Державна політика у сфері подолання гендерної нерівності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Університет Касселя ФБ 05 Суспільствознавство. Соціологія різноманітності

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ПОДОЛАННЯ ГЕНДЕРНОЇ НЕРІВНОСТІ

Ткач Олег Іванович,

Батрименко Олег Володимирович,

Боровський Олексій Олександрович

м. Київ, м. Кассель

Резюме

У статті розглянуто методологію здійснення гендерної політики, яка є одним з головних факторів досягнення демократії.

Обґрунтовано, що аналіз світової політичної практики і нормативної бази держав показав, що гендерна політика сприймається керівництвом країн як важливий напрямок державної діяльності, що реалізується з метою досягнення високого політико-правового статусу на світовому рівні, прагнення стати загальновизнаною демократичною державою. Розглянуто національні закони Швеції, Данії, Фінляндії, Норвегії, США і Канади, підписані міжнародні угоди і створення спеціальних державних структур, на яких покладена функція реалізації гендерної політики. Доведено, що жінки все ще недостатньо представлені в парламентах, керівних органах та політичних партіях в регіоні, хоча ґендерні проблеми вступили в громадські дискурси та дискусії. Констатовано, що інтереси жінок рідко враховуються і діють на них. гендерний політика закон політичний

Обґрунтовано, що популістський та неліберальний поворот у європейській політиці спричинив негативні наслідки для гендерної програми. Тому дослідження політичного представництва жінок залишається своєчасним та актуальним.

Ключові слова: гендерна політика, держава, рівноправність громадян, демократія, політична система, представництво.

Abstract

Oleg Tkach Taras Shevchenko National Universityof Kyiv (Kyiv, Ukraine)

Oleg Batrymenko Taras Shevchenko National Universityof Kyiv (Kyiv, Ukraine)

Oleksiy Borovskiy Universitat Kassel FB 05 Gesellschaftswissenschaften. Soziologie der Diversitat (Kassel, Germany)

STATE POLICY IN THE FIELD OF OVERCOMING GENDER INEQUALITY

The article examines the methodology of implementing gender policy, which is one of the main factors in achieving democracy. It is substantiated that the analysis of the world political practice and the regulatory framework of states showed that gender policy is perceived by the leadership of countries as an important direction of state activity, which is implemented with the aim of achieving a high political and legal status at the world level, striving to become a universally recognized democratic state. The national laws of Sweden, Denmark, Finland, Norway, the USA and Canada, signed international agreements and the creation of special state structures entrusted with the function of gender policy implementation were considered. It has been proven that women are still underrepresented in parliaments, governing bodies and political parties in the region, although gender issues have entered public discourse and debate. It was established that the interests of women are rarely taken into account and acted upon. It is substantiated that the populist and illiberal turn in European politics caused negative consequences for the gender agenda. Therefore, the study of political representation of women remains timely and relevant.

Key words: gender policy, state, equality of citizens, democracy, political system, representative offices.

Вступ

Актуальність цієї теми зумовлена тим, що в Україні проблеми формування і реалізації гендерної політики держави набутили актуальності внаслідок інституціоналізації й укоріненні в масовій свідомості позитивних демократичних норм і процедур, прихильність держави до таких цінностей, як свобода і рівноправність громадян, демократичне обрання вищих органів державної влади, багатопартійність, ідеологічний плюралізм.

Методи дослідження

Метою статті є з'ясувати особливості державної політики у сфері подолання гендерної нерівності, вплив гендерного квотування на рівень представництва жінок у вищих органах державної влади. У роботі використали факторний метод, через аналіз факторів, які спричиняють ґендерний дисбаланс у вищих органах державної влади); метод пошуку закономірностей між ступенем гендерного балансу в органах влади та запровадженням системи квотування; ефективністю ґендерного квотування від різних типів квот і санкцій.

