сприяти встановленню такого порядку підготовки проектів нормативно-правових актів, обговорення й затвердження правових актів, який би забезпечував активну й ефективну участь у ньому членів ТГ, об'єднань громадян, підприємницьких структур, депутатів; урахування громадської думки, потреб соціально-економічного розвитку відповідної території, інтересів різних верств населення [11, с. 123].

Серед названих принципів, на думку Р. В. Чорнолуцького, в контексті дослідження, що проводиться, важливого значення набуває стадійно-етапна характеристика нормотворчого процесу в ОМСВ, що є запорукою його відповідності технологічно-формальним настановам, що ведуть не тільки до відповідної якості нормопроєктних робіт, а й забезпечують майбутню ефективність нормативно-правового акта щодо регулювання відповідних суспільних відносин [12, с. 94].

Але треба зазначити, що наведені принципи ЛНТ не зовсім відповідають ідеологічним та праксеологічним (зокрема, заснованим на освітньому чи професійному рівнях) настановам участі людини-члена ТГ у цьому процесі. Справа в тому, що в теоретичному розумінні ми можемо розділити всіх жителів-членів ТГ у контексті участі в процесі ЛНТ на дві нерівномірні групи. До першої з них - невеликої за кількістю, треба віднести членів ТГ, що є умовно компетентними у її реалізації (депутати місцевих рад, працівники виконавчих органів ОМСВ тощо), тобто тих, що мають відповідне уявлення про процеси нормування, нормативізації, НПД суспільних відносин та володіють відповідним обсягом знань, вмінь, навичок у їх здійсненні з використанням методів та засобів юридичної техніки (умовно кажучи, «фахівці»). До другої групи - до якої треба віднести іншу частину ТГ, тобто її більшість, - належать інші жителі-члени ТГ, що не володіють відповідними фаховими знаннями у сфері ЛНТ, але які, внаслідок своєї активної життєвої позиції та високої мотивації до участі в МСВ, мають бажання брати участь у реалізації такої форми нормотворчості, принаймні на її початковому етапі - НПД. Таку більшість членів ТГ можна ідентифікувати як «нефахівців» у сфері ЛНТ, але треба враховувати, що саме вони складають основний склад громадськості, що повинна та має бажання брати в ній участь. Отже, виникає проблема, - як, яким чином залучити пересічного члена ТГ до процесу розробки проектів нормативно-правових актів локальної дії, що визначають та вирішують важливі питання його існування в межах ТГ в умовах МСВ, що відповідним чином впливають на здійснення його життєвого циклу в умовах повсякденності.

На нашу думку, мова тут може йти про створення і використання низки організаційних та організаційно-правових форм, методів і засобів, що, з одного боку, не порушуючи ос-новоположних принципів нормотворчості (далі - ПНТ), з іншого - дасть можливість ви-значити інтерес жителів-членів ТГ до суспільних відносин, що підлягають нормуванню, нормативізації та нормопроєктуванню, реалізувати їх участь у процесі НПД через врахування в нормотворчій роботі їхніх позицій, думок, зауважень, пропозицій тощо.

Отже, можна констатувати, що участь людини-жителя й одночасно члена ТГ в нормопроєктній діяльності на локальному рівні соціуму лежить у площині дотримання ПНТ. Звідси, вважаємо за потрібне у скороченому вигляді дослідити такі принципи в контексті їх впливу на статус людини-учасника процесу локальної нормотворчості в МСВ.

Треба зазначити, що проблематика ПНТ та критерії їх виділення є доволі помітною у сучасній юриспруденції. Незважаючи на те, що нормотворча діяльність у державі інтенсивно розвивається (якісний показник. - Авт.), а кількість нормативно-правових актів постійно зростає (кількісний показник. - Авт.), у науковому плані (доктринальний показник. - Авт.) система (структурний показник. - Авт.) та класифікація (видовий показник. - Авт.) ПНТ у достатній мірі не тільки не висвітлена, але й не розроблена, бо до цих пір немає як єдиного доктринального підходу до класифікації ПНТ, так і єдиної позиції представників доктрини з приводу змістовного наповнення та інтерпретації тих чи інших принципів.

Треба відзначити, що особливу актуальність досліджувана проблематика має в умовах трансформації суспільства, коли розпочата муніципальна реформа в Україні та реально об'єктивується у зв'язку з цим процес локальної нормотворчості, що детермінує оновлення всіх сфер життєдіяльності ТГ. Звідси, участь у цих процесах жителів-членів ТГ, особливо на стадії НПД, є особливо важливою й актуальною.

