Індивідуальний габітус людини в умовах місцевого самоврядування: роль індивідуальної соціалізації і індивідуальної правової соціалізації у його становленні й розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуальний габітус людини в умовах місцевого самоврядування: роль індивідуальної соціалізації і індивідуальної правової соціалізації у його становленні й розвитку

Олександр Олександрович Боярський, кандидат юридичних наук, докторант Інституту законодавства Верховної Ради України, суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

Резюме

Стаття присвячена дослідженню ролі індивідуальної соціалізації і індивідуальної правової соціалізації у становленні й розвитку індивідуального габітусу людини в умовах місцевого самоврядування. Автор намагається довести, що індивідуальна соціалізація і індивідуальна правова соціалізація відіграють основоположну роль в становленні й розвитку індивідуального габітусу людини в умовах місцевого самоврядування, тобто, на локальному рівні соціуму (просторовий критерій) в територіальній локальній спільноті (територіальній громаді) (суб'єктний критерій) в умовах повсякденності (становий критерій), де фактично реалізується життєвий цикл людини.

Ключові слова: людина (особистість), габітус людини, територіальна громада, місцеве самоврядування, соціалізація, правова соціалізація.

Резюме

Боярский А.А.

Статья посвящена исследованию роли индивидуальной социализации и индивидуальной правовой социализации в становлении и развитии индивидуального габитуса человека в условиях местного самоуправления. Автор старается доказать, что индивидуальная социализация и индивидуальная правовая социализация играют основополагающую роль в становлении и развитии индивидуального габитуса человека в условиях местного самоуправления, то есть, на локальном уровне социума (пространственный критерий) в территориальном локальном сообществе (территориальной громаде) (субъектный критерий) в условиях повседневности (критерий состояния), там, где фактически реализуется жизненный цикл человека.

Ключевые слова: человек (личность), габитус человека, территориальная громада, местное самоуправление, социализация, правовая социализация.

Summary

Olexander Boyarsky

The article is devoted to the study of the role of individual socialization and individual legal socialization in the formation and development of individual human habit in the conditions of local self-government.

The author tries to prove that individual socialization and individual legal socialization play a fundamental role in the formation and development of individual human habit in terms of local self-government - that is, at the local level of society (spatial criterion) in the territorial community (territorial community). in the conditions of everyday life (class criterion) where the human life cycle is actually realized.

It is proved that in the process of individual and, in general, collective socialization, their important parametric features are manifested, which concern: a) the social space where they take place; b) places where they occur; c) organizational and organizational and legal conditions under which they occur; c) the state in which socialization processes take place; d) the functional for which the above processes of socialization take place; e) the basic foundations on which the above processes of socialization; f) the boundaries of the system of power, where the above processes of socialization; g) the circle of immanent partners of public power in the above processes of socialization; h) the final result of the above processes of socialization.

It is argued that the consideration of the phenomenologies of general socialization and legal socialization in different qualitative states and in the contextualization of the formation of human habit, allows us to assert the existence of a stable logical sequential systemic connection between them.

The author's systematic analysis of the phenomenologies of general socialization and legal socialization in the contextualization and formation of human habit allows to build a procedural chain that clearly reflects the relationship of these phenomena with the conditions of their formation and implementation - so, in his opinion, such a chain can be reflected : “Man” - “territorial community” - “local selfgovernment” - “state of everyday life” - “general individual (group, collective) socialization” - “legal socialization” - “human habit”.

Key words: person (personality), human habitus, territorial community, local self-government, socialization, legal socialization.

правовий соціалізація індивідуальний габітус

Постановка проблеми

Становлення і розвиток в України системи локальної демократії, що в основному базується на існування і функціонуванні інституту місцевого самоврядування (далі - МСВ), що одночасно виступає інститутом публічної влади - публічної самоврядної (муніципальної)¹ (див. ст. 5 Конституції України²) та організаційно-нормативною основою самоорганізації жителів відповідних територій держави, що об'єднані в локальні територіальні людські спільноти - територіальні громади (далі - ТГ) (ст. 140 Конституції України), має революційне значення не тільки для становлення, розвитку й удосконалення демократичної правової державності, а й для розвитку системи становлення, розвитку, реалізації, охорони, захисту, гарантування прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, що здійснюються на локальному рівні функціонування соціуму.

Наведений організаційний процес, що має суттєві екзистенційно-діяльнісну основу і нормативні засади, володіє і характеризується низкою властивостей, що мають методологічний потенціал та ознаку контекстуалізації, враховуючи насамперед генетичний взаємний зв'язок його складових, з яких, на нашу думку, необхідно звернути особливу увагу на наступне:

- на локальному рівні функціонування соціуму людина здійснює свій життєвий цикл;

- отже, такий цикл здійснюється: а) в контексті заданих локальних умов - в умовах МСВ; б) в контексті локального статусу - як житель-член ТГ; в) організаційно - в процесі формування і функціонування органів МСВ (далі - ОМСВ); г) просторово - в рамках території, на якій функціонує ТГ; ґ) з урахуванням філософського стану - в умовах повсякденності; д) в контексті правового статусу - конституційно-правовий статус людини і громадянина;

- звідси, МСВ та фактично його простір³,⁴ виступають природною сферою існування людини, що забезпечує становлення системи її комунікативної взаємодії з іншими членами ТГ - жителями відповідної території (адміністративно-територіальної одиниці чи їх сукупності) держави;

- ТГ є соціальним субстратом, в якому людина, в процесі своєї життєдіяльності, тобто в процесі здійснення свого життєвого циклу, продукує відповідні інтенції, устремління, потреби, інтереси, атитюди екзистенційної властивості та реалізація яких стає можливою тільки в процесі міжіндивідуального, індивідуально-групового, колективного існування людини в локальній територіальній людській спільноті;

