Класичні загрози в цифрову епоху: хімічна зброя та забезпечення хімічної безпеки США

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»

КЛАСИЧНІ ЗАГРОЗИ В ЦИФРОВУ ЕПОХУ: ХІМІЧНА ЗБРОЯ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ХІМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ США

Олександра Сергіївна ДВУРЕЧЕНСЬКА

Кандидат історичних наук, доцент, доцент

кафедри міжнародних відносин і аудиту

Дніпро

В сучасному світі хімічні речовини широко використовуються у промисловості та повсякденному житті людей. Спостерігається пряма залежність між рівнем розвитку держави та масштабами використання таких речовин. Разом з тим, зростає рівень хімічної небезпеки, оскільки навіть найбільш небезпечні хімічні сполуки можуть ставити загрозу для життя людини. Порушення правил безпеки може заподіяти шкоду людині та навколишньому середовищу, але найбільшу небезпеку становить потенціал використання хімічних речовин у якості зброї. Хімічні речовини, які використовувалися до Другої світової війни у якості хімічної зброї, були відносно прості, більшість з них були або звичайними промисловими хімікатами, або їх похідними. Прикладом є фосген, задушлива речовина, яка подразнює очі та дихальні шляхи, важлива у промисловості як хлоруючий матеріал.

Хімічна зброя має ряд переваг над класичним озброєнням: виробництво хімічної зброї є відносно недорогим; хімічні речовини можуть впливати на сили противника, не завдаючи шкоди інфраструктурі; потужний психологічний ефект; наступальне використання хімічної зброї ускладнює проблеми командування, управління та логістики. Крім того, більшість технологій, пов'язаних з виробництвом хімічної зброї є доступними у відкритих джерелах інформації. Найбільшу складність для того, хто планує використовувати хімічну зброю, полягала лише у розробці ефективних засобів доставки. Збільшення кількості хімічних речовин в окремих країнах, відносна легкість їх розповсюдження в світових масштабах та потенціал використання хімікатів у якості зброї обумовлює актуальність забезпечення у ХХІ ст. хімічної безпеки на національному та глобальному рівнях, а також вивчення досвіду провідних держав світу у створенні ефективної системи хімічної безпеки.

Провідна роль у забезпеченні національної хімічної безпеки належить державі. Забезпечення національної хімічної безпеки відбувається шляхом утворення системи національної безпеки та ключового її складника - системи забезпечення національної хімічної безпеки. Система забезпечення хімічної безпеки у широкому розумінні визначається як система управління загрозами та небезпеками, пов'язаними з хімічною сферою. Система забезпечення хімічної безпеки включає в себе державних та недержавних учасників і спрямована на забезпечення національних інтересів держави в хімічній сфері.

США одна з провідних технологічно розвинутих держав світу, що обумовлює високий рівень розвитку хімічної промисловості та необхідність приділяти посилену увагу забезпеченню хімічної безпеки. У документах Державного департаменту США хімічна безпека визначена як поєднання технічних та адміністративних засобів контролю для стримування, виявлення, запобігання і реагування на хімічні небезпеки. Мета системи хімічної безпеки запобігти навмисним діям, які можуть призвести до неприйнятних наслідків [4].

Хімічні загрози та небезпеки для США можна поділити на внутрішні та зовнішні. Внутрішні переважно будуть типовими для будь - якої високорозвиненої держави. Серед провідних внутрішніх хімічних загроз та небезпек США можна виділити наступні: розташування на території держави підприємств, які використовують у виробничому процесі хімічні речовини; недостатній контроль за технологічними процесами на об'єктах, пов'язаних з використанням хімічних речовин; наявність хімічно небезпечних об'єктів, де зберігаються хімічні речовини; високий рівень концентрації хімічних речовин на окремих підприємствах або об'єктах, де вони зберігаються; людський фактор або технологічні помилки під час виробництва, зберігання, транспортування, використання та утилізації або знешкодження хімічних речовин; неякісна система моніторингу та виявлення хімічних загроз та небезпек; існування нелегального обігу хімічних речовин; недостатнє співробітництво урядового та громадського секторів; недостатній рівень обізнаності громадян про поводження з хімічними речовинами і відповідно здатність виявляти хімічні загрози; навмисне або ненавмисне використання хімічних речовин для обробки землі та рослин, які можуть призвести до загибелі рослин, нанести шкоду навколишньому середовищу або людині під час вживання в їжу таких рослин. Також загрозу становлять саботажі, пошкодження трубопроводів, наявність нелегальних лабораторій, зокрема тих, в яких виготовляються наркотики.

Забезпечення хімічної безпеки в середині країни також безпосередньо пов'язано із якістю забезпечення безпеки в інших сфер життя держави. Так, ефективна кібербезпека унеможливлює доступ злочинців до обладнання, пов'язаного з хімічними речовинами або даних про хімікати. Забезпечення освіти громадян в сфері хімічної безпеки забезпечує правильне поводження з хімічними речовинами та своєчасну реакцію населення на хімічні загрози.

Суттєвими загрозами є зберігання на території США хімічної зброї, досвід державних та приватних структур у її виготовлені та наявність необхідного обладнання. На території США тривалий час виготовлялася хімічна зброя. Хоча, відповідно до міжнародних зобов'язань 98 % американської хімічної було утилізовано [21]. У 20 -х рр. ХХІ ст. в США продовжує зберігатися незначна частка хімічних боєприпасів та існують технології для виробництва хімічної зброї, продовжуються дослідження хімікатів, активно розвивається хімічна промисловість. Перелічені фактори обумовлюють роботу американського уряду із створення ефективної національної системи хімічного контролю.

До зовнішніх хімічних загроз та небезпек США належить загальний рівень хімічної небезпеки у світі. У ХХІ ст. у світі продовжує існувати та використовуватися хімічна зброя та збільшується кількість речовин, які можна використати для її виготовлення. Деякі країни стають самодостатніми у виробництві хімічних отруйних речовин і менш залежними від імпорту. Не припиняється дослідження з виготовлення хімічної зброї з речовин подвійного призначення, які широко використовуються у невійськовій промисловості. Сучасні технології дозволяють виготовляти хімічну зброю поєднуючи речовини, які окремо не можуть заподіяти шкоду людині чи навколишньому середовищу. Доступ до таких речовин мають державні та недержавні актори. Виявлення хімічних отруйних речовин або речовин подвійного призначення, виготовлених в США, у країнах, використання хімічної зброї, яких доведено, або існує лише підозра у використанні, не лише може порушити американську систему хімічної безпеки, але й негативно позначиться на міжнародному іміджі країни, ефективності зовнішньої політики та опосередковано може перетворити США на сторону конфлікту. Наприклад, після війни в Перській затоці міжнародні інспектори знайшли бочки з тіодігліколем (матеріал з подвійним використанням, основна речовина у виготовлені сірчаного іприту і в той же час поширений як інгредієнта в деяких чорнилах), виробленим у Сполучених Штатах і незаконно перенаправленим на підприємства з виробництва хімічної зброї в Іраку. Ще одну категорію зовнішніх загроз становлять країни з агресивною зовнішньою політикою. Таким країнам хімічна зброя дозволяє продемонструвати іншим свої технічні спроможності у виготовленні хімічної зброї, а отже використання хімічної зброї як засіб тиску або стримування, здійснення терору, вбивства людей, виведення з ладу певних об'єктів, для боротьби з масовими заворушеннями, забезпеченні правопорядку або захопленні території. хімічний безпека зброя загроза

Зберігається велика вірогідність використання хімічної зброї окремими державами та терористичними організаціями. Основна причина використання хімічної зброї полягає у її економічній перевазі над іншими видами озброєння та можливості використання в різній концентрації. Наприклад, терористи можуть атакувати підприємства хімічної або фармацевтичної галузі і вивільнити отруйні хімічні речовини. У такому випадку не доведеться навіть самостійно виготовляти хімічну зброю. Відносно легким є процес виготовлення «брудних бомб».

Виробництво хімічної зброї вимагає певних умов та врахування ряду факторів, але коштує відносно недороге. Багато стандартних боєприпасів можна модифікувати та начиняти токсичними хімікатами. Ефект від використання або загрози використання хімічної зброї набагато переважає витрати на її виробництво. Хімічна атака (або навіть реальна загроза хімічного наступу) може знизити ефективність протиборчих сил, змусивши їх вжити запобіжних заходів (одягти захисні костюми, зайти в укриття тощо) або відвернути свою увагу на оборонні заходи. Понесені втрати можуть обтяжити медичні ресурси країни. На відміну від звичайної зброї, хімічні боєприпаси здебільшого завдають шкоду людям, залишаючи навколишню інфраструктуру недоторканою. Крім того, через свою нетрадиційну природу хімічна зброя може завдавати також психологічну шкоду людям. Хімікати для зброї можна виробляти за допомогою існуючої хімічної інфраструктури, і більшість із них мають законне комерційне використання. Будь-яка нація з розвинутою хімічною промисловістю має потенціал для виробництва хімічної зброї, хоча нервово-паралітичні речовини вимагають більшого досвіду, ніж класичні агенти.

Окрім військових конфліктів із застосуванням хімічної зброї безпосередньо проти США або американських громадян за кордоном, до зовнішніх хімічних небезпеки належать використання хімічних отруйних речовин в промисловості та побуті іншими державами і в разі нещасних випадків можливість отруєння громадян або території США. Значну хімічну небезпеку для США становить забруднення хімічними речовинами навколишнього середовища, що призводить до змін клімату, якості повітря, забруднення світового океану, змін екосистем. Стихійні лиха також можуть стати причиною хімічних катастроф і вимагають швидких дій із захисту населення та навколишнього середовища.

Велику небезпеку для всіх країн світу становить неутилізована хімічна зброя після Другою світової війни. Наявну на той час величезну кількість хімічних боєприпасів практично неможливо було безпечно знищити, тому такі боєприпаси переважно вантажили на кораблі, які потім затоплювали в морях та океанах. США так само затоплювали хімічні боєприпаси, зокрема, під час Другої світової війни біля берегів Італії був затоплений американський корабель з іпритом, в Бенгальську затоку було скинуто декілька десятків тисяч бомб з іпритом, фосгеном і іншими речовинами. Подібний тип утилізації США використовували і у подальшому.

У світі лишаються країни, які офіційно володіють хімічною зброєю, зберігають отруйні хімічні речовини та мають програми наступальної хімічної зброї. Зважаючи на рівень розвитку хімічної промисловості та технологій більшість сучасних країн мають широкі можливості для виготовлення хімічної зброї. Відносна легкість транспортування та застосування отруйних речовин вимагають від США здійснювати постійний моніторинг обігу потенційно небезпечних речовин та брати активну участь у міжнародній системі хімічної безпеки.

В сучасному світі використання хімічної зброї порушує норми міжнародного права та сприяє об'єднанню учасників міжнародних відносин для дій проти порушника та відновленню стабільності міжнародної системи.

Події ХХ та ХХІ ст. довели неспроможність міжнародної правової системи попередити збільшення випадків використання хімічної зброї (Сирія, ІДІЛ, Росія, КНДР). Міжнародне право передбачає можливість держави звернутися до Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) по допомогу в розслідуванні випадків застосування хімічної зброї, а також вимагати проведення інспекцій на об'єктах у державах-членах, які підозрюються в порушенні конвенції. На сьогоднішній день положення Конвенції про заборону хімічної зброї (КХЗ) про інспекції на вимогу жодного разу не застосовувалося. Хоча у більшості випадків застосування хімічної зброї ОЗХЗ надавала технічну допомогу.

Окрім потенційної реакції з боку міжнародної спільноти для країни, яка планує використати хімічно зброю, існують значні операційні перешкоди: матеріально-технічне забезпечення, навчання, командування та управління, захист власних військових, що збільшує можливість для світового співтовариства передбачити використанням хімічних боєприпасів. Однак, переваги від використання хімічної зброї переважають над складнощами у її виготовлені та використання, тому даний тип загроз буде зберігатися.

Участь США у врегулюванні міжнародних конфліктів та активна зовнішня політика створюють небезпеку для американських громадян бути ураженими хімічною зброєю як на території країни, так і поза межами США.

США тривалий період часу займаються дослідженням хімічних речовин та виготовленням хімічної зброї. Для розвитку хімічної програми американський уряд досліджує досвід інших держав та залучає партнерів, в першу чергу Великобританію.

У Конвенції про хімічну зброю 1993 р. хімічна зброя визначається як: а) токсичні хімікати та їх прекурсори, за винятком тих випадків, коли вони мають призначення для цілей, які не забороняються цією Конвенцією, за умов, що їх види та кількості відповідають таким цілям; b) боєприпаси та пристрої, спеціально призначені для смертельного ураження або заподіяння іншої шкоди за рахунок токсичних властивостей, зазначених у підпункті a) токсичних хімікатів, які вивільняються у результаті використання таких боєприпасів та пристроїв; с) будь-яке обладнання, спеціально призначене для використання безпосередньо у зв'язку із застосуванням боєприпасів та пристроїв, які зазначені в підпункті b) [2].

В США виділяють наступні критерії для визначення хімічної речовини у якості хімічної зброї: бути токсичною хімічною речовиною або прекурсором токсичної хімічної речовини; використовуватися в цілях, заборонених КЗХЗ, тобто повинна спричиняти смерть, тимчасову недієздатність або постійну шкоду; використання речовини повинно супроводжуватися наміром використати її токсичні властивості; типи і кількість повинні відповідати використанню в якості зброї [4].

Бойові отруйні речовини поділяються на хімічні боєприпаси одноразового використання, хімічні бойові прилади багаторазового використання, бінарні хімічні боєприпаси та прилади. У свою чергу, дія хімічних речовина на людину може бути нервово -паралітична, шкірнонаривна, загальноотруйна та задушлива, психоміметична, подразнювальна [1]. США мають досвід виробництва всіх означених категорій хімічних боєприпасів та хімічних речовин.

Ініціатива використання хімічної зброї у США з'явилася під час громадянської війни середини ХІХ ст. До американського уряду було надіслано кілька листів від американців з пропозицією використати хімічну зброю проти армії конфедератів. Реакція уряду не відомо, але отруйні речовини у війні використані не були. У зовнішній політиці США проблематика хімічної зброї з'являється наприкінці ХІХ ст. США брали участь у складанні Гаазьких конвенції 1899 та 1907 рр., однак до появи Конвенції про заборону хімічної зброї у 1993 р., американський уряд не брав на себе зобов'язань щодо знищення або припинення виробництва хімічної зброї.

Виробництво та використання сучасної хімічної зброї розпочалося в США під час Першої світової війни. Спочатку це були промислові хімічні сполуки адаптовані для використання у зброї. Перша американська програма хімічної зброї розпочалася у 1917 р. зі створенням відділу газової служби армії США. У Вашингтоні був створений Центр дослідження хімічної зброї. За допомогою британських експертів у 1918 р. була заснована газова школа. У тому ж році в американській армії була створена Служба хімічної війни.

Один з перших хімікатів, який США почали успішно досліджувати, був гірчичний газ. Гірчичний газ вперше було застосовано німцями під час Першої світової війни під містом Іпр, тому згодом ця речовина отримала назву іприт. Особливість гірчичного газу полягала у тому, що він діяв не відразу. Речовина поступово накопичувався в організмі солдат та починав діяти лише через декілька годин в залежності від концентрації у повітрі та дози, яку вдихнула людина. Основні зони ураження - дихальні шляхи, очі та шкіра. Після використання гірчичного газу ще деякий час солдати продовжували повноцінно брати участь у битві. Також іприт міг проникати в різні матеріали (папір, одяг, будівельні матеріали тощо) і контакт з таким матеріалом теж наносив через деякий час шкоду людині. Небезпека іприту в наявності періоду прихованої дії та стійкості до різних кліматичних умов. США модернізували використання гірчичного газу. У міжнародних конфліктах гірчиця була використана під час ірано -іракськийх війн. США у складі НАТО підтримували Ірак. На той час США вже були добре обізнані з іпритом та механізмами хімічного захисту.

Для отримання негайного ефекту від застосування хімічної зброї, американський представник Хімічної військової служби А. Льюїс у 1917 р. розробив миш'яковий міхур, відомий як люїзит. Наслідки ураження люїзитом проявляються вже через 5 - 20 хв. та мають більш агресивний характер. Речовина майже не має кліматичних обмежень щодо використання. Люїзит у бойових цілях жодного разу не використовувався і на відміну від іприту його можна переробляти. Іприт та люїзит належать до бойових отруйних речовин шкірнонаривної дії. Після підписання Конвенції про хімічну зброю у 1993 р. іприт та люїзит були заборонені.

У 1917 - 1918 рр. в США було побудовано декілька заводів з виробництва хімічної зброї (виробляли хлор, іприт, люїзит, снаряди тощо). Відбувалася активна співпраця з Великобританією та Францією. Хімічну зброю цих держав використовувала американська армія.

Після Першої світової війни Служба хімічної війни стала частиною регулярної армії США. У міжвоєнні роки в армії США активно досліджували хімічні речовини, розробляли, випробували нові типи зброї, навчалися застосовувати хімічну зброю та захищатися в разі хімічних атак. Продовжилося виготовлення хімічної зброї, розробка індивідуальних та колективних систем захисту.

Досвід участі США у Першій світовій війні продемонстрував швидку реакцію американського уряду на нові загрози безпеці та продуктивну міжнародну кооперацію для протидії хімічним загрозам.

Наслідки використання хімічної зброї під час Першої світової війни вплинули на початок формування сучасної міжнародної правової бази у сфері регулювання хімічної зброї. У 1925 р. було підписано Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріологічних засобів. Протокол виявився малоефективним, оскільки не забороняв виробництво, зберігання та поширення хімічної зброї. Сполучені Штати підписали Протокол із застереженням мати право вжити заходів у відповідь у разі застосування хімічної зброї проти них [24]. Офіційно США Протокол ратифікували лише у 1975 р., але застереження залишилося діючим. Як і у випадку з ядерною зброєю, Президент Сполучених Штатів мав схвалити перше застосування хімічної зброї. Підписання протоколу не завадило США готуватися до використання хімічної зброї під час Другої світової війни та разом з Великобританією співпрацювати у розробці хімічної зброї на початку «холодної війни».

Під час Другої світової війни у США вже була достатня кількість хімічної зброї для політики стримування ворога. Президент Ф. Рузвельт оголосив політику невикористання першим, але пообіцяв миттєву відплату за будь-яке використання хімічних речовин Німеччиною або її союзниками [12].

У 1945 р. Служба хімічної війни була перейменована в Хімічний корпус армії США. У післявоєнний період Хімічний корпус зосередився на підтримці існуючих запасів часів Першої та Другої світових воєн, а також на виробництві нових хімічних речовин (наприклад, зарину), обладнання для дезактивації, систем доставки та системи виявлення. У подальшому Хімічний корпус був задіяний у військових конфліктах в азійському регіоні.

Після Другої світової війни США разом з Великобританією, Францією та СРСР повинні були утилізувати хімічну зброю Німеччини. Утилізація відбувалася завдяки затоплені зброї. Зброя переважно скидалася у моря та Атлантичний океан на заздалегідь обумовленій відстані від берега та глибині. Місця утилізації позначалися на карті та оприлюднювалася.

США продовжили програму виробництва хімічної зброї, але дотримувалися політики невикористання першими. Особливістю виробництво стало не лише збільшення державних підприємств, але й залучення значної кількості комерційних виробників. Хімічні отруйні речовини, які виготовлялися під час «холодної війни», планувалося зберігати десять років як чинник стримування СРСР. Для тривалого зберігання якість продукту повинна бути висока. У подальшому було вирішено збільшити термін зберігання до 20 років. Наприклад, Ірак мав низьку якість хімічної речовини для нервово -паралітичної зброї, томі після виробництва таку зброя відразу використовували.

Після Другої світової війни в США розробили касетну бомбу для використання зарину, а також були виготовлені артилерійські ракети, бомби, снаряди та балончики. Багато з них використовували базову конструкцію осколково-фугасної зброї та просто змінювали заливку на зарин. Зарин придатний до використання влітку та взимку, він не розчиняється у воді, що ускладнює обробку уражених ділянок шкіри, швидко вбирається у поверхні, на які потрапляє. Зарин добре підходив для проведення політики хімічного стримування під час «холодної війни».

Наприкінці 1950-х років британські вчені відкрили ще одну категорію нервово-паралітичних речовин - V-агенти. В цей час у США та Великобританії була синтезована речовина VX (різновид фосфорилтіохоліна). Майже одночасно речовина VX була синтезована і в СРСР, але іншим способом. Проте, американські вчені наполягають, що саме VX був V-агентом, створеним виключно в США [11].

VX має високу температуру кипіння, а низька леткість дозволяє вразити велику територію. VX у 10 разів токсичніше за зарин, має здатність розповсюджуватися на велику територію, легко поглинається різними матеріалами та не розчиняється у воді. Для досягнення летального наслідку людині потрібна незначна кількість речовини. Тому VX стала найнебезпечнішою отруйною речовиною нервово -паралітичної дії. Крім того, VX вимагає більш складного захисту людини. Часу, який людина повинна витратити на організацію індивідуального хімічного захисту, було достатньо для повноцінної дії речовини.

З 60-х рр. ХХ ст. в США починають широко використовувати отруйну речовину подразнювальної дії CS (оХлорбензальмалонодинітрил). CS викликає непрацездатність людини без постійної шкоди. Ефекти дії CS зникають після того, як людина залишає зону ураження. CS була розроблена у Великобританії ще до Другої світової війни. В США ця речовина привернула увагу як ефективний спосіб боротьби із масовими заворушеннями. Саме з такою метою CS виробляли в інших країнах світу. Однак, у США також вважали, що CS допоможе зробити військові конфлікти гуманними і доклали значних зусиль для розробки засобів розповсюдження речовини.

Тривала робота над модифікацією CS завершилася тим, що стандартизували лише один агент, BZ (3 -хінуклідинілбензилат). BZ належить до психоміметичних бойових отруйних речовин. Він діє на нервову систему і викликає психічні та фізичні розлади. Людина перестає бути контактною до 4 діб.

З появою атомної та термоядерної зброї в армія США зменшилася увага до хімічної зброї почала розробляти методи її утилізації. Крім того, у частини вироблених хімічних речовин для боєприпасів закінчувався термін зберігання. У 1960-х роках у рамках проекту EAGLE армія розробила системи спалювання та нейтралізації, що було набагато безпечніше, ніж скидати хімікати в море.

У 1969 р. Президент США Р. Ніксон виголосив промову про політику та програми хімічного та біологічного захисту. Президент оголосив про завершення програми США з наступальної біологічної зброї та підтвердив політику невикористання хімічної зброї першими [Jonathan B. Tucker]. Заява Р. Ніксона стала результатом тривалого обговорення в урядових структурах США доцільності значного фінансування програм, пов'язаних з хімічною та біологічною зброєю, обурення громадськості щодо експериментів та випробування хімічної зброї на території США, від яких страждали військові та тварини, звинувачення американського уряду у використанні хімічної зброї під час Корейської та В'єтнамської війн, використання нелетальних (дефоліантів та нервово-паралітичних) хімічних речовин у В'єтнамі та місця даного типу озброєння у зовнішній політиці країни. Була прийнята поправка Сенату до законопроекту про військові закупівлі, яка свідчила про відмову в односторонньому порядку від використання хімічної зброї першим, а також був запроваджений мораторій на придбання нової хімічної зброї. Промова Р. Ніксона наблизила США до ратифікації Женевського протоколу. Ще одним наслідком політики Р. Ніксона в сфері хімічної зброї стало затоплення кораблів з хімічними боєприпасами в Атлантичному океані та продовження дослідження безпечних методів утилізації.

Затоплення хімічної зброї як засіб її утилізації почав викликати стурбованість у громадськості, екоактивістів та уряду. У 1972 р. Конгрес США ухвалив Закон про захист моря, дослідження та заповідники, який заборонив скидання хімічних речовин у море.

Проблема зберігання та знищення хімічних отруйних речовин містила ряд безпекових ризиків та передбачала значне фінансування. Для зменшення ризиків та фінансування в США було вирішено розробляти бінарну хімічно зброю.

Бінарна хімічна зброя складається з двох ізольованих речовин, які поєднуються під час використання зброї (снаряда, міни, приладу тощо). Важливо, що ці речовини самі по собі можуть бути малотоксичні, а в змішаному варіанті речовина здатна призвести до летальних наслідків, але є нестабільною та непридатна для тривалого зберігання. США розробили три різні бінарні боєприпаси, американський 155-мм артилерійський снаряд M687, авіаційну бомбу, що виробляє VX, і боєголовку ракети середньої дальності (для РСЗВ), що містить агент проміжної летючості. Бінарна хімічна зброя є досить небезпечною. Загрозу для міжнародної системи безпеки становить виготовлення такої зброї, зокрема в Росії та Іраку. Саме бінарна отруйна речовина з групи «Новичок» була застосована Росією для отруєння Сергія та Юлії Скрипалей, Олексія Навального.

Зважаючи на небезпеку хімічних боєприпасів та обмежений термін їх зберігання у 1985 р. Конгрес США прийняв публічний закон щодо знищення запасів застарілих хімічних речовин і боєприпасів у США. Знищенню підлягала лише хімічна зброя не включена до запасів, серед іншого були бінарна хімічна зброя, різне бойове хімічне обладнання. Деякі матеріали датувалися ще часами Першої світової війни. Через рік Президент США Р. Рейган уклав угоду з канцлером Г. Колем про вивезення американської хімічної зброї з території ФРН. Понад 100 тис боєприпасів були вивезені до США. Важливим в контексті «холодної війни» було підписання у 1989 та 1990 рр. угод між США та СРСР про припинення програм з хімічної зброї.

На початку 90-х рр. ХХ ст. Президент США Дж. Буш-старший прийняв рішення про знищення всієї хімічної зброї та відмовився від права на застосування хімічної зброї у відповідь. У 1991 р. Конгресом США був ухвалений Закон про контроль над хімічною та біологічною зброєю та ліквідацію наслідків війни. Закон визначив внутрішню та зовнішню політику США в сфері хімічної безпеки у нових міжнародних реаліях. Відповідно до Закону політика США тепер полягає у координації зусиль з іншими країнами для контролю над розповсюдженням хімічної та біологічної зброї і посиленні зусиль з контролю над хімічними агентами, прекурсорами та обладнанням. Закон 1991 р. вплинув на зміни в експортному контролі та сформував правові норма для запровадження санкцій проти окремих осіб та держав у разі порушення ними міжнародного хімічного права, використанні хімічної або біологічної зброї. Також Закон вимагає від Президента подавати Конгресу щорічні звіти про діяльність інших країн з придбання хімічної або біологічної зброї [6].

Важливим елементом національної системи хімічної безпеки є державні органи влади та ефективний розподіл повноважень між ними. Відповідальними за забезпечення національної хімічної безпеки США є Конгрес, Президент, Державний департамент, Міністерство оборони, Міністерство забезпечення внутрішньої безпеки, інші урядові установи, допоміжні державні органи (бюро, комітети, відділи, служби тощо), які формуються відповідно до потреб уряду, органи влади штатів та приватні установи, зокрема хімічні лабораторії.

Конгресу належить законодавча функція та майже виключні повноваження в бюджетній сфері. Конгрес США ухвалює або відхиляє законодавчі пропозиції Президента, вирішує питання фінансування системи національної хімічної безпеки, конгрес виконує наглядові функції через слухання в комітетах і бюджетні асигнування. Від парламенту залежить ратифікація міжнародних договорів, пов'язаних з хімічною безпекою. Конгрес здійснює регулювання торгівлі хімічними речовинами прямого або подвійного призначення.

Президент США є найбільш впливовим урядовцем в системі управління хімічною безпекою США. Президент формує загальну стратегію щодо національної хімічної безпеки та забезпечує дотримання законів в цій сфері. Президент визначає місце хімічної зброї у зовнішній політиці держави та має широкі повноваження для реагування на зовнішні хімічні загрози. Президент США як верховний головнокомандувач може надати наказ про застосування хімічної зброї, однак це повноваження обмежене необхідністю отримання згоди Конгресу в контексті системи стримувань та противаг у політичній системі. Проте, Президент може ухвалювати накази, які не підлягають затвердженню у Конгресі. Президент щорічно на початку січня подає до Комітету з міжнародних відносин Сенату та Комітету з міжнародних відносин Палати представників повний і вичерпний звіт із засекреченою і незасекреченою інформацією щодо країн, які мають запаси хімічної зброї.

Державний департамент є провідним органом в реалізації зовнішньої політики США. Від роботи установи залежить участь США в системі міжнародної хімічної безпеки: співробітництва з державами та міжнародними організаціями, експортними режимами, застосування норм міжнародного права або санкцій до країн чи окремих осіб, які загрожують хімічній безпеці. Держдепартамент, як провідне відомство США з питань контролю над озброєннями, відповідає за надання консультацій і експертизи з питань політики безпеки. Вагому роль у системі забезпечення хімічної безпеки США відіграє Програма хімічної безпеки Державного департаменту США (CSP) Бюро міжнародної безпеки та нерозповсюдження. Програма була заснована у 2007 р. В межах програми відбувається співробітництво уряду США з правоохоронними, безпековими, академічними, дослідницькими, транспортними та промисловими спільнотами, щоб розвивати, уможливлювати та мобілізувати їхні можливості для запобігання, руйнування та протидії спроможності державних і недержавних суб'єктів проводити хімічні атаки. Крім того, CSP співпрацює з країнами-партнерами для виявлення, пом'якшення та реагування на хімічні атаки, розповсюдження хімікатів подвійного призначення та прекурсорів. В CSP зменшення хімічних загроз передбачено шляхом: посилення інституційної спроможності країн-партнерів запобігати хімічним атакам; сприяння обізнаності про хімічні загрози та прийняттю політики й найкращих практик щодо пом'якшення загроз та реагування на них; активізації співпраці з партнерами для забезпечення безпеки активів, пов'язаних із хімічною зброєю, у всьому ланцюжку постачання хімікатів [9].

Міністерство оборони відповідає за дотриманням взятих США міжнародних зобов'язань, за попередження хімічних загроз, дослідження в сфері хімічного озброєння, наявність та за потреби оновлення засобів виявлення, захисту та нейтралізації хімічних речовин, спостерігає за досягненнями в сфері хімічної безпеки інших держав. Міністерство оборони завжди підтримує міцні зв'язки з найбільшими приватними корпораціями, які пов'язані з використанням хімічних отруйних речовин.

Розвідувальними установами США формується перелік та постійно здійснюється моніторинг ситуації в країнах, які мають зброю масового знищення. Майже всі країни світу (193 країни) приєдналися до КХЗ та оголосили або про знищення запасів хімічної зброї на своїй території, якщо такі були, або про наміри знищення хімічної зброї. США також здійснюють моніторинг ситуації в країна, які ще мають запаси хімічної зброї.

В структурі уряд важливу роль у забезпеченні хімічної безпеки відіграє Міністерство забезпечення внутрішньої безпеки США. У 2007 р. Міністерство виробило Антитерористичні стандарти хімічних об'єктів (CFATS). Програма CFATS стала першою в США нормативною програмою, спрямованою саме на безпеку хімічних об'єктів високого ризику. Виконання CFATS регулюється Агентством з кібербезпеки та безпеки інфраструктури. Програма регулює функціонування об'єктів високого ризику, щоб зменшити ризик того, що певні небезпечні хімічні речовини будуть використані терористами як зброя.

У програмі надається широке визначення хімічних об'єктів. Відповідно до CFATS, хімічний об'єкт -- це будь-яка установа чи особа, яка володіє або планує володіти будь-якою з понад 300 хімічних речовин, які містяться у додатку до програми [8]. Усі хімічні об'єкти повинні повідомляти Агентству про свої хімічні речовини за допомогою онлайн - опитування, щоб визначити, чи вважається заклад високого ризику та чи повинен він розробити план безпеки. CFATS охоплює об'єкти в багатьох галузях промисловості - хімічне виробництво, зберігання та розподіл, енергетика, комунальні послуги, сільське господарство та харчові продукти, вибухові речовини, гірничодобувна промисловість, електроніка, пластмаси, коледжі та університети, лабораторії, фарби та покриття, а також охорона здоров'я та фармацевтика тощо.

З 1998 р. в США діє Рада з хімічної безпеки США. Рада є незалежним федеральним агентством, яке розслідує основні причини великих хімічних інцидентів. Рада не має нормативного характеру. За рішенням Конгресу Рада діє як незалежна установа, проте це не виключає співробітництва з урядовими установами. Місія Ради полягає в тому, щоб стимулювати зміни хімічної безпеки шляхом незалежних розслідувань для захисту людей і навколишнього середовища. Рада займається розслідуванням хімічних аварій, надає рекомендації уряду. Так, за часів Президента Дж. Байдена Рада сприяла збільшенню фінансування на забезпечення хімічної безпеки.

Ефективне забезпечення хімічної безпеки США пов'язано із рівнем забезпечення безпеки інших сфер життя держави. В структурі практичного кожного міністерства створені підрозділи, пов'язані з хімічною безпекою, створюються державні лабораторії або у якості підрядників залучаються приватні дослідні центри, здійснюється співробітництво з громадським сектором. За потреби формуються міжміністерські групи забезпечення хімічної безпеки. Так, Міністерство праці, Міністерство внутрішньої безпеки та Агентство з охорони навколишнього середовища у 2018 р. підписали Статут робочої групи з безпеки та безпеки хімічних об'єктів. Робоча група, до складу якої входять представники й інших федеральних відомств, здійснює нагляд за безпекою та безпекою хімічних об'єктів і прагне співпрацювати із зацікавленими сторонами для вирішення питань безпеки та безпеки на хімічних об'єктах, а також зниження ризиків, пов'язаних із небезпечними хімічними речовинами для працівників і громад. Міжвідомча взаємодія відбуваєть також з метою моніторингу ситуації із хімічною безпекою на території США, якщо учасники міжнародних договорів висловлюють занепокоєння щодо виконання Сполученими Штатами своїх зобов'язань.

Прямо чи опосередковано питаннями хімічної безпеки в США займається низка державних агентств та організацій. Так, Агентство з кібербезпеки та безпеки інфраструктури (CISA) розробило добровільні та регулятивні програми та ресурси, щоб допомогти зацікавленим сторонам -- приватній промисловості, державному сектору та правоохоронним органам - захистити хімічні об'єкти від багатьох загроз: кібератак, біологічних небезпек, крадіжок тощо [10]. Велика увага в CISA приділяється попередженню терористичних атаках із використанням хімічної зброї та освітнім програмам. CISA у співпраці з Координаційною радою хімічного сектору проводить щорічний саміт з хімічної безпеки для представників хімічної промисловості та взаємопов'язаних секторів для обміну досвідом та вироблення спільної політики у захисті інфраструктури та використанні хімічних речовин.

Обов'язковим елементом системи хімічної безпеки є протихімічний захист. Існує два підходи щодо розуміння протидії хімічним загрозам. Сутність першого підходу полягає у нарощуванні запасів власної хімічної зброї як фактору стримування потенційного супротивника та можливості завдати у відповідь хімічну зброю. Протягом «холодної війни» США використовували саме такий підхід. Американські вчені досліджували хімічні речовини з метою їх використання у якості зброї, винаходили нові типи хімічних отруйних речовин, активно слідкували за досягненнями свої союзників та розвитком хімічної промисловості СРСР. Наявність в США хімічної зброї та її активне виробництво обумовлювали обережне ставлення до міжнародних домовленостей в сфері хімічної безпеки. Після завершення «холодної війни» США відмовляються від хімічної зброї як засобу попередження хімічної війни. В умовах сучасної системи міжнародних відносин, в США провідним став другий підхід у протидії хімічним загрозам. Тепер протихімічний захист розглядається як стримуючий фактор, оскільки у потенційного ворога буде менший стимул для нападу на добре захищену країну.

Виявити та ідентифікувати хімічні речовини набагато важче, ніж застосувати, тому США приділяють цим аспектам особливу увагу. Виявлення може бути здійснено у визначеному місці (точкове виявлення) або на відстані (виявлення протистояння). Значна кількість хімічних отруйних речовин діє швидко, що вимагає швидкої їх ідентифікації та організації ефективного захисту населення. Важливим у системі хімічної безпеки є наявність технологій для ідентифікації хімічних речовин. Наприклад, американський сигналізатор дистанційного зондування хімічних речовин (RSCAAL) здатен виявити хмару нервово-паралітичної речовини на відстані до 5 км, що надає певний час для організації захисту. США досягли значних успіхів у розвитку сенсорних технологій для виробництва хімічних детекторів.

