Права працівників, працівників-мігрантів та профспілок за конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод

Размещено на http://www.allbest.ru

Права працівників, працівників-мігрантів та профспілок за конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод

Пауло Пінто де Альбукерке

Пауло Пінто де Альбукерке. Права працівників, працівників-мігрантів та профспілок за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод

Анотація

право працівник мігрант

Європейський суд з прав людини (Суд, ЄСПЛ) зробив значний внесок у захист соціальних прав загалом і трудових прав зокрема. У статті акцентується увага на чотирьох особливих напрямах, які демонструють багатство прецедентної практики в цій сфері. По-перше, автор зупиняється на індивідуальних проблемах, пов'язаних із загальними правами працівників, звертаючи увагу на питання несправедливого звільнення, право на повагу до приватного й сімейного життя, свободу релігії та свободу вираження поглядів. По-друге, автор зупиняється на захисті прав працівників-мігрантів Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. По-третє, в статті розглядається права профспілок у світлі свободи об'єднань. І, врешті- решт, віддзеркалюючи економічний ландшафт минулого десятиліття, наводиться прецедентна практика задля демонстрації того, як заходи жорсткої економії можуть вплинути на права людини, та як Суд відповів на це проблемне питання.

Соціальні права, зокрема трудові, отримали багато переваг від того, що вони були розглянуті в прецедентній практиці Суду, оскільки його практика уточнила кордони та обмежила державну безмежну дискрецію в управлінні цими правами. Водночас сформувалася певна тенденція. Якщо спочатку захист прав і свобод працівників різко посилився, що підтверджується деякими хрестоматійними справами ЄСПЛ, зараз не можна не помітити регресивну тенденцію, яка більш пов'язана з трудовим законодавством, розширює свободу розсуду урядів та значно обмежує ефективність Суду при розгляді трудових прав. Утім, цей регресивний тренд не варто розглядати як незворотний. У статті підкреслюється, як змістовний розгляд принципів м'якого права дає змогу Суду зайняти прогресивну позицію, яка сприяє трудовим правам, і як він може продовжувати допомагати захищати права робітників.

Ключові слова: Європейський суд з прав людини; свобода об'єднань; свобода вираження поглядів, свобода думки, совісті і релігії; права людини; працівники-мігранти; дефіцит ресурсів; право на повагу до приватного та сімейного життя; профспілки; працівники.

Пауло Пинто де Альбукерке. Права работников, работников-мигрантов и профсоюзов согласно Конвенции о защите прав человека и основоположных свобод

Аннотация

Европейский суд по правам человека (Суд, ЕСПЧ) внес значительный вклад в защиту социальных прав в целом и трудовых прав в частности. В статье акцентируется внимание на четырех особых направлениях, которые демонстрируют богатство прецедентной практики в этой сфере. Во-первых, обращая внимание на вопросы несправедливого увольнения, право на уважение частной и семейной жизни, свободу религии и свободу выражения мнений. Во-вторых, автор останавливается на защите прав работников-мигрантов согласно Конвенции о защите прав человека и основных свобод. В-третьих, в статье рассматривается права профсоюзов в свете свободы объединений. И, в конце концов, отражая экономический ландшафт прошлого десятилетия, приводится прецедентная практика для демонстрации того, как меры жесткой экономии могут повлиять на права человека, и как Суд ответил на этот проблемный вопрос.

Социальные права, в том числе трудовые, получили много преимуществ от того, что они были рассмотрены в прецедентной практике Суда, поскольку его практика уточнила границы и ограничила безграничную дискрецию государства в управлении этими правами. В то же время сформировалась определенная тенденция. Если сначала защита прав и свобод работников резко усилилась, что подтверждается некоторыми хрестоматийными делами ЕСПЧ, сейчас нельзя не заметить регрессивную тенденцию, которая связана с трудовым законодательством, расширяет свободу усмотрения правительств и значительно ограничивает эффективность Суда при рассмотрении трудовых прав. Впрочем, этот регрессивный тренд не стоит рассматривать как необратимый. В статье подчеркивается, как содержательное рассмотрение принципов мягкого права позволяет Суду занять прогрессивную позицию, которая способствует трудовым правам, и как он может продолжать помогать защищать права рабочих.

Ключевые слова: Европейский суд по правам человека; свобода объединений; свобода выражения мнений; свобода мысли, совести и религии; права человека; работники-мигранты; дефицит ресурсов; право на уважение частной и семейной жизни; профсоюзы; работники.

Paulo Pinto de Albuquerque. The Rights ofWorkers, Migrant Workers and Trade Unions in the Light of the European Convention on Human Rights

Abstract

The European Court of Human Rights (the Court, the ECHR) has made a significant contribution to the protection of social rights in general and labor rights in particular. The article focuses on four specific areas that demonstrate the richness of case-law in this area. First of all, the author focuses on individual issues related to the general rights of workers, drawing attention to issues of unfair dismissal, the right to respect for private and family life, freedom of religion and freedom of expression. Secondly, the author dwells on the protection of the rights of migrant workers under the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms. Third, the article examines trade union rights in the light of freedom of association. Finally, reflecting the economic landscape of the past decade, case-law is provided to demonstrate how austerity measures can affect human rights and how the Court has responded to this problematic issue.

Social rights, including labor rights, have received many advantages from the fact that they were considered in the case-law of the Court, since its practice clarified the boundaries and limited the state's unlimited discretion in the management of these rights. At the same time, a certain trend has formed. If at first the protection of workers' rights and freedoms sharply increased, which is confirmed by some textbook cases of the ECHR, now it is impossible not to notice a regressive trend that is associated with labor legislation, expands the discretion of governments and significantly limits the effectiveness of the Court when considering labor rights. However, this regressive trend should not be regarded as irreversible. The article highlights how meaningful consideration of soft law principles allows the Court to take a progressive position that promotes labor rights and how it can continue to help protect workers' rights.

Keywords: European Court of Human Rights; freedom of association; freedom of expression; freedom of thought; conscience and religion; human rights; migrant workers; scarcity of resources; right to respect for private and family life; trade unions; workers.

