Еволюція та сутність російського меморіального законодавства

Настільки розгалужену систему меморіального законодавства РФ деякі правознавці банально пояснюють необхідністю захисту від «головного ворога» в особі підступного «колективного Заходу». Останній, начебто, веде проти Росії гібридну війну, головною метою якої є «знищення російської національної ідентичності та її перетворення на цивілізаційний “придаток” Заходу (на жаль, при цьому не уточняється, в який спосіб можна знищити неіснуючу «національну ідентичність», а тим більше - як можна зробити «ідентичність» чиїмось «придатком»? - К. І.)» Скоробогатов А., Скоробогатова А. Мемориальное законодательство как средство конструирования российской гражданской идентичности. Глобальный конфликт и контуры нового мирового порядка. Санкт-Петербург: СПбГУП, 2022. - C. 446.. Хтось звинувачує «Захід» у небажанні вірно служити кремлівському наративу, адже «взявши курс на тотальну гегемонію», політики західних країн, начебто, вживають усіх зусиль для зміцнення своїх позицій, у тому числі «шляхом певного переформатування історичної свідомості пострадянських народів», а найважливішою складовою такої політики є прагнення керівництва США та їхніх сателітів «нав'язати усім свій, далекий від об'єктивності, погляд на причини, характер, події та наслідки Другої світової війни». В межах боротьби із зовнішнім втручанням у політичне життя Росії розглядається й «явне спотворення історії цієї війни та ролі СРСР у перемозі представниками країн атлантичного співтовариства (США та Західна Європа), відповідно до власних пріоритетів та інтересів, що суперечать національним інтересам Росії» Шамсунов С. Х. [и др.]. Уголовно-правовая охрана исторической памяти народов Российской Федерации о событиях Второй мировой и Великой отечественной войн: опыт социологического исследования. Пенитенциарная наука. 2022. Т. 16, № 2. С. 129, 138.. Подібні прояви «політико-ідеологічного екстремізму, спрямованого на руйнування російської історичної пам'яті», спричиняють, у свою чергу, «необхідність створення ефективних механізмів оперативного реагування на спроби фальсифікації історії» Ливцов В., Пожидаев А. Проблема фальсификации истории в контексте реализации государстенной политики сохранения историко-культурного наследия. Вестник Поволжского института управления. 2017. № 5. С. 109., тобто на впровадження меморіального законодавства. Насправді, практично в усіх країнах Східної та Центральної Європи є сьогодні закони, що передбачають кримінальну відповідальність за заперечення не тільки нацистських, але й комуністичних злочинів проти людяності. Цілком погоджуємося з Н. Копосовим, що саме ці закони про пам'ять «викликають у російського керівництва алергію, оскільки підривають культ ВВВ, на який спирається путінська ідеологія» Копосов Н. О новом польском «мемориальном законе». Портал «Гефтер». 2018 URL: https://gefter.ru/archive/ 24048..

Агресивність російського меморіального законодавства містить неабияку небезпеку як для розвитку історичної науки в Росії, так і для праці тамтешніх професійних істориків. Безпосередня загроза нависає передусім над тими вченими, хто досліджує історію Другої світової війни та чиї праці піддають сумніву усталені уявлення про неї. Оскільки без сумнівів науки не буває, можна сказати, що вивчення Другої світової війни в Росії є доволі проблематичним. Підтвердженням цьому є випадок, коли 2016 р. у Санкт-Петербурзькому Інституті історії відбувся захист докторської дисертації К. Алєксандрова «Генералітет і офіцерські кадри збройних формувань Комітету визволення народів Росії 1943-1946 рр.», на якому присутні «представники громадськості» звинуватили дисертанта в «реабілітації Власова». Це був яскравий приклад прийняття історичного тексту за політичний, внаслідок чого вчена рада проголосувала проти присудження наукового ступеня Курилла И. История как язык политики... С. 117-118.. Добірні методи тиску на істориків застосовують і університети Россия: преступления против истории... С. 40.. Таким чином, недоступність історичних документів, у поєднанні з фактичною забороною на оцінку деяких історичних фактів, переслідування істориків, а також публіцистів і громадських активістів, на тлі повної солідарності судів із рішеннями спецслужб - це той контекст, в якому живе сучасна Росія Доклад международной правозащитной организация «Агора» - «Россия против Истории. Наказание за пересмотр» / Д. Гайнутдинов, П. Чиков. 2018. URL: https://guides.files.bbci.co.uk/bbc-russian/Russia_v_History.pdf. С. 12..

Крім суспільно-політичного контексту, меморіальне законодавство РФ має ряд істотних недоліків і суперечностей у сфері суто правового застосування. Насамперед, з погляду юридичної науки, правове регулювання сфери історичних досліджень і колективної пам'яті є досить сумнівним. Нормативність правового регулювання передбачає спрямованість правового впливу на види суспільних відносин, а не індивідуальні форми їхнього прояву, на формалізовані відносини, які піддаються державно-правовому контролю. Чи володіють закони, що закріплюють один з можливих поглядів на історію ХХ ст. нормативністю? Судячи з існуючої правозастосовної практики меморіальних законів - не мають. Образ минулого та процес його створення не можна віднести до сфери правового регулювання, якщо не виходити з того, що їхня роль у суспільстві кардинально змінилася Матусевич О. Мемориальное законодательство: генезис и противоречия. Труды БГТУ. Минск, 2014. № 5. С. 117-118..

Недоліком меморіального законодавства є й те, що КпАП РФ не містить норм, які прямо належать до встановлення відповідальності за фальсифікацію історії. Цивільно- правова відповідальність та механізми захисту від такої фальсифікації також чітко не визначені Бредихин А. Правовая регламентация борьбы с фальсификацией истории России. Экономика. Социология. Право. 2020. № 4. С. 103.. Попри те, що кремлівські силовики пильно моніторять Інтернет і пресу щодо появи в інформаційному просторі «фейків і фальсифікацій» на тему різних етапів російської історії, притягнути до відповідальності безпосередніх розповсюджувачів таких недостовірних відомостей практично неможливо, зважаючи на те, що їх важко встановити або вони знаходяться за межами РФ Мисроков Т., Теппеев А. Деятельность органов внутренних дел Российской Федерации по защите исторической памяти и противодействию попыткам фальсификации истории России. Право и управление. 2022. № 9. С. 213..

