Пріоритетні напрями формування спроможних територіальних громад в Україні

Рис. 4. Концептуальні засади моделі формування спроможних територіальних громад повоєнного періоду

Таблиця 5. Основні обмеження спроможності територіальних громад в Україні та пріоритетні напрями їх подолання

Основними з них є: брак об'єктивних критеріїв та індикаторів визначення спроможності спільнот як здатності самостійно розв'язувати місцеві проблеми; збереження малочисельних громад, у яких відсутні суб'єкти підприємницької діяльності; недостатня активність місцевої влади у пошуку нових джерел наповнення бюджету; слабкість інформаційно-комунікаційної системи взаємодії між основними суб'єктами місцевого розвитку; пасивність місцевих жителів у взаємодії з управлінськими структурами; міжгромадівські диспропорції і дисбаланси в ресурсному забезпеченні соціально-економічного розвитку територій.

Пріоритетного значення для зростання спроможності територіальних громад набуває досягнення оптимального співвідношення основних джерел бюджетного фінансування місцевого розвитку, залучення нових інвестицій, диверсифікація ресурсної основи розвитку громад та її екологізації. За таких умов можна очікувати на вагомі соціальні результати, зокрема зростання громадської активності, згуртованості громад і поширення практик соціальної інклюзії. Важливо враховувати тісний взаємозв'язок і взаємозалежність між економічною і соціальною сферами громад. Зростанню їхньої спроможності сприятимуть такі зміни у воєнному і повоєнному розвитку, як: інтенсифікація інформаційно-комунікаційних зв'язків між різними типами спільнот, які увійшли до складу територіальних громад; розвиток інтегрованих локальних ринків праці з високою активністю місцевого бізнесу у сфері створення нових робочих місць, що забезпечується державною підтримкою; реалізація оптимальних варіантів щодо локації закладів соціальної сфери з урахуванням щільності населення, раціональних норм обслуговування, потенціалу її розвитку на перспективу для створення багатофункціональних центрів соціального розвитку; розгалуження міжгромадівського транспортного сполучення, зростання інтенсивності перевезень мешканців громад до базових центрів територіального розвитку.

Для сприяння спроможності громад важливо використати досвід інших країн щодо впровадження механізмів співпраці, які ґрунтуються на концепції нового публічного менеджменту та широкого діалогу із зацікавленими сторонами. Доцільним стане систематичне опитування думки місцевих жителів щодо ефективності влади в поєднанні із самооцінкою участі жителів територіальних спільнот у місцевому самоврядуванні за п'ятьма критеріями: наявність ресурсів і навичок дій, відчуття співучасті, залучення до волонтерських груп або структур самоорганізації, впевненість у тому, що громадянин буде почутим [28]. Ураховуючи зазначене вище, сучасна модель зростання спроможності територіальних громад має охоплювати всі рівні управління й найдієвіші важелі впливу на їхню спроможність (рис. 5).

На державному рівні пріоритетним має бути зростання ефективності системи міжбюджетних трансфертів шляхом визначення реальної фінансової спроможності, застосування механізму її вертикально-горизонтального вирівнювання, державна підтримка успішних соціальних проєктів. На регіональному рівні потрібно здійснювати підтримку місцевого розвитку шляхом сприяння міжмуніципальному співробітництву, стимулювання розвитку спілок, асоціацій та об'єднань, активізації діяльності агенцій регіонального розвитку та здійснення підтримки успішних логістичних проєктів. Пріоритетним у зростанні спроможності територіальних громад на місцевому рівні є зміцнення бюджетів територіальних громад через розширення джерел податкових надходжень, залучення додаткових інвестицій, розвиток підприємницьких структур, створення умов для зайнятості за місцем проживання, легалізацію тіньової економічної діяльності. Актуальним для України є зарубіжний досвід зростання спроможності територіальних громад, який можна об'єднати у дві основні моделі: модель співпраці суб'єктів та модель громадського сектора як суб'єкта місцевого розвитку. Перша передбачає впровадження контрактування як форми партнерства громадськості та влади, застосування соціальних інновацій, співпрацю місцевої влади з жителями громад і встановлення залежності складу місцевої влади від оцінок жителями результатів їхньої роботи. Друга модель характеризується автономністю громадського сектора та високим рівнем місцевих свобод, потужною фінансовою підтримкою громадських організацій, взаємодією заінтересованих сторін на принципах зворотного зв'язку, постійним характером комунікацій місцевої влади з громадськістю, прямою участю жителів у розвитку громад.

