Трансформація правових систем - засаднича умова сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНУ ІІБП НАПрН України

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПРАВОВИХ СИСТЕМ - ЗАСАДНИЧА УМОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ

БАРАНОВ О.А., доктор юридичних наук,

професор, керівник наукового

центру цифрової трансформації та права

Анотація

Поява цивілізаційних викликів майбутньому людства спонукала ООН сформувати плани щодо досягнення Цілей сталого розвитку. Багаточисельні причини деградації цивілізації, які пропонуються до розгляду науковцями, є дуже різнорідними та погано систематизуються, що не сприяє розумінню ефективності світових планів порятунку цивілізації. У статті доводиться існування двох груп першопричин виникнення планетарної кризи - систематичне прийняття помилкових рішень та невідповідність сучасним завданням розвитку людства традиційної моделі економіки. Проводиться аналіз нової парадигми економічного розвитку - Економіки результату, яка максимально базується на застосуванні досягнень четвертої промислової революції: технологій Інтернету речей, штучного інтелекту, робототехніки, великих даних тощо. З'ясовується, що впровадження положень Економіки результату обов'язково потребує проведення масштабних соціальних та цифрових трансформацій. За таких умов виникає проблема відповідності сучасного стану правової системи щодо законодавчого забезпечення реалізації соціальних трансформацій, які мають базуватись на повсюдному застосуванні цифрових технологій. Обґрунтовується необхідність та пояснюється сутність трансформації системи права в частині: уточнення місії та мети правового регулювання, розуміння феномена “віртуальність”, можливості визнання суб'єктності робота із штучним інтелектом, подолання правової сингулярності, визначення нової ролі міжнародного права, актуальності конвергенції права та актуальності правових досліджень, обумовлених реалізацією нової парадигми економічного розвитку.

Ключові слова: сталий розвиток, Економіка результату, система права, штучний інтелект, соціальна та цифрова трансформація.

Summary

The emergence of civilizational challenges to the future of humankind prompted the UN to form plans to achieve the Sustainable Development Goals. Numerous reasons for the degradation of civilization, which are proposed for consideration by scientists, are very heterogeneous and poorly systematized. This does not contribute to understanding the effectiveness of the world's plans to save civilization. The article substantiates the existence of two groups of root causes of the planetary crisis - the systematic adoption of erroneous decisions and the discrepancy between the traditional economic model and the modern tasks of human development. An analysis is being made of a new paradigm of economic development - the Economy of Result, which is based as much as possible on the application of the achievements of the fourth industrial revolution: technologies of the Internet of things, artificial intelligence, robotics, big data, etc. It turns out that the implementation of the provisions of the Results Economy will necessarily require large-scale social and digital transformations. In such conditions, the problem arises of the correspondence of the current state of the legal system to the legislative support for the implementation of social transformations, which should be based on the widespread use of digital technologies. The necessity is substantiated and the essence of the transformation of the system of law is explained in terms of: clarification of the mission and purpose of legal regulation, understanding the phenomenon of “virtuality”, the possibility of recognizing the subjectivity of a robot with artificial intelligence, overcoming the legal singularity, defining the new role of international law, the relevance of the convergence of law and relevance of legal research due to the implementation of a new paradigm of economic development.

Keywords: sustainable development, results economics, legal system, artificial intelligence, social and digital transformation.

Постановка проблеми

Слова епіграфу стосуються не лише окремої людини або певної спільноти, вони стосуються всієї цивілізації, сучасний стан якої найкраще можна описати словами - колапс, крах, деградація тощо [14; 17]. Це слова які дозволяють чітко зрозуміти - людство знаходиться майже в точці біфуркації свого майбутнього шляху. Далі: або трансформація і подальший розвиток, або зникнення.

У другій половині 20-го століття стали активно проявлятись системні негативні явища у розвитку людства: одночасно з прогресом окремих країн спостерігається значне економічне відставання інших країн; світову, регіональні та національні економіки дестабілізують постійні кризи; відбувається деградація екосистеми людства, природніх ресурсів планети тощо. З часом ситуація стала невпинно погіршуватись. Деяка хронологія подій.

1974 р. - з'являється звіт групи науковців щодо майбутнього людської цивілізації - попередження про можливу майбутню деградацію цивілізації [19]. Автори прогнозували, що безперервне економічне зростання через декілька десятиліть неминуче призведе до погіршення якості життя землян і різкого зменшення їх кількості через майбутню глобальну “перевитрату” всіляких ресурсів, які планета не встигає відновити.

