Еволюція та сутність російського меморіального законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

МЕМОРІАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО РФ ЯК ЗАСІБ ОКУПАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ Статтю підготовлено в межах держбюджетної теми «Протидія історичній політиці країни-агресора РФ у процесі деокупації українських територій» (номер державної реєстрації 0123U101598).

Частина ІІ. Еволюція та сутність російського меморіального законодавства Продовження. Початок див.: Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. 2023. № 1. С. 78-92.

Костянтин Івангородський

доктор історичних наук, доцент, професор кафедри історії України Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, м. Черкаси, Україна

Kostiantyn Ivangorodsky

Doctor of Sciences (History), Professor of Department of History of Ukraine, Bohdan Khmelnytsky National University of Cherkasy, Cherkasy, Ukraine

MEMORIAL LEGISLATION OF THE RUSSIA AS OCCUPATION POLICY TOOL: HISTORICAL AND LEGAL ANALYSIS*

Part II. Evolution and essence of Russian memorial legislation**

Abstract

The goal is to analyze the stages of development and the historical and legal essence of the Russian Federation memorial legislation as a tool of the Kremlin's occupation policy, in particular in the Ukrainian territories seized since 2014, with the aim to clarify the legitimating potential of the relevant regulatory and legal acts, establishing the degree of their legal imperfection and historical legal error.

Scientific novelty. Russian memorial policy is focused on “anti-Nazi ” legislation, in which criminal and administrative articles for the rehabilitation of Nazism, insulting war memory, and denial of “historical truth” repeatedly appeared, were supplemented, and constantly became more brutal. The memorial law of 2014 was the result of VPutin'spersonal efforts to “manage ” historical interpretations. In 2020, the Kremlin's official historical narrative was enshrined in the Constitution of the Russian Federation. This change in the act of higher legal power for the first time in world practice normatively raised the issue ofprotection of historical truth by means of the national legal system. In this way, the monopoly of the Russian state on “historical truth” is clearly established. Bringing the memorial legislation of the Russian Federation to the constitutional level was the symbolic step that has equated historical expression with political action.

The segment of memorial legislation in the Russian Federation also includes relevant measures aimed at censorship of historical memory. Russian humanitarianism characterizes the modern memorial legislation of the Russian Federation quite ambiguously: some researchers are categorically against it, rightly emphasizing the “democratic underdevelopment ” of Russia, while another group, on the contrary, fully supports the relevant Kremlin initiatives. The aggressiveness of the Russian memorial legislation contains considerable danger both for the development of historical science in Russia andfor the work of professional historians there. In addition to the socio-political context, the memorial legislation of the Russian Federation has a number of significant shortcomings and contradictions in the field of purely legal application. First of all, from the point of view of legal science, the legal regulation in the field of historical research and collective memory is quite questionable.

Conclusions. Modern Russian memorial legislation is a political phenomenon rather than a legal one, and is aimed at solving the current tasks declared by the Kremlin dictator, as well as at satisfying his neo-imperial delusions. Memorial legislation of the Russian Federation is a political tool for establishing a state monopoly on “historical truth” and reflects the desire of the helmsman of this state to completely control the historical narrative and impose his own historical canon not only on his subjects, but also on neighboring states. This politics of memory is based on the “myth of the war”, which is designed to keep the former Soviet republics and, above all, Ukraine, which is moving further andfurther to the European Union, from the Russian orbit. Awareness of the specifics of Russian memorial legislation allow, in the end, make it possible to build more efficient model of de-occupation of Ukrainian territories, in particular, in the field of memory policy.

Keywords: memorial legislation, the Russian Federation, memory law, historical policy, occupation policy, identity, historical memory.

Анотація

Мета - проаналізувати етапи становлення та історико-правову сутність меморіального законодавства РФ як інструменту окупаційної політики Кремля, зокрема на загарбаних від 2014р. українських територіях, з метою з 'ясування легітимаційного потенціалу відповідних нормативно-правових актів, встановлення ступеня їхньої правової недосконалості та історико-правової помилковості.

Наукова новизна. Російська меморіальна політика зациклена на «антинацистському» законодавстві, в якому неодноразово з'являлися, доповнювалися та постійно ставали більш жорстокими як кримінальні, так і адміністративні статті за реабілітацію нацизму, наругу над військовою пам'яттю та заперечення «історичної правди». Меморіальний закон 2014 р. став результатом особистих зусиль В. Путіна в бажанні «керувати» історичними інтерпретаціями. У2020р. офіційний історичний наратив Кремля був закріплений у Конституції РФ. Ця зміна акту вищої юридичної сили вперше у світовій практиці нормативно порушила питання захисту історичної правди засобами національної правової системи. У такий спосіб однозначно зафіксована монополія російської держави на «історичну правду». Винесення меморіального законодавства РФ на конституційний рівень стало тим символічним кроком, який прирівняв історичне висловлювання та політичну дію.

До сегменту меморіального законодавства в РФ відносяться також відповідні заходи, спрямовані на цензуру історичної пам 'яті. Російська гуманітаристика доволі неоднозначно характеризує сучасне меморіальне законодавство РФ: частина дослідників виступає категорично проти, справедливо наголошуючи на «демократичній недорозвиненості» Росії, інша група, навпаки, всіляко підтримує відповідні кремлівські ініціативи. Агресивність російського меморіального законодавства містить неабияку небезпеку як для розвитку історичної науки в Росії, так і для праці тамтешніх професійних істориків. Крім суспільно-політичного контексту, меморіальне законодавство РФ має ряд істотних недоліків і суперечностей у сфері суто правового застосування. Насамперед, з погляду юридичної науки, правове регулювання сфери історичних досліджень і колективної пам 'яті є досить сумнівним.

Висновки. Сучасне російське меморіальне законодавство є явищем, радше, політичним, аніж правовим, і спрямоване на вирішення поточних завдань, задекларованих кремлівським диктатором, а також на задоволення його неоімперських марень. Меморіальне законодавство РФ є політичним інструментом для встановлення державної монополії на «історичну правду» та відображає прагнення керманича цієї держави цілковито контролювати історичний наратив і нав'язувати власний історичний канон не лише своїм підданим, але й сусіднім державам. В основі цієї політики пам 'яті лежить «міф про війну», котрий покликаний тримати в російській орбіті колишні радянські республіки й передусім Україну, котра все більше віддаляється в бік Євросоюзу. Усвідомлення специфіки російського меморіального законодавства дозволить, зрештою, ефективніше побудувати модель деокупаціїукраїнських територій, зокрема, й у сфері політики пам 'яті.

