Охорона і збереження аудіовізуальної спадщини за нормативно-правовими документами Ради Європи та Євросоюзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Віділ архівознавства і документознавства

Інститут архівознавства Національної бібліотеки України

імені В. І. Вернадського НАН України

Охорона і збереження аудіовізуальної спадщини за нормативно-правовими документами Ради Європи та Євросоюзу

Людмила Приходько

кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця

Анотація

Мета роботи - проаналізувати вирішення проблем охорони і збереження аудіовізуальної спадщини за нормативно-правовими документами Ради Європи і Євросоюзу (ЄС). Для реалізації мети розглянуто статус, повноваження, цілі, сфери діяльності, особливості правової системи Ради Європи і ЄС, їх роль у процесах європейської інтеграції. Головну увагу приділено розгляду шести конвенцій Ради Європи і низки вторинних актів, прийнятих керівними інститутами ЄС, що зафіксували ключові напрями і зміст їхньої культурної політики, істотне підвищення ролі культури в системі інтеграційних стратегій і формуванні єдиного європейського культурного простору, особливості правового регулювання суспільних відносин у сфері культурної спадщини, а також аудіовізуальної спадщини. Хронологічні межі опрацьованих конвенцій Ради Європи охоплюють 1954-2017 рр., вторинних актів права ЄС - початок 2000-х - 2021 рр. Методологія дослідження проблематики статті включає: загальнонаукові (історичний, логічний, системний, структурно-функціональний) і спеціально-наукові (дефінітивний аналіз, історико-правовий, порівняльно-правовий, джерелознавчий аналіз і синтез) методи, термінологічний апарат міжнародного права, права Ради Європи і ЄС, теорії державного управління. Наукова новизна, зважаючи на обмеженість дослідження в українському архівознавстві зазначеної теми, полягає у комплексному висвітленні європейського досвіду нормативно-правового забезпечення охорони і збереження культурної спадщини та її складової - аудіовізуальної спадщини. У висновках обґрунтовано потребу вивчення цього досвіду та його адаптації до вирішення завдань розвитку архівної справи держави. Акцентовано увагу на пропозиціях вітчизняних науковців щодо удосконалення з урахуванням міжнародних і європейських підходів до безпекових засад державної політики захисту й охорони культурної спадщини в умовах збройної агресії російської федерації проти України.

Ключові слова: Рада Європи; Євросоюз (ЄС); культурна політика; європейська культура; культурна спадщина; аудіовізуальна спадщина.

Lyudmyla Prykhodko Candidate of Historical Sciences, Senior Research Associate, Senior Research Associate Department of Archival and Documentary Studies, Institute of Archival Studies of the V.I. Vernadsky National Library of Ukraine of National Academy of Sciences of Ukraine

PROTECTION AND PRESERVATION OF AUDIOVISUAL HERITAGE ACCORDING TO THE REGULATORY AND LEGAL DOCUMENTS OF THE COUNCIL OF EUROPE AND THE EUROPEAN UNION

Abstract

The purpose of the work is to analyze the solution to the problems of protection and preservation of audiovisual heritage according to the normative legal documents of the Council of Europe and the European Union (EU). To realize the goal, the status, powers, goals, spheres of activity, peculiarities of the legal system of the Council of Europe and the EU, their role in the processes of European integration are considered. The main attention is paid to the examination of six conventions of the Council of Europe and a number of secondary acts adopted by the governing institutions of the EU, which recorded the key directions and content of their cultural policy, the significant increase in the role of culture in the system of integration strategies and the formation of a single European cultural space, the peculiarities of the legal regulation of social relations in the sphere cultural heritage, as well as audiovisual heritage. The chronological boundaries of the elaborated conventions of the Council of Europe cover 1954-2017, secondary acts of EU law - the beginning of the 2000s - 2021. The methodology of researching the issues of the article includes: general scientific (historical, logical, systemic, structural-functional) and special scientific (definitive analysis, historical-legal, comparative-legal, source analysis and synthesis) methods, the terminological apparatus of international law, the rights of the Council of Europe and EU, theories of public administration. The scientific novelty, taking into account the limited research in Ukrainian archival studies of the mentioned topic, consists in the comprehensive coverage of the European experience of regulatory and legal protection and preservation of cultural heritage, and its component - audiovisual heritage. The conclusions justify the need to study this experience and adapt it to solving the problems of development of the state archival business. Attention is focused on the proposals of domestic scientists regarding the improvement, taking into account international and European approaches, of the security principles of the state policy of protection and protection of cultural heritage in the conditions of armed aggression of the Russian Federation against Ukraine.

Key words: Council of Europe; European Union (EU); cultural policy; European culture; cultural heritage; audiovisual heritage.

Унікальні можливості аудіовізуальних документів достатньо повно передавати й відтворювати зображувальну, звукову, зображувально-звукову сторони певних подій і процесів, відображати внутрішній світ і життя людини, їхня високотехнологічна екранна специфіка, художньо-естетичні особливості, властивість перебувати у кількох статусах (рухомих культурних цінностей і рухомих зображень, об'єктів культурної спадщини та аудіовізуальної спадщини, творів аудіовізуального мистецтва, об'єктів авторського права і суміжних прав, архівних документів, історичних джерел), багатофункціональність зумовили посилення уваги до проблем їх правового регулювання на міжнародному рівні, регіональному і, зокрема, на європейському континенті. Адже загальновизнано, що Європа є одним із найбільших у світі центрів зосередження культурних цінностей та інститутів культурної спадщини. На території європейських країн зберігається майже половина об'єктів, включених до Списку Всесвітньої культурної та природної спадщини людства, а також великий обсяг об' єктів аудіовізуальної спадщини у всьому багатстві її типо-видового складу.