2000 р. - з огляду на збільшення тенденції деградації цивілізації, яка з кожним роком ставала дедалі більш реалістичною та загрозливою, приймається Декларація тисячоліття та Програма дій: зміцнення Організації Об'єднаних Націй у ХХІ столітті [29]. В Декларації зазначалась фундаментальна мета розвитку цивілізації: звільнити все людство від загрози жити на планеті, непоправно зіпсованій людською діяльністю, і ресурсів якої більше не вистачить для їхніх потреб. Для досягнення цієї мети було визначено 8 Цілей розвитку тисячоліття, які не були досягнуті.

Серед основних причин, які завдавали шкоди національним економікам, загострювали бідність, розмивали людські цінності та руйнували природне середовище особливо було виділено цілеспрямовану зосередженість на економічному зростанні через неконтрольовані вільні ринки [31].

2004 р. - група науковців оновила свій звіт 1974 року. В оновленому звіті [18] автори вже констатують те, що людство знаходиться за межами пропускної спроможності планети. Більш того, вони наводять ще більш обґрунтовані змістовні докази на користь необхідності швидкої перебудови світової економіки у напрямі сталого шляху розвитку.

2015 р. - за невтішними наслідками втілення попередньої Декларації тисячоліття Генеральною Асамблеєю була прийнята резолюція “Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку на період до 2030 року” [28]. У вказаному Порядку було сформульовано 17 Цілей сталого розвитку (далі - ЦСР) та передбачено виконання 169 загальних цивілізаційних завдань. До 2020 року значна кількість держав приймає національні програми сталого розвитку на період до 2030 року з відповідною національною та регіональною локалізацією для вирішення власних проблем.

2019 р. - на всесвітньому Саміті у звіті Генерального секретаря ООН “Прогрес у досягненні цілей сталого розвитку” [32] було констатовано, що, незважаючи на ознаки певного прогресу, в цілому реалізація ЦСР не досягла необхідних темпів і масштабів. Для виправлення ситуації було запропоновано зміцнити політичне керівництво процесами та вжити невідкладних багатосторонніх заходів задля забезпечення досягнення ЦСР до 2030 року.

Політичні діячі, вчені та експерти з різних галузей знань і практичної діяльності наполегливо переконують суспільство у необхідності трансформації своїх інститутів, зміни політики та політиків, а також у підвищенні стійкості у певних сферах, щоб пом'якшити крах [5]. Але, набагато доцільніше будувати майбутню політику таким чином, щоб не лише уникнути краху, а і забезпечити розвиток цивілізації.

Аналіз сучасного стану життєдіяльності людства, функціонування інституцій суспільства свідчить про неможливість досягнення ЦСР та виконання загальних цивілізаційних завдань без проведення соціальних трансформацій в певних сферах соціальної активності як міжнародного, так і національних рівнів. У цьому випадку мова йде про економічну, інфраструктурну, екологічну та гуманітарну сфери, а також про сфери міжнародного співробітництва та екосистем людства. Оскільки зазначені сфери відносяться до базових складових соціуму, які є визначальними для забезпечення високого рівня якості життя людей, то стає зрозумілим, що багаточисельні широкомасштабні соціальні трансформації мають відбуватись максимально синхронізовано та узгоджено як на національному, так і на світовому рівні.

З огляду на небачені раніше темпи соціального розвитку та швидкість перманентних змін умов життєдіяльності людства, поряд з іншими факторами, які впливають на результативність соціальних трансформацій, особливого значення набуває відповідне правове забезпечення. В свою чергу, якість правового забезпечення проведення соціальних трансформацій залежить від стану правової системи.

Отже, оцінка відповідності стану правової системи майбутнім реформам має передувати початку проведення соціальної трансформації. Необхідно звернути увагу на те, що базовою умовою ефективності сучасних соціальних трансформацій є широке використання досягнень четвертої промислової революції, зокрема цифрових технологій [37]. До основних таких досягнень відносяться: технології Інтернету речей, штучного інтелекту, робототехніки, електронних комунікацій, мережі Інтернет, великих даних, хмарних обчислень, блокчейн тощо.

Широке впровадження цифрових технологій в усі сфери суспільних відносин, яке називають цифровими трансформаціями, суттєво ускладняється наявністю проблеми правової невизначеності щодо регулювання застосування технологій Інтернету речей, штучного інтелекту, робототехніки тощо. Проблема ще більше ускладнюється завдяки тому, що правове регулювання застосування одних і тих самих цифрових технологій (Інтернету речей, штучного інтелекту та робототехніки) має певну специфіку для різних сфер практичної діяльності, наприклад таких як публічне управляння, військова справа, медицина, енергетика тощо.

Отже, системною проблемою при аналізі стану правової системи є відсутність консенсусних теоретичних та практичних підходів щодо формування правового регулювання застосування сучасних цифрових технологій в процесі реалізації різноманітних суспільних відносин.

