Завданнєцентричне тлумачення кримінальних процесуальних норм як спосіб визначення цілеспрямованості та доцільності процесуальної діяльності на прикладі здійснення прокурором повноважень слідчого судді в районі проведення Операції об’єднаних сил

Належна правова процедура - це такий порядок здійснення юридично значущих дій, який втілює на практиці верховенство права шляхом застосування до кожної особи тих норм права, що цілком відповідають усім важливим об'єктивно наявним обставинам і дозволяють недвозначно та заздалегідь спрогнозувати таке застосування та його результати. Можна виокремити неодмінні складники належної правової процедури: «правова» процедура - це така процедура, яка цілком відповідає й утверджує на практиці принцип верховенства права, а «належна» процедура - це, по-перше, процедура, яку належить застосовувати до відповідної особи, що перебуває у певному статусі; по-друге, належність означає «те, що має бути», тобто така процедура повинна бути сталою, одноманітною, а відтак, втілювати принцип правової визначеності (Novozhylov, 2019, p. 116-117).

Тому спрощена процедура ст. 615 КПК України може бути належно правовою лише у випадку, якщо вона втілює на практиці верховенство права шляхом застосування до кожної особи тих норм права, що цілком відповідають усім важливим об'єктивно наявним обставинам провадження та дозволяють недвозначно та заздалегідь спрогнозувати таке застосування і його результати. Відповідно до п. 41 Доповіді Венеційської Комісії № CDL-AD(2011)003rev від 04 квітня 2011 року «Верховенство права» елементами верховенства права є: 1) законність, зокрема прозорий, прогнозований і демократичний процес уведення в дію законів; 2) правова визначеність; 3) заборона свавілля; 4) доступ до правосуддя перед незалежним і безстороннім судом, зокрема судовий перегляд актів органів правозастосування; 5) дотримання прав людини; 6) заборона дискримінації та рівність перед законом ("Report on The Rule", 2011, p. 10). Отже, оскільки в Конституції України втілено основи конституційного ладу, тобто фундаментальні принципи та цінності суспільного договору Українського народу, які містять і заборону свавілля (ст. 1,3, 5, 6, 8, 19, 64), і доступ до правосуддя (ст. 55, 124), і дотримання прав людини (Розділ ІІ), і правову визначеність (ст. 8, 19, 57, 58, 61, 62), то саме виконання конституційних норм права є неодмінною умовою забезпечення верховенства права.

Процедура ст. 615 КПК у частині виконання відповідним прокурором повноважень слідчого судді в районі здійснення заходів із забезпечення нацбезпеки, на наш погляд, не відповідає критеріям належності та правовості через те, що:

1) передбачає можливість обмеження конституційних прав і свобод людини на свободу й особисту недоторканність, на недоторканність житла та іншого володіння, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на невтручання в особисте і сімейне життя, на непорушність права власності у випадках, не передбачених Конституцією України (в районі здійснення заходів із забезпечення нацбезпеки без запровадження правового режиму воєнного стану) та поза встановленим Конституцією України порядком (за рішенням суду), що, на нашу думку, є прямим порушенням ст. 64, 29, 30, 31,32, 41 Основного Закону України;

передбачає здійснення правового режиму поза введенням воєнного або надзвичайного стану обмежень, які допускаються Конституцією України тільки за рішенням суду (ст. 29, 30, 31, 41), за рішенням посадовою особою іншого органу - прокурора, - що є фактичним делегуванням функції судів, а саме функції здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, тобто прямим порушенням ч. 2 ст. 124 Основного Закону України;

передбачає надання дискреційних арбітражних повноважень потенційно упередженому суб'єкту - стороні обвинувачення.

Крім цього, у ст. 615 КПК України передбачено обмеження конституційного права бути заарештованим або триматися під вартою тільки за вмотивованим рішенням суду, права буди доставленим протягом 72 годин після затримання до суду для підтвердження тимчасового запобіжного заходу, права бути звільненим, якщо протягом 72 годин з моменту затримання не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою, яке не підлягає обмеженню навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану, що є порушенням ст. 29, 64 Основного Закону України (ИоуогИуІоу, 2016, р. 11).

Отже, застосування прокурором спрощеної процедури ст. 615 КПК України в частині виконання повноважень слідчого судді в районі здійснення заходів із забезпечення нацбезпеки із необхідністю призводить до недотримання загального завдання - гарантії кримінального провадження щодо застосування належної правової процедури до кожного суб'єкта кримінального провадження.

Визначення домінантного завдання кримінального провадження в разі застосування прокурором спрощеної процедури ст. 615 КПК України у частині виконання повноважень слідчого судді в районі здійснення заходів із забезпечення нацбезпеки. На нашу думку, загальні завдання-гарантії кримінального провадження завжди мають більшу домінантність, ніж загальні змістовні завдання. Чи, з огляду на юридичний позитивізм, мета не виправдовує засоби.

Змістовні завдання є вираженням закладеної законодавцем спрямованості моделі кримінального процесу на досягнення певної загально соціальної функції права (напрямом впливу процесу на суспільні відносини). Саме соціальна функція є первинною в процесі моделювання системи кримінальної юстиції, а змістовні завдання є похідними. Водночас ці завдання визначають кримінальні процесуальні функції (обвинувачення, захисту, правосуддя тощо). Тому реалізація змістовних завдань кримінального провадження має наслідком вплив на суспільство загалом і соціальну сферу.

Завдання-гарантії є похідними від взаємозв'язку елементів національної системи права, вони регулюють питання відповідності правовим цінностям кримінальної процесуальної діяльності. Їх невиконання призводить до деформації змістовних завдань, зміни домінантного змістовного завдання на розсуд правозастосовця тощо. У разі нехтування завданнями-гарантіями кримінальний процес із правомірної діяльності стає формою свавілля влади.

Наприклад, у процесі здійсненні репресій у 1930-ті роки радянська влада застосовувала кримінальні покарання, послуговуючись кримінальною процесуальною формою. Проте як саме законодавство, так й ідеальна модель кримінального судочинства не могли за визначенням, своєю сутністю бути способом репресій. Таким кримінальне судочинство стало внаслідок недотримання завдань-гарантій правозастосовцями. Причому кримінальний процес був лише формальним приводом задля створення фасаду законності. Однак жодні з його завдань не реалізовувалися належно, а навпаки - цинічно нехтувалися, але не стільки з причин правових, скільки з політичних.

