Корпоративні зобов’язання з прав людини у сфері соціально-економічних прав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Корпоративні зобов'язання з прав людини у сфері соціально-економічних прав

Йерней Летнар Чернич

Анотація

Йерней Летнар Чернич. Корпоративні зобов'язання з прав людини у сфері соціально- економічних прав

У розділі досліджуються зобов'язання бізнесу у сфері соціально-економічних прав. Автор виходить із розуміння важливості соціально-економічних прав для забезпечення засобів існування людей та створення людських можливостей, а також фундаментального їх характеру з точки зору здійснення цивільних і політичних прав. Автор певен, що не лише держави, а й корпорації мають певні зобов'язання у сфері соціально-економічних прав. Через те, що соціально-економічні права пов'язані з фінансовими ресурсами, корпорації можуть значно сприяти їх забезпеченню в умовах неспроможності з боку держави.

Автор робить аналіз міжнародних документів, порівнює національні системи права, а також інші джерела (рішення договірних органів з прав людини), на підставі чого робить висновок про те, що корпоративні зобов'язання отримують свою легітимність внаслідок горизонтального застосування національного та міжнародного права прав людини. Відзначається, що значну роль у процесі утвердження зобов'язань бізнесу у сфері соціально-економічних прав відіграють Керівних принципи ООН щодо бізнесу і прав людини, Керівні принципи ОЕСР для транснаціональних підприємств, Глобальний договір ООН і Тристороння декларація МОП та інші.

Автор також аналізує значення добровільних зобов'язання як окремих корпорацій, так і окремих секторів, які є частиною внутрішньої корпоративної політики, та висуває думку про їх сумнівну юридичну природу (lex imperfecta), оскільки вони не передбачають санкцій за їх порушення.

Аналізуючи особливості корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав, автор бере за основу негативну та позитивну дихотомію прав людини, а також підхід, втілений у міжнародному праві прав людини про три типи зобов'язань у сфері прав людини - поважати, захищати, забезпечувати. Автор робить висновок, що у межах кожного із типів зобов'язань щодо соціально-економічних прав корпорації несуть як превентивні (негативні і позитивні), так і деякі коригувальні (негативні та позитивні) зобов'язання, особливо там, де вони здійснюють контроль та/або вплив у безпосередній близькості від своїх операцій.

Ключові слова: корпоративні зобов'язання; права людини; соціально-економічні права; бізнес і права людини; корпорації; міжнародне право.

Аннотация

Йерней Летнар Чернич. Корпоративные обязательства по правам человека в сфере социально-экономических прав

В разделе исследуются обязательства бизнеса в сфере социально-экономических прав. Автор исходит из понимания социально-экономических прав как важнейших предпосылок для обеспечения средств существования людей и создание человеческих возможностей, а также подчеркивает фундаментальный их характер с точки зрения осуществления гражданских и политических прав. Автор уверен, что не только государства, но и корпорации, имеют определенные обязательства в сфере социально-экономических прав. Тем более, так как социально-экономические права очень тесно связаны с финансовыми ресурсами, корпорации могут значительно способствовать их обеспечению в условиях несостоятельности со стороны государства.

Автор делает анализ международных документов, сравнивает национальные системы права, а также другие источники (решения договорных органов по правам человека), на основании чего делает вывод о том, что корпоративные обязательства получают свою легитимность вследствии горизонтального применения национального и международного права прав человека. Отмечается, что значительную роль в процессе утверждения обязательств бизнеса в сфере социальноэкономических прав играют Руководящие принципы Организация Объединенных Наций (ООН) по бизнесу и правам человека, Руководящие принципы Организация экономического сотрудничества и развития для транснациональных предприятий, Глобальный договор ООН и Трехсторонняя декларация Международной организация труда и другие.

Автор также анализирует значение добровольных обязательств как отдельных корпораций, так и отдельных секторов, которые являются частью внутренней корпоративной политики, и выдвигает мысль об их сомнительной юридической природе (lex imperfecta), поскольку они не предусматривают санкций за их нарушения.

Анализируя особенности корпоративных обязательств в сфере социально-экономических прав, автор берет за основу негативную и позитивную дихотомию прав человека, а также подход, воплощенный в международном праве прав человека о трех типах обязательств в области прав человека - уважать, защищать, обеспечивать. Автор делает вывод, что в пределах каждого из типов обязательств корпорации несуть как превентивные (негативнык и положительные), так и некоторые корректирующие (негативные и положительные) обязательства в сфере социально-экономических прав, особенно там, где они осуществляют контроль и влияние или в непосредственной близости от своих операций.

Ключевые слова: корпоративные обязательства; права человека; социально-экономические права; бизнес и права человека; корпорации; международное право.

Abstract

Jernej Letnar Cernic. Corporate Human Rights Obligations under Socio-economic Rights

In the chapter it is examined obligations ofbusiness in the field of socio-economic rights The author proceeds from the understanding of the importance of socio-economic rights to ensure the livelihood of people and the creation of human opportunities, as well as their fundamental nature in terms of enjoying civil and political rights. The author is convinced that not only states, but also corporations, have certain obligations in the field of socio-economic rights. Because socioeconomic rights are linked to financial resources, corporations can make a significant contribution to securing them in case of state fragility.

The author analyzes international documents, compares national legal systems, as well as other sources (decisions of treaty bodies on human rights), and he concludes that corporate obligations gain their legitimacy due to the horizontal application of national and international human rights law. It is noted that the UN Guiding Principles on Business and Human Rights, the OECD Guidelines for Transnational Enterprises, the UN Global Compact, the ILO Tripartite Declaration play a significant role in promoting corporate human rights obligations in the field of socio-economic rights.

The author also analyzes the significance ofvoluntary commitments ofboth individual corporations and individual sectors that are generally the part of corporate policy and suggests their questionable legal nature (lex imperfecta), as they do not provide sanctions for their violation.