Виклад основного матеріалу

цифровий правовий економіка результат

І. Сталий розвиток -- шлях подолання деградації цивілізації.

Загрозливі виклики розвитку цивілізації.

В тій чи іншій інтерпретації відомо про поступове формування та поширення загрозливих цивілізаційних викликів таких як: виснаження планетарних ресурсів: чистого повітря, вуглеводів, корисних копалин, лісів, прісної води, родючих земель тощо; зниження стійкості та обмеження завантаженості екосистеми існування людства; надзвичайна концентрація та локальна перенасиченість населення, виробництв, інфраструктури, транспорту тощо; глобальна та локальна нестача продовольства; погіршення екології та зміна клімату; постійне збільшення темпів та швидкості соціальних процесів; низька достовірність прогнозування природних, соціальних, економічних, технічних, технологічних процесів і явищ тощо; недостатність наявних обсягів інформації та знань для прийняття оптимальних рішень тощо.

Багато інтелектуалів і міжнародних організацій неодноразово висловлювали оцінку планетарного стану цивілізації як загрозливого для її розвитку. Наприклад, в доповіді Римського клубу “Давай!: Капіталізм, короткостроковий підхід, населення та руйнування планети ” [34] була зафіксована наступна позиція. Спостерігаються очевидні прояви майбутнього краху світової економіки, тому потрібно терміново переглянути напрямки та зміст взаємодії урядів, підприємств, фінансових систем, інноваторів та сімей з нашою планетою. Експерти також вважають, що результати сучасної економічної діяльності людства стали негативним фактором, який реально загрожує перспективам цивілізації на Землі [26].

Цивілізаційні виклики, численні причини краху деградації цивілізації підтверджують наявність тренду щодо прискорення погіршення якості життя землян. Саме для нейтралізації тенденції деградації цивілізації ООН визначає ЦСР та формує план з їх досягнення [28]. ООН, закликає рішуче захистити планету від деградації, у тому числі за допомогою впровадження раціональних моделей споживання та виробництва, раціонального використання її природних ресурсів та вжиття невідкладних заходів у зв'язку зі зміною клімату, щоб планета могла забезпечувати задоволення потреб нинішнього та майбутніх поколінь.

Загальна характеристика цілей сталого розвитку.

Порядок денний, оголошений ООН, величезний і майже неосяжний, оскільки передбачає активні дії світової спільноти щодо досягнення 17 ЦСР та виконання близько 170 завдань на загальнопланетарному рівні з відповідною їхньою національною та регіональною локалізацією [28].

Визначені ООН ЦСР умовно можна об'єднати в декілька функціональних груп: економічна, інфраструктурна, гуманітарна, міжнародного співробітництва, екосистеми та екології. Кожна ЦСР та кожне завдання окрім того, що вони спрямовані на подолання негативних наслідків конкретної групи чи окремих причин колапсу цивілізаційної діяльності, також мають певну специфіку для різних континентів, регіонів та країн. Однак документи ООН не містять: опис причинно-наслідкового зв'язку між групою чи окремим джерелом деградації та змістом тих чи інших ЦСР і завдань; методології щодо усунення причин деградації цивілізації; визначення критеріїв та характеристик досягнення визначених цілей та завдань.

Тому в умовах суттєвого розмаїття ЦСР та завдань, реальність досягнення гармонізованого та синхронізованого прогресу в забезпеченні сталого розвитку як у світовому, так і в національних масштабах виявляється доволі проблемною. Вочевидь людство, не має необхідного запасу часу та інших найважливіших ресурсів для вирішення глобальної проблеми уникнення деградації цивілізації. Спочатку за традиційним алгоритмом будемо проводити пошукові дослідження щодо вибору найбільш ефективних рішень щодо визначення величезної кількості завдань. На наступному етапі будемо приймати не завжди очевидні та раціональні ті чи інші стратегії і плани щодо їх реалізації. Далі перейдемо до неоптимальних рішень щодо їх виконання. І потім знову по цьому зачарованому колу.

При цьому світова спільнота знову і знову буде робити масштабні спроби щодо нейтралізації цивілізаційних викликів не маючи системного уявлення щодо шляхів боротьби із причинами деградації цивілізації. Світова спільнота з метою порятунку цивілізації розробляє майже неосяжні стратегії та плани щодо сталого розвитку, які майже не розуміються широкими верствами суспільства і тому виявляються мало ефективними.

Нерозуміння суспільством теми сталого розвитку пояснюється досить легко. Визначення 17 глобальних ЦСР та близько 170 завдань у сфері сталого розвитку стало результатом напруженої роботи великої кількості міжнародних груп експертів найвищого рівня, кожний з яких має глибокі знання у процесах, що відбуваються у вузькій предметній сфері. В той же час ЦСР та завдання фактично з усіх можливих сфер життєдіяльності людства за змістом є дуже різнорідними. Це створює суттєві, практично непереборні труднощі для їх розуміння навіть експертами з іншої предметної групи, не кажучи вже про представників публічної влади, бізнесу, громадянських інститутів тощо, які власне і мають втілювати їх у життя.

