Система гарантій захисту прав людини у приватних відносинах, що виникають у зв’язку із наданням медичних послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система гарантій захисту прав людини у приватних відносинах, що виникають у зв'язку із наданням медичних послуг

Відповідно до ст. 3 Конституції України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 № 254к/96-ВР. URL: ІШр8://хакоп.гасІа.доу.иа/іа\У8иІіо\у/254к/96-вр. Одним з таких невід'ємних прав є право на охорону здоров'я і медичну допомогу. Указані конституційні положення знайшли своє втілення у численних вітчизняних нормативних актах, зокрема у сфері охорони здоров'я, які є гарантіями забезпечення та реалізації конституційного права людини і громадянина в цій галузі діяльності держави, що є актуальним питанням сьогодення. Для України питання гарантування реалізації цього права вдосить актуальне, з огляду на сучасний стан національної системи охорони здоров'я і показники загального стану здоров'я населення Україні, що мають стійку негативну динаміку Єдиний медичний простір України: правовий вимір: монографія / за заг. ред. С. Г. Стеценка. Харків: Право, 2022. С. 93., пов'язану із багатьма чинниками.

На міжнародному рівні право людини на здоров'я, а отже, й на медичну допомогу було визнано в 1948 році Загальною декларацією прав людини Загальна декларація прав людини / Верховна Рада України // Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_015#Text. гарантія захист право медичний

Звертаємо увагу, що права людини у сфері охорони здоров'я, зокрема і в Україні, регламентовані такими міжнародними стандартами, як: Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (МПЕСКП): Ре-золюція 2200A [XXI] Генеральної Асамблеї ООН, 16 грудня 1966 р. URL: http://www2. ohchr.org/english/law/cescr.htm, Конвенція про права осіб з інвалідністю Конвенція про права осіб з інвалідністю. 13.12.2006. Ратифіковано Законом від 16.12.2009 № 1767-VI. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_g71#Text, Конвенція про права дитиниКонвенція про права дитини. 20.11.1989. Ратифіковано постановою ВР від 27.02.91 № 789-XII / Верховна Рада України // Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_021#Text, Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод Європейська Конвенція з прав людини. Ратифіковано Законом від 17.07.97

№ 475/97-ВР / Верховна Рада України // Законодавство України. URL:

https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_004#Text, Європейська соціальна хартія Європейська соціальна хартія. Ратифіковано Законом від 14.09.2006 № 137-V / Верховна Рада України // Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/994_062#Text.

Так, приєднавшись до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Україна визнає право кожної людини на «найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я» (ст. 12)Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (МПЕСКП). Резолюція 2200A [XXI] Генеральної Асамблеї ООН, 16 грудня 1966 р. URL: http://www2. ohchr.org/english/law/cescr.htm. Тобто наша держава, ратифікуючи пакт, взяла на себе зобов'язання:

а) забезпечувати доступ до лікувальних установ, медичних товарів і послуг на недискримінаційній основі, особливо для вразливих або соціально відчужених груп;

б) забезпечувати основними медикаментами, які час від часу визначаються в Програмі дій ВООЗ щодо основних лікарських засобів;

в) забезпечувати справедливий розподіл усіх медичних товарів і послуг;

г) ухвалити та реалізовувати національну стратегію у галузі охорони здоров'я, яка має бути створена на основі епідеміологічних даних і в якій особливу увагу буде приділено вразливим/маргінальним групам населення .

Також країни повинні забезпечити через системи охорони здоров'я: наявність медичних послуг у кількості, що задовольняє попит (з урахуванням економічного розвитку країни); доступність до медичних послуг; прийнятність медичних послуг з етичної точки зору; якість медичних послуг, які обґрунтовані з наукової медичної точки зору Роханський А. Права людини в галузі охорони здоров'я / Українська Гельсін-ська спілка з прав людини: вебсайт. URL: https://helsinki.org.ua/prava-lyudyny-vhaluzi-ohorony-zdorov-ya-a-rohanskyj/.

Проблема створення єдиного медичного простору (забезпечення рівного доступу до медичних послуг та медикаментів) є актуальною не лише для країн, що розвиваються, а й для розвинених європейських країн.

Нерівність у доступі до медичних послуг є результатом соціальної, економічної, гендерної, расової та інших форм нерівності Raphael D. Tackling health inequalities, lessons from international experiences. To-ronto: Canadian Scholars' Press, Inc., 2012. P. 233.. На думку М. Розенфельда, нерівність у доступі до медичних послуг, фінансованих державою може бути як результатом недостатності закріплених матеріально-правових гарантій, так і неефективності процедурних гарантій такого доступу. Автор зазначає, що ця різниця перегукується з нормативними та фактичними проблемами реалізації прав пацієнта, а також зумовлена розумінням рівності як концепції «яка походить від визнання до перерозподілу», що зі свого боку умовно поділяє категорію рівного доступу до медичної допомоги як права «бути рівним», так і права «на рівну частку» в отриманні медичної допомоги».

Сьогодні для урядів більшості країн світу першочерговим завданням при реформуванні національних систем охорони здоров'я є подолання нерівності у доступі до медичних послуг та подальше формування єдиного медичного простору.

