Способи захисту прав людини у сфері соціального забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Способи захисту прав людини у сфері соціального забезпечення

Формування нової національної системи соціального забезпечення населення та створення сприятливих умов для достатнього життєвого рівня людини є першочерговим завданням для соціальної держави.

Система соціального забезпечення спрямована на соціальну реабілітацію осіб і підтримку їхньої життєдіяльності незалежно від статі, віку та інших факторів Задорожній Ю. Юридичні позиції Конституційного суду України у сфері соціаль-них прав: до питання забезпечення єдності судової практики. Соціальні права та їх захист адміністративним судом: збірник матеріалів III Міжнародної науковопрактичної конференції, м. Київ, 4 вересня 2020 року. Київ: 2020. С. 36..

Система соціального забезпечення та соціальної підтримки, що була створена в СРСР, значною мірою була успадкована сучасною Україною, становлення якої ознаменувало останній етап формування та розвитку державної системи соціального забезпечення Утвенко В. В. Система соціального забезпечення та соціальної підтримки: навч. посіб. Київ: ДП «Вид. дім «Персонал», 2018. С. 22..

Соціальна держава це демократична і правова держава, яка має високорозвинену соціально орієнтовану економіку, що дає змогу проводити ефективну соціальну політику і реально гарантувати соціально-економічні права людини та соціальний мир у країні Сташків Б. І. Право соціального забезпечення. Загальна частина: навч. посіб. Чернігів: ПАТ ПВК «Десна», 2016. С. 13..

Основними ознаками соціальної держави є: наявність статусу демократичної і правової держави та розвиненого громадянського суспільства; побудова соціально-орієнтованої, стабільної і збалансованої ринкової економіки; належність до групи індустріальних та розвинених країн, де галузі сфери послуг сягають двох третин сумарно виробленого продукту чи доходу; має соціальне законодавство, що ґрунтується на принципі соціальної справедливості і своєчасно реагує на всі соціальні ризики, що переслідують людину; фактичне створення державою необхідних передумов для самостійного забезпечення працездатною людиною гідного життя для себе та своєї сім'ї, а також вжиття державою заходів щодо підтримки непрацездатних груп населення принаймні на рівні реального прожиткового мінімуму; визнання і реальне забезпечення гарантій соціально-економічних прав людини і громадянина Сташків Б. І. Право соціального забезпечення. Загальна частина: навч. посіб. Чернігів: ПАТ ПВК «Десна», 2016. С. 13-14..

За роки незалежності України значно оновлена правова база соціального забезпечення з урахуванням вимог міжнародних стандартів. Держава намагається своєчасно реагувати на соціальні негаразди. Проте через відсутність продуманої, науково обґрунтованої програми нормотворчої діяльності законодавчої та виконавчої гілок влади у цій сфері починають накопичуватись певні проблеми, які негативно впливають на гарантування реалізації людиною її права на соціальне забезпечення. Збільшилася кількість правових актів, які регламентують одні і ті самі суспільні відносини. Розширюється практика призупинення надання окремих видів соціального забезпечення, розміри деяких соціальних виплат, передбачених законами, не відповідають тим, які реально виплачуються. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування, наприклад, регламентується законами, які перевантажені статтями організаційного характеру, що ускладнює користування цими правовими актами, оскільки норми, які стосуються управління та компетенції страхових фондів, цікаві лише професіоналам. На думку Н. І. Луцької, для зручності користування їх доцільно зосередити в окремому законі. Недостатньо якісно здійснюється і підготовка законопроєктів, що призведе у майбутньому до внесення у них численних змін. Під впливом численних виборчих процесів приймаються фінансово незабезпечені закони. У багатьох випадках порядок отримання соціального забезпечення ускладнений, і людині важко подолати бюрократичні перешкоди. Цей перелік не є остаточним і вказує на потребу подальшого вдосконалення юридичних гарантій забезпечення реалізації та охорони права на соціальне забезпечення Луцька Н. І. Соціальний захист населення та забезпечення прав людини. Агросвіт. 2013. № 22. С. 59-60..

В умовах воєнного стану, коли можливості державного бюджету є вкрай обмеженими, постає питання концептуального переосмислення існуючої в країні системи соціального захисту і соціального забезпечення населення України. Доцільність реформування системи соціального захисту і соціального забезпечення (далі Система) нами було обґрунтовано у попередніх працях Чеховська І. В. Правові підстави запровадження сімейного оподаткування в Україні. Науковий вісник Національного університету державної податкової служби України (економіка, право). 2011. № 4 (55). С. 160-168.; Чеховська І. В. Державна соціальна допомога сім'ям в Україні: аналіз правозастосовної практики. Університетські наукові записки. 2011. № 4. С. 255-261.; Чеховська І. В. Державна сімейна політика в Україні: теорія та практика реалізації: монографія. Кам'янець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута», 2013. 736 с.. Водночас констатуємо, що суттєвих змін не відбулося. До сьогодні не здійснено концептуальне переосмислення діючої системи, не визначено її модель. Видатки з бюджету на забезпечення соціальних гарантій щорічно збільшуються.

Наведемо окремі тези діючої в Україні системи соціального захисту і соціального забезпечення.

1. Відсутність єдиного кодифікованого акта (кодексу або основ законодавства), у якому встановлювалися б загальні підходи до регулювання системи соціального захисту та соціального забезпечення, а також вичерпний перелік критеріїв і підстав, що дають право на соціальний захист з боку держави та визначають характер і обсяг державних соціальних гарантій.