У методологічному аспекті поняття «гендерна політика» не знайшло сталого наукового розуміння серед політичних теоретиків і практиків. Різне розуміння даного терміна підтверджується різним навантаженням, що наділяється авторами різних гуманітарних досліджень. Відсутність конкретного наукового визначення є результатом недостатньої вивченості й оцінки даного напрямку державної політики. Це викликає необхідність аналізу політичного виміру поняття «гендерна політика» держави.

Огляд літератури

В Україні дослідженням гендеру, гендерної політики займаються О. Венгер, О.Іващенко, О.Кісь, Л.Кобелянська, Н. Лавриненко, Ю.Левченко, Т.Мельник, М. Майор, Т.Марценюк, С.Оксамитна, С.Плотян, Є.Луценко, М.Скорик, Л.Смоляр, І.Тукаленко та ін. Проте відразу скажемо, що вони займаються переважно саме питаннями гендеру в політиці, проте квотування більшість із них зачіпає лише побіжно або не торкаються взагалі. Серед іноземних дослідників проблемою гендерного представництва займаються С. Керрол, Б. Фредерік, І. Чєкалова, Е. Макдоналд, М. Верлоо, Е. Ломбардо, П. Майєр та ін. Їх дослідження великою мірою є лише узагальненням даних про квоти, їх запровадження. Одним із найпотужніших ресурсів на тему гендерного квотування є Quota Project. Він надає високоякісні статистичні дані, пояснює основні концепти, проте там відсутні аналітичні матеріали, не відслідковуються причинно-наслідкові зв'язки.

Результати дослідження

Гендерна політика є засобом для досягнення конкретних цілей зі зміцнення позицій держави як усередині країни, так і на міжнародній арені. У радянський період жінок утягували в політику на підставі, зокрема, технології квотування. Вагомої була претензія Радянської держави на світове лідерство в рішенні проблеми політичної участі жінок. Реалізація політики держави в цій сфері впливає на весь політичний процес, сучасна демократія припускає рівну участь чоловіків і жінок у роботі органів державної влади.

Так, у світовій практиці представленість жінок у законодавчих зборах вважається важливим показником розвиненості демократії. Так, у багатьох країнах світу існує дисбаланс гендерного представництва у органах влади. Зокрема, лише в двох країнах світу кількість жінок у парламентах досягає 50%.

Згідно з Конституцією України, рівність прав жінок і чоловіків забезпечується, зокрема, наданням рівних можливостей у громадсько-політичній діяльності. При цьому, за даними звіту Всесвітнього економічного форуму, Україна посідає 59-е місце (зі 153) в рейтингу тендерної рівності, а в області політичних можливостей для жінок - вже 83-е місце. Український парламент ще далекий від тендерної збалансованості. Якщо в першому скликанні було тільки 2,5% жінок (12 з 475 депутатів), то в нинішньому скликанні - 20,6% (87 з 423 нардепів). У другому 4,1% всього складу (18 з 436 депутатів), в третьому - 8% (38 з 477), в четвертому - 5,5% (28 з 509), в п'ятому - 8,7% (42 з 483), в шостому - 7,8% (42 з 541), в сьомому - 9,6% (46 з 478), у восьмому - 12% (56 з 468), у дев'ятоиу 20,6% жінок.

Загалом, парламент та уряд характеризується тотальним переважанням чоловіків. Слід визнати, що чоловіки та жінки мають різний досвід і світогляд, що пов'язано з біологічними та психологічними особливостями статей. Одна група населення не здатна повною мірою репрезентувати та захищати інтереси іншої. Також існує думка, що жінки більше уваги приділяють соціальній і гуманітарним сферам суспільства, а чоловіки - промисловості, забезпеченню воєнного потенціалу та безпеки держави. У ситуації, коли одна стать репрезентована набагато більше, спостерігається переважання уваги одних сфер над іншими, і суспільство не може розвиватися гармонійно. Окрім цього, ми повинні зважати на те, що жінки складають половину населення країни, а тому повинні бути представлені на рівні з чоловіками та мати доступ до ресурсів і механізмів впливу. Тому необхідно знайти способи урівноважити репрезентацію тендерів у органах державної влади [1, с. 17].