Ключові слова: меморіальне законодавство, РФ, закон про пам 'ять, історична політика, окупаційна політика, ідентичність, історична пам 'ять.

Постановка проблеми. Неспровокований агресивний напад РФ на Україну 24 лютого 2022 р. багато в чому зумовлений путінською політикою пам'яті, свідченням чому стала сумнозвісна «історична лекція» керманича Кремля за кілька годин до вторгнення. Поверховість історичних знань і суджень В. Путіна неодноразово відзначалася істориками всіх країн світу, що втім не заважає російському диктатору нав'язувати власне бачення минулого своїм громадянам. Реалізація подібної історичної політики суттєво позначилася й на рівні її законодавчого утвердження, насамперед у тих нормативно-правових актах, що іменують «законами про пам'ять». Основоположним їхнім компонентом є «міф війни», згідно якого здобута Перемога у Другій світовій війні нівелює і сталінські, і путінські злочини проти людяності, робить «ялтинський» післявоєнний світовий порядок недоторканним і «сакральним», а отже, начебто, легітимізує неоімперські амбіції Путіна на володіння усіма колишніми радянськими республіками (насамперед, звісно, Україною) та відновлення безпосереднього контролю за країнами Східної та Центральної Європи. Вже з 2014 р., після анексії Криму, стало неприкритим фактом, що «міф про війну» є неодмінною складовою пропагандистської кампанії з виправдання путінської агресії проти України та основою для меморіального законодавства РФ, яке за останнє десятиліття перетворилося на інструмент кремлівської окупаційної політики відносно загарбаних українських територій.

Аналіз останніх досліджень. Проблематика, що досліджується у статті, поки не має помітної історіографічної рефлексії, передусім в межах української гуманітарної науки. Як відзначалося у попередній частині пропонованої студії, певною мірою вона стала об'єктом наукового зацікавлення російських дослідників - як істориків, так і правознавців. Зокрема, звертають на себе увагу напрацювання щодо російського меморіального законодавства О. Головашиної, А. Дорської, А. Дорського, І. Задорожної, Н. Копосова, І. Курілли, А. Сємєннікова Головашина О. Поле битвы - память: мемориальное законодательство на постсоветском пространстве. Право: история и современность. 2021. № 2; Дорская А., Дорский А. Мемориальные законы как инструмент легитимации власти. Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия: Право. 2020. № 1; Копосов Н. Память строгого режима: история и политика в России. Москва: НЛО, 2011; Koposov N. Memory Laws, Memory Wars: The Politics of the Past in Europe and Russia. Cambridge University Press, 2018; Курилла И. Битва за прошлое. Как политика меняет историю. Москва: Альпина Паблишер, 2022; Семенников А., Задорожная И. Мемориальное законодательство России: теория и практика. Вестник военного права. Москва, 2021. № 2.. Варто відзначити також дотичні до теми дослідження європейських учених Baranowska G., Wojcik A. In defence of Europe's memory laws. Eurozine. 2017. URL: https://www.eurozine.com/ in-defence-of-europes-memory-laws; Gliszczynska A. Law and Memory. VerfBlog. 2018. URL: https://verfassungsblog.de/ law-and-memory. doi: 10.17176/20180104-103227; Heinze E. Should governments butt out of history? MELA (Memory Laws in European and Comparative Perspective). 2022. URL: https://melaproject.org/blog/540; Soroka G., Krawatzek F. Nationalism, Democracy, and memory laws. Journal of Democracy. Washington, 2019. Vol. 30, no. 2; Wojcik A. Memory Laws and Security. How memory laws interact with various understanding of «security». Respublica. 2017. URL: https:// publica.pl/teksty/wojcik-memory-laws-and-security-62685.html..

Мета - проаналізувати етапи становлення та історико-правову сутність меморіального законодавства РФ як інструменту окупаційної політики Кремля, зокрема на загарбаних від 2014 р. українських територіях, з метою з'ясування легітимаційного потенціалу відповідних нормативно-правових актів, встановлення ступеня їхньої правової недосконалості та історико-правової помилковості. російський меморіальний законодавство

Виклад основного матеріалу. Першим спеціальним меморіальним актом в РФ став Федеральний закон від 5 травня 2014 р. № 128-ФЗ «Про внесення змін в окремі законодавчі акти РФ», що призвело до появи того ж року ст. 354.1 Кримінального кодексу РФ (далі - ККРФ) «Реабілітація нацизму» УК РФ Статья 354.1. Реабилитация нацизма. URL: https://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_10699/ be763c1 b6a1402144cabfe 17a0e2d602d4bb7598.. Втім нормативно-правові документи подібного спрямування приймалися російським парламентом і до того. Зокрема, до таких можна віднести Закони від 13 березня 1995 р. (№ 32-ФЗ) «Про дні воїнської слави (переможні дні) Росії» (в редакції від 3 серпня 2018 р. «Про дні воїнської слави та пам'ятні дати Росії») та від 19 травня 1995 р. (№ 80-ФЗ) «Про увічнення Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Загалом, у 1990-х рр. Б. Єльцин та його уряд проводили політику пам'яті, яка значною мірою була натхненна західною моделлю. Такий підхід поєднував вшанування пам'яті Ґолокосту з антикомунізмом і культом національної спадщини, що слугувало противагою негативній оцінці радянської системи. Однак ця політика провалилася через брак ресурсів і довіри з боку населення Koposov N. Populism and Memory: Legislation of the Past in Poland, Ukraine, and Russia. East European Politics and Societies and Cultures. 2022. Vol. 36, № 1. doi:10.1177/0888325420950806. P 283..

З появою авторитарного режиму Путіна, як ми могли побачити раніше, політика пам'яті в РФ набула іншого спрямування. Замість того, щоб подолати комуністичне минуле, цей режим почав пропагувати «культ війни» як основоположної події в історії Росії, з метою відбілити радянське минуле, зокрема масові сталінські злочини. Одна з основних складових цього культу - уявлення про ялтинський післявоєнний політичний порядок, який легітимізує неоімперські амбіції Путіна і водночас змушує більшість східноєвропейських країн виступати проти такої «ідеології». Режим Путіна, мімікруючи під європейське меморіальне законодавство, теж, начебто, прийняв спадщину антифашизму, але зображує всі «антиросійські сили», включно з «історичним Заходом», як профашистські та нацистські. Це теж нагадує сталінську пропаганду, коли кожного, хто наважувався критикувати комунізм, негайно називали фашистом.

Химерність путінської меморіальної політики засвідчує його прохолодне ставлення до «жовтневої революції» 1917 р. Зокрема, 29 грудня 2004 р. він підписав закон «Про внесення змін до статті 1 ФЗ № 32 “Про дні воїнської слави Росії”», відповідно до якого 7 листопада (день, коли в СРСР святкували більшовицький переворот, тобто так звану «жовтневу революцію») втратило попередній «святковий» статус, але стало «днем воїнської слави Росії» - «днем проведення військового параду на Червоній площі в місті Москва на ознаменування 24-ї річниці жовтневої революції (1941 р.)». Натомість стаття 2 цього ж закону встановлювала нове свято - «4 листопада - День народної єдності». С. Рожнєва вважає, приміром, що у такий спосіб «голова держави реконструював політику пам'яті відносно святкового дня 7 листопада, бо він залишився пам'ятним днем, смисл і значення якого росіяни могли визначати для себе самостійно, згадуючи або події жовтня 1917 р., або заявлений владою День воїнської слави» Рожнева С. Политика Президента РФ как фактор трансформации исторической памяти об Октябрьской революции 1917 года в современной России. ХХ век и Россия: общество, реформы, революции [Электронный ресурс]. Вып. 6. Самара, 2018. URL: http://sbornik.libsmr.ru. С. 48..

Безпосередня передісторія російського закону про пам'ять 2014 р., відомого також як «закон Ярової» (Ірина Яровая - на той момент депутат Державної Думи РФ - запропонувала його проєкт), сягає російсько-естонського конфлікту, що почався після перенесення «Бронзового солдата» (меморіалу радянським «воїнам-визволителям») з центру Таллінна на військовий цвинтар у 2007 р. Malksoo M. The Politics of Becoming European: A Study of Polish and Baltic Post-Cold Security Imaginaries. London: Routledge, 2010. Р. 106-116.. Цей епізод підбадьорив російських націоналістів, які прагнули запровадити нове законодавство, яке б заборонило «обрАзи Перемоги». Саме на тлі антиестонської істерії й зародилася ідея законодавчо заборонити «реабілітацію нацизму», але щодо питання, як саме це зробити, виникли суперечності Копосов Н. Память в законе. Русский журнал. 2014. URL: http://www.russ.ru/Mirovaya-povestka/Pamyat-v- zakone.. Отже, поступова криміналізація радянської комуністичної спадщини глибоко шокувала російський режим, який аж ніяк не був готовий до подібної полеміки Laruelle M. Negotiating History. Memory Wars in the Near Abroad and Pro-Kremlin Youth Movements. Demokratizatsiya: The Journal of Post-Soviet Democratization. Washington, 2011. Vol. 19, no. 3. Р. 237..

Війна 2008 р. з Грузією ще більше сприяла радикалізації путінської політики пам'яті, а кремлівський режим різко зайняв агресивну позицію щодо Заходу в міжнародних відносинах і прийняв кілька репресивних законів, що запроваджували цензуру в Інтернеті, обмежували свободу зібрань, забороняли «образу релігійних почуттів» і «заперечення традиційних сімейних цінностей». Логічним продовженням цієї політики став закон про криміналізацію контрспогадів про війну. Хоча урядові експерти залишалися критичними до законопроекту (перша версія якого була внесена до Думи ще в травні 2009 р.) через його нечіткість, все ж він був прийнятий після анексії Криму в 2014 р. На думку Н. Копосова, це засвідчило те, що «міф про війну» був неодмінною складовою пропагандистської кампанії з виправдання путінської агресії проти України Koposov N. Populism and Memory: Legislation of the Past in Poland, Ukraine, and Russia. East European Politics and Societies and Cultures. 2022. Vol. 36, № 1. doi:10.1177/0888325420950806. P. 284.. На це вказує і поспіх, з яким приймався «закон Ярової»: 4 квітня був прийнятий у першому читанні, 23 квітня - відразу у другому та третьому читаннях, 29 квітня схвалений Радою Федерації, а вже 5 травня (за місяць після початку процедури) - підписаний президентом. Крім іншого, стаття 354.1 передбачає кримінальну відповідальність за «поширення навмисно неправдивих [«заведомо ложных»] відомостей про діяльність СРСР у роки Другої світової війни», тобто використовує те саме формулювання, на підставі якого в радянську епоху відправляли до таборів інакодумців Миллер А. Политика памяти в России. Роль негосударственных агентов. Історія, пам 'ять, політика: зб. ст. / упоряд. Г. Касьянов, О. Гайдай. Київ: Інститут історії України НАНУ, 2016. С. 239.. Тобто, політизація історії в РФ призвела до того, що компроміс відносно минулого став для Москви вже просто непотрібним. Прикладом цього стало якраз прийняття закону про пам'ять у 2014 р. Soroka G. The Politics of the Past: Polish-Soviet and Polish-Russian Efforts at Historical Reconciliation. Problems of Post-Communism. 2021. doi: 10.1080/10758216.2020.1844023. Р. 11..

Вже на початку 2010-х рр., до прийняття основного меморіального закону, було очевидно, що проекти останнього, подані до Думи, були етнопопулістськими, чим характеризувалася вся «нова» путінська ідеологія. Остання маніпулює уламками минулого, що втратили поміж собою зв'язок, і підкоряє наукове вивчення історії суб'єктивним та емоційним реконструкціям, прихованих в обгортку народної пам'яті. Від початку путінський режим ґрунтує свою легітимність на минулому, одночасно імперському та радянському, прагнучи стерти між ними відмінності, нав'язуючи непоєднувані ідеї, заради створення образу «великої держави». З одного боку, хоч і «суверенна», але демократія, з іншого - культ «національної винятковості», а в дійсності лише «практичний презентизм» - тобто, політика, позбавлена будь-якого проєкту майбутнього Копосов Н. Память строгого режима: история и политика в России. Москва: НЛО, 2011. С. 258-259.. Навіть російські правознавці чудово усвідомлюють, що, «попри сучасний стан історичної науки (так звана «демократизація історії») та ставлення до неї суспільства», прийняття в РФ меморіального законодавства стало лише одним із інструментів, за допомогою яких російська влада легітимізує себе перед населенням Дорская А., Дорский А. Мемориальные законы как инструмент легитимации власти. Вестник Санкт- Петербургского университета. Серия: Право. 2020. № 1. С. 230-233..

