Захист прав людини у житловій сфері

В аналітичній доповіді Національного інституту стратегічних досліджень «Державна житлова політика України: проблема соціально-економічної ефективності» зазначалося, що оцінюючи вплив наявної житлової проблеми на соціальне самопочуття громадян, необхідно звернути увагу на те, що в сфері забезпечення конституційного права громадян на житло домінуючими є патерналістські настрої. Згідно з соціологічними опитуваннями 54 % респондентів вказують на те, що «держава повинна нести відповідальність за забезпечення всіх громадян житлом» і тільки 23 % переважно орієнтовані на відповідальність за це самих людей. Тому відсутність у державі відповідної житлової політики, яка б дозволяла різним прошаркам суспільства задовольняти свої житлові потреби, потрібно розглядати як додатковий фактор, що посилює загальний рівень соціального невдоволення населення Державна житлова політика України: проблема соціально-економічної ефек-тивності: аналіт. доп. / О. А. Більовський. Київ: НІСД, 2012. 136 с. URL:

https://niss.gov.ua/sites/default/files/2013-09/Derg_polituka.indd_new-e797c.pdf.

2019 року аналітичний центр CEDOS провів комплексне дослідження житлової політики в Україні та надав рекомендації щодо потреби розроблення цілісної державної житлової політики, яка замінить окремі галузеві житлові програми. Наразі орієнтація на інтереси малої кількості традиційно незмінних груп молоді, окремих професій тощо перешкоджає цілісній соціальній політиці Державна житлова політика в Україні: сучасний стан та перспективи реформу-вання. К.: Аналітичний центр CEDOS, 2019. 132 с. URL: https://cedos.org.ua/

researches/derzhavna-zhytlova-polityka-v-ukraini-suchasnyi-stan-ta-perspektyvyreformuvannia/. Дійсно, необхідно погодитися із нагальною потребою прийняття державної житлової політики. Так, внаслідок воєнного стану, бойових дій на території України виникає необхідність констатації окремого захисту прав людини у житловій сфері. Наприклад, фактично сформовані такі механізми забезпечення житлової потреби в умовах воєнного стану: 1) самостійне задоволення житлової потреби виникає, якщо особа не використала право на переміщення та залишилася у власному житлі; 2) компенсаційне забезпечення житлової потреби виникає, якщо людина перемістилася у середині країни та отримала статус внутрішньо переміщеної особи (житлова потреба задовольняється за рахунок орендованого житла, безкоштовного надання жила іншими громадянами або тимчасового соціального житла); 3) допоміжне задоволення житлової потреби виникає у фізичної особи, яка отримала притулок у країнах ЄС в межах Директиви Ради ЄС 2001/55/ЄС від 20 липня 2001 року про тимчасовий захист (житлова потреба задовольняється за рахунок соціальних притулків, безкоштовного надання житла громадянами ЄС, орендованого житла) Avramova O., & Korniyenko G. (2022). The Ukrainian Experience of Tenure and Food Security in the State of Martial Law. Baltic Journal of Legal and Social Sciences, (1), 6-14. URL: https://doi.org/10.30525/2592-8813-2022-1-1. Наведене необхідно враховувати і у концепції державної житлової політики та при здійсненні адміністративно-правого захисту прав людини у житловій сфері.

У контексті воєнного стану і масової міграції органи влади та населення постали перед необхідністю терміново розробляти й реалізовувати комплексні дії з метою поліпшення негативної соціальної дійсності як для усього населення, так і для дітей зокрема. Крім традиційної роботи щодо попередження соціального сирітства, допомоги сім'ям з дітьми, що перебувають у складних життєвих обставинах, постала необхідність організації роботи з новими категоріями дітей, які потребують негайної уваги держави: а) дітьми, які залишилися проживати на території, непідконтрольній українській владі, зокрема тими, які безпосередньо залучені до військового конфлікту як солдати; б) дітьми з числа внутрішньо переміщених осіб; в) дітьми, чиї батьки перебувають або повернулись із зони проведення військових дій; г) дітьми, чиї батьки загинули або були поранені у зоні бойових дій Теремецький В. І. Проблеми відновлення житлових прав дітей, втративших своє житло у зоні проведення АТО. Вісник Маріупольського державного універ-ситету. Серія «Право». 2017. Вип. 13. С. 8-13.. Враховуючи існуючий широкий підхід до захисту житлових прав, варто наголосити, що він може поділятися залежно від правового статусу суб'єкта, зокрема захист житлових прав дітей, захист житлових прав військовослужбовців, безпритульних громадян, членів сім'ї власника житла, внутрішньо переміщених осіб та ін.