Вступ

Європейський суд з прав людини (Суд, ЄСПЛ) зробив значний внесок у захист соціальних прав загалом і трудових прав зокрема. Я хотів би акцентувати увагу на чотирьох особливих напрямах, які демонструють багатство прецедентно!' практики в цій сфері. По-перше, я зупинюся на індивідуальних проблемах, пов'язаних із загальними правами працівників, звернувши увагу на несправедливе звільнення, право на повагу до приватного і сімейного життя, свободу релігії та свободу вираження поглядів. По-друге, я зупинюся на посиленні захисту прав працівників-мігрантів Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція). По-третє, я розгляну права профспілок у світлі свободи об'єднань. І, врешті-решт, віддзеркалюючи економічний ландшафт минулого десятиліття, я наведу прецедентну практику задля демонстрації того, як заходи жорсткої економії можуть вплинути на права людини, та як Суд відповів на це проблемне питання.

І. Права працівників

В основі інтеграції трудових прав у сферу Конвенції лежить принцип неподільності прав людини, підтверджений Віденською декларацією 1993 р.2 Неподільність вимагає

“комплексного підходу до тлумачення,”гідності, свободі, рівності та солідарності; < див. Європейський Союз, Хартія основних прав

Європейського Союзу, 2012/C326/02 (26.10.2012). Virginia Mantouvalou, “Labour Rights in the European Convention on Human Rights: An Intellectual Justification for an Integrated Approach to Interpretation,” Human Rights Law Review 13(3) (2013): 1. з метою “інтеграції певних соціально-економічних прав у документи про громадянські та політичні права.” Franz Ebert and Martin Oelz, “Bridging the Gap between Labour Rights and Human Rights: 'Шє Role of ILO Law in Regional Human Rights Courts,” ILO, Discussion paper, International Institute for Labour Studies, DP/212/2012. Тлумачення Конвенції з її основним акцентом на громадянських і політичних правах як інструменті, здатному охопити соціальні права, базується на еволюційному характері Конвенції, яка функціонує як “живий інструмент” Tyrer v. United Kingdom (1978) 2 EHRR 1. і гарантує “практичні та ефективні” права, на відміну від “теоретичних та ілюзорних.” Airey v. Ireland (1979-80) 2 EHRR 305. Доктрина “живого інструменту” підкріплюється принципами тлумачення, що стосуються не лише європейського консенсусу, Glor v. Switzerland App no 13444/04 (EHCR, 30 April 2009). а й справжньою увагою до інструментів м'якого права, які лежать в основі легітимності ухвалення рішень Судом. Shtukaturov v. Russia (2012) 54 EHRR 27. Застосування принципів м'якого права є особливо важливим у випадках, коли Суд стикається з відсутністю європейського консенсусу. Крім того, відмінною рисою прецедентного права Страсбурга є те, що воно накладає позитивні зобов'язання на договірні сторони Конвенції, з яких з'являється своєрідний горизонтальний ефект прав Конвенції у приватних спорах, таких як трудові, Young, James and Webster v United Kingdom (1981) 4 EHRR 38. та інші види приватних спорів. Lopez-Ostra v Spain (1995) 20 EHRR 277. Ці загальновідомі принципи не представляють нових, активістичних підходів Суду. Вони використовуються ним понад чотири десятиліття і мають принципове значення для забезпечення ефективного захисту відповідно до Конвенції. Обговорення наступних справ про права працівників зробить це очевидним.

Право працівників на захист від тимчасового відсторонення та звільнення з роботи. Призупинення та припинення трудових відносин повинно відповідати захисту цивільних прав, передбачених ст. 6 Конвенції. Див., серед іншого, Kцnig v Germany (1979-80) 2 EHRR 170; Le Compte, Van Leuven and De Meyere vBelgium (1982) 4 EHRR 1; Obermeier v Austria (1991) 13 EHRR 290; Frydlender v France (2001) 31 EHRR 52. Сюди входить право працівників, серед іншого, на ефективний доступ до суду, судовий розгляд у розумний строк і без судових затримок, а також на виконання остаточного рішення. Pramov v. Bulgaria App no 42986/98 (ECHR, 30 September 2004); Delgado v. France App no 38437/97 (ECHR, 12 June 2001); Aurelia Popa v. Romania App no 1690/05 (ECHR, 26 January 2010); Sabeh El Leil v. France [GC] 34869/05 (29 June 2011). Ця стаття також стосується прав працівників на захист від звільнення, що суперечить презумпції невинуватості. Teodor v Romania App no 46878/06 (ECHR, 4 June 2013).

Крім того, вона вимагає наведення причин у разі звільнення роботодавцем. У справі “Ломбарді Валлаурі проти Італії” звільнення на підставі висловлення поглядів, які “явно суперечать католицькій доктрині” Lombardi Vallauri v Italy App no 39128/05 (ECHR, 20 October 2009). і подальша відмова національних судів розглянути нездатність Ради факультету вказати причини свого рішення суперечить необхідності наявності достатніх причин, а також можливості оскарження у компетентному органі. Ibid. Отже, автономія релігійних громад не є абсолютною, її слід ретельно зважувати з урахуванням конкуруючих інтересів, поставлених на карту. Ibid.

Право працівників на приватне та сімейне життя. Відповідно до ст. 8 Конвенції Суд розглядав справи, що стосуються перевірки працівника, моніторингу комунікацій співробітника та професійних ризиків для здоров'я працівника, а також звільнення за особистим вибором співробітника. Див., серед іншого, Madsen v. Denmark (dec.) (2003) про вимогу працівника проходити випадкові дослідження сечі для тестування на наркотики (Madsen vDenmark (dec.) (2003) 36 EHRR CD61). Подальше обговорення тестування на наркотики на робочому місці див. Wretlund v Sweden (dec.) (2004) 39 EHRR SE5. Я коротко зупинюся на них по черзі.

Що стосується обов'язкового тестування працівників на наркотики, ЄСПЛ у справах “Мадсен проти Данії,” а також “Вретлунд проти Швеції” зазначив, що порушення права на приватне життя за обмежених обставин може бути виправданим, якщо було досягнуто ретельного балансу між “дискомфортом <...> для окремого працівника” Wretlund v. Sweden. та інтересом захисту особистої цілісності проти інтересів громадської безпеки та захисту прав і свобод інших людей. Ibid.