Тому, на нашу думку, для уникнення недобросовісного застосування норм права, недопущення використання кримінального, кримінального процесуального, кримінально-виконавчого законів задля задоволення особистих, стратифікаційних, корпоративних інтересів чи виконання організаційних вказівок-директив, доцільно нормативно закріпити, що цілеспрямованість уповноважених кримінальним процесуальним законом суб'єктів має базуватися виключно на нормативно закріплених завданнях кримінального провадження.

Перейдемо від загального до конкретного застосування процедури, яка, на нашу думку, не відповідає Основному Закону України, і призводить до недотримання належної правової процедури, а тому застосування прокурором спрощеної процедури ст. 615 КПК у частині виконання повноважень слідчого судді в районі здійснення заходів із забезпечення нацбезпеки з метою досягнення загального завдання кримінального провадження щодо відновлення національної та громадської безпеки є недоцільним.

Цей однозначний умовивід, будучи цілком очевидним із позитивістського погляду, за своєю суттю залишається жахаюче хибним, але лише на перший погляд.

Автор є патріотом Української державності, а тому інтереси Українського народу, його суверенітет, державність і національна безпека є абсолютними цінностями. Відтак захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її безпеки є і його справою.

Водночас автор сприймає верховенство права як беззаперечну цінність. У цьому випадку верховенство права в розумінні автора означає відповідність правової форми поставленим Конституцією України і Українським народом завданням. Така відповідність комплексно характеризується поняттям правового режиму, який є «особливим порядком правового регулювання певної сфери суспільних відносин, який забезпечується шляхом специфічного поєднання та співвідношення його методів, способів і типів» (Smorodynskyi, 2020, p. 145). Цей взаємозв'язок влучно схарактеризував С.С. Алєксєєв: «правовий режим - не дещо довільне, штучно конструйоване. Він виражає нерозривний зв'язок правової форми й змісту відносин, які регулюються [виділення наше - В. Н.], характеризуються в цьому плані моментами стабільності, стійкості. Це [...] і пояснює значення правових режимів у правовій дійсності: вони дозволяють бачити глибокий соціальний зміст права та вирішувати соціальні завдання в нерозривному зв'язку зі змістом відносин, що регулюються [...]» (Alekseev, 1989, p. 186).

Кримінальне провадження є правовим інструментом, завдяки якому може бути констатовано факт відновлення національної безпеки, тобто успішне подолання конкретної кримінальної загрози. Але сутність кримінального провадження, його форми свідчать про те, що кримінальні процесуальні засоби, самі по собі, здатні результативно долати лише локальні загрози національній безпеці (одиничне шпигунство чи державна зрада, незаконне проникнення на територію України нечисельної озброєної групи тощо).

У випадку, коли рівень загроз, які стоять перед національною безпекою, є високим, критичним або катастрофічним, а таке трапляється зокрема у випадку терористичних актів, одиничних чи скоординованих, групових порушень громадського порядку, як стихійних, так і довготривалих масових заворушень (безладів, бунтів), диверсії, міжнаціональних чи міжконфесійних конфліктів, підготовки, планування, розв'язування та ведення агресивної війни тощо, мають застосовуватися відповідні комплексні належні правові процедури. Сукупність спеціально передбачених, комплексно врегульованих способів, методів і засобів правового регулювання йменується правовим режимом, відтак, у разі виникнення екстраординарних обставин найбільш доцільним видається послуговуватися саме особливими та передбаченими в Конституції України правовими режимами воєнного або надзвичайного стану. Такі не лише безпосередньо передбачені в Основному Законі України, але є звичайною міжнародною практикою як для міжнародних, так і для неміжнародних збройних конфліктів, зокрема у випадку прямої військової інтервенції, окупації чи анексії території однієї держави іншою.

Узагалі, закордонні дослідники в англомовних джерелах останнім часом доволі незначну увагу приділяють удосконаленню саме кримінального процесуального права щодо його застосування в умовах воєнного або надзвичайного стану. До останніх можна віднести статті М. Шер Аббаса (Abbas, 2021), Ф. Гаргоффа (Harhoff, 2020), Г. Денсі й Е. Вібельгауса-Брама (Dancy, & Wiebelhaus-Brahm, 2018), Т. Н. Кунвара (Kunwar, 2019) та ін. Така ситуація пояснюється тим, що увага правників сконцентрована не на національному кримінальному процесі (з огляду на відсутність подій збройного конфлікту у внутрішніх правопорядках іноземних держав), а на пізнанні та розвитку міжнародного гуманітарного права, яке встановлює правила ведення міжнародних і неміжнародних збройних конфліктів, зокрема й проблеми процедури притягнення до юридичної відповідальності (внутрішньонаціональної чи міжнародної через Міжнародний кримінальний суд чи через відповідні міжнародні трибунали). Серед наукових і навчальних видань зі згаданої теми варто виділити праці А. Коген і Д. Злотогорського «Пропорційність у міжнародному гуманітарному праві: наслідки, засоби попередження та процедури» (Cohen, & Zlotogorski, 2021), Л. Гілл-Ковторн «Затримання у неміжнародному збройному конфлікті» (Hill-Cawthorne, 2016), М.Г. Джанабі «Правовий режим, що застосовується до персоналу приватних військових і охоронних компаній під час збройних конфліктів» (Janaby, 2016), Р. Шутте «Захист цивільних осіб у збройних конфліктах: еволюція, виклики й імплементація» (Schьtte, 2015) та Й. Дінштейна «Неміжнародні збройні конфлікти у міжнародному праві» (Dinstein, 2014). В останній праці ізраїльський дослідник, аналізуючи питання щодо розмежування неміжнародних збройних конфліктів і внутрішніх збурень («порушення внутрішнього порядку» чи internal disturbances), надає точну характеристику зміні правових і ціннісних орієнтирів у процесі здійснення правоохоронної діяльності, називаючи це явище «правоохоронною парадигмою»: «До поодиноких і хаотичних випадків внутрішніх збурень застосовується правоохоронна парадигма, яка співвідноситься із правом прав людини і відмежовується від права неміжнародних збройних конфліктів. Це означає, що сила буде застосована лише як крайній засіб (ultima ratio). Правопорушники під час внутрішніх збурень зазвичай зустрічають супротив від правоохоронних органів: поліції, жандармерії і схожих внутрішньонаціональних сил правопорядку, рідше - від військового контингенту (армії, повітряних сил, флоту, морської піхоти та ін.). Однак серйозність збурень може підштовхувати уряд до застосування всіх наявних ресурсів, виклику військових загонів для допомоги поліції щодо відновлення правопорядку. Саме по собі включення військових у зіткнення не змінює цю правоохоронну парадигму і не поширює право неміжнародних збройних конфліктів на таку ситуацію (див. Prosecutor v. Musema (ICTR, Trial Chamber, 2000), para. 248). Імовірно, залучені солдати будуть діяти з більшим тиском, ніж поліція, адже на їхньому боці досконаліше озброєння та спеціальна підготовка. Але досі існують очікування, що вони поводитимуться як квазіполіцейські: використовуватимуть силу як крайній засіб і дотримуватимуться правоохоронної парадигми. Якщо війська вийдуть за межі такої парадигми - використовуватимуть силу проти супротивників як первинний засіб таким чином, який відповідає базовим положенням права неміжнародних збройних конфліктів (але не правоохоронним стандартам) - вони цим самим підвищать правдоподібність припущення про те, що виник неміжнародний збройний конфлікт» (Dinstein, 2014, p. 22). Поділяючи думку Й. Дінштейна, слід уточнити, що у випадку України триває міжнародний збройний конфлікт, спровокований державою-агресором, а відтак застосування «правоохоронної парадигми» можливе лише щодо громадян України та цивільних осіб. Однак навіть у відношенні щодо цих осіб неможливе застосування загальної «правоохоронної парадигми» чи правового режиму, адже існує об'єктивна неможливість цього, пов'язана з діяльністю агресора. Тому правопорядок на територіях, на яких відбувається збройна агресія, має зазнати відповідної правової трансформації, причому вона не може бути свавільною чи невизначеною, вона має відбутися за належною правовою процедурою.

