Трансформація правових систем - засаднича умова сталого розвитку

Враховуючи викладене, запропонуємо таке визначення: базова мета правового регулювання (системи права) полягає у формуванні правових умов забезпечення ефективності життєдіяльності суспільства як сукупності всіх видів діяльності людини у будь-яких сферах чи сегментах соціальної та особистої активності в інтересах високої якості життя людини та самозбереження і розвитку цивілізації.

Цікаво, що визначення ефективності діяльності як мети є універсальним підходом у тій чи іншій сфері соціальної активності, зокрема і в сфері правового регулювання. Наприклад, відомі пропозиції щодо методів оцінки ефективності правових норм [43].

Більш досконалим критерієм ефективності правового регулювання економіки може бути оцінка транзакційних витрат. Положення теорії транзакційних витрат в економіці: використані для оцінки впровадження цифрових технологій [44]; застосовуються при формуванні критеріїв ефективності економічних трансформацій [46]; знайшли відображення в теорії економіки права [7]. Наявність транзакційних витрат та визначення їх обсягів надають підстави для проведення порівняльної оцінки регуляторних бар'єрів.

Тому, на наш погляд, метод оцінки ефективності правового регулювання на основі положень теорії транзакційних витрат може стати універсальним в системі права в частині проведення порівняльної оцінки регуляторних бар'єрів, які можуть мати місце в тих чи інших варіантах правового регулювання конкретних суспільних відносин або їх певної групи [39].

Для того, щоб метод оцінки ефективності правового регулювання поширити не тільки на економічну діяльність, а й на будь-які інші види соціальної активності людини, дамо таке визначення: транзакційні (непродуктивні) витрати правового регулювання - це організаційні, інтелектуальні, фінансові, технологічні, матеріальні, часові та інші ресурси, витрачання яких обумовлено необхідністю правового регулювання, а обсяги їх витрачання обумовлені достатністю правового регулювання задля досягнення його мети.

Тоді ефективність правового регулювання - це максимізація ефективності людської діяльності завдяки мінімізації транзакційних (непродуктивних) затрат на реалізацію правового регулювання.

На перший погляд здається, що підхід до визначення мети системи, заснований на ефективності, є альтернативою підходу, що ґрунтується на нормах моралі та соціальної етики. На нашу думку, запропоноване бачення змісту місії та базової мети системи права не заперечує попередні результати праці багатьох вчених. Навпаки, воно є об'єднуючим на вищому рівні ієрархії визначення мети для численних попередніх трактувань різних аспектів розуміння місії та мети правового регулювання.

Викладений в роботі підхід до визначення мети правової системи в принципі співпадає з поглядами інших дослідників. Так Д. Сабатино вважає, що маємо дві моделі правового регулювання: 1) орієнтовану на ефективність, що має регулювати об'єкти економічних відносин (наприклад, конкурентні відносини, виробництво продуктів тощо; 2) орієнтовану на етику, що сфокусована на поведінку суб'єктів [22]. Інші стверджують, що в умовах функціонування соціотехнічних організації, які мають цифрову інфраструктуру, захищати людину рівно настільки, щоб вона могла діяти автономно в цьому середовищі, вже недостатньо [3].

Право і віртуальність.

Тема віртуальності розкривається на основі результатів, отриманих у роботі автора [37]. Термін “віртуальна реальність”(простір, діяльність, відносини, спілкування тощо) широко використовується у різних сферах знань та практичної діяльності. У юриспруденції термін “віртуальна реальність” (віртуальний простір) почав використовуватися для опису певних процесів, пов'язаних із використанням Інтернету та Інтернет-технологій.

В наукових статтях та в законодавстві почали широко використовуватись словосполучення типу: “під час роботи в мережі Інтернет”, “захист прав інтелектуальної власності у мережі Інтернет”, “законодавче регулювання Інтернету як особливого інформаційного простору”, “правовідносини, які виникають у віртуальному просторі”, “регулювання правовідносин у віртуальному просторі”, “правопорушення в Інтернеті”, “регулювання віртуального простору” тощо.

З іншого боку, істотного поширення набула позиція, зміст якої зводиться до діаметрально протилежного розуміння ролі мережі Інтернет та Інтернет-технологій як технічних засобів передачі інформації. Усе частіше й частіше стали використовуватися інші вирази: “правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних з Інтернетом” або “суспільних відносин, що виникають і (або) розвиваються при використанні Інтернету”, “діяльності, що здійснюється з використанням Інтернет-технологій”, “отримання інформації за допомогою Інтернету” тощо.

Застосування поняття “віртуальний” у праві має наслідком припущення щодо можливості існування якоїсь іншої “реальності” (наприклад, віртуальної, Інтернет-простору, кіберпростору тощо), відмінної від об'єктивної, в якій нібито стає можливою “реалізація суспільних відносин”. Слід очікувати наступного кроку іноваторів від юриспруденції - пропозицій щодо створення “віртуального права”, “права віртуального світу”, “віртуального цивільного права” або “віртуального кримінального права” тощо.