Окремо потребують захисту права людини у житлово-комунальній сфері. У судовій практиці підкреслено особливість застосування способів захисту у сфері спорів щодо надання та споживання житлово-комунальних послуг (далі ЖКП). Так, визначено, що у разі відмови енергопостачальної організації чи споживача укласти договір про постачання електричної енергії, який відповідає вимогам типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії. У такому спорі позивачу необхідно доводити умови, на яких сторони зобов'язані укласти такий договір. А ось вимога про зобов'язання не порушувати права споживача у майбутньому не підлягає задоволенню, оскільки чинним законодавством такий спосіб захисту не передбачено. Також це стосується і вимоги про визнання незаконними дій працівників енергопостачальника щодо проведення позачергової технічної перевірки правильності роботи розрахункового лічильника електроенергії, щодо складання акта і протоколу про порушення та щодо виставлення рахунку за необліковане споживання електричної енергії. Самі собою не сприяють ефективному відновленню порушеного права, а тому не підлягають розгляду в судовому порядку Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.12.2020 у справі № 750/8002/19. URL: http://iplex.com.ua/doc.php?regnum=93794820&red=100003004bd0abc1e4fa9971636 da434ecdef7&d=5.

Загалом можна зазначити, що об'єктом державного управління житлово-комунального господарства (далі ЖКГ) України, крім регулювання діяльності природних монополій, є також господарські відносини у сфері ЖКГ щодо надання ЖКП, спрямовані на задоволення потреб фізичних або юридичних осіб. Враховуючи наведене, принципи ефективного управління в галузі ЖКГ такі: забезпечення раціонального використання матеріальних, кадрових та інших ресурсів, конкурентоспроможності, діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів діяльності на суміжних ринках, справедливих умов доступу споживачів до отримання ЖКП, економічно обґрунтованої цінової політики, контролю за якістю ЖКП, ліцензування діяльності надавачів послуг.

Отже, розвиток ринкової економіки потребує впровадження нових форм управління підприємствами ЖКГ із застосуванням економічних стимулів, переглядом структури тарифів і раціоналізацією використання виробничо-технічного потенціалу. Результатом державного регулювання у сфері ЖКГ має бути обмеження природного монополізму, контроль за якістю ЖКП, соціальні гарантії для споживачів послуг тощо. Водночас зауважимо, що обмеження державного впливу на формування тарифів на ЖКП надало можливість органам місцевого самоврядування враховувати особливості місцевості, на якій вони надаються, а також потреби споживачів цих послуг. Зазначене зумовлює доцільність демонополізації із забезпеченням принципів збалансованості інтересів учасників ринку ЖКП, соціальної спрямованості, врахування особливостей території і потреб територіальної громади Теремецький В. І. Удосконалення адміністративно-правового забезпечення від-носин у сфері житлово-комунального господарства. Актуальні проблеми правоз-навства. 2020. № 2.С. 59-64..

Окремого адміністративно-правого захисту потребує право людини на доступне житло. Принцип доступності житла є одним із затребуваних у сфері розвитку правового регулювання відносин щодо житла. Так, однією з основних цілей національної житлової політики в європейських країнах є створення умов, за яких житло стає доступним для більшості населення. Житлова політика соціальних держав, як правило, має на меті забезпечити безпечне та доступне житло для всіх, а не нести відповідальність лише за людей з особливими потребами. Для цього у державі розробляються національні стандарти житла для будівництва нового житла, підтримка існуючого житлового фонду, проведення реконструкції застарілого житлового фонду Liias R. Housing Affordability: Theoretical Approaches and Practical Implementation. Challenges and Opportunities in Housing: New Concepts, Policies and Initiatives. Rotterdam (Netherlands). 2002. Pp. 61-72. URL: https://www.irbnet.de/daten/iconda/ CIB910.pdf. При цьому національні стандарти житла продовжують змінюватися, вони стають більш жорсткими, висувають більш високі вимоги до якості житла, захисту довкілля, особистої безпеки та задоволення вимог у комфорті споживачів. Водночас задоволення цих вищих вимог обертається набагато більшими витратами для власників об'єктів житлової нерухомості, що зі свого боку ставить питання про доступність житла як при набутті прав на його, так і при його утриманні Аврамова О. Є. Необхідність імплементації міжнародних стандартів доступно-го житла до українського законодавства. Вплив інтеграційних тенденцій на роз-виток національного права: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. м. Одеса, 19 лю-того 2021 р. / редкол. В. П. Маковій та ін. Одеса: ОДУВС, 2021. С. 21-24..