Внесення до Конституції РФ «захисту історичної правди» стало своєрідним шоком для фахівців-правознавців. Подібну правову установку вони не вважають конструктивною та корисною, а набуття нею юридичної сили істотно ускладнює її критичне наукове осмислення. У зв'язку з цим, наприклад П. Астафічев, вважає доречною дискусію з таких питань: чи існує «історична правда»?, чи потребує вона «захисту»?, та яким чином його «забезпечити» у демократичному суспільстві? Негативна відповідь на перше питання, на його думку, зумовлена, як мінімум, двома обставинами: по-перше, минуле забувається, а по-друге, минуле спотворюється, й у цьому немає нічого поганого. Отже, «історична правда» у конституційно-правовому значенні - це лише мета об'єктивно та сумлінно налаштованого дослідника, яка гарантується у вільному демократичному суспільстві конституційним правом на свободу думки, наукової творчості та висловлення поглядів.

Цілепокладання в пізнанні - питання розумової діяльності, що важко піддається демократичному контролю держави і права. Щодо державно-правового впливу на це, за інших рівних умов, - він ускладнений і тягне за собою ризики появи юридично обов'язкової ідеології, що заборонено Конституцією РФ (ч. 2 ст. 13) Астафичев П. Обеспечение защиты исторической правды как новый принцип в конституционном праве современной России. Правоприменение. 2020. № 4. С. 6-7..

Розмови про реалізацію положення про «захист історичної правди» громадськими засобами інформації в Росії, як правило, зводяться до словоблуддя. При цьому мало хто враховує, що встановлення факту є справа історичної науки, надання факту статусу юридичного - законотворчості, орієнтованої на наукове знання. У зв'язку з цим постає питання - чи можуть спадкоємність, державна єдність, історична пам'ять, історична правда, історична спадщина бути історичними фактами й отримати юридичну визначеність у рамках правового регулювання та реалізації права? Навряд. Чи варто юридичне поняття «історичної правди» сприймати не як протилежність історичній неправді, а як протилежність ненауковому, гіпотетично гаданому, ще недоведеному історичному факту? І головне - хто має висловлювати з цього приводу експертну оцінку? Так, на думку М. Кожевіної, юридично-технічна особливість історичної експертизи полягає в тому, що вона має відповідати юридичним завданням, містити не лише висновок за фактом, а й наукове обґрунтування, підтверджене репрезентативною сукупністю першоджерел. Вона не повинна містити інтерпретації та оцінки, лише опис подій, що дозволяє «розуміти, а не судити» минуле. Історична експертиза - це не індивідуальний, а колективний висновок, що здійснюється, як правило групою професійних архівістів, істориків, юристів та інших фахівців, глибоко занурених у тему, що верифікується. Тільки така експертиза викликатиме довіру, інакше це буде індивідуалізована думка вченого чи групи людей, захоплених історією Кожевина М. Реализация статьи 67.1 Конституции Российской Федерации в контексте научного историко-правового опыта. Правоприменение. 2021. № 3. С. 11, 16..

Тобто, виникає, на перший погляд, просте, але втім - фундаментальне питання: хто має «захищати» історичну правду - юрист чи історик?! На чию експертну думку має спиратися при цьому суддя? У подібній ситуації практично невирішуваною проблемою є формування чіткої морально-правової позиції правозастосовника. Для цього останній має володіти винятково високим рівнем професіоналізму та правосвідомості, а до того ж володіти глибокими та чіткими (!) знаннями з історії. Його позиція має ґрунтуватися на професійному визначенні задуму законодавця, відображеному в кримінально-правовій нормі, засобом юридичного мислення, яке актуалізується правовою свідомістю у контексті конкретної справи. У зв'язку із цим, суб'єкт правозастосування повинен заледве не досконало уявляти історико-правові характеристики проблем у сфері фальсифікації історії, а у випадку меморіального законодавства РФ - стосовно «Другої світової війни» та «реабілітації нацизму» Грибанов Е., Яблонский И. Уголовная ответственность за реабилитацию нацизма: историко-правовые основания и характеристика. Общество и право. 2017. № 1. С. 145; Абдуллаев М., Гамидов И. Некоторые политико-правовые аспекты противодействия реабилитации нацизма. Закон и право. 2019. № 7. С. 56-57.. При цьому «захист історичної пам'яті має ґрунтуватися на накопиченні потужної доказової бази для хоча б якоїсь протидії спробам фальшування історії» Мисроков Т., Теппеев А. Деятельность органов внутренних дел Российской Федерации по защите исторической памяти и противодействию попыткам фальсификации истории России. Право и управление. 2022. № 9. С. 213., чого, звісно, в правовому полі нинішньої РФ не було та немає.

Намагаючись з'ясувати ефективність реалізації меморіального законодавства в РФ, правники змушені констатувати цілковиту невизначеність цього процесу Відповідні дослідження демонструють загалом невисоку активність російської науки в розробці проблем колективної, зокрема й історичної пам'яті. Зокрема, й серед дисертацій, присвячених цьому аспекту, помітно, що проблематика соціально-історичної пам'яті багато в чому залишається не охопленою науковими дослідженнями і найдивніше - цілком пасивно у такій, здавалося б популярній серед сучасних істориків галузі, виглядають якраз історичні науки Ивашевский С. Реализация мемориального законодательства в российском образовании. Вестник Нижегородского института управления. 2022. № 1. С. 37.. Тим більше, що в гуманітарному просторі російської науки частіше за все термін «історична пам'ять» застосовується як «безглузда автозаміна діаматовським категоріям “суспільна свідомість” або ж “соціальна інформація”, оскільки багато дослідників прагнуть лише відповідати модним тенденціям» Аникин Д. Травматизация исторической памяти в современной теории истории: многообразие объяснительных моделей. Известия общества археологии, истории и этнографии при Казанском университете. 2020. Вып. 40. С. 9.. Відтак російські правники змушені констатувати, що правова модель державної політики пам'яті РФ потребує ретельної законодавчої конкретизації та правозастосовного, передусім експертного забезпечення Гаврилов Д., Гаврилова В. Правовые основы государственной политики памяти в Российской Федерации. Вестник Волгоградской Академии МВД России. 2022. № 1. С. 178..

