Організаційно-правове забезпечення державного регулювання у сфері виробництва сільськогосподарської продукції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський національний аграрний університет

Організаційно-правове забезпечення державного регулювання у сфері виробництва сільськогосподарської продукції

Галкін В.В.



Вступ

аграрний товаровиробник організаційно-правовий

Виробництво сільськогосподарської продукції у сучасних умовах фінансово-економічної нестабільності, на яку впливає воєнний стан, є пріоритетним та стратегічно важливим напрямком діяльності аграрних товаровиробників, оскільки їх ефективна робота гарантує продовольчу безпеку держави. Організаційно-правова підтримка сільськогосподарських товаровиробників в таких умовах, поряд із прагненням України до вступу у Європейський Союз, має забезпечуватися шляхом державного регулювання, яка реалізується методами правового, адміністративного та фінансово-економічного впливу.

Результати досліджень науковців свідчать про необхідність вироблення стратегії розвитку аграрного сектора економіки, в тому числі сільськогосподарських товаровиробників, створення ефективної системи управління, яка забезпечить захист аграріїв від кризових явищ.



Виклад основного матеріалу

Розвиток аграрного сектору економіки є запорукою продовольчої безпеки країни та головною передумовою ефективного функціонування економіки в цілому. Сучасний стан галузі характеризується рядом негативних тенденцій і проблем, які потребують термінового розв'язання. Ситуація загострюється дестабілізуючим впливом явищ глобалізації та нестабільністю вітчизняної економіки. Вже досить тривалий час у сфері аграрного виробництва спостерігається деструктивний вплив саморегульованого ринку, необґрунтованої державної політики, що виражається у низькій (особливо порівняно із зарубіжними країнами) прибутковості й конкурентоспроможності галузі. Крім того, характерними рисами сучасного розвитку АПК є диспаритет цінових відносин, недосконалість бюджетних, податкових, фінансових, зовнішньоекономічних механізмів, зниження рівня життя сільського населення та відтворення трудового потенціалу.

Розвиток аграрної сфери набуває особливого значення в контексті забезпечення продовольчої безпеки держави, насамперед, у період входження України до європейського співтовариства й посилення світових глобалізаційних процесів. Провідна роль у захисті вітчизняного АПК належить саме державі, тим більше, що модель ринкової саморегуляції довела свою неефективність [1].

Перспективи розвитку агропродовольчого комплексу нині здебільшого визначає зовнішній фактор - ємність ринку його продукції. Тому піднесення доходів населення - не тільки мета і результат, а й, одночасно, чинник економічного зростання [2].

Теоретичне узагальнення шляхів реформування, подолання економічної та фінансової кризи, вибір правильних орієнтирів економічного розвитку агропромислового виробництва показує, що без забезпечення продовольчих ресурсів у країні це завдання реалізувати не можливо. У свою чергу створення в Україні збалансованого продовольчого господарства можливе лише за умов здійснення механізму державного регулювання агропромислового виробництва, що включає комплекс різноманітних інструментів впливу держави на систему економічних відносин з метою стабілізації ситуації на продовольчому ринку на основі підтримання відповідного рівня продовольчого самозабезпечення. Державна аграрна політика повинна мати системний характер функціонування, охоплюючи не тільки виробничу сферу агропромислового комплексу, а й питання здорового харчування населення, якості та безпеки продовольства, розвитку сільських територій, наукового забезпечення. Тоді як в Україні застосовувалися лише окремі елементи цілісної системи регулювання, внаслідок чого для вітчизняної економічної системи характерний ефект затриманого розвитку. Однак цей недолік можна перетворити на перевагу - оминаючи промахи допущені іншими країнами у ході становлення та розвитку ринкового середовища, орієнтуватись на прогресивні тенденції.

Об'єктивна необхідність гарантування продовольчої безпеки в сучасних умовах вимагає поєднання державних та ринкових методів регулювання. При цьому з одного боку - повинні бути творчо використані теоретичні досягнення світової економічної думки в галузі державного регулювання, для реформування української економіки на сучасному етапі, які повинні бути націлені на зменшення всеохоплюючого впливу державного регулювання аграрного сектора, значному послабленні державного втручання в його економічні процеси, а з другого - у заміні існуючих в адміністративно- плановій економіці форм і методів державного регулювання. Вважаємо за необхідність зробити наголос на тому, що при цьому мають бути враховані національні особливості економічного розвитку в процесі формування механізму державного регулювання економіки України в цілому та механізму державного регулювання розвитку агропромислового виробництва [3].

Слід запровадити ефективні ринкові механізми, спрямовані на максимальну збалансованість попиту і пропозицій на продовольчому ринку України, удосконалювати регулювання експортно-імпортної діяльності з максимальним використанням досвіду розвинутих країн, створення умов для активізації інвестування аграрних проектів. Вимагає підвищеної державної уваги створення умов для прискореного розвитку обслуговуючої сільськогосподарської кооперації, врегулювання діяльності агрохолдингів та великих аграрних корпорацій тощо [4].

Інтеграція аграрного сектору України до світової продовольчої системи дедалі більше вказує на недостатньо сформоване інституційне середовище, що не забезпечує його подальший конкурентний розвиток. Базовими складовими розбудови сприятливого середовища для агропромислового розвитку є «інституції» - як правила, та «інститути» - як суб'єкти, які утверджуються державою й ринком, практика функціонування яких передбачає їхній взаємозв'язаний вплив через систему стимулів та обмежень, що повинно забезпечувати ефективну діяльність суб'єктів аграрного підприємництва.