- людина (житель) - член ТГ, продукуючи такі інтенції, устремління, потреби, інтереси, атитюди (у загальному вигляді - інтереси), що є відповідним «дратівливим» фактором для оточуючого людського середовища, повинна співвіднести їх з інтересами інших членів ТГ - для зняття їх антагоністичного заряду, з метою їх упорядкування, унормування з протилежними або посилення з аналогічними інтересами інших членів ТГ, для виникнення можливостей їх реалізації в умовах колективного співіснування в межах ТГ;

- такі вміння з співвіднесення своїх інтересів з інтересами інших членів ТГ людина набуває в процесі комунікативної взаємодіє з іншими членами локального соціуму - членами ТГ, результатом чого стає формування нею у себе за рахунок індивідуального осмислення, - спочатку стохастичного, а потім і системного, - комплексу відповідних знань, умінь, навичок про локальний соціум, його інституції, порядок відносин, що там існує, основи його існування, функціонування, досягнення індивідуального, групового і колективного безпекового стану в його межах, порядок і засоби існування в ньому тощо, тобто, за рахунок процесу, що називається індивідуальною соціалізацією;

- людина (житель) - член ТГ, продукуючи такі інтенції, устремління, потреби, інтереси, атитюди (у загальному вигляді - інтереси), реалізує їх через відповідні права і свободи (муніципальні права і свободи) людини і громадянина, що базуються на її відповідному конституційно-правовому статусі, що надається державою та фактично і реально реалізується на рівні МСВ в межах ТГ і в умовах повсякденності⁵;

- відповідні права і свободи людини і громадянина, які базуються на її відповідному конституційно-правовому статусі, що надається державою та фактично і реально реалізується на рівні МСВ в межах ТГ і в умовах повсякденності, - знаходять свою реалізацію через виконання відповідних соціальних практик в процесі комунікативної взаємодії з іншими членами ТГ та органами публічної влади - наведені практики осмислені, усвідомлені й засвоєні людиною в результаті її соціалізації в локальному соціумі (ТГ);

- результатом такої соціалізації виступає формування у людини індивідуального габітусу (habit's) - як соціально обумовленої скерованості людини діяти певним чином, праксеологічної схеми, тобто схеми, яка керує та організовує практики (саме тут проявляються уміння і навички людини. - Авт.), - отже, габітус виступає як сукупність набутих схем сприйняття, думок та дій, які функціонують у якості структуруючих структур, тобто таких, які організують практики та їх сприйняття⁶;

- можна констатувати, що між наведеними вище соціальними інститутами та факторами виникає відповідний зв'язок, який можна відобразити у вигляді відповідного процесуального ланцюжка, а саме: «людина» - «життєвий цикл людини» - «стан повсякденності» - «територіальна громада» - «місцеве самоврядування» - «інтенції, устремління, потреби, інтереси, атитюди (у загальному вигляді - інтереси) людини, що вона продукує в ТГ» - «комунікативна взаємодія в межах ТГ» - «індивідуальна соціалізація» - «габітус людини».

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблематика соціалізації у всіх її рівнях здійснюється головним чином в соціології, соціальній психології та соціальній філософії. Разом з тим наведена проблематика в контексті формування, розвитку і вдосконалення правової соціалізації дедалі все більше стає об'єктом вивчення правової науки.

Треба наголосити на тому, що доктринально-теоретичний дискурс і дослідження соціалізації мають досить значну історію. Насамперед поява поняття «соціалізація» було пов'язане з виникненням соціології як науки і визнанням людини як істоти соціальної. У наведеному контексті основоположник соціології О. Конт стверджував, що суспільство - це соціальний організм, якому притаманні розвиток і вдосконалення, узгодженість, гармонія, консенсус, тобто динамічні і статичні характеристики. Причому консенсус у соціальній статиці існує як принцип рівноваги, а в соціальній динаміці він втілюється в природній установці на співпрацю, в солідаризм, що фактично вбачається у становленні інтерсуб'єктивності в рамках локального соціуму - ТГ.

Більш того, хоча О. Конт і підкреслює стихійний, спонтанний характер соціального, однак коли йдеться про розвиток суспільства, то тут об'єктивно починають домінувати розумові та моральні установки, і саме локальне суспільство (ТГ) виступає як органічне ціле, всі частини якого є взаємопов'язаними і можуть бути зрозумілими тільки в системній і комплексній єдності. Причому треба мати на увазі, що тут має місце не заздалегідь узгоджена дія частин, а саме незліченні впливи один на одного (в рамках комунікативної взаємодії), з яких і складається стійка взаємозалежність людей-жителів і одночасно членів локального соціуму - отже, виникає «консенсус» і солідарність. Звідси, дослідження принципів, які визначають структуру суспільства, що забезпечують гармонію і порядок в такій людській спільноті, нерозривно пов'язане у О. Конта із соціальною політикою, яка фактично формує, артикулює, закріплює, нормативно легалізує і функціонально реалізовує ці принципи. Цей дослідник розглядав насамперед суспільні інститути (сім'я, держава, релігія) з точки зору їх особливих суспільних функцій, їх ролі, що скерована на соціальну інтеграцію та синергетичну взаємодію, що проявляються в процесі комунікативних відносин. Найбільш тісним взаємозв'язком елементів, що забезпечує перетворення консенсусу в гармонію, тобто, в узгоджену дію, по О. Конту, характеризується родина. Вона являє собою «початок суспільства», дійсний елемент соціального пристрою, «справжню соціальну одиницю», «клітинку соціальності». Саме в родині здійснюється первинна соціалізація людини, вона набуває якості, необхідної для її успішного служіння людству, зживає природний індивідуалізм, засвоює елементи та переваги групової взаємодії і колективізму, навчаючись «жити для інших». Отже, в процесі соціалізації набувається знання соціальних практик щодо різних життєвих обставин та виникає габітус людини. З одного боку, родинне життя - це «вічна школа» громадянськості та її зразок, а з другого, - чудовий приклад для засвоєння і втілення таких відносин на рівні інших соціальних асоціацій - груп і колективів, включаючи й територіальні спільноти.