Проблема доступності житла розглядається на рівні міжнародних організацій, оскільки за даними Європейської економічної комісії ООН (UNECE) щонайменше 100 мільйонів людей з низьким та середнім рівнем доходу у світі вважають вартість сучасного житла практично недоступною. Вони витрачають більше 40 % від їх наявного доходу на житло. Високі витрати на житло для малозабезпечених створюють обмеження для доступу до основних потреб людини, таких як їжа, здоров'я, одяг та транспорт. Це означає, що відсутність доступного житла робить інші права людини дедалі недоступнішими Rosenfeld O. Principles of housing affordability, subsidies and institutions. 2014. UNECE: Web site. URL: https://unece.org/DAM/hlm/projects/UNDA-9th_tranche/ Documents/Serbia/4-1_UNECE_-_Housing_Finance_-_Rosenfeld-FINAL.pdf. Таке положення цілком властиве і для українського суспільства. Так, більшість українців вважають покупку нового житла фактично неможливою. Водночас у державі існує криза доступності ЖКП. Так, борги населення України за ЖКП на кінець 2020 року зросли до 73,6 млрд грн на 10,51 млрд грн, або 16,66 %, за рік. Зокрема, наприкінці грудня 2020 року населення боргувало: за постачання та розподіл газу 31,5 млрд грн, за постачання теплової енергії та гарячої води 24,1 млрд грн, за постачання та розподіл електричної енергії 6,1 млрд грн, за централізоване водопостачання та водовідведення 5,7 млрд грн, за управління багатоквартирним будинком 5,1 млрд грн, за надання послуг з вивезення побутових

відходів 1,1 млрд грн Борги населення за ЖКП на кінець 2020 року зросли до 73,6 млрд грн 1 лютого 2021 р. / Інформаційне агентство «Україна Комунальна». URL: http://jkg-portal. com.ua/ua/publication/one/borgi-naselennja-za-zhkp-na-knec-2020-roku-zrosli-do736-mlrd-grn-62226. Наведені цифри лише підкреслюють стан невідповідності доходів населення та недоступності ЖКП, а отже, і доступності утримання житла.

Як вказує UNECE, принцип доступності житла вважається реалізованим, якщо на утримання житла сім'ї не витрачають понад 30 % свого наявного доходу. Такий підхід підтримується не усіма організаціями. Зокрема, Європейська комісія вважає, що вартість житла переобтяжена, коли сім'я витрачає більше 40 % їх наявного доходу на житло. Гарвардський університет вважає сім'ї перевантаженими, які витрачають більше 50 % доходу на утримання житла Rosenfeld O. Principles of housing affordability, subsidies and institutions. 2014. UNECE: Web site. URL: https://unece.org/DAM/hlm/projects/UNDA-9th_tranche/ Documents/Serbia/4-1_UNECE_-_Housing_Finance_-_Rosenfeld-FINAL.pdf. При цьому витрати на житло включають не лише вартість ЖКП, а сплату за іпотечне житло або орендоване житло. Тобто в усьому світі доступність житла визначається шляхом співвідношення вартості придбання житла, його утримання та доходу сім'ї.

В Україні сьогодні в загалі не враховується міжнародний принцип доступності житла. Постійне підвищення вартості ЖКП фактично не співвідноситься з реальними доходами українських сімей. Якщо це було б враховано, то не існувало б зростання заборгованості за послуги ЖКГ. Замість врахування міжнародного досвіду у сфері реалізації принципу доступності житла, в Україні утворюються колекторні компанії, які спрямовують свою діяльність на повернення боргів за ЖКП, включаючи звернення стягнення на житло, а отже, його позбавлення. Таке положення є неприпустимим і потребує проведення реформи вартості ЖКП Аврамова О. Є. Необхідність імплементації міжнародних стандартів доступно-го житла до українського законодавства. Вплив інтеграційних тенденцій на роз-виток національного права: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. м. Одеса, 19 лю-того 2021 р. / редкол. В. П. Маковій та ін. Одеса: ОДУВС, 2021. С. 21-24..

