Індивідуальний габітус людини в умовах місцевого самоврядування: роль індивідуальної соціалізації і індивідуальної правової соціалізації у його становленні й розвитку

Звідси, результатом такого соціального виховання виступає не тільки соціальне і нормативне становлення особистості, а й становлення габітусу людини, що базується на використанні та вдосконаленні соціальних практик набутих людиною знань у соціумі в процесі комунікативної взаємодії з його членами-жителями (ТГ);

- соціалізація як сукупність соціальних практик - визначення профільної феноменології як сукупності соціальних практик актуалізує дефінітивне визначення соціальної практики, що становить вид практики, в ході якої конкретний історичний суб'єкт, використовуючи суспільні інститути, організації та установи, впливаючи на систему суспільних відносин, змінює суспільство і розвивається сам. Отже, під таким конкретним історичним суб'єктом розуміються людина (особистість) та її асоціації - групи, колективи, що функціонують в локальному соціумі в умовах МСВ, у межах ТГ та у стані повсякденності. Суспільними інститутами, організаціями та установами в досліджуваному контексті виступають інституції локальної демократії, включаючи ОМСВ та локальні органи публічної державної влади, а також інституції громадянського суспільства. Функціонування та взаємодія наведених двох груп суб'єктів забезпечує їх використання з метою телеологічно скерованого впливу на систему суспільних відносин в контекстуалізації їх зміни - а звідси спостерігаються зміни самого суспільства і розвиток самої людини (особистості).

При цьому об'єктом соціальної практики виступають способи життєдіяльності людей в рамках локального соціуму. Причому останні не залежать від біологічної природи індивідів, що відповідним чином нівелюється, бо такі способи життєдіяльності визначають місце великих груп людей у суспільстві, їх інтереси, характер взаємодії з іншими соціальними групами, що, безперечно, впливають і на становлення характеру відносин т. зв. «малих груп» людей (мікроколективи, мезоколективи тощо). Звідси, розвиток суспільства завжди виступає у вигляді зміни тієї системи відносин, в яку включені люди, і яка, будучи створена їх влас- ною діяльністю, виступає разом з тим регулятором цієї діяльності²⁶.

Отже, можна констатувати, що загальна соціалізація здійснюється завдяки набуттю людиною відповідних соціальних практик із різних способів життєдіяльності в процесі здійснення нею життєвого циклу в межах локального соціуму (ТГ); в рамках правової соціалізації наведені соціальні практики з різних способів життєдіяльності повинні мати нормативний характер. Своєю чергою, сукупність наведених соціальних практик, - у контекстуалізації відповідної компетентності людини (особистості), її знань, умінь та навичок, - становлять відповідний габітус;

- соціалізація як наратив - реалізація наведеної характерологічної властивості досліджуваної профільної феноменології виводить нас на рівень абстракції та суб'єктивних відчуттів. Наратив (англ. і фр. narrative - оповідь, від лат. narrare - розповідати, пояснювати) - це сукупність пов'язаних між собою реальних чи вигаданих подій, фактів або вражень, що станолять оповідний текст. А також - процес повідомлення такого тексту (нарація) і метод впорядкування дискурсу. При цьому особа, котра здійснює наратив, називається наратором²⁷.

Обґрунтовано вважаємо, що в цьому складному лінгвістичному терміні міститься глибокий екзистен- ційний зміст. Отже, людина, проходячи соціалізацію і розуміючи вплив соціальних чинників на її формування як особистості, осмислює такий соціальний феномен та складає про нього відповідне враження, що реалізується у вигляді або тексту, або якоїсь оцінки, що надається в межах локального соціуму. Звідси, головною функцією наративу виступає репрезентація одиничної події або численних подій, бо сам наратив організовує людський досвід у складений зі знаків текст - усний, письмовий чи утворений іншими знаками²⁸. Резюмуючи, можна стверджувати, що і загальна соціалізація, і правова соціалізація, як прояв людського досвіду, підпадають під можливість трансформації у наратив. Більш того, і сам габітус людини, як концентрований людський досвід, що базується на соціальних практиках, також виступає об'єктом наратизації та є наративом. А людина (особистість), що є членом ТГ в умовах МСВ, відповідно виступає наратором;

