Здійснення права на захист учасниками сімейних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru

Здійснення права на захист учасниками сімейних відносин

Сім'я є важливим соціальним інститутом, де найбільш природно та комплексно мають проявлятися універсальні фундаментальні цінності та права людини. Соціальний аспект сім'ї є одним із ключових і полягає у формуванні спільноти задля задоволення своїх потреб (емоційних, економічних, побутових тощо), виховання та захисту дітей, підготовки їх до самостійного життя.

Важливою складовою правового регулювання сімейних відносин є механізм захисту прав суб'єктів у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Ефективність різних форм захисту демонстративно свідчить про дієвість основоположного принципу верховенства права в державі.

Зважаючи на те, що сімейне право за своєю правовою природою можна розуміти як приналежну галузь приватного права, оскільки їх учасники є юридично рівними, наділені вільним волевиявленням та майновою самостійністю, то необхідною є конкретизація складу фізичних осіб-суб'єктів сімейних правовідносин (членів сім'ї та інших осіб, на яких може поширюватися правовий статус члена сім'ї).

З огляду на загальну структуру Сімейного кодексу України (далі СК України), а також аналізу статті 2, зокрема Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2947-14#Text Поліщук М. Г. Механізм сімейного права для захисту законних очікувань чле-нів сім'ї Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2021.

С. 97-100. DOI: https://doi.org/10.24144/2307-3322.2021.67.19, можна класифікувати суб'єктів сімейних правовідносин залежно від підстав виникнення споріднення чи інших ознак відношення до сім'ї:

подружжя жінка та чоловік, шлюб між якими зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану;

батьки та діти;

усиновлювачі та усиновлені;

опікуни, піклувальники та вихователі інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також їх підопічні;

інші члени сім'ї баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим та падчерка, пасинок.

Безумовно, основоположною підставою виникнення сімейних правовідносин є родинні зв'язки, проте судова практика дає можливість стверджувати, що непоодинокими є випадки визнання суб'єктами сімейних правовідносин осіб, які не пов'язані родинними зв'язками.

Об'єктом захисту може бути суб'єктивне сімейне право або інтерес. Юридична природа суб'єктивних сімейних прав вид і міра можливої та допустимої поведінки суб'єктів сімейних відносин, які складаються з права здійснювати власні дії; правомочності вимагати певні дії з боку зобов'язаної сторони; права звернутися до відповідних органів за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права. Сімейний інтерес, що охороняється законом потреба і бажання використовувати конкретні матеріальні і/або нематеріальні вигоди як прямо передбачені законом, так і не заборонені ним, опосередковані певними суб'єктивними сімейними правами.

Цікавою є позиція науковців2, Менджул М. В. Охорона правомірних очікувань учасників сімейних відносин. Цивільне право і процес: витоки, здобутки та перспективи розвитку: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 18-19 грудня 2020 р. Київ: Київський регіональний центр, 2020. Ч. 1. С. 27-30. щодо захисту законних очікувань членів сім'ї. Правомірні очікування не є правом, і не є інтересом.

Сімейне законодавство містить систему стандартів, спрямованих на захист законних сподівань. Наприклад, одружені чоловік та жінка можуть мати законні сподівання на те, що вони реалізують своє право на батьківство та материнство. У цьому випадку СК України передбачає можливість захисту цих очікувань, зокрема ст. 49 та ст. 50 передбачає, що небажання або неможливість мати дитину можуть бути підставою для розлучення. Дитина справедливо очікує належного батьківського піклування, а у разі невиконання або неправильного виконання батьківських обов'язків існує засіб у вигляді позбавлення батьківських прав. Дійсно, сімейне законодавство містить достатньо інструментів для охорони та захисту більшості правомірних очікувань учасників сімейних відносин. При цьому необхідно зауважити, що можливий пріоритет правомірних очікувань одних учасників сімейних відносин (наприклад, дитини) над правомірними очікуваннями інших учасників таких відносин (наприклад, батьків дитини).

Досліджуючи здійснення права на захист учасниками сімейних відносин, потрібно зважати на багатоаспектність цього поняття, що корелюється з іншими суміжними за значенням, наприклад, такими як «правова охорона», «правове регулювання» тощо.

Сутність захисту прав як ланки правової охорони має більш вузький порівняно з останньою спектр дії захист полягає у реагуванні на наявні або такі, що становлять реальну загрозу, перешкоди в нормальному здійсненні суб'єктивних прав і законних інтересів, які набувають ознак правопорушення, невизнання, оспорювання прав тощо Захист прав та інтересів учасників майнових відносин: питання теорії і практи-ки: колективна монографія / за заг. ред. д-ра юрид. наук, доцента І. Ф. Коваль. Вінниця: ТВОРИ, 2020. С. 9..

На думку В. Д. Комісаренко, захист особистих немайнових прав батьків та дітей це закріплені в національному законодавстві, міжнародних актах та прецедентних рішеннях Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) правові засоби, спрямовані на відновлення або визнання порушених особистих немайнових прав батьків та дітей, а також попередження і запобігання їх порушенню. Разом з тим це поняття охоплює і такі правові дії, як притягнення до відповідальності винних у правопорушенні осіб Комісаренко В. Д. Підстави та способи захисту особистих немайнових прав батьків та дітей. Наукові перспективи. 2021. № 6. С. 256..