Поняття «тендерна політика» визначає послідовну систему заходів, спрямованих на досягнення, підтримку і захист паритетної рівності громадян у всіх сферах громадського життя, що сприяє збереженню, посиленню і реалізації державної влади за рахунок мобілізації всього людського потенціалу нашої країни. При виробленні і реалізації політичного курсу необхідна наявність стратегії гендерної політики держави, окремих політичних суб'єктів.

Незважаючи на те, що існує досить популярна література про жінок у політиці в усталених демократіях [2; з; 4; 5; 6], дослідження політичного представництва жінок у країнах Європи не вистачає. Ввід початку демократичного переходу роль жінки в політиці ще недостатньо досліджена. які зосереджувались на демократичному переході та консолідації [7, с. 12].

Політичне представництво є головним предметом політики та тендерних наукових досліджень. Описове представництво фокусується на кількості жінок, обраних до політичних інститутів, предметне представництво підкреслює вплив присутності жінок на політичні процеси та результати політики. Насправді теорія політики присутності говорить про те, що жінки-політики найкраще можуть представляти інтереси жінок. Найновіші внески до феміністичної літератури стверджують, що політичне представництво жінок проходить складний процес змін [8, с. 11]. Основне значення полягає в тому, що існує багато проблем, які потребують наукової уваги. Два основні питання, які розглядаються, стосуються аспектів описового представлення жінок та складності предметного представництва. Східна Європа є захоплюючим полігоном для теорій політичного представництва через складність історичних та культурних факторів - тобто комунізму та традиційної культури [8, с. 11].

За комунізму жінки отримували деякі права (наприклад, права на освіту та працевлаштування). Цей «емансипація згори» і контроль незалежних рухів перешкоджала політичній активності жінок. Під час демократичного переходу жіночі рухи не впливали на політику та політику нових урядів. І навпаки, традиційна культура підтримувала гендерні відносини в державній та приватній сферах. Консервативні та традиційні цінності були домінуючими. Нові східноєвропейські демократії були «чоловічими демократіями» [9].

Східноєвропейські демократії зазнали «демократичної втоми», а деякі здавалися вразливими до неліберального повороту [7, с.17]. Основні аспекти ліберальної демократії, включаючи права та свободи, загрожують: в Угорщині та Польщі відбувається «деконсолідація» [8, с.17]. Насправді популістська політика піднімається, і авторитарні тенденції виникли в державах у всьому світі [9, c.17]. Ю.Левченко визначила, що автори це явище називають «консервативним моментом», також присутнє у країнах ЦСЄ [9, c.16].

У статті А. Гвіазди, М. Янковського, К. Марцінкевича розглядається вплив описового представлення жінок на схеми відбору жінок-кандидатів. Автори показують, що завдяки ефекту діючої влади обрані жінки мають більші шанси на повторний вибір та переобрання на майбутніх виборах, а всі інші рівні. Тому розширене представництво жінок має додаткову перевагу. Перевага підкреслює важливість політики присутності [10, c.175].

У своїй статті К. Рашкова та Е.Занкіна пропонують перегляньте зв'язок між партійною ідеологією та жінками, переглянувши описове представлення жінок в органах виконавчої влади. Представляючи дані для жінок-міністрів у п'яти державах південно-східної Європи, вони досліджують вплив ліво-правого спектру на призначення жінок на посади виконавців.

Вони демонструють, що, хоча на вищих керівних посадах є низька кількість жінок, всупереч висновкам на Заході, у південно-східній Європі жінок-міністрів призначають передусім партії правих. Автори стверджують, що оскільки партії спочатку були в опозиції (до колишніх комуністичних партій), вони зайняли прогресивне ставлення, і оскільки вони також були новими та менш інституціоналізованими, вони забезпечували більший доступ жінок. Дослідники переглядають механізми представництва інтересів жінок. Консервативні та неліберальні повороти в Угорщині мали наслідки для суттєвого представництва жінок, як досліджували Габріелла Ілонскі та Адрієн Вайда та Анна Гвіазда. Угорщина мала дуже низький рівень представництва жінок у парламенті з початку демократичного переходу, що, на думку Ілоншкі та Вайди, є проблематичним, оскільки в довгостроковій перспективі воно також передбачає недооцінку. Тим не менш, жіночі інтереси все ще були очевидні в парламенті в 2000 році, коли жінки-політики зліва могли озвучувати жіночі інтереси, але з невеликим впливом на політику. Однак до 2011 р. інтереси жінок були сформульовані лише в позапарламентарному контексті. Це співпало з популістською та неліберальною поворотом прем'єр-міністра Віктора Орбанаи, що було шкодою для репрезентації жінок в Угорщині [11, c.547].

Праві партії просувають жінок на міністерські посади, що суперечить висновку про те, що партії лівих представниць більше жінок і призначають більше жінок на керівні посади [3, c.55]. Обговорення сторін права та присутності жінок у політичних інститутах є своєчасним, але недостатньо дослідженим. Він також викликає сумніви щодо типів інтересів, які відстоюють представники консервативних груп.

З першої половини ХХ ст. вчені почали все частіше підкреслювати суперечності між біологічними поясненнями статевої поведінки та даними культурної антропології. Також природними схильностями пояснювали професійну сегрегацію - нерівномірний розподіл жінок і чоловіків у економіці [12, с.14]. Проте біологічні аргументи не дають відповіді на питання, чому в різних культурах існують протилежні уявлення про жіночу і чоловічу роботу чи поведінку, або чому ці норми змінюються з часом [13, с.256]. Поняття «ґендер» має відмінності від поняття «статі».

Термін «ґендер» виник наприкінці 1960-х років завдяки спробам подолати означені суперечності і знайти послідовні інтерпретації норм культури. Розрізнення статі та ґендеру означало перехід від традиції пояснювати культурну різницю між жінками і чоловіками біологічними чинниками до можливості пояснювати цю різницю соціальними й культурними чинниками [13, с.256]. Використовувати термін «стать» відносно до біологічної класифікації на чоловіків і жінок та «ґендер» на позначення різниці у поведінці залежно від статі запропонував Джон Мані [14, р.561]. Втім нині ці терміни отримали дещо інше розрізнення.

Термін «стать» використовується, зазвичай, для позначення анатомічних особливостей людей, на основі яких індивідів визначають як чоловіків або жінок. Окрім біологічних відмінностей між людьми, існує поділ їх соціальних ролей, форм діяльності, відмінностей у поведінці й емоційних характеристиках. Термін «ґендер» означає сукупність соціальних і культурних норм, які суспільство приписує виконувати людям в залежності від їх біологічної статі. Соціокультурні норми визначають психологічні якості, моделі поведінки, види діяльності [15, с.257]. Ґендер - це не просто система класифікації, за якою біологічних чоловічих і жіночих особин сортують, розділяють і готують до еквівалентних статевих ролей у суспільстві. Крім того, ґендер відбиває універсальну нерівність між жінками й чоловіками. Ґендер - це зв'язок між біологічною статтю та поведінкою. Тендерна теорія пояснює цю різницю. Тендерна поведінка є відмінною від статевої [16, с.2].