Європейське регіональне співробітництво в культурній сфері регулюють міжнародні нормативно-правові акти Ради Європи і Євросоюзу (ЄС), що мають певну специфіку і різняться за предметом правового регулювання, сферою дії, юридичною силою, тематикою, поняттєво-термінологічним апаратом. У статті ми проаналізуємо низку опублікованих нормативно-правових актів, прийнятих Радою Європи і керівними інститутами ЄС, що охоплюють проблеми європейської культурної політики в її найширшому значенні, політику в аудіовізуальному секторі та у сфері медіа, політику щодо охорони і збереження європейської культурної спадщини та аудіовізуальної спадщини. Ці документи є актуальними з точки зору євроінтеграційних прагнень нашої держави, адаптації (наближення) українського законодавства у сфері архівної справи до європейських стандартів.

Теоретичну основу статті становить комплекс публікацій українських і зарубіжних авторів, що включає монографії, статті у наукових періодичних виданнях, дисертації, автореферати дисертацій. Зокрема, правові аспекти діяльності Ради Європи і ЄС, юридичну природу і ключові ознаки їхніх міждержавних правових систем, роль цих об'єднань у розвитку та інтеграції європейських країн, формуванні європейського правового простору, окреслення оптимальних шляхів адаптації законодавства України до законодавства ЄС досліджували М. Гнатовський, Л. Луць, Є. Попко, Л. Фалалєєва, О. Шпакович, І. Яковюк '. Проблеми правового регулювання права на свободу вираження поглядів і свободу слова медіа в системі міжнародних нормативно-правових актів, законодавстві ЄС, співвідношення міжнародного, регіонального та національного законодавства опрацьовували Г. Озернюк, Е. Чебан, К. Самолюк Гнатовський М. М. Європейський правовий простір. Концепція та су-часні проблеми : монографія / Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Інститут міжнародних відносин. Київ, 2005. 224 c.; Луць Л. А. Євро-пейські міждержавні правові системи : загальнотеоретична характеристика : ав- тореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01 / Луць Людмила Андріївна; НАН Укра-їни; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. Київ, 2005. 32 с.; Попко Є. Основні тенденції розвитку права Ради Європи // Jumalul juridic national : teorie §i practica. 2014. № 3(7). C. 258-262; Фалалєєва Л. Г. Захист основоположних прав у інтеграційному правопорядку Європейського Союзу : монографія. Київ, 2020. 455 с.; Шпакович О. Право міжнародних організацій : курс лекцій. Київ, 2020. 129 с. Її ж. Розвиток доктрини права Ради Європи та взаємодії міжна-родних та національних правопорядків // Право України. 2019. № 6. С. 119-131; Яковюк І. В. Правові основи інтеграції до ЄС : загальнотеоретичний ана-ліз : монографія. Харків, 2013. 760 с. Озернюк Г. В., Чебан Е. О., Самолюк К. О. Право на свободу ви-раження поглядів та свободу слова медіа за законодавством Європейського Союзу // Альманах міжнародного права. 2022. Вип. 27. С. 3-12..

Комплексне аналізування проблематики міжнародно-правової охорони культурних цінностей як системи принципів і норм, що регулюють міжнародні відносини у сфері збереження, використання і дослідження культурної спадщини, захисту культурних цінностей у випадку збройних конфліктів, реституції і повернення незаконно переміщених культурних цінностей, розвитку міжнародного культурного співробітництва за цими напрямами, формування і подальший розвиток міжнародно-правової позиції України, особливостей процесу імплементації міжнародно-правових норм у внутрішній правопорядок здійснено фундатором української школи міжнародного права охорони культурних цінностей проф. В. Акуленком Акуленко В. І. Міжнародне право охорони культурних цінностей та його імплементація у внутрішньому праві України : монографія / HАH Украї-ни; Ін-т деpжави і права ім. В. М. Енецького. Київ, 2013. 616 с.. Зазначена проблематика ґрунтовно досліджувалася у студіях Д. Коваля, С. Кота, Т. Мазур, О. Мельничук Коваль Д. В ім'я мистецтва : міжнародно-правовий контекстуаль-ний аналіз захисту культурних цінностей у зв'язку зі збройним конфліктом : монографія. Одеса, 2016. 418 с.; Кот С. Повернення і реституція культур-них цінностей у політичному та культурному житті України (ХХ - поч. ХХІ ст.) : монографія. Київ, 2020. 1020 с.; Мазур Т. В. Охорона культурної спадщини в Україні : історико- й теоретико-правове дослідження : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01 / Мазур Тамара Вікторівна; Національна академія внутрішніх справ МВС України. Київ, 2021. 423 с.; Мельничук О. І. Міжна-родно-правовий статус всесвітньої культурної і природної спадщини. Київ, 2008. 285 с., а її вирішенню за нормативно-правовими документами Ради Європи і ЄС приділили увагу В. Гулкевич, С. Птуха, В. Шульга Гулкевич В. Д. Нова європейська стратегія кримінально-правової охо-рони культурної спадщини // Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2017. Серія «Право». Вип. 46. Т. 2. С. 58-61; Птуха С. Правові аспекти діяльності Ради Європи у сфері охорони та використання культурної спадщини : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.11 / Птуха Сергій Сергі-йович; НАН України; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. Київ, 2012. 20 с.; Шульга В. О. Правове забезпечення співробітництва держав у сфері охо-рони культурних цінностей : досвід Європейського Союзу // Прикарпатський юридичний вісник. 2022. Вип. 5(46). С. 82-86..