У судовій практиці під захистом права розуміється державнопримусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною Постанова КГС ВС від 09.06.2020 у справі № 912/1860/19. URL:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89910707.

Враховуючи правові приписи, що врегульовують окреслене питання, а також наукові погляди щодо досліджуваної тематики, вважаємо, що поняття захисту має бути більш змістовним та охоплюючим, а відтак захист прав та інтересів учасників сімейних відносин це фактичні та юридичні дії учасника сімейних правовідносин, спрямовані на захист своїх прав та інтересів (самозахист) або на захист прав та інтересів інших осіб, здійснені на підставі закону з дотриманням вимог допустимості, розумності та справедливості, спрямовані з вимогою до зобов'язаної особи; а також діяльність судових, адміністративних та інших уповноважених законом органів, посадових осіб, які, відповідно до закону, уповноважені вирішувати сімейні спори чи здійснювати іншу діяльність, спрямовану на попередження і припинення порушень прав учасників сімейних відносин, усунення перешкод у здійсненні суб'єктивних сімейних прав; відновлення порушених сімейних прав особи, яка звернулася за захистом.

Захист особистих та майнових прав учасників сімейних правовідносин є факультативною стадією механізму здійснення прав батьків і дітей Красицька Л. В. Проблеми здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03. Вінниця, 2015. С. 253..

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) гарантує кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також закріплює, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/435-15#top. На відміну від цього СК України закріплює за кожним тільки право на судовий захист: кожний учасник сімейних відносин має право на судовий захист (ч. 10 ст. 7 СК України); кожнЬц учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу (ч. 1 ст. 18 СК України) Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text. Дискусійним є зазначене положення ст. 18, оскільки ст. 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435 15#top, тобто така можливість не обумовлена віком фізичної особи. Також ч. 2 ст. 47 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) закріплює, що неповнолітні особи, віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004

№ 1618-IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1618-15#top. захист право сімейний

З огляду на зазначене В. І. Труба вважає, що неповнолітні особи, віком від 14 до 18 років, можуть звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів у сімейних правовідносинах лише у випадках, передбачених сімейним законодавством, а саме: при неналежному вихованні з боку батьків (ст. 152 СК України); при позбавленні батьківських прав (ст. 165 СК України); при визначенні місця проживання (ст. 160 СК України); неповнолітні батьки за захистом прав та інтересів своєї дитини (ст. 156 СК України). В інших випадках така можливість у особи, віком від 14 до 18 років, сімейним законодавством не передбачаєтьсяТруба В. І. Питання здійснення права на захист сімейних прав та інтересів в су-довому порядку. Правова держава. 2014. № 18. С. 77.. Не можемо повною мірою погодитися з думкою науковця, оскільки складно законодавчо закріпити та передбачити всі випадки, при яких звернення дитини з 14 років буде доцільним та можливим. Тому вважаємо за необхідне акцентувати увагу на встановленій законодавчій можливості звертатися до суду особисто з 14 років тоді, коли спір безпосередньо пов'язаний із захистом своїх прав та інтересів у сімейних правовідносинах.

Щодо процесуального статусу малолітніх осіб, варто зауважити, що вони також можуть бути учасниками правозахисних відносин в окремих випадках. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 218 СК України необхідно отримати згоду дитини для її усиновлення, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити, а ч. 2 ст. 160 СК України передбачає необхідність визначення місця проживання за згодою дитини, яка досягла 10-річного віку Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2947-14#Text. Хоча окремі науковці не визнають малолітніх осіб учасниками таких правовідносин, вказуючи на неможливість їх участі в цивільному процесі, з цим погодитись не можемо, оскільки у разі висловлення власної згоди дитиною вона має бути належним чином оціненою судом.

На підтвердження вказаної позиції слугують правові приписи ст. 45 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи, крім загальних прав та обов'язків (ст. 43 ЦПК України), малолітня або неповнолітня особа має також такі процесуальні права: 1) безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; 2) отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд; 3) здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004 № 1618-IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1618-15#top.

В Узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про усиновлення дітей, позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та піклування над дітьми вказується на те, що «ЦПК України не визначає процесуальний статус дитини, яка бере участь у справі про усиновлення та процесуальний порядок надання нею своїх пояснень», водночас в Узагальненні визнається, що участь дитини в цивільному процесі робить її суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин, а тому вона повинна мати визначений законом процесуальний статус Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про усиновлення ді-тей, позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та піклування над діть-ми від 01.01.2009. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0003705-09. З цього можна зробити висновок, що дитина може бути учасником цивільних процесуальних правовідносин, проте форма її участі може бути як особистою, так і опосередкованою (з'ясування думки дитини за допомогою законних представників, педагогів, психологів).