Сказане повною мірою стосується й характеристики кримінально-правових норм, викладених уже в першому меморіальному законі РФ (ст. 354.1 ККРФ «Реабілітація нацизму»). Поміж російськими юристами досі точаться гострі дискусії щодо його застосування та трактування, а також присутня істотна критика більшості елементів складу злочину й закріплених у цій статті правових норм. Застосування такого роду норм становить складність для практиків, адже має високий ризик допущення помилок та притягнення невинних осіб до кримінальної відповідальності. Сам же правозастосовний процес, спрямований на реалізацію таких норм, часто супроводжується підвищеним суспільним резонансом Грибанов Е., Яблонский И. Уголовная ответственность за реабилитацию нацизма: историко-правовые основания и характеристика. Общество и право. 2017. № 1. С. 144.. У дійсності ж російські правоохоронні органи, як правило, прагнуть замість зазначеної статті застосувати статтю «Хуліганство» або й зовсім відмовляють у порушенні кримінальної справи, оскільки не бажають надмірної уваги з боку суспільства Максимова М., Назмутдинова Д. Реабилитация нацизма: причины проблем практического применения статьи 354.1 УК РФ. Неделя науки СПбПУ: сборник трудов научной конференции. Санкт-Петербург: СПбПУ, 2018. С. 442-444; Вердиханова А., Голубкова Н. Реабилитация нацизма и распространение неонацистских взглядов как формы экстремистской деятельности в современных условиях. Электронный научный журнал «Наука. Общество. Государство». 2022. Т. 10, № 4. URL: https://esj.pnzgu.ru. С. 28..

Якщо до 2020 р. кримінальних справ щодо «реабілітації нацизму» в РФ було менше десяти на рік, то сьогодні йдеться вже про кілька десятків таких справ щороку. Найчастіше їх заводять через пости у соціальних мережах і меми на історичну тематику. Чимало справ за цією статтею заводиться й на тих, хто осквернив «Вічний вогонь», наприклад, спробував приготувати на ньому їжу або якимось чином пожартував. Проте, все помітнішим стає те, що за цією статтею все частіше затримують зовсім не тих, хто прославляє фашизм, а тих, хто виступає з критикою комуністичного режиму чи порівнює дії радянської та нацистської армій. Дедалі більшим стає й «український слід». Скажімо адвокат проєкту «Мережеві свободи» С. Селезньов, який працював у справах, пов'язаних із «нацизмом», порівнює суть статті про «реабілітацію нацизму» зі статтею про військові фейки, що з'явилася після повномасштабного вторгнення Росії в Україну (Федеральний закон від 4 березня 2022 р. № 32-ФЗ, більш відомий як «Закон про фейки» або «Закон про військову цензуру»). Реальна ж мета обох цих статей - припинення будь-якої суспільної дискусії щодо діяльності як радянського, так і російського керівництва, - каже він Голубева А. Уголовные дела о реабилитации нацизма в России: попытка власти избавиться от дискуссий о прошлом. Русская служба Би-би-си. 15 марта 2023. URL: https://www.bbc.com/russian/features-64967805..

У зв'язку з тим, що «реабілітація нацизму» як самостійний склад злочину досі не напрацював достатньої судово-слідчої практики, це теж створює складнощі, пов'язані як з теоретичним тлумаченням такої правової норми, так і з її застосуванням у практичній діяльності органів внутрішніх справ. Основні проблеми, які виникають при кваліфікації відповідних протиправних дій, пов'язані передусім із тим, що «на сьогоднішній день ні законодавець, ні Верховний Суд РФ досі (!) не дали свого офіційного роз'яснення тому, що слід розуміти під діями, зазначеними у ст. 354.1 ККРФ, як їх інтерпретувати, де «вловити» різницю між порушенням закону і свободою слова, як оцінювати з правової точки зору праці істориків, які вивчають події, хід і підсумки Другої світової війни, роль у ній СРСР і дають оцінки тим подіям тощо» Червонных Е. Уголовно-правовая характеристика преступлений, предусмотренных статьей 354.1 «Реабилитация нацизма» УК РФ, и отдельные проблемы ее правоприменения. Проблемы правоохранительной деятельности. 2015. № 4. С. 22..

На думку вченого-юриста М. Осіпова, меморіальний закон про «реабілітацію нацизму» взагалі був підготовлений із грубими порушеннями положень науки кримінального права та вимог юридичної техніки. Насамперед, необхідно відзначити порушення вчення про об'єкт злочину. Відомо, що перелік складів злочину, закріплених у Кримінальному кодексі, будується за об'єктом злочину, під яким розуміються суспільні відносини, цінності чи блага, на які посягає злочинець. Природно виникає питання, на які суспільні відносини, цінності чи блага може зазіхати особа, яка вчинила злочин, передбачений ст. 354.1 ККРФ? Аналіз показує, що такого роду злочин зазіхає на «історичну пам'ять народу РФ», але ця стаття чомусь віднесена до злочинів «проти миру та безпеки людства» Осипов М. О некоторых проблемах использования уголовно-правовой техники на примере статьи 354.1 УК РФ «Реабилитация нацизма». Юридическая наука. 2014. № 2. С. 87.. Однак до названих злочинів перераховане у цій статті зовсім не належить, оскільки передбачені нею правопорушення ніяк не посягають на міжнародний мир і безпеку. Що ж до «поширення навмисно неправдивих відомостей про діяльність СРСР у роки Другої світової війни», то це діяння взагалі не підпадає під поняття злочину і не є злочинним. Аналіз відповідного складу показує, що заявлене «поширення відомостей» ніяк не торкається існуючих суспільних відносин, цінностей чи благ, передбачених кримінальним кодексом, і ніяк на них не зазіхає. Воно, начебто, зазіхає на історичну пам'ять, але постає питання, наскільки таке посягання серйозне, щоб його відображати за допомогою Кримінального кодексу? Отже, відносно цього закону про пам'ять необхідне проведення ретельної експертизи, із залученням провідних фахівців у галузі кримінального, конституційного та міжнародного права, з метою уникнення спокуси вирішувати складні проблеми суспільства кримінально- правовим методом Осипов М. О некоторых проблемах использования уголовно-правовой техники на примере статьи 354.1 УК РФ «Реабилитация нацизма». Юридическая наука. 2014. № 2. С. 90-91..