Нами було проаналізовано зарубіжний досвід реалізації проектів єдиного медичного простору, виокремлено його позитивні риси і зроблено відповідні висновки щодо удосконалення вітчизняного законодавства у цій сфері Єдиний медичний простір України: правовий вимір: монографія / за заг. ред. С. Г. Стеценка. Харків: Право, 2022. С. 452-460.. Також у процесі дослідження було обґрунтовано, що нерівність у доступі до медичних послуг і медикаментів є результатом об'єктивних і суб'єктивних чинників, а подолання нерівності у доступі до медичних послуг і медикаментів залежить від спрямування національних урядів на реформування національних систем охорони здоров'я з акцентуванням уваги на формування і запровадження медичного страхування, а також чіткого визначення джерел стабільного фінансування галузі Там само. С. 452..

1997 року Рада Європи прийняла Конвенцію про захист прав людини та людської гідності щодо застосування біології та медицини Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та ме-дицини: Конвенція про права людини та біомедицину. Ов'єдо, 1997. 4 квітня / Вер-ховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/ show/994_334#Text. У цій Конвенції уперше було визначено стандарти здійснення операцій із геномом людини, встановлено загальні вимоги до проведення процедур із видалення органів людини, їх трансплантації тощо. Конвенція проголошує пріоритет інтересів окремої людини, вимагає від представників медичної професії та соціальних робітників дотримання професійних стандартів під час проведення будь-якого медичного втручання, зокрема втручання, що здійснюються у наукових цілях. У ст. 5-9 Конвенції йдеться про рівність прав пацієнтів під час надання медичних послуг. Пацієнт, згідно зі статтею Конвенції, має бути повністю поінформованим щодо питань та особливостей реалізації лікування, його очікуваних наслідків, ускладнень тощо. У Конвенції зазначено, що інформаційна згода пацієнта є необхідною гарантією захисту його права у майбутньому Там само.. 2005 року була прийнята Універсальна декларація з біоетики та прав людини (далі УДБПЛ) Всеобщая декларация о биоэтике и правах человека. URL: https://www.un.org/ ru/documents/decl_conv/declarations/bioethics_and_hr.shtml.

Ухвалені також нормативні акти міжнародного значення, присвячені правам пацієнта: рекомендації Ради Європи по правам хворого і вмираючого (1976); резолюція Асамблеї ВОЗ «Про здоров'я для всіх» (1977); Хартія з прав пацієнтів лікарні (1979); Права пацієнта в Європі (ВОЗ, 1993); а згодом Лісабонська декларація про права пацієнта (1981 ) Лісабонська декларація відносно прав пацієнта. URL: https://med.sumdu.edu.ua/ images/content/doctors/Deontology/Lisabon_1983.pdf. У Лісабонській декларації виокремлено такі права пацієнта, як: право вільно вибирати лікаря; право отримувати допомогу від лікаря, який вільний від будь-яких зовнішніх впливів під час ухвалення своїх клінічних або етичних рішень; право погодитись або відмовитись від лікування після отримання адекватної інформації; право очікувати, що його лікар поважатиме конфіденційний характер медичних і особистих відомостей про нього; право померти з гідністю; право прийняти або відхилити духовну і моральну підтримку, допомогу священнослужителя відповідної конфесії.

Положення Лісабонської декларації більш детально були розписані у Амстердамській декларації про політику в галузі забезпечення прав пацієнта в Європі (ВОЗ, 1994) Лісабонська декларація стосовно прав пацієнта від 01.10.1981. URL: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/990_016. У цьому нормативному акті виписано принципи, яких мають дотримуватись держави у процесі формування національних систем охорони здоров'я, зокрема йдеться про забезпечення прав пацієнтів на території європейських держав-членів ВООЗ. У Декларації вперше виділяються соціальні й індивідуальні права пацієнтів, які згодом називатимуться «позитивними» і «негативними», тобто права на щось і права, які виходять з чогось. Соціальні права в галузі охорони здоров'я (право на здоров'я, медичну допомогу) пов'язані із зобов'язаннями щодо забезпечення населення медичною допомогою, покладеними на уряд. Під індивідуальними правами пацієнтів мається на увазі право на цілісність особистості, невтручання в приватне життя, конфіденційність і релігійні переконання. Отже, фактично соціальні права є правами осіб у сфері охорони здоров'я, а індивідуальні права саме правами пацієнтів, що характеризують їхній спеціальний правовий статус. Серед таких прав пацієнтів, закріплених в Амстердамській декларації, варто виділити право пацієнтів на вичерпну інформацію про стан їхнього здоров'я, зокрема медичні факти щодо свого стану, дані щодо можливих ризиків і переваг методів лікування, що пропонуються, та альтернативних, відомості про можливі наслідки відмови від лікування, інформацію про діагноз, прогноз і план лікувальних заходів. Пацієнт також має право відмовитися від інформації, і це його бажання має бути виражено в явній формі, або обрати особу, якій необхідно повідомити інформацію про здоров'я пацієнта. З тексту Амстердамської декларації також можна виділити право пацієнтів на відмову від медичного втручання чи призупинити його проведення. Цікавим є право на наступництво медичної допомоги, що означає співробітництво всіх медичних працівників і/або закладів у справі постановки діагнозу, лікування й догляду за пацієнтом. Водночас пацієнт має право обрати та замінити лікаря чи іншого постачальника медичних послуг, зокрема й лікувально-профілактичний заклад Ліснича О. Права пацієнтів у міжнародних документах і національному зако-нодавстві України. Education, Law, Management. 2020 № 4 (32), vol. 2. С. 72. URL: http://kelmczasopisma.com/viewpdf/1547.