Тому підтримуємо позицію Т. О. Бордюг, яка вважає, що стосовно малолітніх дітей варто свідчити про те, що вони мають особливий процесуальний статус сторони, яка реалізує свої процесуальні права й обов'язки зазвичай через законних представників. При цьому потрібно визнати законодавчі обмеження та встановити, що залучення малолітньої дитини до участі в цивільному судочинстві і визначення її статусу має проходити два етапи. На першому етапі мають з'ясовуватися не тільки вікові обмеження, а й розумові, тому під час прийняття судом ухвали про залучення малолітньої дитини до участі в справі дитина отримуватиме статус номінального учасника справи до з'ясування її реального статусу. Коли вікові і розумові здібності дитини будуть з'ясовані судом, за обов'язкової участі психолога, то вона отримуватиме статус сторони і їй обов'язково має надаватися правова допомога адвоката Бордюг Т. О. Участь малолітніх та неповнолітніх осіб у цивілістичному проце-сі: дис. ... д-ра філософії: 081 «Право». Київ, 2021. С. 34..

Варто наголосити, що законодавство надає право суб'єктам сімейних правовідносин звертатися за захистом до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Правовий захист здійснюється завдяки функціонуванню відповідного механізму захисту, який інтегрує структурно-функціонально взаємопов'язану сукупність правових засобів: 1) норми права, що регламентують підстави, способи, форми, процедуру захисту; 2) юридичний факт (порушення права, загроза порушення права, невизнання права, оспорювання права), який є підставою виникнення охоронних правовідносин; 3) акти реалізації потерпілим суб'єктом права на захист шляхом самозахисту або звернення до юрисдикційних органів; 4) діяльність юрисдикційних органів із захисту прав (правозастосування) Захист прав та інтересів учасників майнових відносин: питання теорії і практи-ки: колективна монографія / за заг. ред. д-ра юрид. наук, доцента І. Ф. Коваль. Вінниця: ТВОРИ, 2020. С. 12..

Підставою такого захисту є порушення, невизнання або оспорювання прав, що виникають із сімейних правовідносин. Під порушенням прав необхідно розуміти невиконання або неналежне виконання обов'язку, що забезпечує ці права. Наприклад, право дитини на належне батьківське виховання має забезпечуватись обов'язком батьків виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Невиконання чи неналежне виконання цього обов'язку є юридичним фактом, що може бути підставою для застосування заходів захисту, а саме: відповідальності у вигляді позбавлення батьківських прав.

Невизнання прав, як свідчить судова практика, має місце у разі заперечення наявності в особи суб'єктивного цивільного права, що, в свою чергу, створює невизначеність та невпевненість для самого носія суб'єктивного права. У сімейних спорах невизнання прав частіше стосується заперечення правового зв'язку між суб'єктами, як то невизнання батьківства, спільного проживання чоловіка та жінки, надання утримання тощо.

Оспорювання це певний спір між учасниками сімейних правовідносин щодо приналежності чи відсутності права в однієї зі сторін, тобто оспорювання існуючих відносин (наприклад, оспорювання батьківства).

Окремо заслуговує на увагу ще одна підстава застосування механізму захисту в сімейних правовідносинах, що проявляється у зловживанні суб'єктивними сімейними правами.

У юридичній літературі в широкому розумінні під зловживанням мається на увазі вчинення недобросовісних дій, що «маскуються» та подаються у встановленій законом формі, але метою їх вчинення є певна корисливість, вигода, інша суспільна шкода всупереч дійсному призначенню права.

Зловживання правом це протиправна поведінка, у процесі та в результаті чого суб'єкт права, маючи на меті заподіяти шкоду іншим суб'єктам або свідомо припускаючи її настання, здійснює певне суб'єктивне юридичне право, зміст якого сформульований відносно визначеного й тому може бути витлумачений неоднозначно Полянський Т. Т. Зловживання правом: загально-теоретична характеристика: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Львів, 2011. С. 53..

Діти не можуть впливати на власне середовище, через це є досить вразливими, і тому потребують особливого захисту та догляду. Їхнє становище та оточення, обставини переважно пов'язані із ситуаціями або умовами життя інших осіб, насамперед їхніх батьків.

У сімейному праві часто досить складно визначити межу зловживання батьківськими правами, оскільки в правовідносинах «батьки діти» батьки наділені ширшим комплексом прав, обов'язків та повноважень стосовно дітей. Це стосується, наприклад, визначення способів та методів виховання дітей, що може відбуватись із застосуванням агресії та спричинити в результаті неправильне виховання, або ж перешкоджання спілкуванню дитини з іншим із батьків у разі роздільного проживання, що знову таки може призвести до негативних наслідків для дитини, навіть якщо такі дії виправдовуються благою метою.

Слушно з цього приводу зауважує В. О. Кожевникова, акцентуючи увагу на критеріях, за якими поведінку батьків або одного з них (опікунів, піклувальників тощо), як безпосередніх учасників сімейних відносин, можна вважати зловживанням сімейними правами. До таких критеріїв автор відносить: протиправність діяння, яке загалом виражається у використанні батьківських прав всупереч інтересам дитини; вину; завдану немайнову або майнову шкоду або створення загрози заподіяння такої шкоди Кожевникова В. О. Зловживання суб'єктивним сімейним правом. Зовнішня то-ргівля: економіка, фінанси, право. 2020. № 5. С. 129..