Спираючись на результати філософського аналізу концепцій віртуальної реальності, наприклад [47] та на положення частини першої статті 207 Цивільного кодексу України рекомендуємо юристам застосовувати наступні висловлювання: “правове регулювання суспільних відносин, що реалізуються з використанням Інтернету”, “укладання договорів за допомогою Інтернету”, “злочин, вчинений з використанням комп'ютерів або Інтернет-технологій”. Такі формулювання дозволяють релевантно відображати реальну ситуацію, яка пов'язана з інформаційною взаємодією у процесі реалізації суспільних відносин за допомогою цифрових та Інтернет-технологій.

Отже, на наш погляд, цілком достатнім і необхідним для правової теорії є розуміння мережі Інтернет та Інтернет-технологій як засобу передачі (поширення) або обробки інформації, за допомогою яких реалізуються певні суспільні відносини, які можуть відбуватись лише у реальному світі. Використання Інтернету та Інтернет-технологій може стати причиною появи деяких особливостей у реалізації суспільних відносин. Саме ці особливості, а не надумана віртуальність мають стати причиною необхідності певного вдосконалення правового регулювання чи навіть причиною появи нових правових норм у межах традиційної системи права чи законодавства.

Отже, не заперечуючи можливість використання терміну “віртуальний” в інших наукових дисциплінах, вважаємо, що концептуально необгрунтованим та навіть шкідливим є використання у правовій науці та практиці понять типу “віртуальний світ”, “віртуальний простір чи середовище”, “віртуальне право”, “захист прав у віртуальному середовищі”, “авторське право у віртуальному світі”, “віртуальна діяльність”, “право віртуального простору” тощо.

На наш погляд, використання таких метафор, як “віртуальність”, “віртуальний простір” та багатьох подібних саме у сфері права є штучним, недоцільним і навіть токсичним.

Штучний інтелект.

Традиційно ступінь уваги з боку державних інституцій до якоїсь соціальної проблеми є знаковим маркером її важливості для розвитку суспільства. Штучний інтелект (далі - ШІ) є одним із найголовніших, базових досягнень 4-ї промислової революції, Про це свідчить те, що за останні 5 років понад 60 держав прийняли або розробляють національні стратегії розвитку та використання ШІ [33]. Багато держав усвідомлюють, що застосування роботів із ШІ може створити умови для подолання третього когнітивного протиріччя людства - забезпечити оперативне прийняття оптимальних рішень із залученням будь-якого великого обсягу різноманітних знань та інформації.

Але існує потужний бар'єр на шляху широкого застосування роботів із ШІ - це невизначеність щодо правового регулювання їх застосування. Основна проблема - це визнання або не визнання автономного робота із ШІ суб'єктом права. Автономність у цьому випадку означає можливість прийняття рішень та здійснення певної діяльності роботом з ШІ без втручання людини.

Звичайно, багато дослідників, зокрема юристи, при вирішення проблеми правового регулювання діяльності роботів з ШІ з надією звертають увагу на історично підтверджені правові механізми регулювання суспільних відносин. Але при цьому роботи з ШІ визнаються лише об 'єктом правовідносин.

Різким дисонансом такому уявленню є припущення, навіть впевненість, у тому, що роботи із ШІ незабаром можуть бути суб'єктом правових відносин. На тлі майже щотижневих повідомлень про успіхи в розвитку ШІ відбуваються багаточисельні дискусії щодо вирішення проблеми можливого розгляду роботів як суб'єктів правовідносин. Позиції в цих дискусіях кардинально відрізняються: від заперечення суб'єктності роботів до необхідності створення особливої системи права для роботів.

Окремі держави здійснюють енергійні заходи з розроблення концептуальних положень щодо правового регулювання застосування технологій ШІ та роботів із ШІ. Євросоюз зробив перший крок у світі в загадкове майбутнє - запропонувавши проект Закону про штучний інтелект [10].

Задля вирішення актуальної проблеми автором було запропоновано низку теоретико-методологічних положень щодо створення системи правового регулювання застосування автономних роботів із ШІ. Визначено базовий для цієї тематики термін [39]: штучний інтелект - це певна сукупність методів, способів, засобів та технологій, насамперед, комп'ютерних, що імітує (моделює) когнітивні функції, які мають критерії, характеристики та показники еквівалентні критеріям, характеристикам та показникам відповідних когнітивних функцій людини.

На основі запропонованих визначень термінів “штучний інтелект”, “робот із ШІ” їх класифікації, доведених декількох гіпотез розроблено методологію щодо визначення правового статусу робота із ШІ [41]. Сформульовано доктринальні положення щодо відповідних юридичних догм та фікцій, що дозволяє визнати автономні роботи із ШІ як суб'єкти права в рамках сучасної доктрини права [40]. Отримані результати відкривають перспективи для створення певної системи правового регулювання автономної діяльності роботів з ШІ, яку можна гармонійно інкорпорувати до публічного та приватного права.

Для остаточного відпрацювання запропонованих теоретико-методологічних положень щодо створення системи правового регулювання застосування автономних роботів із ШІ потрібне проведення широких правових досліджень. Зокрема, потребують додаткових досліджень особливості їх застосування для всіх можливих видів та типів суспільних відносин, які будуть реалізовуватись за умови використання роботів із ШІ.