Саме соціальний контекст феноменології соціалізації отримав суттєве усвідомлення та всіляку підтримку в працях К. Маркса. Своєю чергою, психологічна теорія Л. Петражицького сприяла виникненню якісно нового погляду на сутність людини, її ставлення до суспільства, насамперед, локального, - тобто того, де вона здійснює свій життєвий цикл та соціальні практики. Серед вчених, що належать до цього напряму, необхідно назвати Л. Уорда, Ф. Гіддінгса, Т. Парсонса, Г. Тарда, Джеймса і З. Фрейда.

Термін «соціалізація» у вітчизняній соціологічній науці з'явився насамперед у педагогіці - він був вперше застосований В.П. Каптєрєвим, роботи якого було присвячено соціальній обумовленості виховання, і став провідним у теорії соціального виховання.

З 60-х рр. XX ст. у радянську наукову літературу почали проникати елементи західних концепцій соціалізації, які послужили поштовхом до об'єктивного аналізу проблеми соціалізації особистості у радянській філософії, соціології і соціальній психології. До цього долучалися відомі вчені Б.Г. Ананьєв, Г.М. Андреєва, П.С. Лебедєв, Б.Ф. Паригін та ін. Особливий внесок вони зробили у міждисциплінарне дослідження людського «Я» і встановлення залежності змісту соціалізації від змінених умов. Наприкінці 80-х - початку 90-х рр. XX ст. поняття «соціалізація» і пов'язана з ним проблематика набули особливої актуальності й висвітлені в роботах І. Кона, А. Мудрика, В. Сластьоніна, А. Міщенко, Е. Шиянова, В. Смирнова. Новий розвиток вони отримали в працях дослідників Н. Голованової, М. Гуліної, І. Звєрєвої, А. Капської, В. Крисько, І. Липського, М. Лукашевича, Г. Лактіонової, Л. Мардахаєва, С. Пальчевського, М. Плоткіна, М. Туленкова, Є. Щуркової та ін. В основу їх наукових розробок покладено об'єктивне розуміння вивчення різновекторних впливів соціуму на особистість, що піддаються врахуванню, і дослідження активності індивідів різного віку та різної статі у процесі соціалізації.

Разом із тим необхідно зазначити, що наведеними науковцями фактично не досліджувалась роль індивідуальної соціалізації і індивідуальної правової соціалізації людини в умовах місцевого самоврядування у межах територіальної громади в філософському стані повсякденності у становленні й розвитку її індивідуального габітусу

Отже, метою цієї статті є дослідження феноменології індивідуальної соціалізації та індивідуальної правової соціалізації людини у становленні і розвитку її індивідуального габітусу, що проходить в умовах місцевого самоврядування, здійснюється в межах територіальної громади та реалізується в філософському стані повсякденності.

Викладення основного матеріалу

Для досягнення мети дослідження, що проводиться, об'єктивно необхідним виступає аналіз різних теоретичних підходів до розуміння суті соціалізації людини, який крім того, що дає змогу виокремити з них найвідоміші й поширені, зокрема такі, як: особистого контролю, соціальної ідентичності, міжособистісного спілкування, адаптивну, рольову, критичну, когнітивну, інкультурації, соціального научіння, психодинамічну та інші, які пропонують відповідні моделі соціалізації і соціальної поведінки особистості, дає уявлення про технологічну складову цього вельми важливого й суперечливого процесу.

На наш погляд, усі наведені теорії містять в собі раціональне зерно, але найбільш наближеними до соціальної практики людини в локальному соціумі є такі, що зачіпають психологічні аспекти сучасного соціального становлення особистості.

Так, наприклад, згідно з психодинамічною теорії особистості та її моделі особистого контролю витоки профільного концепту лежать у теорії психоаналізу З. Фрейда⁷, який поведінку людини, її соціальну активність в процесі життєдіяльності пояснює проявами енергії інстинктів двох основних груп: інстинктів життя і смерті. При цьому найсуттєвішими для розвитку особистості він вважав сексуальні інстинкти. Щодо іншої групи - інстинктів смерті - він зазначав, що вони знаходяться в основі всіх проявів жорстокості, агресії, самовбивств і вбивств. Причому, акцентуючи увагу на таких інстинктах, він виокремлював чотири характеристики: джерело, мету, об'єкт і стимул. Отже, на його думку, більшість соціально-психологічних феноменів можна зрозуміти у контексті зміщення двох первинних інстинктів: сексуального і агресивного. Наприклад, досліджуючи процес соціалізації дитини, його можна частково пояснити у вигляді результату поступового зміщення сексуальної потреби від одного об'єкта до іншого (диверсифікація потреб), відповідно до того, як вимагають батьки і суспільство.

Звідси, не маючи можливості отримувати задоволення тепер і безпосередньо, люди навчились зміщувати свою інстинктивну енергію на інших людей, інші предмети й іншу діяльність. Отже, саме так, як вважає З. Фрейд, виникають політичні, релігійні, економічні й інші інститути соціалізації, тобто настає структуризація цього процесу згідно з пануючими в локальному соціумі інтересами та атитюдами, та його профілізація і спеціалізація, що в підсумку дає уяву, осмислення, усвідомлення та прояв феноменології загальної соціалізації.

Крім того, згідно з психоаналітичною теорією в процесі соціалізації у людини, залежно від того, звідки виникає для неї загроза, виявляються три типи тривоги: реалістична, невротична, моральна. Для захисту від цих типів тривоги вона включає захисні механізми, такі як: витіснення (видалення із свідомості тих думок і почуттів, які викликають страждання), проєкція (приписування, перекладання своєї провини на інших), заміщення (переадресування своїх інстинктів із загрозливішого, сильнішого суб'єкта чи об'єкта на слабший чи менший. Наприклад, у ситуаціях, коли дітей карають батьки, свою злість і образу вони переносять на менших братів чи сестер), раціоналізація (викривлення реальності з метою захисту самооцінки, використання хибної аргументації з метою свого виправдування), реактивні утворення (зворотні дії і реакції, особливо у контексті соціально схвалюваної поведінки на противагу тим, що викликають осуд), регресія (повернення до дитячих моделей поведінки), сублімація (виявлення інстинктів через соціально прийнятні думки і дії з метою адаптації до ситуації і її вимог), заперечення (заперечення реальності травмуючої ситуації. Наприклад, коли відмовляються повірити у смерть близьких)⁸.