Комітет ООН з економічних, соціальних та культурних прав підкреслює, що право на достатнє житло не повинно тлумачитися вузько. Характеристика права на достатнє (адекватне) житло визначається переважно в інших коментарях Комітету № 4 (1991) про право на

достатнє житло та № 7 (1997 рік) про примусове виселення Аврамова О. Принципы жилищного права. Legea si viata = Закон и Жизнь: междунар. науч.-практ. журн. 2018. № 9/2. С. 7-11.. Право на достатнє житло охоплює такі права: захист від примусового виселення, отримання житла без ознак дискримінації, безпека володіння, реституція у разі позбавлення житла, недоторканність житла, свобода вибору місця проживання.

Принцип достатнього житла громадськими організаціями визначається по-різному. Наприклад, Чиказький громадський конгрес орендаторів розробив такі принципи для створення реалістичного та стійкого визначення доступного житла: доступність повинна базуватися на змінній шкалі. Так, сім'ї, заробляючи близько 500 доларів за місяць, не повинні платити більше 15 % свого доходу на житло; витрати на житло потрібно розраховувати на основі заробітної плати. Отже, міжнародні та громадські організації активно беруть участь у тлумаченні принципу доступності житла. Безумовно, інтерес до доступності житла цілком обґрунтований, оскільки залежно від наявності доступного житла у державі формується рівень життя населення.

Наведене вказує на доцільність імплементації принципу доступності житла до українського законодавства. Адже на цьому шляху є фундаментальні проблеми. У царині цивільного права питання задоволення житлової проблеми на початку ХХІ століття було віднесено до приватних проблем людини. Вважалося, що стосовно житла існують виключно ринкові відносини. При цьому соціальний тягар житла не був врахований. Як наслідок, держава переклала вирішення житлової проблеми виключно на людину. Такий підхід вказує на незацікавленість держави вводити у систему засад вирішення житлової проблеми принцип доступності, який визнано на рівні ООН. Ще одна проблема полягає у тому, що в державі так і не було проведено реформу житлового законодавства, яке нині розвивається повільно і безсистемно. Також у державі практично не залишилося фахівців у сфері житлового права. Наведене потребує свого поетапного вирішення, а принцип доступності житла є актуальним питанням, що потребує подальшого вивчення Аврамова О. Є. Необхідність імплементації міжнародних стандартів доступно-го житла до українського законодавства. Вплив інтеграційних тенденцій на роз-виток національного права: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. м. Одеса, 19 лю-того 2021 р. / редкол. В. П. Маковій та ін. Одеса: ОДУВС, 2021. С. 21-24.

Досліджуючи адміністративно-правовий захист прав людини у житловій сфері, можна також визначитися щодо задоволення і публічного інтересу у житловій сфері. Зокрема, це стосується сплати податків за житлову нерухомість. Сплата цього податку задовольняє як публічні інтереси, так і приватні, оскільки податки забезпечують функціонування та розвиток суспільства.

Питання про необхідність належного правового регулювання оподаткування житлової нерухомості в незалежній Україні виникло ще у 1991 році у зв'язку із застосуванням Закону України «Про систему оподаткування» Про систему оподаткування: Закон України (втратив чинність 01.01.2011) // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 1251-12#Text. Згодом 2003 року в Україні набрав чинності Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України (втратив чинність 01.01.2011) // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/889-15#Text, що визначав загальні засади оподаткування нерухомого майна. Крім того, з 1993 по 1997 роки Верховною Радою України розглядався проєкт Закону України «Про податок на нерухоме майно (нерухомість)», але його так і не було прийнято. Отже, державне управління завжди було спрямоване на забезпечення правового регулювання відносин у сфері оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки. 2011 року у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України вказані правові акти втратили чинність Податковий кодекс України: Закон України від 02.12.2010 № 2755-VI // БД «Законодавство України» / ВР України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 2755-17#Text. Кодекс визначив засади правового забезпечення податкових відносин, зокрема у ст. 265 вперше було закріплено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Це призвело до виникнення у юридичній науці дискусії щодо встановлення, структури правовідносин та процедури оподаткування житлової нерухомості.