Розроблений підхід потенційно надає можливість в межах традиційної системи права з використанням всього багатовікового позитивного досвіду її функціонування сформувати:

теоретико-методологічні засади правового регулювання застосування роботів із ШІ у будь-яких сферах соціальної активності;

запропонувати практичні рекомендації щодо створення системи правового забезпечення використання роботів із ШІ як найважливішого елемента технологій Інтернету речей.

Конвергенція галузей права.

Тема конвергенції є однією з основних проблем розвитку системи права в інтересах Економіки результату.

В сучасних умовах зміни парадигми економічної діяльності, трансформації глобалізації та міжнародного поділу праці, інтеграції різних видів діяльності зростає актуальність вирішення проблеми конвергенції галузей законодавства, що потребує вирішення проблеми мінімізації системної конкуренції між окремими галузями права та посилення кореляції процесів їх удосконалення. Проблеми правової конвергенції стосуються як правових систем різних держав, так і галузей права в межах однієї системи права.

В свій час завдяки своїй універсальності ознака однорідності суспільних відносин стала базовою в процесі формування та систематизації системи права. З ускладненням змісту та умов життєдіяльності людства одночасно відбувається ускладнення системи права, що мало наслідком виникнення певних труднощів на шляху її розвитку, тому почався процес її диференціації на окремі галузі права.

З різних мотивів у багатьох державах формується власна галузева структура системи права, у яких почали формуватися свої “суверенні території”, “юрисдикції” та недоторканні “кордони” окремих галузей права. На певному історичному етапі розвитку юриспруденції це явище мало досить позитивний ефект, оскільки диференціація всієї маси правових норм за принципом однорідності створила умови для концентрації зусиль науковців та юристів-практиків на вирішенні однорідних правових проблем. Але для систем права диференціацією на численні галузі права справа не закінчилася. Далі вже всередині окремих галузей права стала відбуватися глибша диференціація - виникають підгалузі, інститути та субінститути права. У юридичній практиці з'являються глибокі фахівці з вузькоспеціалізованих проблем - з податку на додану вартість (ПДВ), державної реєстрації підприємств або нерухомості, процесу розлучення подружжя, забезпечення кібербезпеки, захисту прав людини тощо.

З іншого боку, безперечно, що суспільство це складна динамічна система у всьому різноманітті сфер і сегментів соціальної активності людини, в якому система права є однією з безлічі підсистем, що забезпечують його функціонування. Тому система права з її особливим функціоналом є внутрішньою підсистемою таких складових підсистем суспільства, як сфера економіки, внутрішньої політики, оборони, сільського господарства, промисловості, охорони здоров'я тощо.

В реально існуючих підсистемах суспільства в умовах складної діяльності здійснюються реальні суспільні відносини. Реальні суспільні відносини це сукупність взаємопов'язаних та взаємообумовлених різнорідних рафінованих (чистих) суспільних відносин, які реалізуються одночасно або майже одночасно. Кожен з таких видів “чистих” суспільних відносин регулюється нормами “своєї” галузі права. Отже, сучасні правовідносини здебільше - це комплексні суспільні відносини як цілісна (нерозривна) сукупність окремих “чистих” суспільних відносин, кожне з яких регулюється нормами певної окремої галузі права.

Таким чином, поведінка суб'єктів права при здійсненні складної діяльності має одночасно детермінуватись нормами різних галузей права, що часто породжує проблему міжгалузевої правової конкуренції та виникнення колізій між ними.

У зв'язку з цим, законодавство, як форма відображення змісту права, при регулюванні комплексних суспільних відносин має бути узгодженим, без протиріч та колізій між задіяними нормами різних галузей законодавства. Відтак стає актуальним проведення досліджень щодо конвергенції (зближення) різних норм галузей права та законодавства в умовах їх одночасного застосування до конкретних комплексних суспільних відносин у межах конкретної діяльності та конкретних дій суб'єктів права. У цьому випадку, конвергенція права має означати взаємний рух на зближення основних складових окремих галузей права в частині їх принципів, інститутів, категорій та термінів. Методологічною основою цього процесу має стати загальне розуміння місії та мети правової системи.

Крім того, конвергенції права є необхідною реакцією на соціальну та технічну конвергенцію, які задля підвищення ефективності відбуваються практично у всіх сферах суспільства в процесі соціальних трансформацій, реінжинірингу традиційних моделей суспільних відносин, впровадження цифрових та інших технологій тощо.

Маємо важливий для розвитку сучасної теорії юриспруденції висновок: проблема конвергенції права отримує надзвичайне значення в умовах Економіки результату, для якої комплексні суспільні відносини стають панівними, а конвергенція окремих видів діяльності стане нормою. Конвергенція права дозволить забезпечити виконання суворих вимог у частині відсутності неузгодженості, протиріч та колізій між задіяними нормами різних галузей законодавства, що є однією з основних умов забезпечення ефективності правового регулювання.