Треба наголосити на тому, що нас у процесі дослідження наведених складних процесів індивідуальної, а загалом і колективної соціалізації (грубо говорячи, в процесах «обкатки» і випробування людини соціальними обставинами. - Авт.) цікавлять інші параметральні ознаки, а саме:

а) соціальний простір де вони відбуваються - локальна територіальна людська спільнота (ТГ);

б) місце де вони відбуваються - соціальні структури локального соціуму (ТГ), починаючи від родини і закінчуючи асоціаціями людей на різних рівнях локального соціуму - групи (базуються на «дереві» індивідуальних контактів людини), мікроколективи (родина, трудові колективи), мезоколективи (громадські об'єднання), макроколектив (сама ТГ);

в) організаційні та організаційно-правові умови за яких вони відбуваються - сфера МСВ, тобто сфера самоорганізації жителів-членів ТГ, що легалізована на конституційному рівні (див. ст. 140 Конституції України) і охоплює цих суб'єктів та діяльність представницьких і виконавчих ОМСВ, що безпосередньо або опосередковано (через демократичні призначення) формуються самими членами ТГ, виступають від їх імені та діють в їх інтересах;

г) стан, в якому відбуваються процеси соціалізації - стан повсякденності, що характеризує ординарні умови існування і функціонування державності та існування й стабільного функціонування ТГ;

ґ) функціонал, за якого відбуваються наведені процеси соціалізації - система комунікативної взаємодії в межах ТГ, що базується на міжіндивідуальній, груповій, колективній взаємодії жителів-членів ТГ, а також членів ТГ і органів публічної влади, що функціонують на локальному рівні (переважно ОМСВ або органи виконавчої влади на місцях);

д) засадничі основи, за яких відбуваються наведені процеси соціалізації - на засадах індивідуального підходу, колективної взаємодії, на засадах самоорганізації та корекції поведінки, що базується на принципі інтерсуб'єктивності;

е) в межах якої системи влади відбуваються наведені процеси соціалізації - зазвичай, в умовах функціонування системи публічної влади, - причому, в цьому випадку публічна державна влада створює відповідні умови для організації та реалізації цього процесу, а публічна самоврядна (муніципальна) влада створює безпосередні умови для формування, прояву, продукування людиною системи екзистенційних інтересів, що лежать в основі індивідуальної соціалізації та скеровані на засвоєння нею якомога більшої кількості соціальних практик, що є необхідними для вирішення людиною системного комплексу життєвий ситуацій, що виникають в процесі її життєдіяльності в ТГ;

є) хто є іманентним партнером публічної влади в наведених процесах соціалізації - таким партнером виступає громадянське суспільство та його інституції, а публічна влада, особливо публічна самоврядна (муніципальна) влада в особі ОМСВ, відіграє найважливішу роль у процесах сприяння щодо формування, функціонування, розвитку і вдосконалення інституційної структури громадянського суспільства ⁹,¹⁰,¹¹;

ж) що виступає підсумковим результатом наведених процесів соціалізації - таким результатом індивідуальної соціалізації людини виступає набуття нею габітусу - стану, в основі якого лежить наявність відповідних схем її поведінки, тобто соціальних практик, які вона застосовує у належних життєвих обставинах.

Отже, вважаємо за необхідне зазначити, що розглядаючи будь-які теорії соціалізації, ми можемо визначити наявність наведених параметрів, які підтверджує роль індивідуальної соціалізації людини у становленні й розвитку її індивідуального габітусу, що відбувається в умовах МСВ, у межах ТГ та в філософському стані повсякденності.

Наведені висновки посилюють і додатково аргументують положення З. Фрейда щодо природи людини. Не зважаючи на те, що в його доктринально-теоретичній системі відсутні такі поняття, як свобода вибору, особиста відповідальність, воля, самовизначення людини, і він вважав, що люди в принципі не є здатними обирати між альтернативними варіантами поведінки і вчинків, бо вони фактично не тримають під контролем хід подій свого життя, він все ж був переконаний, що: тип характеру людини утворюється в ранньому дитинстві; люди живуть у суб'єктивному світі почуттів, емоцій, відчуттів і смислів; вони не вибудовують свою поведінку усвідомлено; мотивами поведінки є бажання зняти неприємну напругу; унікальність індивідів обумовлена зовнішніми реаліями; розвиток особистості відбувається під впливом оточуючого її середовища, особливо його протиріч; розуміння людини можливе тільки за умови її цілісного вивчення; поведінку неможливо зрозуміти поза контекстом динамічної взаємодії трьох структур психічного життя - «ід» (успадковане, чуттєве), «его» (психічна активність з метою ефективної взаємодії із суспільством), супер «его» (морально- етичні утворення, інтеріорізована система соціальних норм і стандартів поведінки¹², тобто, така система, що пов'язана з формуванням розумових дій і внутрішнього плану свідомості через засвоєння індивідуумом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування¹³.

Отже, у досліджуваному нами контексті йдеться про здійснення людиною свого життєвого циклу, в процесі якого під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів у межах локального соціуму людина в результаті комунікативної взаємодії, входячи в її багаторівневу, багатооб'єкту та багатосуб'єктну системну структуру, потрапляючи у фундаментальні простори станів, включаючи її рольові позиції, та смислів, що містять її усвідомлення конкретних явищ, дій, поведінкових настанов, причому як індивідуальних, так і групових, і колективних, тощо, набуває відповідний життєвий досвід через формування відповідних зразків соціальної поведінки (принципів, схем, стандартів саме соціальної практики), як реакції на виникнення відповідних питань екзистенційного та повсякденного значення.