Розуміння причини виникнення сучасних цивілізаційних викликів.

Серед основних причин виникнення цивілізаційних викликів називають: консерватизм політичних і соціальних теорій та систем; руйнівний вплив глобалізації; розростання олігархату та централізація влади; неефективність публічного управління та економічних систем; надмірна експлуатація природних ресурсів; зміна кліматичних умов тощо.

Крім того, розглядаються інші варіанти причин деградації сучасної цивілізації: безоглядне та безконтрольне споживання викопного палива; прибуток як мета економічної діяльності, неузгоджена, різновекторна та хаотична діяльність людства з нейтралізації цивілізаційних викликів [8]; діалектичний процес постійного наростання складності людської спільноти та одночасного зменшення ефективності її діяльності [27]; неефективність інформаційної взаємодії та недостатність соціально-економічної інтеграції поза класовими кордонами та в різних просторових масштабах [6]; деградація економічної структури та складна соціальна ієрархія [17].

В той же час ООН визначає наступні причини: недостатність обсягу інформації для прийняття рішень; нерішучість і відсутність сміливості у вищого керівництва держав при формуванні політики змін у суспільстві та змін в управлінні економікою; необґрунтованість стратегічних рішень; відсутність цілісних та комплексних підходів щодо вирішення масштабних проблем розвитку [30].

Таким чином, глобальну мету забезпечення стійкого розвитку можна сформулювати як діяльність з нейтралізації великої кількості різнорідних причин деградації цивілізації. Тому загальне завдання забезпечення сталого розвитку неймовірно ускладнюється, про що свідчить велика кількість різнорідних ЦСР та завдань.

З огляду на вражаючу різнорідність причин деградації цивілізації, поставимо запитання: а може, для всіх цих причин є якась одна чи декілька першопричин? У разі наявності першопричин вирішення проблеми пошуку «протиотрути» проти колапсу цивілізаційної діяльності могла б виявитися набагато простішою. Зрозуміло, що у такому випадку плани щодо реалізації знайденого розв'язання проблеми в масштабах всього людства могли би стати набагато більш лаконічними, прозорими, предметними та конкретними.

Без сумніву, гіпотетичні першопричини обґрунтовано мають бути джерелом появи комплексу різноманітних вторинних причин, які сьогодні виявляються та спостерігаються численними дослідниками. Отже, за медичною аналогією деградація цивілізації не може бути нейтралізована усуненням однієї, або навіть кількох, або навіть переважної більшості вторинних причин (симптомів), оскільки не усунена та діє першопричина, тобто “хвороба” залишиться не вилікуваною.

Фундаментальні першопричини виникнення цивілізаційних викликів.

Формування за останні 150-200 років загрозливих цивілізаційних викликів було обумовлено поступовим зниженням ефективності людської діяльності внаслідок наростаючого обсягу прийняття неправильних рішень. Рішень, які все частіше були не релевантними поставленим цілям та реальному стану соціальних процесів, внутрішніх і зовнішніх впливів та умов їх реалізації.

Доведено, існування першого, другого та третього цивілізаційних когнітивних протиріч людства [37], які долаються завдяки застосуванню досягнень четвертої промислової революції (таблиця 1). Цивілізаційні протиріччя проявляються як природня когнітивна обмеженість людини в частині прийняття та реалізації оптимальних рішень [23], які є вкрай необхідними у постійно зростаючій складності умов розвитку цивілізації.

Таблиця 1

Наслідком цивілізаційних когнітивних протиріч людства є нескінченно зростаючий ланцюжок прийняття одного за одним помилкових рішень тотально у всіх сферах людської діяльності на всіх соціальних рівнях. Закономірним наслідком генерації помилкових рішень є численні різноманітні локальні та глобальні кризи, частота та глибина прояву яких збільшується. Саме фактор наявності помилкових рішень не дає можливості впевнено аналізувати, прогнозувати та планувати майбутнє як розвитку цивілізації в цілому, так і величезної множини різних її складових у загальнопланетарних, міжрегіональних, регіональних, національних, міжгалузевих, галузевих та секторальних масштабах.

Отже, цивілізаційні когнітивні протиріччя людства, з одного боку, можуть розглядатися як першопричина деградації сучасної людської цивілізації, а з іншого - одночасно ці протиріччя продовжують бути бар'єром на шляху реалізації стратегії сталого розвитку.