Нині функціонування аграрного сектору супроводжується недосконалою й застарілою системою управління, великою залежністю від сировинного експорту й одночасно всезростаючим згортанням ємності внутрішнього ринку через зниження купівельної спроможності населення та цінової інфляції, переважно декларативним дерегулюванням аграрного підприємництва, деградацією сільського населення і занепадом сільської поселенської мережі.

Слід терміново розробити та прийняти законодавчі акти, які концентровано модернізують і формалізують державну аграрну політику відповідно до сучасних реалій, вимагає підвищеної уваги завершення земельної, управлінської, інфраструктурної, цінової й податкової реформи, реальна підтримка розвитку обслуговуючої кооперації як інституту, спроможного вирівняти конкуренцію із великими агрохолдингами та корпораціями; здійснити заходи щодо демонополізації аграрного ринку, створити однакові умови для діяльності дрібних, середніх і великих суб'єктів підприємництва, що сприятиме розвитку сільських територій, забезпечити своєчасне виконання інших зобов'язань, взятих Україною відповідно до Угоди про євроінтеграцію [5].

Розробка стратегії організаційного розвитку забезпечує поступальний, пропорційний, ефективний розвиток підприємства, його економічну стійкість і безпеку. При цьому, як показує досвід зарубіжних країн, підприємства агропромислового комплексу повинні зосереджувати свої зусилля на чотирьох пріоритетних напрямах:

перетворення техніко-технологічної бази, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва й управління;

формування нового складу персоналу, зокрема, шляхом підвищення кваліфікації і творчої активності працівників, а також інноваційне оновлення всіх сфер діяльності, напрямів організації виробництва та праці, елементів систем управління;

посилення спрямованості діючої системи мотивації праці на підтримання інноваційної діяльності й інноваційного клімату в підприємстві;

об'єктивне та достовірне оцінювання інноваційного рівня підприємства - визначення системи показників соціально-економічного його розвитку, ефективності розробки і впровадження у виробництво, реалізації науково- технічної політики.

Актуальність даної проблеми зумовлена потребою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних фермерських господарств та досягнення збалансованості розвитку аграрного сектору економіки й сільських територій. Одним із підходів, у рамках якого можна узгодити питання досягнення конкурентоспроможності при забезпеченні збалансованості територіального розвитку, є підхід щодо формування територіальних агропромислових кластерів. Одним із зарубіжних класиків, який досконало вивчив засади даного підходу, є Майкл Портер. Акцентом його робіт було виявлення взаємозв'язку конкурентоспроможності окремих підприємств із станом конкурентоспроможності галузей [6].

Перевага кластера проявляється в тому, що всі види виробництв спрямовані в ньому на надання взаємної підтримки. Позитивний ефект при цьому діє по всіх напрямах зв'язків. Більше зосередження виробничої діяльності багатьох виробників у рамках кластера стимулює його розвиток, оскільки ними опрацьовуються різні підходи до впровадження наукових розробок та є більше можливостей для впровадження нових стратегій і технологічних новацій.

Бажаним для підприємства стратегічним станом є одночасна розвиненість економічного, політичного і організаційного аспектів, і веде до стану, що дістав назву «стратегічна рівновага». В даному випадку буде постійний пошук відповідності, з одного боку, між глобальними цілями фірми і конкретними цілями людей і груп усередині і за межами фірми і, з іншого боку, між характеристиками цієї фірми.

Три складових стратегічного стану компанії будуть доповнювати і урівноважувати одна одну, за рахунок впливу організаційної інфраструктури, яка є кращою гарантією строгого і постійного контролю за реалізацією стратегії. Підприємство намагатиметься досягти комбінації, яка дуже бажана, оскільки сукупність цих трьох аспектів досить гармонійна [7].

Очевидно, що незавершеність аграрної реформи, зокрема невизначеність із проблемою ринку землі, позначається на розвитку багатьох процесів в аграрному секторі економіки, безпосередньо впливає на формування підприємницького середовища й функціонування відповідних структур. Очікувані інституційні зміни в галузі однозначно потребують ще глибшого обґрунтування теоретичних та методологічних засад структурної трансформації в аграрному секторі економіки.

Майбутнє країни полягає в тому, що для малих сімейних ферм треба створити відповідні умови, і тоді вони переростуть у приблизно 1,5 млн потужних сімейних ферм. І це вже буде справжній середній клас сільськогосподарських виробників, що є основою соціальної та економічної стабільності й рушієм прогресу. Вони вироблятимуть значно більше аграрної продукції, ніж нині, в тому числі органічної, цим самим забезпечуючи продовольчу безпеку країни та повністю змінивши баланс нашого експорту. Це також нові робочі місця, можливість розбудовувати сільську інфраструктуру.

Якщо ключовою метою державної політики в сфері АПК на високому рівні вважається реалізація найближчими роками амбітної програми виробництва близько 80-100 млн. т зерна й відповідного нарощування його експортних поставок до 50-80 млн. т, то фахівцям галузі є очевидним і зрозумілим - продовжиться курс на укрупнення (холдингізацію) структур у сільськогосподарській галузі України. Цьому, безумовно, сприятиме й принципово нова податкова система в АПК, коли єдина реальна пільга щодо справляння ПДВ суттєво урізається, а натомість величезні кошти передбачаються для відшкодування експортного ПДВ. Такий підхід однозначно задовольняє великих виробників (а також експортерів, трейдерів) і ставить на межу виживання кілька десятків тисяч дрібних та середніх фермерських господарств, які невдовзі можуть зникнути як конкуренти, передусім на ринку оренди земельних угідь.

Зовні все виглядає обґрунтовано. Україна вже у трійці світових лідерів із виробництва й експорту зерна, АПК вийшов на чільне місце за валютною виручкою серед інших галузей (близько 17 млрд. дол. щорічно), підвищується до європейського рівня врожайність, продуктивність праці тощо. Але це лише видима частина айсберга. Під водою - фундаментальні проблеми, про які вже в повний голос говорять науковці, громадські організації, експерти, прості селяни: зростання безробіття на селі, виснаження орного шару ґрунту, падіння родючості чорноземів (монокультура, відсутність органіки, пересиченість мінеральними добривами), безправ'я місцевих громад у вирішенні злободенних земельних питань, занепад соціальної інфраструктури. Загрозливого характеру все більше набувають також економічні проблеми. Насамперед, зерно - це сировина, яка в кризові часи не виправдовує надмірних очікувань стосовно зростання прибутку за рахунок форсування кількісних показників.

Ситуація дедалі більше погіршується саме тим, що ми продовжуємо наполегливо йти хибним шляхом, нарощуючи експорт сировини, начисто ігноруючи поглиблену переробку для торгівлі продуктами з більшою доданою вартістю.

Водночас використовуючи українське зерно для переробки, багато країн створюють великі підприємства й навіть галузі, які демонструють на світовому ринку високий попит і продуктивність.

Це призводить до того, що ми таки перетворюємося на країну-виробника виключно сировинної продукції, не створюємо додану вартість та втрачаємо внутрішній баланс у сільському господарстві [8].

В економічній літературі відсутній єдиний підхід до визначення сутності поняття «регулювання». Певні труднощі в трактуванні цього терміна в економічному сенсі пов'язані з тим, що воно обов'язково супроводжується додатковим словом: державне, фінансове, банківське й т. д. Це означає, що зміст терміна «регулювання» частково розкривається в інших категоріях. Такий стан речей безпосередньо вказує на наявність проблем визначення суті поняття «регулювання» в економічній науці [9].

Варто зауважити, що сам термін «регулювання» переважно використовується в країнах пострадянського простору. У західних країнах та в документах СОТ здебільшого застосовують термін «регламентування» [10]. У широкому розумінні слова він ототожнюється з державним втручанням в економіку загалом, у вузькому - переважно з адміністративною чи правовою регламентацією діяльності бізнесу.

Досить вдало систему засобів та інструментів державного регулювання описав О.Г. Мордвінов, які за спорідненими ознаками автор об'єднав у такі групи:

Засоби державного регулювання: адміністративні (стандарти, дозволи, ліміти, заборони, обмеження, нормативи, штрафи); економічні (податки, державні інвестиції, закупівлі, субсидії, дотації, кредити, позички, ціни на сільськогосподарську продукцію); інформаційні (публікації у засобах масової інформації, документи).

Інструменти державного регулювання: законодавчо-правові (закони, постанови, укази); нормативно-адміністративні (розпорядження, рішення, вказівки, накази, інструкції, правила, положення, договори); організаційно-економічні (плани, проекти, державний та місцевий бюджети, державне замовлення й державний контракт, договори, цільові програми, прогнози) [11].

Головною метою здійснення фінансового регулювання аграрного сектору економіки України є забезпечення максимального обсягу виробництва валової сільськогосподарської продукції через розвиток стимулювання фінансового потенціалу аграрних підприємств. Вирішальне значення для регулювання розвитку аграрного сектору України має державна підтримка, її масштаби і ефективність. Дослідження глобалізаційних процесів показують, що бюджетно-податкова політика розвинених країн будується на визнанні концепції багатофункціональності, яка дозволяє усвідомити, що на відміну від інших галузей, які виконують лише виробничу комерційну функцію, сільське господарство виконує комплекс соціально значущих для кожного суспільства функцій забезпечення продовольчої безпеки країни, підтримки соціоекономічної життєдіяльності сільської території, захисту суспільства від негативних явищ, надмірної урбанізації, створення умов для рекреації міських жителів. Тому фінансове регулювання агропромислового комплексу в Україні має бути спрямоване на розвиток галузі з використанням ключових інструментів державного регулювання [12].

Нормативно-правовими актами визначаються основи правового забезпечення державного регулювання у сфері виробництва сільськогосподарської продукції.

Законодавчо визначено основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення [13].

Визначено механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті Мінагрополітики за програмою “Фінансова підтримка сільгосптоваровиробників” (далі - бюджетні кошти) [14].

За такою програмою бюджетні кошти спрямовуються на:

державну підтримку розвитку тваринництва та переробки сільськогосподарської продукції;

фінансову підтримку розвитку фермерських господарств;

часткову компенсацію вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва;

фінансову підтримку заходів в агропромисловому комплексі шляхом здешевлення кредитів;

фінансову підтримку розвитку садівництва, виноградарства та хмелярства;

надання сімейним фермерським господарствам додаткової фінансової підтримки через механізм доплати на користь застрахованих осіб - членів/голови сімейного фермерського господарства єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

державну підтримку страхування сільськогосподарської продукції;

відшкодовування втрат від пошкодження посівів сільськогосподарських культур внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників, які використовують меліоровані землі, та організацій водокористувачів;

державну підтримку виробників органічної сільськогосподарської продукції;

державну підтримку виробників картоплі;

державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників шляхом виділення бюджетних субсидій з розрахунку на одиницю оброблюваних угідь.

Окремим порядком визначено умови, критерії та механізм надання фінансової державної підтримки суб'єктам підприємництва шляхом здешевлення вартості кредитів.

Фінансова державна підтримка надається з метою фінансування суб'єктів підприємництва - сільськогосподарських товаровиробників для провадження сільськогосподарської діяльності на період воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення чи скасування.

Кредит може бути наданий в період до 31 жовтня 2022 р. суб'єкту підприємництва - сільськогосподарському товаровиробнику на придбання основних засобів та покриття будь-яких витрат, пов'язаних із провадженням сільськогосподарської діяльності [15].

Передбачено державні гарантії на портфельній основі, які надаються відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України на відповідний рік, на підставі відповідного рішення Кабінету Міністрів України, яким, зокрема, визначається перелік банків-кредиторів та встановлюються для кожного банку-кредитора граничні обсяги державних гарантій на портфельній основі, що не перевищують 50 відсотків загальної суми зобов'язань за основним боргом за портфелем кредитів банку-кредитора та 70 відсотків за кожним окремим кредитом, а у разі надання державних гарантій за кредитами, отриманими з метою купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, - в обсязі, що не перевищує 50 відсотків непогашеної суми основного боргу за кожним окремим кредитом [16].

Визначено правові та організаційні засади ведення та адміністрування Державного аграрного реєстру, який є державною автоматизованою інформаційною системою збирання, обліку, накопичення, оброблення та надання інформації про виробників сільськогосподарської продукції та сільськогосподарську діяльність, яку вони провадять.

Виробник сільськогосподарської продукції набуває право на отримання державної підтримки, підтримки за рахунок коштів місцевих бюджетів, міжнародної технічної допомоги чи іншої допомоги виробникам сільськогосподарської продукції, не забороненої законом, адміністрування заявок на отримання яких здійснюється через Державний аграрний реєстр, на основі інформації, що міститься в реєстрі, після електронної реєстрації в реєстрі та надання ним доступу до відповідних відомостей про себе адміністратору Державного аграрного реєстру і третім особам, залученим до надання відповідної підтримки чи допомоги [17].

Законодавчо прописано правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування сільськогосподарської кооперації, особливості утворення і діяльності сільськогосподарських кооперативів, їх об'єднань, а також щодо державної підтримки та державного регулювання функціонування сільськогосподарської кооперації в Україні.

Основними видами діяльності сільськогосподарського кооперативу є виробництво, переробка, заготівля, закупівля, зберігання, збут, продаж сільськогосподарської продукції, постачання засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів та інші види сервісного обслуговування членів кооперативу, зокрема надання технологічних, транспортних, меліоративних, ремонтних, будівельних послуг, послуг з ветеринарного обслуговування тварин і племінної роботи, з бухгалтерського обліку і аудиту, науково-консультаційного обслуговування.

Сільськогосподарський кооператив, що здійснює діяльність без мети одержання прибутку, є неприбутковою організацією у разі, якщо його діяльність відповідає сукупності таких ознак:

кооператив не здійснює виробництва сільськогосподарської продукції і надає послуги виключно своїм членам;

кооператив не набуває права власності на сільськогосподарську продукцію, вироблену, вирощену, відгодовану, виловлену або зібрану (заготовлену) його членами - виробниками сільськогосподарської продукції. При цьому власниками сільськогосподарської продукції, що заготовлюється, переробляється, постачається, збувається (продається) таким кооперативом, є його члени.

Сільськогосподарський кооператив, що здійснює діяльність з метою одержання прибутку, може надавати послуги, здійснювати операції, зокрема із закупівлі сільськогосподарської продукції, постачання засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів, з особами, які не є членами або асоційованими членами сільськогосподарського кооперативу, за умови що сумарна вартість таких послуг та операцій не перевищує 20 відсотків виручки кооперативу за рік.

Основним завданням державної політики з підтримки сільськогосподарської кооперації є створення сприятливих умов для утворення, становлення і розвитку сільськогосподарських кооперативів (сільськогосподарських кооперативних об'єднань) шляхом формування сприятливої податкової, фінансово-кредитної, інвестиційної політики для їхньої діяльності [18].

В організаційно-правовому порядку Урядом розроблено та затверджено модельний статут сільськогосподарського кооперативу, що діє з метою одержання прибутку, та модельний статут сільськогосподарського кооперативу, що діє без мети одержання прибутку [19].

Організаційно-правове поле відносно фермерських господарств спрямовано на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України [20].

Допомога за рахунок коштів державного бюджету через Український державний фонд підтримки фермерських господарств надається фермерським господарствам на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі для здійснення виробничої діяльності та диверсифікації виробництва [21].

Порядком визначено механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою “Надання кредитів фермерським господарствам”, які спрямовуються на фінансову підтримку фермерських господарств через Український державний фонд підтримки фермерських господарств.

Фінансова підтримка фермерських господарств для провадження виробничої діяльності та диверсифікації виробництва надається у розмірі, що не перевищує 1 млн. гривень, із забезпеченням виконання зобов'язання щодо повернення бюджетних коштів:

новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, - строком від трьох до п'яти років для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції, провадження виробничої діяльності;

іншим фермерським господарствам - строком до п'яти років для придбання техніки, обладнання, поновлення обігових коштів, у тому числі для придбання маточного поголів'я сільськогосподарських тварин (телиць, нетелей, корів, свиноматок, ярок, вівцематок, кізочок та козоматок) та проведення оцінки відповідності виробництва органічної продукції (сировини), виробництва та переробки сільськогосподарської продукції, будівництва та реконструкції виробничих і невиробничих приміщень, для закладення багаторічних насаджень, розвитку кредитної та обслуговуючої кооперації, у тому числі для сплати вкладів до статутних капіталів сільськогосподарських кооперативів, утворених фермерськими господарствами самостійно або разом з членами особистих селянських господарств, зрошення та меліорації земель [22].

Також визначено механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою “Фінансова підтримка сільгосптоваровиробників”, які спрямовуються на фінансову підтримку розвитку фермерських господарств (далі - бюджетні кошти) [23].

Передбачено надання фінансової підтримки:

фермерському господарству, яке має чистий дохід (виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній рік до 20 000 000 гривень, у власності та/або користуванні якого перебувають землі сільськогосподарського призначення;

зареєстрованому в поточному році фермерському господарству, у власності та/або користуванні якого перебувають землі сільськогосподарського призначення, незалежно від обсягу чистого доходу (виручки).

Фінансова підтримка може надаватися за такими напрямами:

часткова компенсація витрат фермерським господарствам, пов'язаних з наданими сільськогосподарськими дорадчими послугами (крім новостворених);

фінансова підтримка новостворених фермерських господарств для отримання сільськогосподарських дорадчих послуг;

бюджетна субсидія на одиницю оброблюваних угідь (1 гектар) - новоствореним фермерським господарствам;

спеціальна бюджетна дотація за утримання корів усіх напрямів продуктивності фермерському господарству, у власності якого перебуває від п'яти корів, ідентифікованих та зареєстрованих відповідно до законодавства.

Майбутнім фермерам доцільно врахувати, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства у межах норм безоплатної приватизації, необхідно підтвердити досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі [24]. Відповідний перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві затверджено Урядом [25].

Окремим порядком визначено механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою “Підтримка фермерських господарств та інших виробників сільськогосподарської продукції” (далі - бюджетні кошти), що надаються з метою забезпечення безперебійного виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення рівня продовольчої безпеки та економічної стійкості України.

Отримувачами бюджетних коштів є фермерські господарства та інші виробники сільськогосподарської продукції (далі - отримувачі).

Отримувач повинен мати у власності та/або користуванні від одного до ста двадцяти гектарів земель сільськогосподарського призначення або мати у власності від трьох до ста голів великої рогатої худоби (корів), ідентифікованих та зареєстрованих відповідно до законодавства.

Бюджетні кошти надаються для надання підтримки за такими напрямами:

бюджетна субсидія на одиницю оброблюваних угідь сільськогосподарського призначення (1 гектар) для провадження сільськогосподарської діяльності;

спеціальна бюджетна дотація за утримання великої рогатої худоби (корів) усіх напрямів продуктивності.

Отримувач може скористатися одноразово одним із визначених у цьому пункті напрямів.

Сума бюджетних коштів, що надаються протягом одного бюджетного періоду отримувачам та пов'язаним із ними особам за вказаними напрямами не може перевищувати 10 тис. розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року [26].

Кабінетом Міністрів України у 2021 році затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників шляхом виділення бюджетних субсидій з розрахунку на одиницю оброблюваних угідь [27].

Таким порядком передбачена державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників шляхом виділення бюджетних субсидій з розрахунку на одиницю оброблюваних угідь за рахунок бюджетних коштів надається сільськогосподарським товаровиробникам - юридичним особам незалежно від організаційно-правової форми і форми власності та фізичним особам - підприємцям (отримувачі).

Субсидії надаються отримувачам на безповоротній основі в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на поточний рік, у розрахунку на один гектар оброблюваних угідь, на яких вирощувались гречка, жито, просо та овес, у розмірі до 5000 гривень на один гектар, але не більше ніж на 300 гектарів оброблюваних угідь одним отримувачем.

При цьому фермерам необхідно врахувати, що площі посівів сільськогосподарських культур, на які виділено субсидію новоствореним фермерським господарствам за рахунок коштів бюджетної програми «Фінансова підтримка сільгосптоваровиробників» за напрямом «фінансова підтримка розвитку фермерських господарств», не підлягають виділенню субсидій з розрахунку на одиницю оброблюваних угідь за напрямом «державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників шляхом виділення субсидій з розрахунку на одиницю оброблюваних угідь».

Державна політика щодо розвитку ринку зерна визначена як пріоритетний сектор економіки агропромислового комплексу України з метою забезпечення функціонування ринку зерна на засадах поєднання вільної конкуренції та державного регулювання для збалансування інтересів суб'єктів господарювання та держави.

Основними засадами державної політики по регулюванню ринку зерна є забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощування його експорту.

В рамках державного регулювання також законодавчо прописано: фінансова підтримка виробників насіння, науково-дослідних установ, сортовипробувальних станцій за рахунок коштів державного бюджету; часткова компенсація сільськогосподарським товаровиробникам сортових надбавок за придбане ними насіння високих репродукцій за рахунок коштів державного бюджету [28].

Для збалансування інтересів суб'єктів господарювання та держави, Урядом розроблено Порядок декларування зерна суб'єктами зберігання зерна [29] за видами сільськогосподарських культур.

За інформацією Мінагрополітики продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО) спільно з Міністерством аграрної політики та продовольства України оголошено про початок реєстрації для отримання засобів тимчасового зберігання зерна (рукавів) місткістю 200 тон. Проект реалізується за донорської підтримки урядів Канади та Японії, а також австралійської благодійної організації Minderoo Foundation.

Надання такої допомоги українським аграріям є частиною Стратегії ФАО щодо підтримки зберігання зерна, метою якої є подолання дефіциту зерносховищ для забезпечення глобальної продовольчої безпеки.

Загалом ФАО та Мінагрополітики розповсюдять 30000 поліетиленових зернових рукавів. Засоби зберігання зерна зможуть отримати агровиробники: юридичні особи та фізичні особи-підприємці (ФОП), які обробляють землі на території України, окрім тимчасово окупованих.

Кількість рукавів, яку отримає аграрій, буде розрахована відповідно до кількості отриманих заяв та пропорційно до площі оброблюваних земель [30].

Фінансова підтримка передбачена суб'єктам господарювання, які закладають плодово-ягідні насадження, виноградники та хмільники, бюджетні кошти надаються на безповоротній основі в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на поточний рік, для компенсації витрат (без урахування податку на додану вартість), здійснених у період з 1 жовтня попереднього року по 30 вересня поточного року на:

придбання садивного матеріалу плодово-ягідних культур, винограду та хмелю - у розмірі до 80 відсотків здійснених витрат (після проведення ними садіння або ремонту насаджень). Компенсація витрат за садивний матеріал не може перевищувати нормативи, у межах яких проводиться часткове відшкодування їх вартості, затверджені Мінагрополітики;

проведення робіт та придбання матеріалів для спорудження шпалер і встановлення систем краплинного зрошення - у розмірі до 50 відсотків здійснених витрат (після завершення монтажних робіт);

закупівлю техніки, механізмів та обладнання (зокрема іноземного виробництва, які не виробляються в Україні) для проведення технологічних операцій у виноградарстві, садівництві і хмелярстві - у розмірі до 30 відсотків їх вартості.

Суб'єктам господарювання - виробникам плодів, ягід, винограду та хмелю, які провадять сільськогосподарську діяльність з обробки, переробки та/або консервації плодів, ягід, винограду та хмелю, бюджетні кошти надаються на безповоротній основі в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на поточний рік, для компенсації до 50 відсотків вартості (без урахування податку на додану вартість):

нового будівництва та реконструкції холодильників для зберігання плодів, ягід, столових сортів винограду та хмелю власного виробництва, цехів первинної переробки винограду, плодів та ягід власного виробництва, об'єктів із заморожування плодово-ягідної продукції;

придбання ліній товарної обробки плодів та ягід, автоматизованих ліній з висушування плодів, ягід та хмелю власного виробництва, ліній з переробки плодів, ягід та технічних сортів винограду власного виробництва на соки, пюре, виноматеріали після завершення пусконалагоджувальних робіт.

Компенсації підлягає вартість об'єктів, введених в експлуатацію з 1 жовтня попереднього року по 30 вересня поточного року, та/або вартість ліній, придбаних у той самий період [31].

Крім того, передбачено надання грантів для створення або розвитку садівництва, ягідництва та виноградарства, які надаються для висадки та облаштування нового саду, ягіднику, винограднику площею від 1 до 25 гектарів з кількістю створених нових робочих місць або залучення до роботи у фермерському господарстві нових членів господарств. Отримувачами грантів мають право бути суб'єкти господарювання - юридичні особи (крім юридичних осіб комунальної форми власності та суб'єктів господарювання державного сектору економіки), кінцевими бенефіціарними власниками яких є громадяни України, та фізичні особи - підприємці - громадяни України, які провадять діяльність у сфері вирощування сільськогосподарських культур.

Гранти надаються на будівництво модульної теплиці відповідно до типового проекту орієнтовною площею 2 гектари (не менше 1,6 гектара та не більше 2,4 гектара) з кількістю створених нових робочих місць не менше 14 на 1 гектар модульних теплиць шляхом будівництва (встановлення) модульної теплиці, придбання засобів виробництва (садивний матеріал, насіння, технологічне обладнання), покриття витрат на їх доставку та введення в експлуатацію [32].

Державним механізмом визначено спрямування бюджетних коштів з метою підтримки виробників, які займаються сільськогосподарською діяльністю, в тому числі вирощуванням картоплі, для стимулювання збільшення площ посадки картоплі, обсягів виробництва, нарощування потужностей із її зберігання та переробки.

Отримувачами таких коштів є сільськогосподарські товаровиробники - юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, основною діяльністю яких є вирощування картоплі та/або виробництво продуктів переробки власно вирощеної картоплі.

Бюджетні кошти спрямовуються на надання державної підтримки сільськогосподарським товаровиробникам на безповоротній основі в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на поточний рік для компенсації до 50 відсотків вартості (без урахування податку на додану вартість) нового будівництва холодильників для зберігання власно вирощеної картоплі (картоплесховищ), цехів первинної переробки власно вирощеної картоплі, побудованих і прийнятих в експлуатацію [33].

Законодавчо визначено організаційні і правові засади ідентифікації та реєстрації тварин з метою одержання оперативної та надійної інформації про поголів'я тварин щодо статі, віку, породи та їх місцезнаходження для поліпшення управління і прогнозування ринків продукції тваринництва та контролю за епізоотичною ситуацією в Україні.

Державна підтримка у сфері ідентифікації та реєстрації тварин здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом обов'язкового відшкодування державою витрат на оплату послуг з ідентифікації та реєстрації тварин фізичним особам - власникам цих тварин [34].

З метою державної підтримки розвитку тваринництва та переробки сільськогосподарської продукції передбачено спрямування бюджетних коштів за такими напрямами:

спеціальна бюджетна дотація за наявні бджолосім'ї (дотація за бджолосім'ї);

часткове відшкодування вартості закуплених для подальшого відтворення племінних тварин, а саме телиць, нетелей, корів молочного, молочно-м'ясного та м'ясного напряму продуктивності, свинок та кнурців, вівцематок, баранів, ярок, козематок, цапів, кізочок, цапків, бджолиних пакетів, бджолиних маток, сперми бугаїв і кнурів та ембріонів великої рогатої худоби, які мають племінну (генетичну) цінність;

часткове відшкодування вартості будівництва та/або реконструкції тваринницьких ферм і комплексів, рибницьких господарств, доїльних залів, підприємств з переробки сільськогосподарської продукції;

часткова компенсація вартості будівництва та/або реконструкції тваринницьких ферм і комплексів, доїльних залів, підприємств з переробки сільськогосподарської продукції в частині витрат, профінансованих без урахування податку на додану вартість за рахунок банківських кредитів;

часткове відшкодування вартості будівництва та/або реконструкції підприємств із зберігання та переробки зерна;

спеціальна бюджетна дотація за утримання кізочок, козематок, ярок, вівцематок;

спеціальна бюджетна дотація за приріст поголів'я корів власного відтворення;

Отримувачами бюджетних коштів є суб'єкти господарювання - юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності та фізичні особи - підприємці, зокрема сімейні фермерські господарства, що провадять діяльність у галузях тваринництва, бджільництва, рибництва; переробної промисловості, які виробляють харчові продукти (м'ясні, рибні, молочні) [35].

Державна політика у сфері аквакультури здійснюється шляхом науково обґрунтованого поєднання екологічних, економічних та соціальних інтересів з метою забезпечення сталого розвитку аквакультури.

Аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації.

Державна підтримка у сфері аквакультури здійснюється за такими основними напрямами:

стимулювання виробництва якісної та екологічно безпечної продукції аквакультури, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках;

розвиток та фінансування селекційно-племінної роботи, включаючи створення і підтримання суб'єктів племінної справи у рибництві, маточних стад та генофондних колекцій об'єктів аквакультури;

підвищення рибопродуктивності водних об'єктів (їх частин) шляхом штучного розведення (відтворення) водних біоресурсів;

поширення та впровадження у виробництво наукових розробок [36].

З цього питання також розроблено єдиний організаційно-економічний механізм розрахунку розміру плати за використання на умовах оренди акваторії (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України (орендна плата) для цілей аквакультури (марикультури) [37].

Марикультура (морська аквакультура) - діяльність з розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у внутрішніх морських водах, територіальному морі та виключній (морській) економічній зоні України із застосуванням плавучих садків, інших технологічних пристроїв з використанням морської води [36].

Законодавством регулюються відносини у сфері органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції, що виробляється, перебуває в обігу, ввозиться на митну територію України або вивозиться з неї в митному режимі експорту [38].

У відповідному порядку визначено галузі органічного виробництва:

органічне рослинництво (зокрема насінництво та розсадництво);

органічне тваринництво (зокрема птахівництво, бджільництво);

органічне грибівництво (зокрема вирощування органічних дріжджів);

органічна аквакультура;

виробництво органічних морських водоростей;

виробництво органічних харчових продуктів (зокрема органічне виноробство);

виробництво органічних кормів;

заготівля органічних об'єктів рослинного світу [39].

В рамках державного регулювання прописано механізм ведення Державного реєстру операторів, що здійснюють виробництво продукції відповідно до вимог законодавства у сфері органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції, Державного реєстру органів сертифікації у сфері органічного виробництва та обігу органічної продукції, Державного реєстру органічного насіння і садивного матеріалу та вимоги до їх змісту [40].

Для проведення сертифікації суб'єкт господарювання, що має намір перейти на органічне виробництво та/або здійснювати обіг органічної продукції, надсилає органу сертифікації за допомогою засобів поштового або телекомунікаційного зв'язку заяву про проведення сертифікації [41].

За програмою «Фінансова підтримка сільгосптоваровиробників» за напрямом «Часткова компенсація вартості сільськогосподарської техніки та обладнання вітчизняного виробництва» визначено, що бюджетні кошти спрямовуються на забезпечення сільськогосподарських товаровиробників вітчизняною технікою та обладнанням для агропромислового комплексу шляхом здійснення часткової компенсації вартості техніки та обладнання, що закуплені у вітчизняних виробників та/або їх дилерів.

Часткова компенсація надається сільськогосподарським товаровиробникам на безповоротній основі за придбані техніку та обладнання, вартість яких зазначена в актах приймання-передачі та інших документах, що підтверджують оплату через уповноважений банк у розмірі 25 відсотків вартості (без урахування податку на додану вартість) - за придбані техніку та обладнання.

Техніка та обладнання, придбані сільськогосподарськими товаровиробниками з частковою компенсацією вартості, протягом трьох років не підлягають відчуженню та використовуються за призначенням, крім випадку, коли техніка та обладнання прийняті уповноваженими банками у заставу і відчужуються в разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором [42].

Спрямовування коштів державного бюджету визначено суб'єктам господарювання агропромислового комплексу на часткову компенсацію відсоткової ставки за залученими у національній валюті банківськими кредитами.

Компенсація надається позичальникам за нараховані і сплачені у поточному році відсотки за користування кредитами (поновлювальними та непоновлювальними, крім овердрафтів (контокорентних кредитів) у розмірі 1,5 облікової ставки Національного банку, що діє на дату нарахування відсотків, але не вище розмірів, передбачених кредитними договорами, зменшених на 5 відсоткових пунктів [43].

Організаційно-правовим забезпеченням державного регулювання у сфері виробництва сільськогосподарської продукції також передбачено спрямовування бюджетних коштів для надання державної підтримки сільськогосподарським товаровиробникам, які використовують меліоровані землі та провадять сільськогосподарську діяльність із застосуванням гідротехнічної меліорації, для підвищення ефективності сільського господарства в умовах змін клімату, стимулювання збільшення площ меліорованих земель та збільшення валового виробництва сільськогосподарської продукції.

Бюджетні кошти спрямовуються на державну підтримку у вигляді бюджетної дотації сільгосптоваровиробникам для реконструкції існуючих та/або будівництва нових меліоративних систем з використанням зрошення дощуванням або краплинного зрошення.

При цьому слід враховувати, що сума бюджетної дотації, що надається протягом одного бюджетного року сільгосптоваровиробнику та пов'язаним з ним особам не може перевищувати 10 тисяч розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року [44].

Також передбачено спрямування бюджетних коштів на будівництво, реконструкцію, модернізацію, капітальний ремонт та відновлення гідротехнічних споруд (відкриті канали в земляному та облицьованому руслі, закриті трубопроводи та дренажні мережі, лоткові мережі, водосховища, ставки- накопичувачі, водоприймачі осушувальних систем, земляні греблі і дамби обвалування, насосні станції (заміна та ремонт насосносилового обладнання та здійснення заходів з енергозбереження), дренажні свердловини, підпірні та регулювальні споруди, водоскиди і водозабори), що забезпечують подачу води та її відведення із зрошувальних та осушувальних систем загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем, що перебувають у державній власності, та на витрати, пов'язані із здійсненням технічного та авторського нагляду.

Ціллю використання бюджетних коштів є збільшення площ зрошуваних земель за рахунок реконструкції, модернізації та відновлення меліоративних систем [45].

В рамках правового забезпечення законодавство регулює відносини у сфері страхування сільськогосподарської продукції, що здійснюється з державною підтримкою, з метою захисту майнових інтересів сільськогосподарських товаровиробників і спрямований на забезпечення стабільності виробництва в сільському господарстві [46].

При страхуванні сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень належать загибель (втрата, пошкодження) застрахованих посівів (посадок), загибель (недобір, недоотримання) застрахованого врожаю, продуктів бджільництва.

При страхуванні сільськогосподарських тварин належать загибель (втрата, вимушений забій, травматичне пошкодження або захворювання) застрахованих сільськогосподарських тварин.

Державна підтримка страхування сільськогосподарської продукції полягає в наданні з державного бюджету сільськогосподарським товаровиробникам грошових коштів у вигляді відшкодування до 60 відсотків вартості страхового платежу (страхової премії), нарахованого за договорами страхування.

При цьому слід врахувати те, що не підлягають страхуванню з державною підтримкою:

сільськогосподарські культури, врожай яких при культивуванні протягом трьох або більше років становив менше 50 відсотків середньостатистичного врожаю в районі, на території якого розташований об'єкт страхування;

урожай багаторічних насаджень плодоносного віку, що не давали врожаю протягом останніх п'яти років;

хворі сільськогосподарські тварини, а також ті, що перебувають у зоні карантину або в зоні виникнення надзвичайних епізоотичних обставин;

посіви, що не мають належної густоти стояння рослин та/або якщо стан рослин не відповідає фазі розвитку, мають ознаки ураження хворобами або шкідниками.

Відповідно до прогнозних розрахунків Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” щодо прямих технологічних витрат у 2021 році для проведення осінньо-польових робіт сільськогосподарськими товаровиробниками під час вирощування озимої пшениці (від підготовки ґрунту під посів до відновлення весняної вегетації) у розмірі 6 709,12 гривні на гектар, страхова сума на гектар застрахованої площі посівів не повинна перевищувати [47]:

у 2022 році - 7230 гривень на гектар;

у 2023 році - 7680 гривень на гектар;

у 2024 році - 8120 гривень на гектар.

Державна підтримка страхування сільськогосподарської продукції здійснюється шляхом відшкодування страхувальникам (сільськогосподарським товаровиробникам - юридичним особам та фізичним особам - підприємцям) частини сплачених страхових платежів (премій) за договором страхування.

Сума компенсації, що надається на одного страхувальника протягом бюджетного періоду, не може перевищувати 10 тисяч розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.

Компенсація надається на безповоротній основі страхувальникам, які сплатили відповідно до умов договору страхування страхові платежі страховику [48].

Окрім того, державою регулюються використання бюджетних коштів (дотації) з метою надання підтримки сільськогосподарським товаровиробникам, у яких внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру повністю втрачено (загинули) посіви сільськогосподарських культур, для стабілізації валового виробництва сільськогосподарських культур та забезпечення продовольчої безпеки держави.

Дотація надається на безповоротній основі в розмірі до 4 700 гривень на 1 гектар повністю втрачених (загиблих) посівів, але не більше 50 гектарів посівів на одного отримувача (для кожного випадку надзвичайної ситуації) [49].

У законодавчому порядку внесені зміни відносно того, що на період дії воєнного стану до Державного аграрного реєстру вносяться відомості про виробників сільськогосподарської продукції без дотримання вимог, визначених Законом України "Про державну підтримку сільського господарства України", щодо питомої ваги вартості сільськогосподарських товарів/послуг.

Такі суб'єкти господарювання включаються до Державного аграрного реєстру на період дії воєнного стану та не більш як на 12 місяців після його припинення або скасування. Якщо після завершення цього періоду виробник сільськогосподарської продукції не відповідає вимогам, визначеним Законом України "Про державну підтримку сільського господарства України", він автоматично виключається з Державного аграрного реєстру" [50].

Вказаним Законом прописано, що сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, основною діяльністю якої є виробництво сільськогосподарської продукції та/або розведення, вирощування, вилов риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробка на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, а також здійснення операцій з її постачання, причому в такій діяльності питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно [13].

...