В Амстердамській декларації також передбачається, що пацієнт має право на гідне поводження у процесі діагностики, лікування та догляду, поважне ставлення до своїх культурних та особистих цінностей. У процесі лікування й догляду пацієнт має право на підтримку родини, родичів і друзів, а також на духовну й пастирську допомогу. Пацієнт має право на полегшення страждань тією мірою, якою це дозволяє наявний рівень медичних знань, а помираючий пацієнт має право на гуманне ставлення й гідну смерть.

Потрібно також згадати ще один нормативний акт у сфері захисту прав пацієнтів Віденську декларацію з безпеки пацієнтів в інтенсивній терапії, яка була прийнята 2009 року. Відповідно до неї доступність медичної допомоги здійснюється за дотримання таких умов: необхідна допомога надається кожному пацієнту; існує свобода вибору лікаря, системи надання медичної допомоги та її оплати; населення досить поінформоване в медичному плані; всі сторони адекватно беруть участь в організації та управлінні системою охорони здоров'я Віденська декларація. URL: https://necu.org.ua/videnska-deklaracziya/.

2002 року було розроблено Європейську хартію прав пацієнтів (далі Хартія) Права пацієнтів не мають кордонів. Європейський день захисту прав пацієнта в Україні / Аптека.иа: вебсайт. URL: https://www.apteka.ua/article/6544. Цей нормативний акт став правовою основою для залучення пацієнтів до більш активної ролі у реформуванні національних систем охорони здоров'я та впровадженні доступних послуг з охорони здоров'я. Хоча Хартія має рекомендаційний характер, проте завдяки їй було пролобійовано громадськими організаціями із захисту прав пацієнтів у Європі визнання і затвердження на національному рівні прав, проголошених у Хартії, на законодавчому рівні. Європейська Хартія прав пацієнта містить чотирнадцять прав: право на профілактичні заходи; право на доступність; право на інформацію; право на згоду; право на свободу вибору; право на приватність і конфіденційність; право на повагу до часу пацієнта; право на дотримання стандартів якості; право на безпеку; право на інновацію; право на уникнення, за можливості, страждань та болю; право на індивідуальний підхід до лікування; право на подачу скарги; право на компенсацію Права пацієнтів не мають кордонів. Європейський день захисту прав пацієнта в Україні / Аптека.иа: вебсайт. URL: https://www.apteka.ua/article/6544.

Країни, які ратифікували Європейську хартію, взяли на себе зобов'язання забезпечити ефективний захист права на охорону здоров'я самостійно або у співробітництві з громадськими чи приватними організаціями і вжити заходів для того, щоб усунути, якщо можна причини слабкого здоров'я; забезпечити діяльність консультативно-просвітницьких служб, які сприятимуть поліпшенню здоров'я й підвищенню особистої відповідальності за стан здоров'я; запобігти, якщо можна епідемічним, ендемічним, іншим захворюванням, а також нещасним випадкам Роханський А. Права людини в галузі охорони здоров'я / Українська Гельсін-ська спілка з прав людини: вебсайт. URL: https://helsinki.org.ua/prava-lyudyny-vhaluzi-ohorony-zdorov-ya-a-rohanskyj/.

Потрібно також зазначити, що Хартія є орієнтиром для моніторингу й оцінки функціонування систем охорони здоров'я у Європейських країнах.

Перелічені акти міжнародного характеру регулюють окремі аспекти прав пацієнта та гарантування їх дотримання у сучасних умовах.

Більш детальна регламентація права на охорону здоров'я і прав пацієнтів відбувається на рівні національного законодавства.

Проте перш ніж перейти до аналізу вітчизняного законодавства у досліджувальній сфері, варто з'ясувати зміст окремих понять. Йдеться насамперед про дослідження змісту таких понять, як: «гарантія», «гарантії прав і свобод», «гарантії права на життя», «правові гарантії охорони здоров'я».

Гарантія (франц. Garantie забезпечення, запорука) у цивільному праві один із способів забезпечення виконання зобов'язань, який застосовується тільки у відносинах між юридичними особами. У перекладі з англійської гарантія (англ. warranty, security) означає поручительство, умова, виправдання, підстава, дозвіл, забезпеченість, безпека тощо Митна енциклопедія: у двох томах. Т. 1 / редкол. І. Г. Бережнюк (відп. ред.) та ін. Хмельницький: ПП Мельник А. А., 2013. С. 144 (Митна справа в Україні. Т. 22).. Митна енциклопедія гарантію тлумачить як відповідальність третьої особи по зобов'язаннях боржника Універсальний словник-енциклопедія. URL: http://slovopedia.org.ua/29/53395/ 8529.html. Отже, акцентуємо увагу на те, що зміст поняття «гарантія» містить певні умови, дозвіл і забезпеченість, які у різні етапи розвитку людства і у різних країнах формувались і запроваджувались у норми права.