Втілення в життя стратегії сталого розвитку вимагатиме прийняття та реалізації величезної кількості різнорідних та різноманітних, взаємопов'язаних та взаємозумовлених, різного рівня ієрархії та складності рішень у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Нейтралізація цивілізаційних викликів та недопущення їх в майбутньому є не тривіальною проблемою. Очевидно, на сьогодні це одна з найскладніших, комплексних, багаторівневих, багатодисциплінарних та міждисциплінарних проблем в історії людства.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що перша першопричина деградації цивілізації - це тотальне прийняття помилкових рішень як наслідок наявності цивілізаційних когнітивних протирічь людства.

Іншою системною першопричиною виникнення проблеми деградації цивілізації є колапс традиційної моделі економіки [34], яка характеризується пануванням різноманітних моделей капіталізму, масштабною індустріалізацією, фетишизацією прибутку у всіх сферах економічної діяльності. Основними рисами такої економіки стало масове (індустріальне) виробництво, масовий ринок, масовий споживач, усереднені споживчі вимоги тощо. Логічним результатом розвитку традиційної моделі економіки стало постійне циклічне перевиробництво, тотальні кризи.

Постійні “позапланові” світові, національні та галузеві економічні кризи, неефективні рецепти виходу з них є яскравим свідченням недосконалості методів, способів і механізмів моделювання та прийняття рішень як при складанні прогнозних моделей традиційного економічного розвитку, так і в процесі практичної реалізації цих моделей. У реальному житті корекція або зміна моделей традиційної економіки зазвичай відбувається лише після факту встановлення наявності кризи або в цілому в економіці, або в окремому її сегменті, інакше кажучи, реакція на кризові явища практично завжди відбувається з великим запізненням.

Причинна обумовленість сучасного критичного стану економіки, вочевидь, остаточно сформувалася в середині ХХ століття.

Крім того, потужний внесок у колапс традиційної моделі додала споживацька ідеологія, розквіт якої та надзвичайна популярність припала на середину ХХ століття [24]. Вважається, що ідеологія споживання надзвичайно потужно сприяла створенню умов для досягнення основної мети економічної діяльності - збільшення прибутку. Ідеологія споживацтва каталізувала зростання конкуренції виробництв і конкуренції продажу товарів та послуг. Закономірним підсумком такої конкуренції стає ще більш інтенсивне зростання виробництва та повсюдне циклічне перевиробництво, що надзвичайно трагічно збільшило непродуктивні витрати ресурсів у всіх сегментах економіки - природних, матеріальних, фінансових, технологічних, енергетичних, ресурсів людського капіталу тощо.

Оскільки економіка - це основа життєдіяльності людства, то використання недосконалих традиційних економічних моделей у стратегічному прогнозуванні та плануванні призводило і призводить як до макроекономічних помилок планетарного масштабу, так і до мікроекономічних прорахунків. До речі, слід зауважити, що факт недосконалості моделей розвитку є притаманним практично для всіх сегментів соціального життя суспільства: державного управління, економіки, правоохоронної системи, військової сфери, сфери охорони здоров'я, освіти, культури тощо.

Отже, в умовах традиційної парадигми економічної діяльності тренд у напрямку збільшення масштабів кризових явищ та деградації цивілізації стає абсолютно неминучим. Базовою причиною неминучості катастрофічно негативних результатів економічної діяльності в умовах панування ідеології необмеженого споживання є два нерозв'язних протиріччя:

- неможливість забезпечення ресурсозберігального характеру процесу задоволення прав, інтересів та потреб кожного конкретного споживача в умовах масового (індустріального) виробництва та масового ринку споживання;

- неможливість забезпечення прийняття ефективних оптимальних рішень щодо нейтралізації “спонтанних”, непрогнозованих глобальних та локальних криз через наявність цивілізаційних когнітивних протиріч людства.

Таким чином, з одного боку, негативні наслідки глобальної та локальної економічної діяльності стали і продовжують бути однією з основних причин формування системи гострих цивілізаційних викликів ХХІ сторіччя. З іншого боку, негативні наслідки планетарної діяльності людства ведуть до краху світової економіки. Коло драматично замикається: неефективна економіка веде до деградації людської цивілізації, одночасно зниження якості функціонування цивілізації веде до колапсу економіки.

Економіка результату та Інтернет речей.

Колапс глобальної цивілізації [11] зумовив появу безлічі економічних теорій виходу людства з кризового стану [21]. Практично в кожній з таких теорій пропонуються певні моделі соціальної трансформації, а в деяких наголошується на тому, що будь-який перехід до сталого розвитку заради забезпечення ефективності має відбуватися на базі цифрових технологій, насамперед здобутків четвертої промислової революції [9]. Найбільш далекоглядні дослідники доходять до висновку: шлях для досягнення стійкості та сталості полягає в оновленні способу життя окремих спільнот та всього суспільства, які мають споживати менше. Водночас новий спосіб життя має бути привабливим для всіх, а не тільки для людей з екологічними, духовними чи ідеологічними цінностями [26]. Тому в останні десятиліття набула широкої популярності ідея проведення всіляких соціальних, зокрема економічних, реформ, трансформаційних перетворень у державах та суспільствах.