Цінний міждисциплінарний науковий потенціал містять англомовні публікації. Нову парадигму аудіовізуального архівування, його поняттєво-термінологічний апарат, генезис, домінантні теоретичні, правові, прикладні, професійні аспекти в реаліях цифрової доби розглянуто Р. Едмондсоном (Ray Edmondson), знаним у світі своїми працями науковцем, який започаткував цей напрям у зарубіжному архівознавстві і продовжує його ефективно розвивати. Не можна оминути увагою і статтю польської дослідниці А. Хиц (Aleksandra Chyc), в якій авторка ґрунтовно дослідила діяльність Ради Європи: літературу за темою, цілі, організаційну структуру, функції організації, прийняті нею нормативно-правові акти (конвенції, рекомендації), проєкти й програми, що відображають зміст політики Ради Європи у сфері культури, базованої на принципах верховенства права, поваги до прав і свобод людини, і спрямовану на захист, охорону, збереження культурної спадщини (включаючи аудіовізуальну спадщину), впровадження правових стандартів, зміцнення міжкультурного діалогу, міжкультурної інтеграції європейських народів, мінімізацію викликів і загроз культурним надбанням Європи в сучасному глобалізованому світі (культурні, етнічні, релігійні та національні конфлікти, крадіжка і незаконна торгівля культурними цінностями тощо) Edmondson R. Audiovisual archiving : philosophy and principles. Third edition. UNESCO Bangkok Office, 2016. 90 p. URL: https://unesdoc.unesco.org/ ark:/48223/pf0000243973 (дата звернення: 29.09.2023); Chyc A. The Council of Europe Activity for Culture. Dzialalnosc Rady Europy w obszarze kultury // Studia Iuridica Lublinensia. 2021. Vol. XXX. № 2. P. 81-110. URL: https://journals.umcs. pl/sil/article/view/9934/pdf (дата звернення: 03.10.2023).. Завершуючи історіографічний огляд праць, зазначимо, що в українському архівознавстві обрана для дослідження тематика статті широкого наукового дослідження не отримала. Можна назвати лише декілька публікацій Ємельянова Т. Нотатки з історії кіноархівів// Архіви України. 2017. № 5-6. С. 56-74; Її ж. Архівування аудіовізуальної спадщини у Великій Бри-танії : історичні традиції та сучасна практика // Там само. 2021. № 1. С. 81-103; № 4. С. 7-24; Її ж. Погляд на ранню історію аудіовізуального архіву-вання в Україні // Там само. 2022. № 3. С. 15-31; Її ж. Формування архівних аудіовізуальних колекцій : новітні тенденції та виклики розвитку // Там само. 2019. № 3. С. 100-112; Хромов А., Ємельянова Т. Архів українського німого кіно : формування, зберігання та правові засади доступу // Там само. 2022. № 2. С. 7-28; Касян Л. Аудіовізуальні документи, присвячені Остапу Виш-ні, як носії-репрезентанти культурної пам'яті // Там само. 2019. № 4. С. 61-71; Її ж. Наукова кінодокументалістика в зібранні ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного : інформаційний потенціал // Там само. 2020. № 2. С. 40-57; Її ж. Образ Григорія Сковороди в аудіовізуальних документах XX століття (до 300-річчя від дня народження) // Там само. 2022. № 4. С. 244-256; При-ходько Л. Експертиза цінності аудіовізуальних документів : теоретичні засади, науково-методичні аспекти // Там само. 2017. № 4. С. 95-119; Її ж. Теоретичні та прикладні аспекти дослідження архівних аудіовізуальних документів // Там само. 2015. № 4. С. 7-43; Селіверстова К. Особливості відбору аудіовізуаль-них документів на постійне зберігання // Студії з архівної справи та докумен- тознавства. 2013. Т. 21. С. 69-74..

Рада Європи (англ. Council of Europe) - регіональна міжнародна, міжурядова організація була заснована 5 травня 1949 р., має міжнародну правосуб'єктність і в межах своїх статутних повноважень наділена правотворчою компетенцією. Підписаний 5 травня 1949 р., Статут Ради Європи є багатостороннім міжнародно-правовим договором і головним установчим документом, де визначено правові засади її діяльності, мету, основні завдання, принципи діяльності, умови членства держав, основні функції її органів тощо. Як наголошується у ст. 1. Статуту, метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, а також сприяння економічному й соціальному прогресу держав-учасниць. Ця мета досягається за допомогою органів Ради Європи шляхом обговорення питань, що становлять спільний інтерес, укладання угод і здійснення спільних заходів в економічній, соціальній, культурній, науковій, правовій та адміністративній галузях, а також у галузі захисту, збереження, подальшого здійснення прав і основних свобод людини. У ст. 3 закріплено, що кожний член Ради Європи повинен обов'язково визнати принципи верховенства права, здійснення всіма особами в межах його юрисдикції прав і основних свобод людини, щиро й ефективно співпрацювати для досягнення мети Ради Європи, визначеної ст. 1 Статуту Статут Ради Європи. Лондон, 5 травня 1949 р. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/994_001#Text (дата звернення: 19.09.2023); Statute of the Council of Europe. London, 5.V.1949. URL: https://www.coe.int/en/web/portal (дата звернення: 19.09.2023).. У структурі Ради Європи функціонують статутні органи - Комітет міністрів і Парламентська асамблея, а її найважливішими спеціалізованими інститутами є Конгрес місцевих і регіональних влад та Європейський суд із прав людини. Нині склад Ради Європи налічує 47 держав-членів; Україна приєдналася до Статуту Ради Європи 31 жовтня 1995 р.