Стаття 8 також перетинається зі статтями 9 та 11 Конвенції, про що свідчать контрастуючі справи Обст і Шют проти Німеччини щодо звільнення заявників з роботи в релігійному закладі через наявність позашлюбних стосунків. Світогляд установи значною мірою визначає значення, що надається рівню лояльності й очікувань від поведінки співробітника щодо церкви. Lombardi Vallauri v. Italy App no 39128/05 (ECHR, 20 October 2009). Див. також про загальне сподівання бути лояльним і добросовісним стосовно роботодавця, Pay v United Kingdom (dec.) (2009) 48 EHRR SE2. Очікування бути лояльними до роботодавця є ще глибшим для працівників, що займають більш високі посади, як це демонструє справа “Обст проти Німеччини.” Obst v. Germany App no 425/03 (ECHR, 23 September 2010). Проте Суд застосовує ретельний збалансовуючий тест. Отже, у справі “Шют проти Німеччини” він встановив, що в аргументації національного суду пропущені вагомі міркування щодо фактичного сімейного життя, позашлюбних відносин і наданого їм правового захисту. На відміну від заявника у справі “Обст проти Німеччини,” заявник у “Шют проти Німеччини” зіткнувся б зі значними труднощами під час пошуку іншого місця роботи. Schuth v Germany (2011) 52 EHRR 32. Зважаючи на це Суд стосовно ст. 8 повинен ретельно вивчити точну функцію працівника, ступінь труднощів, які зазнає заявник через саме втручання, а також наслідки, що настають після цього, включаючи ступінь порушення приватного та сімейного життя, для того щоб не становити “однозначне особисте зобов'язання жити у стриманості у разі роздільного проживання або розлучення,” яке вплине на саму суть права на повагу до приватного життя. Ibid.

Спираючись на цю прецедентну практику, справа “Фернандес Мартінес проти Іспанії” продемонструвала переплетення приватного та професійного життя, оскільки міркування щодо приватного життя фактично визначали можливість бути працевлаштованим церквою. Незначна більшість наголосила на обізнаності заявника в тому, що його приватна діяльність суперечить церковному світогляду. Зайнявши шанобливе ставлення, одночасно врівноважуючи конкуруючі інтереси, Fernandez Martinez v Spain (2015) 60 EHRR 3. Суд надає великого значення здатності особи “вільно залишати громаду.” Ibid. У справі “І. Б. проти Греції” ЄСПЛ застосував підхід соціальної моделі, дійшовши висновку, що звільнення внаслідок дискримінації на основі питань особистого здоров'я фактично дискримінувало та стигматизувало заявника, що призвело переважно до соціальної шкоди. I. B. v. Greece App no 552/10 (ECHR, 3 October 2013). Суд підтвердив свою позицію у справі “Кіютін проти Росії,” визначивши, що “держава повинна мати лише вузьку свободу розсуду при виборі заходів, що виділяють цю групу для інакшого ставлення на основі їх ВІЛ-статусу <...>.” Ibid. Звільнення за статевою ознакою у світлі повної відсутності ознак того, що офіцер не в змозі виконувати свої обов'язки, як свідчить справа “Емель Бойраз проти Туреччини,” призвело до ще більш однозначного осуду з боку Суду. Emel Boyraz v. Turkey App no 61960/08 (ECHR, 2 December 2014). Ці дві попередні справи наголошують на підвищеній чутливості ЄСПЛ до згубного характеру стигматизації, стереотипності та диференційованого ставлення до працівників. Отже, у знаковій справі “Костянтин Маркін проти Росії” Суд підтвердив свою позицію щодо диференційованого ставлення:

Різне ставлення до чоловіків-військовослужбовців та жінок-військовослужбовців щодо права на батьківську відпустку явно не призначене для виправлення неблагополучного становища жінок у суспільстві або “фактичної нерівності” між чоловіками та жінками <...>. Суд погоджується із заявником та третьою стороною, що така різниця впливає на збереження гендерних стереотипів та є невигідною як для кар'єри жінок, так і для сімейного життя чоловіків. Konstantin Markin v. Russia App no 30078/06 (ECHR, 22 March 2012).

Справа не лише суттєво вплинула на судову практику щодо дискримінації за ознакою статі, більше того, вона об'єднала соціальне право на захист положення працівника щодо працевлаштування з цивільним правом на сімейне життя, захищеним Конвенцією.

Що стосується ризиків для здоров'я, які виникають внаслідок конкретної сфери роботи, Суд наголосив на важливості держави “забезпечити отримання заявниками важливої інформації <...>, що дає їм змогу оцінювати ризики для їхнього здоров'я та безпеки.” Vilnes and Others v. Norway App nos 52806/09 and 22703/10 (ECHR, 24 March 2014). Ненадання доступу до інформації щодо ризиків може призвести до порушення ст. 8 Конвенції, про що свідчить справа “Вільнес та інші проти Норвегії.” Ibid. Подібним чином у справі “Брінкет та інші проти Мальти” наголошувалося, що уряди зобов'язані зробити доступними та зрозумілими загальновідомі наукові докази щодо ризиків азбесту. Brincat and Others v. Malta App nos 60908/11, 62110/11, 62129/11, 62312/11 and 62338/11 (ECHR, 24 July 2014).

Поширюючись за межі приватної сфери в галузь праці, ст. 8 також стає все більш актуальною для досить проблемної сфери заходів спостереження на робочому місці. Див., серед іншого, Niemietz v Germany (1993) 16 EHRR 97; Kцpke v Germany (dec.) (2011) 53 EHRR SE26, Halford v United Kingdom (1997) 24 EHRR 523. Справа “Копланд проти Сполученого Королівства” створила основу для захисту прав працівника щодо моніторингу його комунікаційних пристроїв. Copland v United Kingdom (2007) 45 EHRR 37. Тут Суд наголосив на необхідності національних регуляторних заходів, які встановлюють межі законного втручання у право на приватне життя шляхом контролю за працівниками, але він утримався від надання точних вказівок із цього питання. Справа “Бербулеску проти Румунії” представляла чудову можливість пояснити вимоги щодо законного втручання у право на приватне життя, особливо щодо політики спостереження в мережі Інтернет. Після невтішного рішення палати Велика палата підтвердила, що збереження комунікаційних даних співробітника є втручанням у право на приватне життя, Barbulescu v. Romania App no 61496/08 (ECHR, 5 September 2017). та розкритикувала національні органи влади, які не визначили, чи отримував заявник попереднє повідомлення щодо моніторингу, включаючи ступінь моніторингу його приватних повідомлень. Ibid. Виявивши порушення права на приватне життя, Суд широко використав відповідне міжнародне законодавство та м'яке право. Найважливіше, що Велика палата встановила вимоги, які дають змогу національним судам перевірити, чи порушив роботодавець право на приватність працівника. Ibid. Ці настанови давно назріли через постійну розмитість робочого та приватного життя. Співробітники не відмовляються від свого права на недоторканність особистого життя, переступаючи поріг свого робочого місця. Користуючись інтернетом на робочому місці, у співробітника зберігається “правомірне очікування недоторканності особистого життя.” Halford v United Kingdom; Copland v United Kingdom.