Проте необхідно зазначити, що такі протиправні дії з боку батьків, як привчання дітей до алкогольних напоїв, жебракування, бродяжництва, не належать до зловживання правами, оскільки такими правами батьки не наділені, тому що це виходить за межі дозволеної та прийнятної поведінки батьків стосовно дітей.

Отже, захист особистих та майнових прав батьків і дітей можна визначити як застосування юрисдикційними органами (компетентними державними органами, органами місцевого самоврядування), посадовими особами (нотаріусом), матір'ю, батьком і дитиною передбачених законом або договором заходів, спрямованих на припинення правопорушення, відновлення (визнання) порушеного (оспорюваного, невизнаного) сімейного права чи інтересу, усунення реальної загрози такого порушення та вплив на правопорушника Красицька Л. В. Проблеми здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03. Вінниця, 2015. С. 257..

У цьому випадку мається на увазі саме юрисдикційна форма захисту, в межах якої можна деталізувати такі найпоширеніші різновиди, як судова, адміністративна, нотаріальна. На противагу неюрисдикційна форма захисту визначає можливість вчинення певних дій самостійно, без звернення до компетентних юрисдикційних органів, на чому згодом буде більш зосереджена увага.

Глибокого дослідження та актуалізації потребує судова форма захисту сімейних прав, як одна з найбільш ефективних, під якою потрібно розуміти діяльність суду щодо розгляду та вирішення спорів, що виникають з сімейних правовідносин, метою якої є захист порушених прав та інтересів учасників цих правовідносин.

Необхідно зазначити, що сімейне законодавство враховує специфіку сімейних правовідносин, тому додатково, як різновид гарантій забезпечення реалізації права на захист, визначено, що позовна давність до вимог, що виникають із зазначеного виду правовідносин, не застосовується, крім деяких винятків (про поділ майна, заявлений після розірвання шлюбу; про визнання батьківства; про внесення змін до актового запису про народження дитини; про визнання материнства).

Більшість спорів, що виникають із сімейних відносин, розглядаються судами загальної юрисдикції за правилами цивільного судочинства у позовному, наказному або окремому провадженні.

Аналіз судової практики дає підстави стверджувати, що більшість сімейних справ розглядаються у порядку позовного провадження. Водночас відповідно до ст. 161 ЦПК України у наказному провадженні можуть розглядатися вимоги про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті, на двох дітей однієї третини, на трьох і більше дітей половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб, а також вимоги про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18.03.2004 № 1618-IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1618-15#top. Водночас спрощене позовне провадження передбачено для розгляду справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд, а також справ про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та справ про розірвання шлюбу. В окремому провадженні розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (розірвання шлюбу за згодою подружжя за наявності дітей, встановлення режиму окремого проживання подружжя, усиновлення тощо).

Обов'язковим є враховування ч. 5 та 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1402-19#top, де зазначено, що «висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами у разі застосування таких норм права», варто актуалізувати увагу саме на практиці Верховного Суду під час розгляду та вирішення спорів із сімейних правовідносин.

Огляд судової практики надає підстави вважати, що найбільш поширеними та часто неоднозначними категоріями справ з сімейних правовідносин є: визнання батьківства; надання права на побачення з дитиною батькам, які позбавлені батьківських прав; обмежувальний припис; розірвання шлюбу з іноземцем; шлюбний договір та майнова компенсація; визначення розміру аліментів, пені за заборгованості зі сплати аліментів; визначення місця проживання дитини; тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків; визначення способів участі батька у спілкуванні та вихованні дитини; згода іншим з подружжя на укладення співвласником договору про розпорядження спільним майном; розподіл майна подружжя тощо.

Пріоритетним напрямом дослідження у контексті євроінтеграції та ратифікації на цьому шляху Україною Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами є система дієвих заходів, які спрямовані на протидію та запобігання домашньому насильству. Так, наприклад, потреба у видачі обмежувального припису виникає у разі вчинення домашнього насильства, яким є діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що

вчиняються у сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь Про запобігання та протидію домашньому насильству: Закон України від 07.12.2017 № 2229-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2229-19#n3.