Правова система Ради Європи сформувалася за майже 70-ти річний період її плідної, багатоаспектної діяльності, що охопила пріоритетні напрями розвитку та інтеграції Європи, європейські стандарти у сфері захисту прав людини, дієві інструменти зближення й гармонізації правових систем європейських країн, зміцнення їхнього співробітництва. Основу її формування, як зазначають українські науковці, становлять закономірності розвитку, інтеграційні та інші процеси, пов'язані з практикою впровадження ідеї саме «єдиної стабільної Європи». Комплексно право Ради Європи розуміється з урахуванням таких ключових чинників: як складова європейського (міжнародного регіонального) права, а відтак і як складова міжнародного універсального права; характеризується всіма його системними ознаками, тобто, базується на універсально-правових принципах; складається з інститутів, галузей, норм, звичаїв; створюється повноважними суб'єктами міжнародного права; має чітко визначений предмет і об'єкт; має певні особливості, зумовлені об'єктною сферою його регулювання згідно зі ст. 1 Статуту Ради Європи, колом учасників - суб'єктів, регіоном розповсюдження, дією його норм. Підкреслено, що право Ради Європи націлене передусім на людину, повноцінну реалізацію її політичних, юридичних, соціальних, економічних, культурних прав і свобод. Наявна сукупність норм і стандартів, закріплених у конвенціях Ради Європи, рішеннях Європейського суду з прав людини, рекомендаціях Комітету міністрів, встановлені механізми їх практичної реалізації для зближення і гармонізації правових систем держав-учасниць надають підстави визначити право Ради Європи надзвичайно важливою складовою європейського правового простору. Гармонізація права держав-членів охопила захист прав людини, забезпечення демократичного розвитку, економічне, науково-технічне, культурне співробітництво для досягнення європейськими країнами сталого розвитку. Вона здійснюється шляхом прийняття відповідних норм, стандартів юридично обов'язкового характеру, зафіксованих у конвенціях, угодах, протоколах, і рекомендаційного - в резолюціях, рекомендаціях, деклараціях, що їх відносять до т. зв. «м'якого права». Норми окремих документів передбачають жорсткий механізм контролю (моніторингу) за виконанням зобов'язань, які взяли на себе держави-учасниці Гнатовський М. М. Зазнач. твір; Луць Л. А. Зазнач. твір; Шпакович О. Право міжнародних організацій ...; Попко Є. Зазнач. твір.. Принцип обов'язковості та добросовісності у виконанні міжнародних зобов'язань закріплений ст. 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів Віденська конвенція про право міжнародних договорів. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_118#Text (дата звернення: 20.09.2023). Шпакович О. Розвиток доктрини права Ради Європи ... С. 122.. Як слушно підкреслила українська вчена, проф. О. Шпакович, взаємозв'язок нормативно-правових актів Ради Європи та актів держав-учасниць характеризується взаємодоповненістю і взаємозбагаченням. Національне право є генетичним джерелом конвенцій, що закріплюють найкращі правові здобутки і загальнолюдські цінності, як на національному, так і на міжнародному рівнях. Водночас держави-учасниці при формуванні системи свого законодавства враховують юридично обов'язкові та рекомендаційні акти ¹¹.

Рада Європи приділяє велику увагу питанням правової охорони і збереження культурної спадщини, а також аудіовізуальної спадщини шляхом ухвалення відповідних нормативно-правових актів, практичної реалізації різноманітних проєктів і програм, розроблення стандартів та інструкцій, широкої презентації у світі культурних досягнень Європи. Принципово важливе значення для вирішення питань повноцінного функціонування європейської аудіовізуальної спадщини і створення міжнародно-правової основи для співпраці європейських народів у цій сфері має укладена в рамках Ради Європи або під її егідою низка конвенцій, які є багатосторонніми міжнародними договорами: Європейська культурна конвенція (European Cultural Convention, 1954); Рамкова конвенція про значення культурної спадщини для суспільства (Конвенція Фаро, Council of Europe Framework Convention on the Value of Cultural Heritage for Society, 2005); Європейська конвенція про спільне кінематографічне виробництво (European Convention on Cinematographic Co-Production, 1992), Конвенція про спільне кінематографічне виробництво переглянута (Council of Europe Convention on Cinematographic Co-production (revised) 2017); Європейська конвенція про захист аудіовізуальної спадщини (European Convention for the Protection of the Audiovisual Heritage, 2001) і додаток до неї - Протокол про захист телевізійної продукції до Європейської конвенції про захист аудіовізуальної спадщини (Protocol to the European Convention for the Protection of the Audiovisual Heritage, on the Protection of Television Productions, 2001); Конвенція про правопорушення, пов'язані з культурними цінностями (Council of Europe Convention on Offences relating to Cultural Property, 2017).

Європейська культурна конвенція (далі - Конвенція), прийнята 19 грудня 1954 р., - це перший нормативно-правовий акт комплексного характеру, в якому окреслено засади культурної політики в Європі після Другої світової війни. Її положення ґрунтуються на концепції спільної культури і спільної культурної спадщини Європи, визначають перспективні напрями культурного співробітництва європейських країн. У преамбулі Конвенції наголошується, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її державами-членами, включаючи також збереження і втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням. Реалізація цієї мети посприяє поглибленню взаєморозуміння між народами Європи, а тому доцільно не тільки укладати двосторонні культурні конвенції між державами-членами Ради Європи, а й на практичному рівні проводити політику спільних дій, спрямованих на розбудову і збереження європейської культури, всебічне сприяння її розвитку. Документ містить заклик розпочати спільні дії у сферах культури, культурної спадщини, освіти, націлені заохочувати громадян держав-членів, інших європейських країн до культурного взаємозбагачення шляхом вивчення їхніх мов, історії, що відображають надбання спільної для них європейської культури, а також поважати фундаментальні гуманістичні цінності. За нормами Конвенції кожна Договірна Сторона зобов'язувалася: вживати відповідних заходів для захисту і заохочення розвитку свого національного внеску в спільну культурну спадщину Європи та його збагачення; сприяти і надавати можливості для взаємного вивчення громадянами мови, історії, культури держав-учасниць; розглядати предмети, які мають культурну цінність для Європи, і які передаються під її нагляд як складова частина спільної культурної спадщини Європи, здійснювати відповідні заходи для їх збереження, забезпечення розумного доступу; проводити культурні заходи, що становлять спільний інтерес для держав-учасниць; заохочувати і розширювати культурне співробітництво на континенті. Конвенція окреслила нове розуміння значущості взаємного вивчення громадянами держав-учасниць європейських мов як основи будь-якої культури і одного з ефективних засобів міжкуль- турного діалогу, покращення взаєморозуміння, загалом усвідомлення його ролі в різних сферах життєдіяльності європейського суспільства і, зокрема, в освіті. Отже, на початковому етапі становлення Ради Європи прийняття Конвенції сприяло актуалізації проблематики розвитку культури і культурної спадщини у межах європейської регіональної політики Council of Europe. European Cultural Convention (ETS No. 018), Paris 19/12/1954. URL: https://www.coe.mt/en/web/conventions/fun-Hst?module=treaty- detail&treatynum=018 (дата звернення: 20.09.2023); Європейська культурна конвенція, Париж, 19 грудня 1954 р. (Е¹^ No. 018) // Збірка договорів Ради Європи : Українська версія. Київ, 2000. С. 229-233.. Україна приєдналася до Конвенції 24 лютого 1994 р.