Відтак формувались гарантії прав і свобод людини, які з одного боку забезпечувались державою, а з другого громадянами. С. В. Лінецький звертає увагу на те, що гарантії прав і свобод людини це термін, який містить такі складові, як умови, засоби, принципи і норми, що забезпечують здійснення, охорону й захист прав і свобод людини; зобов'язання виконання суб'єктами обов'язків, покладених на них для реалізації прав і свобод Лінецький С. В. Гарантії прав і свобод людини та громадянина / Енциклопедія сучасної України: вебсайт. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=28680.

Гарантії прав і свобод людини та громадянина це система конкретних засобів, завдяки яким стає реальним ефективна реалізація громадянами своїх прав і свобод, їх охорона, захист у разі порушення. Основне призначення їх полягає у забезпеченні всіх і кожного рівними правовими можливостями для набуття, реалізації, охорони та захисту суб'єктивних прав і свобод Теорія держави і права: навч. посіб. / Бостан С. К., Гусарєв С. Д., Пархоменко Н. М., Заяць Н. В., Пронюк Н. В. Київ: Академія, 2013. С. 145.. Отже, гарантії прав і свобод людини, на думку Ю. В. Назарко, становлять сукупність усіх факторів в економічній, політичній, державній, культурній та інших сферах, що допомагають цілком реалізувати свої права Назарко Ю. В. Гарантії реалізації права на охорону здоров'я в Україні та краї-нах Європейського Союзу. Юридичний часопис Національної академії внутріш-ніх справ. 2018. № 1 (15). С. 406.. Визначаючи зміст конституційних гарантій, Т. Гудзь вказує на те, що це «система заходів, спрямованих на створення належних умов для безперешкодної реалізації кожною особою проголошених в Конституції України прав і свобод» Конституційне право: підручник / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ / за заг ред. О. С. Бакумова, Т. І. Марчука. Харків, 2019. С. 138.. Відтак можемо також виокремити з наведених вище понять гарантій прав і свобод людини такі складові, як певна система прав і свобод; рівний доступ до них і засоби спрямовані на їх охорону і захист, тобто забезпечення їх дотримання.

Розмежовують загальні гарантії і спеціальні (юридичні) гарантії. До загальних відносять гарантії, які охоплюють усю «сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян» Гарантії реалізації та захисту конституційних прав і свобод людини і громадяни-на. URL: https://mykolaivska.land.gov.ua/%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0% D0%BD%D1%82%D 1%96%D 1%97-%D 1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1% 96%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97-%D1%82%D0%B0-%D0%B7% D0%B0%D 1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83 -%D0%BA%D0%BE%D0% BD%D1%81%D1%82/. Спеціальні гарантії тлумачать як «правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права» Там само.. Під правовими гарантіями розуміють також встановлені державою принципи і норми, які забезпечують здійснення зазначених прав і свобод шляхом належної регламентації порядку їх здійснення, а також їх охорони і захисту Там само.. Серед правових гарантій, «за критерієм їх змісту, виокремлюють: а) матеріальні (положення правових норм, які безпосередньо містять певні приписи та заборони); б) процесуальні (положення, які визначають процес реалізації матеріальних гарантій); в) організаційні (положення, які, зокрема, визначають систему судових і власне правоохоронних органів, інших органів державної влади і органів місцевого самоврядування, встановлюють їх функції, повноваження їх посадових і службових осіб).

Юридичні гарантії встановлюються державою у Конституції, нормах спеціального законодавства, їхньою метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони й захисту конституційних прав і свобод громадян» Там само..

Також потрібно зазначити, що окремим (специфічним) видом правових гарантій є юридична відповідальність. Особливість цього виду полягає у тому, що захист і охорону прав і свобод людини юридична відповідальність забезпечує шляхом гарантування виконання органами публічної адміністрації своїх обов'язків, що кореспондують зазначеним правам і свободам.

Залежно від рівня їх юридичного статусу правові гарантії поділяються на міжнародно-правові та національні, конституційні та галузеві.

Міжнародно-правові гарантії встановлені в чинних міжнародних договорах, обов'язкових для України. Вони також є матеріальними (наприклад, можливість звернення до Європейського суду з прав людини, встановлена Конвенцією про захист прав і основних свобод людини), процесуальними (наприклад, доступний для кожного порядок такого звернення), організаційними (система й організація діяльності Європейського суду з прав людини) Гарантії реалізації та захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. URL: https://mykolaivska.land.gov.ua/%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B D%D 1%82%D1%96%D1%97-%D 1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D 1%96% D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97-%D1%82%D0%B0-%D0%B7%D0% B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83-%D0%BA%D0%BE%D0%BD% D1%81%D1%82/.

Конституція України у ст. 49 передбачає гарантії на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Крім того, у ч. 2 цієї норми законодавець вказує на те, що «охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм», а у ч. 3 визначено зобов'язання держави щодо створення умов «для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування», законодавець також гарантує право на безоплатну медичну допомогу, яка повинна надаватись у державних і комунальних закладах охорони здоров'я, а також вказує на те, що «існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена» Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР / Верховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.

