Нормативно-правове забезпечення взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями в запобіганні домашньому насильству

NORMATIVE LEGAL FRAMEWORK OF INTERACTION BETWEEN PUBLIC AUTHORITIES AND INTERNATIONAL ORGANIZATIONS IN PREVENTING DOMESTIC VIOLENCE

The article is aimed at analyzing the legal framework for the activities ofpublic authorities in terms of their interaction with international organizations in the field of prevention of domestic violence, studying the legal basis for such interaction and establishing the most effective forms. The research methodology is based on the use of an integrated approach related to the systematization of the provisions of existing legislative acts, as well as other documents that regulate these relationships. The scientific novelty of the work consists in determining the place of common forms of interaction between state institutions (memorandums, cooperation agreements, cooperation agreements) in the hierarchy of normative legal acts and establishing the need for strengthening legal forms to ensure the effectiveness of such interaction in accordance with the level (national, regional, local). Conclusions. It is established that in recent years Ukraine has made significant progress in creating a system for preventing and combating domestic violence. Thanks to the persistent and effective cooperation of state bodies, international institutions, civil society, important regulations have been adopted, which actually create the foundation for the development of a clear system of combating violence. Ukraine, during the formation of national legislation, examines and adapts the provisions of international human rights standards, including on combating domestic violence. However, the study of an array of normative acts of international legal regulation of domestic violence revealed the lack of a comprehensive document and a rather weak normative provision for preventing this problem, as well as the narrowness of the legislative framework. The inefficiency of using the memorandum as a legal form of interaction has been established due to the lack of institutional memory of public authorities as a guarantee of consistency and long-term prospects for the development of interaction.

Key words: international standards, prevention of domestic violence, interaction with international organizations, memorandum.

Постановка проблеми

Розвиток світової економіки, прискорення прогресу та необхідність вирішення глобальних питань безпеки стали передумовами об'єднання країн у міжнародні блоки та союзи у другій половині ХХ століття. У рамках таких організацій країни-учасниці розвивають співпрацю в різних сферах, серед іншого, у сфері забезпечення прав людини.

Домашнє насильство залишається однією з надзвичайно поширених форм порушення прав людини. Це небезпечне явище добре відомо й сьогоднішньому українському суспільству.

Сучасна правова доктрина, міжнародне право та європейська конвенційна спадщина, сконцентрована в практиці Європейського суду з прав людини, однозначно стали на позицію, що основоположними правами кожної людини є невід'ємне право на життя, свободу та особисту недоторканість, повагу до її честі та гідності, що становить основу правового статусу людини в цивілізованому суспільстві.

Домашнє насильство не має кордонів. Це насильство відбувається в стосунках незалежно від культури, раси, релігії або соціально-економічного статусу. Усі повинні розуміти, що домашнє насильство у формі емоційного, психологічного, сексуального або фізичного насильства є поширеним явищем у нашому суспільстві й повинно розвивати здатність визнавати його та вживати заходів щодо запобігання. Тривалий час на міжнародному рівні проблематика прав людини розглядалася переважно в контексті взаємовідносин людини та держави. Однак в останні десятиріччя центр уваги міжнародної спільноти змістився в бік зобов'язань держави щодо захисту прав людини і в приватній сфері, що дало поштовх для формування міжнародних стандартів із запобігання та протидії насильству в сім'ї.

У світлі світових інтеграційних процесів та визнання Україною цивілізаційних гуманітарних цінностей актуалізується питання практичного впровадження на національному рівні міжнародних стандартів прав людини, серед яких важливе місце посідають міжнародні стандарти запобігання та протидії домашньому насильству. Такі стандарти формуються в межах провідних міжнародних організацій (Організації Об'єднаних Націй, Ради Європи, Європейського Союзу та ін.) та встановлюють вимоги до державної політики та правозастосовної практики у відповідній сфері державучасниць, що входять до їхнього складу [9].

Проведене 2019 року опитування під егідою ОБСЄ з питань насильства щодо жінок підтвердило масштаби, яких ця проблема набула в Україні. Згідно з даними дослідження 67% жінок стверджують, що з 15 років зазнавали психологічного, фізичного чи сексуального насильства з боку свого партнера чи іншої особи. Більшість жінок, що зазнавали насильства з боку свого нинішнього чи колишнього партнера або іншої особи, не зверталися до поліції з повідомленнями про найбільш серйозні випадки фізичного та/або сексуального насильства [2].

Будь-які потрясіння в суспільстві, особливо такі серйозні, як війна, коли багато громадян України втратили рідних та близьких людей, житло, роботу, звичний стиль життя та продовжують перебувати в стані невизначеності, сприяють збільшенню випадків домашнього насильства.