Розбираючи диспозицію ч. 1 ст. 354.1. ККРФ, фахівці доходять висновку, що ця норма призначена для захисту історичних відомостей та підтвердження внеску країн- переможниць у перемогу над фашистською загрозою, шляхом визнання фактів, встановлених вироком Міжнародного військового трибуналу від 1 жовтня 1946 р. Зазначена диспозиція за суттю є бланкетною (з метою розкриття змісту прав та обов'язків суб'єкта спрямовує до іншого нормативно-правового акту) і не містить усіх необхідних ознак злочину, тобто тих самих історичних фактів, а тому правозастосовник має звернутися до тексту вироку Нюрнберзького трибуналу. Однак тут він стикається з серйозною проблемою, яка може звести нанівець всю перспективність застосування статті та порушити правозастосовну практику кримінального законодавства. Адже офіційний текст вироку Нюрнберзького трибуналу досі ніяк (!) не закріплений у російській правовій системі та не може вважатися джерелом кримінального права. Отже, текст цього вироку не може бути частиною ні меморіального, ні кримінального законодавства РФ, оскільки він не був офіційно опублікований і не є додатком до жодного з російських нормативно-правових актів. Якщо розглядати зазначений вирок як самостійний судовий акт, підтверджений резолюцією ГА ООН (від 11.12.1946 № 95 (I) «Підтвердження принципів міжнародного права, визнаних Статутом Нюрнберзького трибуналу»), то його застосування є неприпустимим, оскільки судовий прецедент не входить до системи джерел будь-якої з галузей російського права Рыжов П. Уголовная ответственность за проявления фашизма и нацизма в Российской Федерации. Пробелы в российском законодательстве. 2018. № 3. С. 380..

Крім цього, російські правники із сумом констатують, що «форми реабілітації нацизму», які передбачив законодавець, не мають жодного правового обґрунтування, а кримінальна відповідальність за них, зрештою, стає своєрідним механізмом покарання за інакодумство та його публічне вираження, а тому ст. 354.1 має бути виключена з ККРФ Дяченко А. Обоснованность криминализации реабилитации нацизма в свете ограничения права на свободу слова. Вопросы российской юстиции. 2020. № 9. С. 888.. Загалом, на їхнє переконання, правова конструкція цієї статті далеко ще не досконала та не вповні конкретна (що створює ризики зловживання чи її вільного тлумачення). У зв'язку з цим потрібне законодавче уточнення правової конструкції цієї статті, а також вироблення єдиної правозастосовчої практики з боку вищих судових органів, щоб уникнути порушень конституційних прав та свобод громадян з боку уповноважених органів Бредихин А. Уголовно-правовые средства в системе осуществления идеологической функции государства. Юристъ -- Правоведъ. 2021. № 3. С. 71.. Отже, цей правовий механізм має серйозні недоліки та прогалини, котрі фактично роблять притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 354.1 ККРФ незаконним, оскільки за такого підходу особа може бути притягнута до відповідальності навіть за незнання шкільної програми історії Росії.

Курйозний приклад щодо трактування норм стосовно «реабілітації нацизму» наводить у своїй статті О. Спірідонова, доводячи, що в правозастосуванні неможливо навіть чітко визначити роль і символічність для Росії так званої «георгіївської стрічки». Остання, на думку правотворця, є атрибутом «символів військової слави Росії», але йому не надано роль «самостійного правового символу», тобто поза ними вона не має «забарвлення» правового символу. У такий спосіб дослідниця фіксує невизначеність кримінально- правового регулювання: предмет кримінально-правової охорони позначений чітко в законі («символи військової слави Росії»), а його смислове навантаження незрозуміле. Ось і змушений правозастосовник губитися в здогадах: чи вважати георгіївську стрічку предметом злочину чи ні? Звідси виходить, що зображення георгіївської стрічки (але не сама георгіївська стрічка) може претендувати лише на статус соціального символу. І кожен із цих символів може мати свої значення, але бути символом військової слави у контексті ч. 3 ст. 354.1 ККРФ - ні. Причина цієї помилки в тому, що зміст поняття «символи військової слави Росії» нормативно не визначено, сам він має збірний характер, а про «символічність» георгіївської стрічки можна лише здогадуватися. Тому про конкретність й ясність кримінально-правового припису тут складно вести мову Спиридонова О. О четкости признаков реабилитации нацизма (ч. 3 ст. 354.1 УК РФ) в контексте практики их применения. Актуальные проблемы уголовного права на современном этапе (вопросы дифференциации ответственности и законодательной техники). 2017. № 6. С. 148-150..

Одним же з найбільш кричущих недоліків російського меморіального законодавства є його поняттєво-термінологічна оснащеність, на що, звісно, нарікає чимало й істориків, й правознавців. Показово, що за наявності в РФ досить широкої нормативної бази щодо збереження «історичної пам'яті» жоден із нині чинних правових актів не закріплює цього поняття. Загалом, феномен історичної пам'яті є однією з малодосліджених у юриспруденції сфер суспільної свідомості, а з наукового погляду це поняття «не піддається однозначному розшифруванню». Існуючий стан справ, на думку російських фахівців у сфері права, навряд чи можна вважати прийнятним, особливо в ситуації, коли російський соціум «перебуває у стані інтенсивного пошуку шляхів збереження своєї історичної ідентичності» Шамсунов С. [и др.]. Уголовно-правовая охрана исторической памяти народов Российской Федерации о событиях Второй мировой и Великой отечественной войн: опыт социологического исследования. Пенитенциарная наука. 2022. Т. 16, № 2. С. 131..