Незважаючи на вказівки, передбачені у справі Бербулеску, Суд повинен проявляти “підвищену пильність” Kцpke v Germany (dec.) (2011) 53 EHRR SE26. щодо постійного спостереження за працівниками з боку роботодавців. Постійне спостереження неминуче має самоцензуру, а то й “охолоджувальний ефект,” Поняття “охолоджувальний ефект” було визнано в 1978 р., коли Шауер намагався визначити його як те, що “відбувається, коли осіб, які прагнуть займатися діяльністю, захищеною першою поправкою, стримує від цього державне регулювання, не спрямоване спеціально на цю захищену діяльність” (Frederick Schauer, “Fear, Risk and the First Amendment: Unravelling the Chilling Effect,” Boston University Law Review 58(685) (1978): 693. Див. також Elisabeth Eide, “Chilling Effects on Free Expression: Surveillance, treats and Harassment,” in R. Kravel and M. 'Ьowsen, Making Transparency Possible. An Interdisciplinary Dialogue (Oslo: Cappelen Damm Akademisk, 2019), 228; Jon Penney, “Internet Surveillance, Regulation and Chilling Effects Online: A Comparative Case Study,” Internet Policy Review 6(2) (2017): 13). що може обмежувати право людини на свободу вираження поглядів, а також право на недоторканність особистого життя. Див. стосовно цього Klass and others v Germany (1979) 2 EHRR 214. У зв'язку з цим Пол Бернал наголосив, що “приватність є не просто важливою для журналістів, а вирішальною для вільного вираження поглядів у широкому діапазоні інших ситуацій <...>. Без правомірного очікування недоторканності особистого життя багато з них просто вирішили б не висловлюватися.” Paul Bernal, “Data Gathering, Surveillance and Human Rights: Recasting the Debate,” Journal of Cyber Policy 1(2) (2016): 2. Нещодавня справа “Лопес Рібальда та інші проти Іспанії” стосовно прихованого відеоспостереження за працівниками, Lopez Ribalda and Others v. Spain App nos 1874/13 and 8567/13 (ECHR, 17 October 2019). що призвели до звільнення заявників, на жаль, демонструє, що Суд все ще готовий широко тлумачити свободу розсуду держави. “Обґрунтована підозра у серйозних порушеннях,” Ibid. якою більшість має намір виправдати законне втручання ст. 8 Конвенції без попереднього спостереження, не може виправдати обхід внутрішніх і міжнародних правових стандартів. Незгодні в цій справі висловили невдоволення нездатністю досягти справедливого балансу. Див. окрему думку, яка не збігається, суддів де Гаетано, Юдківської та Грозева в рішенні “Lopez Ribalda and Others v. Spain.” Вони попередили про “легкість, з якою відеоспостереження може як здійснюватися, так і передаватися, таким чином значно примножуючи потенційні порушення прав на конфіденційність згідно зі статтею 8 Конвенції.” Ibid. Зокрема, було аргументовано, що існуюча законодавча база, яка вимагає попереднього юридичного попередження про застосування заходів нагляду, не допускає винятків із цього правила. Це особливо важливо в контексті відносин між роботодавцем і працівником, що неминуче створює дисбаланс влади та підвищує імовірність зловживання такими повноваженнями. Див. окрему думку, яка не збігається, суддів де Гаетано, Юдківської та Грозева в рішенні “Lopez Ribalda and Others v. Spain.” Якщо роботодавці зможуть діяти поза існуючою законодавчою базою, це, швидше за все, призведе до свавілля і правової невизначеності.

Свобода віросповідання робітників. Далі я перейду до обговорення свободи віросповідання та її перетину з правами працівників. Дисциплінарні заходи щодо працівників із приводу використання релігійних символів розглядались як у державній, так і в приватній сферах. У справі “Евейда та інші проти Сполученого Королівства” Суд, схоже, визнає, що роботодавці можуть виправдовувати звільнення працівника, якщо сповідування релігії суперечить інтересам роботодавця щодо захисту порядку на робочому місці. У цьому випадку ЄСПЛ виявив прихильність до першого заявника, беручи до уваги дискретність релігійного символу та подальшу гнучкість компанії в пристосуванні свого дрес-коду з урахуванням носіння релігійних символічних прикрас, вказуючи на відсутність реального посягання на інтереси роботодавця. Eweida and Others v United Kingdom (2013) 57 EHRR 8. Що стосується другого заявника, Суд прийняв обґрунтування, а саме стан здоров'я заявника, щодо заборони носіння релігійних символів. Ibid.

Загалом можна зробити висновок, що свобода розсуду в приватному секторі суворіша, ніж у державному. Для порівняння Eweida and Others v. United Kingdom див. Kurtulmus v. Turkey App no 65500/01 (ECHR, 24 January 2006), стосовно дисциплінарного розслідування та догани за носіння релігійних символів у громадських приміщеннях, а саме в університетах. Також див.: Ebrahimian v. France App no 64846/11 (ECHR, 26 November 2015), щодо дисциплінарних заходів із приводу носіння хустки в лікарні. Суд висловив широке схвалення урядів щодо терпимості до заборон на хустки не лише стосовно вчителів, які можуть чинити вплив на вразливих дітей, а й до всіх державних службовців. У своїх міркуваннях щодо виправданого втручання ст. 9, Суд виявив особливу чутливість до принципів секуляризму та рівності. Детальну дискусію щодо інколи суперечливої судової практики див.: Paulo Pinto de Albuquerque and Andrea Scoseria Katz, “Is Religion a Threat to Human Rights? Or Is It the Other Way Around?” In Religion and International Law, ed. R. Uerpmann-Witzzack, E. Lagrange, and S. Oeter (Leiden: Boston Brill Nijhoff, 2018), 277-93. У справі “Лейла Шахін проти Туреччини” він встановив розсуд держави щодо “обмеження свободи сповідування релігії, наприклад, носіння ісламської хустки, якщо здійснення цієї свободи суперечить меті захисту прав і свобод інших, громадському порядку та громадській безпеці.” Leyla §ahin v Turkey (2004) 44 EHRR 99 та Refah Partisi (the Welfare Party) and Others v Turkey (2003) 37 EHRR 1. У суперечливому рішенні “Далаб проти Швейцарії" ЄСПЛ надав державі широку свободу розсуду і, врівноважуючи конкуруючі інтереси, прийняв аргумент уряду про те, що носіння хустки вчителем початкової школи може, певною мірою, мати прозелітичну дію на молодих учнів. Ibid. Крім того, він зазначив, що хустку “важко прирівняти до принципу тендерної рівності,” а “повідомлення про толерантність, повагу до інших і, перш за все, про рівність і недискримінацію < ...>” Dalhab v. Switzerland App no 42393/98 (ECHR, 15 February 2001). може бути несумісним із носінням хустки. Поза сферою навчальних закладів, див. приклад SAS v France (2015) 60 EHRR 11, де Суд прийняв аргумент французького уряду про те, що “за певних умов повага до мінімальних вимог життя в суспільстві" може служити законною метою захисту прав і свобод інших осіб, і тому може виправдати заборону на носіння фати на обличчі в громадському просторі. Закон збалансування вимагав оцінити, наскільки “релігійні вірування були повністю враховані стосовно вимог захисту прав і свобод інших людей та збереження громадського порядку та безпеки.” Ibid. Отже, справа Далаб обмежує захист певних релігійних груп у їхньому вираженні релігійної свободи, особливо коли вони працюють у публічній сфері. На практиці це може призвести до виключення певних релігійних меншин із публічних робочих місць. Кілька авторів критикували це через виключення жінок, які носять хустки, від взаємодії з суспільством, а також доступу до робочих місць у суспільстві. Див.: Eva Brems, “Face vail bans in the European Court of Human Rights: The Importance of Empirical Findings," Journal of Law and Policy (2014): 540: “<...> замість посиленої соціальної взаємодії, ефект заборони цих жінок - це погіршення їхнього соціального життя, їхньої взаємодії із суспільством загалом та їхньої мобільності;" Jane Freedman, “Women, Islam and Rights in Europe: Beyond a Universalist/ Culturalist Dichotomy," Review of International Studies 33(1) (2007): 43: “<...> підтримка заборони на хустки мусульманських жінок може насправді робити погану послугу цим жінкам, запобігаючи вираженню самобутності та повстання проти дискримінації, а також проводячи їх подальше виключення із суспільства і, таким чином, подальше заперечення їх соціальних та економічних прав;" Aala Abdelgadir and Vasiliki Fouka, “Political Secularism and Muslim Integration in the West: Assessing the Effects of the French Headscarf Ban," Stanford University Working Paper (2019): 29, https://vfouka.people.stanford.edu/sites/g/files/sbiybj4871/f/abdelgadirfoukajan2019.pdf: “Таким чином, прибравши цей сигнальний механізм, заборона носіння хусток може мати зворотній ефект, підвищуючи релігійність та знижуючи інтеграцію." Окрім розгляду Судом рівності та недискримінації, він також надає широку свободу оцінки державі у питаннях, що стосуються дотримання конституційного принципу секуляризму в державних навчальних закладах. Leyla §ahin v. Turkey (2004). Див. також: Dogru and Kervanci v. France App nos 27058/05, 31645/04 (ECHR, 4 December 2008). Цей принцип, закріплений у конституціях Франції, Швейцарії та Туреччини, розширює обмеження носіння символів від працівників до студентів. Ranjit Singh v. France App no 27561/08 (ECHR, 30 June 2009).

Увага Суду до здатності працівника вільно входити та виходити з трудових відносин також вплинула на розгляд ст. 9, як засвідчено у справі “Контіннен проти Фінляндії.” Отже, звільнення за дострокове залишення роботи через релігійні переконання заявника було виправданим, оскільки “заявник міг звільнитися з посади.” Kontinnen v. Finland App no 24950/94 (ECHR, 15 May 1996) 23 EHRR CD168. Справа “Сесса Франческо проти Італії” аналогічним чином була вирішена на користь держави, оскільки заявнику, адвокату та віруючому єврею, який вимагав від італійських судів відкласти судове засідання через свої релігійні зобов'язання, не було заборонено вільно виявляти свою віру, і він не зазнавав тиску з метою змінити свою релігію або переконання, маючи можливість делегувати представлення свого клієнта іншому колезі-юристу. Sessa Francesco v. Italy App no 28790/08 (ECHR, 3 April 2012). Крім того, Суд дійшов висновку, що “навіть припускаючи, що мало місце втручання у права заявника відповідно до статті 9 (1), Суд вважає, що це було передбачено законом, виправдано на підставі захисту прав та свобод інших осіб - і зокрема, права громадськості на належне здійснення правосуддя та принцип розгляду справ у розумні строки.” Ibid.

Небажання ЄСПЛ втручатися у звільнення з релігійних організацій було також продемонстровано у справі “Дуда і Дудова проти Чехії.” Суд підкреслив свою некомпетентність прийняти рішення про звільнення священників з посад, щоб не суперечити “принципам автономії та незалежності церков.” Dudova and Duda v. the Czech Republic App no 40224/98 (ECHR, 30 January 2001). Цей підхід також був застосований щодо переведення парафіяльних священників, рішення про відправлення священнослужителя у відпустку, про дострокове відправлення на пенсію, а також припинення місіонерської служби двох офіцерів. Див.: Ahtinen v. Finland App no 48907/99 (ECHR, 23 September 2008). У справі “Зібенгаар проти Німеччини” Суд розглядав справи, подібні до Обст та Шют, за винятком того, що як заявник, так і уряд відповідача заявляли про своє право вільно сповідувати свою релігію. Він прийняв аргумент національних судів, згідно з яким підтримка авторитету протестантської церкви, поряд із ризиком впливу на дітей принципів, що суперечать протестантській церкві, має більшу вагу, ніж зацікавленість людини не бути звільненою за її членство в іншій церковній установі. Siebenhaar v. Germany App no 18136/02 (ECHR, 3 February 2011). Проте Суд буде втручатися у справи, в яких існує прихована підстава для звільнення, наприклад, “політика нетерпимості” щодо релігійних переконань і приналежності працівника, і коли заявник іншим чином виявляв необхідні якості для виконання посадових обов'язків. Ivanova v. Bulgaria App no 52435/99 (ECHR, 12 April 2007).

Свобода слова працівників. Загалом працівники користуються широким захистом від загроз їх свободі вираження поглядів. Суд встановив недотримання урядом Іспанії свого позитивного зобов'язання, коли заявник був звільнений за критичне висловлювання своєї думки щодо свого роботодавця, іспанської телекомпанії. Fuentes Bobo v. Spain App no 39293/98 (ECHR, 27 February 2000). Однак це зобов'язання захищати право на свободу вираження поглядів від втручання з боку приватних осіб зіставляється з обов'язком працівника бути лояльним, стриманим та дискретним стосовно свого роботодавця, Marchenko v. Ukraine App no 4063/04 (ECHR, 19 February 2009). обов'язком, що застосовується як до державних, так і до приватних трудових відносин. Heinisch v Germany (2014) 58 EHRR 31. У справі Великої палати “Фогт проти Німеччини,” що стосується шкільної вчительки, яку було відсторонено від викладацької роботи через її причетність до Комуністичної партії Німеччини, що, як стверджується, суперечило “обов'язку кожного державного службовця підтримувати вільну демократичну систему,” Vogt v Germany (1996) 21 EHRR 205. розглядаючи питання особистого вибору та особистих переконань, Суд дійшов висновку, що “робота вчителем німецької та французької мови в середній школі, посада, яка, по суті, не передбачає жодних ризиків для безпеки,” підвищує поріг допустимого втручання у право, закріплене в статтях 10 та 11 Конвенції, через суворість санкції у вигляді звільнення, що призвело до заплямованої репутації, втрати засобів до існування та неможливості повторного працевлаштування на аналогічних посадах. Ibid.

На відміну від цього, справи “Косік та Глазенапп проти Німеччини” демонстрували більш обмежувальний підхід, застосований Судом при оцінці відмови у працевлаштуванні в державному секторі у світлі прав Конвенції. Раніше обидва співробітники проходили випробувальні терміни, і тому їм відмовляли у статусі постійних державних службовців. Зрештою їх звільнили з тимчасової посади. Ці справи відрізнялися від рішення у справі Фогт, оскільки вони стосувалися доступу до посад у державному секторі, на відміну від звільнення з давньої посади, як це було у справі “Фогт проти Німеччини.” Kosiek v Germany (1987) 9 EHRR 328. Див. також Glasenapp v Germany (1986) 9 EHRR 25.

У приватному секторі Суд визнав доречним ухвалити рішення у низці справ щодо звільнення як наслідку висловлення заявником думок, що суперечать інтересам роботодавця. У справі “Де Дієго Нафрія проти Іспанії” ЄСПЛ вжив дисциплінарні заходи як прийнятні відповідно до ст. 10 (2) Конвенції через образливі, серйозні та необґрунтовані звинувачення у порушеннях, висунутих проти директорів Банку Іспанії. De Diego Nafria v Spain App no 46833/99 (ECHR, 14 March 2002). Незгідний Суддя Касадеваль провів паралелі зі справою “Фуентес Бобо проти Іспанії” та зазначив, що обвинувачення аналогічним чином намагалися пролити світло на порушення в поведінці високопоставлених громадських діячів Банку. Крім того, незгодні вказали, що Банк Іспанії як державна установа повинен більшою мірою сприймати критику, а також слід враховувати слабку позицію працівника щодо роботодавця. Див. окрему думку Судді Касадеваля, до якої приєднались Суддя Зупанчич у справі De Diego Nafria v Spain. Так само існує справжній суспільний інтерес до публікації податкової декларації лідера великої корпорації в контексті дебатів щодо прозорості заробітної плати та надмірної винагороди для людей, які керують великими компаніями. Fressoz and Roire v France (1999) 31 EHRR 28. У цих випадках викладаються параметри, коли держава законно сподівається отримати можливість обмежувати свободу вираження поглядів. Особисті напади, що несуть образливий, непомірно безпричинний і непотрібний підтекст, не будуть захищені ст. 10. Aguilera Jimйnez and Others v. Spain App nos 28389/06 and others (ECHR, 8 December 2009), та Palomo Sanchez and Others v. Spain [GC] App nos 28955/06 and others (ECHR, 12 September 2011), в якому Велика Палата посилалася на попереднє рішення у справі Агілера Хіменес і, аналогічним чином, не виявила порушення ст. 10, хоча вона не погодилася з урядом у тому, що справа не мала суспільних інтересів. Натомість вона повторила свою обмежувальну позицію щодо образливих проявів права на свободу вираження поглядів та заявила, що такі серйозні порушення не захищаються статтею 10 Конвенції.

Що стосується інформаторів, Суд ясно дав зрозуміти, що повідомлення про незаконні чи протиправні дії на робочому місці повинні бути захищені. ЄСПЛ встановив шість відповідних вимог, які повинні бути виконані, щоб потрапити в сферу захисту згідно зі ст. 10 Конвенції:

розкриття інформації має відповідати значним суспільним інтересам; Guja v. Moldova App no 14277/04 (ECHR, 12 February 2008).

не повинно бути інших ефективних засобів виправлення правопорушень, які працівник має намір розкрити;

щоб подолати законодавчо встановлене зобов'язання зберігати конфіденційність, інтерес, який може мати громадськість у цій конкретній інформації, має бути значним;

збиток, якщо такий є, заподіяний внаслідок розголошення, не повинен перевищувати зацікавленість громадськості у розкритті інформації;

розкриття інформації не повинно бути мотивоване особисто; Langner v. Germany App no 14464/11 (ECHR, 17 September 2015), в якому Суд встановив, що мотивація базується на особистій ворожнечі, а не на інтересах сприяння змістовній публічній дискусії. і нарешті;

інформатор повинен діяти сумлінно і бути впевненим, що інформація була достовірною і що її розголошення відповідає інтересам суспільства. Heinisch v Germany (2014) 58 EHRR 31, де Суд взяв до уваги вразливість пацієнтів, якими знех-тували, хоча громадськість не зважала на цей факт. Це демонструє вагому аргументацію суспільної зацікавленості у розкритті конфіденційної інформації, що стосується інших питань.

У рішенні 2008 р. Суд одноголосно визнав порушення ст. 10 Конвенції щодо звільнення керівника відділу преси Генеральної прокуратури Молдови після публікації двох листів у газеті, які раніше були надіслані до Генеральної прокуратури. Він визначив, що відсутність законодавчого регулювання щодо повідомлень про порушення працівників, а також продовження правопорушень службовців, виправдовує зовнішнє оприлюднення, здійснене заявником. Guja v. Moldova. У справі “Матуз проти Угорщини” Суд аналогічним чином встановив порушення після звільнення журналіста за публікацію книги, в якій критикується його роботодавець, за нібито цензуру. ЄСПЛ наголосив на ролі журналістів у демократичному суспільстві та їхньому обов'язку заохочувати громадські обговорення. Незважаючи на домовленість про конфіденційність між роботодавцем і працівником, це не могло стримати заявника від передачі ідей та інформації, особливо з огляду на вагу суспільного інтересу в отриманні інформації про ідеї працівника. Matuz v. Hungary App no 73571/10 (ECHR, 21 October 2014). Нарешті, я хотів би згадати справу “Хайніш проти Німеччини,” яка продемонструвала, що принципи, встановлені у справі “Гуджа проти Молдови” стосовно співробітників державного сектору, застосовуються так само до приватного сектору.

II. Права трудящих-мігрантів

Далі я хотів би обговорити, як права трудящих-мігрантів захищаються Конвенцією. Легко згадуються кілька випадків, які можуть продемонструвати здатність Конвенції відстоювати основні права трудящих-мігрантів. Перший випадок - справа “Ранцев проти Кіпру та Росії.” Суд розширив сферу застосування Конвенції, посилаючись на міжнародно-правові норми та принципи м'якого права. Критику щодо розширення сфери застосування ст. 4 Конвенції див.: Jean Allain, “Rantsev v Cyprus and Russia: 'Шє European Court of Human Rights and Trafficking as Slavery,” Human Rights law Review 10(3) (2010): 555. Завдяки цьому він зміг застосовувати Конвенцію “в гармонії з іншими нормами міжнародного права, частиною яких вона є,” Rantsev v Cyprus and Russia (2010) 51 EHRR 1. ефективно допомагаючи виявити ситуацію, що склалася, а саме ситуацію жертви торгівлі людьми, яка померла внаслідок процесуальної неможливості захистити її від небезпек, пов'язаних із торгівлею людьми. Як наслідок, ЄСПЛ зміг одноголосно погодитися з тим, що торгівля людьми, хоч це і не було прямо зазначено, підпадала під дію ст. 4 Конвенції. До цього висновку Суд лише один раз розглядав питання торгівлі людьми в рамках Конвенції, а саме: у справі “Сіліадін проти Франції.” Siliadin v France (2006) 43 EHRR 16. Тут також він спирався на висновки Парламентської Асамблеї, яка вказала, що “сьогоднішні раби - це переважно жінки, і вони працюють, як правило, у приватних домашніх господарствах, починаючи як домашні працівники-мігранти <...>.” Ibid. Крім того, Суд повторив, що, оскільки “Конвенція не визначає терміни сервітуту або `примусової чи обов'язкової праці,' для визначення значення цих понять слід зробити посилання на відповідні міжнародні конвенції в цій галузі <...>.” Ibid.

Справою, яка аналогічним чином визнавала права трудящих-мігрантів, застосовуючи принципи м'якого права, була справа “Чоудхурі та інші проти Греції.” Стрілянина по робочим-мігрантам, які оголосили страйк з метою отримання своєї простроченої заробітної плати на полуничній фермі, і подальше виправдання обвинувачених у національних судах Греції є кричущою і неприйнятною відсутністю захисту для робочих-мігрантів. Більш конкретно Суд встановив вимоги, передбачені ст. 4 Конвенції, яка включала як профілактичні, так і захисні заходи:

Держави повинні, по-перше, взяти на себе відповідальність за створення законодавчої та адміністративної бази, що забезпечує реальний та ефективний захист прав жертв торгівлі людьми. Крім того, внутрішнє імміграційне законодавство держав повинно реагувати на занепокоєння щодо підбурювання, сприяння торгівлі людьми або терпимості до неї <...> за певних обставин держава буде зобов'язана вжити оперативних заходів для захисту реальних або потенційних жертв звернення, що суперечить статті 4. Chowdhury and Others v. Greece App no 21884/15 (ECHR, 30 March 2017).

У справі “Дж. та інші проти Австрії” Суд застосував більш обмежуючий підхід і дійшов висновку, що австрійський уряд не зобов'язаний розслідувати вербування та ймовірну експлуатацію заявників за межами австрійської території. J. and others v. Austria App no 5821612 (ECHR, 17 January 2017). Доходячи такого висновку, Суд посилався на Палермський протокол та Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми, які обмежують юрисдикцію “будь-яким правопорушенням, пов'язаним з торгівлею людьми, вчиненим на їхній власній території, їхнім або проти їхнього громадянина <...>.” Він позитивно оцінив зобов'язання національних органів влади, а саме організацію співбесід зі спеціально навченими поліцейськими та врегулювання перебування заявників в Австрії. Ibid. Дійшов висновку, що “для цілей статті 4 Конвенції надзвичайно важливо, щоб вимоги заявників у цілому сприймалися серйозно і застосовувалася відповідна законодавча база <...>.” Ibid.

Права профспілок

Третім напрямом, що ілюструє включення трудових прав до Конвенції, є колективний захист працівників. Колективний вимір значною мірою спирається на ст. 11 Конвенції, а саме: право на свободу об'єднання. Згідно зі справою Демір та Байкара воно включає “право створювати профспілки та вступати до них (див., як нещодавній авторитет, Тюм Габер Сен та Чинар <...>), заборону угод про закриті магазини (див., наприклад, Сьоренсен та Расмуссен <...>), право профспілки намагатися переконати роботодавця почути, що вона має сказати від імені своїх членів (Вільсон, Національна спілка журналістів та інші <...>).” Demir and Baykara v Turkey (2009) 48 EHRR 54. Див. також Enerji Yapi-Yol Sen v. Turkey App no 68959/01 (ECHR, 21 April 2009). Крім того, невичерпний перелік включає право не вступати до профспілки, Sorensen and Rasmussen v. Denmark App nos 52562/99 and 52620/99 (ECHR, 11 January 2006); контрастує з Ahmed and Others v. United Kingdom App no 22954/93 (ECHR, 2 September 1998), в якому обмеження, передбачене ст. 11 Конвенції, було визнано доцільним для збереження політичного нейтралітету вищих посадових осіб місцевого самоврядування. Отже, абсолютна заборона профспілок не є виправданою згідно зі ст. 11, але можуть застосовуватися обмеження, зокрема, для підтримання політичної неупередженості. і право профспілок “складати свої власні правила та керувати своїми справами.” Associated Society of Locomotive Engineers and Firemen (Aslef) v. United Kingdom App no 11002/05 (ECHR, 27 February 2007).