Правова позиція Верховного Суду з цього питання зводиться до таких висновків:

видача обмежувального припису обов'язкова в разі доказово обґрунтованого постійного використання в безпосередньому спілкуванні або переписці з колишнім чоловіком / дружиною та дітьми погроз, зокрема залякування фізичною розправою, ненормативної лексики, образ та приниження щодо них, які кваліфікуються як домашнє насильство у формі психологічного насильства;

факт сварок і непорозумінь між подружжям на побутовому ґрунті свідчить про наявність конфлікту між колишнім подружжям та не підтверджує факту вчинення заінтересованою особою домашнього насильства;

тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису є легітимним заходом втручання у права та свободи кривдника за умови, що ці заходи пов'язані з протиправною поведінкою останнього;

первісний позов про стягнення аліментів та зустрічна позовна заява про видачу обмежувального припису, відшкодування шкоди згідно із Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» не є взаємопов'язаними в розумінні статті 193 ЦПК України;

під час розгляду заяви про видачу обмежувального припису судам потрібно враховувати, чи відбулося примирення між сторонами, який статус кривдник має у кримінальному провадженні (за його наявності) та чи не застосовувалися до нього відповідні заходи в межах кримінального судочинства Огляд практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо видачі обмежувального припису / упоряд: правове управління (IV) департаменту аналітичної та правової роботи апарату Верховного Суду, суддя КЦС ВС Д. Д. Луспеник. Київ, 2021. 35 с..

Під час розгляду судами спорів, що пов'язані зі стягненням аліментів, визначенням їх розміру, пені та заборгованості зі сплати аліментів, варто враховувати правову позицію Верховного Суду щодо того, що дохід від відчуження нерухомого майна враховується при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб та на який може бути здійснено стягнення у межах виконавчого провадження. Так, спірне питання стосувалося доходу від продажу нерухомості, яка була подарована боржнику ще до укладення шлюбу та народження дитини. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки «у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються під час визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміна «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним» Постанова Верховного Суду у справі № 234/15413/17 від 31.07.20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/907842407fbclidHwAR0awL1zc0o9KJjXorfMkL 13qeoyExfSm94xfSncb2pel7PRfVPDbY. Разом з тим варто враховувати, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості Постанова Верховного Суду у справі № 682/3112/18 від 04.03.20. URL:

https://verdictum.ligazakon.net/document/883762897utm_sourcejrliga.ligazakon.net &utm_medium=news&utm_content=jl01.

Безумовно, значну частину сімейних спорів становлять майнові спори між подружжям. При цьому Верховний Суд акцентує увагу на таких базових позиціях. Вартість майна, що підлягає поділу між подружжям, потрібно визначати з огляду на дійсну його вартості на час розгляду справи в суді Постанова Верховного Суду у справі № 127/7029/15-ц від 03.10.18. URL: https://verdictum.ligazakon.net/document/77009144. Щодо об'єкта незавершеного будівництва,

зведеного за час шлюбу, то такий об'єкт може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя із визначенням часток Постанова Верховного Суду у справі № 308/2695/16-ц від 28.10.19. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/85354688. Проте самочинна прибудова, яка здійснена подружжям під час шлюбу, не може бути об'єктом їх спільної сумісної власності та не підлягає поділу між ними Постанова Верховного Суду у справі № 646/12964/14-ц від 24.07.19. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/83335648.

Значна частина справ, що розглядаються судами, стосуються прав та інтересів дитини. Наразі майже вся світова спільнота усвідомлює індивідуальний і колективний обов'язок захищати дітей. Цей моральний обов'язок широко закріплений у міжнародному і національному праві більшості демократичних країн, e результаті чого він широко застосовується через Конвенцію ООН про права дитини і слугує тим орієнтиром, який направляє дискусії та вирішує спірні питання в напрямі глобальної справедливості для дітей.

«Правосуддя, дружнє до дітей» це умовна система правосуддя, при якій гарантується повага та ефективне здійснення прав усіх дітей на найвищому рівні, при цьому враховується рівень зрілості та розуміння дитини, а також обставини справи. Таке правосуддя повинно бути доступним, швидким, адаптованим та націленим на задоволення потреб і прав дитини, має враховувати вік учасників, поважати права дитини, зокрема гарантувати право на справедливий судовий розгляд, забезпечувати участь та розуміння судового розгляду учасниками, дотримуватись поваги до приватного та сімейного життя, честі та гідності.

У Рекомендаціях Committee of Ministers of the Council of Europe (2010). Guidelines of the on child-friendly justice. URL: https://rm.coe.int/16804c2188, якими визначено керівні принципи дружнього до дітей правосуддя, зазначено, що розглядаючи справи, суди повинні належним чином враховувати думки та погляди дітей, які залучені до судового розгляду або можуть вплинути на нього, для правильної оцінки їх інтересів. У всіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними або іншими органами, найкращі інтереси дитини мають бути на першому місці. Відповідні державні органи повинні застосовувати комплексний підхід до врахування усіх інтересів дітей: законних, соціальних, економічних, зокрема психологічне і фізичне здоров'я.

Проте на практиці суди не завжди дотримуються обов'язкової норми закону щодо необхідності з'ясування та врахування думки дитини під час розгляду сімейних спорів за участю дітей.