Воєнний стан за визначенням є такою екстраординарною, специфічною правовою формою, яка включає в себе єдність методів, типів і способів правового регулювання, що спрямовані на забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримуванню збройної агресії іноземної держави. Форми та правила вирішення міждержавних воєнних конфліктів мають під собою зовсім іншу нормативну правову базу, аніж кримінальне процесуальне право, й у загальному йменується законами та звичаями війни. У такому випадку відбувається застосування воєнного права, права правового режиму воєнного стану, норм міжнародного гуманітарного права тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Основного Закону України: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Тому ані кримінальна процесуальна форма, ані ординарний загальний правовий режим конституційних прав і свобод людини і громадянина (поза воєнного або надзвичайного стану) не пристосовані до досягнення комплексного загальнодержавного завдання щодо відновлення національної безпеки у випадку існування високого, критичного чи катастрофічного рівня загроз такій. Крім цього, згідно з ч. 4 ст. 17 Конституції України, Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян. Тому відсіч збройної агресії іноземців й осіб без громадянства (ворожих комбатантів) є завданням Збройних Сил України.

Зрештою, видається за можливе опонувати думці М.В. Чорноусько щодо того, що норма ст. 615 КПК України за своєю сутністю «не суперечить принципу верховенства права, цілком відповідаючи при цьому принципу військової необхідності» (Chornousko, 2016, p. 198). Як зазначає Ю.В. Климчук, одним із галузевих принципів міжнародного гуманітарного права є принцип військової необхідності, який «допускає незаборонені міжнародним правом міри до досягнення воєнних цілей, тобто подавлення противника; розглянута як виключення, військова необхідність не виправдовує віроломства, жорстокості чи будь-яких інших дій, заборонених міжнародним гуманітарним правом [виділення наше - В.Н.]» (Klymchuk, 2003, p. 14). По-перше, іншими рівнозначними принципами міжнародного гуманітарного права дослідник називає принципи гуманності, обмеження, поваги, захисту та відповідальності (Klymchuk, 2003, p. 14-15); подруге, застосування принципів міжнародного гуманітарного права можливе лише за фактичного існування збройного конфлікту, що з необхідністю має призводити в національному правопорядку до запровадження відповідного екстраординарного правового режиму; по-третє, у місцевостях існування збройного конфлікту кримінально-правова юрисдикція держави- учасниці такого конфлікту обмежується, що призводить до неможливості досягнення за допомогою здійснення кримінального провадження завдання щодо активного відновлення національної безпеки. Так, відповідно до пп. «c» п. 4 ст. 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I) від 08 червня 1977 року, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 7960-ХІ від 18 серпня 1989 року ("Dodatkovyi protokol", 1949), особі, визнаній винною у вчиненні кримінального правопорушення, пов'язаного зі збройним конфліктом, не може бути винесено жодного вироку, і вона не може бути піддана жодному покаранню, крім як за постановою неупередженого й відповідним чином створеного суду, що додержує загальновизнаних принципів звичайного судочинства, які містять таке: жодна особа не може бути звинувачена у вчиненні кримінального правопорушення або засуджена за нього на підставі будь-якої дії чи недоліку, які не є кримінальним правопорушенням згідно з нормами національного законодавства або міжнародного права, дія яких поширювалася на цю особу під час вчинення такої дії чи бездіяльності. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 82 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Верховної Ради Української РСР від 3 липня 1954 року та Закону України від 08 лютого 2006 року № 3413-IV ("Zhenevska konventsiia", 1949), якщо будь-який закон, статут чи наказ держави, що тримає в полоні, визначає дії, учинені військовополоненим, як карані, тоді як такі самі дії не були б караними, якби їх здійснила особа зі складу військ держави, що тримає в полоні, то такі дії спричиняють лише дисциплінарні стягнення. Як роз'яснює А. Фролова, це означає, що ««право» безпосередньо брати участь у воєнних діях чи «імунітет» комбатантів означає, що комбатанти наділені імунітетом від кримінального обвинувачення за саму участь у воєнних діях, крім випадків, коли вони вчинили порушення міжнародного гуманітарного права» (Frolova, 2018, p. 245).