Звертаємо увагу на гарантоване законодавцем право на безоплатну медичну допомогу. Ця гарантія є надважливою у сучасних умовах військового стану, коли значна кількість людей потребує медичної допомоги і не має можливості оплатити медичні послуги.

Звертаємо увагу на те, що офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 49 міститься у Рішенні Конституційного Суду (далі КСУ) від 29.05.2002 № 1-13-рп/2002, що використовується як офіційне джерело права, згідно з яким «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно». Треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається усім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного розрахунку на надання такої допомоги Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» (справа про безо-платну медичну допомогу) 29.05.2002 № 1-13/2002 / Верховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v010p71002#n54. Тобто можемо стверджувати, що КСУ робить акцент на безоплатності надання медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 5 січня 2012 року № 3-рп/2021 справа № 1-11/2012 « в аспекті конституційного подання положення ст. 1, ч. 1, 3 ст. 95 Конституції України у системному зв'язку з положеннями ст. 3, ч. 1 ст. 17, ч. 3 ст. 22, ст. 46 Конституції України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги принципам пропорційності і справедливості. Також ч. 2 ст. 96, п. 2, 3, 6 ст. 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проєкту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, зокрема щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції і законів України Іванова Н. С. Гарантії забезпечення та реалізації конституційного права люди-ни на охорону здоров'я. Juris Europensis Scientia. 2021. Випуск 5. С. 19..

Зазначене рішення КСУ роз'яснює порядок забезпечення загальносуспільних потреб в Україні у сфері соціального захисту коштом Державного бюджету, враховуючи фінансові можливості держави, тобто наповнюваність бюджетів усіх рівнів.

Потрібно зазначити, що фінансування медичних послуг здійснюється з державного та місцевого бюджетів, а також з інших джерел, не заборонених законодавством. У ч. 1 ст. 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» вказано, що «фінансове забезпечення охорони здоров'я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом», а «медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров'я та фізичними особамипідприємцями, які зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення» Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 № 2801-XII / Верховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.

Фінансування державних та комунальних закладів охорони здоров'я здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Аналізуючи ситуацію, яка склалась у цій сфері правового регулювання, Н. С. Іванова вважає, що має місце певна колізія. З одного боку, роз'яснення КСУ містить імперативні положення щодо безоплатного надання медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров'я. З іншого інше роз'яснення КСУ та чинні нормативні акти закріплюють правило щодо залежності фінансування безоплатного лікування у державних і комунальних закладах охорони здоров'я від відповідного бюджетного фінансування, що унеможливлює надання безоплатної медичної допомоги повним обсягом Іванова Н. С. Гарантії забезпечення та реалізації конституційного права люди-ни на охорону здоров'я. Juris Europensis Scientia. 2021. Випуск 5. С. 20..

З метою узгодження норм законодавчих актів і роз'яснень КСУ було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров'я» Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров'я: Закон України від 06.04.2002 № 2002-VIII / Верховна Рада України // Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2002-19#Text. Цим нормативним актом запроваджено процес перетворення комунальних закладів охорони здоров'я на комунальні некомерційні підприємства, що мало метою збільшення господарської та фінансової самостійності цих закладів.

Проте не вирішеним залишилося питання фінансування цих закладів. У процесі подальшого реформування системи охорони здоров'я в Україні було затверджено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров'я». У ч. 1 ст. 18 цього нормативного акта законодавець вказує, що «фінансове забезпечення охорони здоров'я може здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів юридичних та фізичних осіб, а також з інших джерел, не заборонених законом», а у ч. 5 зазначає, що «медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров'я та фізичними особами-підприємцями, які зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення», а у ч. 6 вказано, що «договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров'я на відповідний бюджетний період, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування. Вартість послуги з медичного обслуговування розраховується з урахуванням структури витрат, необхідних для надання такої послуги відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров'я. Методика розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, перелік платних послуг з медичного обслуговування затверджуються Кабінетом Міністрів України» Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров'я: Закон України від 06.04.2017 № 21 / Верховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2002-19#Text.

З огляд у на наведене вище виникла потреба у визначені на законодавчому рівні державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення. У зв'язку з цим 2018 року було затверджено Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення. Закон України від 19 жовтня 2017 року / Верховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-19.

Законом запроваджено в Україні практику встановлення гарантій з медичного обслуговування, а саме: програму державних гарантій медичного обслуговування населення. У законі розкрито зміст поняття програма державних гарантій медичного обслуговування населення (програма медичних гарантій). Це «програма, що визначає перелік та обсяг медичних послуг, медичних виробів та лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом, для профілактики, діагностики, лікування та реабілітації у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами» (п. 1 частини першої ст. 2) Там само..