Analyzing the features of corporate obligations under socio-economic rights, the author takes as a basis the negative and positive dichotomy of human rights, as well as the approach embodied in international human rights law on three types ofhuman rights obligations - to respect, protect, ensure. The author concludes that within each ofthe types of socio-economic rights obligations, corporations have both preventive (negative and positive) and some corrective (negative and positive) obligations, especially where they control and/or or influence or in proximity of their operations. корпоративні зобов'язання право людина

Keywords: corporate obligations; human rights; socio-economic rights; business and human rights; corporations; international law.

Вступ

У цій статті вивчаються корпоративні зобов'язання з прав людини відносно соціально-економічних прав. Соціально-економічні права - це, як зазначалося раніше, права людини, які є найважливішими для забезпечення засобів існування людей та створення людських можливостей. Вони є фундаментальними для здійснення цивільних і політичних прав. Без їжі, води, належного житла, охорони здоров'я та освіти важко уявити, що люди могли б повноцінно та вільно реалізовувати, наприклад, свою свободу вираження поглядів або право на справедливий суд. Оскільки соціально-економічні права значною мірою пов'язані з наданням основних послуг, то вони пов'язані з бюджетними фінансовими ресурсами. Отже, переважно залежать від державних ресурсів, але також вимагають фінансових ресурсів від приватних суб'єктів, особливо коли відсутні уряди. Міжнародні документи, такі як Міжнародний пакт про економічні соціальні і культурні права, передбачають, що соціально-економічні права, як правило, створюють лише зобов'язання держав щодо поведінки, а не результату.2 Таким чином, ці документи означають, що держави повинні виконувати ці зобов'язання протягом певного періоду часу, який підпадає під розсуд відповідних держав. Філіп Олстон стверджує, що “вільні ринки та приватне підприємництво є ключем до економічних та соціальних прав після очевидних невдач уряду в цій галузі.”3 Аойф Нолан зазначає, що “навіть якщо хтось визнає, що соціально-економічні права насправді не реалізуються в конкретному суспільстві на цей момент це не означає, що вони є лише амбіційними цілями.”

Соціально-економічні права, як правило, підлягають виконанню не настільки, як громадянські та політичні. Їх правозастосування відрізняється від однієї до іншої національної системи. Однак за останні десятиліття, як стверджує Малькольм Ленґфорд, “економічні, соціальні та культурні права набули все більшого визнання у міжнародному праві та порівняльному правознавстві. Це видно з низки нових договорів і резолюцій та прийняття міжнародних механізмів подання скарг, які охоплюють економічні, соціальні та культурні права.” Проте соціально-економічні права все ще, незважаючи на визнання, розглядаються як такі, що поступаються, зокрема, громадянським і політичним. Філіп Олстон стверджує, що “незважаючи на риторику неподільності, як національні, так і міжнародні спроби сприяти та захищати економічні та соціальні права затьмарюються припущенням, що хоча економічні та соціальні права є бажаними довгостроковими соціальними цілями, їх не слід розглядати як повноцінні права людини.”

Принаймні у деяких правових системах соціально-економічні права були прийняті як належні права людини, що захищаються національними судами. Ейб Рідель, Жиль Джакка та Крістоф Голей стверджували, що “широка нормативна база економічних, соціальних та культурних прав досягла високого ступеня конкретності з точки зору змісту, а також ефективності механізмів реалізації, найголовніше на національному рівні.” Часто виникає запитання: хто є носіями зобов'язань у сфері соціально-економічних прав? Попередні розділи ілюстрували, що корпорації можуть негативно чи позитивно впливати на соціально-економічні права. Якщо корпорації можуть впливати на реалізацію соціально-економічних прав, чи зобов'язані вони їх також дотримуватися? Чи мають корпорації соціально-економічні зобов'язання? У цьому розділі йдеться про те, що не лише держави, а й корпорації, мають певні зобов'язання у сфері соціально-економічних прав. Зобов'язання у сфері прав людини найчастіше пов'язані з поняттям правової системи. Зрозуміло, що корпорації не володіють суверенною територією, а тому їхні зобов'язання не мають того самого характеру та обсягу, що й зобов'язання держав. Однак можна стверджувати, про що і йдеться в цьому розділі, що корпорації мають як превентивні, так і деякі коригувальні зобов'язання щодо соціально-економічних прав, особливо там, де вони здійснюють контроль і вплив або в безпосередній близькості від своїх операцій.

Ця стаття має просту структуру. Другий розділ стосується джерел права корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав через вивчення національного, міжнародного та корпоративного внутрішніх рівнів. У третьому розділі йдеться про характер корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав. Він вивчає їхні потенційні корпоративні негативні та позитивні зобов'язання і зобов'язання поважати, захищати та виконувати. Часто стверджується, що, незважаючи на очевидні перешкоди, корпорації зобов'язані поважати, захищати та виконувати соціально-економічні права. Якщо обов'язок поважати є негативним, то зобов'язання захищати та виконувати - це позитивні зобов'язання. Можна стверджувати, що корпорації мають безпосередні зобов'язання, принаймні щодо негативного зобов'язання поважати соціально-економічні права. Такі негативні зобов'язання гарантують, що корпорації активно не порушують соціально-економічні права і не є співучасниками їхніх порушень.

І. Витоки корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав

Багато про корпорації, бізнес і права людини пов'язано з запитанням: хто є носіями обов'язків у контексті бізнесу та соціально-економічних прав? Держави, приватні особи та/або корпорації? Держави традиційно є не лише основними, а й єдиними носіями зобов'язань у контексті бізнесу та соціально-економічних прав. Однак за останні десятиліття було визначено кілька інших суб'єктів, які також можуть брати на себе зобов'язання у сфері прав людини та доповнювати зобов'язання держави. Право прав людини все ще занадто часто ґрунтується на вертикальних відносинах між державними органами та приватними особами, тоді як національні та міжнародні форуми повільно визнають, що зобов'язання у сфері прав людини існують і в горизонтальних відносинах між приватними суб'єктами. Події за останні роки продемонстрували, що ця парадигма повільно зникає, і множинні суб'єкти можуть сприяти дотриманню прав людини. Отже, інші учасники можуть доповнювати державу лише як носії обов'язків. Ян Зайдерман і Ашфак Халфан стверджували, що "бізнес зобов'язаний насамперед поважати права людини, а держави через наявність обов'язку захищати права людини мають це контролювати і притягувати бізнес до відповідальності за будь-які порушення прав людини.” Воутер Ванденхол та інші раніше, можливо, дещо надмірно оптимістично, стверджували, що "право прав людини <.. .> стає застосовним до всіх суб'єктів, які володіють владою або здійснюють владу, незалежно від носія влади.”