Крім цього, в правовому полі РФ досі нормативно не закріплені такі важливі дефініції, як «фальсифікація історії», «нацизм», «історична пам'ять» тощо. Дискусійним є також питання включення цих норм до переліку діянь «екстремістської спрямованості» Шевелева К., Честнов Н. О противодействии фальсификации истории Великой Отечественной войны: правовой аспект. Правопорядок: история, теория, практика. 2022. № 3. С. 63.. Вище вже згадувалося про створення 2009 р. в РФ «Комісії з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії», з метою явного обмеження кількості альтернативних думок в історичній науці Криворученко В. Борьба с фальсификацией истории на постсоветском пространстве: история или политика? Вестник РУДН. Серия: История России. 2012. № 4. С. 126.. Проте у межах термінологічної казуїстики, що тут аналізується, можна припустити, що фальсифікації «в інтересах Росії» в принципі допускаються?! Уже меморіальний закон 2014 р. використовує дуже неконкретну мову. Зголосімося, заборона ним осквернення «символів військової слави Росії» є досить далекою від «реабілітації нацизму», а прирівнювання хуліганства до виправдання нацизму розмиває сенс останнього як унікального зла. Натомість формулювання щодо «поширення відомостей про дні військової слави та пам'ятні дати Росії, пов'язані із захистом Вітчизни, що виражають явну неповагу до суспільства», просто важко зрозуміти. Погоджуємося з І. Куріллою - як «відомості» можуть «виражати явну неповагу до суспільства»? Курилла И. Закон о «реабилитации нацизма». Его смысл и ожидаемые последствия. PONARS Eurasia. 2014. URL: https://www.ponarseurasia.org/7240.

Дотепер у російській доктрині кримінального права офіційно не визначені та не закріплені нормативними актами такі терміни, як «нацизм», «фашизм», «реабілітація нацизму», «героїзація нацистських злочинців», «нацистські матеріали», «нацистська атрибутика» тощо. Відсутнє розмежування цих понять і стосовно цілей кримінального законодавства. Відтак в уявленні людей складається помилкове розуміння зазначених вище явищ, що тягне за собою цілковито невірні судження ролі й значення кожного з них Мараева А. Вопросы толкования термина «реабилитация нацизма» применительно к ст. 354.1 УК РФ. Вестник Московского университета МВД России. 2019. № 4. С. 103.. Дискусія триває і щодо визначення й розмежування термінів «фашизм» та «нацизм». Ці поняття є основними в російському меморіальному законодавстві, але на сьогодні відсутнє їхнє законодавче визначення. Це веде не лише до амбівалентності трактувань, але й до латентного розширення повноважень кримінального переслідування за настрої та погляди.

Скажімо, деякі російські дослідники, проводячи різницю між поняттями «нацизм» і «фашизм», відносять перше винятково до Німеччини. В Росії неодноразово робилися спроби розробити, визначити термін «фашизм». Так, ще в Указі Б. Єльцина від 23 березня 1995 р. N° 310 вимагалося від Російської академії наук надати наукове роз'яснення поняттю «фашизм», з метою внесення змін та доповнень до чинного законодавства. Однак цього досі не зроблено. Так само й у меморіальному законі 2014 р. ані російський законодавець, ані Верховний Суд РФ теж не дали своїх офіційних тлумачень тому, що мається на увазі під діями, зазначеними у ст. 354.1 ККРФ. Залишаючи її чинну редакцію без змін, не даючи офіційних роз'яснень у цих питаннях, законодавець розмиває межі дії кримінального закону та свободи слова. На думку російських учених, чинна редакція статті не позбавлена недоліків, оскільки її буквальне тлумачення не дозволяє визначити межі між реалізацією прав і свобод, зловживанням і забороною на їх реабілітацію у сфері протидії проявам нацизму Левандовская М. Реабилитация нацизма как преступление. Вестник Университета имени О.Е. Кутафина (МГЮА). 2018. № 12. С. 158..

Проблематичним для правозастосування є й поняття з меморіального закону 2014 р., позначене як «поширення навмисно неправдивих відомостей про діяльність СРСР у роки Другої світової війни», виступаючи альтернативною ознакою об'єктивної сторони злочину. Зрештою, незрозуміло, який саме сенс вкладав законодавець у це визначення і навряд чи можна визнати вибраний варіант редагування вдалим Дорский А., Черногор Н. Вторая мировая война как социальная травма: сравнительный анализ российского и французского законодательства. Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия: Право. 2019. № 2. С. 324.. Цю ознаку об'єктивної сторони фахівці вважають найскладнішою, оскільки досі є документи про перебіг Другої світової війни, які в РФ не розсекречені Меретуков А. Актуальные проблемы противодействия реабилитации нацизма. Научный журнал КубГАУ. 2017. № 10. URL: http://ej.kubagro.ru/2017/10/pdf/24.pdf. Водночас термін «навмисно неправдиві відомості» нагадує мову радянського кримінального кодексу, в якому вони «ганьбили радянський державний і суспільний устрій», і використовувалися для покарання дисидентів Курилла И. Закон о «реабилитации нацизма». Его смысл и ожидаемые последствия. PONARS Eurasia. 2014. URL: https://www.ponarseurasia.org/7240.. Деякі правники вважають цей злочин спеціальним видом наклепу, але це досить дискусійне твердження, оскільки традиційний наклеп - злочин проти особистості, а держава в такому разі не може бути потерпілою Егорова Н. Реабилитация нацизма: уголовно-правовой анализ. Криминологический журнал Байкальского государственного университета экономики и права. 2015. Т. 9, № 3. C. 498..

Не менше дискомфорту російським правознавцям додає й введене до Конституції РФ у 2020 р. поняття «захисту історичної правди». Адже для них ключовою проблемою на цьому шляху є невизначеність самого поняття «історичної правди». За відсутності її вирішення поставлені завдання ризикують у кращому разі залишитися деклараціями, а в гіршому - перетворитися на виправдання для нормотворчості, яке жодного змістового відношення до їхнього вирішення не має. За таких умов визначення історичної правди для цілей права стає необхідним. Проблема правового визначення «історичної правди» полягає не просто у відсутності її нормативної дефініції, а й у тому, що до конституційних змін 2020 р. ця категорія взагалі не з'являлася у нормах ні російського, ні радянського права. Очевидно, дискусія на цю тему всередині історичної науки не несе в собі нічого поганого і буде тривати надалі, але «задля забезпечення перспективного нормотворчого процесу потрібне однозначне розуміння конституційних положень» Москалев Г. Охрана исторической правды: новая задача российского права. Журнал Сибирского федерального университета. Гуманитарные науки. 2022. № 8. С. 1072-1073..