В умовах переходу до нової парадигми економічної діяльності всього людства, окрім актуальності проблеми правової конвергенції в межах однієї правової системи, також стає актуальною проблема конвергенції правових систем різних держав.

Інтеграційна роль міжнародного права.

Практика Економіки результату завдяки використанню технологій Інтернету речей буде мати безпрецедентні можливості щодо оперативної організації різних транскордонних ланцюжків створення вартості, ланцюжки доданої вартості, продуктові ланцюжки, виробничі мережі тощо. Така діяльність потребує вирішення проблеми географічної, галузевої та юрисдикційної масштабності застосування законодавства.

Треба враховувати, що соціальні та цифрові трансформації неминуче, рано чи пізно, відбудуться у всіх державах, тому міжнародне право також стикнеться з низкою викликів, зокрема із потенційним розширенням сфери свого впливу внаслідок посилення глобалізації нового типу у всіх сегментах соціальної активності. Крім того, в умовах високої динаміки переходу до Економіки результату буде спостерігатись стрімке поширення та збільшення обсягів горизонтальних (peer to peer) суспільних відносин з їхньою одночасною глобалізацією,

Цілком зрозуміло, що ефективність нейтралізації негативних цивілізаційних викликів буде залежати від рівня синхронізації досягнення ЦСР всіма державами або, як мінімум, державами, які формують переважний вклад у світову економіку. Вирішення проблеми забезпечення синхронізації виконання планів щодо досягнення ЦСР та відповідних завдань потребує формування нової парадигми алгоритму побудови законодавства.

Сутність цієї нової парадигми алгоритму побудови законодавства полягає в наступному. Спочатку рекомендується зосередити зусилля юридичної спільноти на розробці пропозицій на рівні актів міжнародного права, які мають базуватись на досвіді передових держав, що вже сформували та здійснили апробацію своїх законодавчих інновацій з певних правових проблем. Держави, отримавши гармонізований акт міжнародного права як модельний правовий акт, шляхом його ратифікації здійснюють вдосконалення свого національного законодавства на принципах гармонізації та адаптації.

При застосуванні запропонованого алгоритму побудови законодавства можна очікувати: 1) різке зменшення витрат ресурсів на подолання міждержавних економічних та правових бар'єрів при функціонуванні Економіки результату в транскордонному режимі, що є однією її синергетичних переваг; 2) швидкого, синхронізованого та гармонізованого формування і правозастосування національних законодавств в частині забезпечення досягнення ЦСР та відповідних завдань. Зрозуміло, що реалізація алгоритму побудови законодавства потребує відповідної трансформації місії та мети системи міжнародно-правових актів, процедур їх розробки, визнання та приєднання до них.

Таким чином, міжнародне право отримує нову роль - інтегративну, воно стає джерелом для формування національних законодавств по широкому колу різноманітних суспільних відносин у різних сферах суспільних відносин. Крім того, це ефективний шлях щодо забезпечення конвергенції правових систем різних держав. Запропонований підхід створить умови для синергії правових систем, правової політики та законодавства України, Євросоюзу та світу для забезпечення досягнення ЦСР.

Форсайт соціально-правове моделювання як метод формування нового законодавства.

Впровадження результатів четвертої промислової революції протягом наступних 20 - 40 років буде причиною кардинального технологічного стрибка у розвитку людства. Мова йде про широке впровадження технологій Інтернету речей, штучного інтелекту, робототехніки, генної інженерії, нанота біо-технології тощо. Левова частина майбутніх безпрецедентних технологічних змін неминуче буде базуватиметься на використанні цифрових технологій.

Особливість цього технологічного стрибка полягає в тому, що він закономірно призведе до стрімкого формування та розвитку нових за змістом і формою суспільних відносин у різних сферах життєдіяльності людини, суспільства, держави. Настільки стрімких та непередбачуваних змін, що сьогодні в Україні, як і в інших державах світу відсутнє чітке та однозначне уявлення про те, яким через декілька десятиліть буде майбутнє суспільство та які будуть особливості його функціонування.

Все це означає, що людство стикається з таким явищем як сингулярність. Узагальнюючи результати низки робіт [15; 16], на користь цього дослідження сформулюємо таке визначення: сингулярність - це неможливість однозначного передбачення результатів майбутнього розвитку людської спільноти після певного періоду часу, протягом якого буде відбуватися стрімке та масштабне впровадження критичного обсягу проривних досягнень четвертої промислової революції.

Загальна сингулярність закономірно приводить до виникнення проблеми правової сингулярності - неможливість однозначного визначення напрямів досліджень щодо попереднього створення нового чи удосконаленого законодавства для постсингулярної цивілізації. Отже, правова сингулярність - це сингулярність у сфері правового регулювання, яка виникає внаслідок неможливості однозначного визначення майбутніх соціально-правових моделей суспільства.

