Захист прав людини у житловій сфері

Право на житло проголошується у ст. 47 Конституції України, яка встановлює базові засади набуття та здійснення житлових прав громадян. Відповідно до цієї норми кожен має право на житло; держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою й органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // БД «Зако-нодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 254к/96-вр..

Права людини у житловій сфері це комплекс прав, що виникають з приводу набуття права на житло, проживання у ньому. До них можна віднести такі права, як: право на доступне житло; право на безпечне житло; право на управління житлом; право на стабільне користування житлом; право на захист житлових прав. У кожній вказаній групі прав можна виокремити конкретні права залежно від суб'єктивного складу та змісту реалізації права Аврамова О. Правова природа та система житлових прав. Підприємництво, го-сподарство і право. 2015. № 7. С. 3-6..

Житлові права громадян є окремою групою прав, серед яких варто виокремити право на: набуття суб'єктивних прав на житло; доступне житло; безпечне житло; право на управління житлом; стабільне користування житлом; достатнє / адекватне житло; захист житлових прав. Кожне з цих прав виконує соціально-економічну функцію та реалізується за допомогою відповідного механізму. Зазначимо, що кожне з вищевказаних прав має особливе значення для будь-якої особи, оскільки має безпосередній зв'язок з правом на життя та достатнім життєвим рівнем людини. Зокрема, право на достатнє / адекватне житло є компонентом права на достатній життєвий рівень та права на недискримінацію у житловій сфері Аврамова О. Є. Правове забезпечення права на достатнє житло (аспект правові гарантії власності на житло). Науковий вісник Ужгородського національного уні-верситету. Серія: Право. 2018. Вип. 48, т. 1. С. 7-10.. Правом на достатнє / адекватне житло, за визначенням ООН, є право кожної людини отримувати та підтримувати безпечний дім і громаду задля життя в мирі та гідності. Таке положення відповідає основним елементам права на достатнє / адекватне житло, яке закріплено у Загальному коментарі № 4 Комітету ООН з економічних, соціальних та культурних прав UN Housing Rights. housing rights watch: website. URL:

http://www.housingrightswatch.Org/page/un-housing-rights#Other. У міжнародній практиці завжди зазначається, що право на достатнє/адекватне житло не повинно тлумачитися у вузькому розумінні або обмежувальному значенні, зокрема прирівнювати це право до права на достатній притулок, що охоплює забезпечення особи безпекою, освітленням, вентиляцією, базовою інфраструктурою, місцем розташування за доступну ціну CESCR General Comment № 4: The Right to Adequate Housing (Art. 11 (1) of the Covenant) Adopted at the Sixth Session of the Committee on Economic, Social and Cultural Rights, on 13 December 1991 (Contained in Document E/1992/23). URL: http://www.refworld.org/pdfid/47a7079a1.pdf.

Особливість житлових прав полягає у тому, що вони здійснюються лише у межах існування житлово-правової матерії, яка може мати дві критичні точки: первинна це встановлення верхньої точки, тобто до якого моменту можуть розширюватися у своєму існуванні житлові права (вважаємо, що ця межа пов'язана з правами інших осіб, тобто права існують до меж права іншої особи; при цьому зупиняється розширення лише у разі погрози порушення права іншої особи); друга точка це точка звуження права, тобто межа критичного стану прав людини, у разі порушення якої виникає загроза біологічному єству людини Аврамова О. Правова природа та система житлових прав. Підприємництво, го-сподарство і право. 2015. № 7. С. 3-6.. Цю межу можна встановити через Конвенцію ООН «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» від 09.12.1948. Ця Конвенція визначила, що геноцид це дія, пов'язана з навмисним створенням для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього: Конвенція ООН. Прийнята і запропонована для підписання, ратифікації чи приєднання резолюці-єю 260 А (III) Генеральної Асамблеї від 09.12.1948 // БД «Законодавство Украї-ни» / ВР України. URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_155. Іншими словами, створення умов (соціальних, економічних, політичних), за яких виникає загроза життю людини, є максимальною точкою звуження права. Положення права, спрямованого на повне або часткове фізичне знищення людини, може розглядатися як припинення існування правової матерії, якщо під правом розуміти справедливість. Взявши за основу викладене тлумачення меж права, встановимо межі житлових прав. Розширюватися ці права можуть до прав іншої особи. Звуження житлових прав є більш складною категорією, що потребує окремого наукового дослідження. Її варто охарактеризувати як стан, за якого життя людини може бути під загрозою, зокрема за відсутності житла. Так, конвенція МОТ «Про захист прав всіх трудящих мігрантів та членів їх сімей» встановлює, що мігранти мають право на захист від експлуатації через орендну плату за житло (п. «d» ст. 3). З цієї норми випливає, що однією з точок звуження житлових прав є встановлення орендної плати за житло, плати за житлово-комунальні послуги у такому розмірі, який перевищує середню заробітну плату людини, що ставить її біологічне життя під загрозу Про захист прав усіх трудящих мігрантів та членів їх сімей: Конвенція МОТ. Прийнята ГА ООН 18.12.1990 / БД «LIGA 360». URL: https://ips.ligazakon.net/ document/MU90310.