Разом із тим треба мати на увазі, що ПНТ, що називаються у доктрині, є досить різноманітними. Одні з них по суті є загальноправовими, інші - організаційними тощо, однак вважаємо за можливе визначити відповідну роль членів ТГ у їх реалізації через авторське тлумачення зазначених принципів.

По-перше, треба враховувати, що у своїй сукупності ПНТ повинні надавати суб'єктам такої діяльності не тільки загальне уявлення про сутність, форму, межі та об'єм компетенції нормотворчої діяльності, а й досить чітко надавати інформацію про можливість участі в цій діяльності (акцентувати увагу на відповідні діяльнісно-поведінкові настанови. - Авт.) відповідних суб'єктів нормотворчості (змістовно-суб'єктний аспект. - Авт.).

По-друге, участь жителя-члена ТГ як суб'єкта нормотворчості повинна бути обмеженою тільки етапом (стадією) НПД, тобто тільки сферою підготовки проєкту нормативно-правового акта, бо його участь у наступних стадіях (етапах) нормотворчості є обумовленою низкою об'єктивно-визначальних факторів: а) наявністю спеціальних фахових знань у сфері юриспруденції або в тій сфері знань, що є профільною для проекту нормативно-правового акта, що розробляється; б) наявністю у фізичної особи відповідного представницького мандату ОМСВ;

в) приналежністю її до корпусу службовців МСВ, що безпосередньо опікуються питаннями локальної НПД (реально-обмежувальний аспект. - Авт.).

По-третє, треба вбачати, що кожен принцип нормотворчості діє на всіх її етапах та одночасно знаходиться в тісній взаємодії з іншими принципами профільного характеру, що дозволяє скласти цілісну передбачувану систему поведінки конкретного суб'єкта нормотворчості у реалізації цього процесу у вигляді поведінкової парадигми (індивідуально-поведінковий аспект. - Авт.).

По-четверте, ПНТ володіють ознакою системності, - саме тому вони не тільки вза-ємодіють, а знаходяться між собою у відповідних зв'язках у своїх основоположних змістовно-функціональних засадах, що надає можливість виявити та визначити відповідні типізовані форми (стереотипи) перспективних індивідуальних, групових, колективних поведінково-діяльнісних настанов суб'єктів нормотворчості (стереотипно-поведінковий аспект. - Авт.).

По-п'яте, в основі такої системи ПНТ лежать відповідні логіко-юридичні зв'язки між основоположними засадами, що не тільки визначають спрямованість нормотворчої ді-яльності, але й апріорі дають можливість передбачити поведінково-діяльнісні настанови суб'єктів нормотворчості в контексті реалізації кожного з її принципів та соціальні ре-зультати реалізації самих настанов (конкретно-реалізаційний аспект. - Авт.).

По-шосте, наявність ПНТ, що охоплюють загальнодержавний та локальний рівні, а також суттєво впливають на нормотворчість на міжнародному рівні, - в контексті становлення, розвитку та вдосконалення міжнародного договірного права, свідчать про сформований системний комплекс інтересів, особливу соціально-публічну роль та юридико-технологічну значимість цієї діяльності, включаючи і НПД (міжнародно-проєктну, конституційно-проєктну, законодавчо-проєктну, нормативно-проєктну / загальнодержавну, регіональну, локальну/), для існування та функціонування феноменології демократичної правової державності та формування глобального конституціоналізму [13], що в зазначених умовах об'єктивізму актуалізує, аргументує та контекстуалізує у наративному та конотаційному аспектах участь людини в цих процесах, починаючи з локального рівня - рівня ТГ в умовах МСВ, та закінчуючи міжнародним рівнем - у межах міжнародної договірної нормотворчості (біхевіористсько-статусний аспект. - Авт.).

По-сьоме, наявність ПНТ свідчить про формування загальних методологічних, те-оретичних, аксіологічних, праксеологічних, технологічних підходів держави та міжна-родного співтовариства до зазначеної діяльності, що фактично виступає могутнім засобом комунікативної взаємодії державних та міжнародних суб'єктів права з реалізації най-актуальніших питань локального, регіонального, загальнодержавного та міжнародного розвитку (комунікативний аспект. - Авт.).

По-восьме, наявність ПНТ, що регулюють всі її етапи/стадії, включаючи й участь людини в процесі НПД, є свідоцтвом не тільки гуманітаризації феноменології нормотворчості, а яскравим виразником наявності відповідного балансу у врахуванні інтересів держави або міжнародної спільноти держав з інтересами конкретної людини (особистості), її груп та колективів, що не тільки трансформує нормотворчість в іманентну ознаку державності, правового порядку національного та міжнародного рівнів, а і в універсальний засіб існування взаємодії публічної влади та державно організованого соціуму (екзистенційно-балансовий аспект. - Авт.).

