Здійснення права на захист учасниками сімейних відносин

коли він дізнався) минув. ЄСПЛ, розглянувши скаргу заявника, взяв за пріоритет забезпечення сімейних цінностей та дотримання інтересів дитини над положеннями щодо строків давності. Суд вказав, що згідно з українським законодавством, національні суди мали право поновити строк для звернення з позовом про визнання батьківства та внесення відповідних змін у свідоцтво про народження у разі наявності вагомих підстав. Проте національні суди не проаналізували, чи відповідало б поновлення строку позовної давності інтересам дитини, а також, чи сприяв би розгляд справи по суті встановленню балансу між інтересами батька та дитини, тому суд констатував порушення ст. 8 Конвенції.

Отже, ЄСПЛ посилює увагу на пріоритеті забезпечення сімейних цінностей та важливості захисту інтересів дитини порівняно з формальним тлумаченням правових приписів, а також залишає свободу розсуду та певну гнучкість у правозастосуванні в цій сфері для національних органів влади. Відповідно, можна зробити ширший висновок, щодо того, що право на захист особистих прав батьків і дітей не завжди обмежується засобами їх реалізації та процесуальними строками, що закріплені у законодавстві.

Загалом ЄСПЛ значно розширив поняття «сімейне життя» з метою врахування сучасних змін та динаміки в соціальних та культурних моделях сімейного життя. Охорона сімейних відносин виникає фактично навіть якщо вони не мають юридичного оформлення, так само і формально-правові відносини, позбавлені реального змісту, теж будуть охоронятися відповідно до законодавства.

Подібну думку має також Р. О. Гаврік, вказуючи на те, що певні правові стани Європейським судом з прав людини визнаються як такі, що надають право на захист від втручання в сімейне життя, тобто є сім'єю, аналогічно тому, як виникає сім'я в результаті укладення зареєстрованого шлюбу. При цьому поняття «сім'я» включає і фактичні сімейні відносини, коли сторони живуть спільно поза шлюбом. Спільне проживання, як правило, є обов'язковою умовою сімейного життя, проте у виняткових випадках і інші чинники можуть свідчити про те, що конкретні відносини досить стабільні, для того щоб розглядати їх як фактичні сімейні зв'язки. При цьому науковець додатково зазначає, що до 2010 року ЄСПЛ у цілому виявляв доволі стримане ставлення до такого виду відносин, як одностатеві, не визнаючи їх сімейними,

однак після 2010 року з урахуванням стрімкої лібералізації панівної суспільної моралі щодо одностатевих відносин, що відбулася у Європі, ЄСПЛ не зміг заперечити, що відносини таких пар, по суті, становлять «сімейне життя» Гаврік Р. О. До питання про особливості захисту сімейних прав осіб, які пере-бувають у шлюбі чи інших сімейних союзах в практиці Європейського суду з прав людини. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2021. С. 123..

Проаналізована судова практика, зокрема практика ЄСПЛ, дає змогу зробити висновок, що сьогодні суди та інші компетентні органи значну увагу приділяють аналізу «як дитині буде краще» і приймають обґрунтовані рішення та за необхідності виправляють попередньо допущені помилкиТокарчук Л., Переверзєва О. та ін. Конституційні засади захисту сімейних прав та інтересів дитини в цивільному процесі. Amazonialnvestiga. 2022. № 11 (49), С. 62. URL: https://doi.Org/10.34069/AI/2022.49.01.7.

Однозначно можна підсумувати, що підхід Європейського суду під час вирішення сімейних спорів базується на таких засадах: пріоритет інтересів дитини; забезпечення сімейних форм виховання; рівний обсяг прав дітей незалежно від їх народження у шлюбі чи поза ним; нерозривність родинних зв'язків; позитивне зобов'язання держави возз'єднати батьків з дитиною.

Аналіз існуючої практики ЄСПЛ і Верховного Суду дають підстави стверджувати, що на рівні судів є правильне та детальне розуміння принципу найкращих інтересів дитини, що не суперечить положенням міжнародних документів. Разом з тим є потреба правового закріплення, що забезпечило б правильне застосування цього принципу судами інших інстанцій, органами опіки та піклування, а також іншими державними органами, які уповноважені приймати рішення стосовно дітей.

Не менш ефективною є адміністративна форма захисту прав учасників сімейних відносин, проте її застосування вбачається можливим у чітко визначених законом випадках. Така форма захисту є альтернативною та не виключає можливості безпосереднього звернення до суду. В адміністративному порядку можуть вирішуватися сімейно-правові спори за участю органів опіки та піклування, органів державної реєстрації актів цивільного стану, інших органів, на які державою покладено обов'язок захисту прав дітей та інших учасників сімейних правовідносин.

Зазначимо, що проміжною та зв'язуючою ланкою між окремою сім'єю (куди втручатися ніхто не може, оскільки діє принцип невтручання в особисті приватні відносини) і державою є орган опіки та піклування, завданням якого в загальному є в ненав'язливій формі все ж таки здійснювати від імені держави контроль за умовами проживання дітей в сім'ях.

Система органів опіки та піклування в Україні складається з трьох рівнів:

районний рівень районні державні адміністрації;

міський (районний у місті) рівень виконавчі комітети міських, районних у містах рад;

рівень села, селища виконавчі комітети сільських, селищних рад.

Потрібно зазначити, що між різними рівнями органів опіки та піклування немає ієрархічної підпорядкованості, підзвітності, підконтрольності та належної взаємодії. Залежно від рівня ці органи мають різний обсяг повноважень, хоча спостерігається часткове дублювання функцій, що призводить до конфлікту компетенції між органами опіки та піклування виконавчого рівня влади та місцевого самоврядування.

Л. В. Красицька виділяє чотири форми участі органів опіки та піклування в захисті особистих та майнових прав батьків і дітей, а саме: 1) безпосередній захист прав та інтересів батьків і дітей; 2) участь у судовому захисті прав та інтересів батьків і дітей; 3) вчинення інших дій, пов'язаних із захистом сімейних прав та інтересів і спрямованих на запобігання порушенням сімейних прав та інтересів, що полягають у наданні дозволів або згоди на вчинення певних юридичних дій; 4) здійснення контролю та нагляду за дотриманням сімейних прав та інтересів Красицька Л. В. Проблеми здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03. Вінниця, 2015. С. 306..

Органи опіки та піклування уповноважені вирішувати питання щодо встановлення статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування; надання опіки та піклування над дітьмисиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, та застосування інших форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей; забезпечення пріоритетних форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; притягнення до відповідальності осіб, які порушують права дитини; надання письмової згоди або заперечення на відчуження нерухомого майна (зокрема, житла) й іншого майна, власником якого є дитина. Водночас у ст. 19 СК України зазначено, що у передбачених Кодексом випадках особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2947-14#Text.

Форми участі безпосередньо в суді органів опіки та піклування визначаються залежно від завдань, які стоять перед цими органами. За цим критерієм виділяються дві форми: звернення до суду із заявами про захист прав, свобод чи інтересів інших осіб і вступ у справу на будь-якій стадії її розгляду.

При першій формі орган опіки та піклування виступає позивачем. Неоднозначними є положення щодо підстав звернення до суду органів опіки та піклування за власною ініціативою шляхом подання позову, вони є загальними, саме тому вбачаємо потребу в більш чіткій конкретизації таких підстав та відповідальності органів опіки та піклування у разі незвернення.

Друга форма передбачає відповідно до ч. 4 ст. 19 СК України обов'язкову участь органів опіки та піклування у судовому засіданні під час розгляду спорів щодо:

участі одного з батьків у вихованні дитини;

визначення місця проживання дитини;

виселення дитини;

зняття дитини з реєстрації місця проживання;

визнання дитини такою, яка втратила право користування житловим приміщенням;

позбавлення та поновлення батьківських прав;

побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав;

відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду;

управління батьками майном дитини;

скасування усиновлення та визнання його недійсним Там само..

У деякий правовий дисонанс входять ст. 313 ЦПК України та 19 СК України щодо обов'язковості участі органів опіки та піклування у справах про усиновлення. Процесуальна норма вказує на імперативність, водночас СК України не зазначає цей вид справ взагалі як такий, що відбувається за участю органів опіки та піклування. Тому зазвичай ці норми потребують узгодження щодо обов'язкового розгляду справ про усиновлення за участю органів опіки та піклування, оскільки цими справами вирішуються подальші долі дітей і сімей, а також їх значення є вагомим та являє широкий інтерес.

Крім основних суб'єктів, якими виступають батьки на захист інтересів дитини, сімейне законодавство надає таку правову можливість також іншим суб'єктам, зокрема, діду, бабі (ч. 2 ст. 258 СК України), сестрі, брату, мачусі, вітчиму, особі, яка взяла у свою сім'ю дитину (ч. 2 ст. 262 СК України), які мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків, брата, сестри, падчерки, пасинка, дитини-вихованця до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2947-14#Text. Варто звернути увагу, що таке право закріплено за даними суб'єктами лише щодо звернення до органу опіки та піклування, при цьому інші органи чи інституції не визначено.

Разом з тим право звертатися до органу опіки та піклування вказаними суб'єктами має бути цілеспрямованим виключно на захист інтересів дітей. Це означає, що звернутися за захистом своїх прав та інтересів в такому порядку не вбачається можливим. Наприклад, ст. 257 СК України встановлює право баби, діда, прабаби, прадіда спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні Там само.. Якщо такі перешкоди є з боку батьків дитини чи інших осіб, з якими дитина проживає, то звернутися за захистом свого права вказаним суб'єктам можна тільки в судовому порядку шляхом подання позову до суду.

Якщо буквально тлумачити норми СК України, у випадку порушення права на виховання дитини або спілкування з нею, такі суб'єкти, як брат, сестра, мачуха, вітчим, пасинок, падчерка не можуть звернутися за захистом свого порушеного права до органів опіки

та піклування й суду, оскільки на це немає чіткої вказівки в законі. Однак варто додати, що такі особи мають право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права, посилаючись на загальні положення щодо судового захисту, визначені в сімейному законодавстві Сердечна І. Л. Захист сімейних особистих немайнових прав інших членів сім'ї та родичів органами опіки та піклування. Людська гідність і права людини як основа конституційного устрою держави: збірник тез Міжнародної науковопрактичної конференції, м. Хмельницький, 19-20 жовтня 2018 року. Хмельниць-кий: Хмельницький університет управління та права, 2018. С. 293. .

Дослідження правового статусу органів опіки та піклування свідчить, що визначальною ознакою вказаних суб'єктів є юридична заінтересованість, яка пов'язана з їх посадовими повноваженнями. Аналіз підстав участі в суді органів опіки та піклування, які захищають інтереси інших осіб свідчить, що неспроможність самого громадянина чи дитини через відповідні обставини захистити свої права чи інтереси є підставою для реалізації права на звернення до суду за захистом чужого інтересу, а не підставою самого права на звернення до суду. В осіб, яким законом надано право захищати права й інтереси інших осіб, завжди є таке право і воно є незмінним.

З огляду на законодавчо визначені повноваження органів опіки та піклування потрібно зазначити, що є потреба у розширенні їх повноважень щодо захисту прав та інтересів учасників сімейних правовідносин, зокрема, уможливлення вирішення ними спорів, пов'язаних з відібранням малолітньої дитини від будь-яких осіб, у яких вона перебуває без достатньої правової підстави; надання дозволів на побачення з дитиною батькам, які позбавлені батьківських прав тощо.

Відповідно до норм сімейного законодавства захист прокурором передбачає можливість звернення до суду з вимогами: про визнання шлюбу недійсним, якщо захисту потребують права та інтереси дитини (ст. 42 СК України); про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК України); про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав у разі безпосередньої загрози для життя або здоров'я дитини (ч. 2 ст. 170 СК України); про скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст. 240 СК України) Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2947-14#Text.

Проте варто зауважити, що існують певні розбіжності щодо визначення повноважень прокурора в Конституції України та СК України у зв'язку з тим, що зміни, внесені до конституційних повноважень прокурора, не були внесені в норми матеріального права. Наразі представницькі повноваження прокуратури закріплені в ст. 131 Конституція України: Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України і стосуються вони лише представництва інтересів держави в суді у виключних випадках1. Відповідно, прокурор не має повноважень представляти інтереси фізичних осіб в суді, зокрема учасників сімейних правовідносин. Оскільки Конституція України має вищу юридичну силу, під час вирішення спорів має враховуватися відповідність нормативно-правових актів, що застосовуються, вищому закону.

О. О. Паньчишина до найбільш актуальних напрямів діяльності адміністративних органів із забезпечення додержання майнових та житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відносить забезпечення додержання законодавства: при видачі дозволів на вчинення правочинів з відчуженням житлової площі дитини; установами для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які залишились без опіки батьків, опікунів, прийомними батьками під час здійснення дій щодо збереження житлових приміщень, що належать за правом власності або за договором найму дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування, що перебувають у цих установах або у прийомних сім'ях; спрямованого на забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які не мають закріпленого за ними житлового приміщення, а також здійснення інших заходів у випадках, визначених чинним законодавством Панчишина О. О. Повноваження прокурора із захисту майнових прав дітей. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер. «Юриспруде-нція». 2014. С. 122..

В адміністративній формі захист може здійснюватися й іншими державними органами, наприклад органами реєстрації актів цивільного стану, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, Уповноваженим Президента України з прав дитини, консульськими установами та дипломатичними представництвами.

Інші державні органи або органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, фізичні особи навіть попри те, що можуть бути не наділені правом на захист інших осіб, здатні виконувати опосередковано функцію захисту, інформуючи про необхідність захисту уповноважені органи.

Наприклад, система захисту дітей у Франції складається з двох незалежних секторів: судового та адміністративного. Вибір між судовою чи адміністративною формою захисту залежить від серйозності справи. Так, наприклад, повідомлення про підозрілі випадки жорстокого поводження з дітьми сприяють розслідуванню та наданню допомоги дитині та сім'ям, забезпечуючи захист, безпеку та турботу про дитину. Будь-яка небайдужа особа може повідомити про підозру у жорстокому поводженні з дітьми. У Франції лікар має етичне зобов'язання захищати дитину (статті R. 4127-43 та R. 4127-44 Французького кодексу охорони здоров'я) і юридичне зобов'язання під час виконання професійних обов'язків (стаття 343-3 Кримінального кодексу Франції). У цьому випадку лікарі звільняються від професійної таємниці (стаття 226-14 Кримінального кодексу Франції). Лікарня може відігравати важливу роль, оскільки приблизно 1 % дітей, які відвідують відділення невідкладної допомоги, за оцінками, є жертвами жорстокого поводження з дітьми Marion&etc.Factors associated with the decision of a French hospital to report child abuse to judicial rather than administrative authorities. 2021. Volume 28, Issue 5, P. 360-365. URL: https:ZZdoi.org/10.1016Zj.arcped.2021.04.007.

Дієвий захист прав учасників сімейних правовідносин можливий лише за умови взаємодії всіх інститутів громадянського суспільства та ефективного державно-правового впливу. Захист громадськими організаціями характеризується такими особливостями: існує в поєднанні з державно-правовим захистом прав і свобод учасників сімейних правовідносин; вимагає дотримання прав і свобод синхронно суспільній свідомості; може здійснюватися у процесуальній формі, а також виражатися у формі громадського осуду; передбачає захист як визнаних прав дитини, так і формально незакріплених (моральних) прав; є важливим стимулом для покращення безпеки. Держава може захистити лише визнані права, закріплені в нормативно-правових актах. Не всі права та інтереси учасників сімейних правовідносин підлягають правовому захисту. Наприклад, складно встановити та захистити на державно-правовому рівні такі важливі інтереси дитини, як потреба в батьківській любові або в щасливій сім'ї. На забезпечення таких потреб дитини може впливати тільки суспільство. Засудження та суспільна думка, як реакція на певні дії батьків, опікунів та інших осіб, також є важливим аспектом захисту прав дитини.

Останнім часом набула популярності ідея захисту прав, зокрема прав дитини, шляхом звернення до міжнародних організацій: ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ тощо. Однак практичні можливості міжнародного захисту прав конкретної дитини все ще є обмеженими. Вочевидь функціонування громадських об'єднань із захисту прав учасників сімейних правовідносин спонукає законодавців до розробки нових законопроєктів, розробки профілактичних заходів у цій сфері.

Засоби масової інформації також відіграють важливу роль у захисті прав учасників сімейних правовідносин, оскільки звертають увагу громадськості на порушення прав, інформують про гарантовані права, можливості їх реалізації.

Захист прав та інтересів учасників сімейних правовідносин нотаріусом полягає у вчиненні виконавчого напису на борговому документі. Отже, у разі невиконання договірних домовленостей виконавчий напис нотаріуса буде підставою примусового виконання.

При цьому такі дії нотаріуса не означають фактичного визнання (встановлення) юридичної вірогідності, безспірності чи інших суміжних ознак зобов'язань сторін, виражених у документі, на якому вчинено виконавчий напис. Оцінки юридичних якостей описаного типу зобов'язань сторін презюмуються нотаріусом формально юридично (лат. apriori) без звернення до відповідних процедур, з яких складається цивільний процес, залишаючи зацікавленим особам (сторонам) ініціативу участі у процесі Демченко О. Виконавчий напис нотаріуса як позасудова форма захисту цивіль-них прав та законних інтересів. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 3.С. 19..

Нині законодавство визначає можливість вчинення виконавчих написів на таких нотаріально посвідчених договорах з сімейних правовідносин: договір про надання утримання одному з подружжя (ст. 78 СК України); шлюбний договір (ст. 99 СК України); договір про сплату аліментів на дитину (ст. 109, 189 СК України).

Дискусійним у наукових колах є питання віднесення захисту нотаріусом до правової форми або до способів захисту сімейних прав та інтересів.

Так, А. Г. Серветник зазначає, що виконавчий напис нотаріуса є самостійним способом захисту. На думку авторки, виконавчий напис нотаріуса це нотаріальний акт, що містить розпорядження нотаріуса про стягнення з боржника грошової заборгованості або витребування від нього майна, вчинений у межах окремого нотаріального провадження, на підставі підтвердження безспірності вимог кредитора, та який володіє силою виконавчого документа. Як правова категорія, виконавчий напис може постати: як спосіб захисту порушеного цивільного права нотаріусом; як розпорядження нотаріуса про стягнення заборгованості чи витребування майна; як нотаріальний акт-документ, що має виконавчу силу, та як окрема нотаріальна дія Серветник А. Г. Виконавчий напис нотаріуса як спосіб реалізації нотаріальної фор-ми захисту цивільних прав: дис. ... д-ра філ. спец. 081 «Право». К., 2020. С. 91.. Підтримує цю позицію також Р. О. Гаврік Гаврік Р. О. Здійснення виконавчого напису нотаріусом як спосіб захисту сі-мейного права та інтересу. Управлінські та правові засади забезпечення розвитку України як європейської держави: збірник тез XXVI щорічної звітної наукової конференції науково-педагогічних працівників, докторантів та аспірантів Хме-льницького університету управління та права імені Леоніда Юзькова, м. Хмель-ницький, 12 березня 2022 року. Хмельницький: Хмельницький університет уп-равління та права імені Леоніда Юзькова, 2022. С. 31-32., М. М. Ддкович Дякович М. М. Охорона і захист сімейних прав та інтересів нотаріусом: циві-льно-правовий аспект: дис. ... д-ра юрид. наук. спец. 12.00.03. Львів, 2015. 458 с. та інші науковці.

Разом з тим М. В. Григорчук відносить захист нотаріусом до юрисдикційної форми захисту, проте не відокремлює її в окремий вид, а включає до адміністративної форми Григорчук М. В. Засоби та форми захисту прав та охоронюваних законом інте-ресів суб'єктів господарювання. Науковий вісник публічного та приватного пра-ва. 2016. Випуск 5. С. 81..

Вважаємо, що нотаріальний захист сімейних прав та інтересів недоречно відносити до адміністративного захисту. Незважаючи на певні делеговані державою йому повноваження, нотаріус є фізичною особою, уповноваженою державою на здійснення нотаріальної діяльності, а не державним органом. Тому, на нашу думку, нотаріальний захист сімейних прав та інтересів варто розглядати як самостійну форму захисту сімейних прав та інтересів.

Варто згадати також можливість розгляду спорів третейським судом, який, відповідно до Закону України «Про третейські суди» Про третейські суди: Закон України від 11.05.2004 № 1701-IV. URL:

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1701- 15#top, є недержавним незалежним органом, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Проте ст. 6 встановлює заборону розгляду цими судами сімейних спорів, крім спорів, що виникають зі шлюбних договорів. Вважаємо таке обмеження обґрунтованим, оскільки третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, а сімейні спори часто мають особистий характер і потребують комплексної оцінки ситуації, зокрема й висновків державних органів (наприклад, справи про позбавлення батьківських прав). Разом з тим ця альтернативна форма може бути ефективною під час вирішення допустимих категорій спорів.

До неюрисдикційної форми захисту прав та інтересів законодавство відносить самозахист. Так, у ч. 1 ст. 154 Сімейного кодексу України закріплено, що батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2947-14#Text.

Зокрема, ст. 19 ЦК України визначає самозахист як застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435 15#top. Науковці роблять різний акцент, визначаючи поняття «самозахист» у сімейних правовідносинах. Так, Б. К. Левківський визначає самозахист сімейних прав та інтересів як активну дію уповноваженої особи в межах чинного законодавства, спрямовану на припинення або зміну правовідношення, з урахуванням позиції зацікавленої особи, з метою захисту своїх або/і її прав та законних інтересів Левківський Б. К. Захист дитини: окремі проблеми здійснення батьками права на самозахист дитини. Порівняльно-аналітичне право. 2013. № 3-2. С. 139.. О. І. Антонюк акцентує увагу на тому, що термін «самозахист» не означає спосіб чи об'єкт захисту, а наголошує на особливостях суб'єкта захисту Антонюк О. І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.03. Харків, 2004. С. 7.. Проте однозначним є підхід вибору

найбільш прийнятного способу самозахисту прав у кожному конкретному випадку. Вибір повинен враховувати всебічність та повноту захисту порушеного права, а також бути ефективним для досягнення поставленої мети.

У доктрині права склалася думка, що самозахист цивільних прав розрахований на таку неординарну ситуацію, коли через особливі умови, за яких вчиняється посягання на цивільні права, забезпечити їх захист у загальному чи спеціальному порядку неможливо Чорна Ж. Л. Цивільно-правовий захист майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. Львів, 2005. С. 52., проте такі висновки не є обґрунтованими, оскільки особа може реалізувати своє право на захист шляхом звернення до компетентних органів держави з одночасним застосуванням засобів самозахисту.

Щодо суб'єктного складу учасників сімейних правовідносин, які можуть вдаватися до самозахисту, потрібно зазначити, що вже вищезазначена ст. 154 СК України закріплює лише право батьків захищати своїх дітей в такій формі. Вважаємо, що такий припис не повною мірою охоплює фактичні потреби, разом із тим обмежує права на самозахист інших учасників, наприклад, мачухи, вітчима, самих дітей стосовно батьків, одного з подружжя тощо. З огляду на вищезазначене вважаємо обґрунтованою необхідність внесення змін до чинного сімейного законодавства, які б закріплювали право на самозахист за всіма суб'єктами сімейних правовідносин.

Самозахист прав та інтересів учасників сімейних правовідносин може здійснюватися у певний спосіб. Способом здійснення може бути активна дія або система дій уповноваженою на те законом або договором особою, які спрямовувалися б на припинення протиправних діянь, їх усунення, а також попередження протиправної поведінки, що може порушити права та інтереси суб'єктів сімейного права. У наукових колах можна зустріти різні думки вчених з приводу способу здійснення самозахисту, насамперед щодо того, чи може бути бездіяльність способом самозахисту. Дотримуємося думки, що самозахист сімейних прав не може бути бездіяльністю, оскільки відсутність дій не зможе припинити правопорушення або поновити порушене право, також не зможе при реальних загрозах попередити його вчинення.

Отже, досліджено, що в теорії права існують різні підходи вчених до вибору форм захисту прав учасників сімейних правовідносин. Вважаємо найбільш актуальним поділ на юрисдикційний і неюрисдикційний захист.

Окремого розгляду потребує можливість застосування судом способів захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.

Способи захисту особистих та майнових прав батьків і дітей Л. В. Красицька визначає як матеріально-правові заходи примусового характеру, спрямовані на досягнення бажаного правового результату у вигляді відновлення (визнання) порушеного (оспорюваного) права, присікання правопорушення, усунення реальної загрози порушення сімейних прав та інтересів і впливу на правопорушника. Способи захисту прав батьків і дітей, зумовлені правовою природою сімейних прав батьків і дітей, у здебільшого мають особисто-правовий та індивідуальний характер Красицька Л. В. Проблеми здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03. Вінниця, 2015. С. 322..

Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:

встановлення правовідношення (визнання батьківства [ст. 128 СК України], визнання материнства [ст. 131 СК України], усиновлення [ст. 224 СК України];

примусове виконання добровільно невиконаного обов'язку (стягнення заборгованості за аліментами [ст. 194 СК України];

припинення правовідношення, а також його анулювання (розірвання шлюбу [ст. 109 СК України], визнання шлюбу недійсним [стст. 40, 41 СК України], скасування усиновлення [ст. 238 СК України];

припинення дій, які порушують сімейні права (відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав [ст. 170 СК України];

відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права (поновлення батьківських прав) [ст. 169 СК України];

відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором (стягнення моральної шкоди у разі позбавлення жінки/чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції) [стст. 49, 50 СК України];

зміна правовідношення (режим окремого проживання подружжя) [ст. 119 СК України];

визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб Сімейний кодекс України: Закон України від 10.01.2002 № 2947-ІІІ. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2947-14#Text.

Загальні способи захисту закріплені ч. 2 ст. 16 ЦК України. Разом з тим цей перелік способів не є вичерпним, оскільки законодавство закріплює, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

З цього приводу О. О. Кот наголошує, що іноді спосіб захисту порушеного права та інтересу прямо визначений спеціальним законом, який регулює певне цивільне правовідношення. Науковець зазначає, що характер способу захисту як загального чи спеціального має значення і повинен використовуватися виключно під час вирішення конкретного спору та впливає на виявлення належного способу захисту порушеного права. Метою виокремлення цих способів є визначення серед декількох можливих чи обраних уповноваженою особою належного та ефективного для захисту конкретного порушеного суб'єктивного права з урахуванням особливостей конкретних спірних матеріальних правовідносин Кот О. О. Спеціальні способи захисту суб'єктивних цивільних прав. Право України. 2017. № 1. С. 98..

Означені критерії поділу способів захисту цивільних прав можуть бути взяті за основу й у класифікації способів захисту особистих та майнових прав батьків і дітей. Зокрема, залежно від виду прав, що захищаються, можна виділити загальні (універсальні) способи захисту особистих та майнових прав батьків і дітей, які можуть бути застосовані для захисту будь-яких особистих та майнових прав батьків і дітей (наприклад, позбавлення батьківських прав, визнання батьківства), та спеціальні способи захисту, які можуть бути застосовані для захисту окремих прав батьків і дітей (наприклад, стягнення неустойки [пені] за прострочення сплати аліментів) Красицька Л. В. Проблеми здійснення та захисту особистих та майнових прав батьків і дітей: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03. Вінниця, 2015. С. 312..

Залежно від конкретних цілей правового захисту, на нашу думку, доцільно розмежовувати способи захисту: правовстановлюючі спрямовані на встановлення правовідношення або конкретного зобов'язання (визнання батьківства, материнства, усиновлення); правоприпиняючі спрямовані на припинення правовідношення, його анулювання, а також припинення дій, які порушують сімейні права (позбавлення батьківських прав, розірвання шлюбу); правовідновлюючі спрямовані на відновлення порушених прав, відшкодування завданої шкоди та компенсацію інших негативних наслідків, завданих порушенням права (поновлення батьківських прав, відшкодування моральної шкоди, завданої тому з батьків, хто проживає окремо від дитини); превентивні спрямовані на запобігання порушенню сімейних прав (визначення способів участі у вихованні дитини, визначення місця проживання малолітньої дитини).

В Узагальненнях Верховного Суду України «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» акцентується увага на тому, що не можна погодитися з практикою судів, які відмовляють у позові у зв'язку з тим, що позивач, звертаючись до суду, обрав спосіб захисту, не встановлений законом або договором для захисту права чи інтересу, що порушене, невизнане або оспорюється Узагальнення Верховного Суду України «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України» / офіційний вебсайт Верховного Суду. URL: https://ips.ligazakon.net/document/VSS00073. Отже, особа, права та інтереси якої порушено в сфері сімейних правовідносин, обирає прийнятний для неї спосіб правового захисту. Відтак самостійне вирішення судом питання щодо зміни способу захисту є порушенням принципу диспозитивності.

Заслуговує на особливу увагу такий дієвий інструмент врегулювання сімейних спорів як медіація. Сімейна медіація є гнучкою і здатна враховувати особливості та унікальність кожної життєвої ситуації.

Сімейні конфлікти є одним із найпоширеніших видів конфліктів, що мають низку особливостей:

особливий предмет міжособистісні стосунки (кохання, любов, кровна спорідненість), правові та моральні обов'язки, зумовлені реалізацією функцій сім'ї: репродуктивної, виховної, господарськоекономічної, рекреаційної (взаємодопомога, турбота про здоров'я, організація дозвілля і відпочинку), комунікативної та регулятивної;

сильні душевні переживання та страждання їх учасників. Емоційність заважає людям зосередитися і прийняти обмірковане рішення щодо перспектив подальшого життя;

швидкість протікання кожного з етапів конфлікту;

багатосторонність через залучення до конфлікту, крім основних його учасників (подружжя, батьки та дитина, брати та сестри), інших членів сім'ї;

своєрідні форми протиборства (докори, образи, сварка, сімейний скандал, порушення спілкування тощо);

різноманітні способи завершення (примирення, досягнення згоди, налагодження відносин на основі взаємних поступок, розлучення) Тімуш І. С., Братіца О. М. Захист особистих немайнових прав батьків як учас-ників сімейних правовідносин. Молодий вчений. 2020. № 1. С. 28..

Світова практика свідчить про ефективність застосування медіації як інституту досудового врегулювання спору. Зокрема, у Північній Америці оформленням медіаційних договорів завершується від 55 до 80 % сімейних спорів, водночас від 69 до 90 % учасників задоволені її наслідками; в Австралії від 75-92 % і 83-90 %, відповідно Spencer D., Brogan M. Mediation Law and Practice. Cambridge University Press. 2006. Р. 134..

Слово «медіація» походить з англійської, що означає процес мирного вирішення спорів за участю третьої сторони для надання допомоги в прийнятті рішення сторонам, що сперечаються Marbun B. N., Kamus Hukum Indonesia, 1sted. (Jakarta: PustakaSinarHarapan, 2006). Р. 168..

Медіація це метод вирішення спору через переговорний процес за участю нейтральної сторони, що сприяє досягненню певного компромісу, прийнятного для обох сторін спірних правовідносин, та врегулюванню спірного питання. Медіація у сімейних спорах це складна та багатогранна процедура, яка характеризується особливим суб'єктним складом (ними можуть бути лише учасники сімейних відносин), сферою виникнення коло відносин, що регулюється тільки сімейним правом (розірвання шлюбу, аліментні зобов'язання, визначення місця проживання дитини після припинення шлюбу тощо) та надзвичайною емоційністю Дутко А. Медіація як спосіб вирішення сімейних спорів. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія «Юридичні науки». 2020. С. 151.. Врегулювання спору в такий спосіб підкреслює такі характеристики сторін спору, як людяність та бажання допомогти і поділитися Божук І., Чеховська І. Перспективи розвитку інституту сімейної медіації в Україні. Вісник Луганського університету внутрішніх справ. 2021. Вип. 2(94) С.246-258.. Жодна зі сторін не програє або виграє, сторони можуть виграти разом. Отже, сімейна медіація це «гнучкий механізм вирішення різноманітних сімейних конфліктів, який можна адаптувати під унікальну ситуацію у кожній сім'ї» Чеховська І. В. Альтернативні способи захисту суб'єктивних прав: навч. посіб. Ірпінь: Державний податковий університет, 2022. 428 с..

У багатьох зарубіжних країнах законодавство зобов'язує сторін спору з сімейних справ відвідати інформаційну сесію з медіації, де їм роз'яснюється сутність, можливості і переваги цієї процедури, а також проводиться оцінка медіабельності спору. Зокрема, у Великобританії, відповідно до Закону про сім'ю 1996 року, соліситор зобов'язаний направляти клієнтів, які звернулися за юридичною допомогою з питань сімейного спору і які мають право на її безкоштовне надання, до медіатора для проведення попередньої інформаційно-оціночної сесії (так званої процедури MIAM). В Австралії з 2007 року обов'язковим є досудове звернення до акредитованих сімейних фахівців зі спорів про виховання дітей під час розлучення батьків (за винятком випадків, коли спір пов'язаний з насильством в сім'ї або викраденням дітей) Куатова А. А. Особенности процедуры медиации в семейных спорах. Strategiczne

pytaniaswiatowej nauki: X materily Mi^dzynarodowej naukowi-praktycznej

konferencji (Przemysl, 07-15 lutego 2014)..

Щодо особливостей сімейної медіації, фахівці наголошують на необхідності практик со-медіації (ко-медіації). Наприклад, в Австрії поширена модель міждисциплінарної сімейної ко-медіації проведення медіації двома медіаторами, один з яких є фахівцем у галузі психології (психолог, психотерапевт або особа, яка має відповідну освіту в сфері сімейних конфліктів), а другий у галузі юриспруденції (юрист, адвокат, нотаріус). Поширена також практика формування ко-медіаційного складу і за статевою ознакою для забезпечення гендерної рівності сторін при проведенні медіації Явор О. А. Закономірності розвитку медіаційної процедури в зарубіжних краї-нах та на Україні. Аналітично-порівняльне правознавство. URL: http://journalapp .uzhnu.edu.ua/article/view/235799/234162.

У цій процедурі враховується висока емоційність сімейних конфліктів, що здебільшого підвищує ефективність їх вирішення. Тому цілком слушною, на нашу думку, буде пропозиція обов'язкової рекомендації процедури медіації під час вирішення сімейно-правових спорів при зверненні суб'єктів сімейних правовідносин у будь-яких формах захисту, крім конфліктів (спорів), що впливають чи можуть вплинути на права і законні інтереси третіх осіб, які не є учасниками цієї медіації.

Неможливо оминути наразі питання захисту прав дітей за умов воєнного стану в Україні. В обов'язках Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту, розвитку дітей , прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 30 вересня 1990 року прописано: «Віддавати першочергову увагу правам дітей, їх виживанню, захисту, розвитку». Декларація закінчується словами: «Не може бути більш шляхетного завдання, ніж забезпечення кращого майбутнього для кожної дитини» Всесвітня декларації про забезпечення виживання, захисту, розвитку дітей, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 30 вересня 1990 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/995_075#Text

1РФ порушує право дітей на життя: від початку повномасштабної війни в Україні постраждала 1 001 дитина: загинуло 349 дітей та 652 отримали поранення 2022. URL: https://www. ombudsman.gov.ua/news_details/rf-porushuye-pravo-ditej -na-zhittyavid-pochatku-povnomasshtabnoyi-vijni-v-ukrayini-postrazhdala-1001 -ditina-zaginulo349-ditej-ta-652-otrimali-poranennya.

Діти є найбільш чутливою, залежною та вразливою категорією осіб, тому забезпечення їх охорони та захисту є пріоритетною потребою. Ця вразливість обумовлена тим, що діти, порівняно з дорослими, більше піддаються впливу та маніпулюванню; у них знижена здатність оцінювати ризики та приймати рішення; спостерігається залежність від дорослих (сім'ї), громади та державних структур, засобів масової інформації. До того ж воєнний стан, у якому перебуває Україна сьогодні, суттєво посилює цю вразливість, негативно впливаючи на формування та розвиток дитячої психіки. Саме тому якісне правове регулювання і забезпечення гарантій захисту прав дітей підкреслює цінність та суспільну значущість дітей для держави, демонструє уміння їх захистити та уберегти в період війни.

За офіційними даними з початку війни внаслідок повномасштабної збройної агресії РФ постраждали понад 1 000 дітей. Фактичну кількість загиблих і поранених дітей встановити не є можливим через відсутність можливості огляду місць події та через активні бойові дії окупаційних військ, які ведуться в українських містах і селах.

Наймолодшим дітям, які загинули за цей період повномасштабної війни, було 23 дні, 1,5 і 3 місяці1.

Доводиться констатувати, що наразі з боку російських окупаційних військ відбувається порушення більшості прав дітей. Під злочинними діями стосовно дітей потрібно розуміти: вбивство та каліцтво, зґвалтування чи інше сексуальне насильство, викрадення та примусову депортацію на непідконтрольну Україні територію, відмову в доступі до гуманітарної допомоги, вербування та використання як солдатів, напади на школи чи лікарні тощо. Такими злісними діями російських окупаційних військ грубо порушуються Гаазька та Женевська конвенції та Конвенція ООН про права дитини.

Уразливість дітей вимагає вчинення невідкладних заходів для їх ефективного захисту. Проте наразі відсутні спеціальні нормативноправові акти щодо захисту прав дітей за умов воєнного стану, а отже, застосовуються загальні положення, які не завжди враховують особливості та потреби дітей. Саме тому вважаємо, що пріоритетно заслуговують на увагу та невідкладне вирішення такі ключові аспекти захисту прав дітей:

правове закріплення поняття дітей, які постраждали внаслідок війни, визначення їх окремого правового статусу та гарантій реалізації їх прав;

забезпечення права дітей та їх законних представників на отримання майнового відшкодування шкоди, заподіяної дитині під час воєнних дій, зокрема витрати на лікування, реабілітацію та протезування;

міжнародне гуманітарне право кваліфікує депортацію цивільного населення як міжнародний злочин. Обґрунтованою є потреба визнання у національному законодавстві як насильницьку депортацію дітей та встановлення юридичної відповідальності за такі протиправні дії;

удосконалення нормативно-правового забезпечення та набуття досвіду застосування державою інструментів захисту прав дітей в умовах війни, зокрема, щодо супроводу дитини при перетині кордону, опікунства, усиновлення тощо;

комплексний аналіз впливу негативних чинників на розвиток дітей та їх психолого-педагогічна підтримка;

посилення ролі інституцій громадянського суспільства із захисту прав дітей в умовах воєнного стану Самілик Л. О., Чеховська І. В. Правове забезпечення гарантій прав дітей в умо-вах воєнного стану. Міжнародне право ХХІ століття: сучасність та майбутнє: збірник тез доповідей Міжнародної науково-практичної конференції, 25 травня 2022 р. / Державний податковий університет, Навчально-науковий інститут пра-ва. Ірпінь: Державний податковий університет, 2022. С. 257-260..

Діти є невід'ємною частиною системи відносин для миру, оскільки їхні погляди та переживання неоднорідні та унікальні стосовно дорослих. Саме тому правове забезпечення гарантій прав дітей має стати їх захистом в умовах воєнного стану, вберегти майбутнє покоління від загроз війни та створити умови для участі дітей у мирних процесах.

Отже, наявність широкого спектру заходів захисту в сімейному праві першочергово забезпечує захист прав та інтересів учасників сімейних правовідносин, а також є стимулом належним чином реалізовувати права та дотримуватися зобов'язань.

Размещено на Allbest.ru