Однак не лише влада, а й юридичні зобов'язання прямо та побічно змушують корпорації дотримуватися соціально-економічних прав. Робоча група Організації Об'єднаних Націй (ООН) з питань бізнесу та прав людини також зазначає, що,

хоча комерційні підприємства, як правило, не мають юридичних зобов'язань, що випливають з міжнародних документів, безпосередньо пов'язаних з правами людини, вони часто матимуть юридичні зобов'язання, що випливають із законодавства держав, які включають у себе міжнародні стандарти, або контрактні зобов'язання щодо дотримання міжнародних стандартів.

Як буде описано пізніше, міжнародне право може опосередковано забезпечувати джерела корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав. З цього приводу Ларрі Ката Бакер зазначає, що "у контексті нових складних недержавних урядових розпоряджень, визнання анархії в управлінні може звільнити створення норм від державного контролю та дозволити більш активну участь безпосередньо з боку елементів громадянського суспільства.” Проте корпорації є також окремими носіями обов'язків у сфері прав людини. Це означає, що не лише держави, а й корпорації мають прямі та непрямі зобов'язання у сфері соціально-економічних прав. Насправді корпоративні зобов'язання залежать від багатьох умов носіїв обов'язків, де існує безліч власників, які доповнюють один одного. Корпоративні зобов'язання у сфері соціально-економічних прав у цьому випадку стосуються основних і процесуальних зобов'язань корпорацій у сфері прав людини, що випливають із національних, міжнародних та односторонніх зобов'язань самих корпорацій. Отже, у наступних розділах розглядаються існуючі та потенційні джерела корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав, що випливають із національних правових систем, міжнародного права та корпоративних добровільних зобов'язань.

Національні правові системи

Зобов'язання корпорацій у сфері соціально-економічних прав можуть бути первинно відображені безпосередньо у національних системах захисту прав людини. Вони містяться у конституціях, статутах та інших актах. Більшість вітчизняних конституцій зараз безпосередньо зобов'язують юридичних осіб, включаючи корпорації, дотримуватися конституційних зобов'язань у сфері прав людини, включаючи соціально-економічні права. У цьому контексті Патрік Маклем стверджує, що

хоча міжнародні документи у сфері прав людини, можливо, дали загальний лексикон для їх внутрішнього закріплення, наявність соціальних і економічних прав у будь-якому національному конституційному порядку швидше за все є функцією їхнього унікального конституційного минулого та прогнозованого майбутнього, ніж високим розвитком міжнародного права прав людини.

Декілька конституцій у всьому світі посилаються на обов'язкові зобов'язання корпорацій у соціально-економічній сфері. Більш конкретно їх можна знайти на кожному континенті.

Міжнародна комісія юристів виявила, що у низці країн внутрішні конституційні положення або положення про права людини фактично передбачають прямою причиною позову проти недержавного суб'єкта, включаючи компанії або посадових осіб компаній, твердження, що їх поведінка порушує захищене право.

На основі дослідження Філіп Олстон зазначає, що понад 90 відсотків конституцій визнавали принаймні одне економічне та соціальне право. Приблизно в 70 відсотках конституцій принаймні одне економічне та соціальне право підлягало судовому захисту, і близько 25 відсотків з них визнавали 10 або більше економічних та соціальних прав, що підлягали судовому захисту.

Конституційний захист традиційно стосується фізичних та юридичних осіб. Загалом він забезпечує, мабуть, найсильнішу основу для корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав.

Корпоративні зобов'язання отримують свою легітимність та основу внаслідок горизонтального застосування національного та міжнародного права прав людини. Традиційно лише держави були зобов'язані дотримуватися їх у відносинах із приватними суб'єктами. Держави мають позитивні зобов'язання контролювати поведінку приватних суб'єктів. Однак зараз прийнято, що права людини застосовуються не лише у вертикальних, а й у горизонтальних відносинах між різними недержавними суб'єктами. Крім того, тут можна погодитися з Аойфом Ноланом, який стверджує, що “горизонтальність не обов'язково несумісна з презумпціями, що лежать в основі ліберальної конституційної теорії.” Ліберальні демократії отримують свою легітимність із верховенства права, що, серед іншого, вимагає поваги прав людини, не лише від державних органів влади або суб'єктів, що мають зв'язок із державою, а й від приватних суб'єктів. Отже, горизонтальне застосування права прав людини ґрунтується на компонентах верховенства права, легітимність якого походить від людей. Проте навіть якщо право прав людини має горизонтальний характер, воно забезпечується державнимиапаратами (див. Рисунок 1).

Рисунок 1. Горизонтальне застосування прав людини між приватними суб'єктами (Джерело: власна праця автора)

Декілька національних конституцій передбачають горизонтальне застосування прав людини. Наприклад, Конституція Словенії, яка застосовується як до фізичних, так і до юридичних осіб, передбачає у ст. 70а, що "кожен має право на питну воду” Конституція Південно-Африканської Республіки передбачає, що "положення Білля про права пов'язує фізичну або юридичну особу тією мірою, якою він застосовується, беручи до уваги характер права та характер будь-якого обов'язку, покладеного правом.” Крім того, розділ 9 (4) покладає обов'язок на приватних суб'єктів не дискримінувати інших. Це положення було предметом судового тлумачення, яке визнало низку (не)прямих зобов'язань для корпорацій. Таким чином, Конституційний суд Південно-Африканської Республіки надав тлумачення, які накладають на корпорації кілька соціально-економічних зобов'язань, включаючи зобов'язання відносно права на доступ до води, права на здоров'я та соціальне забезпечення. У цих випадках суд опосередковано підтвердив таке горизонтальне застосування прав людини у відносинах між приватними суб'єктами. Подібним чином Конституція Кенії 2010 р. підтверджує, що "Білль про права поширюється на всіх і зобов'язує всі державні органи та всіх осіб,” що включає юридичних осіб. Навіть такі правові системи, як, наприклад, Сполученого Королівства, які прямо не визнають юридичні обов'язки корпорацій у сфері прав людини, покладають на керівників довірчий обов'язок враховувати вплив своїх рішень на громаду та навколишнє середовище й готувати звіти, що включають питання прав людини, які можна охарактеризувати як обов'язкову поведінку.