- соціалізація як конотаційне мислення - наведена іпостась соціалізації має пряме відношення до міжособистісних зв'язків, що лежать в основі комунікативної взаємодії людей - жителів і одночасно членів ТГ, що здійснюється в умовах МСВ у стані повсякденності. Справа в тому, що в сучасному інформаційному світі процес комунікації набуває вагомого значення, особливо це є важливим для локального соціуму, де фактично і відбувається соціалізація. Отже, сьогодні постає проблема порозуміння мовця та слухача, що й чому становить перешкоди у сприйнятті чужого мовлення? Вважаємо, що важливо простежити ставлення мовця до позначуваної інформації на її осмислення, розуміння, отримання інформації та модифікацію відповідної поведінки особистості відповідно до такої інформації, що характеризується діяльнісно-функціональними настановами. Саме в такому разі можна послуговуватись поняттями «конотативного» та «денотативного», їх взаємозв'язків. Як додатковий зміст мовної одиниці конотація існує у вигляді паралельних семантичних відтінків, які накладені на основне значення. Вона відбиває різні експресивні, емоційні та оцінювальні значення і може надавати певного описового відтінку всьому вислову²⁹. Відповідно, таке мовлення не лише бере витоки з усталених взаємин, а й може варіювати динаміку розвитку стосунків між індивідами, що доводиться практикою їх відносин у рамках локального соціуму на міжособистісному, груповому і колективному рівнях. Отже, аналіз конотативного аспекту слова поряд з денотативним допоможе краще зрозуміти онтологію значення, ставлення адресанта до адресата та виявить прихований зміст їх взаємин, тобто оцінити ефективність і продуктивність такої комунікативної взаємодії на її глибинний зміст та діяльнісне навантаження. Звідси, набуває особливого значення індивідуальна загальна соціалізація, що починає рясніти індивідуальними характеристиками і особливостями, включаючи і психологічні особливості, що ще більш надає їй оригінальності та індивідуальності, розширює її інваріантність, модифікаційні можливості та посилює її загальносо- ціальне значення. В тому ж руслі відбувається правова соціалізація, що завдяки конотації стає більш конкретною, оптимальною та результативною. Такими ж властивостями може бути охарактеризований і габітус людини, що виникає у підсумку соціалізації.

Системний аналіз феноменологій загальної соціалізації та правової соціалізації у контекстуалізації і формуванні габітусу людини, що здійснюється на рівні локального соціуму в межах територіальної людської спільноти (ТГ) в умовах МСВ в стані повсякденності, дає змогу побудувати процесуальний ланцюжок, який наглядно відображає зв'язок наведених феноменологій з умовами їх формування та реалізації. Отже, на нашу думку, він може бути відображений так: «людина» - «територіальна громада» - «місцеве самоврядування» - «стан повсякденності» - «загальна індивідуальна (групова, колективна) соціалізація» - «правова соціалізація» - «габітус людини».

Висновки

Резюмуючи викладене вище, можна дійти наступних висновків, а саме:

- індивідуальна соціалізація і індивідуальна правова соціалізація відіграють основоположну роль в становленні й розвитку індивідуального габітусу людини в умовах місцевого самоврядування - тобто, на локальному рівні соціуму (просторовий критерій. - Авт.) в територіальній локальній спільноті (територіальній громаді) (суб'єктний критерій. - Авт.) в умовах повсякденності (становий критерій. - Авт.), де фактично реалізується життєвий цикл людини;

- в основі індивідуальної соціалізації та індивідуальної правової соціалізації, що ведуть до виникнення габітусу людини, лежать процеси набуття людиною в умовах повсякденного життя в рамках територіальної громади в режимі місцевого самоврядування соціальних практик щодо вирішення конкретних життєвих ситуацій, які носять стереотипний характер;

- доведено, що в процесі індивідуальної, а загалом і колективної соціалізації проявляються їх важливі параметральні ознаки, що торкаються: а) соціального простору, де вони відбуваються; б) місця, де вони відбуваються; в) організаційних та організаційно-правових умов, за яких вони відбуваються; г) стану, в якому відбуваються процеси соціалізації; ґ) функціоналу, за якого відбуваються наведені процеси соціалізації; д) засадничих основ, за яких відбуваються наведені процеси соціалізації; е) меж системи влади, де відбуваються наведені процеси соціалізації; є) кола іманентних партнерів публічної влади в наведених процесах соціалізації; ж) підсумкового результату наведених процесів соціалізації;