По-дев'яте, наявність ПНТ свідчить про те, що в контексті їх реалізації кожен з цих принципів має відповідний механізм реалізації, який передбачає наявність відповідних організаційних та організаційно-правових форм діяльності уповноважених суб'єктів, у тому числі і жителів-членів ТГ, а також методів, засобів юридичної техніки, що мотивує, детермінує, сприяє, супроводжує й забезпечує їх участь у локальній нормотворчості, зокрема у нормопроєктній діяльності (юридико-технологічний аспект. - Авт.).

Отже, зазначені ПНТ:

а) не тільки скеровані на створення та забезпечення технолого-нормативного механізму створення відповідної правової норми;

б) вони слугують важливим критерієм правомірності й ефективності нормотворчої діяльності, до яких відноситься і критерій належного складу її суб'єктів на різних стадіях/етапах її проведення, а також

в) свідоцтвом формування відповідної системи організаційно-правової та юридико-технологічної властивості.

Високий праксеологічний потенціал передбачається в застосуванні методології системного підходу академіком права О. Ф. Скакун, яка виділяє дві групи принципів: загальні та спеціальні [14, c. 319].

Погоджуючись із визначенням автора, що загальні принципи - це незаперечні основні вимоги, що виражають сутність цієї діяльності, з урахуванням основних критеріїв системності (цілеспрямованості, фундаментальності, об'єктивності, імперативності тощо) можемо виділити загальні ПНТ. Оскільки, нормотворчість виступає одним із видів діяльності держави та суспільства, в її основі лежать ті ж самі загальні принципи діяльності органів публічної влади, що закріплені у Конституції та законах України.

Окрім загальних ПНТ доречним є виокремлення спеціальних принципів, які деталізують й уточнюють загальні принципи. На думку Р. Ященко, спеціальні принципи можна розділити на дві групи, одна яких визначає форму діяльності, друга - її зміст [15, с. 255].

Вважаємо, що незалежно від рівня ПНТ, кожний із них або прямо, або опосередковано містить у собі антропологічну складову, яка фактично формує основу для участі людини в нормотворчості на локальному рівні соціуму в умовах МСВ та в межах ТГ. Зробимо спробу визначити таку складову в процесі системного аналізу загальних та спеціальних ПНТ в заявленому контексті.

Отже, до загальних ПНТ належать такі:

а) принцип верховенства права, що закріплений у ст. 8 Конституції України [4]. Він дозволяє не тільки визначити зміст нормотворчості, її специфічні домінанти та загальну спрямованість, утвердити такий правопорядок, який обмежує абсолютизм публічної державної влади, ставить її під контроль суспільства, створюючи для цього відповідні правові механізми, - а і визначити того суб'єкта, заради якого створюється і означений правопорядок, і контрольні механізми за діями публічної державної влади. Це людина, що в ординарних умовах повсякденності існує та функціонує на рівні локального соціуму в межах ТГ та в умовах МСВ. Для неї створюється такий нормативний простір, що скерований як на стабілізацію діяльності держави та її органів, так і на дотримання, охорону і захист, а також гарантування реалізації конституційних прав і свобод людини в межах державно організованого соціуму. Серед зазначених конституційних прав людини зафіксоване право на участь в управлінні державними (в нашому розумінні - публічними) справами (ст. 38 Конституції України), право на участь у МСВ (ст. 140 Конституції України), що можуть тлумачитися як право на участь людини-члена ТГ у процесі нормотворчості;

б) принцип гуманізму, який можна віднайти у змісті ст. 3 Конституції України, передбачає не тільки спрямування нормотворчої діяльності на захист загальнолюдських цінностей, природних прав людини, але і створення механізмів їх реалізації, до яких відноситься феноменологія нормотворчості та її етапно-стадійна структура. При цьому норми права, що приймаються органами публічної влади, включаючи ОМСВ, мають сприяти забезпеченню прав індивіда (людини-особистості) у системі інших соціальних цінностей, закріплювати й охороняти соціальні умови, необхідні для здійснення та захисту основних прав людини, народу (нації), людства. Більш того, відповідно до частини 3 ст. 22 Конституції України, як це вірно тлумачить В. П. Плавич, суб'єктам правотворчості забороняється при прийнятті законів або внесенні змін до чинних законів звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод людини [16, с. 85]. Отже, це є важливою методологічною та праксеологічною настановою саме для учасників НПД, до кола яких відносяться і жителі-члени ТГ;