Отже, нормативне регулювання особливостей здійснення кримінального провадження під час воєнного або надзвичайного стану має враховувати не тільки загальну специфіку таких екстраординарних ситуацій, особливості конституційного регулювання порядку здійснення й обмеження прав і свобод людини і громадянина в умовах воєнного чи надзвичайного стану, але й значну кількість норм міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з питань міжнародного гуманітарного права, зокрема процесуальних гарантій і особливостей притягнення до кримінальної відповідальності комбатантів, поводження з військовополоненими тощо. Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України норми міжнародних договорів, на наш погляд, самостійно не можуть породжувати процесуальні права (повноваження) у посадових чи службових осіб (Shylo, & Novozhylov, 2017, p. 93), а тому відповідні процесуальні норми міжнародних договорів України з питань права міжнародних збройних конфліктів є несамовиконувані та мають бути імплементовані шляхом трансформації таких відповідно до звичаїв, понятійного апарату та юридичної техніки національного кримінального процесу. Причому така трансформація не може зводитися до спрощення чи пришвидшення кримінального провадження не тільки через необхідність реалізації загальних завдань кримінального провадження в кожному випадку чи в силу цитованих вище нормативних приписів Женевських конвенцій, але й ураховуючи положення ч. 2 ст. 26 Закону України № 389-VIN від 12 травня 2015 року «Про правовий режим воєнного стану» ("Zakon Ukrainy'', 2015) та ч. 2 ст. 31 Закону України від 16 березня 2000 року № 1550-III «Про правовий режим надзвичайного стану» ("Zakon Ukrainy", 2000), які встановлюють, що скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

Здійснення елементарних особливих завдань кримінального провадження в умовах воєнного або надзвичайного стану також має значну кількість особливостей (передусім пов'язаних із загальною обстановкою: воєнні дії чи протікання надзвичайної ситуації), а тому уповноважені суб'єкти кримінального провадження повинні мати відповідну спеціальну підготовку, що варто забезпечувати правовими та організаційними засобами (наприклад, запровадженням спеціалізованого органу досудового розслідування військових злочинів і кримінальних правопорушень в умовах воєнного стану (так зване Бюро військової юстиції) (Lutsiv, 2020, p. 26-28), законодавчим передбаченням військових прокуратур у межах єдиної системи органів прокуратури, запровадженням окремого статусу для судді, який уповноважений здійснювати функцію судового контролю під час досудового розслідування кримінальних проваджень в умовах воєнного або надзвичайного стану (воєнного слідчого судді), без утворення воєнних судів, які можуть розглядатися, на нашу думку небезпідставно, як особливі чи надзвичайні).

Таким чином, звернення законодавця та правозастосовувачів до введених ad hoc правових форм урегулювання питання захисту суверенітету й територіальної цілісності України кримінальними процесуальними засобами може розглядатися як не цілком продуктивне. Існування квазівоєнних правових режимів призводить до дуальності в правосвідомості правозастосовувачів і деформації загальних завдань, спрямованих на досягнення загальносоціального результату, оскільки розмиваються вимоги до правової визначеності: в одній ситуації нехтування конституційною нормою може розглядатися виправданим і заохочуватися, а в іншому (на іншій місцевості, при іншому суб'єктному складі, у разі подальшого кримінального провадження) - протиправним і караним. Можна допустити, що системна й послідовна правова політика в усіх сферах життя українського народу, зокрема в найважливішій - національній безпеці, - здатна забезпечити комплексне відновлення національної безпеки та територіальної цілісності України.

Наукова новизна

Наукова новизна дослідження складається із двох відносно самостійних частин: теоретичної та прикладної. Теоретичною правовою новизною є формулювання авторського поділу завдань кримінального провадження за предметом і визначенням змісту, обґрунтування питання ієрархічності завдань кримінального провадження та виокремлення особливої властивості загальних завдань кримінального провадження - домінантності. Іншою складовою теоретичної новизни є пропозиція щодо виокремлення специфічного способу тлумачення правових норм - завданнє-центричного, обґрунтування його особливостей і виведення методологічної основи. Прикладна новизна дослідження полягає в тому, що воно є одним із перших, у якому висловлено наукову думку щодо запровадження особливого режиму досудового розслідування в районі здійснення заходів із забезпечення нацбезпеки.

Висновки

Отже, нами було здійснене загальне телеологічне тлумачення кримінального провадження, за яким сукупність завдань кримінального провадження за предметом можна поділити на загальні, особливі та спеціальні. Водночас загальні завдання кримінального провадження за способом впливу на цілеспрямованість і доцільність діяльності можуть бути розподілені на дві відносно самостійні групи: змістовні завдання та завдання-гарантії.

Висловлено думку про те, що завдання кримінального провадження складають собою складну систему взаємопов'язаних та ієрархічно різноцінних елементів. Надано авторський перелік змістовних загальних завдань і загальних завдань- гарантій. Обґрунтовано наявність у загальних завдань-гарантій особливої властивості - домінантності, - яка впливає на їх ієрархічність, але є ситуативно обумовленою та мінливою.

На підставі загального телеологічного тлумачення кримінального провадження вироблено концепцію завданнєцентричного способу тлумачення кримінальних процесуальних норм права та їх застосування, який дозволяє комплексно розглядати таку норму як з позиції завдань (мети) реалізації такої, так й оцінювати цілеспрямованість і доцільність її реалізації конкретним правозастосувачем чи правоволодільцем у конкретних умовах з позицій бажаного загальносоціального результату застосування норм права і дотримання встановлених правових гарантій.

Запропоновано таку структуру завданнєцентричного способу тлумачення кримінальних процесуальних норм: 1)визначення загального змістовного завдання, досягнення якого є домінантним в процесі застосування суб'єктом кримінального провадження норми, що тлумачиться; 2) дослідження можливостей дотримання загальних завдань-гарантій суб'єктом кримінального провадження в процесі застосування норми, що тлумачиться; 3) визначення ієрархії загальних завдань, на реалізацію яких спрямована норма, що тлумачиться, на підставі попередньо встановленої домінантності та прийняття рішення про загальну цілеспрямованість і доцільність застосування такої норми.

Здійснено завданнєцентричне тлумачення норми ст. 615 КПК України щодо здійснення прокурором повноважень слідчого судді на місцевості (адміністративній території) проведення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, яке дозволило висунути низку наукових гіпотез.

Місцевістю (адміністративною територією), на якій проводяться заходи із забезпечення нацбезпеки, для цілей застосування ст. 615 КПК України має вважатися ТОТ у Донецькій та Луганській областях та зони безпеки, прилеглі до районів бойових дій, а не вся територія Донецької та Луганської областей.

Процедура ст. 615 КПК України щодо виконання відповідним прокурором повноважень слідчого судді в районі здійснення заходів із забезпечення нацбезпеки, на наш погляд, не відповідає критеріям належної правової процедури, оскільки передбачає можливість обмеження конституційних прав і свобод людини у випадках, не передбачених Конституцією України (в районі здійснення заходів із забезпечення нацбезпеки без запровадження правового режиму воєнного стану) та поза встановленим Конституцією України порядком (за рішенням суду); передбачає фактичне делегування прокурору функції суду, а саме функції здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а також надання дискреційних повноважень потенційно упередженому суб'єкту - стороні обвинувачення.

Потребує нормативного закріплення норма про те, що цілеспрямованість уповноважених кримінальним процесуальним законом суб'єктів має базуватися виключно на нормативно закріплених завданнях кримінального провадження.

Верховенство права означає відповідність правової форми завданням, поставленим правозастосовцю українським народом у Конституції України. Така відповідність комплексно характеризується поняттям правового режиму.

Кримінальне провадження є правовим інструментом, завдяки якому може бути успішно подолана конкретна кримінальна загроза національній безпеці, водночас досягається відновлення національної безпеки - як de facto, так і de jure, оскільки юридичний акт, яким закінчується кримінальне провадження, констатує, проголошує перед громадськістю остаточне подолання конкретної загрози (чи її відсутність, у випадку виправдання чи закриття провадження). Але сутність кримінального провадження, його правові форми свідчать про те, що кримінальні процесуальні засоби здатні результативно долати лише локальні загрози національній безпеці. У випадку збройної агресії іноземної держави мають застосовуватися належні правові процедури, за яких основним засобом відновлення національної безпеки є діяльність Збройних Сил України щодо стримування та відсічі такій агресії за нормами міжнародного гуманітарного права.

Кримінальне провадження може здійснюватися й щодо комбатантів і військовополонених як для констатації факту відновлення безпеки у воєнній сфері (наприклад, дотримання правил і звичаїв війни), так і для констатації факту часткового поновлення національної безпеки. Для реалізації загальних завдань кримінального провадження в означених екстраординарних умовах необхідне існування відповідного розлогого й детального правового регулювання, яке б враховувало специфіку таких екстраординарних ситуацій, особливості конституційного регулювання порядку здійснення й обмеження прав і свобод людини і громадянина в умовах воєнного чи надзвичайного стану, трансформувало відповідно до національного законодавства принципи та вимоги чинних норм міжнародного гуманітарного права, зокрема процесуальних гарантій і особливостей притягнення до кримінальної відповідальності комбатантів, захоплення (затримання) й поводження з військовополоненими тощо. Причому така правове регулювання не може зводитися до спрощення чи пришвидшення кримінального провадження щодо здійснення судочинства слідчим суддею чи судом.

Акцентовано на потребі в розгляді питання щодо запровадження організаційних особливостей здійснення кримінального провадження в умовах воєнного чи надзвичайного стану, а саме: утворення спеціалізованого та незалежного від Збройних Сил України, органів цивільного захисту населення тощо органу досудового розслідування - Військового бюро юстиції, законодавче закріплення військових прокуратур у межах єдиної системи органів прокуратури, запровадження окремого статусу воєнного слідчого судді для судді, який може здійснювати судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, яке здійснюється в умовах воєнного або надзвичайного стану.

References

1. Abbas, M.S. (2021). Challenges to The Successful Prosecution Of War Crimes. SSRN Electronic Journal. doi: https://doi.org/10.2139/ssrn.3760300.

2. Alekseev, S.S. (1989). Obshchie dozvoleniia i obshchie zaprety v sovetskom prave [General permissions and general prohibitions in Soviet law]. Moscow: lurid. lit. eratura [in Russian].

3. Badescu, M. (2017). The Rationale of Law. The Role and Importance of the Logical Method of Interpretation of Legal Norms. Challenges of the Knowledge Society: the international Conference. Bucharest. Retrieved from http://cksold.univnt.ro/download/175_cks_2017_on_line.pdf.

4. Basysta, I.V. (2020). Okremi problemy v rozuminni, rozsliduvanni ta sudovomu rozhliadi kryminalnykh provadzhen shchodo separatyzmu ta teroryzmu [Certain problems in understanding, investigating and litigation of criminal proceedings on separatism and terrorism]. Naukovo-informatsiinyi visnyk Ivano-Frankivskoho universytetu prava imeni Korolia Danyla Halytskoho, Scientific and informational bulletin of Ivano-Frankivsk University of Law named after King Danylo Halytskyi, 9(21), 86-95. doi: https://doi.org/10.33098/2078-6670.2020.9.21.86-95 [in Ukrainian].

5. Bezpalova, O. (2019). Problemni pytannia, poviazani z dotrymanniam prav liudyny pid chas provedennia antyterorystychnoi operatsii / Operatsii obiednanykh syl. [Challenging issues related to Human Rights Observance during Anti-Terrorist Operation / Joint Forces Operation]. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo, Entrepreneurship, Economy and Law, 12, 154-159. doi: https://doi.org/10.32849/2663-5313/2019.12.29 [in Ukrainian].

6. Bychawska-Siniarska, D. (2017). Protecting the Right to Freedom of expression under The European Convention on Human Rights. Council of Europe. Retrieved from https://rm.coe.int/handbook-freedom-of-expression-eng/1680732814.

7. Chornousko, M.V. (2016). Zdiisnennia prokurorom protsesualnoho kerivnytstva dosudovym rozsliduvanniam [Prosecutor procedural guidance of the pre-trial investigation implementation]. Candidate's thesis. Kyiv. Retrieved from http://scc.univ.kiev.ua/upload/iblock/1bd/dis_Chornousko%20M..pdf [in Ukrainian].

8. Cohen, A., & Zlotogorski, D. (2021). Proportionality in International Humanitarian Law: Consequences, Precautions, and Procedures. New York: Oxford University Press. doi: https://doi.org/10.1093/oso/9780197556726.001.0001.