Слід звернути увагу на ідеї, викладені в книзі “Велика трансформація: політичні та економічні витоки нашого часу”: індустріалізм необхідно підпорядкувати вимогам людської природи; порок суспільства ХІХ ст. полягав не в тому, що воно було індустріальним, а в тому, що воно було ринковим; експеримент саморегулюємого ринку є утопічним; підведення під індустріальну цивілізацію нового, неринкового фундаменту багатьом здається занадто зухвалим і ризикованим планом, щоб міркувати про нього всерйоз [20].

Поступово серед пропозицій щодо виходу людства з кризового стану отримують популярність теорії які ґрунтуються на загальносистемній ідеї переходу до ресурсно орієнтованої економіки [13]. Однієї з таких теорій є теорія циркулярної економіки, яка здебільшого розглядається як поєднання діяльності зі скорочення ресурсів, повторного їх використання та переробки [12]. Найбільш ефективно ідеї циркулярної економіки реалізовані у теорії біоекономіки, де біологічні ресурси відновлюються та максимально повторно використовуються [4]. Біоекономіка охоплює сільське господарство, лісове господарство, рибальство, продовольство, біоенергетику та біопродукти [12]. Одночасно визначаються умови впровадження ідей циркулярної економіки: розбудова механізмів довіри; системний реінжиніринг традиційних бізнес-моделей; створення ефективного правового регулювання на користь сталого розвитку суспільства [2].

Однак, особливий інтерес у цьому контексті викликає оприлюднена на Всесвітньому економічному форумі одна з нових парадигм економічної діяльності - стратегія Економіки результату, в основу якої покладено ідею широкого використання технологій Інтернету речей [1]. Примітно, що першими авторами публікацій, присвячених Економіці результату, переважно були топ-менеджери транснаціональних технологічних компаній, пов'язаних із цифровими технологіями або з технологіями ІоТ, які просто зобов'язані прогнозувати напрямки розвитку свого бізнесу з горизонтом планування 1020-30 років.

Ключова відмінність традиційної та моделі Економіки результату полягає в цілях функціонування:

- для традиційної економіки - це отримання прибутку на основі насичення ринку споживання послугами, товарами та результатами робіт для задоволення потреб та інтересів середньостатистичного масового споживача;

- для Економіки результату - це отримання прибутку на основі безпосереднього вирішення персоніфікованих проблем та задоволення прав, інтересів і потреб кожного конкретного споживача.

За результатами, отриманих в роботі [37], сформулюємо наступні визначення:

базовий принцип Економіки результату: будь-яка бізнес-діяльність повинна бути ресурсозберігальною, економічно ефективною та здійснюватися так, щоб робота, товар або послуга з характеристиками та параметрами, релевантними правам, інтересам та потребам конкретного споживача, були надані у вказаний ним час в будь-якому місці на планеті.

Економіка результату - це людиноцентристська, ресурсозберігаюча “інваріантна від юрисдикції функціонально таргетована економічна діяльність суб'єктів масового ринку щодо задоволення індивідуальних прав, інтересів та потреб будь-якого конкретного споживача з можливістю динамічного формування ситуативної кооперації з будь-якими іншими суб'єктами ринку на основі використання глобальної мережі Інтернету речей;

функціональний таргетинг - це методи, способи та механізми збору і обробки неструктурованої інформації про людину (споживача) з різних джерел, що дають змогу з високою достовірністю визначити якісні та кількісні характеристики її незадоволених прав, інтересів та потреб, патернів її поведінки для подальшого формування індивідуальних пропозицій робіт, товарів та послуг у потрібному місці й у потрібний час з метою максимально повного вирішення її проблемних ситуацій.

Перехід до стратегії Економіки результату означає здійснення тектонічних зрушень у суспільстві на основі проведення масштабних соціальних трансформацій, що зумовлено кількома необхідними умовами такого переходу:

а) перша - перетворення, зміна або корекція розуміння місії розвитку цивілізації, яка має зводитися до забезпечення сталого розвитку людського суспільства в цілому як до фундаментальної умови забезпечення високої якості життя кожної людини на планеті;

б) друга - перетворення, зміна або корекція світогляду, суспільної ідеології, системи цінностей, способу життя всього суспільства, у тому числі представників публічної влади, виробників та споживачів, а також оволодіння ними необхідною сукупністю знань та навичок;

в) третя - перетворення, зміна чи корекція місії, мети, методів та способів функціонування органів публічної влади, економічних акторів у всіх сегментах економічної діяльності.