Так, типовим прикладом цього може бути справа про визначення порядку участі у спілкуванні з дитиною та її вихованні Постанова Одеського апеляційного суду від 01.06.2021 по справі 500/3507/19 про визначення порядку участі у спілкуванні з дитиною та її вихованні. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97635829. Відповідно до матеріалів справи ініціатором встановлення порядку спілкування з дитиною є мати дитини, а її звернення до органу опіки та піклування пов'язано з бажанням обмежити права батька щодо виховання та спілкування з дитиною. Матеріалами справи підтверджено, що судом першої інстанції неодноразово пропонувалось матері привести дитину до суду для проведення опитування дитини суддею на предмет спілкування її з батьком, однак мати відмовилася, пропонувалося провести опитування представником органу опіки та піклування у присутності педагога та психолога, але таке опитування не було проведене, внаслідок чого особиста думка дитини не була врахована. Звісно, в цьому випадку є місце порушення вимог законодавства, тому апеляційний суд з метою реалізації батьком дитини свого права на участь у спілкуванні з нею та її вихованні і забезпечення інтересів дитини виніс постанову на користь батька.

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана у процесі вирішення між батьками спору щодо її місця проживання Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2947-14#Text.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_004#Text, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед

прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/994_135#Text.

Зауважимо, що законодавство чітко не вказує на вік, починаючи з якого думка дитини має враховуватися. Проте за загальним правилом, якщо дитина досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити, то треба обов'язково її заслухати. І хоча суд може постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси, це не звільняє суд від необхідності з'ясувати думку дитини.

Під час врахування думки дитини пропонується розрізняти три різні підходи: орієнтований на сім'ю, орієнтований на дитинство і орієнтований на дитину. Ці підходи відрізняються залежно від того, зосереджені вони переважно на дітях чи дорослих, враховуються загальні особливості дитинства чи індивідуальні характеристики конкретних дітей, взаємодіють учасники правовідносин з дітьми прямо чи опосередковано тощо.

Основним положенням захисту прав дитини є принцип найкращих інтересів дитини. Ж. В. Петрочко вважає, що забезпечення найкращих інтересів дитини це задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності з урахуванням думки дитини Петрочко Ж. В. Найкращі інтереси дитини: сутність і шляхи забезпечення Нау-кові записки Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя. Психологопедагогічні науки. Ніжин, 2014. № 3. С. 71..

Так, для підтвердження зазначеної тези наведемо законодавчий припис, зокрема, ч. 3 ст. 166 СК України уповноважує суд при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав одночасно приймати рішення про стягнення аліментів на дитину, оскільки це реалізує право на утримання дитини і, відповідно, забезпечує її найкращі інтереси. Хоча такі дії виходять за межі заявлених учасником справи вимог і є винятком із загальних правил судочинства.

Спочатку стандарт найкращих інтересів визначався цілями фізичного захисту дітей та їхнього психологічного благополуччя, але згодом він став повноправним правом. Так, наприклад, відповідно до статті 3 Конвенції ООН про права дитини в іспанському законодавстві найкращі інтереси дитини змінилися з невизначеного правового

принципу на право. Стаття 2.1 Основного закону 1/1996 від 15 січня 1996 року про правовий захист неповнолітніх зазначає, що «всі неповнолітні мають право на те, щоб їх найкращі інтереси враховувалися у всіх діях або рішеннях, які їх стосуються. Стаття також визначає зміст найкращих інтересів неповнолітнього, визначаючи низку загальних критеріїв тлумачення та застосування (стаття 2.2), а також надаючи перелік загальних елементів і вказівок щодо зважування таких критеріїв (стаття 2.3) PeterBeyerlein.Informationalphysiologyofindividualdevelopment. The Routledge International Handbook of Shared Parenting and Best Interest of the Child: 1st Edition. 2021. Р. 13. URL: https://www.taylorfrancis.com/chapters/edit/10.4324/978100314056612/ informational-physiology-individual-development-peter-beyerlein?context=ubx.

Так, ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року, ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі потрібно брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним Рішення ЄСПЛ по справі «Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE) від 16.10.2015. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/974_a93#Text.

Важливе місце в системі заходів, що спрямовані на захист прав учасників сімейних правовідносин, займає практика ЄСПЛ, що значною мірою впливає на національну судову практику та є тим орієнтиром, що спрямовує українське правосуддя на євроінтеграційні зміни та посилення європейських цінностей, зокрема в приватноправових відносинах.

Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 № 3477-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/3477-15#Text Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.19504 та практику ЄСПЛ як джерело права.

Цілком слушною є думка В. І. Труби щодо того, що система Конвенції заснована на двох основних принципах субсидіарності та солідарності. Принцип субсидіарності передбачає, що основна відповідальність за забезпечення прав і свобод, викладених у Конвенції, лежить на національних владах. Тільки в разі невиконання ними своїх обов'язків суд повинен прийняти рішення. Під принципом солідарності потрібно розуміти, що прецедентне право суду є частиною Конвенції, тим самим поширюючи юридично обов'язкову силу Конвенції на всі інші її сторони. Це означає, що держави-учасниці повинні виконувати не тільки рішення суду, винесені у справах, в яких вони беруть участь, а також повинні брати до уваги рішення, винесені в інших справах, передбачати можливі наслідки, які можуть мати значення для їхньої власної правової системи і правових норм Труба В. І. Вплив практики ЄСПЛ на розвиток сімейного законодавства України. 10-і юридичні диспути з актуальних проблем приватного права: ма-теріали Міжнар. наук.-практ. конф., Одеса, 28 трав. 2021 р. Одеса: Фенікс, 2021. С. 33..