Натомість діюча Система базується на великій кількості законодавчих і інших нормативно-правових актів. Так, державну політику у сфері соціального захисту та соціального забезпечення визначають близько 30 законодавчих актів, серед яких провідне місце належить законам України, указам Президента та постановам Кабінету Міністрів України. Різноманітні пільги, соціальні виплати та соціальні послуги в Україні безпосередньо передбачені у 58 законах та більше ніж 120 підзаконних нормативно-правових актах. Крім того, чинні законодавчі і нормативно-правові акти містять «радянський» (соціальне забезпечення, пільги, соціальні і компенсаційні виплати) і новітній європейські підходи (соціальні послуги, соціальна робота, житлові субсидії).

Ще одним суттєвим недоліком чинних нормативно-правових актів, що визначають державну політику у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, є те, що в них здебільшого відсутні чітко визначені показники результативності, які б дали змогу оцінити актуальний стан реалізації та ефективність державної політики. Зазначимо, що значна частина актів чинного законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення або окремі їх положення на сьогодні втратили актуальність чи ніколи не застосовувалися на практиці, проте формально продовжують діяти.

2. Щорічне необгрунтоване зростання видатків у Державному бюджеті України. Акцентуємо увагу на те, що найбільш видатковою статтею Зведеного бюджету України, обсяг якої перевищує навіть видатки на охорону здоров'я, освіту та економічну діяльність, є «Соціальний захист та соціальне забезпечення». Наприклад, 2008 року видатки за статтею «Соціальний захист та соціальне забезпечення» становили майже 34,7 млрд грн, або 21,7 % усіх видатків Зведеного бюджету України, що становило 8,3 % ВВП Соціальний захист населення у 2020 році. Статистичний збірник / Державна служба статистики України. URL: http://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2021/ zb/07/zb_szn_2020.pdf. 2022 року сума видатків сягнула вже 37,5 млрд грн, що становило майже 23 % усіх видатків Зведеного бюджету України Про Державний бюджет України на 2022 рік: Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1928-20#Text. Отже, спостерігаємо стабільну тенденцію до зростання видатків Зведеного бюджету України, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Необґрунтованість полягає у тому, що планування бюджетних коштів на фінансування пільг окремим категоріям громадян залежить не від кількості пільговиків та вартості послуг, а від фінансових можливостей держави. Видатки на надання пільг практично плануються не органами місцевого самоврядування, яким делеговано повноваження щодо фінансування пільг, а центральними органами виконавчої влади. Натомість органам місцевого самоврядування, які безпосередньо здійснюють призначення та надання пільг громадянам, просто доводяться централізовано розраховані показники.

3. Декларативний характер більшості соціальних допомог. Акцентуємо увагу і на те, що переважна більшість соціальних стандартів залишаються деклараціями через застарілість та неефективність діючих механізмів соціального захисту, неадресність, зрівняльний характер і невідповідність реальним потребам українського суспільства діючої системи соціального захисту та соціального забезпечення, а також неефективність і непрозорість системи бюджетного фінансування соціальних видатків держави.

До того ж, розмір виплат суттєво не впливає на матеріальний стан їх отримувачів. Так, у розрахунку на одну особу соціальні видатки в Україні є одними з найнижчих у світі (2019 року вони становили 1 677 дол. США на рік. У зазначений період нижчими були тільки відповідні показники у Кореї та Мексиці) Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні. Реальний стан та перспективи реформування. К.: Центр громадської експертизи, 2019. 104 с..

4. Велика кількість отримувачів соціальних виплат і пільг.

Окремо варто зауважити, що в Україні загальна чисельність громадян, які мають право на використання тих або інших видів пільг, встановлених чинним законодавством, становить близько 15 млн Соцзахист в Держбюджеті 2022. Аналіз Асоціації міст України. URL: https://auc.org.ua/novyna/soczahyst-v-derzhbyudzheti-2022-analiz-asociaciyi-mistukrayiny. Проте більшість передбачених чинним законодавством соціальних виплат не спрямовуються чітко тим категоріям громадян, що дійсно їх потребують. Це призводить до неефективного використання бюджетних коштів та нерівності, що виникає у системі соціального захисту та соціального забезпечення. Так, окремі види соціальних виплат призначаються без урахування реальних доходів громадян (домогосподарств), які претендують на їх отримання.

5. Суттєвого вдосконалення, на нашу думку, потребує система міжбюджетних трансфертів на фінансування видатків у сфері соціального захисту та соціального забезпечення більшу частку бюджетного фінансування слід спрямувати на надання соціальних послуг у громадах, а не утримання громіздкої системи бюджетних установ стаціонарного типу, як це відбувається зараз.

Акцентуємо увагу на те, що нами наведено окремі тези, що характеризують діючу систему. Проте обґрунтованою, на нашу думку, є теза про доцільність концептуального реформування діючої в Україні системи соціального захисту та соціального забезпечення. У зв'язку з цим вважаємо за доцільне:

1. Обрати найбільш оптимальну для України консервативну модель соціальної політики. Така модель запроваджена у Австрії, Голландії, Німеччині, Італії і Франції. Ця модель передбачає наявність корпоративної системи соціального захисту в рамках підприємств. Уряд використовує соціальне партнерство як механізм узгодження інтересів робітників і роботодавців. Варто зауважити, що бюджетні відрахування на соціальні заходи приблизно дорівнюють страховим внескам працівників і роботодавців, а основні канали перерозподілу перебувають або в руках держави, або під її контролем. Водночас держава прагне надавати перевагу системі страхового захисту. Саме завдяки цьому розмір соціальної допомоги перебуває у пропорційній залежності від трудових доходів і розмірів відрахувань на страхові платежі. Більш детальний аналіз цієї моделі й обґрунтування доцільності її запровадження в Україні наведено нами у монографії «Державна сімейна політика в Україні: теорія та практика реалізації» Чеховська І. В. Державна сімейна політика в Україні: теорія та практика реалі-зації: монографія. Кам'янець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута», 2013. 736 с..