Крім того, потрібно враховувати, що такий перехід неминуче призведе до:

- зміни інституційної структури і функцій системи публічного управління й регулювання в економічній сфері, системи галузевого саморегулювання та інститутів громадянського суспільства;

- необхідності створення ефективної міжнародної екосистеми еволюційного розвитку сегментно орієнтованих об'єднань економічних акторів з метою оптимізації процесів ситуативної кооперації та координації, сприяння гнучкому та оперативному транскордонному і національному формуванню функціональних взаємозв'язків суб'єктів економічної діяльності, формуванню різноманітних коопераційних ланцюжків: доданої вартості, товарних, продуктових та логістичних ланцюжків, глобальних виробничих мереж тощо;

- проведення істотної модернізації системи правового забезпечення нових методів, способів та механізмів реалізації функцій публічного управління та регулювання в економічній сфері;

- необхідності проведення масштабної роботи з формування правового забезпечення швидкого та з мінімальними транзакційними витратами формування й функціонування сегментно орієнтованих екосистем коопераційної взаємодії економічних акторів різної галузевої приналежності, виконання робіт та надання послуг на користь конкретних користувачів в умовах різної державної юрисдикції, функціонування різноманітних гібридних бізнес-моделей тощо;

- формування організаційно-правових основ проведення масштабного реінжинірингу колишніх та створення нових моделей публічного управління, бізнес-моделей та бізнес-процесів в економічній сфері.

Перехід до стратегії Економіки результату безсумнівно означає проведення у сфері економічної діяльності масштабної соціальної трансформації на базі цифрової трансформації. За результатами робіт [37; 43], сформулюємо наступні визначення:

соціальна трансформація -- це процес корекції, перетворення або зміни місії та цілей, базових та локальних функцій, структури та взаємозв'язків, параметрів стану, у тому числі, методів, способів, механізмів та інструментів реалізації зазначених функцій, будь-яких соціальних систем з метою підвищення ефективності їх функціонування для нейтралізації цивілізаційних викликів, забезпечення високого рівня якості життя людини, необхідних параметрів самозбереження, життєдіяльності та розвитку цих систем.

цифрова трансформація - це самостійний процес або процес у межах соціальної трансформації, який відбувається на основі максимального застосування цифрових технологій таких як: Інтернет-технології, технологій Інтернету речей, Індустрії 4.0, штучного інтелекту, робототехніки, обробки Великих даних, Хмарних обчислень та інших з метою підвищення ефективності групової та індивідуальної діяльності людської спільноти.

Цілком є очевидним, що перехід до Економіки результату не може відбуватись ізольовано від інших сфер суспільного життя. Тому системний підхід до соціальної трансформації на базі використання технологій Інтернету речей, як це пропонується в Економіці результату, також буде драйвером проведення соціальної та цифрової трансформації в інших сферах соціальної активності, як-от: публічного управління, промисловості, сільського господарства, правоохоронної діяльності, оборони та безпеки, охорони здоров'я, освіти, культури тощо. Подібні зміни неминуче, рано чи пізно, відбудуться у всіх державах, тому у світі процеси соціальної та цифрової трансформації стануть повсюдними та всеохоплюючими.

Саме в широкому використанні цифрових технологій, зокрема технологій Інтернету речей та штучного інтелекту, все більше представників науки, політичних еліт, державних діячів, бізнесу, провідних експертів та практиків вбачають основний шлях досягнення ЦСР.

ІІ. Трансформація правової системи.

Актуальність проведення широких дискусій щодо вдосконалення правової системи обумовлюється винятковим її значенням для сучасного етапу розвитку будь-якої держави. Це пояснюється тим, що багато країн, як і Україна, фактично перебувають на початку мобілізації всіх можливих сил та ресурсів для досягнення ЦСР з метою боротьби з процесом деградації цивілізації. Ця відчайдушна боротьба з усією очевидністю вимагатиме проведення активних, динамічних, раніше не бачених масштабів та глибини соціальних та цифрових трансформацій суспільства як на національному, так і на всесвітньому рівні. Успіх майбутніх соціальних та цифрових трансформацій, які необхідно буде здійснити у стислі терміни, істотно залежить від ефективності їх правового забезпечення.

Необхідність швидких дій щодо вдосконалення правової системи обумовлюється також наявністю проблеми правової невизначеності в частині регулювання застосування цифрових технологій, темпи та масштаби поширення яких надзвичайно високі. Трагічне запізнення, і це не гіпербола, у розробці відповідних правових теоретичних узагальнень та практичних рекомендацій неминуче стає причиною утворення стійких бар'єрів на шляху досягнення ЦСР.