Навіть якщо узяти психосоціальну теорію особистості і модель соціальної ідентичності особистості, що запропонована прибічниками психоаналітичної концепції для ідентифікації соціалізації, то взаємозв'язок між психосоціальним впливом локального соціуму на людину (особистість) та телеологічною домінантою визначення соціальної ідентичності особистості набуває своєї аргументованості тільки завдяки його дослідженню крізь призму визначених нами локально-територіальних та суб'єктно-об'єктних характеристик.

Автор психосоціальної теорії особистості, як і автор термінів та терміносистем, що її пояснюють - Е. Еріксон, яскравий представник его-психології. Він вважав, що, по-перше, розвиток особистості відбувається протягом усього життя людини (у нашому розумінні - упродовж здійснення нею свого життєвого циклу в межах локального соціуму. - Авт.); по-друге, що соціальна ідентичність - це особлива особистісна структура, яка визначається уявленнями людини про саму себе одночасно на трьох планах: соматичному, особистісному і соціальному (у нашому розумінні - це виконання людиною в рамках соціалізації різних рольових позицій, що обумовлюють здійснення відповідних поведінкових настанов, які мають відповідні наслідки для внутрішнього світу людини, її особистісних почуттів та відповідним чином оцінюються суспільством, що її оточує. - Авт.); по-третє, така соціальна ідентичність усвідомлюється і переживається людиною як її внутрішня потреба належати до певного соціального середовища і певної соціальної групи людей, уникати самотності та зберігати при цьому свою неповторність (у нашому розумінні - це усвідомлення і набуття людиною інтерсуб'єктивності через її індивідуальну соціалізацію, а також визнання своєї приналежності до локальної людської спільноти (ТГ) з метою участі у подальшій колективній комунікативній взаємодії, скерованої на визнання її індивідуальних якостей. - Авт.).

На думку Е. Еріксона, саме становлення соціальної ідентичності є пріоритетним і найважливішим завданням соціалізації та виховання, а у функціонально-технологічному розумінні і є власне процесом перетворення життєвого досвіду на індивідуальне «Я». Тому такий розвиток відбувається протягом усього життя, відповідно до вікових стадій та криз, і визначається своєрідною єдністю й протиріччям соціальної і персональної складових його соціальної ідентичності - тобто протягом усього життєвого циклу людини, в процесі виконання всіх її можливих рольових позицій, з набуттям її життєвого досвіду на базі соціалізації, що є результатом комунікативної взаємодії з іншими членами локального соціуму - членами ТГ. Це підтверджується аргументацією Е. Еріксона стосовно того, що кризи вирішуються шляхом вибору, наслідком якого є зміна соціальних ролей і позицій, переосмислення ставлення до себе й інших, збагачення новим позитивним соціальним досвідом, адаптацією у соціумі¹⁴.

При цьому аналіз соціалізації наведеного автора можна простежити на прикладі опису відмінностей із застосуванням феноменології логічного засобу розділення - дихотомії або логічного прийому «тезис - антитезис» у його прямих або опосередкованих розуміннях - в особливостях восьми стадій психосоціального розвитку, що, по-перше, відбуваються в локальному соціумі на різних стадіях життєвого циклу людини в процесі самої соціалізації і, по-друге, разом із тим виступають результатами такого процесу, а саме:

- маляцтво: базальна довіра - базальна недовіра;

- раннє дитинство: автономія - сором і сумнів;

- вік гри: ініціатива - провина;

- шкільний вік: працелюбність - відчуття неповноцінності;

- юність: его-ідентичність - рольове змішування;

- рання зрілість: інтимність - ізоляція;

- середня зрілість: продуктивність - інертність;

- пізня зрілість: его-інтеграція - відчай.

Досить інтересними в контексті дослідження, що проводиться, уявляються положення Е. Еріксона щодо природи людини, які відрізняються від настанов З. Фрейда. До них належать такі:

- свобода - це детермінізм, бо поведінка людини завжди детермінована, але тільки індивід сам несе відповідальність за свої успіхи і невдачі;

- раціональність - ірраціональність - рішення цієї альтернативи полягає в тому, що люди чинять розсудливо;

- холізм - елементалізм - змістовне навантаження цієї альтернативи полягає в тому, що люди завжди діють у рамках матриці найскладніших особистісних, культурних та історичних впливів;

- конституціоналізм - інвайроменталізм - ця дилема вирішується через те, що розвиток особистості зумовлений факторами батьківського виховання, культури й історії;

- мінливість - незмінність - вирішення цього протиріччя полягає в тому, що людина (особистість) постійно еволюціонує і справляється з проблемами, які постають перед нею на кожній стадії розвитку (в процесі здійснення нею свого життєвого циклу. - Авт.);

- суб'єктивність - об'єктивність - суб'єктивні переживання людини розкриваються через довіру, недовіру, надію; здатність долати психосоціальні кризи (а вони завжди мають індивідуальний перебіг) залежить від попереднього досвіду їх подолання; психосоціальні стадії і кризи завжди об'єктивно детерміновані;

- гомеостаз - гетеростаз - успішно долаючи кризи людина зростає як особистість і розширює свої можливості;

- пізнавальність - непізнавальність - отже, пізнавальність природи людської особистості ґрунтується на концепції життєвого циклу¹⁵.

Наведені альтернативи, щодо визначення природи людини, є реальними і зрозумілими, екзистенційно, гносеологічно, праксеологічно, аксіологічно, наративно, конотаційно і контекстуально обґрунтованими і підтвердженими з позицій вище наведених нами параметрів, що підтверджують роль індивідуальної соціалізації людини у становленні й розвитку її індивідуального габітусу, що відбувається в умовах МСВ, у межах ТГ та в філософському стані повсякденності. Додатковою аргументацією на їх підтвердження є те, що сам Е. Еріксон перевіряв свої ідеї у дослідженнях щодо ігрової поведінки дітей, соціальної поведінки підлітків, проблем ідентичності у темношкірої молоді, нонконформізму в юності, тобто проводив дослідження людей у різних їх іпостасях в процесі формування і здійснення ними життєвого циклу в умовах самоорганізації на локальному рівні функціонування соціуму (в межах ТГ).

Розглядаючи важливу роль правової соціалізації в становленні габітусу людини в локальному соціумі, треба акцентувати увагу на її оцінюючому, якісному характері. Під правовою соціалізацією в теорії права, зазвичай, розуміється двосторонній процес взаємодії особи і суспільства, в якому особа оволодіває системою настанов і оцінювальних орієнтацій як стандартів правомірної поведінки, умінням визначати своє місце в суспільстві та зворотно впливати на формування правових цінностей суспільства¹⁶.

Авторка цієї доктринальної позиції О.Ф. Скакун вважає, що ознаками правової соціалізації виступають наступні:

1) вона є складовою частиною загальної індивідуальної культурної соціалізації, що залучає особу до універсального соціокультурного досвіду (підпорядковано-інтегративний критерій. - Авт.);

2) вона є двостороннім процесом взаємодії особи і суспільства (на відміну від правового виховання, де соціальне середовище впливає на людину) (колабораційний критерій. - Авт.);

3) вона спирається на правову спадщину попередників і правовий досвід (юридичну практику) сучасників (доктринально-юридичний критерій. - Авт.);

4) вона виражається в здобутті знань про правила законослухняної поведінки та в умінні здійснювати правові настанови в її межах (інтелектуально-діяльнісний критерій. - Авт.);

5) вона виявляється в умінні бути активним учасником правовідносин та визначати їх значущість для себе (інтелектуально-індивідуальний критерій. - Авт.);

6) вона відбувається під впливом не лише цілеспрямованих чинників (як у правовому вихованні), а й у стихійних, спонтанних (стохастично-упорядкований критерій. - Авт.)¹⁷.

Разом з тим наведені вище критеріальні ознаки правової соціалізації, особливо в контексті нашого дослідження, що проводиться, характеризуються відповідною неповнотою, що не дає можливості глибокого усвідомлення і розуміння цього процесу. Тому ми вважаємо, що:

- по-перше, правова соціалізація, як органічна та іманентна частина загальної соціалізації, у просторовому розумінні здійснюється в межах локального соціуму - локальної людської спільноти (ТГ) (соціально- локальний просторовий критерій. - Авт.);

- по-друге, правова соціалізація, як органічна та іманентна частина загальної соціалізації, у територіальному розумінні здійснюється на території відповідної держави, де існує та функціонує локальна людська територіальна спільнота (ТГ) та ОМСВ, що нею сформовано (територіально-локальний критерій. - Авт.);

- по-третє, правова соціалізація, як органічна та іманентна частина загальної соціалізації, у темпоральному розумінні здійснюється протягом усього життя людини-члена ТГ, тобто упродовж здійснення нею свого життєвого циклу (темпорально-екзистенційний критерій. - Авт.);

- по-четверте, правова соціалізація, як органічна та іманентна частина загальної соціалізації, у об'єктному розумінні торкається відповідних поведінкових настанов нормативної властивості, що регламентують і регулюють найбільш важливі відносини, які виникають між людиною, соціумом і державою (об'єктно-нормативний критерій. - Авт.);

- по-п'яте, правова соціалізація, як органічна та іманентна частина загальної соціалізації, та її складові процеси у суб'єктному розумінні розповсюджуються на всіх фізичних осіб, що законно знаходяться як на території всієї держави, так і одночасно, на території, де існує і функціонує локальна територіальна людська спільнота (ТГ) (суб'єктно-неперсоніфікований критерій. - Авт.);

- по-шосте, правова соціалізація, як органічна та іманентна частина загальної соціалізації, та її складові процеси у статусному розумінні виникають, формуються, здійснюються, розповсюджуються в умовах існування ординарних та екстраординарних аспектів функціонування державності (статусний-публічний критерій. - Авт.);

- по-сьоме, важливе значення у реалізації правової соціалізації, як органічної та іманентної частини загальної соціалізації, відіграють ОМСВ, що сформовані ТГ, виступають від її імені та діяльність яких скерована на реалізацію їх багатосторонніх інтересів (публічно-самоврядний критерій. - Авт.);

- по-восьме, важливе значення у реалізації правової соціалізації, як органічної та іманентної частини загальної соціалізації, відіграють інституції громадянського суспільства, що, з одного боку, допомагають жителям-членам ТГ реалізовувати їх численні інтереси, а з іншого, - ідентифікувати та розмежовувати свої інтереси та свої права, свободи і обов'язки, що трансформують такі інтереси у зобов'язання перед своєю патримоніальною державою або державою їх постійного перебування (інституційно-саморегулятивний критерій. - Авт.);

- по-дев'яте, правова соціалізація, як органічна та іманентна частина загальної соціалізації, в особис- тісному розумінні впливає на людину через формування та дію відповідних нормативно-діяльнісних настанов, завдяки реалізації яких виникають, формуються і реалізуються конкретні нормативно-діяльнісні форми індивідуальної поведінки, що скеровані на більш якісне, оптимальне й ефективне супроводження і забезпечення комунікативної взаємодії жителів-членів ТГ в контекстуалізації реалізації ними прав, свобод і обов'язків людини і громадянина (індивідуально-поведінковий критерій. - Авт.);

- по-десяте, правова соціалізація, як органічна та іманентна частина загальної соціалізації, в облігатор- ному розумінні формує, закріплює і накладає на людину-члена ТГ відповідні зобов'язання нормативного характеру у вигляді стереотипних правил поведінки щодо найбільш важливих для всього локального соціуму і держави соціальних відносин, які зазвичай проявляються і реалізуються нею в процесі використання прав, свобод і обов'язків людини і громадянина (індивідуально-облігаторний критерій. - Авт.).

Обґрунтовано вважаємо, що наведені критерії не тільки будуть сприяти більш глибокому осмисленню і розумінню ролі, по-перше, самої правової соціалізації, як органічної складової та іманентної частини загальної соціалізації в становленні габітусу людини через запозичення, осмислення, реалізацію соціальних, в тому числі і правових практик, та виникнення загальних нормативно-правових настанов щодо їх реалізації; по-друге, самої правової соціалізації як соціального і правового феноменів, що ведуть до активізації, оптимізації та прискорення процесів формування такого габітусу, завдяки потенційному нормативно-поведінковому навантаженню самої правової соціалізації.