Рис. 5. Модель зростання спроможності територіальної громади

Дискусія

Проблеми визначення пріоритетних напрямів формування спроможних територіальних громад, зміцнення їхнього потенціалу та інструментів впливу лежать у площині широких наукових дискусій, у яких беруть участь вітчизняні та зарубіжні вчені. У центрі цих дискусій - актуальні проблеми фінансової, організаційної, соціальної спроможності громад, яка може бути досягнута на основі різних економічних інструментів і соціальних важелів впливу. На тлі браку повних емпіричних даних щодо соціально-економічної ефективності укрупнення громад залишаються нерозв'язаними питання їхнього оптимального розміру для забезпечення конкурентності на ринку та збереження гідних умов проживання. Зокрема, деякі науковці визнають вплив людності на спроможність громади у зв'язку з тим, що їх укрупнення до 10 тис. осіб зумовлює істотне зменшення витрат у разі збереження якості послуг [7]. Проте інші дослідники дотримуються протилежної думки, вважаючи, що чисельність населення громади не є вирішальним чинником спроможності, що може бути досягнута на основі економії на масштабі у зв'язку з її нестабільністю, розширенням виробництва та виникненням додаткових витрат на управління чи зниженням організаційної транспарентності [8; 9]. Проведені дослідження показують, що на рівні загальних тенденцій, що розглядаються в контексті спроможності територіальних громад, ефект їх укрупнення та зростання людності зумовлює скорочення кількості дотаційних спільнот і навантаження на державний бюджет.

Дискусійним залишається обґрунтування критеріїв об'єктивної оцінки різних аспектів спроможності територіальних громад, які не є універсальними та придатними для міжрегіональних порівнянь. Зокрема, загальна чисельність населення є важливим складником ресурсного потенціалу громади, проте у визначенні її впливу на спроможність провідну роль відіграє структура населення (за віком, статтю, статусом зайнятості), передовсім питома вага економічно активного населення як найпродуктивнішого з погляду створення нових робочих місць, збільшення доходів населення та зростання надходжень до місцевих бюджетів.

Широкі дискусії в управлінських структурах, наукових колах і громадському середовищі викликає запровадження нового чи зміна чинного механізму вирівнювання доходів/витрат територіальних громад. На користь того чи іншого інструменту впливу науковці наводять переконливі аргументи, які демонструють складність і суперечливість цих завдань. Тому запроваджене в країні горизонтальне вирівнювання доходів громад не слід розглядати як самоціль. Це лише один із можливих інструментів впливу на їхній соціально-економічний розвиток, що передбачає балансування базової і реверсної дотацій. Нині дедалі більше аргументів наводиться на користь вертикально-горизонтального вирівнювання спроможності територіальних громад як найбільш прийнятного для мінімізації територіальних відмінностей за різних соціально-економічних умов.

Тривалий час ведуться дискусії щодо необхідності узгодження дій між Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України як провідною інституцією децентралізації та іншими міністерствами, які здійснюють галузеві реформи на регіональному рівні. Зокрема, сформовані госпітальні округи не завжди відповідають межам нових адміністративно - територіальних одиниць, що спричиняє проблеми в одержанні послуг місцевим населенням. Крім того, здійснювані в країні галузеві реформи нерідко суперечать завданням децентралізації або відстають від темпів її реалізації (скорочення мережі шкіл у сільській місцевості через низьку наповнюваність учнями, повільні темпи створення так званих опорних шкіл), що в підсумку знижує доступність освітніх послуг. Реформування зазначених сфер має здійснюватися в межах єдиної структурно цілісної концепції, її головних завдань із чітко визначеними виконавцями й алгоритмом узгоджених дій.

Висновки

На тлі безумовного успіху реформи децентралізації управління, яка увійшла в завершальний етап, поки що не досягнуто істотного підвищення спроможності всіх типів територіальних громад, передовсім сільських і селищних. Це викликано браком необхідного досвіду самоуправління в більшості територіальних громад країни. Негативним фактором є збереження традицій формального підходу до місцевого самоврядування, вади системи планування місцевого рівня, яка не орієнтован а на зростання спроможності територіальних громад і реалізацію конкурентних переваг. У результаті укрупнення територіальних громад не вдалось знизити їх диференціацію за основними показниками соціально-економічного розвитку, що зросла під час війни через вимушену міграцію населення та релокацію бізнесу в безпечні регіони України. Ефективність змін на локальному рівні не оцінювалась - апріорі вважалось, що укрупнені територіальні громади мають бути спроможними з погляду надання послуг та умов проживання.

В умовах воєнного стану цілі формування спроможних громад зазнають істотних змін. Вони підпорядковуються завданням протидії воєнній агресії та прискоренню відновлювальних процесів, з одного боку, та підтримці життєдіяльності населення і життєздатності бізнесу - з другого. Внесені під час дії правового режиму воєнного стану зміни в нормативно-правове поле спрямовані на те, щоб пристосувати раніше сформовану систему стимулювання спроможності до нових реалій, надати їй гнучкості, адаптивності й індикативного характеру. У найближчій перспективі потрібно здійснити перехід від проєктів розвитку локального значення до дійсно стратегічно значущих і таких, що спроможні надати нових імпульсів розвитку територіальним громадам під час повоєнного відновлення.

Нова парадигма стратегічного планування полягає у відмові від формальних підходів, певного декларування намірів з боку місцевої влади, які не завжди збігаються з реальними інтересами територіальних громад. Його має замінити гнучкість системи планування, постійне її адаптування до змін зовнішнього середовища, активність місцевої влади, бізнесу, членів територіальних спільнот. У зв'язку із цим подальшого дослідження потребують проблеми, пов'язані з імплементацією принципів соціальної відповідальності в процеси взаємодії усіх сторін, залучених до процесу планування.

Основні обмеження мають інформаційний характер, вони пов'язані з браком повної деталізованої інформації щодо соціально-економічного потенціалу територіальних громад України, передовсім статево-вікової структури населення, рівня його зайнятості за місцем проживання та наявності суб'єктів підприємництва.

Перспективи подальшої наукової роботи в цьому напрямі тісно пов'язані із удосконаленням методики оцінювання спроможності громад, рівня їхньої конкурентоспроможності та визначенням новітніх механізмів впливу на локальні соціально-економічні процеси, від яких залежить ефективність місцевого самоврядування, його самодостатність.

Список використаних джерел

1. Tran C., Kortt M., Dollery B. Population size or population density? An empirical examination of scale economies in South Australian local government, 2015/16. Local Government Studies. 2019. Vol. 45. Is. 5. Pp. 632-653.

2. Sole-Olle A., Bosch N. On the relationship between authority size and the costs of providing local services: lessons for the design of intergovernmental transfers in Spain. Public Finance Review. 2005. Vol. 33. Is. 3. Pp. 343-384.

3. Hornyk V.H., Kravchenko S.O., Simak S.V., Shevchenko O.O. et al. Reform of the territorial organization of power in Ukraine as a mechanism of anticrisis management. Journal of Advanced Research in Law and Economics. 2020. Vol. 11. № 4. Pp. 1153-1159.

4. Khirivskyi R., Yatsiv I., Petryshyn L., Pasichnyk T. et al. Assessment of the efficiency of employment of the communities' resource potential using different approaches. TEM Journal. 2022. Vol. 11. № 1. Pp. 367-373.

5. Patynska-Popeta M. Institutional bases of socio-economic and financial development UTS. Scientific Horizons. 2019. № 10(83). Pр. 41-50.

6. Gavkalova N., Akimova L., Zilinska A., Lukashev S. et al. Functioning of united territorial communities and identification of main problems of organizational support of local budget management. Financial and Credit Activity: Problems of Theory and Practice. 2022. Vol. 2. № 43. Pp. 107-117.

7. Reingewertz Y. Do municipal amalgamations work? Evidence from municipalities in Israel. Journal of Urban Economics. 2012. Vol. 72. Is. 2-3. Pp. 240-251.

8. Drew J. Reforming local government. Consolidation, cooperation, or recreation? Springer Singapore, 2020. 166 p.

9. Drew J., McQuestin D., Dollery B. Did amalgamation make local government more fit for the future? Australian Journal of Public Administration . 2022. Vol. 81. Is. 2. Pp. 383-398.

10. Sandsor A.M.J., Falch T., Strom B. Long-run effects of local government mergers on educational attainment and income. Oxford Bulletin of Economics and Statistics. 2022. Vol. 84. Is. 1. Pp. 185-213.

11. Nakano S., Washizu A. Will smart cities enhance the social capital of residents? The importance of smart neighborhood management. Cities. 2021. Vol. 115. 103-244.

12. Mathews M.C. How village leaders in rural Amazonia create bonding, bridging, and linking social capital configurations to achieve development goals, and why they are so difficult to maintain over time. World Developmen. 2021. Vol. 146. 105541.

13. Eriksson M., Santosa A., Zetterberg L., Kawachi I. et al. Social capital and sustainable social development - how are changes in neighbourhood social capital associated with neighbourhood sociodemographic and socioeconomic characteristics? Sustainability. 2021. Vol. 13. Is. 23. 13161.

14. Khirivskyi R., Petryshyn L., Pasichnyk T., Brukh O. et al. Assessment and forecast of the efficiency of use of the financial resources of amalgamated territorial communities in the context of European integration. European Journal of Sustainable Development. 2020. Vol. 9. № 3. Pp. 607-615.

15. Medvid V., Pylypenko V., Pylypenko N., Volchenko N. et al. Factors of rural development in the context of decentralisation: empirical research. Economic Annals--XXI. 2019. Vol. 177. Is. 5-6. Pp. 126-140.

16. Storonyanska I., Nowakowska A., Benovska L., Dub A. Imbalances and risks of the regional development of Ukraine's economy under conditions of instability. Agricultural and Resource Economics . 2022. Vol. 8. № 3. Pp. 81-97.

17. Yakobchuk V., Khodakovsky Y., Heimerl O., Plotnikova M. Alternative imperatives of the decentralized societies activities. Scientific Horizons. 2020. № 4(89). Pp. 15-26.

18. Про внесення змін до Методики формування спроможних територіальних громад: Постанова Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 р. № 34.

19. Горбатюк М. Реформа децентралізації в Україні: проблеми здійснення в умовах суспільної кризи. Політичні дослідження. 2021. № 1. С. 22-40.

20. Солодкий С., Левонюк Т., Баласанян В., Дзюпин M. та ін. Взаємозв'язок між децентралізацією та європейською інтеграцією. Центр «Нова Європа; Центр східноєвропейських та міжнародних досліджень, 2020. 30 с.

21. Petrushenko Y., Ventsel V., Garbuz V., Kolomiiets U. et al. Innovations in management of fiscal equalisation: decentralization reform. Marketing and Management of Innovations. 2020. Vol. 1. Pp. 208-221.

22. Держбюджет-2022: які дотації отримають регіони. Слово і діло.

23. Аналіз вирівнювання доходної спроможності місцевих бюджетів. Проєкт USAID «Підвищення ефективності роботи і підзвітності органів місцевого самоврядування» («ГОВЕРЛА»). 2022.

24. Ялівець Г. Кабмін виділяє регіонам та громадам додаткові дотації. Бізнес цензор.

25. Річна звітність про виконання дохідної частини Зведеного бюджету України за 2016-2020 рр. Державна казначейська служба України.

26. Оцінка фінансових показників бюджетів 872 ОТГ: рейтинг за 9 місяців2020 року. Портал «Децентралізація».

27. Прилипко Є. Яким має бути фінансування та управління закладами охорони здоров'я в умовах децентралізації. Українська правда.

28. Focus on citizens: public engagement for better policy and services . Paris: OECD Publishing, 2009. 322 р.

References

1. Tran C., Kortt M., Dollery B. (2019). Population size or population density? An empirical examination of scale economies in South Australian local government, 2015/16. Local Government Studies, 45(5), 632-653.

2. Sole-Olle A., Bosch N. (2002). On the relationship between authority size and the costs of providing local services: lessons for the design of intergovernmental transfers in Spain. Public Finance Review, 33(3), 343-384.

3. Hornyk V.H., Kravchenko S.O., Simak S.V., Shevchenko O.O., Bezena I.M. (2020). Reform of the territorial organization of power in Ukraine as a mechanism of anti-crisis management. Journal of Advanced Research in Law and Economics, 11(4), 1153-1159.

4. Khirivskyi R., Yatsiv I., Petryshyn L., Pasichnyk T., Kucher L., Irtyshcheva I. (2022). Assessment of the efficiency of employment of the communities' resource potential using different approaches. TEM Journal, 11(1), 367-373.

5. Patynska-Popeta, M. (2019). Institutional bases of socio-economic and financial development UTS. Scientific Horizons, 10(83), 41-50.

6. Gavkalova N., Akimova L, Zilinska A., Lukashev S., Avedyan L., Akimov O. (2022). Functioning of united territorial communities and identification of main problems of organizational support of local budget management. Financial and Credit Activity: Problems of Theory and Practice, 2(43), 107-117.

7. Reingewertz Y. (2012). Do municipal amalgamations work? Evidence from municipalities in Israel. Journal of Urban Economic, 72(2), 240-251.

8. Drew J. (2020). Reforming local government. Consolidation, cooperation, or re-creation? Springer Singapore.

9. Drew J., McQuestin D., Dollery B. (2022). Did amalgamation make local government more fit for the future? Australian Journal of Public Administration, 81(2), 383-398.

10. Sandsor A.M.J., Falch T., Strom B. (2022). Long-run effects of local government mergers on educational attainment and income. Oxford Bulletin of Economics and Statistics, 84(1), 185-213.

11. Nakano S., Washizu A. (2021). Will smart cities enhance the social capital of residents? The importance of smart neighborhood management. Cities, 115, 103-244.

12. Mathews M.C. (2021). How village leaders in rural Amazonia create bonding, bridging, and linking social capital configurations to achieve development goals, and why they are so difficult to maintain over time. World Developme, 146, 10554.

13. Eriksson M., Santosa A., Zetterberg L., Kawachi I., Ng N. (2021). Social capital and sustainable social development - how are changes in neighbourhood social capital associated with neighbourhood sociodemographic and socioeconomic characteristics? Sustainability, 13(23), 13161.

14. Khirivskyi R., Petryshyn L., Pasichnyk T., Brukh O., Bernatska I., Kucher L. (2020). Assessment and forecast of the efficiency of use of the financial resources of amalgamated territorial communities in the context of European integration. European Journal of Sustainable Development, 9(3), 607-615.

15. Medvid V., Pylypenko V., Pylypenko N., Ustik Т., Volchenko N., Vashchenko M. (2019). Factors of rural development in the context of decentralisation: empirical research. Economic Annals-XXI, 177(5-6), 126-140.

16. Storonyanska I., Nowakowska A., Benovska L., Dub A. (2022). Imbalances and risks of the regional development of Ukraine's economy under conditions of instability. Agricultural and Resource Economics, 8(3), 81-97.

17. Yakobchuk V., Khodakovsky Y., Heimerl O., Plotnikova M. (2020). Alternative imperatives of the decentralized societies activities. Scientific Horizons, 4(89), 15-26.

18. Cabinet of Ministers of Ukraine (2020). Resolution of the Cabinet of Ministers of Ukraine “On making changes to the Methodology for the formation of capable territorial communities”.

19. Horbatiuk M. (2021). Decentralization reform in Ukraine: problems of implementation in conditions of social crisis. Politychni doslidzhennia, 1, 22-40.

20. Solodkyi S., Levoniuk T., Balasanian V., Dziupyn M., Kalashnikova O., Kozun Yu., Bobyrenko V., Bidenko Yu. (2020). Vzaiemozviazok mizh detsentralizatsiieiu ta yevropeiskoiu intehratsiieiu [The relationship between decentralization and European integration]. Tsentr “Nova Yevropa”; Tsentr skhidnoievropeiskykh ta mizhnarodnykh doslidzhen.

21. Petrushenko Y., Ventsel V., Garbuz V., Kolomiiets U., Duranowski W. (2020). Innovations in management of fiscal equalisation: decentralization reform. Marketing and Management of Innovations, 1, 208-221.

22. Slovo i dilo (2022). State Budget 2022: what subsidies will the regions receive.

23. Analysis of equalization of revenue capacity of local budgets (2022). The USAID project “Improving work efficiency and accountability of local self - government bodies” (“HOVERLA”).

24. Yalivets H. (2023). The Cabinet of Ministers of Ukraine allocates additional grants to regions and communities. Biznes Tsenzor.

25. State Treasury Service of Ukraine (2021). Annual reporting on the implementation of the revenue part of the Consolidated Budget of Ukraine for 2016 - 2020.

26. Decentralization portal (2020). Evaluation of the financial indicators of the budgets of 872 UTC: rating for 9 months of 2020.

27. Prylypko Ye. (2021). What should be the financing and management of health care facilities in conditions of decentralization. Ukrainska Pravda.

28. OECD (2009). Focus on citizens: public engagement for better policy and services (Summary). Paris, OECD Publishing.

Размещено на Allbest.ru