Серед нормативно-правових актів Ради Європи одним із базових є Рамкова Конвенція про значення культурної спадщини для суспільства (Конвенція Фаро, далі - Конвенція), яка була прийнята 27 жовтня 2005 р.; Україною підписана 31 жовтня 2007 р. Конвенція ґрунтується на ідеї, що знання і використання культурної спадщини є невід'ємною складовою прав людини на участь у культурному житті, по суті належать до її культурних прав, закріплених документами ООН: Загальною декларацією прав людини (1948), Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (1966). У преамбулі Конвенції визнається необхідність поставити людину і загальнолюдські цінності в центр розширеної і міждисциплінарної концепції культурної спадщини, залучати суспільство до безперервного процесу визначення культурної спадщини та управління нею. Підкреслено важливість створення загальноєвропейських рамок співробітництва для практичного втілення положень цього нормативно-правового акта. Ст. 1 Конвенції містить виклад її ключових цілей: визнавати права у сфері культурної спадщини невід'ємною складовою права людини на участь у культурному житті; визнавати індивідуальну й колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; зміцнювати в суспільстві розуміння, що культурна спадщина - це загальноєвропейське надбання, а її збереження і використання спрямовані на розвиток людського потенціалу й підвищення якості життя громадян; здійснювати відповідно до Конвенції необхідні заходи, що стосуються підвищення ролі культурної спадщини у створенні мирного й демократичного суспільства, у процесах сталого розвитку і підтримки культурного різноманіття, а також сприяти ефективній реалізації повноважень усіх громадських, інституційних і приватних учасників.

Поняття «культурна спадщина» за положеннями Конвенції означає сукупність ресурсів, успадкованих від минулого, які люди, незалежно від своєї приналежності, вважають відображенням і вираженням власних цінностей, вірувань, знань, традицій, що постійно змінюються. Вона охоплює всі аспекти навколишнього середовища, які виникли в результаті взаємодії між людьми і оточуючим простором у процесі історичного розвитку. До спільноти спадщини належать громадяни, які цінують певні аспекти культурної спадщини, прагнуть у рамках громадської діяльності її підтримувати і передати прийдешнім поколінням (ст. 2).

Спільна спадщина Європи включає: всі форми європейської культурної спадщини, які разом становлять спільне джерело пам'яті, розуміння, самобутності, згуртованості й творчості; ідеали, принципи, цінності, що сформувалися з досвіду, накопиченого завдяки прогресу і конфліктам минулого, та сприяють розвитку мирного і стабільного суспільства, заснованого на повазі до прав людини, демократії, верховенстві права (ст. 3). У Конвенції визначено права і обов'язки, пов'язані з культурною спадщиною: кожний, поодинці або спільно, має право користуватися культурною спадщиною, сприяти її збагаченню, зобов'язаний поважати культурну спадщину інших так само як власну, а тому і спільну спадщину Європи. Інноваційний характер Конвенції полягає в розкритті глибинного сенсу понять «культурна спадщина» і «спільна культурна спадщина», закріпленні її нормами пріоритетних напрямів діяльності держав-членів, практична реалізація яких спрямована на виявлення, охорону, збереження, забезпечення демократичних засад доступу до європейської культурної спадщини, її популяризації із залученням і широкої участі громадськості Council of Europe. Framework Convention on the Value of Cultural Heritage for Society (CETS No. 199). URL: https://www.coe.int/en/web/conventions/ full-list?module=treaty-detail&treatynum=199 (дата звернення: 19.09.2023); Рам-кова конвенція Ради Європи про значення культурної спадщини для суспіль-ства. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_719#Text (дата звернення: 19.09.2023)..

Прийнята 2 жовтня 1992 р. Європейська конвенція про спільне кінематографічне виробництво встановлює міжнародно-правові засади співробітництва у сфері кіновиробництва та офіційне визнання його результатів. Мета нормативно-правового акта - сприяти розширенню європейського спільного кіновиробництва як засобу реалізації творчої діяльності та прояву культурного різноманіття європейських країн. Документ містить дефініції таких понять:

- кінематографічний твір (англ. cinematographic work) - твір будь- якої тривалості чи твір на будь-якому носії, зокрема, художні кінематографічні твори, мультиплікаційні та документальні фільми, який відповідає положенням, що регулюють кіновиробництво і є чинними на території кожної з відповідних Сторін, що підписали Конвенцію про спільне кіновиробництво, та призначений для демонстрування в кінотеатрах;

- співвиробники (англ. co-producers) - кінематографічні виробничі компанії або виробники, які розташовані на території Сторін цієї Конвенції, та є зобов' язаними договором про спільне виробництво;

- європейський кінематографічний твір (англ. European cinematographic work) - кінематографічний твір, що відповідає умовам, викладеним у Додатку II, який є невід'ємною частиною цієї Конвенції;

- продукт багатостороннього спільного виробництва (англ. multilateral co-production) - кінематографічний твір, створений принаймні трьома співвиробниками згідно з п. 2 ст. 2 Конвенції.

За положеннями Конвенції основними ознаками спільного кіновиробництва є: затвердження кінопроєкту компетентними органами Сторін, на території яких розташовані співвиробники (ст. 5); здійснення співвиробниками відповідних внесків творчими, технічними і фінансовими ресурсами у виробництво фільму (ст. 6, ст. 8, ст. 9); договір про спільне виробництво повинен гарантувати кожному співвиробнику право спільної власності на оригінальний негатив фільму і фонограму, а також гарантувати право на проміжний негатив або на будь-який інший носій, використовуваний для кінокопіювання (ст. 7). Ключові переваги спільного виробництва кінематографічного твору полягають в його кваліфікації саме як твору національного виробництва у кожній країні-учасниці та отриманні кінематографістами можливостей використовувати ресурси місцевої кіноіндустрії, включаючи: доступ до нових ринків; залучення фінансування з різних джерел; набуття нових професійних знань і навичок; доступ до обладнання і нових майданчиків для зйомок; зменшення вартості послуг для кіновиробництва, залучення необхідних спеціалістів, персоналу тощо. Отже, фільми, створені у межах спільного кіновиробництва, мають право на переваги за чинним законодавством національної кінематографії країни-учасниці. У підсумку ці переваги сприяють розширенню можливостей організації кінопоказів, прокату кінематографічного твору, збільшенню його прибутковості.