Загалом, путінська політика помітно зациклена на «антинацистському» законодавстві, в якому неодноразово з'являлися, доповнювалися та постійно ставали більш жорстокими як кримінальні, так і адміністративні статті за реабілітацію нацизму, наругу над військовою пам'яттю та заперечення «історичної правди». Так, ще в 2001 р. запроваджено адміністративну статтю за поширення нацистської або екстремістської символіки (ст. 20.3 Кодексу про адміністративні порушення (далі - КпАП РФ)), начебто, задля боротьби з усілякими неонацистськими рухами. Після 2014 р. стаття почала розростатися - крім власне нацистської, в ній з'явилася й заборона на символіку, «подібну до нацистської». За неодноразове поширення нацистської чи екстремістської символіки передбачається вже кримінальне покарання. Така сама ситуація і з кримінальною статтею про реабілітацію нацизму (354.1 КК РФ), яку ухвалили на тлі анексії Криму та війни, що почалася на Донбасі. «Якраз тоді був розквіт публіцистики про визнання терористичними та заборонених українських організацій типу “Правий сектор”, “Азов”. Тобто, будь-яке обговорення їхнього ставлення до гітлерівської Німеччини стало кримінальним», - каже адвокат проекту «Мережеві свободи» С. Сєлєзньов, який працював у справах, пов'язаних із «нацизмом» Голубева А. Уголовные дела о реабилитации нацизма в России: попытка власти избавиться от дискуссий о прошлом. Русская служба Би-би-си. 15 марта 2023. URL: https://www.bbc.com/russian/features-64967805.. Однак і до цього «закону» за кілька років почали вносити доповнення, зокрема такі, не менш розпливчаті норми, як заборона на образу пам'яток і наклеп на ветеранів.

Крім цього, закон 2014 р. додав ч. 4 ст. 13.15 КпАП РФ, де встановлено штраф для юридичних осіб за публічне поширення відомостей, які виражають явну неповагу до суспільства, про дні військової слави і пам'ятні дати Росії, пов'язані із захистом Вітчизни, або публічну наругу над символами військової слави Росії. Одночасно той самий склад правопорушення криміналізований для фізичних осіб у ст. 354.1 ККРФ. Таким чином, встановлено санкції за порушення, пов'язані з попереднім «м'яким» меморіальним законодавством про пам'ятні дати та увічнення Перемоги. Стороною, що постраждала від правопорушення, тепер стають не окремі «люди, чиї родичі загинули під час Великої Вітчизняної війни», а суспільство в цілому. У цих положеннях, - згідно бачення деяких російських правників, - незалежно від їхньої юридичної та фактичної обґрунтованості втілено логічне завершення тенденцій, виявлених під час аналізу законодавства про увічнення Перемоги Дорский А., Черногор Н. Вторая мировая война как социальная травма: сравнительный анализ российского и французского законодательства. Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия: Право. 2019. № 2. С. 323..

Фактично путінська Росія використала в законі 2014 р. небезпечну риторику підбурювання радянського імперіалізму, щоб приховати військові інтервенції в регіоні за допомогою своєрідного виправдання комунізму - юридичної реабілітації сталінізму, разом із відбілюванням радянського експансіонізму, що стає ще більш суперечливим у світлі паралельної реабілітації «доброго царя», вбитого більшовиками та відродження релігійного православного мракобісся, колись успішно придушеного тими ж більшовиками Belavusau U. Final Thoughts on Mnemonic Constitutionalism. VerfBlog, 2018. URL: https://verfassungsblog.de/ final-thoughts-on-mnemonic-constitutionalism. doi: 10.17176/20180115-130117.. Польський історик Г Сорока теж справедливо констатує, що суперечки про минуле розпалюють і реальні війни, свідками чого ми стали в Україні - країні, яка стала парадигмальним прикладом застосування російської політики історії Soroka G. Combative Pasts: The Politics of History in Postcommunist Europe. New Eastern Europe. 2017. № 1 (XXV). Р 115.. У результаті, західні аналітики чудово усвідомлюють, що саме тому українські нормативні акти про декомунізацію є наразі, мабуть, єдиним меморіальним законодавством, яке можна виправдати у світлі мнемонічної безпеки, адже Україні доводиться протидіяти потужній машині російської медіа-пропаганди в драматичному стані військової окупації Belavusau U. Final Thoughts on Mnemonic Constitutionalism. VerfBlog, 2018. URL: https://verfassungsblog.de/ final-thoughts-on-mnemonic-constitutionalism. doi: 10.17176/20180115-130117..

Безсумнівно, меморіальний закон 2014 р. став результатом особистих зусиль В. Путіна в бажанні «керувати» історичними інтерпретаціями. У перспективі, втім, це навряд чи йому допоможе встановити свій історичний канон. І тим більше сконструювати «нову російську ідентичність» на національній (консервативній) основі, як підтримку відродження «традиційних цінностей» і для зупинення в Росії «морального релятивізму». Зрештою, цей закон небезпечний навіть для домінуючого російського історичного наративу Війна тут є основною точкою національної пам'яті, вона відіграє роль соціалізації і поєднує населення. Законодавча заборона на звернення до цієї історії перетворює центральну частину історичного наративу Росії на сліпу пляму, руйнуючи таким чином всю споруду. Якщо ніхто не ставитиме нових питань про війну, якщо у публічному просторі війна залишиться лише у формі затверділих сакральних текстів та недоторканних меморіалів, - вона перестане бути частиною актуального минулого та втратить своє «консолідаційне» значення Курилла И. Закон о «реабилитации нацизма». Его смысл и ожидаемые последствия. PONARS Eurasia. 2014. URL: https://www.ponarseurasia.org/7240..

На жаль, більшість російських правознавців в улесливому прагненні трактувати будь- які путінські законодавчі ініціативи правильно, намагаються будь-що виправдати настільки захланну жагу викорінити якісь міфічні паростки нацизму. Поширення останнього в Росії вони, зокрема, пов'язують з кількома причинами: невирішеність багатьох життєво важливих проблем і бідність значної частини населення; змістова близькість нацизму з більшовизмом, який досі домінує у свідомості багатьох росіян; відсутність у них демократичних традицій в історичному масштабі; неадекватна реакція правоохоронних і судових органів на факти нацистських проявів тощо Антонян Ю. Антинаучные попытки оправдания нацизма в современной России. Российский криминологический взгляд. 2008. № 4. С. 184-188; Кибальник А., Иванов А. Уголовная ответственность за реабилитацию нацизма (ч. 1, 2 ст. 354.1 УК РФ). Уголовное право. 2015. № 4. С. 27.. Інші, згідно путінської ідеології, всю провину традиційно перекладають на «колективний Захід». Відтак доволі сумнівно виводять появу російського законодавства про відповідальність за реабілітацію нацизму «зі зростання політичної ролі радикальних націоналістичних рухів за кордоном, представники яких виправдовують дії керівництва Німеччини періоду Другої світової війни та називають злочинними дії вищого військового та політичного керівництва СРСР у зазначений період» Мараева А. История становления законодательства об ответственности за реабилитацию нацизма в Российской Федерации. Вестник Московского университета МВД России. 2018. № 6. С. 143..

Особливо непокоїть і кремлівський режим, і його услужливих правознавців той факт, що у меморіальному просторі всієї Європи дедалі активніше артикулюється «роль СРСР як країни-агресора, окупанта європейських територій, а також сторони, що відповідальна за геноцид європейських народів у період Другої світової війни». Окрема роль у цьому «баченні» відводиться Україні - «країні, де спотворення історії та відродження нацистських ідеалів набуло форми національної ідеї та лобіюється політичною елітою колись дружньої держави» Рыжов П. Уголовная ответственность за проявления фашизма и нацизма в Российской Федерации. Пробелы в российском законодательстве. 2018. № 3. С. 379.. На наше глибоке переконання, саме розвиток політичного процесу та націєбудівництва у Незалежній Україні й є тією справжньою причиною, що покликала до життя статтю 354.1 ККРФ. Підтверджує цю думку, зокрема, той факт, що в березні 2019 р.

Слідчий комітет РФ порушив кримінальну справу проти іноземного (!) громадянина, голови Українського інституту національної пам'яті В. В'ятровича Росія порушила кримінальну справу проти В'ятровича за «реабілітацію нацизму». Українська правда. 2019, 14 березня. URL: https://www.istpravda.com.ua/short/5c8a4003901f5.. За «даними» слідства, він, буцімто, публічно та систематично заперечував факти, встановлені вироком Міжнародного військового (тобто, Нюрнберзького) трибуналу СК России возбудил дело о реабилитации нацизма против главы Украинского института нацпамяти. RTVI. 2019, 14.03. URL: https://rtvi.com/news/delo-protiv-glavy-instituta-natspamyati-ukrainy..

Загалом, діяння, передбачене ст. 354.1 ККРФ, можна розділити на два основні аспекти: по-перше, заперечення фактів, встановлених Нюрнберзьким процесом та все, що з цим пов'язано, а по-друге - публічне поширення завідомо неправдивих відомостей про діяльність СРСР у роки Другої світової війни. Щодо першого аспекту, то тут йдеться не так про захист ідеологічних засад держави, як про запобігання спробам виправдати нацизм, створити його сприятливий образ у суспільній свідомості Бредихин А. Уголовно-правовые средства в системе осуществления идеологической функции государства. Юристъ -- Правоведъ. 2021. № 3. С. 70.. Федеральним законом від 5 квітня 2021 р. № 59-ФЗ «Про внесення змін до статті 354.1 ККРФ» до переліку кримінальних діянь, що підпадають під дію цієї статті, включено також «здійснене публічно поширення завідомо неправдивих відомостей про ветеранів ВВВ», «обрАзу пам'яті захисників Вітчизни», «приниження честі та гідності ветерана ВВВ». Стаття доповнена такими видами покарання, як: великий штраф (до 5 млн. руб.), примусові роботи або позбавлення волі (до 5 років) за розповсюдження неправдивих відомостей про ветеранів, відомостей, що принижують їхню честь і гідність, що ображають їхню пам'ять Федеральный закон «О внесении изменений в статью 354.1 Уголовного кодекса Российской Федерации» от 05.04.2021, № 59-ФЗ. URL: https://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_381360.. Крім цього, 1 липня 2021 р. були внесені поправки до Федерального закону від 19 травня 1995 р. «Про увічнення Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-- 1945 рр.» Официальный интернет-портал правовой информации. URL: http://pravo.gov.ru., що містять заборону на публічне ототожнення цілей, рішень та дій керівництва СРСР та нацистської Німеччини Дорская А. Роль официальной политики памяти в процессе самоидентификации государств в XXI веке: правовое измерение. Криминалистъ. 2022. № 4. С. 107.. Однак, як зауважив в інтерв'ю FIDH історик Н. Копосов, будь-яке обговорення спірних питань про Другу світову війну, особливо «антирадянську теорію війни», згідно з якою СРСР несе частину провини за розв'язання війни, вже з 2002 р. зникло з провідних історичних журналів Росії Голубева А. Правозащитники оценили действия властей России как «преступления против истории». Русская служба Би-би-си. 10 июня 2021. URL: https://www.bbc.com/russian/features-57425020..