Практика введення місцевого податку на нежитлову нерухомість є поширеною, адже він справляється у понад 130 країнах світу. За даними Світового банку в державах з економікою, що розвивається, він становить 40-80 % платежів від місцевих бюджетів. Високі показники мають надходження з цього виду оподаткування і до місцевих бюджетів у Польщі. Так, у бюджеті ґміни м. Вроцлав 2009 року дохід з податку на нерухомість становив 60 % від усіх податкових надходжень. У Законі Республіки Польща «Про податки та на місцеві збори» від 12.01.1991 до об'єктів оподаткування з нерухомості відносять також будинки або їх частини, при цьому базою оподаткування для будинків є 1 кв. м корисної площі Радишевська О. Податок на нерухомість як джерело дохідної частини місцевих бюджетів: польський досвід. Податкове право. 2009. № 4. С. 18-22.. Податок на нерухомість у Нідерландах забезпечує майже 95 % надходжень до місцевого бюджету, у деяких штатах Австралії понад 90 %, США до 75 %, Канаді до 80 %, Франції понад 50 % Лекарь С. Податок на нерухомість пожвавить економіку. Вісник податкової служби України. 2010. № 3. С. 7-9.. Тому можна зробити висновок, що податок на нерухоме майно є одним із основних у поповненні місцевих бюджетів.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки це місцевий податок, який встановлюється для фізичних, юридичних осіб власників житла, органами місцевого самоврядування на підставі адміністративно-правового забезпечення відносин оподаткування в Україні та є одним із основних джерел формування місцевих бюджетів.

Під час визначення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, необхідно розглядати його мету. Мета введення кожного окремого податку це реалізація загальної мети податкової політики. Як стверджує В. П. Печуляк, метою державної податкової політики є забезпечення збалансованості державного бюджету та стимулювання економічного розвитку країни. Потрібно погодиться з цією позицією науковця. Отже, метою податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є забезпечення збалансованості місцевого бюджету за рахунок додаткових надходжень та стимулювання економічного розвитку окремої територіальної одиниці, що сприяє підтримці розвитку прав людини у житловій сфері.

Під час встановлення мети податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, постає питання про його функції. Цей податок виконує економічну та соціальну функції. Економічна функція податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, включає в себе фіскальну, регулюючу, розподільну, контролюючу функції для місцевих бюджетів, зокрема поповнення місцевого бюджету, моніторинг власників житла. Соціальна функція податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки це стимулювання взаємовідносин

держави та суб'єктів-власників житла. Якщо власник житла сплачує з нього податок, то він має розраховувати на відтворення житлового фонду, зокрема формування фонду соціального житла на рівні міста, яке буде додатковою гарантією забезпечення конституційного права на житло. Саме в цьому проявляється баланс публічних та приватних інтересів у житловій сфері.

Встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, породжує певний різновид податкових відносин. Стаття 1 Податкового кодексу України дає визначення податковим відносинам, які до того ж мають свою структуру (суб'єкт, об'єкт, зміст правовідносин). Отже, правовідносини щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки це різновид податкових відносин, передбачених ст. 1 Податкового кодексу України. Правовідносинам з оподаткування житлової нерухомості властива така структура:

1) суб'єкт це державні органи у сфері оподаткування (Кабінет Міністрів України, ДФС, органи місцевого самоврядування тощо) та платники податку, до яких належать фізичні і юридичні особи, зокрема нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості. Основною ознакою платника податку є наявність у нього житлової нерухомості на території окремої адміністративно-територіальної одиниці України. При цьому в ст. 265 Податкового кодексу України сформульовано, що платник податку є власником житлової нерухомості без посилання на територію розташування об'єкта. Це є прогалиною в адміністративно-правовому забезпеченні податку на житлову нерухомість, оскільки до ознак житлової нерухомості відносять місце розташування цього об'єкта правовідносин, що має значення для правового статусу платника податку;

2) об'єкт правовідносин це нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на яке спрямована діяльність суб'єктів. Відповідно до змісту ст. 265 Податкового кодексу України це житлова нерухомість;

3) зміст правовідносин щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки це права й обов'язки суб'єктів, що виникають у сфері справляння цього податку, контролю за сплатою податку, встановлення відповідальності за порушення сплати податку на житлову нерухомість.

Звернемось до аналізу об'єкта податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Згідно зі ст. 266.2.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості. При цьому оподаткуванню не підлягають: об'єкти житлової нерухомості, які перебувають у власності держави або територіальних громад (їх спільній власності); об'єкти житлової нерухомості, які розташовані в зоні відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, визначені законом; будівлі дитячих будинків сімейного типу; садовий або дачний будинок, але не більше одного такого об'єкта на одного платника податку; об'єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним сім'ям та прийомним сім'ям, у яких виховується троє та більше дітей, але не більше одного такого об'єкта на сім'ю; гуртожитки.