Зважаючи на досвід роботи США з хімічними отруйними речовинами, в американській системі хімічного захисту на високому рівні побудований механізм індивідуального і колективного хімічного захисту та процедура дезактивації забрудненого середовища. Обладнання, яке виявляє хімічні загрози, намагаються зробити максимально інтегрованим з системою командування та контролю, щоб забезпечити розповсюдження сигналу тривоги. Проводяться регулярні навчання американських військових та відповідних фахівців щодо діяльності в хімічно забрудненому середовище. Також США активно спостерігають та аналізують особливості хімічного захисту в інших країнах. Така діяльність дозволяє не лише обмінюватися досвідом, але й відслідковувати розвиток хімічного захисту в країнах, які потенційно спроможні застосувати хімічну зброю. Під час використання хімічної зброї нападник повинен мати якісний захист для обмеження шкоди власним військам, спричинених ненавмисним опроміненням. Крім того, війська повинні бути готові до удару у відповідь після застосування хімічних речовин. Аналіз рівня розвитку хімічного захисту у потенційних країнах -нападниках надає певну можливість у прогнозуванні застосування хімічної зброї, але, звичайно, все залежить від розуміння цінності людського життя у таких країнах.

На відміну від, наприклад, ядерного озброєння, для розповсюдження хімічних отруйних речовин не обов'язково виготовляти спеціальні боєприпаси. Під час Першої світової війни каністри з хлором просто відкривали, щоб газ переміщався по лінії ворога. Частина способів застосування хімічної зброї описана і є у вільному доступі. Це свідчить про легкість застосування хімічної зброї, однак не про ефективність. Незважаючи на знищення США запасів хімічної зброї, американські вчені продовжують вивчати засоби використання різних хімічних отруйних речовин. Основним способом розповсюдження хімічних речовин є використання вибухових речовин. Також популярною є технологія аеродинамічного розповсюдження, яка забезпечує невибухову доставку. Враховується агрегатний стан речовин та відстань застосування. Наприклад, тверді речовини важче розповсюджувати. Стратегічна зброя великої дальності становить меншу проблему, ніж тактична зброя малої дальності, яка ведеться над власними силами або поблизу них. Результати досліджень дозволяють США краще аналізувати спроможності окремих суб'єктів щодо використання хімічної зброї.

В США активно працюють над управлінням хімічними катастрофами, що включає картування небезпек, ідентифікацію небезпечних матеріалів, інспекцію хімічних заводів і сховищ, моніторинг утилізації токсичних відходів, моніторинг рівня забруднення, підвищення обізнаності працівників небезпечних виробництв, встановлення порядку оповіщення, плану негайних дій, визначення обов'язків посадових осіб, забезпечення ефективного навчання, план евакуації потерпілих та надання медичної допомоги, будівництво протипожежних споруд, а також евакуації та медичної допомоги, будівництво протипожежних споруд та створення системи управління, контролю та зв'язку.

Хімічним загрозам неможливо запобігти повністю. Однак, їх виникнення можна значною мірою попередити за допомогою суворих заходів безперервного моніторингу та інспектування виробництва, зберігання і транспортування небезпечних хімічних речовин. Оцінка ризиків і вразливості, ефективні механізми нагляду, збір розвідувальних даних і належне розповсюдження інформації, обізнаність громадськості можуть відігравати життєво важливу роль у запобіганні хімічним катастрофам або тероризму. США здійснюють також розвиток наукового потенціалу, підготовку військових та цивільних осіб здатних швидко відреагувати на хімічні небезпеки. На різних рівнях в органах влади та громадському секторі створено низку установ, які поєднують науковців, представників органів влади та військових, державний та громадський сектор, з метою продовження досліджень в сфері хімічної безпеки, розробки ефективних планів попередження та реагування на хімічні загрози.

Технології, необхідні для виявлення використання токсичних хімікатів і забезпечення захисту, є важливими для всіх країн. З метою забезпечення хімічної безпеки громадян США продовжують активно слідкувати за процесами в інших державах та самостійно досліджувати технології виробництва, розповсюдження і використання хімічно отруйних речовин. Такий підхід дозволяє передбачити хімічні загрози в сучасному світі та організувати захист громадян. Висока ймовірність також застосування летальної хімічної зброї, оскільки виробництво нервово - паралітичних речовин вимагає складних виробничих процесів.

Хімічна зброя, яку почали виготовляти в різних країнах після Першої світової війни, за деякими виключеннями, використовувалася як фактор взаємного стримування. Звинувачення у використанні хімічної зброї не підтверджувалися не часто. Доведеними є застосування хімічних отруйних речовин Італією та Японією у період між світовими війнами, Єгипетом у Ємені у 60-х рр. ХХ ст., під час ірано-іракської війни (19821987), Лівією у 1987 р. проти чадських військ, під час терористичних атак японським релігійним культом «Аум-Сінрікьо» наприкінці ХХ ст., під час військового конфлікту в Сирії у 10-х рр. ХХІ ст., хімічну зброю використовували ІДІЛ та КНДР, а також підтвердженим є факт використання газових гранат РФ проти українських солдат у 2022 р.

Приклади застосування хімічної зброї свідчать про реальність такої загрози та про велику кількість жертв в разі успішності таких атак.

Важливим для ефективного функціонування сучасної світової системи хімічної безпеки є створення міжнародної правової бази. Головним міжнародним документом в сфері регулювання хімічної безпеки є Конвенції про хімічну зброю та відмовилися від наступального використання хімічної зброї. В 1997 р. США ратифікували КХЗ та стали учасниками Організації із заборони хімічної зброї. США узгодити терміни та обсяги знищення хімічної зброї. Сполучені Штати надають доповідь і проводять брифінг на кожній черговій сесії Виконавчої ради і на щорічних сесіях ОЗХЗ про прогрес, досягнутий у знищенні хімічної зброї.