Виходячи з того, що в нормативному вигляді «правда» - це те саме, що й «право» та справедливість, російські правознавці резонно порушують питання, а чи має держава взагалі право претендувати на встановлення «історичної правди»? За цілковитої очевидності негативної відповіді на це питання, принаймні в конституційно-правовому вимірі, все ж таки варто пам'ятати, що Російська держава завжди це робила, причому прагнула надати цьому саме державно-правовий характер. Усе це, зрештою, за спостереженням П. Астафічева, веде до непотрібної сакралізації історії держави, що глибоко чуже справжній юридичній сутності конституційного ладу сучасного демократичного суспільства та об'єктивності історико-правової науки. Частина 3 ст. 67.1 Конституції РФ згадує необхідність «забезпечення захисту історичної правди» у контексті «шанувати пам'ять захисників Вітчизни». Чи це означає, що «забезпечення захисту історичної правди» зводиться головним чином до військово-історичної тематики? Значна кількість авторів взагалі розуміють «історичну правду» лише як «правду про Велику вітчизняну війну». Однак чи це означає, що ч. 3 ст. 67.1 Конституції РФ юридично зобов'язує російських громадян неодмінно включитися до інформаційного протистояння? Свобода наукової творчості (ч. 1 ст. 44 Конституції РФ), свобода думки і слова (ч. 1 ст. 29 Конституції РФ), - резюмує вчений, - припускають як мінімум право громадянина утриматися від участі в подібній дискусії, не кажучи вже про право індивіда на самостійну оцінку історичних фактів як він вважає за потрібне без будь-якого юридично обов'язкового припису ззовні Астафичев П. Историческая правда как категория современного конституционного права: опыт конституционных поправок 2020 г. Вестник Университета им. О. Кутафина (МГЮА). 2021. № 5. С. 118-119..

Ще в 2005 р. відомий французький історик П. Нора у заяві щодо створення асоціації «За свободу історії», відзначав: «Історія - не релігія. Історики не приймають жодних догм, не дотримуються жодних обмежень, ігнорують будь-які табу. Історична правда відрізняється від моралі. Завдання історика - не звеличувати чи звинувачувати, а пояснювати. Історія не рабиня сучасних проблем. Історія - не пам'ять. Історія не є юридичною проблемою. У вільній державі ні парламент, ні суд не мають права встановлювати історичну правду» Liberte pour l'histoire. Liberation. 2005, 13 decembre. URL: https://www.liberation.fr/societe/2005/12/13/liberte- pour-l-histoire_541669.. Втім для російської держави сьогодні такі мудрі слова навряд чи щось важать, адже РФ не є ані вільною, ані демократичною. Завершуючи характеристику її меморіального законодавства, на згадку приходять пророчі слова не менш відомого історика - Публія Корнелія Тацита, сказані ним майже дві тисячі років тому - «чим ближче крах імперії, тим божевільніші її закони».

Висновки

Загалом, сучасне російське меморіальне законодавство є явищем, радше політичним, аніж правовим, і спрямоване на вирішення поточних завдань, задекларованих кремлівським диктатором, а також на задоволення його неоімперських марень. У цій царині можна спостерігати прагнення легітимації не лише його особистої влади, а й особистої, доволі примітивної та архаїчної світоглядної картини світу, зокрема бачення минулого. Саме тому меморіальне законодавство РФ є політичним інструментом для встановлення державної монополії на «історичну правду» та відображає прагнення керманича цієї держави цілковито контролювати історичний наратив і нав'язувати власний історичний канон не лише своїм підданим, але й сусіднім державам. В основі цієї політики пам'яті лежить «міф про війну», котрий покликаний тримати в російській орбіті колишні радянські республіки й передусім Україну, котра все більше віддаляється в бік Євросоюзу

Останній перетворився для РФ на основного супротивника й на полі меморіальної політики, зокрема через засудження злочинів сталінізму та прирівняння до нацистської Німеччини СРСР як призвідника початку Другої світової війни. Саме звідси агресивність російського законодавства про пам'ять, в якому переплелися імперські амбіції, національна винятковість, юридична реабілітація сталінізму (й комуністичного режиму) як основа для вже виправдання теперішніх злочинів путінізму (рашизму). Саме звідси й зацикленість останнього на неіснуючій проблемі нацизму, якою пронизані всі пам'яттєві закони РФ. Адже це дозволяє мобілізувати її населення не лише на ідеологічну боротьбу, а й на реальну війну, на якій за путінські фантазії сьогодні гинуть сотні тисяч росіян. Разом із тим, усвідомлення цієї специфіки російського меморіального законодавства дозволить, зрештою, ефективніше побудувати модель деокупації українських теренів, зокрема, й у сфері політики пам'яті.

References

Abdullaev, M., Gamidov, I. (2019) Nekotorye politiko-pravovye aspekty protivodejstviya reabilitacii nacizma [Some political and legal aspects of counteracting the rehabilitation of Nazism. Law and law]. Zakon ipravo. № 7. [in Russian]

Anikin, D. (2020) Travmatizaciya istoricheskoj pamyati v sovremennoj teorii istorii: mnogoobrazie obyasnitelnyh modelej [Traumatization of historical memory in modern theory of history: variety of explanatory models. News of the Society of Archeology, History and Ethnography at Kazan University]. Izvestiya obshestva arheologii, istorii i etnografii pri Kazanskom universitete. Vyp. 40. [in Russian]

Antonyan, Yu. (2008) Antinauchnye popytki opravdaniya nacizma v sovremennoj Rossii [Anti-scientific attempts to justify Nazism in modern Russia. Russian criminological view]. Rossijskij kriminologicheskij vzglyad. № 4. [in Russian]

Artamonov, D., Tihonova, S. (2021) Istoricheskaya spravedlivost v sisteme celej gosudarstvenno- pravovoj politiki pamyati RF [Historical justice in the system of goals of state-legal policy of memory of the Russian Federation. Justice in the post-Soviet legal order: concept, principle, goal], Spravedlivost v postsovetskom pravoporyadke: ponyatie, princip, cel. Moskva: Yurlitinform. [in Russian]

Astafichev, P. (2020) Obespechenie zashity istoricheskoj pravdy kak novyj princip v konstitucionnom prave sovremennoj Rossii [Ensuring the protection of historical truth as a new principle in the constitutional law of modern Russia. Law Enforcement]. Pravoprimenenie. № 4. [in Russian]

Astafichev, P. A. (2021) Istoricheskaya pravda kak kategoriya sovremennogo konstitucionnogo prava: opyt konstitucionnyh popravok 2020 g. [Historical truth as a category of modern constitutional law: the experience of constitutional amendments in 2020. Bulletin of the University. O. Kutafina (MSAL) ]. Vestnik Universiteta im. O. Kutafina (MGYuA). № 5. [in Russian]

Belavusau U. Final Thoughts on Mnemonic Constitutionalism. VerfBlog, 2018. Retrived from: https: //verfassungsblog.de/final-thoughts-on-mnemonic-constitutionalism.