Із моменту ухвалення Конвенції 1992 р. ландшафт європейського кіновиробництва під впливом упровадження нових технологій суттєво змінився, і з урахуванням нових реалій 29 червня 2016 р. була прийнята Конвенція про спільне кінематографічне виробництво (переглянута) і відкрита для підписання 30 січня 2017 р. Новий нормативно-правовий акт зберігає та актуалізує загальну правову основу Конвенції 1992 р., що регулює багатосторонні й двосторонні відносини держав-учасників у сфері кіновиробництва, доповнюючи її більш гнучким механізмом створення спільного виробництва для приєднання та участі не тільки європейських країн Council of Europe European Convention on Cinematographic Co-production (ETS No. 147). Strasbourg, 02.X.1992. URL: https://rm.coe.int/168007bd2d (дата звернення: 19.10.2023); Європейська конвенція про спільне кінематографіч-не виробництво. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_136#Text (дата звернення: 19.10.2023); Council of Europe. Convention on Cinematographic Co-production (revised) (ETS No 220). Rotterdam, 30.I.2017. URL: https://www.coe. int/en/web/culture-and-heritage/cinematographic-coproduction (дата звернення: 19.10.2023)..

Європейська конвенція про захист аудіовізуальної спадщини (далі - Конвенція) від 8 листопада 2001 р. була націлена на забезпечення захисту європейської аудіовізуальної спадщини, її поцінування як форми мистецтва і засобу фіксування минулого шляхом збирання, охорони, удоступнення матеріалів із рухомими зображеннями для культурних, наукових, дослідних цілей і суспільних інтересів. Низку основних понять Конвенції трактовано у такому значенні:

- матеріал із рухомим зображенням (англ. moving image material) означає будь-яке поєднання рухомих зображень, записаних будь-якими засобами і на будь-якому носії у супроводі звуку або без нього, здатних створити враження руху;

- кінематографічний твір (англ. cinematographic work) - матеріал із рухомим зображенням будь-якої тривалості, зокрема, художні кінофільми, мультфільми, документальні фільми, призначені для показу в кінотеатрах;

- архівна установа (англ. archive body) - установа, визначена Стороною здійснювати функції зберігання обов'язкового примірника;

- установа добровільного зберігання (англ. voluntary deposit body) - визначена Стороною установа для такого зберігання.

У Протоколі про захист телевізійної продукції до Європейської конвенції про захист аудіовізуальної спадщини (далі - Протокол), відкритому для підписання 8 листопада 2001 р., підкреслено, що телевізійна продукція є складовою європейської аудіовізуальної спадщини і, враховуючи її обсяги, можливості доступу до контенту, роль у відображенні різних сторін життєдіяльності сучасного суспільства, потребує адекватних заходів збереження. Положеннями Конвенції та Протоколу передбачено:

- впровадження: системи обов'язкового депонування кінематографічних творів, у т. ч. створених за результатами спільного виробництва; системи обов'язкового депонування телевізійної продукції, що є складовою аудіовізуальної спадщини; системи депонування кінематографічних творів і телевізійної продукції на добровільній основі або за результатами відбору;

- визначення сторонами Конвенції однієї або більше архівних установ, державних чи приватних для забезпечення збереженості, реставрації й доступу до депонованих рухомих зображень; сторони зобов' язуються здійснювати контроль за виконанням завдань, покладених на ці установи;

- створення системи обов'язкових примірників матеріалів із рухомим зображенням для зберігання у визначених установах як необхідної бази збереження аудіовізуальної спадщини;

- налагодження і зміцнення співпраці між кіноархівами Європи щодо охорони й збереження аудіовізуальної спадщини;

- укладання європейської аудіовізуальної фільмографії;

- розроблення стандартів зберігання й оновлення рухомих зображень, а також стандартів електронного обміну інформацією між архівами Council of Europe. European Convention for the Protection of the

Audiovisual Heritage (ETS No. 183). Strasbourg, 8.XI.2001. URL: https://www. coe.int/en/web/conventions/full-list?module=treaty-detail&treatynum=183 (дата

звернення: 21.11.2023); Protocol to the European Convention for the Protection of the Audiovisual Heritage, on the Protection of Television Productions (ETS No. 184). Strasbourg, 8.XI.2001. URL: https://www.coe.int/en/web/conventions/ full-list?module=treaty-detail&treatynum=184 (дата звернення: 21.11.2023)..

Конвенція про правопорушення, пов'язані з культурними цінностями (далі - Конвенція), прийнята 3 травня 2017 р. і відкрита для підписання 19 травня 2017 р., була покликана замінити Європейську конвенцію про правопорушення, пов' язані з культурними цінностями, підписану 23 червня 1985 р. (Дельфійська конвенція). Метою Конвенції, як закріплено в її ст. 1, є захист культурних цінностей, що має здійснюватися шляхом: запобігання і боротьби зі знищенням, пошкодженням, незаконним обігом культурних цінностей за умови криміналізації окремих діянь; посилення кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення щодо культурних цінностей; сприяння національному й міжнародному співробітництву в боротьбі з кримінальними злочинами стосовно культурних цінностей. Ст. 2 містить докладний загальний перелік категорій культурних цінностей, аналогічний визначеному в ст. 1 Конвенції ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (Convention on the means of prohibiting and preventing the illicit import, export and transfer of ownership of cultural property, 1970). Серед категорій рухомих культурних цінностей у Конвенції вказані архіви, у т. ч. фоно-, фото- і кіноархіви. Нормами Конвенції встановлено криміналізацію незаконного обігу культурних цінностей, види кримінальних злочинів, зокрема: крадіжку; незаконні розкопки, ввезення і вивезення; незаконне придбання й розміщення на ринку. Також закріплено кримінальну відповідальність за фальсифікацію документів і знищення або пошкодження культурних цінностей, якщо вони вчинені навмисно. Конвенція передбачає широкомасштабні превентивні заходи як на національному, так і на міжнародному рівнях (бази даних культурних цінностей; моніторинг і звітність про угоди; процедури імпортного й експортного контролю) Council of Europe. Convention on Offences relating to Cultural Property (CETS No. 221). URL: https://www.coe.int/en/web/culture-and-heritage/cultural- property (дата звернення: 21.02.2023); Гулкевич В. Д. Нова європейська стра-тегія кримінально-правової охорони культурної спадщини / Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2017. Серія «Право». Вип. 46. Т. 2. С. 58-61..