Ще у 1992 р. в армії США був заснований проєкт нестабільних хімічних матеріалів, нині Управління рекуперованих хімічних матеріалів, для утилізації матеріальних засобів. Масштабна утилізація хімічної зброї почалася після ратифікації США КХЗ. Під час «холодної війни» запаси хімічної зброї США зберігалися у восьми місцях по всій континентальній частині держави і на одному місці за межами континентальної частини США на атолі Джонстон. Утилізація хімічної зброї відбувалася паралельно на всіх базах. Однією з проблем утилізації та задач Управління стало виявлення старих місць знищення хімічної зброї. Під час знищення навчальних матеріалів, хімічних речовин та обладнання їх просто поховали на невеликих, географічно рознесених місцях. Оскільки КХЗ забороняла перевезення хімічних отруйних речовин, то утилізація відбувалася на кожному місці зберігання окремо. Нові методи утилізації передбачають нейтралізації хімічних речовин в місцях їх зберігання та є набагато безпечнішими. В Міністерстві оборони США діють екологічні програми і результати їх виконання щорічно зазначаються в звітах до Конгресу. Незважаючи на зобов'язанні знищити всю хімічну зброю, продовжив діяльність Хімічний корпус.

США вимагають також, щоб комерційні об'єкти, які перевищують визначені КХЗ пороги діяльності, подавали щорічні декларації, повідомлення та інші звіти, в тому числі про минулу та очікувану діяльність, а також дозволяли систематичну та рутинну перевірку шляхом проведення інспекцій на місцях задекларованих комерційних об'єктів.

У 2022 р. на сесії Виконавчої ради Організації із заборони хімічної зброї Сполучені Штати підтвердили знищення близно 98 % запасів хімічної зброї, про які вони заявили після набуття чинності КХЗ [21]. США знищили всю хімічну зброю Категорії 2 (хімічна зброя на основі хімікатів, не включених до Списку 1, таких як фосген) і Категорії 3 (хімічна зброя, включаючи незарядні боєприпаси, пристрої та обладнання, призначені спеціально для застосування хімічної зброї) та найближчим часом планують знищити повністю хімічну зброю Категорії 1 (хімічна зброя на основі хімікатів Списку 1, включаючи VX і зарин) [7].

За потреби США в односторонньому порядку або спільно з іншою державою-учасницею: ініціюють інспекції за вимогою щодо сторони, яка не дотримується КХЗ, з метою продемонструвати міжнародній спільноті акт недотримання; публічно привертають увагу до відповідної діяльності; вимагають в терміновому порядку зустрічі на найвищому дипломатичному рівні зі стороною, що не виконує зобов'язання стороною. Пріоритет надається дипломатичним заходам. Крім того, здійснюється аналіз ризиків для США та аналіз реакції на дії американського уряду країни, що не виконує зобов'язання.

У відповідь на застосування Росією отруйної речовини «Новачок» проти родини Скрипалів у Солсбері у березні 2018 р. Сполучені Штати разом з Канадою та Нідерландами запропонували додати хімічну речовину «Новачок» до Списку 1 (бойові отруйні речовини) Додатку до КХЗ про хімічні речовини. США погодилися з Великою Британією, що Росія несе відповідальність за напад у Солсбері та порушення КХЗ. На Росію були накладені санкції відповідно до Закону про хімічну, біологічну і радіологічну зброю, але для деяких категорій були зроблені винятки. Також США приєдналися до широкої групи країн, які виступили зі спільними заявами на сесіях ЄС та ОЗХЗ у 2020 році із засудженням замаху на вбивство Олексія Навального. Члени Конгресу у вересні 2020 р. вимагали розслідування отруєння О. Навального. У березня 2021 р. адміністрація Президента Дж. Байдена оголосила про додаткові санкції проти Росії за застосування хімічної зброї «проти власних громадян, в порушення Конвенції про заборону хімічної зброї» [18].

США продовжували докладати зусиль для вирішення проблеми невиконання зобов'язань щодо положень КХЗ Росією, Іраном та Бірмою. За даними США, названі держави також надали неповну інформацію про запаси хімічної зброї та стан реалізації хімічних програм [13]. Важливо, що з представниками Бірми представники США на двосторонніх зустрічах неодноразово обговорювали необхідність ліквідації запасів хімічної зброї. Спроби обговорити з Росією виконання умов КХЗ були невдалими. У 2018 та 2019 рр. США запровадили санкції проти Росії відповідно до американського Закону про контроль над хімічною та біологічною зброєю та ліквідацію наслідків війни 1991 року. У подальшому перелік підсанкційних установ та осіб було збільшено.

У США викликає занепокоєння наявність хімічних отруйних речовин на території КНР та подальші дослідження китайськими вченими різних хімікатів. Спроби США організувати зустріч з представниками Китаю для обговорення цього питання виявилися невдалими.

Сполучені Штати разом з міжрегіональною групою відповідальних держав-учасниць сприяли ухваленню у 2020 р. Виконавчою радою ОЗХЗ рішення, в якому Сирію засудили за застосування хімічної зброї та визначили заходи, яких Сирія має вжити для виправлення ситуації. За оцінками Сполучених Штатів, Сирія неодноразово застосовувала хімічну зброю проти сирійського народу з моменту приєднання до КХЗ у 2013 р., порушуючи свої зобов'язань за статтею І Конвенції. Крім того, США вважають, що Сирія не задекларувала всі елементи своєї хімічної програми, як того вимагає стаття III документу, і що Сирія зберігає хімічну зброю, як вона визначена в КХЗ.

У 2004 р. США взяли участь в прийнятті Резолюції 1540 РБ ООН. Резолюція є обов'язковим документом для членів ООН та вимагає від усіх держав-членів ООН утримуватися від надання будь -якої допомоги недержавним суб'єктам, які намагаються розробляти, здобувати, виробляти, володіти, перевозити, передавати або застосовувати ЗМЗ (ядерну, хімічну або біологічну) і засоби її доставки [23]. З метою сприяння виконання Резолюції 1540 у співробітництві з Центром з питань міжнародної торгівлі та безпеки при Університеті Джорджії США у 2012 р. почали видавати електронний журнал «Компас 1540» з актуальною інформацією для держав-членів ООН, міжнародних організацій та громадян. Також США здійснюють добровільні внески в бюджет Цільового фонду, пов'язаного з виконанням Резолюції 1540.