- розгляд феноменологій загальної соціалізації та правової соціалізації у різних якісно визначальних станах та у контекстуалізації формування габітусу людини дає змогу стверджувати про наявність між ними стійкого логічного послідовно-системного зв'язку;

- системний аналіз феноменологій загальної соціалізації та правової соціалізації у контекстуалізації і формуванні габітусу людини дає змогу побудувати процесуальний ланцюжок, який наглядно відображає зв'язок наведених феноменологій з умовами їх формування та реалізації, отже, на нашу думку, він може бути відображений так: «людина» - «територіальна громада» - «місцеве самоврядування» - «стан повсякденності» - «загальна індивідуальна (групова, колективна) соціалізація» - «правова соціалізація» - «габітус людини».

Література

1. Баймуратов М.О. Публічна самоврядна (муніципальна) влада в Україні: методологічні підходи до визначення основних ознак. Публічне право. 2011. № 2. С. 4-11.

2. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

3. Баймуратов М.О. Доктринальні підходи щодо створення правового простору публічної муніципальної влади в Україні. Правова доктрина: міжнародний досвід та практична реалізація в Україні. Маріуполь: МДУ, 2019. С. 173-182;

4. Баймуратов М.О. Правовий простір місцевого самоврядування: актуалізація проблематики визначення. Реформа місцевого самоврядування в Україні: сучасні тенденції та виклики. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2018. С. 19-23.

5. Кофман Б.Я. Людина, особистість і громадянин в сучасному конституційному праві: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.02. Київ: ІЗ ВРУ, 2020. 406 с. C. 7-8.

6. Бойко О.П. Габітус та етносоціальний досвід.

7. Freud Sigmund. The Ego and the Id. W.W. Norton & Company. 1923. 128 p.

8. Алєксєєнко Т.Ф. Соціалізація особистості: можливості й ризики (соціально-педагогічний аспект): наук.-метод. посіб. Київ, 2007. 152 с. С. 10-11.

9. Баймуратов М.А., Григорьев В. А. Муниципальная власть: актуальные проблемы становления и развития в Украине. Одесса: Юридична література, 2003. 248 с.

10. Баймуратов М.А. Публичная самоуправленческая (муниципальная) власть и гражданское общество: проблемы взаимосвязи и взаимозависимости. Право и политика. 2004. № 3. С. 82-87.

11. Вавилов Н.С. Правовое регулирование деятельности институтов гражданского общества на муниципальном уровне: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: 12.00.02. Казань, 2016. 22 с.

12. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. Санкт-Петербург: Питер, 2008. 607 с. С. 105-137.

13. Інтеріоризація. Велика Українська енциклопедія.

14. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. Санкт-Петербург: Питер, 2008. 607 с. С. 214.

15. Там само. С. 214-239.

16. Скакун О.Ф. Теорія держави і права.

17. Там само.

18. Концепт. Вікипедія. Вільна енциклопедія.

19. Дискурс. Гуманитарный портал.

20. Архетипи. Енциклопедія сучасної України.

21. Соціальний інтерес та соціальна цінність. Герасимчук А.А., Палеха Ю.І., Шиян О.М. Соціологія: навч. посіб. Київ: Вид-во Європейського ун-ту, 2004.

22. Андреева ГМ. Социальная педагогика: учебник. Москва: МГУ. 1980. 416 с.

23. Міфологема. Вікіпедія. Вільна енциклопедія

24. Соціальне виховання як основа соціалізації особистості.

25. Актуальные проблемы социального воспитания: науч.-метод. бюллетень (Спец. выпуск к международному семинару). №6 / отв. ред. Т.Ф. Яркина, В.Г. Бочарова, В.Е. Львов. Москва; Запорожье: Изд-во АПН СССР, 1990. 168 с. С. 14.

26. Кутєпова Л.М. Соціальна практика як педагогічна технологія розвитку життєвої компетентності особистості.

27. Наратив. Вікіпедія. Вільна енциклопедія.

28. Конотація як феномен міжособистісних зв'язків.

29. Там само.

Размещено на Allbest.ru