Європейський Союз має загальновизнані досягнення правового регулювання охорони, збереження та актуалізації культурних цінностей установ культурної спадщини «об'єднаної Європи». Положення права ЄС утворюють автономну і самобутню правову систему, що має такі ознаки: функціонування на основі та у межах, визначених установчими документами, а також у відповідності з загальновизнаними нормами і принципами міжнародного права; наявність: суб'єктів міжнародного права, насамперед, держав-учасниць; органів, що виконують нормотворчі та правозастосовні функції; системи права з поділом їх на первинне і вторинне право; спільного правового поля для норм міжнародного і національного права; особливий характер системи джерел права, серед яких найбільшу значимість мають установчі договори та інші джерела первинного права; високий рівень правової уніфікації; ефективні засоби нормативно-правової інтеграції; пріоритет дії норм права ЄС над нормами права держав-учасниць у разі виникнення розбіжностей між ними та прямої дії ряду норм права ЄС у національних правових системах. Гетерогенність і багаторівнева структура ЄС як унікального міждержавного інтеграційного об' єднання зумовили гнучкість і різноманітність способів формування правових норм, а також засобів їх вираження й фіксації, втілених у системі джерел права ЄС Куровська І. Принцип «верховенства права» як провідний принцип

права Європейського Союзу та Ради Європи // Наукові записки Інституту за-конодавства Верховної Ради України. 2016. № 3. С. 86-89; Луць Л. А. Зазнач. твір; Право Європейського Союзу : підручник / Р. А. Петров (кер. авт. кол.), А. О. Вакуленко, Ван Елсувеге П. та ін.; за ред. Р. А. Петрова. Вид. 9-те,

змін і доп. Харків, 2019. 442 с.; Форманюк В. В. Система джерел права Єв-ропейського Союзу // Південноукраїнський правничий часопис. 2015. № 2.

С. 83-88.. На основі опрацювання досліджень українських і зарубіжних науковців ми аналізували у публікаціях їхню специфіку Приходько Л. Ф. Оцифрування об'єктів культурної спадщини за нор-мативно-правовими документами Європейського Союзу у сфері авторського права і суміжних прав // Архіви України. 2020. № 1. С. 104-131; Її ж. «Сиріт-ські твори» як об'єкти авторського права : поняття, правовий режим викори-стання // Там само. 2022. № 2. С. 29-57; № 4. С. 98-121.. Тому в статті зробимо акцент на правовому статусі використаних нормативних актів ЄС із проблем аудіовізуальної спадщини і прокоментуємо важливі змістовні аспекти цих документів. Структурно масив нормативно-правових актів права ЄС з охорони і збереження аудіовізуальної спадщини включає прийняті його керівними інституціями: 1) акти вторинного права - директиви, які приймаються на основі первинних актів (установчих договорів) та є обов'язковими для виконання; 2) рекомендації, висновки; резолюції, що не мають обов'язкової сили, належать до «м'якого права» і можуть застосовуватися для інтерпретації актів первинного і вторинного права. У багатьох актах вторинного права і «м'якого права» присутній компонент культурної політики ЄС, її виразна спрямованість на формування й зміцнення єдиного європейського культурного простору на ґрунті культурної спадщини європейського континенту в усьому багатстві її типо-видового складу шляхом: включення в його межі фондів і колекцій архівів, музеїв, бібліотек, навчальних закладів, науково-дослідних установ; розроблення і реалізації міждержавних проєктів, рамкових програм з оцифрування і створення інтегрованих цифрових ресурсів європейської культурної спадщини; забезпечення онлайн-доступу громадян до цифрового культурного контенту. Це, зокрема:

- Директива 2012/28/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 25 жовтня 2012 р. про окремі випадки дозволеного використання сирітських творів (Directive 2012/28/EU of the European Parliament and of the Council of 25 October 2012 on certain permitted uses of orphan works);

- Директива 2014/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради від 15 травня 2014 р. про повернення предметів культури, незаконно вивезених з території держави-члена, та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 1024/2012 (Directive 2014/60/EU of the European Parliament and of the Council of 15 May 2014 on the return of cultural objects unlawfully removed from the territory of a Member State and amending Regulation (EU) No 1024/2012 (Recast);

- Директива (ЄС) 2018/1808 Європейського Парламенту і Ради від 14 листопада 2018 р., яка вносить зміни до Директиви 2010/13/ЄС про координацію деяких положень, встановлених законами, нормативними або адміністративними актами у державах-членах стосовно надання аудіовізуальних медіа-послуг (Директива про аудіовізуальні медіа-по- слуги з огляду на зміни реалій ринку) (Directive (EU) 2018/1808 of the European Parliament and of the Council of 14 November 2018 amending Directive 2010/13/EU on the coordination of certain provisions laid down by law, regulation or administrative action in Member States concerning the provision of audiovisual media services (Audiovisual Media Services Directive) in view of changing market realities);

- Директива (ЄС) 2019/790 Європейського Парламенту і Ради від 17 квітня 2019 р. про авторське право і суміжні права в єдиному цифровому ринку, яка доповнює Директиви 96/9/ЄС та 2001/29/ЄС (Directive (EU) 2019/790 of the European Parliament and of the Council of 17 April 2019 on copyright and related rights in the Digital Single Market and amending Directives 96/9/EC and 2001/29/EC (Text with EEA relevance);

- Рекомендація Ради від 14 листопада 2005 р. про пріоритетні дії щодо розширення співробітництва між архівами в Європі (Council

Recommendation of 14 November 2005 on priority actions to increase cooperation in the field of archives in Europe (2005/835/EC);