Серед прав людини у житловій сфері виокремлюється самостійне право на захист житлових прав. Його особливість обумовлено тим, що захист житлових прав може розглядатися як одна з гарантій житлових прав, зокрема наявність захисту гарантує відновлення прав при примусовому виселенні, відновлення права на житло дитини, яку неправомірно позбавили житла. Захист житлових прав також співвідноситься і з наданням житла соціально незахищеним верствам населення. За його допомогою відновлюється стан прав, який існував до порушення; отримується відшкодування; оскаржуються певні неправомірні дії; визнаються житлові права тощо Teremetskyi V., Avramova O., Svitlychnyy O., Sloma V., Bodnarchuk O., Telestakova A., Kokhan V. Housing Rights Protection in the Context of Legislation and Judicial Practice of Ukraine. Journal of Legal, Ethical and Regulatory Issues, Vol. 24, Special Issue 1: Business Ethics and Regulatory Compliance, 1-9. URL: https://www.abacademies.org/abstract/housing-rights-protection-in-the-context-oflegislation-and-judicial-practice-of-ukraine-11392.htm.

Водночас можна констатувати проблемність захисту житлових прав, оскільки його не виокремлено у нормах Житлового кодексу України, як наслідок, цей захист закріплено у різних нормативних актах, а його зміст не має чіткого доктринального визначення. Проблемність цього питання посилюється тим, що захист житлових прав по-різному тлумачиться та реалізується стосовно дітей та дорослих, власників та наймачів, користувачів житла та осіб, які потребують житла. Поряд із цим у судовій практиці сформована окрема категорія справ житлові спори. Загалом захист житлових прав може відбуватися у цивільно-правовому та адміністративному порядку. Тому слід виокремлювати такі дві правові категорії: цивільно-правовий та адміністративно-правовий захист прав людини у житловій сфері. Незважаючи на різку правову природу цих дефініцій, вони мають єдиний вектор напряму захист прав людини. житлове право міжнародний пакт

Варто зазначити і те, що права людини у житловій сфері захищені багатьма міжнародно-правовими актами, зокрема Загальною декларацією прав людини; Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права; Міжнародним пактом про громадянські і політичні права; Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації; Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок; Конвенцією про права дитини. Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав в окремих коментарях надав більш детальне тлумачення окремих елементів права на житло. Зважаючи на те, що більшість держав є учасниками міжнародних актів, які захищають права на житло, доцільно включати категорію «право на житло» в національне законодавство. Це особливо важливо у правових системах, в яких використовується принцип невиконання міжнародних договорів. У цих правових системах суди можуть відмовлятися визнавати міжнародне право як підставу для позову. Отже, жертви порушень прав на житло часто не можуть скористатися своїми внутрішніми судовими системами. Закріплюючи права на житло в законодавстві, держави не лише виконують свої відповідні міжнародно-правові зобов'язання, а й створюють внутрішні правові системи, які розширюють можливості окремих осіб і груп так, щоб вони могли відстоювати свої права Thiele В. The Human Right to Adequate Housing: A Tool for Promoting and Protecting Individual and Community Health. Am J Public Health. 2002 May; 92(5). Р. 712-715. doi: 10.2105/ajph.92.5.712.. Забезпечення права на житло включається і в систему адміністративно-правого забезпечення прав людини у житловій сфері.

Окремо варто звернуту увагу на проблему співвідношення понять «охорона» та «захист» у житловій сфері. Так, захист у житловому законодавстві співвідноситься з поняттям охорони. Саме такий підхід закладено у зміст ч. 5 ст. 9 Житлового кодексу України: «Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій» Житловий кодекс України: Закон України від 30.06.1983 № 5464-X // БД «Зако-нодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/546410#top. Аналогічний підхід закладено і у листі Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини «Щодо захисту житлових (майнових) прав дітей» від 23.06.2010 № 4.1/6-49/3248, у якому надано тлумачення особливостям правочинів з майном дитини (житлом) Щодо захисту житлових (майнових) прав дітей: лист Державного Департамен-ту з усиновлення та захисту прав дитини від 23.06.2010 № 4.1/6-49/3248 // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/ v3248632-10#Text. Крім того, у Законі України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» також встановлено, що особа має право отримати освітні та просвітницькі заходи, які повинні формувати здатність громадян застосовувати норми законодавства для реалізації та захисту своїх прав на житло (абз. 2 ч. 1 ст. 10 Закону); подолання безпритульності дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування за допомогою надання житла (ст. 11 Закону); захист прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо житлових приміщень (ст. 12 Закону); виокремлені групи ризику щодо втрати житла або права на його використання (ст. 15 Закону); розділ XV Закону присвячено системі реінтеграції бездомних осіб, первинне місце в якій відведено забезпеченню житлом Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей: Закону України від 02.06.2005 № 2623-IV // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2623-15#Text.

Узагальнюючи наведений законодавчий підхід можна стверджувати, що у національному законодавстві, як і в міжнародному, практично відбувається ототожнення захисту та охорони житлових прав. Таке положення виникає внаслідок того, що право на житло є елементом широкої категорії соціального захисту людини Teremetskyi V., Avramova O., Svitlychnyy O., Sloma V., Bodnarchuk O., Telestakova A., Kokhan V. Housing Rights Protection in the Context of Legislation and Judicial Practice of Ukraine. Journal of Legal, Ethical and Regulatory Issues, Vol. 24, Special Issue 1: Business Ethics and Regulatory Compliance, 1-9. URL: https://www.abacademies.org/abstract/housing-rights-protection-in-the-context-oflegislation-and-judicial-practice-of-ukraine- 11392.htm. Поняття «соціальний захист» охоплює, поряд із правом на соціальне забезпечення, ще й інші соціальні права, такі як право громадян, що потребують соціального захисту, на отримання житла безплатно або за доступну для них оплату (ч. 2 ст. 47 Конституції України), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право на освіту (ст. 53) Москаленко В. В. Сутність соціального захисту та його місце в політиці соціаль-ної держави. Наукові записки. 2003. Т. 21: Політичні науки НаУКМА. С. 41-44..

Незважаючи на наведену проблематику в доктринальному підході до захисту прав людини у житловій сфері, національні дослідники житлового права окремо приділяють увагу проблематиці саме захисту житлових прав, без розкриття поняття «охорони житлових прав». О. О. Кармаза під час розгляду захисту житлових прав вказує, що способи захисту житлових прав збігаються зі способами цивільних прав, закріплених ст. 16 ЦК України Кармаза О. О. Засоби та способи захисту прав суб'єктів житлових відносин. Часопис Київського університету права. 2012. № 2. С. 154-157.. Тобто дослідниця співвідносить захист житлових прав із захистом у цивільному праві. М. К. Галянтич виокремлює захист житлових прав у цивільному судочинстві Галянтич М. К. Проблеми захисту житлових прав громадян в цивільному судо-чинстві. Україна на шляху до Європи: реформа цивільного процесуального зако-нодавства: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 7 лип. 2017 р. Київ, 2017. С. 104-107.. Така позиція є близькою до думки О. О. Кармази. На думку Р. В. Холод, «захист у житловій сфері передбачає заходи, спрямовані на припинення правопорушень і застосування до правопорушників передбачених законом заходів відповідальності» Холод Р. В. Поняття судового захисту житлових прав фізичних осіб. Юридич-ний вісник. Повітряне і космічне право. 2014. № 1. С. 101-105.. Такий підхід є більш широким та може охоплювати як цивільно-правовий, так і адміністративно-правовий захист. На можливість використання адміністративно-правого захисту житлових прав вказує Ю. С. Лепех, вказуючи, що адміністративні правовідносини у сфері контролю за захистом права на житло мають певні вади. Зокрема, це відсутність законодавчого визначення такого контролю, віднесення його здійснення до предметів відання різних органів публічної адміністрації (контроль здійснюється як безпосередньо органами публічної адміністрації, так і органами спеціальної компетенції). Характерною особливістю контрольної влади у сфері захисту права на житло є те, що всі її органи діють абсолютно незалежно один від одного, між більшістю з них взагалі відсутні будь-які елементи підпорядкування Лепех Ю. С. Адміністративно-правові засади здійснення контролю органами державної влади у сфері захисту права на житло. Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. 2014. № 12. С. 158-162. URL: http://nbuv.gov.ua/ UJRN/Nzlubp_2014_12_3 8.

В іноземних юридичних джерелах захист житлових прав розглядається з точки зору суб'єктивного права на житло щодо набуття прав на нього. Так, Брет Тиле вказує, що захист житлових прав має безпосередній зв'язок із правом на достатнє житло, яке є додатковим інструментом для адвокатів та інших осіб, зацікавлених у сприянні здоровим житловим умовам і умовам життя, а, відповідно, й до захисту здоров'я людини і суспільства Thiele В. The Human Right to Adequate Housing: A Tool for Promoting and Protecting Individual and Community Health. Am J Public Health. 2002 May; 92(5). Р. 712-715. doi: 10.2105/ajph.92.5.712.. У дослідженні Роди Е. ХовардХассманні можна виокремити необхідність захисту права на володіння власністю, зокрема в аспекті володіння житлом, яке забезпечує охорону життя людини Howard-Hassmann R. E. Reconsidering the Right to Own Property. Journal of Human Rights. 2013. Volume 12. Issue 2. P. 180-197.. Отже, в іноземних літературних джерелах право на захист прав людини у житловій сфері співвідноситься із захистом права власності, права володіння на житло, недоторканності житла.

В Україні простежується інша тенденція щодо виокремлення таких категорій, як житлові судові справи, житлові спори, захист прав людини у житловій сфері, що не завжди співпадають з правом власності на житло. Так, кожний рік судами здійснюється узагальнення судової практики по житлових справах. Найбільш застаріла судова позиція щодо цього питання викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 № 2 Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового коде-ксу України: постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 № 2 // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ v0002700-85#Text. Категорія житлових спорів визначена у п. 2 цієї Постанови, до них належать: спори, пов'язані з договором найму жилого приміщення, про надання наймачеві звільненого жилого приміщення в квартирі, в якій він проживає, якщо йому відмовлено в наданні цього приміщення або на нього видано ордер іншій особі чи воно передано іншому наймачеві, який проживає в цій же квартирі; про відмову у видачі охоронного свідоцтва; про примусовий обмін займаного жилого приміщення; про переселення на час капітального ремонту жилого будинку; про відмову в наданні жилого приміщення, що збереглося після капітального ремонту про визнання і втрату права на жиле приміщення; про відмову у видачі ордера на жиле приміщення для заселення у житло. Аналізуючи наведену судову позицію, слід зазначити, що вона є достатньо застарілою, адже є частиною судової практики України у сфері житлових судових справ.

Більш оновлена практика розгляду житлових спорів узагальнюється кожні два роки Апеляційними судами України. Наприклад, в Узагальненні житлових спорів за 2014-2015 рр., здійсненому Апеляційним судом Харківської області, виокремлені такі найбільш поширені житлові спори: визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням за відсутності понад встановлений термін; позовні вимоги про зняття з реєстраційного обліку; виселення членів сім'ї власника майна; вселення до житлового приміщення; взаємовиключність вимог про виселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням; можливість виселення іпотекодавця з іпотечного майна без надання іншого житлового приміщення новим власником майна. Зазначено, що до проблемних питань відносять: 1) можливість виселення без надання іншого житлового приміщення іпотекодавця з іпотечного майна, яке придбано не за рахунок кредитних коштів новим власником майна; 2) про першочерговість надання житла суддям протягом 6 місяців після переведення у нову місцевість Бобровський В. В., Киричок А. В. Узагальнення житлових спорів за 2014-2015 рр. / Апеляційний суд Харківської області / вебсайт. URL: https://hra.court.gov.ua/ sud2090/inf_court/generalization/uzag16c 11.

В Узагальненні судової практики розгляду справ про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків, підготовленої Вищим Спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та визначеної у Листі Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.01.2017

№ 9-48/0/4-17 виокремлені категорії житлових спорів, що виникли з процедури приватизації державного житлового фонду. Так, виділено найпоширеніші категорії таких справ. Йдеться про справи про: зобов'язання провести приватизацію квартири; визнання права на приватизацію квартири визнання недійсними та скасування рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про приватизацію квартир у багатоквартирному будинку; визнання недійсними та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, реєстрацію та вселення; усунення перешкод у користуванні спільними допоміжними приміщеннями загального користування; виключення житла з числа службового; надання дозволу на приватизацію; визнання права власності за набувальною давністю на кімнати у гуртожитку; скасування рішення органу приватизації про відмову в приватизації кімнати у гуртожитку; усунення перешкод у приватизації житла; зобов'язання прийняти квартиру у комунальну власність міста, зарахувати на баланс, вирішити питання про приватизацію. При цьому зазначено, що справи про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків становлять незначну частину від загальної кількості справ у сфері житлових правовідносин чи справ про право власності, які перебували у провадженні судів першої та апеляційної інстанцій за останні три роки (2014-2017 рр.). Зазначене можна пояснити тим, що з моменту законодавчого закріплення 1992 року права на приватизацію житла, кількість цих приміщень зменшилася, що підтверджується аналізом судової практики Узагальнення судової практики розгляду справ про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків: лист Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.01.2017 № 9-48/0/4-17 / БД «LIGA 360». URL: https://ips.ligazakon.net/document/VRR00214.

Окрему категорію житлових справ становлять справи про виселення. Зазначено, що 2018 року у відповідній категорії справ Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в результаті перегляду справ було скасовано рішення попередніх інстанцій у 33,9 % випадків, а в 2019 році у 36,4 % випадків. Найбільш поширеними підставим спору щодо виселення з житла є:

зміна власника житла (сам факт зміни власника за будь-яким правочином не є автоматичною підставою для виселення особи з житла);

- припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла (припинення сімейних відносин із власником житла не позбавляє автоматично колишнього члена сім'ї права користуватися цим житлом, і якщо особа продовжує проживати в квартирі, примусово виселити її неможливо, необхідно вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін);

- виселення з житлового приміщення, яке є предметом іпотеки і придбане іпотекодавцем не лише за рахунок кредитних коштів;

- факт непроживання дитини у спірній квартирі (не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом);

- виселення співвласників з житла (позбавити права користування власника або визнати його таким, що втратив право користування, неможливо);

- виселення осіб, які проживали у житлі, що перейшло у спадок новому власнику (у таких спорах зміна власника не завжди означає автоматичне позбавлення права на проживання інших осіб, які мешкали там раніше);

- примусове виселення у разі домашнього насильства (фізичного, фінансового або психологічного) (у відповідних спорах має бути наявною систематичність таких дій два і більше факти таких випадків) Сергій Бурлаков розповів про практику Верховного Суду у спорах про висе-лення на вебінарі АПУ. Верховний Суд України / вебсайт. 23.04.2021. URL: https://supreme.court.gov.Ua/supreme/pres-centr/news/1110900/.

2020 року було надано Огляд судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (актуальна практика) (рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, за червень 2020 року) від 27.07.2020. У цьому огляді виокремлено і спори, що стосуються житлових правовідносин та визначені такі судові позиції:

- якщо новий власник житла (будинку), що було придбане на прилюдних торгах, не може користуватися своєю власністю, оскільки колишній власник цього житла відмовляється виселятися з нього, то порушене право нового законного власника підлягає захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення колишнього власника;

факт переходу права власності на житло до іншої особи не може бути підставою для виселення членів сім'ї попереднього власника житла, якщо сторони відповідного договору про відчуження житла під час його укладення діяли недобросовісно Огляд судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за I півріччя 2020 / Рішення, внесені до ЄДРСР за період з 01.01.2020 по 30.06.2020. Київ, 2020. 23 с. URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/ new_folder_for_uploads/supreme/Ogljad_KCS_01_01_30_06_2020.pdf.

Аналізуючи судову практику у сфері захисту житлових справ, варто звернути увагу і на постанову Верховного Суду колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.08.2020, справа № 438/887/16-ц. У ній визначено судову позицію щодо захисту житлових прав у разі аварійності житла. Зміст справи такий. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про зобов'язання виконкому міськради надати подружжю, яке виховує двох дітей-інвалідів ІІ групи, у постійне користування придатне для проживання жиле приміщення належної площі взамін квартири житловою площею 15,1 кв. м (3,77 кв. м на одного члена сім'ї), яка з 2004 року перебуває в аварійному стані після пожежі, а Апеляційний суд це рішення скасував та зобов'язав відповідача привести квартиру у належний стан. Верховний Суд розглядаючи цю справу, сформулював позицію, що у випадку аварійності житлового приміщення громадянам повинно бути надано жиле приміщення з фонду житла для тимчасового проживання, що відповідає санітарним та технічним вимогам за нормами жилої площі, встановленими для проживання громадян у гуртожитках до приведення належного їм жилого приміщення у придатний для проживання стан або надання іншого благоустроєного приміщення. Спір виник навколо житла, що належало до комунальної власності, а отже, органи місцевого самоврядування повинні здійснювати капітальний ремонт такого житла, а у разі його аварійності надати інше житло для проживання. Саме такі дії були не виконані, а тому суд цілком справедливо визначив, що бездіяльність та неналежне невиконання своїх прямих обов'язків, передбачених законом, відповідачем, зокрема щодо приведення будинку (квартири) у стан, придатний для проживання, призвело до позбавлення сім'ї позивачів права на належне житло Постанова Верховного Суду України колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.08.2020 справа № 438/887/16-ц / БД «LIGA 360». URL: https://verdictum.ligazakon.net/document/90872536.

На особливість захисту житлових справ вказує уже окремо сформована категорія справ у справах зі спорів, що виникають у сфері надання житлово-комунальних послуг. На сьогодні відсутня чітка позиція співвідносити цю категорію спорів із житловими, адже з урахуванням кліматичних умов України, відсутність комунальних послуг у житловому приміщенні може свідчити про стан неадекватності, тобто невідповідності житла стандартам проживання, а отже, вказує на обмеження, а іноді і на позбавлення права на житло людини. Виходячи з огляду практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, можна виділити у цій сфери спори щодо: надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії; надання послуг з постачання теплової енергії; правових наслідків самовільного відключення споживачів від мережі централізованого опалення; надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення; проведення періодичної повірки, обслуговування і ремонту квартирних засобів обліку води; припинення водопостачання у разі несвоєчасної оплати споживачем наданих йому послуг Огляд практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах зі спорів, що виникають у сфері надання житлово-комунальних послуг. Київ, 2020. 36 с. URL: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/Ogljad_KCS_10_06_ 2020.pdf.

Узагальнюючи наведене, необхідно зазначити, що судова практика у сфері захисту житлових прав є неоднозначною. Іноді виносяться оціночні рішення. Адже можна виявити тенденцію більш широкого застосування ст. 8 Європейської конвенції з прав людини та відповідних рішень Європейського суду з прав людини щодо її застосування. Широкий підхід до тлумачення цієї норми Європейським судом з прав людини не завжди збігається з нормами національного законодавства, а тому суди України іноді повільно застосовують європейську практику. Наведене підкреслює необхідність встановлення судової позиції щодо співвідношення ст. 8 Європейської конвенції з прав людини, рішень Європейського суду з прав людини щодо її застосування з нормами національного законодавства, що регулюють житлові правовідносини.

Незважаючи на постійне оновлення судової практики та уваги науковців до проблематики захисту житлових прав, у царині юридичної науки так і не сформована єдина позиція щодо визначення захисту прав людини у житловій сфері, не виокремлені особливості цієї дефініції.

Відомо, що домінантною позицією у цивільному праві є те, що охорона права охоплює як забезпечення реалізації відповідного суб'єктивного права, так і його захист у разі порушення. При цьому захист використовується як у разі порушення права, так і в разі його невизнання чи оспорювання, і тоді, коли є реальна загроза їх порушення Кот О. О. Здійснення та захист суб'єктивних цивільних прав: проблеми теорії та судової практики: монографія. Київ: Алерта, 2017. 494 с.. Захист прав можливий за наявності або факту їх порушення, або достатніх підстав вважати невідворотним таке порушення Марченко В. М. Щодо питання здійснення нотаріусом захисту суб'єктивних цивільних прав. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 3. С. 31-35.. Отже, в цивільному праві захист цивільних прав та інтересів є самостійною категорією, яка входить до складу правовідносин охорони прав, та застосовується у разі порушення права або наявності реальної погрози такого порушення.

Законодавцем право на захист цивільних прав встановлено у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV // БД «Зако-нодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/43515#Text. Такий законодавчий підхід зводить захист цивільних прав до правової можливості особи звернутися до компетентних органів держави за захистом, у разі виникнення необхідності, зокрема, якщо особа вважає, що її право порушено або може бути порушено. Тобто в українському законодавстві закладена широка можливість звертатися з вимогою про захист. При цьому доказування прав покладено на особу, яка вважає, що її право або інтерес були порушені. З наведеного випливає, що захист цивільних прав використовується у разі порушення відповідного цивільного права.

На відміну від цього захист житлових прав як в міжнародному, так і в національному законодавстві охоплює більш широке коло правовідносин. Так, захист прав людини у житловій сфері охоплює:

- забезпечення житлової потреби осіб, які самостійно не можуть її задовольнити внаслідок матеріального стану, хвороби, безробіття;

- набуття права на соціальне житло (безпритульними, внутрішньо переміщеними особами, дітьми-сиротами);

- створення умов для попередження виникнення стану безпритульності та бездомності;

- захист від примусового виселення;

- зобов'язання щодо подолання аварійності житла;

- забезпечення стабільного та безпечного користування житлом;

- заходи щодо подолання домашнього насильства у разі позбавлення житла як форми економічного насильства в сім'ї;

- відновлення, визнання житлових прав та відшкодування шкоди у разі їх порушення.

Способи судового захисту цивільних прав, що можуть бути використані і при судовому захисті житлових прав, закріплені у ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV // БД «Зако-нодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/43515#Text. Наведений перелік не є вичерпним.

Варто зазначити, що для захисту житлових прав суди можуть застосовувати і способи невизначені цивільним законодавством. Прикладом цього є постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суд від 22.12.2020 у справі № 750/8002/19. Зміст справи такий. Позивачем у справі є учасник бойових дій, який має 33 роки вислуги у Збройних силах України та проживає у службовому житлі. Він звернувся до виконавчого комітету міської ради з клопотанням передати йому житло, у якому він проживає, шляхом виключення цієї квартири з числа службового житла. Він обґрунтував клопотання тим, що перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, а тому відповідно до вимог закону має право на отримання житла для постійного проживання. Він отримав відмову у виконавчому комітеті, тому звернувся до суду. Третьою особою у справі став квартирно-експлуатаційний відділ, який надавав клопотання про виведення квартири зі службового житла. Міськвиконком обґрунтував свою відмову у виключенні квартири зі службового житла тим, що квартирно-експлуатаційний відділ у своєму клопотанні надав недостатні підстави, зокрема не зазначив про потреби в його подальшому використанні. Міськвиконком зазначив, що оскільки Міністерство оборони України не ліквідовано, то вбачається і необхідність подальшого використання квартири як службового приміщення. При цьому обов'язковою умовою для виключення квартир із числа службових є перебування військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або відставку, на квартирному обліку в Збройних силах України і відповідність займаного житла нормам законодавства, встановленим для цього населеного пункту, що буде підставою для зняття сім'ї військовослужбовця з квартирного обліку. В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд України виходив з того, що суд має право зобов'язати орган вчинити певні дії, які б гарантували захист прав і свобод людини, оскільки у ст. 8 Загальної декларації прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом. Отже, внаслідок бездіяльності відповідача позивач фактично позбавлений можливості реалізувати свої права на житло, що є порушенням житлових прав у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожний має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно з законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.12.2020 у справі № 750/8002/19. URL: http://iplex.com.ua/doc.php?regnum=93794820&red=100003004bd0abc1e4fa9971636 da434ecdef7&d=5.

Наведений підхід є широким до визначення захисту житлових прав. У ньому простежується існування різних складових елементів. Крім того, якщо захист цивільних прав, у більшості випадків, виконує

охоронну функцію, то захист житлових прав охоронну, забезпечувальну, запобіжну Teremetskyi V., Avramova O., Svitlychnyy O., Sloma V., Bodnarchuk O., Telestakova A., Kokhan V. Housing Rights Protection in the Context of Legislation and Judicial Practice of Ukraine. Journal of Legal, Ethical and Regulatory Issues, Vol. 24, Special Issue 1: Business Ethics and Regulatory Compliance, 1-9. URL: https://www.abacademies.org/abstract/housing-rights-protection-in-the-context-oflegislation-and-judicial-practice-of-ukraine- 11392.html. Отже, захист прав людини у житловій сфері є комплексною категорією юриспруденції, а тому може досліджуватися у межах конституційного, цивільного, адміністративного та житлового права.

У юридичній літературі слушно зазначається, що за своїм характером конституційне право на житло є публічно-правовою нормою. У житловому праві поєднуються як публічний, так і приватний інтерес. Публічний інтерес реалізується за допомогою механізму обліку громадян, які потребують покращення житлових умов, і надання житла в державному та комунальному житловому фонді. Приватний інтерес полягає у тому, що кожний громадянин намагається самостійно задовольнити особисту потребу в житлі. Окремо зазначимо, що житлові правовідносини можуть виникати на підставі юридичного складу: адміністративного акта та договору, укладеного відповідно до цього акта Заєць К. В. Правова природа відносин у житловій сфері. Науковий вісник Уж-городського національного університету. Серія «Право». 2015. Вип. 35, ч. І, т. 1. С. 126-130.. Також однією з особливостей житлових правовідносин є вимушеність участі в деяких із них державних органів та обмеження свободи волі учасників, що унеможливлює повноцінне існування засад приватного права у житлово-правовій матерії Аврамова О. Є. Поняття та предмет житлового права. Вісник Луганського дер-жавного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. 2013. Вип. 3. С. 246-253..

Житлові відносини за своєю правовою природою є приватноправовими, оскільки спрямовані на задоволення майнових інтересів у житлі, водночас певна частина житлових відносин належить до публічно-правових. Наприклад, постановка на облік тих, хто потребує житла, реєстрації місця проживання, управління житловим фондом. Норми житлового законодавства складаються із норм цивільного, адміністративного права, права соціального забезпечення. Наявність окремих елементів публічного права у системі житлового законодавства

означає зміну вектору правового регулювання, спрямованого на задоволення майнових і немайнових інтересів особи Аврамова О. Особенности юридических фактов в механизме правового регули-рования жилищных отношений. The 5 th International scientific and practical conference “Innovations and prospects of world science” (December 29-31, 2021) Perfect Publishing, Vancouver, Canada. 2021. С. 1055-1059..

Унаслідок комплексності житлово-правових феноменів можна стверджувати про можливість застосування у сфері захисту житлових прав як цивільно-правового, так і адміністративно-правового захисту. Крім того, сутність адміністративного права спрямовано на підтримку прав людини. Так, у юридичній літературі слушно зауважується, що адміністративне законодавство має спрямовуватися на врахування і забезпечення публічних інтересів, що зрештою сприятиме поліпшенню правового регулювання відносин органів публічного управління і громадянина, частини громадянського суспільства чи суспільства загалом, а також протидіяти прийняттю непродуманих актів публічного управління, які не повністю задовольняють інтереси суспільства Бліхар М. М. Публічний інтерес в адміністративному праві. Науковий часопис НПУ іменіМ. П. Драгоманова. Серія 18 «Право». 2021. Вип. 36. С. 10-15.. Правам людини у житловій сфері властивий симбіоз приватного та публічного інтересу. Таке положення було закладено ще у римському праві. Римські юристи започаткували детальну регламентацію будівництва житла, зокрема сервітутів «вікон», «балок», «каменів». Правила будівництва були розраховані на співвідношення інтересів забудовника та його майбутніх сусідів, що є прикладом зародження житлових правовідносин проживання з урахуванням обмежень у вигляді прав, інтересів сусідів Аврамова О. Є. Формування житлових правовідносин. Підприємництво, госпо-дарство і право. 2019. № 11. С. 5-12.. Наведене ще раз підкреслює наявність публічного елементу у житлових дефініціях.

Виокремлення адміністративно-правого захисту прав людини у житловій сфері можливо крізь аналіз загального поняття «адміністративно-правовий захист». Дослідники адміністративного права розмежовують поняття «охорона» та «захист». Поширеною думкою є те, що «охорона» є більш широким поняттям ніж «захист». М. В. Шиленко вказує, що адміністративно-правова охорона (захист) має подвійну правову природу залежно від того, в якій правовій площині розглядається ця категорія. Зокрема, публічно-правова позиція дозволяє стверджувати про публічно-правовий захист, коли суб'єкти публічної влади зобов'язані захищати суб'єктів суспільно-правових відносин,

їхні права та законні інтереси, але коли одна зі сторін цих суспільних правовідносин порушує, наприклад, антимонопольне, податкове, екологічне чи інший вид законодавства, вони уповноважені застосувати стосовно порушників заходи адміністративного примусу. В аспекті приватного права суб'єкти публічної адміністрації під час професійної діяльності не можуть втручатися у саму господарську діяльність суб'єктів господарювання, а тому в адміністративно-правовій площині потрібно забезпечувати захист суб'єктів господарювання від незаконного перешкоджання суб'єктами публічної адміністрації їхній виробничо-господарської діяльності Шиленко М. В. Поняття адміністративно-правової охорони суб'єктів малого підприємництва. Форум права. 2013. № 1. С. 1188-1193.. Тобто захист виникає за наявності правопорушень, коли з'являється потреба відновлювати права, виявляти та поновляти законні інтереси.

О. О. Обущак наголошує, що захист реалізується за наявності факту порушення прав. Тобто він зводиться до діяльності публічних органів щодо поновлення порушеного права, припинення таких порушень, а також створення необхідних умов для притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у вчиненні протиправних дій Обущак О. О., Обущак С. А. Адміністративне регулювання у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: зб. наук. пр. 2009. Вип. 36. С. 75-86.. Така позиція є достатньо звуженою, оскільки охоплює лише стан правопорушення без урахування системної діяльності державних органів щодо захисту прав людини. Водночас доречно погодитися із тим, що адміністративно-правий захист прав людини у житловій сфері спрямований і на поновлення порушеного права у житловій сфері, припинення таких порушень.

На думку В. В. Галунька, поняття «адміністративно-правовий захист» є динамічнішою (активною) дією публічної адміністрації, спрямованою на відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення перешкод щодо їх здійснення засобами адміністративного права з можливістю застосування заходів адміністративного примусу та притягнення винних до адміністративної відповідальності Галунько В. В. Адміністративне право України: навч. посіб.: у 2-х т. / за заг. ред. В. В. Галунька. Херсон: ПАТ «Херсонська міська друкарня», 2011. Т. 1: За-гальне адміністративне право. 320 с.. Дійсно адміністративно-правовий захист не може знаходитися у статиці. Ця динаміка проявляється в активних діях відповідного уповноваженого державного органу. Крім

того, така діяльність спрямовується як на відновлення прав, так і на протидію правопорушенням. Наприклад, для запобігання правопорушенням у сфері житлового будівництва з метою формування безпечного для проживання житлового фонду утворений державно архітектурно-будівельний контроль. Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать: 1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад. Органом державного архітектурнобудівельного контролю та нагляду є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду Про регулювання містобудівної діяльності: Закон України від 17.02.2011 № 3038-VI (станом на 06.08.2022) // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/3038-17#Text. Тобто діяльність органів державної влади у сфері створення безпечного для людини середовища та проживання у житлі охоплює державний контроль та нагляд.

Л. О. Кожура широко тлумачить поняття «адміністративно-правовий захист», розуміючи під ним організаційно-правову діяльність органів публічної адміністрації, яка здійснюється на основі адміністративно-правових норм, підкріплена системою правових гарантій; сутністю якої є забезпечення та захист за допомогою правових засобів прав осіб від протиправних діянь з притягненням правопорушників до юридичної відповідальності Кожура Л. О. Адміністративно-правовий захист та охорона: поняття та співвід-ношення. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2015. Вип. 35, ч. І, т. 2. С. 119-122.. Такий підхід є більш вдалим для виокремлення адміністративно-правого захисту прав людини у житловій сфері.

Не можна обійти позицію Ю. С. Лепех, яка доводить, що категорія механізму адміністративно-правового забезпечення права на житло цілком співвідноситься з механізмом забезпечення основних прав і свобод громадян Лепех Ю. С. Поняття механізму правового забезпечення та механізму адмініст-ративно-правового забезпечення права на житло. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія. «Юридична». 2013. Вип. 3. С. 248-254.. Тобто захист є елементом адміністративно-правового забезпечення права на житло, а тому і адміністративно-правовий захист у житловій сфері співвідноситься з адміністративно-правовим захистом.

З огляду на наведене можна стверджувати, що адміністративноправовий захист прав людини у житловій сфері це діяльність уповноважених органів державної влади щодо застосування правових форм та методів, спрямованих на реалізацію конституційного права людини на житло, підтримку будівництва та схоронності житлового фонду, розвитку сучасного містобудування, що гарантує доступне та достатнє / адекватне, безпечне проживання людини у житлі, протидію правопорушенням у житловій сфері, відновлення та/або компенсацію у разі порушення житлових прав та законних інтересів людини.

У національному як і в міжнародному законодавстві відбувається ототожнення захисту та охорони житлових прав. Захист житлових прав охоплює: забезпечення житлової потреби осіб, які самостійно не можуть її задовольнити внаслідок матеріального стану, хвороби, безробіття; набуття права на соціальне житло (безпритульними, внутрішньо переміщеними особами, дітьми-сиротами); створення умов для попередження виникнення стану безпритульності та бездомності; зобов'язання щодо подолання аварійності житла; захист від примусового виселення; забезпечення стабільного та безпечного користування житлом; заходи щодо подолання домашнього насильства у разі позбавлення житла, як форми економічного насильства в сім'ї; відновлення, визнання житлових прав та відшкодування шкоди у разі їх порушення Teremetskyi V., Avramova O., Svitlychnyy O., Sloma V., Bodnarchuk O., Telestakova A., Kokhan V. Housing Rights Protection in the Context of Legislation and Judicial Practice of Ukraine. Journal of Legal, Ethical and Regulatory Issues, Vol. 24, Special Issue 1: Business Ethics and Regulatory Compliance, 1-9. URL: https://www.abacademies.org/abstract/housing-rights-protection-in-the-context-oflegislation-and-judicial-practice-of-ukraine- 11392.html.

Одним з проблемних питань адміністративно-правового захисту у житловій сфері є відсутність розробленої та прийнятої державної житлової політики. Державна житлова політика, з одного боку, є складовою соціальної політики, а з іншого базовим інструментом забезпечення економічного розвитку країни. У зв'язку з цим правове забезпечення досягнення балансу між економічною ефективністю та соціальною справедливістю в умовах системної кризи в житловій сфері має стати підґрунтям для розроблення і впровадження ефективної стратегії розвитку державної житлової політики в Україні та ефективного плану дій щодо її реалізації Волкова А. О. Житлова сфера в Україні: стан та перспективи правового забез-печення досягнення балансу між економічною ефективністю та соціальною справедливістю. Часопис Київського університету права. 2018. № 3. С. 189-196.. Концепція державної житлової політики була прийнята ще 1995 року зі зміною соціально-економічних відносин, політики вона природно застаріла. Метою Концепції було створення умов для реалізації права громадян на житло, розширення житлового будівництва, поліпшення утримання та схоронності житлового фонду. Зокрема, до шляхів реалізації Концепції було віднесено: розширення житлового будівництва за рахунок різних джерел фінансування. Сприяння залученню позабюджетних джерел фінансування, зокрема коштів населення, підприємств, установ, організацій, фондів, кредитів банків тощо; удосконалення системи інвестування житлового будівництва, зокрема шляхом залучення приватизаційних паперів громадян у житлове будівництво, створення умов для надання громадянам пільгових кредитів на будівництво або купівлю житла Концепція державної житлової політики: постанова Верховної Ради України від 30.06.1995 № 254/95-вр // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/95-%D0%B2%D1%80#Text. Наведені положення Концепції державної житлової політики 1995 року залишаються актуальними, оскільки ґрунтуються на базових засадах прав людини у житловій сфері. Адже сучасні проблеми житлової сфери потребують її оновлення.