Очевидно, що є важливим розуміння стандартів, процесу і механізмів інтерпретації рішень ЄСПЛ, особливо для їх правильного використання на національному рівні, вважаючи важливу роль українських судів у процесі впровадження європейських правових позицій у національну правову систему.

Зауважимо, що конкретної статті, яка б стосувалася захисту сімейних правовідносин, Конвенція не містить, проте її положення використовуються під час звернень до ЄСПЛ побічно, оскільки сімейні правовідносини є частиною приватноправових і мають досить широкий спектр застосування. Найчастіше підставою захисту прав учасників сімейних правовідносин є порушення ст. 8 Конвенції, де зазначено, що кожний має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, недоторканності свого житла і таємниці своєї кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, крім випадків, коли це втручання передбачене законом і необхідне у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, громадського спокою або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинам, для охорони здоров'я чи моральності або для захисту прав і свобод інших осіб Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_004#Text. Однак важливим при

цьому залишається розумний баланс приватних та публічних інтересів, певна пропорційність між недоторканістю та можливістю втручання задля захисту суспільних інтересів.

Так, межу втручання державних органів у сімейні правовідносини та достатність, чи навпаки недостатність для досягнення цілей можна простежити на прикладі справи, що розглядалася ЄСПЛ, «Жупан проти України (ZHUPAN v. UKRAINE, 2021) Рішення ЄСПЛ по справі «Жупан проти України» (ZHUPAN v. UKRAINE) від 07.10.2021. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-214071. Справа стосується тверджень за статтею 8 Конвенції про невиконання органами державної влади рішення суду щодо відібрання дитини від батька та передачу матері. За матеріалами справи заявниця вийшла заміж за В., у них народився син І. Згодом шлюб було розірвано. Щодо місця проживання дитини, суд вирішив, що вона повинна проживати із заявницею. Пізніше, поки заявниця перебувала у Чеській Республіці, дитина проживала з батьками заявниці в Україні. Впродовж цього часу батьки заявниці добровільно віддали дитину В. Передача була засвідчена нотаріально, після чого дитина почала постійно проживати з В. Після повернення заявниця спробувала забрати дитину у В., але безуспішно. Хустський суд вирішив передати дитину заявниці, оскільки згідно з його попереднім рішенням дитина повинна була проживати з матір'ю. Державна виконавча служба відкрила виконавче провадження за рішенням про відібрання дитини. Того дня державний виконавець прибув до будинку В. у супроводі заявниці, працівників поліції, працівника органу опіки та піклування і двох понятих. Згідно з актом державного виконавця передача дитини не відбулася, оскільки дитина відмовилася йти до заявниці. Заявниця стверджувала, що національні органи влади не вжили необхідних заходів для забезпечення повернення дитини заявниці від В. Разом з тим уряд доводив, що органи державної влади вжили всіх необхідних заходів для забезпечення поваги до сімейного життя заявниці.

ЄСПЛ з цього питання акцентує увагу, що право взаємного спілкування одного з батьків та дитини становить основоположний елемент «сімейного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Також суд звертає увагу, що після відкриття виконавчого провадження державний виконавець швидко організував зустріч заявниці з дитиною. Однак щойно він встановив, що дитина не бажала йти до заявниці, він

не вжив інших заходів, аби сприяти пристосуванню дитини до матері, від якої вона, вочевидь, серйозно віддалилася. Крім того, залишається незрозумілим, наскільки до цього процесу могли бути залучені органи опіки та піклування та чи могли бути використані будь-які засоби врегулювання сімейних конфліктів. Тобто на прикладі цієї справи чітко простежується позиція ЄСПЛ щодо того, що невжиття належних заходів для виконання судових рішень стосовно дітей є наслідком недостатньо розвинених законодавчих та адміністративних механізмів, які б могли прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців органів опіки та піклування. Як результат, суд визнав порушення ст. 8 Конвенції та зобов'язав державу-відповідача виплатити заявниці 4 500 євро як відшкодування моральної шкоди та 1 500 євро як компенсації судових та інших витрат.

Зазначимо, що Україна, як член міжнародного співтовариства, зобов'язана створювати сприятливе для жінок та жінок-матерів середовище, в якому їх права та інтереси повинні бути захищені на демократичних, рівних, соціально справедливих, моральних засадах з дотриманням сімейних цінностей українського суспільства.

У контексті наведеної справи потрібно уточнити, що під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю розуміється не так обов'язковість спільного проживання матері та дитини, як здебільшого право на їх спілкування, надання можливості матері турбуватися про дитину, забезпечувати права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією про права дитини Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_004#Text Рішення ЄСПЛ по справі «Жупан проти України» (ZHUPAN v. UKRAINE) від 10.06.2021. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-211864, де закріплено, що в усіх діях стосовно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Інша справа «Ген та інші проти України» (GENANDOTHERSv. UKRAINE, 2021)2 стосується стверджуваного невиконання встановлених судом домовленостей про побачення з дитиною всупереч статті 8 Конвенції. За матеріалами справи, пан Семен Ген почав спільно проживати з В. ум. Харків. Згодом у них народилася дочка, пані

Поліна Ген. Через деякий час подружжя розлучилося. Дитина залишилася жити з В. Згодом В. ініціювала цивільне провадження, вимагаючи встановити графік побачень батька з дитиною та стверджуючи, що батько проводив забагато часу з дитиною. Батько дитини та баба і дід по батьківській лінії подали зустрічні позовні вимоги, стверджуючи, що В. перешкоджала їхньому спілкування з дитиною. Дзержинський районний суд міста Харкова встановив, що батьку, діду та бабі по батьківській лінії перешкоджали у спілкуванні з дитиною. Розглянувши ситуацію у сім'ї, суд встановив графік побачень батька з дитиною та окремий графік побачень баби та діда по батьківській лінії з дитиною, надавши їм змогу брати участь у вихованні дитини. Апеляційний суд Харківської області вніс зміни до графіка побачень батька з дитиною. В. звернулася з касаційною скаргою на рішення суду, яким було встановлено домовленості про побачення, вимагаючи зупинити виконання рішення та доводячи, що побачення дитини з батьком могли зашкодити її добробуту. Батько дитини заперечив проти зупинення виконання рішення, стверджуючи про надзвичайну важливість спілкування дитини з батьком. Верховний Суд України зупинив виконання рішення, яким було встановлено домовленості про побачення, до розгляду поданої В. касаційної скарги. Далі Верховний Суд України залишив без задоволення касаційну скаргу В. як необґрунтовану і виконавче провадження було відновлено. Державний виконавець наклав на В. штраф у розмірі 3 400 українських гривень у зв'язку з невиконанням нею графіка побачень; потім другий штраф у тому самому розмірі з тих самих підстав. Заявники доводили, що національні органи влади не вжили належних заходів для забезпечення дотримання встановлених судами графіків побачень на практиці. Вони наполягали, що суди безпідставно зупиняли виконання рішення щодо проведення побачень, а державні виконавці не доклали достатніх зусиль для забезпечення дотримання матір'ю дитини В. домовленостей про побачення. Водночас уряд стверджував, що органи державної влади вжили всіх необхідних заходів для забезпечення виконання рішень, якими було встановлено домовленості про побачення, та забезпечення поваги до сімейного життя заявників.

Аналізуючи матеріали справи, ЄСПЛ посилається на загальні принципи щодо позитивного зобов'язання держави права батьків на спілкування. У цій справі батько, баба та дід дитини по батьківській

лінії стверджували про перешкоджання їм у спробах підтримати спілкування з дитиною (яка жила окремо від них з матір'ю). У відповідь на твердження заявників суди встановили, що їм дійсно перешкоджали у цьому; тому суди визначили графіки побачень. Державні виконавці мали забезпечити виконання цих судових рішень. Однак суд сумнівається, що національні органи влади вжили всіх належних заходів для забезпечення поваги до сімейного життя заявників. Тому, як результат, ЄСПЛ зобов'язав державу-відповідача виплатити відшкодування моральної шкоди батьку та дитині спільно в обсязі 7 500 євро, бабі та діду спільно в обсязі 4 500 євро.

Зазначимо, що в проаналізованих та багатьох інших рішеннях, що винесені проти України, ЄСПЛ вказує на одну з основних причин неналежного захисту прав людини, якою є низька якість законодавчої бази та процедури реалізації окремих гарантій, що призводить до складнощів при застосуванні нормативно-правових актів.

Цікаву проблематику піднімає В. Д. Комісаренко, наголошуючи, що навіть попри встановлені вітчизняним законодавством гарантії щодо незастосування строків позовної давності, зокрема під час вирішення особистих немайнових прав батьків та дітей, на практиці існують випадки, коли навіть при закінчені передбаченого строку давності особам надається право на захист порушених прав Комісаренко В. Д. Застосування практики ЄСПЛ при захисті особистих немайнових прав батьків та дітей. Наукові перспективи. 2021. № 7. С. 319-320. Рішення у справі «М.Т. проти України» від 19.03.2019. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/974_d46#Text. Так, дослідниця проводить аналіз на прикладі справи «М. Т. проти України» (2019)2. За матеріалами справи заявник був біологічним батьком дитини чоловік (підтверджено за допомогою ДНК-експертизи), народженої жінкою, яка на той час перебувала в шлюбі. Відповідно до презумпції батьківства батьком було записано законного чоловіка. Але ця ситуація не була перешкодою бачитись та спілкуватись з дитиною, оскільки проти цього ніхто не заперечував. Згодом мати дитини розлучилася і, оскільки виникли нові стосунки з іншим чоловіком, мала намір виїхати за кордон з дитиною, що створило б перешкоду для спілкування. Бажаючи цього уникнути, біологічний батько звертається до суду з вимогою визнання свого батьківства, проте йому було відмовлено, оскільки строк позовної давності (один рік з моменту,