- Рекомендація Європейського Парламенту і Ради від 16 листопада 2005 р. про кінематографічну спадщину і конкурентоспроможність пов'язаної з нею промислової діяльності (Recommendation of the European Parliament and of the Council of 16 November 2005 on film heritage and the competitiveness of related industrial activities (2005/865/ CE);

- Рекомендація Європейської Комісії від 27 жовтня 2011 р. про оцифрування та онлайн-доступ до культурного матеріалу і цифрове збереження (Commission Recommendation of 27 October 2011 on the digitisation and online accessibility of cultural material and digital preservation (2011/711/Еи);

- Рекомендація Європейської Комісії (ЄС) 2021/1970 від 10 листопада 2021 р. про спільний європейський простір даних щодо культурної спадщини (Commission Recommendation (EU) 2021/1970 of 10 November 2021 on a common European data space for cultural heritage C/2021/7953);

- Резолюція Ради від 26 червня 2000 р. про збереження і примноження європейської кінематографічної спадщини (Council Resolution of 26 June 2000 on the conservation and enhancement of European cinema heritage (2000/C193/01);

- Висновки Ради щодо європейської кіноспадщини, включаючи виклики цифрової доби (Council conclusions on European film heritage, including the challenges of the digital era (2010/C 324/01);

- Резолюція Європейського Парламенту від 28 квітня 2015 р. про європейське кіно у цифрову добу (European Parliament resolution of 28 April 2015 on European film in the digital era (2014/2148(INI) FUR-Lex. Access to European Union law. URL: https://eur-lex.europa.eu/ homepage.html (дата звернення: 24.02.2023)..

Зазначені документи містять такі ключові положення:

- європейська культурна спадщина, охоплюючи різноманітні об' єк- ти, що мають універсальну історичну, наукову, культурну, мистецьку цінність, є потужним інструментом інтеграції, зміцнення соціальної консолідації та європейської ідентичності, почуття спільності й солідарності в Європі, важливим фактором розбудови європейської цифрової економіки, заснованої на знаннях, сприяє інноваціям, творчості, сталому економічному розвитку, підвищенню рівня та якості життя громадян;

- об'єкти аудіовізуальної спадщини і, зокрема, кінематографічні твори у сенсі різноаспектних свідчень про минуле й сьогодення, у багатьох випадках як єдиний достовірний документ епохи, містять цінний інформаційний потенціал для вивчення історії, культурного і духовного життя європейських народів, істотно впливають на формування національної пам'яті, культурної самобутності;

- цифровізація сприяє впровадженню інноваційних і високотехно- логічних інструментів оброблення, передавання, зберігання та ефективного використання інформації у різних сферах життєдіяльності соціуму (політиці, економіці, науці, культурі, мистецтві, освіті, соціальній сфері); цифрові технології відкрили безпрецедентні можливості для оциф- рування об'єктів культурної спадщини, їх цифрового збереження, доступу до культурного контенту, зумовили появу нових мультимедійних форм художньої творчості;

держави-члени зобов'язувалися:

- у культурній політиці враховувати: проблематику охорони і збереження європейської культурної спадщини в умовах цифровізації економіки та інших сфер життєдіяльності європейського суспільства; нову концепцію культурної спадщини, що відображає перехід від пасивної консерваційної політики до активної, використання ресурсів культурної спадщини і формування її індустрії, яка вважається новою моделлю споживання культурної продукції і займає в європейській економіці важливий сектор; збереження регіональної й локальної культурної різноманітності; здійснення спільних заходів із заборони та попередження незаконного вивезення з території держав-членів культурних цінностей, незаконної ними торгівлі; зміцнення міжкультурного діалогу, культурного співробітництва на рівнях національному і міжнародному;

- сприяти створенню надійного, плюралістичного і відкритого аудіовізуального медіа-ландшафту в Європі як ключового аспекту аудіовізуальної політики ЄС, здійсненню загальноєвропейської координації національного законодавства держав-членів ЄС відносно всіх аудіовізуальних медіа, включаючи традиційні телевізійні трансляції та послуги на замовлення; оновленню правової бази для відображення змін на ринку і досягнення балансу між доступом до послуг онлайн-контенту, захистом прав споживачів і конкурентоспроможністю; оскільки однією з основних цілей аудіовізуальних медіапослуг є служіння суспільним інтересам і формування громадської думки, необхідно посилити увагу до їх правових гарантій (модерація онлайн-контенту в умовах цифро- візації, незалежність медіа-регуляторів, прозорість медіа-власності, ме- діаграмотність);

- забезпечити подальшу модернізацію авторського права ЄС з урахуванням масштабів використання цифрових технологій, розвитку цифрової економіки і потреб функціонування Єдиного цифрового ринку, розроблення збалансованої структури прав, обов' язків і відповідальності;

- забезпечити у межах ЄС: єдиний підхід до визнання статусу «сирітських творів» і правової визначеності на внутрішньому ринку щодо їх використання; єдиний підхід щодо випадків правомірного використання установами культурної спадщини «сирітських творів» із можливостями переведення цих творів у цифровий формат і наданням суспільству доступу до їхньої інформації;

державам-членам рекомендувалося:

- зміцнювати національні стратегії довгострокового збереження цифрових матеріалів, включити до національного законодавства положення, що дозволяють їх багаторазове копіювання і міграцію між державними установами з метою збереження при дотриманні вимог права інтелектуальної власності у межах ЄС і на міжнародному рівні; вжити необхідних заходів для депонування матеріалів, створених у цифровому форматі, щоб гарантувати їх збереження;

- подбати про подальше розгортання та удосконалення проєкту «Європіана», залучати до участі у ньому не тільки архіви, музеї, бібліотеки, галереї, а й стимулювати видавців, інших правовласників передавати свій контент на її платформу; створювати й зміцнювати національні агрегатори для представлення якісного контенту в «Європіані»; сприяти оптимізації інформаційно-пошукових алгоритмів, модернізації технологій представлення контенту, використанню загальних стандартів і постійних ідентифікаторів з оцифрування, визначених «Європіаною» у співпраці з культурними установами, для забезпечення взаємодії на міждержавному рівні;