Колективний аспект прав трудящих стикається з особливо пильним контролем з боку національних і міжнародних судів. Частково це пов'язано з тим, що профспілки здатні чинити значний тиск на роботодавців, що дає їм змогу домагатися змін. У деяких випадках Суд виявив готовність терпіти правопорушення, що підпадають під сферу дії ст. 11, на користь законних обґрунтувань із боку національної влади. Це, зі свого боку, призвело до “збірної солянки.” У практиці Суду проявляються як прогресивні, так і обмежувальні риси, - явище, яке Рорі О'Коннелл охарактеризував як “гойдалки.” Rory O'Connell, “Judges of the World United? Collective Aspects of the Right to Work in Regional Human Rights Systems,” in Buckley and Others, Towards Convergence in International Human Rights Law (Leiden: Brill, 2016), 223. Це призвело до невизначеності щодо належного підходу Суду. Однак з'ясувалося, що ст. 11 застосовується не лише до осіб чи асоціацій, які мають сприятливі чи необразливі погляди, але повинна, аналогічно вимогам, передбаченим ст. 10, також забезпечувати захист особам чи асоціаціям, чиї погляди ображають, шокують або заважають. Redfearn v United Kingdom (2013) 57 EHRR; Vona v. Hungary App no 35943/10 (ECHR, 9 July 2013). Так само держави повинні забезпечити, щоб вітчизняна судова система могла гарантувати реальний та ефективний захист від дискримінації на підставі членства в профспілках. Danilenkov and Others v. Russia App no 67336/01 (ECHR, 30 July 2009). Наприклад, у справі “Даниленков та інші проти Росії” члени профспілки Союзу докерів Росії, які працювали в приватній компанії, провели невдалий страйк і, як наслідок, були звільнені відповідно до структурної реорганізації компанії. Оскільки заявники не змогли розпочати розслідування через національні суди, Суд наголосив на важливості недискримінації на основі членства в профспілці та здатності продовжувати судовий процес. Ibid.

Перш ніж згадувати випадки, що продемонстрували посилення тиску на колективні права профспілок, я хотів би виділити деякі знакові випадки, які здійснили революцію в правах робітників і дали можливість розширити свої можливості більш слабкій стороні робочих відносин.

Основним прикладом прогресивного підходу є справа “Демір та Байкара проти Туреччини.” Президент і член профспілки Тюм Бел Сен безуспішно скаржився на невиконання роботодавцем дворічного колективного договору, оскільки профспілка “не мала права укладати колективні договори відповідно до закону.” Demir and Baykara v Turkey (2009) 48 EHRR 54. За відсутності послідовного, єдиного підходу європейських держав-членів Суд

може і повинен брати до уваги елементи міжнародного права, відмінні від Конвенції, тлумачення таких елементів компетентними органами та практику європейських держав, що відображатиме їхні спільні цінності. Консенсус, який випливає зі спеціалізованих міжнародних документів та практики Договірних Держав, може становити відповідну увагу Суду при тлумаченні ним положення Конвенції в конкретних випадках. Ibid.

ЄСПЛ одноголосно визнав порушення ст. 11 “через втручання у право заявників як муніципальних державних службовців на створення профспілки <...>” та “через скасування із самого початку колективного договору, укладеного профспілкою заявника після колективних переговорів з владою.” Demir and Baykara v Turkey (2009) 48 EHRR 54.

Справа “Демір та Байкара проти Туреччини” мала вирішальний вплив на низку справ, де можна засвідчити, що соціальні права та відповідні підходи міжнародного та порівняльного права ефективно використовувались для прогресу судової практики. Див., серед іншого, N. K. M. v Hungary (2016) 62 EHRR 33; Gall v. Hungary App no 49570/11 (ECHR, 25 June 2013), і R. SZ v. Hungary App no 41838/11 (ECHR, 2 July 2013). По суті, “суд відкрив двері до більш соціального виміру, змінивши свою попередню (дуже обмежувальну) практику.” Filip Dorssemont, Klaus Lorcher, and Isabelle Schomann, TheEuropean Convention on Human Rights and the Employment relation (London: Bloomsbury Publishing, 2013), 418. Цей розширений обсяг, розроблений згідно з судовою практикою щодо прав профспілок, призводить до горизонтальних, а також вертикальних наслідків, “що має наслідки для національних судів у справах, пов'язаних з обмеженням права на страйк через принцип пропорційності.” Julia Lopez, Collective Bargaining and Collective Action: Labour Agency (London: Bloomsbury Publishing, 2019), 47. Для подальших коментарів щодо впливу рішення в Demir and Baykara, див. Keith Ewing and John Hendy, “The Dramatic Implications of Demir and Baykara,” Industrial Law Journal 39(1) (2010): 41. Вони стверджують, що “це рішення, при якому соціальні та економічні права постійно поєднуються з громадянськими та політичними правами, в процесі, який потенційно є нічим іншим, як соціалізацією цивільних та політичних прав;” та Charles Barrow, “Demir and Baykara v Turkey: Breathing Life into Article 11,” European Human Rights Law Review (2010): 419. Відповідно до цього широкого тлумачення прав профспілок згідно з правами Конвенції та визнаючи життєво важливе значення колективних трудових прав, Суд визнав порушення ст. 11 Конвенції у справі “Хорватський медичний синдикат проти Хорватії,” зазначивши, що “за відсутності будь-яких виняткових обставин, Суду важко визнати, що дотримання принципу паритетності в колективних переговорах є законною метою <...>, яка може виправдати позбавлення профспілки на три роки та вісім місяців найпотужнішого інструменту захисту професійних інтересів її членів.” Hrvatski Lijecnicki Sindikat v. Croatia App no 36701/09 (ECHR, 27 November 2014).