Зокрема, Конституційний суд Німеччини постановив, що основні права застосовуються також і у приватних відносинах. Він зазначив, що конституційна система цінностей, зосереджена на свободі розвитку людини в суспільстві, повинна застосовуватися як конституційна аксіома у всій правовій системі: вона повинна направляти та інформувати законодавство, адміністрацію та судові рішення. Це, звичайно, впливає і на приватне право; жодна норма приватного права не може суперечити цьому.

Крім того, міжнародні правозахисні органи чітко висловили думку, що соціально- економічні права застосовуються і в горизонтальних відносинах між приватними суб'єктами. Подібним чином Олів'є де Шуттер зазначає, що “національні установи, включаючи національні суди, регулярно застосовують міжнародні норми прав людини безпосередньо до актів приватних суб'єктів: не повинно бути жодних перешкод, щоб дозволити цьому розвиватися на міжнародному рівні.” Усі суб'єкти, що діють у цьому суспільстві, зобов'язані поважати права людини, включаючи соціально-економічні права людини. Приватні відносини регулюються приватним правом, але вони обмежуються нормами конституційного та адміністративного (публічного) права. Однак, як справедливо зазначає Аарон Барак, колишній суддя Верховного Суду Ізраїлю, “там, де конституційні положення не містять пунктів щодо обмеження права однієї особи, що випливає з права іншої, очевидним результатом є те, що судді повинні будуть створити судові положення про обмеження.” Проте навряд чи можна заперечити проти корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав, оскільки вони є частиною “об'єктивної системи цінностей,” закріпленої у національному законодавстві. Тому корпорації мають і негативні, і позитивні зобов'язання щодо дотримання соціально-економічних прав.

Конституційні зобов'язання, як правило, покладаються на спеціальні закони, які в деяких випадках та в деяких державах зобов'язують корпорації дотримуватися соціально-економічних прав. Наприклад, деякі національні законодавчі системи надають докази існування зобов'язань у сфері соціальних та економічних прав, які опосередковано походять від адміністративного, кримінального та цивільного права. Комітет з економічних, соціальних і культурних прав зазначив у Загальному коментарі № 24, що є <...> велика кількість національних законів, призначених для захисту конкретних економічних, соціальних та культурних прав, що стосуються безпосередньо суб'єктів підприємницької діяльності, наприклад, у сферах недискримінації, забезпечення охорони здоров'я, освіти, довкілля, трудових відносин та безпеки споживачів.

У Франції закон про обов'язок догляду батьківських і субпідрядних компаній набув чинності 24 березня 2017 р. Він зобов'язує корпорації звітувати та забезпечувати розумні заходи обережності для проведення належної перевірки в усіх ланцюгах поставок. Інші приклади зобов'язань корпорацій, які стосуються соціально-економічних прав, також можна знайти в Законі про корупцію за кордоном (США) та в Законі Великої Британії про хабарництво, які мають на меті усунути корупційні та такі, що можуть призвести до порушення соціально-економічних прав практики під час ведення бізнесу за кордоном. Крім того, Закон про реформування Уолл-стріт і захист споживачів Додда-Френка (2010 р.) стверджує, що корпорації США згідно з розділом 1502 зобов'язані щорічно подавати інформацію до Комісії США з цінних паперів та бірж щодо того, чи походять якісь корисні копалини з Демократичної Республіки Конго або сусідньої країни. Крім того, розділ 1504 вимагає від видобувних компаній щорічно оприлюднювати “будь-які платежі, здійснені емітентом, дочірньою компанією або підконтрольною йому організацією іноземному уряду або федеральному уряду з метою комерційного розвитку нафти, природного газу, або корисних копалин.” Крім того, Закон про прозорість ланцюгів поставок (2015 р.) у Каліфорнії вимагає від середніх і великих компаній розкрити свої ініціативи щодо викорінення рабства та торгівлі людьми зі своїх ланцюгів поставок. Велика Британія також ухвалила Закон про сучасне рабство (2015 р.), який, серед іншого, вимагає від корпорацій надавати заяву про рабство та торгівлю людьми у своєму щорічному звіті. Усі ці статути встановлюють вимоги щодо звітності та опосередковано надають докази соціально- економічних зобов'язань, що виникають, незважаючи на обґрунтовану критику щодо ефективності механізмів звітності. Непрямі соціально-економічні зобов'язання також можна знайти у національному цивільному законодавстві. Кілька національних правових систем включають корпоративну кримінальну відповідальність за злочини проти людства та військові злочини. Наприклад, у Кримінальному кодексі Франції зазначено, що “юридичні особи можуть нести кримінальну відповідальність за злочини проти людства відповідно до умов, викладених у статті 121-2.” Загалом національні правові системи прямо та опосередковано забезпечують джерела корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав.