2. Провести аудит усієї системи діючих пільг, соціальних та компенсаційних виплат, зокрема переглянути перелік критеріїв та підстав, на основі яких громадянам надається право на соціальний захист з боку держави. У попередніх публікаціях ми звертали увагу на так звані «тіньові сім'ї», які отримують виплати і мають пільги Чеховська І. В. Соціальний захист одиноких матерів: аналіз основних положень законодавства. Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика}. 2017. № 1 (5). С. 191-201.. Варто також забезпечити баланс потреб і можливостей їх фінансування з державного бюджету в умовах воєнного стану.

3. Розглянути можливість запровадження альтернативних форм соціальної підтримки населення в Україні. Так, у попередніх працях ми обґрунтовували доцільність запровадження сімейного оподаткування Чеховська І. В. Правові підстави запровадження сімейного оподаткування в Україні. Науковий вісник Національного університету державної податкової служби України (економіка, право). 2011. № 4 (55). С. 160-168.; Чеховська І. В. Міжнародний досвід правового регулювання сімейного оподат-кування. Науковий вісник Національного університету державної податкової служби України (економіка, право). 2012. № 1 (56). С. 148-157. як однієї з альтернативних форм соціальної підтримки. Це дозволить знизити навантаження на державний бюджет і, на нашу думку, запровадження сімейного оподаткування могло б забезпечити справедливий перерозподіл податкового навантаження між платниками з різним складом сім'ї, уникнути маргіналізації сімей і стати реальною мірою щодо реалізації і перетворення в життя закріплених у Конституції України прав людини.

4. Розробити і прийняти Соціальний кодекс (здійснивши попередній аналіз чинних законів й інших нормативно-правових актів на відповідність Європейській соціальній хартії Європейська соціальна хартія. 18.10.1961. Турін. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/994_300#Text), орієнтований на консервативну модель, у якому встановлювалися б загальні підходи до регулювання системи соціального захисту та соціального забезпечення, а також вичерпний перелік критеріїв і підстав, що дають право на соціальний захист з боку держави та визначають характер і обсяг державних соціальних гарантій.

5. Делегувати повноваження щодо планування і розпорядження бюджетними ресурсами на соціальний захист та соціальне забезпечення, надання пільг, призначення і здійснення соціальних виплат та організації надання соціальних послуг органам місцевого самоврядування.

Основним Законом нашої держави та суспільства є Конституція України Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141., яка відіграє основоположну роль у системі соціального захисту та визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, зокрема й на соціальне забезпечення. Багато статей Конституції України підкреслюють мету держави соціальний захист людини (статті 3, 8, 23, 24, 26, 46, 48, 49, 52, 56, 64).

Конституцією України Там само. визначено основний принцип політики держави в галузі забезпечення прав людини і громадянина, а саме: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» (ст. 3 Конституції України). Конституція України Там само. містить фундаментальні засади захисту суб'єктивних прав, якими безпосередньо на підставі Конституції гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина (ч. 3 ст. 8 Конституції України).

Крім того, в Конституції України Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. зазначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури та охорони здоров'я, екологічної безпеки (ст. 92 Конституції України), право на соціальний захист гарантується системою соціального страхування та соціального забезпечення. Разом з тим одним із видів соціального забезпечення є виплата пенсій, які повинні забезпечувати рівень життя людей, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Конституція України досить чітко визначає систему органів та посадових осіб різних рівнів, які повинні захищати права і свободи людини і громадянина, а саме це: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, підсистема судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокуратура, адвокатура, інші правоохоронні органи України.

Зазначимо, що за законодавством України соціальне забезпечення об'єктивується засобом надання певних матеріальних благ і сервісних послуг. Ними є грошові виплати, натуральні види соціальної допомоги та соціальні послуги. Грошові виплати (одноразові, періодичні) є матеріальними благами. До них належать пенсії, допомога у разі тимчасової непрацездатності, при вагітності та пологах, допомоги малозабезпеченим і багатодітним сім'ям, особам з інвалідністю, грошові надбавки для догляду за хворими, самотніми особами похилого віку, малолітніми дітьми, допомога сиротам тощо. Цінність грошових виплат полягає у тому, що вони становлять матеріальну основу для задоволення особистих потреб. Натуральні види соціальної допомоги є наступним видом матеріальних благ соціального забезпечення. Такими видами допомоги є протезування, автомобілі, коляски для задоволення індивідуальних потреб осіб з інвалідністю, осіб похилого віку. Здебільшого таке забезпечення надається понад грошові суми, або на їх заміну. Соціальні послуги є ще одним видом соціального сервісного забезпечення, що становить комплекс правових, економічних, психологічних, оздоровчих, освітніх, медичних, реабілітаційних заходів, спрямованих на окремі особи чи соціальні групи, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують державної допомоги з метою поліпшення їхньої соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя Задорожній Ю. Юридичні позиції Конституційного суду України у сфері соці-альних прав: до питання забезпечення єдності судової практики. Соціальні права та їх захист адміністративним судом: збірник матеріалів III Міжнародної нау-ково-практичної конференції, м. Київ, 4 вересня 2020 року. Київ: 2020. С. 35-36..