9. Dancy, G., & Wiebelhaus-Brahm, E. (2018). The impact of criminal prosecutions during intrastate conflict. Journal of Peace Research, 55(1), 47-61. doi: https://doi.org/10.1177/0022343317732614.

10. Dinstein, Y. (2014). Non-International Armed Conflicts in International Law. Cambridge University Press. doi: https://doi.org/10.1017/CBO9781107279391.

11. Dodatkovyi protokol do Zhenevskykh konventsii vid 12 serpnia 1949 roku, shcho stosuietsia zakhystu zhertv mizhnarodnykh zbroinykh konfliktiv (Protokol I): mizhnar. dok. vid 8 cherv. 1977 r. Protocol Additional to the Geneva Conventions of 12 August 1949, and relating to the Protection of Victims of International Armed Conflicts (Protocol I) from June 8, 1977]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_199#Text [in Ukrainian].

12. Frolova, A. (2018). Foreign Fighters in the Framework of International Armed Conflict Between Russia and Ukraine. The Use of Force against Ukraine and International Law: Jus Ad Bellum, Jus In Bello, Jus Post Bellum. In S. Sayapin, E. Tsybulenko (Eds.). The Hague, The Netherlands: T.M.C. Asser Press. doi: https://doi.org/10.1007/978-94-6265-222-4_11.

13. Harhoff, F. (2020). Securing criminal evidence in armed conflicts abroad. The Military Law and the Law of War Review, 58(1), 2-30. doi: https://doi.org/10.4337/mllwr.2020.01.01.

14. Hermann, M. (2018). How Can Ratio Legis Help a Lawyer to Interpret a Legal Text? Employing the Purpose of a Regulation for Legal Interpretation. Ratio Legis: Philosophical and Theoretical Perspectives. In V. Klappstein, M. Dybowski (Eds.). Springer International Publishing AG. doi: https://doi.org/10.1007/978-3-319-74271-7_9.

15. Hill-Cawthorne, L. (2016). Detention in Non-International Armed Conflict. New York: Oxford University Press. doi: https://doi.org/10.1093/law/9780198749929.001.0001.

16. Janaby, M.G. (2016). The Legal Regime Applicable to Private Military and Security Company Personnel in Armed Conflicts. Switzerland: Springer International Publishing. doi: https://doi.org/10.1007/978-3-319-42231-2.

17. Kaplina, O.V. (2008). Pravozastosovne tlumachennia norm kryminalno-protsesualnoho prava [Law-enforcement Interpretation of Criminal Procedural Law]. Kharkiv: Pravo. Retrieved from http://library.nlu.edu.ua/_TEXT/KNIGI/KaplinaMono.pdf [in Ukrainian].

18. Klymchuk, Yu.V. (2003). Systema pryntsypiv mizhnarodnoho humanitarnoho prava [The system of principles of international humanitarian law]. Abstract of candidates thesis. Kharkiv. Retrieved from http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=ARD&P21DBN=ARD&Z21 ID=&IMAGE_FILE_DOWNLOAD =1&Image_file_name=DOC/2003/03kyvmgp.zip [in Ukrainian].

19. Konstytutsiia Ukrainy: vid 28 cherv. 1996 r. No. 254k/96-VR [Constitution of Ukraine from June 28, 1996, No. 2341-III]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1 %80#Text [in Ukrainian].

20. Konventsiia pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod: mizhnar. dok. vid 4 lystop. 1950 r. [Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms from November 4, 1950]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text [in Ukrainian].

21. Kornhauser, L.A. (2018). Choosing Ends and Choosing Means: Teleological Reasoning in Law. Handbook of Legal Reasoning and Argumentation. In G. Bongiovanni, G. Postema, A. Rotolo, G. Sartor, C. Valentini, D. Walton (Eds.). Springer Netherlands. doi: https://doi.org/10.1007/978-90-481-9452-0_14.

22. Kryminalnyi kodeks Ukrainy: vid 5 kvit. 2001 r. No. 2341-III [Criminal Code of Ukraine from April 5, 2001, No. 2341-III]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2341-14#Text [in Ukrainian].

23. Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy: vid 13 kvit. 2012 r. No. 4651-VI [Criminal Procedural Code of Ukraine from April 13, 2012, No. 4651-VI]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text [in Ukrainian].

24. Kunwar, T.N. (2019). The Application of the Geneva Conventions in Nepal: Domestication as a Way Forward. Asia-Pacific Perspectives on International Humanitarian Law, 608-623. doi: https://doi.org/10.1017/9781108667203.034.

25. Lazukova, O. (2016). Peredumovy instytualizatsii dosudovoho rozsliduvannia v umovakh voiennoho, nadzvychainoho stanu abo u raioni provedennia antyterorystychnoi operatsii [Premises institutionalization of the pre-trial investigation in the martial law, emergency or in the area of anti-terrorist operation]. Teoriia i praktyka pravoznavstva, Theory and Practice of Jurisprudence, 2(10), 1-12. doi: https://doi.org/10.21564/2225-6555.2016.10.84168 [in Ukrainian].

26. Lazukova, O.V. (2017). Normatyvne zabezpechennia ta praktyka realizatsii protsesualnoho poriadku nadannia dozvolu na provedennia nehlasnykh slidchykh (rozshukovykh) dii v umovakh voiennoho, nadzvychainoho stanu abo u raioni provedennia antyterorystychnoi operatsii [Normative support and practice implementation of the procedural procedure of grant of the authorization for the conduct of unknown investigate (invisible) actions under the conditions of military, emergency or in the area of anti-terrorist operation]. Problema zakonnosti, Problems of Legality, 138, 183-193. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.138.108951 [in Ukrainian].

27. Lazukova, O.V. (2018). Osoblyvyi rezhym dosudovoho rozsliduvannia v umovakh voiennoho, nadzvychainoho stanu abo u raioni provedennia antyterorystychnoi operatsii [Special regime of pre-trial investigation within the conditions of martial law, emergency or in the area of anti-terrorist operation]. Candidates thesis. Retrieved from http://nauka.nlu.edu.ua/download/diss/Lazukova/d_Lazukova.pdf [in Ukrainian].

28. Lutsiv, M.Z. (2020). Osoblyvosti dosudovoho rozsliduvannia zlochyniv proty vstanovlenoho poriadku nesennia viiskovoi sluzhby (statti 407-409 Kryminalnoho kodeksu Ukrainy) [The specificity of the pre-trial investigation of crimes against the established order of military service (Articles 407-409 of the Criminal Code of Ukraine)]. Candidate's thesis. Retrieved from http://nauka.nlu.edu.ua/download/diss/Luciv/d_Luciv.pdf [in Ukrainian].

29. Lysenko, O.M. (2021). Konstytutsiine pravo y prava liudyny [Constitutional law and human rights]. Konstytutsiine pravo, Constitutional Law, 132-234. In M.I. Koziubra (Ed.). Kyiv: Vaite. Retrieved from https://www.osce.org/uk/project-coordinator-in-ukraine/489959 [in Ukrainian].

30. Lyst Viiskovoi chastyny A0135 II Ministerstva oborony Ukrainy vykh. No. 313/okpos/21/2752 vid 14 cherv. 2021 r. [Letter of Military Unit A0135 II of the Ministry of Defense of Ukraine ref. No. 313/okpos/21/2752 from June 14, 2021] [in Ukrainian].

31. Milevskyi, O.P., & Mylevska, A.V. (2019). Rozsliduvannia terorystychnykh proiaviv (taktychni pryiomy provedennia okremykh slidchykh dii) [Investigation of terrorist manifestations (tactical methods of conducting separate investigative actions)]. Mizhnarodnyi yurydychnyi visnyk: aktualni problemy suchasnosti (teoriia ta praktyka), International law herald: actual problems of the present (theory and practice), 14, 199-207. doi: https://doi.org/10.33244/2521-1196.14.2019.199-207 [in Ukrainian].

32. Mudrak, I.V. (2019). Shchodo leksyko-hramatychnoho ta spetsialno-yurydychnoho tlumachennia okremykh kryminalno-protsesualnykh norm, shcho rehuliuiut pravo poterpiloho na protsesualnu komunikatsiiu v kryminalnomu provadzhenni [For lexico-grammatic and specially-legal interpretation of certain criminal- processing norms, while adjusting the victim's right to a procedural communication in criminal proceedings]. Visnyk Natsionalnoho tekhnichnoho universytetu "KPI", National Technical University of Ukraine Journal, 3(43), 255-261. doi: https://doi.org/10.20535/2308-5053.2019.3(43).198483 [in Ukrainian].

33. Novozhylov, V.S. (2016). Nadilennia prokurora povnovazhenniamy slidchoho suddi v ekstraordynarnykh sytuatsiiakh: retrospektyva, suchasnyi stan, konstytutsiinist ta dotsilnist [Empowering the prosecutor with the powers of an investigation judge in extraordinary situations: retrospective, current status, constitutionality and proportionality]. In Law, 1, 3-11. Retrieved from https://dspace.nlu.edu.ua/handle/123456789/18800 [in Ukrainian].

34. Novozhylov, V.S. (2019). Zastosuvannia nalezhnoi pravovoi protsedury yak zavdannia kryminalnoho provadzhennia: do pytannia pro sutnist ta praktychne znachennia [Due process in code enforcement as criminal procedural task: to the issue on essence and practical use]. Visnyk Natsionalnoi akademii pravovykh nauk Ukrainy, Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine, 4(26), 105-129. doi: https://doi.org/10.31359/1993-0909-2019- 26-4-89 [in Ukrainian].

35. Pavlyshyn, O.V., Ustymenko, T.P., Babiuk, M.P., Kaida, N.Y., & Shkrebets, D.V. (2021). Social Responsibility as a Performance Indicator of Public Authorities. Academic Journal of Interdisciplinary Studies, 10(3), 111-122. doi: https://doi.org/10.36941/ajis-2021-0068.

36. Proekt Zakonu Ukrainy "Poiasniuvalna zapyska do proektu Zakonu Ukrainy "Pro vnesennia zmin do Zakonu Ukrainy "Pro osoblyvosti derzhavnoi polityky iz zabezpechennia derzhavnoho suverenitetu Ukrainy na tymchasovo okupovanykh terytoriiakh u Donetskii ta Luhanskii oblastiakh" shchodo dopusku diznavachiv, slidchykh ta prokuroriv do raionu zdiisnennia zakhodiv iz zabezpechennia natsionalnoi bezpeky i oborony, vidsichi i strymuvannia zbroinoi ahresii Rosiiskoi Federatsii u Donetskii ta Luhanskii oblastiakh" vid 13 serp. 2020 r. No. 3948 [Draft Law of Ukraine "Explanatory note to the draft Law of Ukraine "On Amendments to the Law of Ukraine "On Peculiarities of State Policy to Ensure State Sovereignty of Ukraine in the Temporarily Occupied Territories in Donetsk and Luhansk Oblasts" on Admission of Investigators, Inquirers and Prosecutors to National Security and Defense, repulse and deterrence of armed aggression of the Russian Federation in Donetsk and Luhansk regions" from August 13, 2020, No. 3948]. (n.d.). w1.c1.rada.gov.ua. Retrieved from http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=3984&skl=10 [in Ukrainian].

37. Proekt Zakonu Ukrainy "Poiasniuvalna zapyska do proektu Zakonu Ukrainy "Pro vnesennia zmin do Kryminalnoho protsesualnoho kodeksu Ukrainy shchodo osoblyvoho rezhymu dosudovoho rozsliduvannia v umovakh voiennoho, nadzvychainoho stanu ta u raioni provedennia antyterorystychnoi operatsii": vid 21 lyp. 2014 r. No. 4311a [Draft Law of Ukraine "Explanatory note to the Law of Ukraine "On Amendments to the Criminal Procedure Code of Ukraine on a special regime of pre-trial investigation in martial law, state of emergency and in the area of the anti-terrorist operation" from July 21, 2014, No. 4311a]. (n.d.). w1.c1.rada.gov.ua. Retrieved from http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=4311%D0%B0&skl=8 [in Ukrainian].

38. Report on The Rule of Law. European Commission for Democracy Through Law (Venice Commission). CDL-AD(2011)003rev. Strasbourg, 4 April 2011. Study No. 512/2009. Adopted by the Venice Commission at its 86th plenary session (Venice, 25-26 March 2011) on the basis of comments by Mr Pieter van Dijk (Member, Netherlands), Ms Gret Haller (Member, Switzerland), Mr Jeffrey Jowell (Member, United Kingdom), Mr Kaarlo Tuori (Member, Finland). Council of Europe Venice Commission web-site. Retrieved from https://www.venice.coe.int/webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDL-AD(2011)003rev-e.

39. Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy vid 1 cherv. 2016 r. No. 2-rp/2016 u spravi za konstytutsiinym podanniam Upovnovazhenoho Verkhovnoi Rady Ukrainy z prav liudyny shchodo vidpovidnosti Konstytutsii Ukrainy (konstytutsiinosti) polozhennia tretoho rechennia chastyny pershoi statti 13 Zakonu U krainy "Pro psykhiatrychnu dopomohu" (sprava pro sudovyi kontrol za hospitalizatsiieiu nediiezdatnykh osib do psykhiatrychnoho zakladu) [Decision of the Constitutional Court of Ukraine from June 1, 2016, No. 2-rp/2016 in the case of the constitutional petition of the Commissioner of the Verkhovna Rada of Ukraine for Human Rights on the constitutionality of the third sentence of part one of Article 13 of the Law "On Psychiatric Care" (case on judicial control over the hospitalization of incapacitated persons in a psychiatric institution)]. (n.d.). ccu.gov.ua. Retrieved from https://ccu.gov.ua/sites/default/files/ndf/2-rp2016.pdf [in Ukrainian].

40. Schьtte, R. (2015). Civilian Protection in Armed Conflicts: Evolution, Challenges and Implementation. Springer Fachmedien Wiesbaden. doi: https://doi.org/10.1007/978-3-658-02206-8.

41. Shylo, O.H., & Novozhylov, V.S. (2017). Mizhnarodne pravo v systemi dzherel kryminalnoho protsesualnoho prava Ukrainy [International Law as a Part of the System of Sources of Criminal Procedural Law of Ukraine]. Visnyk kryminalnoho sudochynstva, Herald of Criminal Justice, 3, 89-98. Retrieved from https://vkslaw.knu.ua/images/verstka/3_2017_Shulo_Novojilov.pdf [in Ukrainian].

42. Smorodynskyi, V.S. (2020). Sposoby i typy pravovoho rehuliuvannia. Pravovyi rezhym [Methods and types of legal regulation. Legal regime]. Zahalna teoriia prava, General theory of law, 142-146. In O.V. Petryshyn (Ed.). Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

43. Sullivan, R. (2015). The Role of Legal Norms in Statutory Interpretation. SSRN Electronic Journal. doi: https://doi.org/10.2139/ssrn.2695576.

44. Sydoruk, I.I. (2020). Osoblyvosti diialnosti slidchoho, diznavacha v umovakh provedennia Operatsii obiednanykh syl [Peculiarities of the activity of the investigator, expert in the conditions of the Joint Force Operation]. Naukovi perstyvy, Scientific perspectives, 6(6), 315-324. doi: https://doi.org/10.32689/2708-7530-2020-6(6)-315-324 [in Ukrainian].

45. Turkot, M., & Lazukova, O. (2019). Osoblyvosti orhanizatsii i protsesualnoho kerivnytstva dosudovym rozsliduvanniam v umovakh dii osoblyvykh pravovykh rezhymiv [Features of the Organization and Processing Management a Pretrial Investigation in Conditions of Action Special Legal Modes]. Visnyk Natsionalnoi akademii prokuratury Ukrainy, Journal of the National Prosecution Academy of Ukraine, 2, 44-59. doi: https://doi.org/10.34285/ visnyknapu2019.02.044 [in Ukrainian].

46. Ukaz Prezydenta Ukrainy "Pro mezhi ta perelik raioniv, mist, selyshch i sil, chastyn yikh terytorii, tymchasovo okupovanykh u Donetskii ta Luhanskii oblastiakh" vid 7 liut. 2019 r. No. 32/2019 [Decree of the President of Ukraine "On the boundaries and list of districts, cities, towns and villages, parts of their territories, temporarily occupied in Donetsk and Luhansk regions" from February 7, 2019, No. 32/2019]. (n.d.). president.gov.ua. Retrieved from https://www.president.gov.ua/documents/322019-26050 [in Ukrainian].

47. Velikiy, D.P. (2020). Spetsialno-iuridicheskii sposob tolkovaniia norm ugolovno-protsessualnogo prava [A Special Legal Approach to Interpretation of Norms of Criminal Procedure Law]. Lex russica, 2(73), 63-74. doi: https://doi.org/10.17803/1729-5920.2020.159.2.063-074 [in Russian].

48. Von Schьtz, K. (2018). Immanent Ratio Legis? Legal Forms and Statutory Interpretation. Ratio Legis: Philosophical and Theoretical Perspectives, 161-186. In V. Klappstein, M. Dybowski (Eds.). Springer International Publishing AG. doi: https://doi.org/10.1007/978-3-319-74271-7_8.

49. Yurchyshyn, V. (2018). Povnovazhennia prokurora ta slidchoho suddi shchodo obmezhennia konstytutsiinykh prav hromadian u raioni provedennia antyterorystychnoi operatsii [The Authority of the Prosecutor and the Following Judge on the Limitation of the Constitutional Rights of the Citizens in the Area of the Anti-terrorist Operation]. Visnyk Natsionalnoi akademii prokuratury Ukrainy, Journal of the National Prosecution Academy of Ukraine, 1(53), 15-20. doi: https://doi.org/10.34285/visnyknapu2018.53.015 [in Ukrainian].

50. Zakon Ukrainy "Pro osoblyvosti derzhavnoi polityky iz zabezpechennia derzhavnoho suverenitetu Ukrainy na tymchasovo okupovanykh terytoriiakh u Donetskii ta Luhanskii oblastiakh": vid 18 sich. 2018 r. No. 2268-VIII [Law of Ukraine "On Peculiarities of State Policy to Ensure the State Sovereignty of Ukraine in the Temporarily Occupied Territories in Donetsk and Luhansk Oblasts" from January 18, 2018, No. 2268-VIII]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2268-19#Text [in Ukrainian].

51. Zakon Ukrainy "Pro pravovyi rezhym nadzvychainoho stanu": vid 16 berez. 2000 r. No. 1550-MI [Law of Ukraine "On the legal regime of the state of emergency" from March 16, 2000, No. 1550-III]. (n.d.). zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1550-14#Text [in Ukrainian].