Міжнародна площина. Джерела міжнародного права надають другорядний рівень для непрямих корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав. Міжнародне право вже накладає в різних сферах непрямі зобов'язання з прав людини на корпорації, хоча, безумовно, воно страждає через відсутність форумів щодо примусового виконання. Корпорації вже зараз зобов'язані дотримуватися міжнародного захисту соціально- економічних прав, включаючи Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. Крім того, безумовно, не слід недооцінювати міжнародну обстановку у сфері бізнесу та прав людини, наприклад, значення ініціатив обов'язкового Договору ООН з питань бізнесу та прав людини для розвитку на національному рівні. Ніколас Каррільо-Сантареллі справедливо стверджує, що “оскільки корпорації здатні фактично порушувати права людини, міжнародне право, орієнтоване на особистість та жертв (як це і повинно бути), має дозволяти і вимагати повного захисту всіх жертв.” Суб'єкту на міжнародній арені не потрібно ставати державою-учасницею договорів про права людини, щоб дотримуватися їх. Кілька недержавних суб'єктів можуть опосередковано через держави мати зобов'язання. Щодо цього Ендрю Клепхем зазначає, що “є сенс говорити про сторони договору про права людини, а не використовувати вираз `держави-учасниці', який вказує на те, що держави є виключними членами кожного режиму прав людини.” Ба більше, кілька міжнародних договорів вже накладають зобов'язання на корпорації. Робоча група ООН з бізнесу та прав людини у своєму звіті за 2013 р. зазначила, що корпорації мають “обов'язки та відповідальність.” Також вказано, “що компанії несуть відповідальність за дотримання прав людини.” Рада ООН з прав людини ухвалила Керівні принципи ООН з бізнесу та прав людини в червні 2011 р. шляхом “консенсусу.” Вони структуровані у три частини: відповідальність держави за захист, корпоративна відповідальність за права людини та доступ до засобів правового захисту. Документ можна охарактеризувати як міжнародний документ “м'якого” права, який, утім, забезпечує докази міжнародно-правових зобов'язань корпорацій щодо всіх прав людини. Незважаючи на такий консенсус, зараз лише 19 держав прийняли Національні плани дій щодо імплементації Керівних принципів ООН. Ще кілька квазілегальних міжнародних документів, таких як Керівні принципи Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) для транснаціональних підприємств, Глобальний договір ООН і Тристороння декларація Міжнародної організації праці (МОП) ілюструють, що корпорації можуть мати права людини, включаючи соціально-економічні зобов'язання на міжнародному рівні. Керівні принципи ОЕСР для транснаціональних підприємств рекомендують транснаціональним підприємствам “поважати права тих людей, які постраждали від їх діяльності, відповідно до міжнародних зобов'язань щодо прав людини тих країн, в яких вони працюють,” тому що “повага прав людини є глобальним стандартом очікуваної поведінки підприємств.”

Крім того, протягом декількох років триває обговорення запропонованого Договору ООН про бізнес та права людини, який може передбачати прямі зобов'язання для корпорацій та уточнити вже існуючі. Досі Робоча група ООН провела три сесії, а нещодавно опублікувала елементи договору; однак ще необхідно з'ясувати, чи буде у найближчі роки консенсус щодо прийняття договору. Розвиток європейської та міжамериканської регіональних систем прав людини свідчить про те, що корпорації мають деякі (не)прямі зобов'язання.

За останні роки декілька міжнародних правозахисник органів визнали горизонтальне застосування прав людини в приватних відносинах і відповідні зобов'язання держав захищати права людини у таких відносинах.

Наприклад, Комітет з економічних соціальних і культурних прав зазначив у “Заключних зауваженнях щодо Канади” (2016 р.):

<.. .> він рекомендує державі-учасниці посилити своє законодавство, що регулює діяльність корпорацій, зареєстрованих або доміцильованих у державі-учасниці при веденні їх діяльності за кордоном <.> Він також рекомендує державі-учасниці запровадити ефективні механізми розслідування скарг, поданих проти цих корпорацій, та прийняти необхідні законодавчі заходи, щоб полегшити доступ до правосуддя у національних судах особам, потерпілим від поведінки цих корпорацій.

Подібним чином Комітет з економічних соціальних і культурних прав рекомендував у “Заключних зауваженнях щодо Нідерландів” (2017 р.), що державам необхідно (а) Включити офіційний механізм моніторингу до національного плану дій у сфері бізнесу та прав людини; <...> (b) Вжити заходів для забезпечення дотримання зобов'язань у сфері прав людини для компаній, що працюють на території держави-учасниці; <.> (e) Усунути юридичні та практичні перешкоди притягнення до відповідальності холдингових компаній, що доміцильовані під юрисдикцією держави-учасниці, відповідальних за порушення економічних, соціальних і культурних прав внаслідок їхньої діяльності на національній території або за кордоном.

У 2016 р. Комітет з економічних соціальних і культурних прав закликав Велику Британію “встановити чітку нормативну базу для компаній, що працюють на території держави-учасниці, щоб гарантувати, що їхня діяльність не впливає негативно на здійснення економічних, соціальних і культурних прав людини.”

Комітет з прав дитини (КПД) зазначив у Загальному коментарі № 16 про те, що “країни-походження мають зобов'язання у сфері прав людини <...> в контексті екстериторіальної діяльності та операцій підприємств, за умови, що існує розумний зв'язок між державою та відповідною поведінкою.” Крім того, Комітет ліквідації расової дискримінації (КЛРД) зазначив у 2012 р. у своєму висновку спостереження за Австралією, що занепокоєний відсутністю законодавчої бази, що регулює зобов'язання австралійських корпорацій вдома та за кордоном, діяльність яких, зокрема у видобувній галузі, здійснюється на традиційних територіях корінних народів, та негативно впливає на права корінних народів на землю, здоров'я, середовище проживання та засоби до існування.

Він закликав “регулювати екстериторіальну діяльність австралійських корпорацій за кордоном.” Загалом міжнародні органи з прав людини погоджуються, що соціально- економічні права застосовуються також у горизонтальних відносинах між приватними суб'єктами. Так, деякі міжнародні джерела передбачають непряме накладення зобов'язань у сфері соціально-економічних прав на корпорації через державні зобов'язання. Корпорації уже також мають зобов'язання поважати соціально-економічні права, що випливають із національного законодавства та опосередковано - із міжнародного права. Крім того, квазіюридичні документи надають додаткові докази зобов'язань корпорацій у сфері соціально-економічних прав.