За стандартами Ради Європи і Європейського Союзу соціальне забезпечення віднесено до системи, яка включає, крім соціального забезпечення (через соціальне страхування), також інші форми соціального захисту, зокрема державну соціальну допомогу, а також спеціальний і особливий (додатковий) соціальних захист для окремих категорій населення. Таке розуміння має важливе значення для національного законодавства, оскільки в Україні все ще немає загального закону про соціальний захист населення Дутчак А. В. Соціальне забезпечення громадян: сучасний стан та перспективи розвитку. Молодий вчений. 2017. № 5(45). С. 569. Травень.; Клименко А. Л. Соціальний захист і соціальне забезпечення в умовах євроінтеграції України: окремі аспекти. Теорія і практика правознавства. 2017. Вип. 2(12). С. 2-3..

Зазначимо, що законодавство про соціальне забезпечення в Україні суттєво просунулося вперед, і якщо в сучасній науковій літературі досить повно висвітлено зміст соціального забезпечення, то поняття «соціальний захист», як правова категорія, поки ще не визначено, й у цьому напрямі робляться лише перші кроки Клемпарський М. М. Співвідношення термінів «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» в законодавстві України. Право і безпека. 2003. № 3, т. 2. С. 91..

Отже, поняття «соціальне забезпечення» та «соціальний захист» не мають офіційного визначення в національному законодавстві. Відтак неоднаковість застосування термінів «соціальне забезпечення» та «соціальний захист» у міжнародно-правових актах, Основному Законі України та законодавчих актах, а також різні підходи авторів у науковій літературі до трактування сутності цих понять потребують подальшого наукового аналізу цієї проблеми.

Існування великої кількості точок зору, поглядів та позицій призводить до відсутнрсті єдності у розумінні, що, без сумніву, ускладнює правозастосування, тому потребує детального дослідження з

метою переосмислення, і в подальшому надання власного визначення дефініціям. Як правильно зазначає С. М. Синчук, проблема полягає у відсутності законодавчих дефініцій і певній невпорядкованості законодавчого використання термінів «соціальний захист» і «соціальне забезпечення» Раневич Орест. Про використання термінів «соціальний захист» і «соціальне забезпечення» в нормативно-правових актах України. Підприємництво, госпо-дарство і право. 2017. № 9. С. 92..

У національному законодавстві вживаються два терміни «соціальне забезпечення» та «соціальний захист». Наприклад, Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII,

Закон України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-IV, Закон України «Про ратифікацію Угоди між Україною та Португальською Республікою про соціальне забезпечення» 21 грудня 2011 № 4209-VI, наказ Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України» від 15.02.2010 № 61 тощо.

Зауважимо, що терміни «соціальне забезпечення» та «соціальний захист» є загальновживаними в міжнародній правотворчій практиці. Якщо проаналізувати міжнародні документи, які приймалися у певні часи і містили категорії «соціальне забезпечення» та «соціальний захист», то можна побачити, що у більшості випадків ці категорії використовувалися як синоніми. Наприклад, «Соціальне забезпечення в цілях соціальної справедливості та справедливої глобалізації: періодичне обговорення проблем соціального захисту (соціального забезпечення) згідно з Декларацією МОП про соціальну справедливість у цілях справедливої глобалізації», Доповідь VI, Міжнародна конференція праці, 100-а сесія, Женева, 2011 р.; Резолюція та Висновки щодо періодично обговорюваних проблем соціального захисту (соціального забезпечення). Міжнародна конференція праці, 100-а сесія, Женева, 2011 р., у Попередньому протоколі (Женева, 2011 р.), № 24: Доповідь комітету з періодично обговорюваних проблем соціального захисту .

Національне законодавство не розрізняє терміни «соціальне забезпечення» та «соціальний захист» і називає одні й ті ж самі заходи в одних документах соціальним захистом, а в інших соціальним забезпеченням. Якщо ж керуватися семантикою слів, які входять до складу зазначених конструкцій, то ці терміни не можна вважати тотожними. На думку О. Ю. Кісіль, необхідно погодитися з позицією закордонних учених, за якою під час використання слова «захист» повинно йтися про оберігання певного права, у нашому випадку права на соціальне забезпечення Кісіль О. Ю. Загальні підходи до розуміння категорії «соціальне забезпечення». Право і безпека. 2011. № 5. С. 179..

Термін «соціальне забезпечення» вживається у міжнародних документах, прийнятих у другій половині ХХ ст.: Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права тощо. Цей термін застосовується і в українському законодавстві, зокрема у Концепції соціального забезпечення населення України та деяких інших документах. Проте у ст. 46 Конституції України вживається термін «соціальний захист».

М. Чорна стверджує, що «поняття соціального захисту, що почало активно використовуватися в роки незалежності України і було закріплене в Основному Законі нашої держави, порівняно із широко вживаним до 1991 року поняттям соціального забезпечення, має таке специфічне навантаження, як захист від негараздів трансформаційного періоду, ризиків переходу від соціалістичної економіки до ринкової» Чорна М. Сутність права громадян на соціальний захист. Підприємництво, гос-подарство і право. 2019. № 4. С. 153..

Р. П. Підлипна вважає, що поширення терміна «соціальний захист» пов'язане із прийняттям Закону про соціальний захист («Social Security Act») 1935 р. у США. У буквальному перекладі термін «security» має декілька значень, основні з яких: безпека, охорона, захист, забезпечення, гарантування. У перекладі з англійської мови слово «social» означає «суспільний», «соціальний» Підлипна Р. П. Система соціального захисту населення в Україні в сучасних умовах: сутність і основні складові. Науковий вісник Полтавського університе-ту економіки і торгівлі. 2015. № 1(1). С. 17..

Зауважимо, що уже після закріплення в Конституції України права на соціальний захист виникло чимало наукових дискусій щодо відсутності в законодавстві чіткого розмежування права на соціальний захист і права на соціальне забезпечення, зокрема національне законодавство не розрізняє їх і називає одні й ті самі заходи в одних документах соціальним захистом, а в інших соціальним забезпеченням, крім того, поняття «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» не мають офіційного визначення в національному законодавстві, що містить певні складності в його розумінні (правозастосуванні), а також різні підходи авторів у науковій літературі до трактування сутності цих понять.

Частина 1 ст. 46 Конституції України зазначає, що «громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом» Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141., тобто соціальний захист не обмежується забезпеченням у випадку настання ризику Баранник Л. Б. Соціальний захист громадян: навч. посіб. Вид. 2-ге, доповнене і перероблене. Дніпро: Університет митної справи та фінансів, 2017. С. 10..

На підставі змісту ст. 46 Конституції України Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. соціальний захист включає в себе і термін «соціальне забезпечення», тобто соціальний захист це поняття ширше, що містить у собі елементи, які не входять до складу соціального забезпечення. У зв'язку з цим завдання правової науки полягає в тому, щоб визначити та обґрунтувати це поняття Клемпарський М. М. Співвідношення термінів «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» в законодавстві України. Право і безпека. 2003. № 3, т. 2. С. 91..

Ю. Кириченко вважає, що «закріплення в конституційній нормі терміна «соціальний захист» не є вдалим для позначення правової категорії, оскільки він позбавлений конкретного змісту. Тому вчений пропонує словосполучення «соціальний захист, що включає право на забезпечення» виключити з тексту ч. 1 ст. 46 Конституції України, замість якого включити термін «соціальне забезпечення», якого буде достатньо для охоплення всіх його форм і видів і яке, за словами П. М. Рабіновича та О. З. Панкевича, «є більш вдалим, ніж «соціальний захист» ... та більш привабливим». На доцільність застосування саме терміна «соціальне забезпечення» вказує і Н. Б. Болотіна» Кириченко Ю. Право людини на соціальне забезпечення в конституційних нормах України та зарубіжних держав: порівняльно-правовий аналіз. Национа-льный юридический журнал: теория и практика: научно-практическое правовое издание Республики Молдова. 2014. № 6 (10). С. 52..

Тому, на його думку, потрібно чинну ст. 46 Конституції України викласти в новій редакції: «Кожен має право на соціальне забезпечення після досягнення пенсійного віку, у разі втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього обставин та в інших випадках, передбачених законом» Кириченко Ю. Право людини на соціальне забезпечення в конституційних но-рмах України та зарубіжних держав: порівняльно-правовий аналіз. Националь-ный юридический журнал: теория и практика: научно-практическое правовое издание Республики Молдова. 2014. № 6 (10). С. 54..

Іншої думки С. О. Устинов, який зазначає, що Конституція України є Основним законом, на якому ґрунтується національне законодавство, складовою якого є законодавство з соціального забезпечення. Враховуючи дефініцію, закріплену в ч. 1 ст. 46 Конституції України стосовного того, що «громадяни мають право на соціальний захист ..., вважаю, що термін «соціальне забезпечення» є складовою поняття «соціальний захист», але не буде помилкою до законодавчого визначення вищезазначених термінів, використовувати ці терміни як синоніми Устинов С. О. Співвідношення термінів «соціальний захист» та «соціальне забез-печення» в законодавстві України. Юридична наука і практика. 2011. № 2. С. 94..

В. В. Криворучко вважає, що термін «соціальне забезпечення» є загальновживаним як у теорії, так і у національній та міжнародній правотворчій практиці. На думку вченого, якщо проаналізувати нормативно-правові акти, які приймалися у певні часи і містили категорії «соціальне забезпечення» та «соціальний захист», то можна побачити, що у більшості випадків ці категорії використовувалися, як синоніми Криворучко В. В. Соціальне забезпечення: теоретичні проблеми. Вісник ХНУВС. 2013. № 4(63). С. 219..

Підтримуємо думку М. Чорної, що в чинному законодавстві має бути проведена уніфікація понятійного апарату, а саме здійснене формулювання єдиних термінів для однотипних суспільних явищ та законодавче їх закріплення Чорна М. Сутність права громадян на соціальний захист. Підприємництво, гос-подарство і право. 2019. № 4. С. 152..

Потрібно зазначити, що серед науковців немає єдиної думки щодо змісту поняття «соціальне забезпечення» як правової категорії та його співвідношення з поняттям «соціальний захист».

Найбільш чисельною є група науковців, які обґрунтовують самостійність понять «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» і вважають перше з них ширшим за змістом, а друге складовим елементом першого.

Соціальне забезпечення (соціальний захист) система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві та ін.). Як соціально-економічна категорія, соціальне забезпечення є відносинами щодо перерозподілу національного доходу з метою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків Утвенко В. В. Система соціального забезпечення та соціальної підтримки: навч. посіб. Київ: ДП «Вид. дім «Персонал», 2018. С. 8..

A. О. Медвідь вважає, що «у поняття соціального захисту та соціального забезпечення науковцями вкладається різний зміст, виходячи із індивідуального тлумачення ними цих термінів, ступеня узагальнення тощо: деякі їх ототожнюють, інші розмежовують, але різниця також є досить умовною та не досить зрозумілою. Проте, на думку вченого, дослідження позицій вчених-правників у цій сфері дозволяє стверджувати, що соціальний захист це комплекс організаційних, юридичних, економічних і фінансових заходів, спрямованих на подолання несприятливих наслідків соціальних ризиків за рахунок не заборонених законом джерел фінансування» Медвідь А. О. Поняття права на соціальне забезпечення. Науковий вісник Між-народного гуманітарного університету. 2016. № 21. С. 94.. Враховуючи те, що «соціальне забезпечення та соціальний захист не є тотожними поняттями та співвідносяться як частина і ціле, соціальне забезпечення являє організаційно-правову діяльність держави, яка виражається лише у матеріальній допомозі та соціальному обслуговуванні осіб, які зіштовхнулися з життєвими обставинами, що визначаються суспільно значимими на цьому етапі розвитку держави, за рахунок державних та місцевих бюджетів та інших не заборонених законом джерел фінансування» Там само..

B. В. Криворучко категорію «соціальне забезпечення» визначає, як систему державних та недержавних заходів, спрямованих на забезпечення матеріальними засобами та соціальними послугами населення у випадку настання соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, вагітність та пологи тощо) Криворучко В. В. Соціальне забезпечення: теоретичні проблеми. Вісник ХНУВС. 2013. № 4(63). С. 220..

На думку О. В. Тищенко, соціальне забезпечення це діяльність державних та недержавних суспільних органів з надання систематичної допомоги та підтримки тим категоріям населення, які опинилися в складних життєвих обставинах на рівні, не менше встановленого державою прожиткового мінімуму Тищенко О. В. Сутність соціального забезпечення: доктринальні погляди. Порівняльно-аналітичне право. 2013. № 4. С. 148-149..

С. О. Устинов вважає, що «соціальне забезпечення» це організаційно-правова діяльність держави, спрямована на матеріальне забезпечення громадян у випадку настання обумовлених законодавством соціальних ризиків за рахунок фондів соціального страхування та виплат із державного та місцевих бюджетів та інших обумовлених законодавством коштів Устинов С. О. Співвідношення термінів «соціальний захист» та «соціальне забез-печення» в законодавстві України. Юридична наука і практика. 2011. № 2. С. 93-94..

О. Ю. Кісіль під соціальним забезпеченням пропонує розуміти «комплекс заходів, спрямованих на забезпечення гідного рівня життя особи, з огляду на виникнення соціально значущих обставин (старість, хвороба, інвалідність тощо) або характер чи умови праці» Кісіль О. Ю. Загальні підходи до розуміння категорії «соціальне забезпечення». Право і безпека. 2011. № 5. С. 179..

А. В. Дутчак соціальне забезпечення визначає як систему державних і суспільних заходів з матеріального забезпечення громадян на випадок старості, інвалідності, хвороби, в разі втрати годувальника та в інших установлених законодавством випадках Дутчак А. В. Соціальне забезпечення громадян : сучасний стан та перспективи розвитку. Молодий вчений. 2017. № 5(45). С. 569. Травень..

М. М. Клемпарський дійшов висновку, що точки зору науковців із цього питання можна згрупувати в три групи. Перша до соціального забезпечення відносить заходи, що пов'язані тільки з соціальним страхуванням найманих працівників. Друга тільки ті заходи, які пов'язані з забезпеченням матері і дитини, громадян у старості і в разі непрацездатності. Третя включає в обсяг поняття соціального забезпечення всю сукупність соціально-економічних «заходів з надання благ із суспільних фондів споживання, що утворюються державою за рахунок суспільства та спрямовані на відшкодування громадянам втраченого заробітку у випадку настання непрацездатності поза прямим зв'язком з результатами їх праці Клемпарський М. М. Співвідношення термінів «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» в законодавстві України. Право і безпека. 2003. № 3, т. 2. С. 91..

І. М. Михайловська, О. В. Неліпович зазначають, що соціальне забезпечення як окрема форма соціального захисту населення являє собою систему виплат держави, що здійснюються на принципово інших засадах, без попередніх внесків (як це має місце у разі соціального страхування) та без огляду на потребу в цих коштах їх отримувача (як це відбувається під час надання соціальної допомоги). На думку вчених, основна функція соціального забезпечення турбота про ті категорії населення, які в законодавчо встановленому порядку мають право на тривалу або постійну допомогу (за віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування) і розподіл коштів соціального захисту, виплат з соціального страхування. Вони стверджують, що соціальне забезпечення здійснюється у випадках тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, догляду за дитиною-інвалідом, хвороби, досягнення пенсійного віку, безробіття, смерті годувальника, нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання тощо Михайловська І. М., Неліпович О. В. Система соціального захисту населення в Україні: сутність, основні складові та напрями вдосконалення. Вісник Хмельни-цького національного університету. 2011. № 6, т. 4. С. 258..

Розкриття та тлумачення поняття «соціальний захист» є досить дискусійним і неоднозначним у колі науковців. Р. П. Підліпна «систему соціального захисту (social safetynets) пропонує розуміти як сукупність неприбуткових програм, які ґрунтуються на принципах соціального партнерства держави, роботодавців і найманих працівників і їх об'єднань, із метою запобігання та подолання бідності, а також допомоги особам, які опинилися на межі бідності чи потребують допомоги з огляду на певні обставини та реалізуються як на державному рівні, так і приватному завдяки благодійним організаціям і неформальній допомозі приватних осіб» Підлипна Р. П. Система соціального захисту населення в Україні в сучасних умовах: сутність і основні складові. Науковий вісник Полтавського університе-ту економіки і торгівлі. 2015. № 1(1). С. 18..

Поняття «соціальний захист» у широкому розумінні визначають як діяльність держави, спрямовану на забезпечення формування й розвитку повноцінної особистості, виявлення й нейтралізацію негативних факторів, що впливають на неї, створення умов для самовизначення і ствердження у житті. У вузькому розумінні соціальний захист визначають як сукупність економічних і правових гарантій, що забезпечують додержання найважливіших соціальних прав громадян, досягнення соціально прийнятного рівня життя Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема тер-мінів і понять. Право України. 2000. № 4. С. 35-40..

На думку В. Крижної, соціальний захист у широкому значенні цього терміна є окремою ланкою суспільних відносин, сформованих у державно організованому суспільстві з метою забезпечення достатніх можливостей особи для її всебічного розвитку та нормальної життєдіяльності Крижна В. Соціальні права громадян : соціальний захист та соціальне забезпе-чення. Соціальні права та їх захист адміністративним судом: збірник матеріа-лів III Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 4 вересня 2020 ро-ку. Київ, 2020. С. 72..

Соціальний захист це система економічних, соціальних, правових, організаційних заходів, що забезпечує працездатній людині і громадянину відповідні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним та соціально вразливим верствам працездатного населення гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, матеріальну підтримку, зниження податків Там само.. Соціальний захист це багаторівнева система економічних, соціальних та правових відносин з управління соціальними ризиками суспільства для ліквідації їх небажаних наслідків та забезпечення належного рівня життя Михайловська І. М., Неліпович О. В. Система соціального захисту населення в Україні: сутність, основні складові та напрями вдосконалення. Вісник Хмельни-цького національного університету. 2011. № 6, т. 4. С. 259.. Соціальний захист це певний механізм, за допомогою якого досягається мінімальний життєвий рівень громадян, це система заходів і відповідних інститутів, призначених для забезпечення нормального існування людини, підвищення рівня задоволення її соціальних потреб, якості життя та перспектив Москаленко В. В. Сутність соціального захисту та його місце в політиці соціаль-ної держави. Наукові записки. 2003. Т. 4. С. 42.. Соціальний захист це діяльність держави та суспільства, що реалізується шляхом вжиття правових, економічних та організаційних заходів і спрямована на досягнення соціально прийнятного рівня життя особи, а також на усунення чи зменшення впливу негативних наслідків, яких зазнає особа у разі настання соціального ризику Рожканюк В. М. Категорія «соціальний захист» в праві соціального забезпечення України. Науковий вісник Ужгородського університету. 2012. Вип. 18. С. 110..

І. О. Горбань стверджує, що як на законодавчому рівні, так і в науці є наявна деяка невизначеність поняття «соціальний захист» та різні наукові підходи до використання цього терміна. Серед науковців відсутня єдина думка та єдиний підхід щодо тлумачення поняття «сопорівнянно з поняттям «соціальний захист». Його можна визначити як діяльність держави щодо безпосереднього матеріального забезпечення громадян при настанні так званих «соціальних ризиків», що передбачені законодавством, за рахунок грошових фондів держави, які створені для таких ризиків. Зі свого боку соціальний захист це діяльність, політика держави, спрямована на створення таких соціальноекономічних умов, які б унеможливлювали настання соціальних ризиків для суспільства. Тому, на думку вченого, термін соціальне забезпечення» є складовою поняття «соціальний захист» Горбань І. О. Визначення сутності та співвідношення понять «соціальний за-хист» та «соціальне забезпечення». Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». 2014. Т. 239, вип. 237. С. 44..

Термін «соціальне забезпечення» є більш вузьким Н. Б. Болотіна вважає, що соціальний захист, на відміну від соціального забезпечення, передбачає гарантії щодо охорони праці, здоров'я, навколишнього природного середовища, оплати праці та інші заходи, необхідні для нормальної життєдіяльності людини й функціонування держави. Соціальне забезпечення, порівняно із соціальним захистом, є вужчим поняттям і позначає практику виплати пенсій, соціальної допомоги, надання соціальних послуг з догляду. Відповідно до міжнародних стандартів соціальне забезпечення включає також право на медичну допомогу, медичне страхування, державну підтримку сім'ї, материнства й дитинства, утримання і виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема тер-мінів і понять. Право України. 2000. № 4. С. 36..

Отже, проаналізувавши діюче законодавство та норми міжнародних актів, що визначають основні гарантії прав людини і громадянина на соціальний захист (соціальне забезпечення), з яких можна побачити, що терміни «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» є загальновживаними в міжнародній правотворчій практиці і у більшості випадків ці категорії використовувалися, як синоніми. Погоджуємося з думкою багатьох учених, які обґрунтовують самостійність понять «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» і вважають перше з них ширшим за змістом, а друге складовим елементом першого, які вважають, що в чинному законодавстві має бути проведена уніфікація понятійного апарату, здійснене формулювання єдиних термінів для однотипних суспільних явищ та законодавче їх закріплення.

Зауважимо, що у подальшому в дослідженні ми будемо оперувати терміном «соціальне забезпечення», який є загальновизнаним у міжнародній практиці.

Науковці дають різний набір ознак соціального забезпечення. Так, юристи до них відносять: 1) наявність об'єктивних підстав для забезпечення громадян певними видами соціальної допомоги; 2) здійснення фінансування соціального забезпечення за рахунок страхових фондів або з бюджету; 3) установлення в нормативному порядку умов надання певних видів соціального забезпечення; 4) закріплення в нормативних актах кола осіб, які підлягають соціальному забезпеченню та умов його надання; 5) надання соціального забезпечення на рівні відповідного соціального стандарту (як правило, не нижче від рівня прожиткового мінімуму) Сташків Б. І. Право соціального забезпечення. Загальна частина: навч. посіб. Чернігів: ПАТ ПВК «Десна», 2016. С. 23.. Економісти звертають увагу на такі ознаки соціального забезпечення: 1) воно становить собою частину суспільних відносин, що виникають під час розподілу суспільних фондів споживання: 2) здійснюється державою за рахунок суспільства; 3) має на меті задоволення особистих матеріальних потреб членів суспільства в індивідуальній формі; 4) надається замість оплати за працю або додатково до неї; 5) надається у випадках, установлених законом Там само..