В інтересах дослідження потрібно звернути увагу на те, що сучасні умови реалізації суспільних відносин разюче відрізняються від тих, що були протягом останніх 100 - 150 років. Це потребує обережності при використанні як напрацьованих раніше певних теоретичних підвалин та методологічних положень, так і застосування інноваційних ідей та підходів при визначенні правового регулювання майбутніх суспільних відносин. Правова наука в такому випадку стикається з новою, майже невідомою раніше проблемою правової сингулярності.

Сучасні глибокі зміни умов реалізації суспільних відносин в різних сферах соціальної активності обумовлено наступним:

- спостерігається швидке зростання темпів і масштабів глобалізації, яка стала закономірним наслідком сучасного процесу розвитку цивілізації;

- поступово відбувається трансформація змісту традиційної глобалізації, яка вже охоплює не лише транснаціональні корпорації, а і інші різні суб'єкти економічної діяльності, зокрема середні та малі підприємства, різної національної юрисдикції, більш того вона проникає в особисті відносини людей;

- під впливом загально світових факторів, особливо, результатів четвертої промислової революції, цифрових технологій, трансформуються цілі сфери суспільства, зокрема, сфери економіки, управління державою, виробництва тощо, відбувається трансформація складу та конфігурації системи міжнародного розподілу праці;

- відбувається стійке збільшення кількості учасників різноманітних суспільних процесів, зокрема економічних;

- продовжується стрімкий розвиток потужностей та топології світової логістичної інфраструктури, що створює реальні можливості для швидкого переміщення людей, капіталів, товарів та послуг в будь-яку точку планети;

- постійно покращуються умови здійснення інформаційної взаємодії, як базової умови забезпечення ефективності в усіх сферах людської активності, завдяки швидкому нарощуванню масштабів, обсягів та темпів проникнення цифрових технологій та Інтернет-технологій.

Частина наведених нижче положень базується на результатах правових досліджень, проведених автором переважно протягом останнього десятиліття, інша частина є подальшим розвитком цих результатів. Вочевидь, все це закономірно передбачає проведення наступних дискусій серед вчених-юристів за обов'язковою участю вчених, експертів та практиків, які спеціалізуються у тих чи інших предметних сферах життєдіяльності суспільства.

Місія та мета системи права.

Концептуальне питання для будь-якої системи права: що є метою правового регулювання суспільних відносин?

Відомі твердження Р. Ієрінга: “Мета є творча сила всього права, і немає правового положення, яке б не було зобов'язане своїм походженням певній меті”, а також - “Причина відноситься до сфери минулого, мета - до сфери майбутнього” [46].

Ефективність базової функції цивілізації - функції самозбереження та розвитку прямопропорційно залежить від ефективності реалізації всіх видів діяльності людини. Суспільні відносини (поведінка людей) здійснюються відповідно до соціальних норм (правил), особливою формою яких визнано правові норми, а повна сукупність останніх складає систему права.

Звернемо увагу на фундаментальну роботу одного з родоначальників кібернетики Н. Вінера “Кібернетика, або управління та комунікації у тварині та машині” [35]. В цій праці було висловлено думку про те, що організм чи суспільство організмів будуть прагнути до того, щоб більший час функціонувати в такий спосіб, коли різні частини працюють узгоджено відповідно до моделі, що більш-менш має сенс.

У сучасній конотації зміст цієї думки означає, що людське співтовариство природно прагне до максимально узгодженого середовища здійснення будь-якої людської діяльності. Отже, людська спільнота завжди намагалась виробити набір правил групової та індивідуальної поведінки своїх членів для забезпечення ефективності своєї діяльності шляхом мінімізації можливої шкоди від неузгоджених (конфліктних) дій.

Власне, ми доходимо висновку про те, що на систему правил соціального регулювання поведінки членів людської спільноти, в тому числі й на систему права як найвищу еволюційну форму такого регулювання, завжди покладалася певна цивілізаційна місія. Ця цивілізаційна місія спрямована на створення узгодженого, несуперечливого середовища ефективного здійснення людської діяльності як основи самозбереження та розвитку цивілізації, що є гарантією забезпечення високої якості життя всього людства. Зміст цієї місії був однаковим у різні періоди розвитку цивілізації, на різних континентах, у різних народів з різними культурами, у державах різних типів і форм.

Таким чином, для формування системи правого забезпечення досягнення ЦСР важливе значення має розуміння того, що: місія системи права - створення узгодженого, сприятливого та несуперечливого правового середовища ефективного здійснення людської діяльності з метою забезпечення самозбереження та розвитку цивілізації задля гарантування високої якості життя кожного члена спільноти людей.