Добровільні зобов'язання. Добровільні зобов'язання як окремих корпорацій, так і окремих секторів можуть також сприяти виконанню корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав. їх можна знайти у внутрішній корпоративній політиці щодо прав людини або в кодексах поведінки. ООН визначає політику в галузі прав людини як

публічну заяву, прийняту вищим керівним органом компанії, яка зобов'язує компанію дотримуватись міжнародних стандартів прав людини та робити це шляхом встановлення політики та процесів для виявлення, запобігання або пом'якшення ризиків, пов'язаних із правами людини, та усунення будь-якого негативного впливу, який вони спричинили або сприяли спричиненню.

Крім того, МОП описує це як “письмову політику або заяву про принципи, покликану слугувати основою для прихильності до конкретної поведінки підприємств.” Кілька корпорацій у своїй політиці щодо прав людини підтверджують, що вони поважають соціально-економічні права. Наприклад, PepsiCo зазначає:

У 2009 році ми публічно пообіцяли поважати воду як основне право людини. Наше розуміння того, що означає поважати право людини на воду, на практиці продовжує розвиватися, оскільки ми прагнемо покращити використання води, не завдаючи шкоди здатності інших користуватися своїм правом людини на воду.

Unilever заявляє, що “ми базуємо свої зобов'язання щодо політики в галузі прав людини на Міжнародному Біллі про права людини (що складається із Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права).” Крім того, корпорація Kellogg зазначає, що соціальна підзвітність та відповідальний пошук є основною частиною нашої повсякденної діяльності і дозволяють Kellogg забезпечувати стійке та надійне зростання з року в рік. Компанія Kellogg прагне дотримуватись прав людини відповідно до міжнародних стандартів, таких як Міжнародна організація праці, Керівні принципи ООН та Загальна декларація прав людини.

Текст таких заяв про політику щодо прав людини є досить багатообіцяючим, але юридична природа сумнівна, і їх найкраще описати як lex imperfecta,Si оскільки вони не передбачають санкцій за порушення. Тому їхня цінність для забезпечення соціально- економічних прав осіб, яким завдано шкоди, є низькою, оскільки вони здебільшого не забезпечують правової бази для позовів. У найкращому випадку особи, яким завдано шкоди, можуть розраховувати на внутрішні механізми корпорацій щодо розгляду скарг.

Проміжний висновок. Загалом можна зробити висновок, що корпоративні зобов'язання у сфері соціально-економічних прав походять від національного, регіонального та міжнародного рівнів. Зобов'язання корпорацій у сфері соціально-економічних прав походять із різних рівнів, переважно опосередковано, але в деяких випадках і безпосередньо. Крім того, добровільні зобов'язання самих корпорацій, мабуть, є ще однією ілюстрацією корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав. Такий аналіз сприяє розумінню того, що державні зобов'язання у сфері соціально-економічних прав не є унікальними, а доповнюються зобов'язаннями кількох недержавних суб'єктів та корпорацій, які відрізняються від них за ступенем і характером. Загалом безліч нормативних структур ілюструє, що корпорації, як один із найвпливовіших суб'єктів місцевого та глобального суспільств, несуть свою частину зобов'язань щодо забезпечення соціально-економічних прав.

ІІ. Правова характеристика, сутність та обсяг корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав

Який характер та обсяг корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав людини? Чи мають вони такий самий характер і сферу дії, як державні зобов'язання? Де вони застосовуються? На території, де функціонують корпорації, чи за її межами? Вони відрізняються, що особливо стосується позитивних зобов'язань, від державних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав за своїм обсягом і характером. Тоді як держави зобов'язані поважати, захищати та дотримуватися соціально-економічних прав, природа корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав не є настільки чіткою, остаточною та повноцінною.

Сутність та обсяг корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав

Корпорації мають негативні та позитивні зобов'язання у сфері соціально-економічних прав. Вони зобов'язані не порушувати безпосередньо соціально-економічні права, а також вживати активних заходів для гарантування їх забезпечення. Однак сутність і обсяг корпоративних соціально-економічних зобов'язань відрізняється від державних. Держави насамперед зобов'язані гарантувати принаймні мінімальне ядро соціально-економічних прав, враховуючи їх територіальний суверенітет, а також свою монополію щодо збору податкових надходжень і вирішення способу розподілу бюджетних ресурсів для забезпечення соціально-економічних прав. Безумовно, державні корпорації або ті приватні корпорації, які мають ліцензії та концесії на надання державних послуг, володіють ширшими зобов'язаннями захищати соціально- економічні права, які майже можна порівняти з державними зобов'язаннями.

Тому корпораціям, по-перше, пропонується дотримуватися їх у своїх корпоративних групах і в місцевих громадах, де вони функціонують. Стверджується, що цей основний стандарт близькості або наближеності слід застосовувати при визначенні обсягу корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав (див. Рисунок 2). По-друге, корпорації зобов'язані дотримуватися процедурних стандартів при проведенні належної перевірки в усіх своїх ланцюгах поставок. У цьому контексті Олів'є де Шуттер стверджує, що накладання на корпорації певних зобов'язань у сфері економічних та соціальних прав, таким чином, є теоретично виправданим, коли вони управляють товарами або ресурсами, які є важливими для здійснення цих прав (чи то в результаті позиції, яку вони здобули на ринку, чи то за декретом).87

Рисунок 2. Позитивні та негативні зобов'язання корпорацій усферісоціально-економічнихправ (Джерело: власна праця автора)

Держави зобов'язані забезпечити, щоб державні корпорації та ті приватні корпорації, що мають концесії, поважали, захищали та виконували соціально-економічні права.

Корпоративні зобов'язання у сфері соціально-економічних прав, по-перше, можуть бути описані в рамках негативної та позитивної дихотомії. Крім цього, їх часто пояснюють через тристоронній підхід до зобов'язань поважати, захищати та виконувати соціально-економічні права (див. Рисунок 5.3). Негативні зобов'язання корпорацій зобов'язують їх поважати соціально-економічні права та уникати прямого втручання в них, тоді як позитивні зобов'язання включають зобов'язання захищати та виконувати розумне мінімальне ядро соціально-економічних прав. Тристоронній підхід є найбільш доцільним для опису та аналізу сутності й обсягу корпоративних зобов'язань у сфері соціально-економічних прав, оскільки він охоплює всі виміри корпоративної поведінки та операцій, починаючи від власних ділових операцій, включаючи відносини співробітників, до їх відносин із постачальниками, підрядниками, дистриб'юторами та ширшим співтовариством. Він охоплює як позитивні, такі негативні зобов'язання, а також зобов'язання щодо результату та поведінки.

Рисунок3 Тристоронні зобов'язання корпорацій щодо соціально-економічних прав

Якийнайбільшприйнятнийспосіб вимірювання соціально-економічних прав? Колишня спеціальна доповідачка з питань права на освіту Катерина Томашевська розробила критерії для вимірювання реалізації соціально-економічних прав за допомогою моделі 4А (спочатку стосовно права на освіту, але пізніше, mutatis mutandis, з деякими змінами перекладено на більшість соціально-економічних прав). Модель включає наявність, доступність, прийнятність та адаптивність соціально-економічних прав. Комітет з економічних, соціальних та культурних прав пояснив модель права на освіту таким чином: наявність - “діючі навчальні заклади та програми повинні бути доступними у достатній кількості;” доступність - “навчальні заклади та програми повинні бути доступними кожному без дискримінації;” прийнятність - “форма та зміст освіти, включаючи навчальні програми і методи навчання, повинні бути прийнятними (наприклад, відповідні, культурно доцільні та якісні) для учнів та, у відповідних випадках, батьків;” та адаптованість - “освіта повинна бути гнучкою, щоб вона могла пристосовуватися до потреб суспільства та спільнот, що змінюються, і відповідати потребам студентів у їхніх різноманітних соціальних і культурних умовах.” Це показує, що окремий носій прав має декілька прав у сфері соціально-економічних прав. Наприклад, Олів'є де Шуттер стверджує, що “4А описують характеристики блага, на яке має право окремий носій прав.” Важливо, схоже, що не існує послідовного підходу до показників, оскільки деякі міжнародні органи у сфері прав людини надають перевагу системі “AAAQ,” яка включає наявність, доступність, прийнятність та якість. Утім, ЗА моделі AAAQ служать відповідником до зобов'язань поважати, захищати та виконувати соціально-економічні права, оскільки вони вимірюють їх реалізацію. Такі моделі можуть сприяти вимірюванню того, як держави та корпорації виконують свої зобов'язання поважати, захищати та виконувати соціально-економічні права, які описані в наступному розділі.

Корпоративне зобов'язання поважати соціально-економічні права Корпоративне зобов'язання поважати є, по суті, негативним зобов'язанням, яке вимагає від корпорацій не втручатися у соціально-економічні права людей своїми прямими або непрямими діями. Керівні принципи ООН щодо бізнесу та прав людини базуються на трьох стовпах “захищати, поважати та відшкодовувати.” Керівні принципи ООН щодо бізнесу та прав людини обережно передбачають у Принципі 11, що корпорації “повинні поважати права людини.” Це “означає, що вони повинні уникати порушень прав людини іншими і повинні врегулювати негативні наслідки для прав людини, з якими вони пов'язані.” Однак у Коментарі зазначається, що таке зобов'язання корпорацій “існує незалежно від можливостей та/або готовності держав виконувати власні зобов'язання щодо прав людини і не зменшує цих зобов'язань. І воно існує понад дотримання національних законів та нормативних актів, що захищають права людини.” Коментар додає, що “оскільки підприємства можуть впливати практично на весь спектр міжнародно визнаних прав людини, їх відповідальність за повагу поширюється на всі такі права.” Воутер Ванденхол критично зазначає, що “Керівні принципи викликають слабку відповідальність корпорацій за дотримання прав людини,” оскільки це не випливає з юридичних джерел, а існує на основі суспільних очікувань, що, таким чином, “не є обов'язком компанії згідно з міжнародним правом прав людини.” Крім того, у низці інших міжнародних документів зазначається, що корпорації вже мають зобов'язання з прав людини.

Обов'язок корпорацій поважати вимагає від них не втручатися у соціально- економічні права людей. Якщо коротко, то корпорації зобов'язані не порушувати соціально-економічні права окремих осіб та не завдавати людям шкоди. Тому корпораціям забороняється втручатися у наявність, доступність, прийнятність, якість і пристосованість права на освіту, харчування, охорону здоров'я, житло, воду й інші соціально-економічні права людини. Це негативне зобов'язання, яке поділяється на превентивну та виправну частини. Перша частина не покладає жодних зобов'язань на корпорації щодо вжиття будь-яких активних заходів. Вона лише вимагає від них не порушувати або не брати участь у порушеннях прав людини у співучасті з державними чи іншими приватними суб'єктами.

Превентивна частина зобов'язання поважати вимагатиме від корпоративних суб'єктів прийняти вичерпну політику в галузі прав людини та провести оцінку впливу на права людини та належну обачність перед початком нових інвестиційних і виробничих проєктів.102 Вони повинні переконатися, що проєкт не погіршить соціально-економічні засоби існування і можливості людей забезпечити гідне існування для себе та своїх сімей. У цьому контексті це вимагатиме від них реалізувати право на попередню, вільну та поінформовану згоду місцевих громад, корінних народів та інших вразливих громад на отримання їх думок щодо потенційних позитивних, але також несприятливих наслідків запропонованого проєкту. Якщо інвестиційний проєкт буде заважати соціально-економічному існуванню людей, корпораціям доведеться пропонувати їм подібні умови проживання де-небудь ще. їхня діяльність також повинна була б контролюватися ззовні - або державними органами, або незалежними органами. З цією метою корпорації повинні будуть періодично контролювати свою діяльність. Необхідні заходи залежать від розміру, інвестицій та галузі діяльності корпорації. Виправна частина зобов'язання поважати включатиме зобов'язання корпорацій підтримувати та не перешкоджати справедливим, незалежним і неупередженим судовим процесам; підкорятися періодичному, справедливому, незалежному та неупередженому нагляду; та забезпечити компенсацію потерпілим (див. Таблицю 1).