в) принцип демократизму в нормотворчості, - і розуміється, і розкривається, і тлу-мачиться в контекстуалізації демократичної процедури розробки та прийнятті нормативно-правових актів, широкого залучення населення до нормотворчої діяльності. Тобто, як нами було зазначено, у переважній більшості до процесу НПД, а у виключних випадках - до процесу прийняття нормативно-правових актів на референдумі (всеукраїнському, місцевому). І хоча така участь людини в референдумному процесі вважається найвищим проявом демократизму в нормотворчості, - роль людини тут зводиться лише до пасивної форми участі - шляхом голосування, коли учасник референдуму не може внести до проекту будь-які зміни чи доповнення та тільки може його або підтримати, або дати йому негативну оцінку, проголосувавши проти.

г) принцип законності, що закріплений у ст. 19 Конституції України, є одним із пріо-ритетних ПНТ. Відповідно до його поведінково-діяльнісних настанов органи державної влади та ОМСВ, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені у Конституції та законах України. Але, на нашу думку, цей принцип також може бути інтерпретований у контексті, що нас цікавить. Це підтверджується доктринальною позицією Р. Ю.Ященка, який вважає, що говорячи про принцип законності у нормотворчій діяльності, треба розуміти, з одного боку, що вся діяльність суб'єктів державної (у нашому розумінні - публічної. - Авт.) влади щодо створення норм права реалізується в межах чинного законодавства та конституційно-правового поля, а з іншого - те, що і суспільство яке бере участь у нормотворенні, діє відповідно до чинних законів і фундаментальних правових норм [16, с. 254]. Наведена позиція безпосередньо стосується жителів-членів ТГ, що в умовах МСВ беруть участь у НПД.

ґ) принцип гласності (транспарентності) відображений у ст. 57 Конституції України. Його настанови можна тлумачити таким чином:

- закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом;

- закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку встановленому законом, є не чинними.

Отже, можна стверджувати, що цей принцип реалізується через застосування низки організаційних форм, а саме: а) через ознайомлення зі змістом проекту нормативно-правових актів через засоби масової інформації; б) через дотримання вимоги обов'язкового оприлюднення змісту нормативно-правового акта.

Разом із тим необхідно звернути увагу на наявність суперечностей між формулюваннями статей57 і 140 Конституції у розумінні визначення суб'єктного складу ТГ. Згідно з доктринальними настановами муніципального права, до складу ТГ відносяться всі жителі відповідної території держави, незалежно від їх правового стану - громадяни, іноземні громадяни, апатриди, біженці тощо, що постійно проживають та законно знаходяться на цій території [17]. У формулюванні статті57 Конституції одночасно згадуються:

а) закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян, а також б) що вони мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Отже, з одного боку, мова йде про суто локальну діяльність, що повинна бути реалізована в межах ТГ - доведення змісту законів та інших нормативно-правових актів профільної спрямованості до відома населення, тобто членів ТГ; з іншого - ці нормативно-правові акти визначають не права й обов'язки людини, а права й обов'язки громадянина, що фактично суттєво звужує їх нормативно-правову базу дії, розповсюдження та впливу. Хоча, враховуючи положення статті26 Конституції України, такі суперечності можуть бути вирішеними на практиці.

Але тут виникає нова проблема та нова відмінність - на локальному рівні соціуму у процесі нормотворчості можуть брати участь всі жителі - члени ТГ, незалежно від їх пра-вового стану. Тобто, особливістю локального НПД є участь в ньому не тільки громадян України, а й інших фізичних осіб, що є членами відповідної ТГ.

Отже, зазначені особи в сучасних умовах функціонування та розвитку демократичної правової державності можуть брати активну участь у реалізації принципу гласності (транспарентності) в процесі нормотворчості в різних іпостасях: через індивідуальну, групову та колективну участь: а) членів локального суспільства; б) членів різноманітних громадських об'єднань, включаючи політичні партії; в) членів різних соціальних груп, що об'єднуються за віковими, статевими, професійними, релігійними, національними, культурними та іншими ознаками й інтересами;

г) членів інституцій громадянського суспільства, що фактично конституюється на базі ТГ (підприємницькі та інші структури), - в обговоренні проектів нормотворчих рішень, у процедурах опитування для виявлення і врахування думки громадськості з правових питань;

д) принцип відповідальності перед людиною та державою за свою діяльність - у своєму онтологічно-змістовному розумінні є реальною й ефективною гарантією проти зловживання владою. Цей принцип повинен сприяти стимулюванню суб'єктів нормотворчої діяльності виконувати свої завдання з «відчуттям» відповідальності, професіоналізмом та з врахуванням всіх об'єктивних потреб суспільства. Особливе місце має приділитися принципу персональної відповідальності, у разі заподіяння шкоди з прийняттям того чи іншого нормативно-правового акта. Частково персональна відповідальність згадується у ст. 111 Конституції України. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Разом із тим треба констатувати, що в більшій мірі настанови цього принципу відносяться до посадових осіб публічної влади. Однак, на нашу думку, зміст наведеного принципу повинен охоплювати і широкі версти населення, що беруть участь у НПД - особливо в контексті керування його настановами при врахуванні в процесі регламентації екзистенційних прав і свобод людини, а також об'єктивних потреб локального суспільства, що функціонує у вигляді ТГ на відповідній території патримоніальної держави.

Системний аналіз формально-спеціальних ПНТ у контексті участі людини-члена ТГ у профільному процесі на рівні МСВ дає такі результати:

а) принцип динамізму та стабільності в локальній нормотворчості означає створення стабільного нормативно-правового акта й одночасно можливість внесення до нього змін і доповнень. Цей принцип, по-перше, спрямовує таку нормотворчу діяльність на створення стабільної нормативної системи, яка б могла розвиватися, змінюватися паралельно зі змінами у суспільстві. Він може бути застосований і на етапі НПД. При цьому людина-член ТГ може керуватися об'єктивними настановами, що проходять у її життєвому циклі, який вона здійснює в межах ТГ та в умовах МСВ. Більш того, у процесі розробки проекту нормативно-правового акта локальної дії людина-член ТГ може запропонувати відповідне положення, що може в перспективі набути нормативного характеру, яке торкається реалізації її індивідуальних, групових або колективних інтересів, що виникають у процесі життєдіяльності та виступають результатом комунікативної взаємодії людей-членів ТГ у самій спільноті, - при достатній соціальній актуальності та значимості такої пропозиції вона може бути врахована органом, що приймає локальний нормативно-правовий акт.

Оскільки ЛНТ, як і загальна, не скерована на створення та закріплення абсолютних, остаточних у часі, просторі та по колу осіб правових норм, ознака динамізму тісно пов'язана із ознакою оперативності. Отже, змістовне розуміння принципу оперативності полягає у своєчасному реагуванні на зміни, що відбуваються у локальному суспільстві, у спроможності швидко створити необхідну норму права без утворення прогалини. Звідси, використовуючи рівень НПД у процесі нормотворчості, людина-член ТГ може досить ретельно реалізувати ознаку оперативності при розробці проекту правового акта в контексті динаміки фактичних обставин, які «зав'язані» на відповідні соціальні відносини в спільноті, що підлягають нормуванню та нормативізації;

б) принципи планування та прогнозування дозволяють уникнути хаотичності при здійсненні нормотворчої діяльності. Хоча суб'єкти нормотворення застосовують пер-спективне й поточне планування, з метою визначення основних напрямів та забезпечення прозорості нормотворчої діяльності, досягнути ефективного використання та застосування цього принципу на рівні НПД саме людиною-членом ТГ є доволі проблематичним. Основною причиною тут виступають відсутність у неї: а) належного обсягу профільних знань у контексті основоположних напрямків та задач розвитку ТГ у перспективі; б) належного досвіду в плануванні муніципальному розвитку. Однак зазначені принципи можуть бути реалізовані відносно людини-члена ТГ опосередковано, - через надання їй відповідної інформації муніципальними службовцями або фахівцями ОМСВ, які займаються вирішенням або куруванням профільних питань, що повинні бути унормовані. Використовуючи таку інформацію, людина-член ТГ може на рівні НПД скласти для себе доволі чітку картину від-носно коротко-, середньострокового та стратегічного планування профільного розвитку ТГ в умовах МСВ, а також його позитивних або негативних наслідків.

в) принципи системності та ієрархічності в НТ означають, що усі новостворені норми повинні належним чином узгоджуватися з усією чинною системою права, щоб зайняти в цій системі своє особливе місце та здійснювати відповідну регулятивно-правову функцію [17, с. 23]. Треба наголосити на тому, що відповідна поведінково-діяльнісна парадигма, що лежить в основі реалізації цих принципів, зазвичай, торкається тільки суб'єкта нормотворчої діяльності (в нашому випадку ОМСВ (представницького чи виконавчого) або сільського, селищного, міського голови, який керує діяльністю виконавчого органу), - бо саме практичне дотримання цих принципів, що є взаємопов'язаними між собою, дозволяє впорядкувати усю систему нормативно-правових актів без порушення її логічної та функціональної цілісності.