Окремо варто звернути увагу на те, що у ст. 266 Податкового кодексу України використовується два терміни «житлова нерухомість» та «нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки». Останнє визначення міститься у назві статті, хоча у тексті самої статті використовується термін «житлова нерухомість». Можна стверджувати, що вказана законодавча позиція псує логіку законодавчого використання термінів, що може негативно відобразитися на практичному застосуванні ст. 266 Податкового кодексу України. Тому проаналізуємо вказані визначення.

Вперше термін «нерухомість, відмінна від землі» був закріплений у Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб». У ст. 1.10.1 цього нормативного акта вказано: «нерухомість, відмінна від землі, поділяється на: будівлі, а саме: приміщення, пристосовані для постійного або тимчасового перебування в них людей, а також об'єкти власності, функціонально пов'язані з такими приміщеннями. Будівлі поділяються на будинки (включаючи готелі, мотелі, кемпінги та інші подібні об'єкти туристичної інфраструктури), квартири, кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах, індивідуальні гаражі або місця на гаражних стоянках чи в гаражних кооперативах, дачні будинки та інші об'єкти дачної (садової) інфраструктури, відмінні від землі; споруди, а саме: об'єкти нерухомості, відмінні від будівель». Отже, до об'єктів нерухомості, відмінної від землі, до 2011 року належало постійне і тимчасове житло, а також нежитлова нерухомість, пов'язана з житлом та життєдіяльністю людини.

Однак Податковий кодекс України не встановив чіткого визначення нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, а визначив лише об'єкти житлової нерухомості. Тобто термін, використаний у назві ст. 265 Податкового кодексу України, не було роз'яснено. Крім того, вказаний термін не міститься ні в Цивільному, ні в Житловому кодексах України. Так, у ст. 331 Цивільного кодексу України встановлено, що до нерухомого майна відносять житлові будинки, будівлі, споруди тощо, без поділу нерухомості на таку, що може бути відмінної від земельної ділянки.

Необхідно зазначити, що нерухоме майно можна поділяти: 1) за призначенням: на житлову нерухомість та нежитлову нерухомість;

2) за зв'язком із землею: на земельні ділянки та будівлі (житлові та нежитлові). У разі використання терміна «нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» виникає проблематика класифікації такого майна за будівельними нормами, та його ознака «відмінність від земельної ділянки» цілком руйнує визначення «будівлі», що є широким терміном, який включає в себе житлові будинки і квартири. Так, згідно з «Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000», затвердженим наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, будівлі це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучоогороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель належать: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти тощо. Отже, будівля має зв'язок із земельною ділянкою у вигляді несучих конструкцій (фундаменту) та підземних приміщень. Тому термін «нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» є неузгодженим із цивільним та житловим законодавством. Встановлення єдиних термінів, їх уніфікація у податковому, цивільному, житловому, кримінальному праві є однією з гарантій захисту прав та інтересів людини, єдине розуміння об'єктів та явищ у юридичній науці та практиці запобігає зловживанню правом. Теоретично і практично обґрунтованим є термін «житлова нерухомість», тому звернемось до аналізу цього визначення, закріпленого у Податковому кодексі України Теремецький В. І. Проблеми правового забезпечення відносин у сфері оподат-кування житлової нерухомості. Вчені записки Таврійського національного універ-ситету імені В. І. Вернадського. Серія «Юридичні науки». 2017. Т. 28 (67), № 1. С. 47-57..