Корпорації не тільки зобов'язані поважати соціально-економічні права людини, а й зобов'язані їх захищати, тобто прийняти превентивні заходи, щоб їхні корпорації, пов'язані в групи корпорацій, ділові партнери, постачальники та дистриб'ютори не порушували соціально-економічні права або хоча б розумний мінімум ядер у їхніх глобальних ланцюгах поставок.103

Це означало б, що вони повинні мати та здійснювати контроль над своїми дочірніми компаніями й діловими партнерами, щоб дотримуватися наявності, доступності, прийнятності, якості та пристосованості прав на освіту, харчування, здоров'я, житло, воду та інші соціально-економічні права. Однак такі обов'язки щодо захисту не є зобов'язаннями результату, а здебільшого поведінки, особливо в складних умовах. Який обсяг корпоративного зобов'язання захищати соціально-економічні права?

Таблиця 1. Класифікація корпоративних зобов'язань: зобов'язання поважати

Це означало б, що вони повинні мати та здійснювати контроль над своїми дочірніми компаніями й діловими партнерами, щоб дотримуватися наявності, доступності, прийнятності, якості та пристосованості прав на освіту, харчування, здоров'я, житло, воду та інші соціально-економічні права. Однак такі обов'язки щодо захисту не є зобов'язаннями результату, а здебільшого поведінки, особливо в складних умовах. Який обсяг корпоративного зобов'язання захищати соціально-економічні права?

Міжнародний рівень надає лише обмежені вказівки. Резолюція МОП про гідну працю у світових ланцюгах поставок передбачає, що "бізнес несе відповідальність за дотримання трудових прав у своїх операціях, як це викладено в Керівних принципах ООН щодо бізнесу та прав людини <...>, а уряди зобов'язані впроваджувати та застосовувати національні закони та правила.” Далі державам рекомендується чітко викласти очікування, що всі підприємства, що мають доміциляцію на їх території та/або юрисдикції, поважають права людини під час своєї діяльності та основні принципи та права на роботі для всіх працівників, включаючи робітників-мігрантів, домашніх робітників, робітників у нестандартних формах зайнятості та робітників в зонах експортної переробки.

Важко надавати аргументи щодо зобов'язань, оскільки Резолюція стосується "очікування,” без пояснення цього терміна. Тому доречніше говорити про рекомендації.

Крім того, ОЕСР розробила деякі галузеві довідники щодо захисту прав людини у глобальних ланцюгах поставок. По-перше, у довіднику "Керівні принципи щодо належної перевірки ланцюгів відповідального постачання корисних копалин із районів, що постраждали від конфлікту та районів з високим ризиком” вона зазначає, що компанія оцінює ризик, визначаючи фактичні обставини своєї діяльності та взаємовідносин й оцінюючи ці факти на відповідність стандартам, передбаченим національними нормами та міжнародним правом, рекомендаціям щодо відповідального ведення бізнесу міжнародними організаціями, інструментам, що підтримуються урядом, добровільним ініціативам приватного сектору, внутрішній політиці та системі компанії.

Однак його практична значущість ще не доведена. ОЕСР навіть розробила наглядовий механізм для забезпечення виконання настанов. По-друге, у 2017 р. вона опублікувала "Керівні Принципи щодо належної перевірки ланцюгів відповідального постачання у секторі виробництва одягу та взуття.” У них рекомендується корпораціям вживати превентивних заходів для "посилення систем управління з метою проведення належної перевірки щодо ризиків заподіяння шкоди у власній діяльності підприємства та в його ланцюгу поставок” та кроки виправлення "вжити активних заходів для запобігання ризику, нагляду за ланцюгами поставок та забезпечення засобів правового захисту.” Обидва документи щодо належної обачності доповнюють Керівні принципи ОЕСР для транснаціональних підприємств, зміцнюючи їх превентивні аспекти. Однак необов'язкова юридична природа обох документів ставить під сумнів їх додаткову значущіть для гарантування соціально-економічних прав у корпоративних ланцюгах поставок.

Можна стверджувати, що в складних і широких корпоративних структурах “материнська” корпорація матиме зобов'язання забезпечити дотримання підпорядкованими компаніями, навіть якщо вони перебувають в інших юрисдикціях, соціально-економічних прав. Гвінн Скіннер, Роберт МакКоркуодейл, Олів'є де Шуттер та Енді Лемб зазначають, що “обов'язок материнської компанії - проявляти належну обачність, контролюючи дочірню компанію, щоб переконатись, що вона не порушує прав людини.” Таким чином, вони мали б зобов'язання щодо поведінки. Тоді як у відкритих ділових відносинах поза одними й тими ж корпоративними структурами, обов'язок захищати буде лише зобов'язанням щодо належної обачності, щоб не порушувати соціально-економічні права. Таке зобов'язання є не лише бажаним мисленням, а й походить із кількох національних джерел права. Закон Каліфорнії про прозорість ланцюгів поставок (2015 р.) і Закон Великої Британії про сучасне рабство (2015 р.) вимагають від корпорацій звітування про свої ланцюги поставок. Крім того, розділ 1502 Закону про реформування Уолл-стріт і захист споживачів Додда-Френка сприяє вимогам про розкриття інформації для зазначеної мети. Французький закон про обов'язок догляду батьківських і субпідрядних компаній накладає аналогічний обов'язок звітувати. Апеляційний суд Англії зазначив у Чандлері, що за відповідних обставин закон може покласти на материнську компанію відповідальність за здоров'я та безпеку працівників її дочірньої компанії. Ці обставини включають ситуацію, коли, як і в цій справі, (1) діяльність материнської та дочірньої компаній у відповідному відношенні однакова; (2) материнська компанія має або повинна мати чудові знання з деяких важливих аспектів охорони праці в конкретній галузі; (3) система роботи дочірньої компанії небезпечна, материнська компанія знала або повинна була знати; та (4) материнська компанія знала або повинна була передбачити, що дочірня компанія або її працівники будуть покладатися на використання цих чудових знань для захисту працівників.