Коли говорять про представництво гендерів у політиці, то, зазвичай, науковці говорять про два - жінок і чоловіків. У дослідженні ми також обмежимося ними, адже це найбільш загальний поділ індивідів і він охоплює всіх людей. Також останні століття характеризуються появою і розвитком нових форм соціального і культурного життя жінок і чоловіків, серед яких широке включення жінок у всі сфери трудової діяльності, зростання освіченості жінок і чоловіків, звернення до регулювання дітонароджуваності та ін. Більш того, історично склалося нове концептуальне бачення гендерної рівності, яка справляє дедалі більший вплив на творення нової політичної будови світу. Проте дослідники приділяють увагу й поняттю гендерної дискримінації. У цій роботі ми користуватимемося дефініцією, запропонованою Т. Мельник: дискримінація як обмеження або звуження в правах для будь-якої держави, установи, етносу, меншини, особистості. Майже всі країни світу підписали міжнародні документи, у яких визнається тендерна дискримінація щодо статей як реальність і де беруться зобов'язання щодо її подолання. Відкрита тендерна дискримінація, яка прямо вказує на статеву належність поступово долається. Втім існує прихована тендерна дискримінація, що не вказує відкрито на статеву належність і здійснюється у прихованій формі, реально існує. Така тендерна дискримінація виражається у звуженні у правах, обмеженні у свободах, відсутності відповідальності за насильницькі дії, відмові у можливостях, обмеженні у шансах та ін. Існування прихованої тендерної дискримінації, зокрема й у політичній сфері, зумовлює пошук можливих шляхів її подолання та здійснення певних форм діяльності. Зокрема потребують подолання такі ознаки тендерної нерівновати, які впливають і на представництво їх у політиці, як наявність ієрархії статей, відсутність сталих відносин партнерства між жінками та чоловіками; поширеність традиційних стратегій вирішення «жіночого питання», традиційних видів політики в галузі захисту рівності між жінками і чоловіками; недостатня репрезентативність жінок, тендерна незбалансованість у владних структурах; усунення жінок від розподілу ресурсів, участі у прийнятті загальнодержавних рішень; домінування способу життя, ідеолотічних основ та інтересів, властивих чоловікам; панування в суспільстві цінностей і пріоритетів, сформованих чоловіками; значна економічна залежність жінки від чоловіка; поширення в суспільстві замахів на свободу та гідність жінок; відсутність гармонізованого суміщення фахової діяльності й сімейного життя як для чоловіків, так і для жінок; відсутність розвиненого законодавства, спрямованого на долання гендерної нерівноваги, а також забезпечення реального механізму його застосування; зосередження розв'язання проблеми нерівності становища жінок у руках самих жінок, відсутність у цьому процесі послідовної участі чоловіків [17, с.14].

Рівність жіночої і чоловічої статей розуміється як рівність їхнього соціального статусу та загальна участь у всіх сферах суспільного, державного та приватного життя на основі самоусвідомлення особистісних потреб та інтересів, долання елементу ієрархічності, за якою чоловіки сприймаються як істоти вищі, а їхня діяльність та її результати більш суспільно значущими, ніж дії та їх результати, досягненні жінками [18, с.23].

Отже, поняття «стать» використовується, зазвичай, для позначення анатомічних особливостей людей, на основі яких індивідів визначають як чоловіків або жінок. Термін «ґендер» означає сукупність соціальних і культурних норм, які суспільство приписує людям в залежності від їх статі. Можна виділити відкриту та закриту форми гендерної дискримінації. У той час як з першою світ веде досить успішну боротьбу, друга залишається серйозною проблемою на порядку денному.

Важливою інституціональною частиною реалізації тендерної політики можна виділити неурядові організації (НУО), що працюють у локальному співтоваристві або мережі таких НУО. Підтримка з боку держави дозволяє брати участь у розробці національної гендерноъ політики. У такому випадку уряд має дотримуватися принципу «критичного партнерства», відповідно до якого доступ до державної підтримки і ресурсів мають не тільки НУО-прихильники, але і НУО-опоненти урядової політики [19, с.17].

Реалізація тендерної політики вимагає застосування гендерного аналізу при оцінці результативності політичних рішень. Гендерний аналіз розуміють процес збору і достовірної інформації з урахуванням гендерних розходжень у сфері курсу і прогнозування наслідків впливу політичних рішень і соціальних програм на статусні характеристики чоловіків і жінок. У якості інструмента реалізації гендерної політики є гендерна статистика. Її дані уможливлюють зіставлення статусних характеристик чоловіків і жінок, оцінити ефективність політичної діяльності в сфері рівноправності статей [20].