Boginska, I. (2021) Konflikty pam'yati v mizhnarodnyh vidnosynah [Memory conflicts in international communication. Regional studios]. Regionalni studiyi. № 24. [in Ukrainian]

Bredihin, A. (2020) Pravovaya reglamentaciya borby s falsifikaciej istorii Rossii [Legal regulation of the fight against falsification of Russian history. Economy. Sociology. Law]. Ekonomika. Sociologiya. Pravo. № 4. [in Russian]

Bredihin, A. (2021) Ugolovno-pravovye sredstva v sisteme osushestvleniya ideologicheskoj funkcii gosudarstva [Criminal legal means in the system of implementing the ideological function of the state. Lawyer - Lawyer]. Yurist - Pravoved. № 3. [in Russian]

Chervonnyh, E. (2015) Ugolovno-pravovaya harakteristika prestuplenij, predusmotrennyh statej 354.1 «Reabilitaciya nacizma» UK RF, i otdelnye problemy ee pravoprimeneniya [Criminal legal characteristics of crimes provided for in Article 354.1 “Rehabilitation of Nazism” of the Criminal Code of the Russian Federation, and certain problems of its enforcement. Problems of law enforcement]. Problemy pravoohranitelnoj deyatelnosti. № 4. [in Russian]

Dorskaya, A. (2022) Rol oficialnoj politiki pamyati v processe samoidentifikacii gosudarstv v XXI veke: pravovoe izmerenie [The role of official memory policy in the process of self-identification of states in the 21st century: legal dimension. Forensic specialist]. Kriminalist. № 4. [in Russian]

Dorskaya, A., Dorskij, A. (2020) Memorialnye zakony kak instrument legitimacii vlasti [Memorial laws as a tool for legitimizing power. Bulletin of St. Petersburg University. Series: Law]. Vestnik Sankt-Peterburgskogo universiteta. Seriya: Pravo. № 1. [in Russian]

Dorskij, A., Chernogor, N. (2019) Vtoraya mirovaya vojna kak socialnaya travma: sravnitelnyj analiz rossijskogo i francuzskogo zakonodatelstva [The Second World War as a social trauma: a comparative analysis of Russian and French legislation. Bulletin of St. Petersburg University. Series: Law]. Vestnik Sankt-Peterburgskogo universiteta. Seriya: Pravo. № 2. [in Russian]

Dyachenko, A. (2020) Obosnovannost kriminalizacii reabilitacii nacizma v svete ogranicheniya prava na svobodu slova [The validity of the criminalization of the rehabilitation of Nazism in the light of restrictions on the right to freedom of speech. Issues of Russian justice]. Voprosy rossijskoj yusticii. № 9. [in Russian]

Egorova, N. (2015) Reabilitaciya nacizma: ugolovno-pravovoj analiz [Rehabilitation of Nazism: criminal legal analysis. Criminological journal of the Baikal State University of Economics and

Law]. Kriminologicheskij zhurnal Bajkalskogo gosudarstvennogo universiteta ekonomiki iprava. T. 9, № 3. [in Russian]

Gavrilov, D., Gavrilova, V. (2022) Pravovye osnovy gosudarstvennoj politiki pamyati v Rossijskoj Federacii [Legal foundations of state memory policy in the Russian Federation. Bulletin of the Volgograd Academy of the Ministry of Internal Affairs ofRussia]. Vestnik Volgogradskoj Akademii MVD Rossii. № 1. [in Russian]

Golovashina, O. (2021) Pole bitvy - pamyat: memorialnoe zakonodatelstvo na postsovetskom prostranstve [Battlefield - memory: memorial legislation in the post-Soviet space. Law: history and modernity]. Pravo: istoriya i sovremennost. № 2. [in Russian]

Gribanov, E., Yablonskij, I. (2017) Ugolovnaya otvetstvennost za reabilitaciyu nacizma: istoriko- pravovye osnovaniya i harakteristika [Criminal liability for the rehabilitation of Nazism: historical and legal grounds and characteristics. Society and law]. Obshestvo ipravo. № 1. [in Russian]

Hardel, R. (2021) Istorychna polityka Rosijskoyi Federaciyi yak zagroza nacionalnij bezpeci Ukrayiny [Historical policy of the Russian Federation as a threat to the national security of Ukraine. Military Science Newsletter]. Vijskovo-naukovij visnik. № 36. [in Ukrainian]

Ivashevskij, S. (2022) Realizaciya memorialnogo zakonodatelstva v rossijskom obrazovanii [Implementation of memorial legislation in Russian education. Bulletin of the Nizhny Novgorod Institute of Management]. VestnikNizhegorodskogo instituta upravleniya. № 1. [in Russian]

Khapaeva D. Triumphant memory of the perpetrators: Putin's politics of re-Stalinization. Communist and Post-Communist Studies. University of California (Oakland), 2016.Vol. 49, no. 1.

Kibalnik, A., Ivanov, A. (2015) Ugolovnaya otvetstvennost za reabilitaciyu nacizma (ch. 1, 2 st. 354.1 UK RF) [Criminal liability for the rehabilitation of Nazism (Parts 1, 2 of Article 354.1 of the Criminal Code of the Russian Federation). Criminal law]. Ugolovnoepravo. № 4. [in Russian]

Koposov N. Populism and Memory: Legislation of the Past in Poland, Ukraine, and Russia. East European Politics and Societies and Cultures. 2022. Vol. 36, № 1.