Соціальне забезпечення складається з кількох груп суспільних відносин: 1) відносини з формування фінансових коштів, що спрямовуються на соціальне забезпечення; 2) відносини з організації та управління соціальним забезпеченням; 3) відносини з безпосереднього надання фізичним особам відповідних видів соціального забезпечення з наперед визначених джерел фінансування Там само..

Право на соціальне забезпечення одне з найважливіших соціальних прав, яке безпосередньо залежить від економічного розвитку країни й ресурсів суспільства та тісно пов'язане з правами на працю, житло, медичну допомогу тощо Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема тер-мінів і понять. Право України. 2000. № 4. С. 37..

Категорія «право на соціальне забезпечення» розглядається як збірне поняття, що включає всі види соціального забезпечення, які передбачені чинними нормативними актами та нормативними договорами. Конституція України у ст. 46 зафіксувала не право на соціальне забезпечення, а право на соціальний захист. Соціальне забезпечення і соціальний захист розглядають як тотожні поняття Сташків Б. І. Право соціального забезпечення. Загальна частина: навч. посіб. Чернігів: ПАТ ПВК «Десна», 2016. С. 44..

Зокрема, право на соціальне забезпечення визнається державою і міжнародним співтовариством та займає чільне місце серед прав людини, оскільки ним від народження до смерті неодноразово користується кожна людина; за своєю природою суттєво відрізняється від класичних прав і потребує особливого (порівняно з іншими правами) механізму реалізації та охорони; не повною мірою у перехідний період забезпечується ідеологічними, соціальними та організаційними гарантіями; у перехідний період забезпечується державою і гарантується судовим захистом в обсягах, передбачених на відповідний рік; у вказаний період з об'єктивних причин можливе звуження його змісту та обсягу; закріплюється у нормативних актах, які застосовуються лише за наявності механізму його реалізації, зазначеного, як правило, в інших нормативних актах; є одним із основних засобів різних політичних сил для маніпуляції волею виборців у боротьбі за прихід до влади Луцький А. М., Луцька Н. І., Луцький А. І. Проблеми гарантій забезпечення прав людини у сфері соціального захисту. Економіка та держава. 2008. № 11. С. 36..

Право на соціальне забезпечення це визнані міжнародним співтовариством та державою і зафіксовані в нормативних актах можливості людини в разі повної чи часткової втрати засобів до існування або понесення додаткових витрат, а також за станом здоров'я вимагати від уповноваженого на це суб'єкта конкретних видів соціального забезпечення з метою задоволення не нижче ніж на прожитковому рівні своїх фізіологічних, соціальних та духовних потреб Сташків Б. І. Право соціального забезпечення. Загальна частина: навч. посіб. Чернігів: ПАТ ПВК «Десна», 2016. С. 44..

О. Є. Пилипенко стверджує, що «право соціального забезпечення у сучасному розумінні це сукупність прийомів та засобів, за допомогою яких держава забезпечує необхідну поведінку учасників правовідносин» Пилипенко О. Є. Формування права соціального забезпечення в Україні: історич-ний аспект. Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія: Управління. 2012. Вип. 4. С. 283. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nvamu_upravl_ 2012_4_38. На думку В. Кадала, зазначену позицію науковець обґрунтовує таким чином: у соціально забезпечувальних правовідносинах реалізуються право на відповідне матеріальне забезпечення громадян за умови настання соціальних ризиків і обов'язки відповідних уповноважених державою органів, спеціальних фондів щодо забезпечення цього права Кадала В. Осучаснення ролі та змістовності понятійної категорії «право соціального забезпечення». Соціальні права та їх захист адміністративним судом: III Міжна-родна науково-практична конференція, м. Київ, 4 вересня 2020 року. 2020. С. 47..

В. Кадала пропонує розглядати понятійну категорію «право соціального забезпечення» як «пакет нормативно-правових регуляторів, які забезпечують соціальний захист індивідуумів у суспільстві та регламентують процес отримання ними державних гарантій у період настання цієї події». Учений вважає, що такий підхід до змістовності цієї категорії має такі переваги: охоплено весь спектр юридичного інструментарію, проводиться конкретизація сфери адаптації правового регулятора та визначено роль держави як гаранта соціального забезпечення кожного члена суспільства Там само. С. 48..

Н. І. Луцька вважає, що право на соціальне забезпечення насамперед є правом на певні блага або, іншими словами, уповноважує особу вимагати різноманітних благ, визнаних суспільством як необхідні. Це право гарантує особі за наявності відповідних умов на мінімальному рівні мати певні блага, а не отримувати їх. Це право, на відміну від класичних прав, прямо пов'язане з економічними можливостями держави і не реалізується без виділення необхідних коштів. У перехідний період закріплене в юридичних нормах право особи на певний вид соціального забезпечення не може здійснюватися в повному обсязі, не забезпечується судовим та позасудовим захистом, у багатьох випадках є декларованим і виступає орієнтиром для виконавчої влади Луцька Н. І. Соціальний захист населення та забезпечення прав людини. Агросвіт. 2013. № 22. С. 58..