Наступний етап «розвитку» російського меморіального законодавства пов'язаний із його закріпленням в Основному законі країни-агресора. Так, у 2020 р. офіційний історичний наратив Кремля був закріплений у Конституції РФ Статья 67.1 Конституции Российской Федерации. URL: https://constitutionrf.ru/rzd-1/gl-3/st-67-1-krf.. Остання оголошує себе правонаступницею СРСР і заявляє, що «шанує пам'ять захисників Вітчизни», «забезпечує захист історичної правди», а «применшення значення подвигу народу при захисті Вітчизни не допускається». Прикметно, що ця зміна акту вищої юридичної сили вперше у світовій практиці нормативно порушила питання захисту історичної правди засобами національної правової системи Москалев Г. Охрана исторической правды: новая задача российского права. Журнал Сибирского федерального университета. Гуманитарные науки. 2022. № 8. С. 1072.. Поняття «історичної правди» з'явилося в російській конституції, звісно, не з арсеналу істориків -- це політична проекція бажання підтримати єдиний наратив минулого, однозначність мови, за допомогою якої здійснюється політична комунікація в Росії Курилла И. История как язык политики. Новое Прошлое. 2021. № 1. С. 119.. Хоч дехто переконує, буцімто, у ст. 67.1 «представлена спроба визначити національний образ історії Росії, який ґрунтується на принципах єдності та спадкоємності та не містить негативних оцінок будь-яких окремих періодів нашої історії» Куликова С., Кирносов И. Охрана исторической памяти как институт конституционного права: российский и зарубежный опыт. Известия Саратовского университета. Новая серия. Серия: Экономика. Управление. Право. 2022. Т. 22, вып. 1. С. 70..

Дехто вважає, що меморіальна стаття російської конституції стала відповіддю путінського режиму на «Резолюцію Європейського парламенту від 19 вересня 2019 р. щодо важливості європейської пам'яті для майбутнього Європи» European Parliament resolution of 19 September 2019 on the importance of European remembrance for the future of Europe (2019/2819(RSP)). URL: https://www.europarl.europa.eu/doceo/document/TA-9-2019-0021_EN.html.. Російську владу цей документ обурив тим, що не просто прирівняв нацистський режим до комуністичного, а й поклав на них відповідальність за «масові вбивства, геноцид і депортації, які зумовили загибель людей і позбавлення їх свобод у XX ст. в масштабах, яких ще не було в історії людства». Крім того, Резолюція визначає винуватцем розв'язування Другої світової війни не тільки Німеччину, але й СРСР. На думку російських дослідників, у цьому документі уявлення про історичну справедливість європейських державних і громадських діячів були протиставлені позиції представників російського уряду та суспільства. Тому В. Путін виступив із відкритою критикою запропонованих положень Резолюції, вбачаючи «у цій інформаційній війні боротьбу за історичну справедливість» Артамонов Д., Тихонова С. Историческая справедливость в системе целей государственно-правовой политики памяти РФ. Справедливость в постсоветском правопорядке: понятие, принцип, цель: сборник статей. Москва: Юрлитинформ, 2021. С. 72.. Втім реакція на цю резолюцію вкотре довела, що тема перемоги у Другій світовій війні використовується Кремлем лише як інструмент політики, а тому він розцінив її як виклик для збереження «міфу про війну», а також міфу про статус РФ як одного з архітекторів повоєнного світового порядку Богінська І. Конфлікти пам'яті в міжнародних відносинах. Регіональні студії. 2021. № 24. С. 108..

Все ж таки в Основному законі, якому не можуть суперечити жодні нормативно- правові акти й який має найвищу юридичну силу у РФ, чітко й однозначно зафіксована монополія російської держави на «історичну правду», під якою, очевидно, розуміється право на єдине вірне трактування історії як на території РФ, так і за її межами, а також захист цього права усіма доступними засобами Хардель Р. Історична політика Російської Федерації як загроза національній безпеці України. Військово- науковий вісник. 2021. № 36. С. 235.. Поправки до Конституції, які зробили «захист історичної правди» завданням держави, вже призвели до наслідків: восени 2020 р. у структурі Слідчого комітету створено штаб для архівних та пошукових робіт у рамках боротьби з фальсифікацією історії та реабілітацією нацизму Курилла И. Битва за прошлое. Как политика меняет историю. Москва: Альпина Паблишер, 2022. С. 168., а в липні 2021 р. В. Путін указом Указ президента РФ № 442 от 30 июля 2021 года. URL: http://www.kremlin.ru/acts/bank/47084. створив Міжвідомчу комісію з історичної освіти, до складу якої, крім істориків, увійшли представники апарату Ради Безпеки, Генеральної прокуратури, Слідчого комітету, Міноборони, МВС, СВР і ФСБ РФ - минуле стало предметом уваги силових відомств. Тому можна вести мову про тотальний контроль з боку російських владних структур за процесом формування історичної політики. При цьому фільтрацію успішно проходить та включається до історичного наративу лише таке трактування минулого, яке повністю відповідає наперед заданим установкам. Тобто історія у РФ відтепер виступає не в якості усвідомлення та відтворення минулого у наш час, а в якості рефлексії у минуле певного уявного, бажаного майбутнього, яке повністю відповідає як очікуванням, так і вимогам владних політичних акторів.

Нарешті, у квітні 2022 р. Федеральним законом № 103-ФЗ «Про внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення» було додано адміністративну статтю 13.48 КпАП РФ. Остання запроваджує покарання за публічне ототожнення ролі СРСР і фашистської Німеччини, європейських країн осі під час Другої світової війни. Йдеться, зокрема, про цілі, рішення та дії керівництва, командування та військовослужбовців СРСР (хоча незрозуміло, що тут мається на увазі під «цілями» та «діями», приміром, радянських солдат? Лотарева А. «Присвоить себе Победу»: зачем России еще один закон о памяти Великой Отечественной войны. Русская служба Би-би-си. 6 мая 2021. URL: https://www.bbc.com/russian/news-57011685.). Крім того, каратимуть за заперечення «вирішальної ролі радянського народу» у розгромі нацистської Німеччини та «гуманітарної місії» СРСР при звільненні країн Європи. Вже у серпні 2022 р. за цією статтею, зокрема, був заарештований відомий російський політик і публіцист Л. Гозман. Останньому інкримінували пост у Фейсбуці 2020 р., який стверджував: «Гітлер - абсолютне зло, але Сталін - ще гірший. СС - злочинці, але НКВС - ще страшніший, бо чекісти вбивали своїх. Гітлер розв'язав війну із людством. Комуністи оголосили тотальну війну своєму власному народу» В Москве снова задержали политика Леонида Гозмана - из-за поста в фейсбуке про Гитлера и Сталина. Настоящее Время. 2022, 29 августа. URL: https://www.currenttime.tv/a/leonida-gozmana-zaderzhali/32009306.html.. Був заарештований на 15 діб, але коли виходив із в'язниці, знову був заарештований і повторно отримав 15 діб арешту за тією ж статтею, наразі за пост, написаний у Живому журналі ще 2013 р. Після відбуття покарання виїхав з Росії, де як завжди викорінюють будь-яке інакодумство.

Так само й ситуація з правами істориків у Росії залежить винятково від державної політики щодо історичної пам'яті. Адже суспільство, яке не розібралося зі своїм минулим, опиняється, зрештою, в точці, коли його уряд відновлює переслідування опонентів, у тому числі й у сфері історичної пам'яті. За останнє десятиліття в Росії спостерігається різке зростання кількості кримінальних справ, а також поява нових репресивних законодавчих ініціатив і створення інституцій, скерованих на посилене правозастосування. Російська держава продовжує й надалі впроваджувати офіційний історичний наратив, спрямований на прославляння «досягнень» радянської доби, передусім, перемоги у німецько-радянській війні. Через Конституцію РФ офіційно проголошена спадкоємність з СРСР, а його перемога у війні та державна монополія на історію покладені в основу сучасної політичної системи Росії. Як заявив один із російських істориків: «Історія переможного Радянського Союзу є історичною скрєпою нашого режиму» Россия: преступления против истории: доклад Международной федерации за права человека (FIDH). 2021. С. 8..

Ще два меморіальні законопроєкти були внесені до Державної Думи 27 травня 2020 р.

А. Журавльовим, який вирішив ще більше «захистити» образ ВВВ. Перший із них пропонує визнати недійсною, прийняту в 1989 р. постанову З'їзду народних депутатів СРСР «Про політичну та правову оцінку радянсько-німецького договору про ненапад від 1939 року», оскільки вона, начебто, не відповідає принципам «історичної справедливості», «перекручує суть історичних подій» та «не відповідає державним інтересам РФ». Поки що залишається незрозумілим, чи буде запропоновано якесь інше трактування відомого пакту Молотова- Ріббентропа, чи будь-які його обговорення підпадатимуть під дію цього закону у разі його прийняття Головашина О. Поле битвы - память: мемориальное законодательство на постсоветском пространстве. Право: история и современность. 2021. № 2. С. 24.. Другий проєкт, запропонований як ст. 354.2 в ККРФ, стосується «меморіальних війн» щодо різноманітних інтерпретацій Другої світової війни в Росії та на Заході. Зокрема, він прописує, які твердження вважати фальсифікацією історичних фактів про причини та підсумки Другої світової війни та передбачає кримінальне покарання за «покладання на СРСР відповідальності за розв'язання Другої світової війни або заперечення основної ролі СРСР у перемозі над країнами осі в Другій світовій війні, а також поширення відомостей про тотожність офіційної політичної ідеології СРСР і нацизму» Дюков А. В Госдуму внесено два новых «мемориальных» закона - и еще один ждет своей очереди. Remembrance, Research and Justice: Heritage of WWII in the 21st century. 2020, 28 мая. URL: https://remembrance.ru/2020/05/28/duma.. Поки що жоден із цих проєктів не прийнятий російським парламентом.

У листопаді 2020 р. генеральний прокурор РФ І. Краснов запропонував ввести ще один нормативно-правовий акт із юридичною забороною «пропаганди нацизму», шляхом

змін до Закону про увічнення пам'яті радянського народу в роки ВВВ Генпрокурор предложил законодательно запретить пропаганду нацизма. Ведомости. 2020, 20 ноября. URL: https://www.vedomosti.ru/society/news/2020/11/20/847715-genprokuror-predlozhil-zakonodatelno-zapretit-propagandu- natsizma.. Тоді ж І. Яровая запропонувала внести зміни й до ст. 354.1 ККРФ (автором якої вона й виступає), аби встановити кримінальну відповідальність за наклепницькі висловлювання стосовно ветеранів Другої світової війни, з покаранням до 5 років ув'язнення Госдума рассмотрит поправки об ужесточении ответственности за оскорбление ветеранов. URL: https://er.ru/ activity/news/gosduma-rassmotrit-popravki-ob-uzhestochenii-otvetstvennosti-za-oskorblenie-veteranov.. Відповідні поправки Державна Дума РФ прийняла у березні 2021 р. (Федеральний закон від 5 квітня 2021 р., № 58-ФЗ). Останнім у сфері «побєдобєсія» путінського режиму «меморіальним ноу-хау» Ярової став закон, прийнятий у травні 2023 р., згідно з яким на пам'ятники ВВВ мають наноситися спеціальні QR-коди. Останні повинні містити інформацію про військове поховання, а також історичну довідку про події, на честь яких встановлено меморіал. Там же може бути розміщений певний інтернет-ресурс з детальним описом, а також фото-, відео- та інші матеріали На памятниках Великой Отечественной войны разместят QR-коды с историей. Парламентская газета. 2023, 24 мая. URL: https://www.pnp.ru/social/na-pamyatnikakh-velikoy-otechestvennoy-voyny-razmestyat-qr-kody.html..

До сегменту меморіального законодавства в РФ можна віднести також і відповідні заходи, спрямовані на цензуру історичної пам'яті. Так, у вересні 2020 р. голова Слідчого комітету РФ А. Бастрикін створив у своєму відомстві підрозділ для «розслідуванням злочинів, пов'язаних із фальсифікацією історії Вітчизни та реабілітацією нацизму» В СК создается подразделение по расследованию преступлений о фальсификации истории. URL: https:// tass.ru/obschestvo/9423583.. Основним же правовим механізмом меморіальної цензури є Федеральний перелік екстремістських матеріалів, який веде Міністерство юстиції (на кінець 2023 р. містить 5408 позицій) https://minjust.gov.ru/ru/extremist-materials/.. До нього входять десятки історичних праць і збірників документів, у тому числі українські. В контексті цензурування історичної пам'яті кремлівським режимом варто згадати й про масову засекреченість архівних документів, зокрема періодів масових сталінських репресій і Другої світової війни. Така політика істотно ускладнює дослідження істориків, які вивчають комуністичний режим, у тому числі його внутрішні та міжнародні злочини. Приміром, А. Гурьянов вважає, що російська влада прагне «видалити істориків з архівів», оскільки їхня праця «суперечить офіційним історичним цінностям» Россия: преступления против истории... С. 26..