Koposov, N. (2011) Pamyat strogogo rezhima: istoriya i politika v Rossii [High Security Memory: History and Politics in Russia]. Moskva: NLO [in Russian]

Koposov, N. (2014) Pamyat v zakone [Memory is in law. Russian magazine], Russkijzhurnal. Retrieved from: http://www.russ.ru/Mirovaya-povestka/Pamyat-v-zakone. [in Russian]

Koposov, N. (2018) O novom polskom «memorialnom zakone» [About the new Polish “memorial law”. Portal “Gefter”]. Portal «Gefter». Retrieved from: https://gefter.ru/archive/24048. [in Russian]

Kozhevina, M. (2021) Realizaciya stati 67.1 Konstitucii Rossijskoj Federacii v kontekste nauchnogo istoriko-pravovogo opyta [Implementation of Article 67.1 ofthe Constitution ofthe Russian Federation in the context of scientific historical and legal experience. Law Enforcement]. Pravoprimenenie. № 3. [in Russian]

Krivoruchenko, V. (2012) Borba s falsifikaciej istorii na postsovetskom prostranstve: istoriya ili politika? [The fight against falsification of history in the post-Soviet space: history or politics? Bulletin of RUDN University. Series: History of Russia]. Vestnik RUDN. Seriya: Istoriya Rossii. № 4. [in Russian]

Kulikova, S., Kirnosov, I. (2022) Ohrana istoricheskoj pamyati kak institut konstitucionnogo prava: rossijskij i zarubezhnyj opyt [Protection of historical memory as an institution of constitutional law: Russian and foreign experience. News of Saratov University. New episode. Series: Economics. Control. Law]. Izvestiya Saratovskogo universiteta. Novaya seriya. Seriya: Ekonomika. Upravlenie. Pravo. T. 22, vyp. 1. [in Russian]

Kurilla, I. (2014) Zakon o «reabilitacii nacizma». Ego smysl i ozhidaemye posledstviya [Law on the “rehabilitation of Nazism”. Its meaning and expected consequences]. PONARS Eurasia. Retrieved from: https://www.ponarseurasia.org/7240. [in Russian]

Kurilla, I. (2021) Istoriya kak yazyk politiki [History as the language of politics. New Past]. Novoe Proshloe. № 1. [in Russian]

Kurilla, I. (2022) Bitva za proshloe. Kak politika menyaet istoriyu [The battle for the past. How politics changes history]. Moskva: Alpina Pablisher [in Russian]

Laruelle M. Negotiating History. Memory Wars in the Near Abroad and Pro-Kremlin Youth Movements. Demokratizatsiya: The Journal of Post-Soviet Democratization. Washington, 2011. Vol. 19, no. 3.

Levandovskaya, M. (2018) Reabilitaciya nacizma kak prestuplenie [Rehabilitation of Nazism as a crime. Bulletin of the University named after O.E. Kutafma (MSAL) ]. Vestnik Universiteta imeni O.E. Kutafina (MGYuA). № 12. [in Russian]

Livcov, V., Pozhidaev, A. (2017) Problema falsifikacii istorii v kontekste realizacii gosudarstennoj politiki sohraneniya istoriko-kulturnogo naslediya [The problem of falsification of history in the context of the implementation of the state policy of preserving historical and cultural heritage. Bulletin of the Volga Region Institute of Management]. Vestnik Povolzhskogo instituta upravleniya. № 5. [in Russian]

Maksimova, M., Nazmutdinova, D. (2018) Reabilitaciya nacizma: prichiny problem prakticheskogo primeneniya stati 354.1 UK RF [Rehabilitation of Nazism: causes of problems in the practical application of Article 354.1 of the Criminal Code of the Russian Federation. Science Week of SPbPU]. Nedelya nauki SPbPU: sbornik trudov nauchnoj konferencii. Sankt-Peterburg. [in Russian]

Malksoo M. The Politics of Becoming European: A Study of Polish and Baltic Post-Cold Security Imaginaries. London: Routledge, 2010.

Maraeva, A. (2018) Istoriya stanovleniya zakonodatelstva ob otvetstvennosti za reabilitaciyu nacizma v Rossijskoj Federacii [History of the formation of legislation on responsibility for the rehabilitation of Nazism in the Russian Federation. Bulletin of the Moscow University of the Ministry of Internal Affairs of Russia]. VestnikMoskovskogo universiteta MVD Rossii. № 6. [in Russian]

Maraeva, A. (2019) Voprosy tolkovaniya termina «reabilitaciya nacizma» primenitelno k st. 354.1 UK RF [Questions of interpretation of the term “rehabilitation of Nazism” in relation to Art. 354.1 of the Criminal Code of the Russian Federation. Bulletin of the Moscow University of the Ministry of Internal Affairs of Russia]. Vestnik Moskovskogo universiteta MVD Rossii. № 4. [in Russian]

Matusevich, O. (2014) Memorialnoe zakonodatelstvo: genezis i protivorechiya [Memorial legislation: genesis and contradictions. Proceedings of BSTU]. Trudy BGTU. Minsk. № 5 [in Russian]

Meretukov, A. (2017) Aktualnye problemy protivodejstviya reabilitacii nacizma [Current problems of counteracting the rehabilitation of Nazism. Scientific journal of KubSA U]. Nauchnyj zhurnal KubGAU. № 10. [in Russian]

Miller, A. (2016) Politika pamyati v Rossii. Rol negosudarstvennyh agentov [The politics of memory in Russia. The role of non-state agents. History, memory, politics / ord. by G. Kasyanov, O. Gaidai]. Istoriya, pam 'yat, politika / uporyad. G. Kasyanov, O. Gajdaj. Kyiv: Institut istoriyi Ukrayini NANU [in Russian]

Misrokov, T., Teppeev, A. (2022) Deyatelnost organov vnutrennih del Rossijskoj Federacii po zashite istoricheskoj pamyati i protivodejstviyu popytkam falsifikacii istorii Rossii [Activities of the internal affairs bodies of the Russian Federation to protect historical memory and counter attempts to falsify the history of Russia. Law and management]. Pravo i upravlenie. № 9. [in Russian]

Moskalev, G. (2022) Ohrana istoricheskoj pravdy: novaya zadacha rossijskogo prava [Protection of historical truth: a new task of Russian law. Journal of the Siberian Federal University. Humanitarian sciences]. Zhurnal Sibirskogo federalnogo universiteta. