Окремі аспекти нотаріального та судового захисту спадкових прав громадян

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окремі аспекти нотаріального та судового захисту спадкових прав громадян

Сучасні стандарти захищеності суб'єктивного права передбачають утвердження принципово нового підходу до забезпечення і реалізації певних категорій прав і свобод особи та громадянина, таких як права у сфері цивільного обороту, права і свободи у тісно пов'язаних з особою сферах шлюбно-сімейних та спадкових відносин. Цей підхід визначається характером державного регулювання суспільних відносин цих груп: доволі обмеженим ступенем впливу з боку владного суб'єкта, надання особі можливості здійснювати і реалізовувати свої права самостійно, своєю волею, за власною ініціативою Акімова А. О. Ефективність нотаріальної форми захисту у спадкових правовідносинах / Репозитарій Національного університету «Одеська юридична академія». .

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Метою захисту цивільного права є його відновлення, а у разі неможливості цього компенсація завданої порушенням цього права шкоди. Досягнення цієї мети залежить від наявності ефективного механізму захисту. Захист суб'єктивних цивільних прав здійснюється у встановленому законом порядку, тобто за допомогою застосування належних форм, засобів та способів захисту Приватноправові механізми здійснення та захисту суб'єктивних прав фізичних та юридичних осіб: колективна монографія / Яроцький В. Л., Борисова В. І., Спасибо-Фатєєва І. В., Жилінкова І. В. та ін.; за наук. ред. проф. В. Л. Яроцького. Х.: Юрайт, 2013. С. 197-202..

У цивілістиці під формою захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміється комплекс внутрішніх взаємоузгоджених організаційних заходів щодо захисту суб'єктивних прав, що відбуваються у рамках єдиного правового режиму і здійснюваних уповноваженими органами, а також самою уповноваженою особою (носієм права).

Захист прав, що випливають зі спадкових правовідносин, може здійснюватися у двох формах: нотаріальній та судовій. Діяльність нотаріальних органів з оформлення спадкових прав здійснюється лише за відсутності спору про право спадкування, а, значить, не спрямована на його вирішення. Можливість захисту спадкових справ у нотаріальному провадженні зумовлена відсутністю спору між суб'єктами; коли немає спору про право цивільне, нотаріальне оформлення спадщини здійснюється нотаріусом.

Відповідно до положень глав 6, 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси України видають свідоцтва про право на спадщину за законом і за заповітом, вживають заходи до охорони спадкового майна, повідомляють спадкоємців про відкриття спадщини, видають грошові суми із спадкового майна, припиняють охорону спадкового майна.

Нотаріальна діяльність з реалізації спадкових прав є публічною.

Публічність нотаріальної діяльності означає, що вона здійснюється від імені України спеціально уповноваженими законом особами, у чітко визначеному порядку і в передбачених законом формах.

Можливість захисту цивільних прав нотаріусом передбачено статтею 18 ЦК України. Стаття 5 Закону України «Про нотаріат» зобов'язує нотаріуса сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав і захисті законних інтересів.

Здійснюючи заходи щодо охорони спадкових прав, нотаріуси насамперед зобов'язані дотримуватись одного з таких важливих принципів спадкового права.

Нотаріат як інститут громадянського суспільства виконує функцію охорони та захисту гарантованих Конституцією та законодавством України прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб шляхом вчинення нотаріальних дій нотаріусами від імені держави.

Той факт, що нотаріус діє від імені держави, дав підстави окремим науковцям віднести захист цивільних прав нотаріусом до адміністративної форми захисту. Такий підхід властивий насамперед для авторів радянського періоду, де нотаріат був державним і традиційно розглядався як орган державного управління. Та і сьогодні серед науковців не існує єдиної думки. Так, у науковій літературі пропонується віднести захист цивільних прав нотаріусом до адміністративної форми, пояснюючи це фактом призначення нотаріуса на посаду, а також контролем за виконанням професійних обов'язків нотаріуса органом юстиції, а нотаріальні органи вважати або органами державного управління з адміністративним характером діяльності або органами, які є по своїй суті адміністративними, але з особливим статусом.

Даючи відповідь на питання, до якої форми захисту потрібно віднести захист цивільних прав нотаріусом, насамперед потрібно враховувати, що природу того чи іншого юрисдикційного органу визначає не стільки специфіка його утворення, а також контроль за його діяльністю, скільки сам характер цієї діяльності. Нотаріус не працює на правах адміністративного органу, не управляє будь-якою сферою, а застосовує норми права як і суд. Правова природа нотаріату не управлінська, а правозастосовна. Хоча органи управління також займаються правозастосуванням, але для них більш характерне застосуванням норм права у формі оперативно-виконавчої діяльності, під якою розуміють організацію виконання правових норм, позитивне регулювання за допомогою індивідуальних актів.

Крім того, адміністративний порядок захисту цивільних прав за своїм характером відповідає таким відносинам, які засновані на підпорядкуванні одного суб'єкта другому. Специфіка розгляду справи нотаріальним органом полягає у тому, що нотаріус не перебуває в особливих відносинах з особами, які звертаються за здійсненням нотаріальної дії, і немає ніякої зацікавленості в результаті. Під час здійснення захисту цивільних прав нотаріус виступає як приватна особа, яка реалізує надані їй публічно-правові повноваження.

За своєю функціональною природою діяльність нотаріусів найбільш близька до діяльності суду, оскільки здійснюється в інтересах фізичних та юридичних осіб і її метою є функція контролю та врегулювання цивільних правовідносин. Нотаріат захищає інтереси, пов'язані з установленням очевидних фактів і обставин, тоді як суд установлює такі факти й обставини, існування яких не є очевидним і вимагає досить великого аналізу доказів. Іншими словами, на відміну від судової діяльності, предметом якої є переважно спори про право, специфіка розгляду справ нотаріальними органами полягає у тому, що повноваження нотаріуса поширюється винятково на вирішення безспірних справ. При цьому потрібно зазначити, що захист прав нотаріусами не має остаточного характеру. Дії нотаріальних органів можуть бути оскаржені в суді Акімова А. О. Ефективність нотаріальної форми захисту у спадкових правовідносинах / Репозитарій Національного університету «Одеська юридична академія»..

Спадкові відносини, що становлять суттєву складову цивільного обороту, згідно із законодавством України мають набувати відповідного оформлення через діяльність таких органів цивільної юрисдикції, як суд та нотаріат. свобода спадковий судовий нотаріальний

Велику кількість судових і нотаріальних справ становлять справи, пов'язані з реалізацією права на спадщину після її відкриття. При цьому компетенція нотаріальних органів відповідно до ст. 34 Закону України «Про нотаріат» передбачає вчинення таких нотаріальних дій, як вжиття заходів щодо охорони спадкового майна; видача свідоцтва про право на спадщину (або в її межах прийняття відмови від прийняття спадщини); посвідчення факту, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту; оголошення секретного заповіту. При цьому роль нотаріуса виявляється насамперед у тому, щоб у випадках, встановлених чинним законодавством України, забезпечити перехід прав та обов'язків спадкодавця, які не припинилися з його смертю і можуть бути об'єктом спадкування, до спадкоємців. Вчиняючи нотаріальні дії щодо оформлення спадкових прав, нотаріус унеможливлює будь-яке порушення прав спадкоємців Кравченко М. Г. Роль нотаріуса в захисті спадкових прав за законодавством України. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2015. Вип. 3, том 1. С. 118; Дякович М. М. Особливості нотаріальної охорони і захисту у спадкових правовідносинах. Європейські перспективи. 2015. № 1. С. 140..

У межах судової діяльності розглядаються та вирішуються такі спадкові справи, як розгляд заяв про визнання спадщини відумерлою (ч. 1 ст. 1277 ЦК), перерозподіл спадщини (ст. 1280 ЦК), визначення додаткового строку для прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК), зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), розміру відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане спадкоємцем у спадщину (ч. 5 ст. 1231 ЦК); тлумачення заповіту (ст. 1256 ЦК), визнання заповіту недійсним (ст. 1257 ЦК) тощо.

З огляду на інтереси юридичної практики щодо забезпечення належної реалізації спадкових прав, необхідно не тільки розмежовувати юрисдикційні повноваження, що мають бути здійснені судом або нотаріатом, але й визначати межі судової юрисдикції спадкових справ, які можуть розглядатися за правилами позовного або окремого проваджень.

Розмежування судової та нотаріальної юрисдикції щодо розгляду спадкових справ має ґрунтуватися на загальних правилах визначення співвідношення судової та нотаріальної юрисдикції у цивільних справах: нотаріальна діяльність своїм предметом має безспірні справи щодо реалізації цивільних прав, а судова спори про право Комаров В. В., Баранкова В. В. Нотаріат в Україні: підручник. Х.: Право, 2011. 384, [41] с.. У науковій літературі справедливо зазначалося, що необхідність захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фактично дозволяє відокремлювати повноваження загальних судів щодо розгляду цивільних справ від повноважень інших несудових органів, які не здійснюють захисту прав, свобод чи інтересів Снідевич О. С. Проблеми розмежування юрисдикцій. Вісник Вищої ради юстиції. 2012. № 2 (10). С. 42-56..

Наприклад, у ситуації пропуску строку на прийняття спадщини розгляд питання про можливість прийняття спадщини може стати предметом і судової і нотаріальної діяльності залежно від існування або відсутності спору між спадкоємцями. Так, якщо такий спір відсутній, то відповідно до ч. 2 ст. 1272 ЦК та ч. 2 ст. 67 Закону «Про нотаріат» спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину. А якщо такої згоди не надано (тобто є спір між спадкоємцями) питання вирішується у судовому порядку на підставі ч. 3 ст. 1272 ЦК, де зазначено, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Отже, нотаріуси не можуть вчинювати нотаріальні дії за умови існування спору про право або про факт, але й суд під час розгляду спадкових справ не має вирішувати правові питання, що являють собою нотаріальну компетенцію. Так, можна виділити щонайменше два практичні прояви цього правила:

за наявності умов для одержання у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають, оскільки суд не може розглядати у позовному провадженні безспірні справи. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження (ч. 2 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7);

визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому ст. 1269 ЦК, звернувшись у нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину (ч. 4 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7).

Однак судова практика у цих питаннях є дещо суперечливою. У деяких випадках суди відмовляють у задоволенні вимог щодо визнання права власності на спадкове майно за умов відсутності спору і можливості його нотаріального оформлення, а у деяких постановляють рішення про визнання права власності, ігноруючи той факт, що оформлення спадкових прав у безспірній ситуації належить до юрисдикції нотаріату.

Так, розглядаючи справу за позовом Особа 1 до Харківської міської ради про встановлення факту родинних відносин і визнання права власності в порядку спадкування за законом, Фрунзенський районний суд м. Харків постановив рішення, яким задовольнив позовні вимоги частково. Підставою для звернення позивача до суду стали такі обставини: після смерті Особа 2, відкрилась спадщина, що складалася з квартири. Позивач, як двоюрідна тітка померлого, є спадкоємцем п'ятої черги, проте через недостатність документів, що підтверджують родинні відносини, позбавлена можливості оформити спадщину. Суд, заслухавши сторони, дослідив матеріали справи і дійшов висновку, що встановлені в судовому засіданні факти вказують на доведеність факту родинних відносин між позивачем і спадкодавцем і в цій частині позовні вимоги задовольнив.

Позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на квартиру в порядку спадкування за законом суд визнав такими, що не підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні цієї частини позовних вимог, суд обґрунтовано виходив з таких міркувань. Єдиною правовою підставою для набуття права власності на спадкове нерухоме майно є видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом. Потрібно погодитися з доводами суду про те, що суд не може підміняти собою нотаріуса, який уповноважений посвідчувати право власності в порядку спадкування. Суд має право визнавати право спадкоємця на спадщину лише за наявності спору щодо спадкового майна. У цьому випадку постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачем суду не надано. За таких обставин позивач не позбавлений права на звернення у встановленому законом порядку до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та отримання відповідного нотаріального свідоцтва, тому вимоги про визнання права власності на спадкове майно суд не задовольнив.

Поряд з цим непоодинокі й випадки постановлення у подібних справах протилежного за змістом рішення, коли суди одночасно не тільки встановлюють факти, що мають юридичне значення, а й визнають право власності на спадкове майно, виконуючи фактично функції нотаріального органу і втручаючись у сферу безспірної цивільної юрисдикції Баранкова В. Реалізація спадкових прав: розмежування судової та нотаріальної юрисдикції. МАЛА енциклопедія нотаріуса. 2016 р. жовт. .

Конституція України закріплює право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших людей від порушень і протиправних посягань будь-якими незабороненими законом засобами та встановлює, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Право на судовий захист не може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану і однією з найважливіших гарантій здійснення не лише конституційних, а й інших прав та свобод людини і громадянина, зокрема у сфері спадкових правовідносин. Судовий захист цивільного права та інтересу є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Оскільки спадкування є одним із способів набуття майна у власність фізичними особами, таке набуття майна часто супроводжується спорами між спадкоємцями щодо наявності чи відсутності права на спадщину, розміру успадкованої частки або щодо доведення певних фактів, від яких залежить виникнення права на спадкування, що, у свою чергу, потребує звернення до суду для вирішення спору чи із заявою про встановлення таких фактів (встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини). При цьому часто майновий інтерес щодо об'єкта спадщини переплітається з етично-моральними інтересами спадкоємців, родичів спадкодавця, що ускладнює судове вирішення спадкових спорів, а сам процес такого вирішення робить тривалим та ресурсозатратним.

Питання захисту спадкових прав досліджувалось багатьма цивілістами, зокрема, такими як: І. О. Дзера, М. М. Дякович, Ю. О. Заіка, О. О. Кот, Л. В. Козловська, З. В. Ромовська, Є. О. Рябоконь, С. Я. Фурса, однак предметом таких досліджень є здебільшого інститут захисту спадкових прав, тоді як особливості судового захисту спадкових прав, зокрема за участю неповнолітніх осіб як спадкоємців, не досліджені на достатньому рівні. Баранкевич А. В. Судовий захист спадкових прав неповнолітніх осіб. Нове українське право. 2022. 15 черв.

Як зазначає О. О. Терєхова, в Україні не приділено достатньої уваги ні в законодавстві, ні на октринальному рівні питанням позовного захисту суб'єктивних спадкових прав. Зокрема, спірною є природа спадкових позовів, їх класифікація та застосування до них строків позовної давності Терехова О. О. Здійснення, охорона та захист суб'єктивних спадкових прав: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.03. Харків, 2012. С. 6..

У випадку коли захисту потребують неповнолітні особи як спадкоємці, особливість реалізації такого зумовлюється не лише правовим статусом майна як об'єкта захисту, адже йдеться не про захист права власності, яке ще не набуто, а про захист права на спадщину, за яким неповнолітні спадкоємці в подальшому зможуть набути право власності на спадкове майно, а також і про обсяг правомочностей, якими наділені неповнолітні особи щодо звернення за судовим захистом.

Саме тому актуальним залишається виявлення прогалин та суперечностей в цивільному законодавстві та судовій практиці. Відповідно до статті 2 Цивільно-процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави Цивільно-процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004 № 1618-IV. .

Судовий захист спадкових прав неповнолітніх осіб у більшості випадків зумовлений неможливістю реалізувати спадкові права в нотаріальному порядку та, як наслідок, оскарження дій нотаріуса до суду з метою зобов'язання останнього вчинити певні дії. Як зазначає Є. І. Фурса, будь-яка цивільна справа, що виникає зі спадкових правовідносин, стає предметом розгляду суду в основному через недосконалість законодавства або нотаріальної процедури вчинення нотаріальних дій Фурса Є. І. Спадкові правовідносини в нотаріальній і судовій практиці: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2004. С. 171..

Захист порушених або оспорених спадкових прав неповнолітніх осіб як спадкоємців здійснюється у судовому порядку відповідно до встановленої цивільно-процесуальним законодавством процедури.

Нормами Цивільно-процесуального кодексу України закріплено, що неповнолітні особи можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи, яким є батьки, усиновлювачі, піклувальники неповнолітньої особи чи інші особи, визначені законом.

Значна частка судових справ встановлення фактів, з якими пов'язана реалізація спадкових прав (встановлення родинних відносин зі спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійне проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факта прийняття спадщини відповідно до статті 549 Цивільного кодексу УРСР). У разі відсутності спору про право такі справи розглядаються за правилами окремого провадження, що не суперечить завданням цивільного судочинства, адже, як зазначає Л. В. Козловська, із судовим рішенням у зазначеній категорії спорів пов'язується виникнення юридичних наслідків, які інакше не могли б виникнути Козловська Л. В. Захист спадкових прав судом у окремому провадженні. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2014. № 4. С. 76..

Отже, судовий захист спадкових прав неповнолітніх осіб не вичерпується виключно захистом порушених, оспорених, невизнаних суб'єктивних прав у порядку позовного провадження, а може бути реалізований у рамках окремого провадження.

Зі свого боку процесуальні особливості розгляду судом справ про спадкування в порядку позовного чи в порядку окремого провадження зумовлюють відповідний правовий механізм захисту спадкових прав неповнолітніх осіб, який повинен забезпечити ефективний судовий захист цивільного права або інтересу та відповідати природі такого права або охоронюваного законом інтересу, характеру незаконного посягання чи суті встановлюваного факту.

При цьому вважаємо за необхідне звернути увагу на позицію І. О. Дзери, що оскільки у спадкоємців, які прийняли спадщину, право власності виникає в момент відкриття спадщини, незалежно від часу її прийняття, то всі вимоги спадкоємців щодо спадщини у разі звернення до суду в період з часу відкриття спадщини до часу прийняття такої є такими, що спрямовані не на захист права власності, а на захист права на власність, який має здійснюватися переважно системою спеціальних способів та санкцій інституту спадкового права, а після прийняття спадщини (зокрема шляхом одержання свідоцтва про право на спадщину) переважно загальними способами і санкціями, передбаченими статтею 16 ЦК України, а також нормами глави 29 ЦК України Дзера І. О. Теоретичні та практичні проблеми захисту права власності в спадкових правовідносинах. Вісник Національної академії правових наук України. 2020. Том 27, № 3. С. 120..

У цьому контексті в судовій практиці прослідковується зміна правових позицій щодо можливих способів захисту спадкових прав неповнолітніх спадкоємців за відсутності статусу власника.

Так, враховуючи, що ні фактично, ні юридично спадкоємець розпоряджатися успадкованим майном не може до моменту здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, аналізуючи деякі питання застосування судами законодавства про право власності під час розгляду цивільних справ, Верховний Суд України вказав на неможливість спадкоємців звертатися до суду на підставі статті 392 Цивільного кодексу України з позовом про визнання права власності на спадкове майно, а також з позовами про визнання права власності за померлою особою, оскільки з таким позовом ніхто, крім власника, не може звертатися до суду Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ: лист Верховного Суду України від 01.07.2013. .

Разом з тим Верховний Суд України у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 127/18908/19 за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно в порядку спадкування, вказав, що відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України неповнолітній ОСОБА_2 вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки судами не встановлено випадків, передбачених частинами другою-четвертою статті 1273 ЦК України. Відповідно до статей 1268, 1296 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Але це положення закону треба сприймати у контексті статусу спадкоємця у певні проміжки часу, оскільки редакція цієї норми має широкий зміст. Якщо особи не можуть довести свої права на спадщину, то відповідні факти, з якими пов'язується виникнення права на спадкування, встановлюються судом.

У вказаній справі судами встановлено наявність перешкод для оформлення спадкових прав позивача у нотаріальному порядку через ненадання спадкоємцем правовстановлюючих документів на майно, що належало померлому, а тому Верховний Суд України, враховуючи положення статті 16 ЦК України, дійшов висновку, що в цьому випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом визнання за неповнолітнім ОСОБА_2 права власності на s частки приміщень АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_4. При цьому вказав, що йдеться про порушення прав та інтересів неповнолітньої особи і «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права, одержання особою бажаного результату, а визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку Постанова Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 127/18908/19 .

Водночас щодо визнання права власності за померлою особою, то Верховний Суд України у своїй практиці виходить з того, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішене питання про право особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить зокрема про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України.

Також, досліджуючи питання судового захисту спадкових прав неповнолітніх осіб, звернемо увагу на позицію Верховного Суду щодо відсутності такого способу захисту цивільних прав, як позбавлення обов'язкової частки у спадщині. Суд касаційної інстанції вказує, що позбавлення особи права на обов'язкову частку судом ЦК України не передбачає, хоча особа, яка має право на обов'язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України. Верховний Суд вказує, що можливе лише зменшення розміру обов'язкової частки Огляд практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду..

Розглядаючи справи про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (стаття 1297 ЦК України) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (стаття 1299 ЦК України), суди беруть до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини» і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Суди виходять з того, що виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям як майнового права, зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив його державної реєстрації. Отже, відсутність у померлої свідоцтва про право на спадщину на майно не позбавляє її спадкоємців права на спадщину.

Якщо розглядати справи щодо встановлення фактів, від доведення яких залежить виникнення права на спадкування та які, за відсутності спору, розглядаються у порядку окремого провадження, то тут проявляється актуальна для юриспруденції проблема права та факту в праві.

Як зазначає Л. В. Козловська, наявність спору про право не завжди констатується судами у разі, якщо вимоги спадкоємців стосуються встановлення змісту правовстановлюючих документів і одночасно пред'являється вимога про визнання права власності на спадкове майно. Судами допускаються порушення норм процесуального права: не завжди до розгляду справи залучаються усі зацікавлені особи, прав та законних інтересів яких стосувалось вирішення заяв, допускаються інші порушення, не завжди береться до уваги те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються з обов'язковою участю заявника та заінтересованих осіб, допускається порушення норм ЦПК України щодо визначення підсудності Козловська Л. В. Захист спадкових прав судом у окремому провадженні. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2014. № 4. С. 77..

Верховний Суд України у постанові від 27 грудня 2019 року у справі № 371/669/15-ц, розглядаючи питання встановлення юридичного факту щодо спільного проживання неповнолітньої ОСОБИ_1 однією сім'єю з ОСОБА_3, який помер, вказав, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та/або за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися у суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право суд касаційної інстанції розуміє певний стан суб'єктивного права; спір сутність суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права Постанова Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 371/669/15-ц. .

Цікавим у межах проведеного дослідження є підстави, з яких виходив Новопсковський районний суд Луганської області, відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3, у рішенні від 20 липня 2021 року у справі № 942/627/21, яке залишено без змін постановою Луганського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року.

У цій справі суд першої інстанції врахував, що для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення зі спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш ніж п'ять років до часу відкриття спадщини.

Оскільки заявник була неповнолітньою особою на день смерті ОСОБА_3, а тому суд першої інстанції вважав, що неповнолітня особа не може мати взаємні права та обов'язки як член сім'ї спадкодавця, зокрема, здійснювати догляд, вести спільне господарство, мати спільний бюджет, брати участь у витратах на продукти, ліки тощо, з огляду на неповну цивільну дієздатність такої особи, а тому не може бути спадкоємцем четвертої черги після смерті спадкодавця у розумінні статті 1264 ЦК України, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що з наданих заявником матеріалів вбачається, що підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, є відсутність документів, які підтверджують родинні відносини зі спадкодавцем, але заявник з такою вимогою до суду не зверталася Рішення Новопсковського районного суду Луганської області від 20 липня 2021 року у справі № 942/627/21.

98727816#; Баранкевич А. В. Судовий захист спадкових прав неповнолітніх осіб. Нове українське право. 2022. 15 черв..

Загалом поточна судова практика виходить із того, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, неповнолітня особа або законний представник такої в її інтересах може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, і така заява, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо право неповнолітньої особи на прийняття спадщини оспорюється іншими спадкоємцями чи третіми особами, то такий спір, навіть за необхідності встановити факт, що має юридичне значення, має розглядатися у позовному провадженні за участю усіх зацікавлених осіб. При цьому існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

Отже, бачимо, що безспірність справ окремого провадження має відносний характер. Наявність спору про право повинна встановлюватися за ознакою можливого заперечення не факту, що має юридичне значення, а суб'єктивного права особи, щодо якого виникає спір.

Підсумовуючи вказане, на підставі аналізу норм чинного законодавства та судової практики можемо дійти висновків, що захист спадкових прав неповнолітньої особи як спадкоємця судом здійснюється на стадії прийняття спадщини, до набуття таким спадкоємцем правового статусу власника майна. Такий захист полягає не лише у відновленні порушених, оспорюваних чи невизнаних прав неповнолітньої особи як спадкоємця, а й у встановленні фактів, що мають юридичне значення та з якими законодавець пов'язує можливість здійснення неповнолітнім спадкоємцем спадкових прав. Саме тому розгляд та вирішення спадкових спорів за участю неповнолітніх осіб у судовому порядку може відбуватися як у позовному, так і в окремому провадженні.

Загалом процес розгляду та вирішення спадкових спорів за участю неповнолітніх осіб у судовому порядку підпорядковується усім загальним правилам цивільного судочинства, однак має суттєві особливості, а саме: власний характерний суб'єктний склад, доказову базу та досить ускладнену правову базу. Разом з тим вказане не зумовлює відокремленість таких справ від загальних складових частин цивільного процесу та не може привести до висновку про їх самостійність як різновиду загального цивільного судочинства. Отже, не заперечуючи суттєві особливості судового розгляду спадкових справ за участю неповнолітніх осіб, можна стверджувати лише те, що має місце окрема група судових справ, які потребують узгодженої судової практики з метою захисту якнайкращих інтересів неповнолітніх спадкоємців Баранкевич А. В. Судовий захист спадкових прав неповнолітніх осіб. Нове українське право. 2022. 15 черв. .

Відносини спадщини є одними із найбільш суперечливих через те, що вони пов'язані із волею суб'єкта, який вибуває із суспільних відносин та фізіологічного буття назавжди. При цьому воля особи, яка помирає (спадкодавця), суттєво впливає на юридичну долю речей та речових прав, які йому належали, а також на суб'єктів суспільних відносин, які пов'язані з такою особою частіше за все родинними зв'язками. Саме тому захист прав спадкоємців, як і сама процедура їх участі в процесі розподілу спадщини, вбачається надзвичайно цікавим предметом теоретико-методологічного дослідження, але разом із тим є і найбільш дискусійним у цивільному праві. З точки зору забезпечення законності суспільних відносин держава повинна вжити заходів для захисту прав спадкоємців, їх у рівняння в силу своєї безпристрасності, оскільки для держави будь-яка особа, що перебуває із нею у відносинах громадянства, становить однакову цінність. З огляду на це роль нотаріуса у відносинах спадщини вбачається саме тією самою гарантією дотримання прав та інтересів усіх спадкоємців та збереження стабільності у відносинах спадщини і правильності у виконанні волі померлої особи. Роль нотаріуса у відносинах спадкування є актуальним об'єктом дослідження багатьох сучасних вчених цивілістів, зокрема таких, як М. Г. Кравченко, О. Є. Кухарєв. С. Я. Фурса, Є. І. Фурса та ін.

Основна роль нотаріуса в спадкових відносинах полягає не стільки в забезпеченні законності процедури, скільки в дотриманні та захисті інтересів окремих сторін відносин спадкування. Зокрема, таке дотримання є важливим у контексті визначення юридичної долі майна померлого, а також долі тих обов'язків, носієм яких він був, та тих, щодо яких він визначався боржником. Щодо заходів з охорони спадкового майна, то така сфера діяльності є однією з найбільш класичних і характеризується не лише участю нотаріусів, але і можливим залученням посадовців органів місцевого самоврядування. Усе це підкреслює важливість правової охорони спадкового майна, що у свою чергу вимагає посилення уваги щодо такого майна як з боку законодавців, так і з боку учасників відносин з приводу його розподілу. Щоправда, якщо законодавець визначає рамкові засади та умови набуття права власності на предмети спадщини виходячи з права заповідача і його волі, то спадкоємці досить часто зловживають законодавчо визначеними можливостями захисту своїх прав та інтересів, навіть якщо такі інтереси йдуть у розріз із волею заповідача. За таких умов участь нотаріуса у процесі захисту спадкового майна вбачається необхідною з точки зору надання стабільності відносин між спадкоємцями, а також статичності юридичної долі спадкового майна, щонайменше на якийсь час, який необхідний для виявлення усіх спадкоємців та вчинення інших обов'язкових дій, передбачених законом чи заповітом.

Як зазначають Є. І. Фурса та С. Я. Фурса, правовий зміст нотаріального провадження із вжиття заходів щодо охорони спадкового майна полягає у тому, що на перехідний період, коли фактично право власності на це спадкове майно перебуває у невизначеному (невстановленому) стані, необхідними є відповідні заходи, спрямовані на призначення конкретних осіб, які відповідатимуть за його зберігання. При цьому необхідним є встановлення місцезнаходження майна, що належить спадкодавцю на праві приватної власності. Це питання досить актуальне в нотаріальній практиці, оскільки у багатьох заповітах не зазначається конкретне майно, що передається спадкодавцем, та його місцезнаходження1,2. Також немає визначеності в обсязі спадкового майна, якщо правовідносини щодо спадкування визначаються законом. Тобто реальним є випадок, коли спадкоємець буде повідомлений нотаріусом про відкриття спадщини за заповітом, але не знатиме, де знаходиться спадкове майно, з чого воно складається тощо Фурса С. Я. Функції нотаріату і суду щодо захисту прав та охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави. Вісник Верховного Суду України. 2001. № 2. С. 49-52. Фурса С. Я. Юридична природа і системна модель нотаріальних правовідносин. Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. 2000. № 6 (9). С. 31-38. Фурса Є. І. Спадкові правовідносини в нотаріальній і судовій практиці: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. 214 с.; Резворович К. Р. Сучасний стан законодавчого забезпечення вжиття нотаріусами заходів щодо охорони спадкового майна. Науковий вісник ДДУВС. 2017. № 4. С. 42. .

Отже, охорона спадкового майна це не лише вжиття нотаріусом захисту щодо заборони відчуження майна, створення належних умов тимчасового виключення чи обмеження його цивільного обороту, але й інші заходи, спрямовані на забезпечення первинного вигляду та стану майна на момент відкриття спадщини і до його успадкування Резворович К. Р. Сучасний стан законодавчого забезпечення вжиття нотаріусами заходів щодо охорони спадкового майна. Науковий вісник ДДУВС. 2017. № 4. С. 42-43. . Відповідно до ст. 1283 ЦК України охорона спадкового майна здійснюється у інтересах спадкоємців, відказ одержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Нотаріус або в сільських населених пунктах уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. Голос України. Офіційне видання від 12.03.2003 № 45.. Абсолютно тотожна норма міститься і в ч. 1 ст. 60 Закону України «Про нотаріат». Відповідно до ч. 2-3 цієї статті за заявою спадкоємців або за повідомленням громадян, підприємств, установ, організацій заходи щодо охорони спадкового майна можуть вживатися нотаріусами або посадовими особами органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, за місцезнаходженням цього майна з повідомленням про вжиті заходи нотаріуса або посадової особи органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини. У разі одержання від суду рішення про оголошення фізичної особи померлою державний нотаріальний архів передає це рішення нотаріусу або посадовій особі органу місцевого самоврядування, уповноваженій на вчинення нотаріальних дій, за місцем відкриття спадщини для вжиття заходів з охорони спадкового майна Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 № 3425-XII. Голос України. Офіційне видання від 05.10.1993..

Отже, законодавець передбачає подвійні гарантії прав спадкоємців, передбачаючи в законі можливість охорони спадкового майна як за місцем відкриття спадщини, так і за місцем фактичного знаходження спадкового майна. Однак це не повинно бути правом, а становити обов'язок нотаріуса чи особи, уповноваженої на охорону спадкового майна, вживати дії, спрямовані на таку охорону у випадку повідомлення їх про наявність майна, що становить спадщину на території, на яку поширюється їх юрисдикція і яка не збігається з місцем відкриття спадщини. Правова конструкція може свідчити про наявність права, але при цьому необхідно враховувати, що право це елемент диспозитивності. Натомість у випадку захисту прав спадкоємців та охорони спадкового майна доцільно домогтися максимального рівня забезпечення збереження такого майна. На нашу думку, це можна зробити шляхом заміни в ч. 2. ст. 60 Закону України «Про нотаріат» правової конструкції «можуть вживатися» на правову конструкцію «повинні вживатися» Резворович К. Р. Сучасний стан законодавчого забезпечення вжиття нотаріусами заходів щодо охорони спадкового майна. Науковий вісник ДДУВС. 2017. № 4. С. 43..

О. Є. Кухарєв вбачає за необхідне «на законодавчому рівні додатково встановити випадки, коли вжиття заходів щодо охорони спадкового майна є обов'язковим як з боку нотаріуса, так і з боку виконавця заповіту. Серед таких випадків необхідно виділити такі:

ніхто зі спадкоємців не вступив у володіння спадщиною, що потребує охорони (управління);

у нотаріуса чи виконавця заповіту є достовірна інформація про відсутність хоча б кількох осіб, які призвані до спадкування;

випадок, коли спадкоємцем є громадянин, який визнаний у судовому порядку недієздатним або обмеженим в дієздатності і його опікун (або особисто громадянин у випадку згоди піклувальника) не вступив у володіння (управління) спадковим майном» Кухарєв О .Є. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна виконавцем заповіту та нотаріусом. Наукові запискиХЕПУ. 2005. № 2 (3). C. 110.. Наведений перелік є цілком виправданим, і вказані випадки дійсно потребують втручання нотаріуса з метою захисту прав спадкоємців, але, на нашу думку, цей перелік потребує доповнення. Вбачаємо за необхідне обов'язкове вжиття заходів з охорони спадкового майна нотаріусом або виконавцем заповіту, якщо хоча б одним спадкоємцем є дитина, позбавлена батьківського піклування, або дитина-сирота. Навіть за умови наявності в такої дитини опікуна вважаємо за необхідне участь нотаріуса у процесі охорони спадщини, що забезпечить максимальний рівень дотримання прав такого спадкоємця Резворович К. Р. Сучасний стан законодавчого забезпечення вжиття нотаріусами заходів щодо охорони спадкового майна. Науковий вісник ДДУВС. 2017. № 4. С. 44.. Загалом, як зазначається у Методичних рекомендаціях щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя, схвалених Рішенням Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України 29.01.2009, «вжиття заходів щодо охорони спадкового майна є однією із найважливіших нотаріальних дій, що гарантує захист майнових прав громадян. Ця нотаріальна дія вчиняється після її оплати у день подачі всіх необхідних документів. Заходи щодо охорони спадкового майна мають бути проведені у максимально стислі строки. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна здійснюється поетапно:

прийняття заяви про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

здійснення підготовчих дій (витребування та отримання усіх необхідних документів, вирішення питання щодо залучення свідків, необхідності залучення експерта чи оцінювача тощо);

опис спадкового майна;

охорона та зберігання описаного спадкового майна» Методичні рекомендації щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя: рішення Науково-експертної ради з питань нотаріату при Міністерстві юстиції України від 29.01.2009.

Охорона спадщини це надзвичайно складне явище в нотаріальній діяльності, це комплекс дій та процедур, спрямованих на встановлення нотаріусом свого контролю над майном, що становить спадщину, його ідентифікацію, вставлення місцезнаходження, вжиття заходів із розшуку спадщини, і лише окремим етапом є власне забезпечення його цілісності та охорони на період здійснення усіх необхідних дій для прийняття його у спадок спадкоємцями. Тобто «охорона спадкового майна» як цивільно-правова категорія є значно ширшим поняттям, ніж «охорона спадкового майна» у розумінні процедурного аспекту здійснення нотаріусом дій щодо поширення на спадщину режиму фізичної охорони із залученням спеціальних суб'єктів охоронної діяльності. Більш системно алгоритм вжиття заходів з охорони спадкового майна закріплено в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін'юсту України від 22.02.2012 № 296/5м (далі Порядок). Так, відповідно до цього Порядку «перед вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна нотаріус вчиняє ряд дій, які забезпечують повну охорону цього майна, а саме:

визначає місце відкриття спадщини, наявність спадкового майна, його склад та місцезнаходження;

перевіряє наявність спадкової справи за даними Спадкового реєстру.

Якщо спадкова справа не заведена, нотаріус реєструє заяву про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна також і в Книзі обліку і реєстрації спадкових справ, заводить спадкову справу і реєструє її у Спадковому реєстрі;

з'ясовує, чи були вжиті попередні заходи щодо збереження спадкового майна;

повідомляє про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відомі. Нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі;

про проведення опису майна спадкодавця нотаріус повідомляє житлово-експлуатаційні органи, а в разі необхідності органи внутрішніх справ та інших заінтересованих осіб (кредитора);

якщо є підстави вважати, що спадщина може бути визнана відумерлою, нотаріус повинен повідомити відповідний орган місцевого самоврядування;

вживає заходів для залучення до участі в проведенні опису майна свідків (не менше двох)» Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: наказ Мін'юсту України від 22.02.2012 № 296/5м..

Підготовчі дії нотаріуса в процедурі охорони спадкового майна спрямовані на встановлення його місцезнаходження, а також на з'ясування обставин існування / відсутності будь-яких спеціальних режимів такого майна, зокрема режиму його охорони тощо. Лише після того, як нотаріусом вжито відповідних заходів, він проводить опис спадкового майна і здійснює його передачу на зберігання. Так, відповідно до ст. 61 Закону України «Про нотаріат», якщо у складі спадщини є майно, що потребує управління, а також у разі подання позову кредиторами спадкодавця до прийняття спадщини спадкоємцями нотаріус призначає хранителя майна. У місцевості, де немає нотаріуса, посадова особа органу місцевого самоврядування призначає у цих випадках над спадковим майном опікуна. Якщо у складі спадщини є корпоративні права для управління ними, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, посадова особа органу місцевого самоврядування призначає управителя спадщини з-поміж спадкоємців або виконавців заповіту, а в разі їх відсутності укладає договір на управління спадщиною з іншою особою. Аналіз наведеної норми свідчить, що законодавець передбачає той факт, щоби охорона спадкового майна не призводила до втрати його цінності, для чого вводиться спеціальна процедура управління спадщиною або окремими її елементами. З цього можемо діяти висновку, що охорона спадщини не є цілком статичною дією, а саме являє собою комплекс заходів із забезпечення такого стану майна, яке було до відкриття спадщини, та утримання його із максимальним збереженням корисних властивостей та якостей. Серед іншого це стосується і ринкової вартості окремих об'єктів спадщини. Спадкоємці повинні отримати майно у спадщину із мінімальними втратами його цінності, а цього можна досягнути у деяких випадках лише шляхом продовження нормального функціонування майна або продовження його експлуатації тощо. Окремо необхідно звернути увагу на ряд суто процедурних аспектів проведення опису майна. Так, М. Г. Кравченко зауважує, що «опис спадкового майна робиться з детальною характеристикою кожної речі окремо (колір, вага, номінал, розмір, сорт, марка, рік випуску, а для іноземної валюти купюра, її номінал, вартість за курсом Національного банку України тощо) та визначення їх вартості з урахуванням відсотка зносу. А у випадку запровадження режиму управління майном, що є об'єктом спадщини, хранителі, опікуни та інші особи, яким передано на зберігання спадкове майно, якщо вони не є спадкоємцями, мають право отримати від спадкоємців винагороду за зберігання спадкового майна в розмірі, передбаченому чинним законодавством України. Вказані особи також мають право на відшкодування необхідних витрат щодо зберігання й управління спадковим майном за вирахуванням фактично одержаної вигоди від використання цього майна» Кравченко М. Г. Роль нотаріуса в захисті спадкових прав за законодавством України. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2015. Випуск 3, том 1. С. 119; Резворович К. Р. Сучасний стан законодавчого забезпечення вжиття нотаріусами заходів щодо охорони спадкового майна. Науковий вісник ДДУВС. 2017. № 4. С. 45-46. .