Вирішенню проблеми правової сингулярності перешкоджає наявність багатовікової традиції щодо створення (оновлення) системи права (законодавства) шляхом офіційної фіксації емпірично сформованих в суспільстві закономірностей регулювання суспільних відносин, які виявлялись на основі ретроспективного аналізу усталеної практики їх реалізації. Процес такого ретроспективного формування законодавства відбувався роками та десятиліттями. Завдяки масштабності та значній динаміки змін природи та особливостей суспільних відносин відбувається природне запізнення в оновленні законодавства, що створює великі ризики виникнення правової, а отже, і суспільної невизначеності.

Водночас, правова наука вже має певний, хоча й не завжди успішний, досвід щодо вирішення правових проблем в умовах деякої невизначеності майбутнього розвитку суспільних відносин. Наприклад, це досвід із впровадження: Інтернет-технології, електронного документообігу, цифрового підпису соціальних мереж, технології блокчейну, штучного інтелекту та робототехніки, автономних автомобілів, кораблів та літаків, криптовалюти та багато чого іншого.

Таким чином, існує нагальна необхідність щодо зміни парадигми формування системи права шляхом переходу від ретроспективного до прогнозного методу на основі форсайт соціально-правового моделювання. Прогнозний метод на основі ґрунтовних міждисциплінарних досліджень дозволяє створити форсайт соціальні та соціальноправові моделі майбутнього стану суспільства, які можуть бути використані для ефективного формування пропозицій щодо випереджального оновлення системи права та законодавства.

Під форсайтом (передбаченням) розуміються високоякісні, узгоджені та функціональні наукові погляди на майбутній стан суспільства та його окремі складові, які використовуються для планування керування політикою, формування стратегії, дослідження нових ринків, продуктів та послуг. Форсайт являє собою злиття методів передбачення майбутнього з методами стратегічного управління [25]. Методологія форсайт стратегічного моделювання поширилась в останні десятиліття.

Тому в процесі переходу до нової парадигми економіки для нейтралізації негативного ефекту правової сингулярності оновлення законодавства рекомендується здійснювати на базі форсайт соціально-правових моделей майбутнього стану суспільства, як результату багато дисциплінарних та міждисциплінарних досліджень.

Загалом доходим до важливого висновку. У зв'язку з майбутнім проведенням масштабних соціальних та цифрових трансформацій всі галузі права мають якомога скоріше адаптуватись до можливих майбутніх змін у соціальному житті. В першу чергу йдеться про переосмислення доктринального розуміння місця та ролі кожної галузі права в правовій системі та про необхідність оновлення (адаптації) всіх галузей права. Це стосується інформаційного права з огляду на стратегічну важливість правового регулювання для забезпечення: кожного своєчасною, актуальною, повною та достовірною інформацією для прийняття рішень та для будь-якої діяльності; широкого впровадження цифрових технологій Інтернету речей, штучного інтелекту; робототехніки тощо.

Напрями правових досліджень за умови реалізації стратегії Економіки результату.

Перехід до Економіки результату, як способу забезпечення досягнення ЦСР, буде супроводжуватись масштабними соціальними трансформаціями, що неминуче призведе до: 1) зміни парадигми функціонування: держави та її інституцій, соціуму та його окремих сегментів, регіонів, міст та населених пунктів, різноманітних галузей економіки та бізнесу, а також інших сфер життєдіяльності людей; 2) трансформації: структури та складу системи суспільних відносин, їх змісту, а, іноді, до появи нових за змістом груп суспільних відносин; 3) переходу до нових інноваційних моделей: публічного управління та регулювання, економічної, виробничої, освітньої та будь-якої іншої діяльності; 4) нетривіальної зміни місії, мети та змісту багатьох соціальних процесів.

Безсумнівно, проведення будь-яких масштабних соціальних трансформацій може бути успішним тільки за умови гармонізованого оновлення всього комплексу галузей права, або, навіть, за умови оновлення всієї системи права та правової системи. Саме тому важливим актуальним завданням юридичної науки стає оперативна організація масштабних прогнозних досліджень щодо пошуку, ідентифікації та локалізації соціальних та правових проблем, які з великою ймовірністю виникатимуть у процесі проведення соціальних та цифрових трансформацій.

Отже, найближчим часом доцільно зосередити міждисциплінарні наукові дослідження в частині формування теоретико-методологічних засад створення форсайт соціально-правових моделей функціонування Економіки результату. На основі цих моделей наука має запропонувати теоретичні засади та практичні рекомендацій щодо формування системи правового забезпечення переходу до стратегії Економіки результату, фактично запропонувати правове підґрунтя проведення соціальних трансформацій нового покоління в умовах застосування цифрових технологій.

Пропозицій щодо оновлення законодавства мають стосуватись всієї правової системи. Наприклад в умовах Економіки результату це може стосуватись правового регулювання:

- конституційних, цивільних, господарських, адміністративних, земельних, інформаційних відносин тощо; податків та митних зборів; монополії, лібералізації та конкуренції для регульованих ринків; захисту прав споживачів; вільного обігу неперсоніфікованих та персональних даних; визначення відповідальності; забезпечення конфіденційності, інформаційної безпеки та кібербезпеки; захисту інтелектуальної власності та авторського права тощо, звертаючи особливу увагу на поширення транскордонного режиму здійснення діяльності суб'єктів;

- будь-якої сфери соціальної активності: промисловості, сільського господарства, оборони та безпеки, банківської діяльності, енергетики, медицини, освіти, публічного управління, ретейлу тощо.

Разом з тим, можна констатувати майже тотальну необізнаність сучасного суспільства (політичного істеблішменту, представників публічного управління, вчених та виробничників, експертів та фахівців, населення тощо) щодо необхідності проведення широкомасштабних соціальних трансформацій нового покоління - трансформацій 21 століття. В цілому суспільство не усвідомлює, з одного боку, вкрай загрозливого стану людства, а з іншого - необхідність нейтралізації загрозливих цивілізаційних викликів. Відповідно, суспільство не обізнане і не має мотивації щодо розуміння мети та сутності переходу до ресурсне орієнтованої економіки (наприклад, до Економіки результату), щодо використання неймовірних потенційних можливостей та синергії застосування цифрових технологій, таких як технології Інтернету речей, штучного інтелекту, робототехніки, обробки великих даних, хмарних технологій тощо.

Однак, бар'єр необізнаності суспільства може та має бути подоланий шляхом формування парламентом та урядом всеосяжної системи стимулів, мотивації та заохочень щодо досліджень та популяризації соціальних та цифрових трансформацій, а також необхідності їх проведення для вирішення нагальних соціальних проблем. До процесу підвищення рівня обізнаності суспільства мають бути залучені широкі верстви політиків, державних діячів, представників урядових кіл, науки та передового виробництва, засобів масової інформації, лідерів суспільної думки, системи освіти, інститутів громадянського суспільства тощо. Подолання загрозливих цивілізаційних викликів та досягнення ЦСР має стати справою всього українського народу.

Висновки

Попередні 50 - 60 років характеризуються наростанням проявів негативних цивілізаційних викликів, які стали причиною деградації цивілізації. Нейтралізація процесів деградації потребує сумісних зусиль всього людства щодо досягнення цілей та завдань сталого розвитку, які визначались ООН з 2000 року і остаточно були визначені у 2015 році.

Визначені ООН плани досягнення ЦСР шляхом виконання біля 170 завдань характеризуються певною безсистемністю, низкою кореляцією між окремими завданнями, відсутністю опису причинно-наслідкового зв'язку між причинами деградації та змістом тих чи інших ЦСР і завдань, невизначеністю методології виконання завдань тощо. Все це та багато інших чинників обумовили розмаїття та розпорошеність завдань, створює ситуацію поганого розуміння ЦСР та завдань у представників різних верств і кіл суспільства та викликає сумнів у реальності досягнення гармонізованого та синхронізованого прогресу в забезпеченні сталого розвитку людства як у світовому, так і в національних масштабах.

Запропоноване розуміння і пояснення змісту першопричин виникнення негативних цивілізаційних викликів надає можливість обґрунтувати системний підхід до вироблення стратегії подолання деградації цивілізації. В роботі проілюстрована стратегія переходу до сталого розвитку шляхом зміни парадигми економічної діяльності на основі теорії Економіки результату на основі повсюдного застосування результатів четвертої промислової революції. Насамперед йдеться про цифрові технології так як: Інтернет речей, Індустрія 4.0, штучний інтелект, робототехніка, великі дані, хмарні обчислення, електронні комунікації тощо.

Економіка результату як людиноцентристська, ресурсозберігаюча“ інваріантна від юрисдикції функціонально таргетована економічна діяльність суб'єктів масового ринку з принциповою можливістю задовольняти індивідуальні права, інтереси та потреби будь-якого конкретного споживача створює ефективні умови для подолання першопричин деградації цивілізації. Втілення нової парадигми економічної діяльності на основі Економіки дозволяє сформувати системно обумовлені та взаємопов'язані ціли та завдання сталого розвитку, які як за формою, так і за змістом будь майже стандартними для всіх держав.

Встановлено, що впровадження концепції Економіки результату в світову та національні економіки може бути ефективною лише за умови проведення масштабних та глибоких соціальних та цифрових трансформацій. Для проведення таких трансформацій сучасна правова система всіх без виключення держав не є релевантною.

З метою формування відповідного правового забезпечення переходу до сталого розвитку необхідно провести багатогалузеві та міжгалузеві правові дослідження з оновлення правової системи. В першу чергу це стосується уточнення місії та мети правового регулювання, розуміння феномена “віртуальність”, можливості визнання суб'єктності робота із штучним інтелектом, подолання правової сингулярності, визначення нової ролі міжнародного права, актуальності конвергенції права та правових досліджень, обумовлених реалізацією нової парадигми економічного розвитку.

Показано, що особливу увагу потрібно приділити питанням удосконалення методології формування правого регулювання впровадження та подальшого функціонування Економіки результату в умовах наявності правової сингулярності. Запропоновано використання прогнозного методу на основі форсайт соціального та соціально-правового моделювання суспільства майбутнього. Необхідно, щоб юристи брали участь з самого початку організації та напрацювання форсайт соціального моделювання з будь-яких аспектів суспільства майбутнього.

Передбачається, що такий прогнозний метод форсайт соціального та соціальноправового моделювання може бути використано для вирішення правових проблем в будь-яких інших сферах соціальної активності, як-от: публічного управління, промисловості, сільського господарства, правоохоронної діяльності, оборони та безпеки, охорони здоров'я, освіти, культури тощо.

Крім того, потрібно організовувати системні, широкі дослідження з напрацювання пропозицій щодо оновлення майбутнього законодавства, які в умовах Економіки результату будуть стосуватись правового регулювання: конституційних, цивільних, господарських, адміністративних, земельних, інформаційних відносин тощо; податків та митних зборів; монополії, лібералізації та конкуренції для регульованих ринків; захисту прав споживачів; вільного обігу неперсоніфікованих та персональних даних; визначення відповідальності; забезпечення конфіденційності, інформаційної безпеки та кібербезпеки; захисту інтелектуальної власності та авторського права тощо, звертаючи особливу увагу на поширення транскордонного режиму здійснення діяльності суб'єктів.

З врахуванням тісного зв'язку та взаємообумовленості проблем реалізації соціальної та цифрової трансформації в певних сферах соціальної активності із відповідним правовим забезпеченням вбачається за необхідне залучати до правових досліджень вчених, експертів та практиків, які спеціалізуються у тих чи інших предметних сферах життєдіяльності суспільства.

Потрібно ретельно дослідити можливість оновлення місії та мети міжнародного права маючи на увазі можливість виконання ним провідної ролі за безпосередньої участі інших галузей права щодо створення всеохоплюючих законодавчих умов для швидкого, синхронізованого та гармонізованого досягнення реального прогресу в забезпеченні сталого розвитку як у світовому, так і в національних масштабах.

З огляду на масштабність та глибину правових проблем які в умовах необхідності досягнення цілей сталого розвитку потрібно не лише вирішити, але і забезпечити відповідне правозастосування у майбутньому, необхідно ретельно переглянути та інноваційно оновити організацію та методологію правової науки та правової освіти. Випускникам юридичних факультетів крім того, що потрібно мати випереджуючі юридичні знання, вміння та навички термін “придатності” яких має мати горизонт 5 - 10 років, також необхідно оволодіти знаннями щодо прикладної профорієнтації в певних сферах соціальної активності в контексті певної конкретної діяльності. Так юристи, які орієнтуються на роботу в ІТ сфері, мають обов'язково мати уявлення про сутність, принципи, особливості функціонування ІТ бізнесу в розрізі необхідних галузей права.

Таким чином, визначення напрямів і шляхів досліджень та напрацювань теоретично-методологічних та практичних пропозицій щодо вирішення проблеми трансформації як усієї сучасної системи права, так і окремих галузей права є важливою передумовою ефективного переходу до нової парадигми світової економіки - до Економіки результату, як стратегії досягнення Цілей сталого розвитку та євроінтеграції України.

Використана література

1. Agenda, Industry. 2015. Industrial internet of things: unleashing the potential of connected products and services. White Paper, in Collaboration with Accenture. 34.

2. Arekrans, J. et al. 2022. Barriers to access-based consumption in the circular transition: A systematic review. Resources, Conservation and Recycling, 184:106364.

3. Benthall, S. and J. Goldenfein. 2020. Data Science and the Decline of Liberal Law and Ethics. Mechanical Engineering eJournal, 2020: n. pag.

4. Birner, R. 2018. Bioeconomy concepts. Bioeconomy: Shaping the transition to a sustainable, biobased economy: 17-38.

5. Brozovic, D. 2022. Societal Collapse: A Literature Review. Futures, 145: n. pag.

6. Butzer, K. 2012. Collapse, environment, and society. Proceedings of the National Academy of Sciences, 109.10: 3632-39.

7. Calabresi, G. 2016. The future of law and economics: essays in reform and recollection. Yale University Press, 228.

8. Collins, C. 2020. Four Reasons Civilization Won't Decline: It Will Collapse. (Counter Punch, August 10, 2020). URL: https://www.counterpunch.org/2020/03/13/four-reasons-civilization-wontdecline-it-will-collapse/

9. Ekholm, B. and J. Rockstrom. 2020. Digital technology can cut global emissions by 15 %. Here's how. URL: https://www.freethink.com/hard-tech/digital-technology-global-emissions

10. European Commission. Proposal for a Regulation of the European Parliament and of the Council laying down harmonised rules on artificial intelligence (Artificial intelligence Act). 21 April 2021.

11. Ferraro, P. et al. 2019. Causal inference in coupled human and natural systems. Proceedings of the National Academy of Sciences, 116.12: 5311-18.

12. Ferraro, P. et al. 2019. Causal inference in coupled human and natural systems. Proceedings of the National A cademy of Sciences, 116.12: 5311-18.

13. Fresko, Zh. What is a resource-oriented economy? URL: https: //www.mirprognozov.ru/ prognosis/economics/proekt-venerajak-fresko

14. Gonzalez-Fernandez, R. 2020. On Searle and the collapse of civilization. Cinta de moebio, (69): 255-266.

15. Korotayev, A. 2020. The Twenty-First-Century Singularity in the Big History Perspective - A Re-analysis. The 21st Century Singularity and Global Futures. Springer, Cham: 19-75.

16. Kurzweil., R. 2006. The Singularity Is Near: When Humans Transcend Biology. Foreign Affairs: 160.

17. Martin-Merino, M. 2021. Why civilizations collapse?. Cambridge Open Engage. URL: https://www.cambridge.org/engage/coe/article-details/60b9fc9cb04fe75e575cb168

18. Meadows, D. et al. 2004. Limits to growth: the 30-year update. Vermont. 338.

19. Meadows, D. et al. 1972. The Limits to Growth: A Report for the Club of Rome's Project on the Predicament of Mankind. Universe Books, 205.

20. Polanyi, K. 2001. The great transformation: The political and economic origins of our time. Beacon press. 360.

21. Raworth, Kate. 2017. Doughnut economics: seven ways to think like a 21st-century economist. Chelsea Green Publishing. 320.

22. Sabatino, G. 2020. Economic Law and The Development of Digital Markets, between Ethics and Efficiency. Naveih Reet: Nordic Journal of Law and Social Research: n. pag.

23. Scherer, M. 2015. Regulating artificial intelligence systems: risks, challenges, competencies, and strategies. Harvard Journal of Law & Technology, 29:353.

24. Schmitt, B., Brakus, J. and A. Biraglia. 2020. onsumption Ideology”. Journal of Consumer Research, 49.1: 74-95.

25. Slaughter, R. 1997. Developing and Applying Strategic Foresight. ABN Report. 5.10: 13-27.

26. Strand, R., et al. 2023. Growth without economic growth. European Environment Agency. URL: https://www.eea.europa.eu/publications/growth-without-economic-growth/growth-without-econ omic-growth

27. Tainter, J. 1998. The collapse of complex societies. Cambridge university press. 250.

28. UN General Assembly. 2015. Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development. Resolution adopted by the General Assembly on 25 September 2015, A/RES/70/1.

29. UN General Assembly. 2000. We the peoples Millennium Forum. Declaration and agenda for action: strengthening the United Nations for the twenty-first century. 26 May.

30. UN Secretary-General. 2014. The Road to Dignity by 2030: Ending Poverty, Transforming All Lives and Protecting the Planet Synthesis.

31. United Nations. 2000. The Final Version of the Millennium Forum Declaration. URL: http://www.sefidvash.net/rcgg/htms/mfd_ing.htm

32. United Nations. 2019. Progress towards the Sustainable Development Goals: report of the Secretary-General. Special Edition. New York, 8 May.

33. Van R. et al. 2022. AI Watch -- National strategies on Artificial Intelligence: A European perspective. European Union / OECD.

34. Weizsacker, E. and A. Wijkman. 2018. Come on!: Capitalism, short-termism, population and the destruction of the planet. Springer. 234.

35. Wiener Norbert. 1948. Cybernetics. Or control and communication in the animal and the machine. The Technology Press. 194.

36. Баранов О.А. 2022. Трансформація: соціальна & цифрова & правова: монографія у 3-х т. Т. 1. Порятунок цивілізації: економіка результату. Видавничий дім “Гельветика” 272.

37. Баранов О. 2017. Віртуальність і правове регулювання. Публічне право.1: 210.

38. Баранов О. 2021. Особливості визначення терміну “цифрова економіка”: мат. першої всеукр. наук-практ. конф., м. Київ, 30 берез. 2021 р.

39. Баранов О. 2023. Визначення терміну “штучний інтелект”. Інформація і право. № 1(44)/2023. С. 32-49.

40. Баранов О. “Інтернет речей (IoT): регулювання надання послуг роботами зі штучним інтелектом”. Інформація і право. № 4(27)/2018. C. 46-70.

41. Баранов О. 2018. “Інтернет речей (IoT): робот зі штучним інтелектом у правовідносинах”. Юридична Україна. 5-6: 75-95.

42. Баранов О. Соціальна та цифрова трансформації: джерело правових проблем. Інформація і право. № 3(38)/2021. С. 59-73.

43. Устименко В., Джабраілов Р. 2020. Ефективність правових норм як важлива передумова формування правової моделі сталого розвитку держави: зб. мат. міжнарод. наук-практ конф., м. Ужгород, 22-23 жовт. 2020 р.

44. Танскотт Д. 1999. Електронно-цифрове общество. Плюсы и минусы сетевого интеллекта. Рефл. Бук. 432.

45. Івашина С., Івашина О. 2014. Соціально-інституціональні аспекти економічної трансформації. Проблеми економіки. 2: 309-314.

46. Іеринг Р. 1881. Цъль въ правъ. Первый томъ. Издание Н.В. Муравьева. 412.

47. Шмиголь, М., Юшкевич, Ю. 2019. Віртуальна реальність як феномен інформаційного суспільства: світоглядний аспект. Гілея.-- (Науковий вісник). 142 (2): 212-215.

Размещено на Allbest.ru