Отже, розглядаючи роль феноменології індивідуальної соціалізації і індивідуальної правової соціалізації людини у становленні й розвитку її індивідуального габітусу, що проходить в умовах МСВ, здійснюється в межах ТГ та реалізується в філософському стані повсякденності, треба визначити саме особливу роль наведеної феноменології, що володіє полісемічною характеристикою, багатим змістовним навантаженням і може розглядатися як багатомірне явище, а саме:

- соціалізація як концепт (соціальний конструкт) - розуміння профільної феноменології у вигляді концепту (від лат. conceptus - «поняття») передбачає оцінювання її як інноваційної ідеї, що містить в собі творчий сенс; породження конкретної культури чи суспільства, яке існує виключно через те, що люди згодні діяти так, ніби воно існує, або згодні слідувати певним умовним правилам¹⁸. Дійсно, на теоретичному рівні загальна соціалізація виступає могутнім фактором трансформації людини у члена локального соціуму, що володіє достатнім досвідом для участі в системі комунікативної взаємодії, і отже, - в усвідомленому процесі реалізації свого життєвого циклу в умовах МСВ та в межах ТГ; своєю чергою, правова соціалізація формує з людини - члена локального соціуму і жителя - законослухняну особу, яка володіє відповідними соціально-нормативними практиками, що свідчать про її розуміння і знання прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, вміння їх використовувати й реалізовувати, наявність відповідних навичок діяти належним чином при виникненні відповідних життєвий ситуацій. Отже, закономірним підсумком таких процесів є формування габітусу людини;

- соціалізація як дискурс - дискурс (від грецького слова: 5ієф5оі; - шлях, виклад, розповідь; від латинського слова: discoursus - бесіда, аргумент, розмова; від французького слова: discourse - мова) передбачає вербально артикульовану форму об'єктивації змісту людської свідомості, регульовану домінуючим в тій чи іншій соціокультурної традиції типом раціональності¹⁹. Отже, в цьому сенсі загальна соціалізація виступає могутнім джерелом соціальних відносин, реалізація яких в умовах МСВ та в межах ТГ формує в умовах повсякденності досвід конкретної людини у вирішенні різних життєвих ситуацій на основі їх усвідомлення з використанням попереднього досвіду; своєю чергою, правова соціалізація формує такий досвід у сфері правового буття на засадах сприйняття, запозичення і використання моделей поведінки в рамках локального соціуму, що встановлені державою, з метою регламентації й регулювання найбільш важливих суспільних відносин, що виникають в умовах МСВ в рамках ТГ, та отримання однакового соціального результату в контекстуалізації їх позитивного вирішення. Наведений досвід людини, що виникає на основі її соціальних, в тому числі і нормативних практик, формує габітус;

- соціалізація як архетип - архетипи (грец. арх - початок, походження; tupov - відбиток, форма, зразок) - у широкому розумінні - наскрізні символічні структури культури, що асоціюють певний тематичний матеріал свідомого та підсвідомого функціонування людських цінностей²⁰. Отже, загальна соціалізація, безумовно, виступає символічною структурою людської культури, що базується на сукупності свідомого та підсвідомого функціонування людських цінностей, які виникають, формуються, розвиваються, вдосконалюються і реалізуються в процесі життєвого циклу конкретної людини та її асоціацій - груп і колективів, що реалізується в умовах МСВ та в стані повсякденності. Набуваючи відповідний соціальний досвід на основі соціальних практик, людина починає орієнтуватися в локальному соціальному просторі, оцінюючі МСВ як інститут самоорганізації, що надає їй більше можливостей для самоідентифікації, самопрояву, самодіяльності, формування самооцінки і самореалізації в межах ТГ, яка, своєю чергою, наділяє її інтегративними та трансцендентними особливостями комунікативної взаємодії - а це вже виступає як суттєва загальнолюдська, індивідуально-людська, міжособистісно-людська, групо-людська, колективно-людська цінність. Роль у цьому процесі правової соціалізації є вельми важливою і посиленою, бо саме вона допомагає людині свідомо і несвідомо на основі власного, групового або колективного досвіду прискорити процеси розпізнання, визначення, використання, реалізації, оцінювання правових соціальних практик як ціннісних координат в системі її екзистенційної діяльності в локальному соціумі. Отже, виникаючий на основі наведених тенденцій габітус людини також є структурою культури;

- соціалізація як цивілізаційний феномен - розгляд соціалізації в такій іпостасі базується на тому, що саме вона: а) виступає основоположним засобом, використовуючи який людина може пізнати світ, що її оточує; б) виконує найважливіші загальносоціальні функції; в) фактично виступає основоположною умовою для вступу людини (особистості) у взаємодію з локальним соціумом, у якому людина народжується та здійснює свій життєвий цикл; г) виступає методологічним засобом набуття людиною соціальних практик; ґ) підкреслює особливу роль локального соціуму, МСВ та ТГ, а також стану повсякденності у набутті людиною відповідного соціального статусу; д) виступає найважливішою умовою для самоідентифікації, самопрояву, самодіяльності, формування самооцінки і самореалізації людини в локальному соціумі тощо.

Правова соціалізація, своєю чергою, демонструє найбільш важливу реакцію територіального суверена на процес соціалізації людини - залишаючи загальні телеологічні домінанти загальної соціалізації на розсуд родини, освітніх закладів, трудових колективів та інших інституцій громадянського суспільства, вона основну увагу приділяє «обкатуванню» людини по найбільш важливим соціальним відносинам, що становлять загальний інтерес одночасно для неї, локального соціуму та держави, бо завдяки їх вирішенню, через використання відповідних соціальних практик, які базуються на комунікативній взаємодії їх учасників, виникає унікальний досвід, що дає можливість людині взаємодіяти як і з локальним соціумом (ТГ, ОМСВ, інститути громадянського суспільства), так і з інститутами держави, реалізуючи свій конституційно-правовий статус. Отже, габітус людини, що виникає на основі наведеного досвіду, також виступає відповідним цивілізаційним фактором;

- соціалізація як соціальна цінність - тлумачення соціалізації у цьому ракурсі базується на визначенні та визнанні цінності в соціології як особливого суспільного відношення, завдяки якому потреби й інтереси людини чи соціальної групи переносяться в світ речей, предметів і духовних явищ. Отже, соціальна цінність - це значимість явищ і предметів реальної дійсності з точки зору їх відповідності або невідповідності потребам суспільства, соціальних груп чи особистості²¹. Звідси, можна зробити висновок, що сам процес соціалізації є соціальною цінністю, бо саме за його допомогою людина може оцінювати сутність, значимість і роль явищ та предметів реальної дійсності з точки зору їх відповідності або невідповідності індивідуальним, груповим або колективним потребам. Якщо за суб'єктами або носіями цінності поділяють на: а) індивідуальні цінності. У кожного є речі, які мають ціннісне значення тільки для окремої особи і ні для кого більше (фотографії, реліквії і т. п.); б) групові або колективні цінності. Колективні цінності утворюються в діяльності соціальної спільності, верстви, групи людей і мають певну значимість, згуртовуючи цю спільність; в) загальнолюдські цінності - це цінності, які виникають внаслідок діяльності всіх людей, мають певну значимість для всіх людей (наприклад, любов, дружба), то соціалізація, як комплексне і системне явище, торкається всіх видів цінностей, бо здійснюється, по-перше, в локальному соціумі; по-друге, щодо кожного конкретного його члена, їх груп і всього колективу (ТГ); по-третє, сприяє виникненню загальносоціальних загальнолюдських цінностей у всіх людей у вигляді відповідної системи, що фактично дає їм змогу орієнтуватися, існувати та функціонувати у локальному соціумі.

Своєю чергою, правова соціалізація також виступає своєрідною соціальною цінністю, бо право є системою соціальних норм, володіння якими дає змогу людини брати участь у побудові, розвитку, вдосконалені та реалізації більш складних соціальних відносин, що регламентують і регулюють взаємини між людиною, суспільством та державою. Отже, можна стверджувати, що габітус людини, що є своєрідним підсумком соціалізації, в тому числі і правової, безумовно, є соціальною цінністю;

- соціалізація як технологія - на думку Г.М. Андреєвої, на сучасному етапі розвитку технології формування особистості прийнято вважати, що технологія соціалізації - це двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду через входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків, а з другого, - це процес активного відтворення системи соціальних зв'язків індивідом завдяки його активній діяльності, активному входженню в соціальне середовище²². Отже, як технологія, і сама соціалізація, і правова соціалізація є вкрай важливими для формування соціальних зв'язків індивіда в локальному соціумі та входження його у світ соціальних та соціально-нормативних відносин. Звідси, визначення двосторонності процесу соціалізації, як і правової соціалізації (одночасно і засвоєння індивідом соціальних норм, і їх використання в процесі життєдіяльності в локальному соціумі), набуває важливого методологічного значення, що підкреслює особливу роль і МСВ, і ТГ, і стану повсякденності, а також габітусу людини, що виступає наглядним і важливим результатом такої технології;

- соціалізація як міфологема - у семантичному розумінні міфологема або мітологема (від дав.-гр. дб0о^ - сказання, переказ та дав.-гр. ^оуо^ - слово, думка) - це найменший неподільний складовий елемент міфу. Такими елементами виступають міфологічні сюжети й образи, які характеризуються глобальністю, універсальністю в культурах світу²³. Саме такими ординарними ознаками володіє і соціалізація, яка завжди здійснюється у локальному соціумі в умовах МСВ та в стані повсякденності. Правова соціалізація також має такі основоположні ідентифікаційно-параметральні ознаки, тому і вона набуває саме глобальності та універсальності в культурах світу. Звідси, габітус людини, як закономірний підсумок і результат соціалізації, також набуває свого міфологічного забарвлення.

Хоча, треба зазначити, тут існує відмінність міфологеми від архетипу, яка полягає в тому, що якщо архетип - це загальна основа різноманітних міфологічних сюжетів і мотивів у їх граничній абстракції, то міфо- логема є конкретною модифікацією архетипу, пов'язаною з символами тієї чи іншої спільноти - соціалізація, як загальна, так і правова, може виступати і як архетип (загальний підхід), так і як міфологема (індивідуальне, групове, колективне застосування);

- соціалізація як система виховання - досліджуючи профільну феноменологію в контекстуалізації системи виховання, необхідно зазначити, що людина (особистість) як суб'єктна основа соціалізації набуває свою індивідуальну визначеність лише завдяки комбінаціям культури в які вона включена. Більш того, суспільство залежно від політичних та економічних норм існування може пригнічувати та підсилювати розквіт особистості, а це свідчить про те, що соціальне становлення особистості відбувається в ході її соціального виховання²⁴. Своєю чергою, під соціальним вихованням розуміється система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на становлення та реалізацію людини, групи, суспільства їх духовного потенціалу, а також гуманізацію відносин в соціумі²⁵.

Отже, наведена система соціального виховання формується в рамках локального соціуму в умовах МСВ в стані повсякденності. Більш того, в її становленні бере активну участь велике коло соціальних інститутів, включаючи інститути громадянського суспільства - саме вони моделюють не тільки поведінкові настанови самої людини, а й її асоціацій - груп, колективів (ТГ), крім того, саме вони в процесі загальної соціалізації впроваджують у свідомість людини (особистості) норми моралі та моральності, ідеали добра і справедливості, повагу до людини та можливостей її участі у функціонуванні соціуму. Правова соціалізація, своєю чергою, впроваджує поняття і значення прав людини як нормативних настанов поведінки в соціумі, порядок їх використання та реалізації, формуючи не тільки правову, а й конституційну свідомість, розуміння ролі держави і права в існуванні соціуму, значення законності тощо.