«Кількість звернень щодо домашнього насильства за 5 місяців 2023 року зросла на 39,8% порівняно з аналогічним періодом минулого року», - зазначила віцепрем'єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина під час дев'ятого засідання Комісії з питань координації взаємодії органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків 12 червня 2023 року Офіційний сайт Кабінету Міністрів України.

https://eu-ua.kmu.gov.ua/novyny/uryadova-komisiyapogodyla-kompleks-zahodiv-shchodo-zapobigannya-taprotydiyi-domashnomu-0 (дата звернення: 23.07.2023)..

Уже з початку 2023 року на гарячу лінію з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей Національної соціальної сервісної служби України надійшло 4192 звернення Офіційний сайт Національної соціальної служби України.23)Ьіґр8://1547.икс.доу.иа/ (дата звернення:.

Відповідно до даних Звіту Державної судової адміністрації України форми 6 «Про осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності та види покарання» у 2022 році за домашнє насильство в Україні засудили 848 осіб. У 2021 році таких вироків було більше - 1231, у 2020 р. - 778, у 2019 р. - 159.

Аналіз джерел та останніх досліджень

Домашнє насильство досліджувалося багатьма зарубіжними вченими та правозахисниками, зокрема, Катаріною Бартлет, Джейн Коннорс, Хилкою Пиєтіле, Ребекою Севал, Ендрю Беренс та іншими. Серед вітчизняних науковців окремі дослідження цієї проблеми здійснювали А. Блага, К. Левченко, Г Христова, В. Голіна, О. Руднєва, В. С. Малишев, Ю. М. Антонян, Я. І. Гілинський, В. М. Кудрявцев, К. А. Гурковська.

Метою дослідження є намагання узагальнити, проаналізувати існуючі погляди щодо повноти нормативно-правової основи взаємодії органів публічної влади з міжнародними організаціями у сфері запобігання домашньому насильству. Також одночасно виявити сильні та слабкі сторони правових форм та інструментів в ієрархії нормативно-правової бази, їх відповідність міжнародним стандартам.

Виклад основного матеріалу

Правові засади запобігання та протидії домашньому насильству в Україні складаються з міжнародного та національного нормативно-правового підґрунтя.

Гармонізація та адаптація законодавства України з правом ЄС - один із принципових пріоритетів роботи. Реалізація визначеного в Конституції України зовнішньополітичного стратегічного курсу України на набуття членства в ЄС вимагає єдиних стандартів.

Набуття Україною 23 червня 2022 року статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу накладає на державу обов'язок забезпечення відповідності національного законодавства європейським стандартам.

Для України зміна парадигми боротьби з домашнім насильством із карного підходу на попереджувальний є новацією, тому потребує масштабного теоретичного розроблення, результати якого будуть відображені у вітчизняному законодавстві.

Відповідно основою національного законодавства України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству є міжнародні стандарти.

Термін «стандарт» сягає першого документа про права людини - Загальної декларації про права людини, у преамбулі якої йдеться про те, що «декларація про права людини є загальним стандартом, якого повинні прагнути усі люди та народи» і що «кожна людина і кожен орган суспільства повинні прагнути... забезпечити їх загальне та ефективне визнання та дотримання» [12].

Стандарти прав людини повинні розглядатися як мінімально необхідний рівень, який держави не можуть порушити. Права людини - це забезпечення мінімальних стандартів. Як іноді говорять, права людини схожі на підлогу, а не на стелю: вони визначають нижній рівень, а не верхній [11].

Системний аналіз масиву міжнародного правового регулювання насильства в сім'ї виявив достатньо слабку нормативну забезпеченість попередження цієї проблеми. Міжнародні нормативно-правові документи не забезпечують комплексного підходу.

Історія боротьби з домашнім насильством на міжнародному рівні - це історія становлення, розвитку та взаємопосилення за окремими напрямками: визнання рівності прав чоловіків і жінок; боротьба з дискримінацією по відношенню до жінок; визнання прав дітей та захист їхніх прав; визнання домашнього насильства як окремого виду насильства та протидія цьому явищу. Відповідно за вказаними напрямками відбувається формування міжнародних стандартів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Подолання домашнього насильства, як різновиду гендерно зумовленого насильства, вимагає визнання та закріплення рівності прав чоловіків та жінок на міжнародному рівні. Зокрема, рівність прав чоловіка та жінки закріплено в таких документах: Статут Організації Об'єднаних націй (1945 р.), Загальна декларація прав людини (1948 р.); Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.); Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.); Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.).