У ст. 14.1.129 Податкового кодексу України встановлено, що об'єкти житлової нерухомості це будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. Стаття 14.1.129.1 об'єкти житлової нерухомості поділяє на типи. Зауважимо, що вказаний поділ житлової нерухомості не узгоджується з чинним Житловим кодексом України, де у ст. 6 встановлено, що житлові будинки і жилі приміщення призначаються для постійного та тимчасового проживання громадян, а у ст. 4 закріплена класифікація житлових будинків. Тому неузгодженими з житловим законодавством є такі підпункти ст. 14.1.129 Податкового кодексу України: б) житловий будинок садибного типу; е) садовий будинок, є) дачний будинок. Усі ці будинки мають на меті тимчасове проживання людини, тому доцільно ці підпункти об'єднати в один «житлові будинки для тимчасового проживання» та в ньому надати класифікацію таких будинків. Оскільки дачні, садові будинки не призначені для постійного проживання, вони не можуть підпадати під загальну класифікацію житлових будинків. На цій підставі підпункт «а)» ст. 14.1.129 Податкового кодексу України необхідно викласти відповідно до поділу житлових будинків: для постійного проживання та тимчасового проживання. Важко погодитися і з підпунктом «в)» ст. 14.1.129, який відносить до типів об'єктів житлової нерухомості прибудову до житлового будинку. Адже прибудова до житлового будинку є невід'ємною частиною житлової будівлі, яка будується відповідно до технічних санітарних вимог з отриманням необхідних дозволів, що повинно відображатися у технічному паспорті будинку. Прибудова до будинку не може бути окремим об'єктом цивільного, житлового, податкового законодавства, оскільки в разі встановлення її самостійної функції від будинку прибудова стає окремим об'єктом правовідносин, зокрема житловим приміщенням у житловому будинку. Крім того, прибудова належать до житлової площі будинку Теремецький В. І. Проблеми правового забезпечення відносин у сфері оподат-кування житлової нерухомості. Вчені записки Таврійського національного універ-ситету імені В. І. Вернадського. Серія «Юридичні науки». 2017. Т. 28 (67), № 1. С. 47-57..

Житлова площа, відповідно до ст. 265.3 Податкового кодексу України, є базою оподаткування. Згідно зі ст. 23.1 Податкового кодексу України базою оподаткування є фізичний, вартісний чи інший

характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання. Житлова площа це площа житла без урахування допоміжних приміщень (коридорів, кухонь, туалетів, ванних кімнат, комірок). База оподаткування об'єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи-платника податку, зменшується: для квартири на 120 кв. метрів; для житлового будинку на 250 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за базовий податковий (звітний) період і застосовується до об'єкта житлової нерухомості, в якій фізична особа-платник податку зареєстрована в установленому законом порядку, або за вибором такого платника до будьякого іншого об'єкта житлової нерухомості, який перебуває в його власності. Отже, базою оподаткування житлової нерухомості є її фізичний, вартісний вираз у житлової площі.

Загалом можна стверджувати, що адміністративно-правове забезпечення податкових відносин це система нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання цих правовідносин та дії державних органів і органів місцевого самоврядування у сфері оподаткування за допомогою форм та методів державного управління, що спрямовується на баланс публічних та приватних інтересів, зокрема у сфері адміністративно-правового захисту прав людини у житловій сфері. Податок на житлову нерухомість це місцевий податок, який встановлюється для фізичних, юридичних осіб власників житла органами місцевого самоврядування на підставі адміністративноправового забезпечення правовідносин оподаткування в Україні та є одним із основних джерел формування місцевих бюджетів з метою забезпечення збалансованості місцевого бюджету, за рахунок додаткових надходжень та стимулювання економічного розвитку окремої територіальної одиниці. Цей податок виконує економічну і соціальну функцію Теремецький В. І. Проблеми правового забезпечення відносин у сфері оподат-кування житлової нерухомості. Вчені записки Таврійського національного універ-ситету імені В. І. Вернадського. Серія «Юридичні науки». 2017. Т. 28 (67), № 1. С. 47-57..

Дослідження захисту прав людини у житловій сфері ще раз підкреслює актуальність та нагальність цього питання як для науковців, так і практикуючих юристів. Сьогодні в Україні є достатня кількість

матеріалів судової практики у сфері захисту житлових прав, які потребують наукового опрацювання та судового узагальнення. Суперечність судових рішень у справах про захист житлових прав обумовлена такими чинниками: неузгодженістю норм цивільного та житлового законодавства; розглядом судових справ без застосування ст. 8 Європейської конвенції з прав людини, рішень Європейського Суду з прав людини у сфері захисту житлових прав; відсутністю на законодавчому рівні поняття балансу інтересів між власником житла та іншими учасниками житлових правовідносин; не закріпленням у нормах житлового законодавства поняття, сутності захисту житлових прав та способів захисту житлових прав. Проблемність захисту житлових прав посилюється розпорошеністю житлового законодавств, відсутністю його систематизації. Окремою проблемою залишається відсутність концепції житлової політики на державному рівні.

Размещено на Allbest.ru