У ч. 1 ст. 6 цього закону передбачено надання «медичних послуг, медичних виробів та лікарських засобів належної якості за рахунок коштів Державного бюджету України», а у ч. 1 ст. 8 зазначено, що такі послуги, медичні вироби та лікарські засоби надаватимуться за умов укладання договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій. Такий договір має «укладати між уповноваженим органом та закладом охорони здоров'я незалежно від форми власності чи фізичною особою-підприємцем, яка в установленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, що відповідають встановленим Кабінетом Міністрів України вимогам до надавача медичних послуг за програмою медичних гарантій, та має відповідати умовам закупівлі, специфікаціям до медичних послуг, а також враховувати визначений у програмі медичних гарантій обсяг забезпечення медичними послугами відповідно до потреб у межах кожного госпітального округу» Там само.. У ч. 4 ст. 8 законодавець вказує на те, що такий договір «є договором

на користь третіх осіб пацієнтів у частині надання їм медичних послуг, медичних виробів та лікарських засобів надавачами медичних послуг» і у ч. 5 цієї статті визначає його істотні умови: перелік та обсяг надання пацієнтам медичних послуг, медичних виробів та лікарських засобів за програмою медичних гарантій; умови, порядок та строки оплати тарифу; фактична адреса надання медичних послуг; права та обов'язки сторін; строк дії договору; звітність надавачів медичних послуг; відповідальність сторін.

Відповідно до ст. 633 Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України. URL: https://ips.ligazakon.net/document/T030435 договір про надання медичних послуг визнається публічним договором, тобто такою угодою, що повинна бути укладена медичною установою з кожним, хто звернувся до неї за наданням медичних послуг. Обов'язковість укладання договору за умови надання пацієнту послуг означає неможливість односторонньої відмови медичної установи як виконавця послуг від виконання зобов'язань за договором. Зарахування договору на надання медичних послуг до категорії публічних договорів не випадкове. Навмисне звуження свободи договору для медичної установи зумовлено фактичною нерівністю сторін у договорі та спрямоване на захист інтересів пацієнта (як замовника послуг), насамперед забезпечення реалізації його права на медичну допомогу.

Попри це право медичної установи на відмову від укладання договору існує. Відповідно до змісту ст. 633 Цивільного кодексу України за умови надання обґрунтованого пояснення медична установа має право відмовитися від договору та не зобов'язана компенсувати витрати пацієнта у зв'язку з цим. З огляду на специфіку медичної діяльності перелік певних причин відмови є майже невичерпним. Зважаючи на необізнаність пацієнта в галузі медицини така ситуація має як певні позитивні, так і негативні риси. З боку пацієнта відсутня фактична можливість самостійного оцінювання об'єктивності відмови, що за певних умов може створювати загрозу здоров'ю пацієнта.

З іншого боку, випадки наполягання пацієнта на наданні йому певної медичної послуги (проходження курсу лікування) за умови відсутності медичних показань (протипоказань) до лікування робить відмову лікаря водночас певною гарантією прав самого пацієнта Зверховська В. Правова природа договору про надання медичних послуг. Юри-дичний вісник. 2018. № 2. С. 48..

Державний гарантований пакет медичної допомоги, на думку українського законодавця, поширюватиметься на всіх громадян України та включатиме:

1) первинну медичну допомогу;

2) екстрену медичну допомогу (зокрема у стаціонарі);

3) основні види амбулаторних послуг за направленням лікаря загальної практики сімейного лікаря;

4) основні види стаціонарної медичної допомоги за направленням лікаря загальної практики сімейного лікаря чи лікаря-спеціаліста, включаючи лікарські засоби для стаціонарної та екстреної медичної допомоги, вартість яких відшкодовується через встановлений державою механізм оплати відповідних видів медичної допомоги;

5) амбулаторні рецептурні лікарські засоби, які внесені до національного переліку основних лікарських засобів та вартість яких відшкодовується через механізм реімбурсації Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров'я: розпорядження КМУ від 30 листопада 2016 р. № 1013-р / Верховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1013-2016%D1%80.

Відповідно до цього нормативного акта створено Уповноважений орган Національну службу охорони здоров'я України, діяльність якого ґрунтується на положеннях Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення: Закон України від 19 жовтня 2017 року / Верховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-19; Плану заходів із реалізації Концепції реформи фінансування системи охорони здоров'я на період до 2020 року План заходів із реалізації Концепції реформи фінансування системи охорони здоров'я на період до 2020 року: розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 № 821-р. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/250432586; Положення про Національну службу здоров'я України Про утворення Національної служби здоров'я України: постанова Кабінету іністрів України від 27.12.2017 № 1101 / Верховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1101-2017-%D0%BF#Text.

2018 року КМУ затвердив постанову «Про затвердження Порядку реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій для первинної медичної

допомоги на 2019 рік» Деякі питання реалізації державних гарантій медичного обслуговування насе-лення за програмою медичних гарантій для первинної медичної допомоги на 2019 рік від 18 грудня 2018 № 1117. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/deyakipitannya-realizaciyi-derzhavnih-garantij-medichnogo-obslugovuvannya-naselennya-zaprogramoyu-medichnih-garantij -dlya-pervinnoyi-medichnoyi-dopomogi-na-2019-rik, у якій було визначено, що тарифи за надання медичних послуг, пов'язаних з первинною медичною допомогою, встановлюються як капітаційна ставка за обслуговування одного пацієнта протягом календарного року і становить за обслуговування одного пацієнта, включеного до зеленого списку, 370 грн, за одного пацієнта, включеного до червоного списку (для комунальних закладів охорони здоров'я), 120 гривень на рік.

2019 року КМУ затвердив постанову «Про затвердження Порядку реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій у 2020 році» Про затвердження Порядку реалізації державних гарантій медичного обслуго-вування населення за програмою медичних гарантій у 2020 році: Постанова КМУ від 27 листопада 2019 року № 1124 / Верховна Рада України // «Законодав-ство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1124-2019-%D0%BF, якою передбачено Програму медичних гарантій для первинної з 1 січня 2020 року та для вторинної, третинної, екстреної, паліативної медичної допомоги та медичної реабілітації з 1 квітня 2020 року. Також Програма медичних гарантій для населення діятиме для реімбурсації ліків при серцево-судинних захворюваннях, бронхіальній астмі та цукровому діабеті І та ІІ типу. Держава фінансуватиме такі послуги через Національну службу здоров'я України (далі НСЗУ) Уряд ухвалив акти, що запроваджують зміни на всі види медичної допомоги з квітня 2020 року. URL: https://www.auc.org.ua/novyna/uryad-uhvalyv-akty-shchozaprovadzhuyut-zminy-na-vsi-vydy-medychnoyi-dopomogy-z-kvitnya-2020.

Звертаємо також увагу на норму абзацу другого ч. 5 ст. 4 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Програма медичних гарантій: впровадження в Україні. URL: https://moz.gov.ua/ uploads/0/3798-programa_medicnih_garantij_vprovadzenna_v_ukraini.pdf, у якій законодавець зазначає, що обсяг коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на реалізацію програми медичних гарантій, щорічно визначається в Законі України про Державний бюджет України як частка валового внутрішнього продукту (у відсотках) у розмірі не менше 5 % валового внутрішнього продукту України. Увагу привертає і норма абзацу другого ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державні

фінансові гарантії медичного обслуговування населення» Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення: Закон України від 19 жовтня 2017 року / Верховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-19, у якій зазначено, що при розрахунку тарифів та коригувальних коефіцієнтів базою для визначення компонента оплати праці медичних працівників є величина, що не менша за 250 % середньої заробітної плати в Україні за липень року, що передує року, в якому будуть застосовуватися такі тарифи та коригувальні коефіцієнти.

Водночас законодавець у ч. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» Про Державний бюджет України на 2020 рік: Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-IX / Верховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/294-IX зазначає, що норми абзацу другого частини п'ятої статті 4 та абзацу другого частини третьої статті 10 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення: Закон України від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII / Верховна Рада України // «Зако-нодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-19 застосовуються у порядку та розмірах, що встановлені Кабінетом Міністрів України з урахуванням. Отже, є ймовірність браку коштів на реалізацію Програми медичних гарантій, і у зв'язку з цим обмеження прав громадян на охорону здоров'я, доступну медичну допомогу.

Також проблематичним є питання забезпечення пацієнтів безоплатними лікарськими засобами. Ці лікарські засоби надходять до соціальних аптечних установ у досить обмеженому обсязі, що є недостатнім для суспільних потреб і змушує пацієнтів оплачувати такі лікарські засоби самостійно.

Також звертаємо увагу на те, що 2019 року було затверджено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо невідкладних заходів у сфері охорони здоров'я» Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо невідкладних заходів у сфері охорони здоров'я: Закон України від 20.12.2019 № 421-IX / Вер-ховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/ show/421-20#T ext. Згідно з нормами цього закону «органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров'я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення,

реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров'я самостійно (ч. 5), а «заклади охорони здоров'я комунальної та державної форми власності, що діють в організаційно-правовій формі установи, можуть бути реорганізовані, зокрема шляхом перетворення, за рішенням власника або уповноваженого органу управління».

Отже, знову таки має місце колізія норми спеціального закону і Конституції України, зокрема йдеться про ст. 49, де законодавець гарантує не скорочення існуючої мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 № 254к/96-ВР. URL: ІШр8://хакоп.гасІа.доу.иа/іа\У8иІіо\у/254к/96-вр. Акцентуємо увагу на те, що Конституція України визначає мережу закладів охорони здоров'я як єдину і цілісну. Натомість у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо невідкладних заходів у сфері охорони здоров'я» Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо невідкладних заходів у сфері охорони здоров'я: Закон України від 20.12.2019 № 421-IX / Вер-ховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/421 -20#Text йдеться про штучний поділ конституційно визначеної єдиної мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я на дві мережі державної і комунальної. Таке необгрунтоване розмежування на практиці призводить до припинення діяльності закладів охорони здоров'я і не дозволяє громадянам отримати медичні послуги через віддаленість і важкодоступність закладів охорони здоров'я.

Потрібно акцентувати увагу на те, що щодо реорганізації, ліквідації, зокрема комунальних закладів охорони здоров'я, визнання недійсними відповідних рішень органів місцевого самоврядування та зобов'язання прийняття ними рішень з метою забезпечення вимог статті 49 Конституції України існує і відповідна судова практика.

Так, у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року (справа № 813/1368/18) викладена така правова позиція: прийняття рішень органами місцевого самоврядування щодо управління закладами охорони здоров'я є як реалізацією державної політики у сфері охорони здоров'я, так і виконанням від імені територіальної громади управлінської функції у сфері управління закладами охорони здоров'я шляхом прийняття відповідних нормативних актів, а відтак нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування як суб'єкта

владних повноважень у розумінні ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства; з огляду на те, що предметом спору у цій справі є рішення органу місцевого самоврядування, прийняте на виконання від імені територіальної громади функції управління закладами охорони здоров'я, і таке рішення впливає не лише на права та інтереси позивачів, як членів територіальної громади, а й на інтереси територіальної громади в цілому, то в цій справі позивачі діють на захист публічного інтересу (п. 29, 33).

Отже, з огляду на викладене положення частин 5, 16 ст. 16 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо невідкладних заходів у сфері охорони здоров'я» є такими, що суперечать положенням статей 1, 3, частин 1, 2 ст. 8, частин 2, 3 ст. 22, ст. 49, частини 1 ст. 64 Конституції України Конституційне подання про визнання такими, що не відповідають Конституції Ук-раїни (є неконституційними), окремих положень частин п'ятої, шістнадцятої статті 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801-XII, частини шостої статті 4 Закону України «Про державні фі-нансові гарантії медичного обслуговування населення» від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII, частини четвертої статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III, абзацу другого розділу II Закону Ук-раїни «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законо-давчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII. URL: https://www.ombudsman.gov.ua/ storage/app/media/uploaded-files/konstitutsiyne-podannya-okhorona-zdorovya.pdf.

Наведене вище є доказом обмеження гарантованих Конституцією України і міжнародними стандартами прав на охорону здоров'я, а відтак і на доступ до медичних послуг.

У лютому 2021 року було затверджено постанову КМУ «Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у II-IV кварталах 2021 року» Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у II-IV кварталах 2021 року: постанова КМУ від 15.02.2021 № 113 / Вер-ховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/133-2021 -%D0%BF#Text. У цій постанові збільшено кількість пакетів медичних послуг, що підлягають оплаті в рамках реалізації програми медичних гарантій та встановлено тарифи на такі медичні послуги. 2021 року затверджено постанову КМУ «Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2022 році» Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслугову-вання населення у 2022 році: постанова КМУ від 29.12.2021 № 1440. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1440-2021-%D0%BF#Text. У цій постанові визначено

35 пакетів медичних послуг, що підлягають оплаті в рамках програми медичних гарантій. Особливістю цієї постанови є те, що, крім збільшення пакетів медичних послуг, законодавцем передбачено перегляд вартості медичних послуг, що надаються у медичних закладах, які розташовані на території територіальних громад, в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають у тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), перелік яких визначений наказом Мінреінтеграції Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслугову-вання населення у 2022 році: постанова КМУ від 29.12.2021 № 1440. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1440-2021-%D0%BF#Text. ^{Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних і кому-нальних закладах охорони здоров'я та вищих медичних навчальних закладах: Постанова КМУ від 17 вересня 1996 р. № 1138. URL:} https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1138-96-%D0%BF.

Аналіз постанов КМУ, які було прийнято протягом 2018-2022 рр., дозволяє стверджувати про недостатність їх фінансування з Державних бюджетів України, оскільки оплата їх можлива за умови наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів.

Також потрібно зазначити, що чергова постанова КМУ, яка б передбачала обсяг і порядок фінансування програми державних гарантій медичного обслуговування населення на 2023 рік, ще не прийнята. Враховуючи військовий стан і нестачу коштів у Державному бюджеті України, є вірогідність суттєвого скорочення державних коштів на реалізацію програми державних гарантій медичного обслуговування населення, а відтак і гарантій реалізації права на охорону здоров'я в цілому.

Визначення державних гарантій передбачає, що деякі послуги не можуть бути оплачені за кошти програми. Цей перелік визначено Постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних і комунальних закладах охорони здоров'я та вищих медичних навчальних закладах» №11382.

Також потрібно зазначити, що у ст. 22 Конституції України встановлене загальне правило, згідно з яким конституційні права і свободи гарантуються Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР / Верховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text. Це означає, що вони не лише проголошуються, декларуються державою, а й мають реалізовуватися за допомогою відповідного механізму.

Гарантії реалізації права на охорону здоров'я Ю. Назарко вбачає у збільшенні кількості застрахованих; децентралізації державної системи охорони здоров'я; розширені сфери первинної допомоги, автономії стаціонарів; посиленні приватного сектору; поліпшенні якості медичних послуг; пріоритетності профілактики та медичної освіти перед процесом лікування Назарко Ю. В. Гарантії реалізації права на охорону здоров'я в Україні та краї-нах Європейського Союзу. Юридичний часопис Національної академії внутріш-ніх справ. 2018. № 1(15). С. 411.. Змістом гарантій права людини для реалізації права на охорону здоров'я є «забезпечення та реалізація системи заходів, спрямованих на збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини за максимальної біологічно можливої індивідуальної тривалості її життя» Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 № 2801-XII / Верховна Рада України // «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12.