Боротьбу з дискримінацією щодо жінок відображено в таких міжнародних нормативно-правових актах: Конвенція МОП про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності № 100 (1951 р.); Конвенція про політичні права жінок (1952 р.); Конвенція про громадянство одруженої жінки (1957 р.); Конвенція про згоду на вступ у шлюб, мінімальний шлюбний вік і реєстрацію шлюбів (1962 р.); Декларація про захист жінок і дітей у надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів (1974 р.); Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації стосовно жінок (1979 р.); Загальна рекомендація № 19 Комітету ООН з ліквідації дискримінації стосовно жінок (1992 р.); Декларація ООН про викорінення насильства стосовно жінок (1993 р.); Пекінська декларація та Платформа дій (1995 р.); Факультативний протокол до Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок (1999 р.).

Україна взяла на себе зобов'язання щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, приєднавшись до засадничих міжнародних угод із захисту прав людини: Загальна декларація прав людини (1948 р.), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.), Пекінська декларація та Платформа дій (1995 р.), Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 р.), Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми (2005 р.), Конвенція про права осіб з інвалідністю (2006 р.).

Міжнародними актами, спрямованими на захист дітей, є: Женевська конвенція прав дитини (1924 р.); Декларація прав дитини (1959 р.); Конвенція про мінімальний вік для прийому на роботу № 138 (1976 р.); Конвенція про права дитини (1989 р.); Європейська конвенція про здійснення прав дітей (1996 р.); Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (2007 р.); Європейська соціальна хартія (1996 р.); Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо процедури повідомлень (2014 р.); Цілі сталого розвитку (2015 р.).

Міжнародним стандартом визнання домашнього насильства як окремого виду насильства є Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, більш відома як Стамбульська конвенція.

1 листопада 2022 року для України набула чинності Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству (далі - Конвенція), яка встановлює механізм контролю за виконанням її положень державами-учасницями на практиці. Система моніторингу, передбаченого Конвенцією, складається з двох компонентів: з одного боку, існує незалежна оцінка, яку проводить група експертів, незалежний експертний орган - GREVIO (Group of Experts on Action against Violence against Women and Domestic Violence), а з іншого - наглядовий орган - Комітет Сторін, до якого входять представники держав-членів Конвенції, і який забезпечує швидше політичний зріз моніторингу реалізації Конвенції.

Невід'ємною частиною кожного з видів моніторингу GREVIO є ухвалення та затвердження документів, що додатково гарантують довгострокову ефективність впровадження змін у національне законодавство держав-учасниць Стамбульської конвенції, а саме: на основі отриманої інформації та зауважень GREVIO приймає звіт і висновки щодо заходів, яких вжила держава для виконання положень Конвенції. Стаття 69 Конвенції уповноважує GREVIO ухвалювати загальні рекомендації щодо імплементації Конвенції. Загальні рекомендації мають значення для всіх сторін і стосуються статей або тем, які включені до Стамбульської конвенції. Незважаючи на те, що ці загальні рекомендації не є юридично обов'язковими, вони служать важливим орієнтиром для сторін, допомагаючи кращому розумінню різних тем Конвенції, та містять чіткі вказівки, які можуть сприяти ефективній реалізації її положень.

Комітет Сторін приймає на основі висновків GREVIO рекомендації, адресовані державам-учасницям щодо подальшого впровадження Стамбульської конвенції. Відповідна держава-учасниця має вжити заходів, визначених у звіті GREVIO, виконати рекомендації Комітету Сторін у трирічний термін та відзвітувати перед Комітетом.

Одночасно важливу роль у механізмі моніторингу відіграють неурядові громадські організації. Неурядові організації та інші члени громадянського суспільства (наукова спільнота, професійні спілки, адвокатські організації) є основними партнерами в процесі моніторингу виконання Конвенції. Вони є основними джерелами інформації.

З огляду на наведене, вкрай важливою видається активізація співпраці й синергія зусиль держави та неурядових громадських організацій щодо ймовірних порушень та стану законодавчого врегулювання положень Конвенції.

Відповідно на сучасному етапі співробітництва посилюється роль міжнародних, серед іншого, неурядових організацій у питаннях подальшої імплементації Конвенції, а міжнародний досвід взаємодії з ними - підґрунтям для формування сталої системи цінностей та ефективних форм співробітництва у сфері запобігання насильству в Україні.

Отже, пріоритетним напрямом стає співробітництво з авторитетними міжнародними організаціями, що дозволяє задіяти багатосторонні механізми взаємодії.

Така взаємодія створює передумови для втілення в життя глобальних документів великих міжнародних організацій.