Загалом, російська гуманітаристика доволі неоднозначно характеризує сучасне меморіальне законодавство РФ: частина дослідників виступає категорично проти, справедливо наголошуючи на «демократичній недорозвиненості» Росії, інша група, навпаки, всіляко підтримує відповідні кремлівські ініціативи. Дехто вважає означений правовий процес доречним, з огляду на подолання соціальних травм минулого, акцентуючи, що причинами появи такого законодавства в РФ є, начебто, поглиблення суспільного інтересу до історії та поширення дискусій щодо хворобливих для національної свідомості тем Дорский А., Черногор Н. Вторая мировая война как социальная травма: сравнительный анализ российского и французского законодательства. Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия: Право. 2019. № 2. С. 311.. Окремі «фахівці» слухняно повторюють мантру про злобні масові «фальсифікації» російської історії, вбачаючи особливо «частими такі факти в країнах Прибалтики та Східної Європи, за підтримки США та ЄС». На цьому тлі «в РФ все частіше почали говорити про використання меморіального законодавства для захисту історичної правди» Семенников А., Задорожная И. Мемориальное законодательство России: теория и практика. Вестник военного права. Москва, 2021. № 2. С. 68.. Має місце й припущення щодо відсутності консенсусу в розумінні минулого авторів першого варіанту Конституції РФ, прийнятої 1993 р. У результаті, в ній «була просто проігнорована тема радянської історії та її зв'язок з “новою” Росією» Куликова С., Кирносов И. Охрана исторической памяти как институт конституционного права: российский и зарубежный опыт. Известия Саратовского университета. Новая серия. Серия: Экономика. Управление. Право. 2022. Т. 22, вып. 1. С. 69., тому теперішні законодавці мають надолужити цю меморіальну прогалину. Присутня й думка, що це потрібно було зробити «через значне зростання антирадянського та русофобського настроїв» Мараева А. Вопросы толкования термина «реабилитация нацизма» применительно к ст. 354.1 УК РФ. Вестник Московского университета МВД России. 2019. № 4. С. 103., звідки «може з'явитися ризик появи потужного націоналістичного руху (на жаль, автор не уточнює, на основі якої «нації»? - К. І.), котрий може загрожувати політичній системі» Бредихин А. Уголовно-правовые средства в системе осуществления идеологической функции государства. Юристъ -- Правоведъ. 2021. № 3. С. 70..

Способи та форми використання репрезентації пам'ятних подій і дат минулого у публічному просторі сприймаються російськими істориками як основна функція меморіальних законів. Останні при цьому передбачають не лише нав'язування окремого образу минулого, але й накладання санкцій за висловлення іншої позиції. Оскільки у такий спосіб з'являється як правова норма винятково єдина версія минулого, постільки дискусії, без яких немислима академічна сфера, опиняються поза законом. Нечіткість формулювань у таких законах дозволяють констатувати історикам, що їхнє застосування в Росії все ж таки є більше політичною, ніж правовою акцією Головашина О. Поле битвы - память: мемориальное законодательство на постсоветском пространстве. Право: история и современность. 2021. № 2. С. 19-20.. Мова при цьому йде не стільки щодо захисту певної версії Другої світової війни, а щодо державної самосвідомості, в основі якої й лежить ця версія як єдиний історичний факт, що розділяється домінантною більшістю росіян. Другу світову війну як основу меморіального законодавства РФ путінський режим обрав тільки через втягненість до цього радянського міфу колишніх республік СРСР, хоча його й позиціонують як європейську модель законів про пам'ять. Однак для їхнього змісту більше значення має саме інерція комеморативних практик, поширених ще радянською пропагандою Перемоги 1945 р.

Остання обставина пояснює також прагнення кремлівського диктатора будь-що захистити пам'ять насамперед про радянський режим. Прикриваючись захистом від поширення нацистської ідеології, російські закони про пам'ять, насправді, забороняють критику радянської влади. Якщо у Західній Європі такі закони просувалися лівими політиками, з метою зберегти пам'ять «пригноблених груп» та про злочини власної держави, то в Росії їх просували продержавні праві політики, котрі створенням «героїчного наративу» прагнуть заборонити будь-які сумніви в історичній правоті своєї держави. Небажання більшості росіян змиритися з пострадянським минулим, на думку Д. Хапаєвої, надихнуло політику пам'яті Путіна та мало вирішальне значення для популярності його режиму. Таким чином, масова підтримка ресталінізації в Росії значно обмежує застосовність концепції травми до пострадянського суспільства, коли більшість вважає за краще ототожнювати себе зі злочинним режимом, а не з його жертвами. У цьому ж полягає й причина успіху «міфу війни», що «став наріжним каменем націоналістичного режиму Путіна та неоконсервативно'].' пропагандистської машини, адже цей міф резонував із небажанням російського суспільства мати справу зі своїм злочинним сталінським і радянським минулим» Khapaeva D. Triumphant memory of the perpetrators: Putin's politics of re-Stalinization. Communist and Post-Communist Studies. University of California (Oakland), 2016.Vol. 49, no. 1. Р. 63-65..

Винесення меморіального законодавства РФ на конституційний рівень стало тим символічним кроком, який прирівняв історичне висловлювання та політичну дію. Зосередженість російських політиків на історичних прикладах в їхніх публічних виступах і текстах свідчить не про опертя на історичну науку, а на спробу підкорити її своїм теперішнім завданням. Згідно спостереження І. Курілли, ця ситуація досить точно відповідає визначенню презентизма у працях Ф. Артога, включаючи у такий спосіб російську ситуацію у світовий контекст «використання історії». Особливість же Росії полягає у відмові від розвитку мови політики, місце котрої посіла саме історія. Не можна не відзначити і руйнівний вплив сучасної політизації на уявлення росіян про своє минуле, адже постійно проводячи аналогії між сучасними подіями та минулим, політики домагаються не лише зміни у потрібному їм ключі уявлень про сучасність, а й змушують людей переносити свої сумніви щодо однозначності сучасних оцінок на події минулого. Так, можна припустити, що внаслідок бездумного використання в антиукраїнській агітації резонуючих понять ВВВ постраждала саме пам'ять про ту головну війну Курилла И. Битва за прошлое... С. 165-166..