Лише комплексне застосування інструментарію зможе забезпечити ефективну реалізацію гендерної політики. Критерії ефективності державної політики з досягнення рівноправності статей і створенню рівних можливостей для самореалізації чоловіків і жінок виражаються в наступних показниках: ступінь вирівнювання статусних позицій чоловіків і жінок у політиці і на ринку праці (доступ до професій, співвідношення рівня заробітної плати між галузями й усередині галузей, частка чоловіків і жінок серед державних діячів вищого рівня, гендерна структура безробіття); рівні умови для самореалізації чоловіків і жінок у сфері підприємництва; доступ до освіти і наукової діяльності (гендерний аналіз складу студентів, аспірантів, докторантів, докторів філософії). Позначений перелік не вичерпує всього комплексу індикаторів при вивченні спрямованості гендерної політики.

Через запровадження квот відбувається рекрутування жінок до політичної системи, зокрема, як місця у органах влади, зарезервовані для жінок; квота для жінок у списку кандидатів під час виборів; квоти всередині партій. Квоти можуть прописуватися в конституціях держав, у законі про вибори або ж запроваджуватися безпосередньо партіями. Це може бути тимчасовий метод або постійний. У переважній більшості квоти не прив'язуються до певної статі, а формулюються як нейтральні.

Проблема квот зачіпає питання, чому необхідна рівність статей у представницьких органах. На що можна привести декілька аргументів: Жінки складають половину населення, тому мають право на половину місць у парламенті. Жінки мають відмінний досвід від чоловічого, який повинен бути репрезентований. Жінки та чоловіки мають інтереси, що суперечать між собою, тому чоловіки не можуть репрезентувати жінок. Через залучення жінок у політичний процес виробляється нова модель поведінки і жінки привчаються до активної поведінки в публічній сфері.

Прихильники позитивізму можуть закидати відсутність дослідження щодо того, які зміни відбуваються, коли збільшується кількість жінок у владі [21; 22]. Слід визнати, що це питання швидше відноситься до нормативних або навіть ідеологічних. Жінки - це половина населення планети і країни, а тому вони мають однакові права з чоловіками і повинні отримувати рівні можливості та доступ до благ.

Квоти можна віднести до «швидкого способу» збільшення представництва жінок. Наприклад, після запровадження квот у Коста Риці кількість жінок у парламенті зросла за одні вибори з 19% до 35% [23]. «Повільний спосіб» полягає в підвищенні кваліфікації жінок, збільшенні їх залучення до ринку праці, сприянню їх активності в соціальному житті. Такий шлях пройшли Скандинавські країни, які вважаються зразковими в гендерних питаннях. Цьому сприяли зміни в соціальній структурі держав, зокрема їх секуляризація, вихід жінок на ринок праці у 1960-х рр., освітній бум у той же період, запровадження пропорційної виборчої системи. Тендерні квоти у деяких партіях було запроваджено, коли серед представників виборних органів жінки складали понад 25%. Жінки сприяли розгляду питання квот у своїх власних партіях. Навіть зараз партії центру та лівого спрямування більш рішуче виступають за запровадження квот. Тож, приклад запровадження квот у Скандинавських країнах є мало показовим, адже самі квоти стали результатом того, що на політичній арені з'явилися професійні жінки [24].

Законодавча квота (відсоток у списку кандидатів, який встановлює держава) (58 країн, наприклад, Албанія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Франція, Греція, Італія, Монголія, Польща, Португалія, Іспанія). Цей тип квоти установлюється в нормативних актах та повинен виконуватися всім інститутами, залученими в цей процес [25]. Вони поширені переважно в країнах, які розвиваються, зокрема в Африці, Середньому Сході, ПівденноСхідній Європі. З'явилися у 1990-х рр., коли питання представництва жінок постало на порядку денному міжнародних організацій, зокрема міжнародних громадських організацій [26]. Цей тип квот впроваджується на рівні законодавства, тому потребує певного консенсусу серед партій у парламенту. Крім того, невиконання партією умов квоти тягне за собою санкції, які, як правило, прописані в нормативних актах [27].

Феміністська теорія в галузі міжнародних відносин, заснована на конструктивістському підході, також стала піонером у вивченні недержавних суб'єктів і транснаціональних сил держави в просуванні нормативних змін, що мають значення для зовнішньої політики держави [28; 29; 30].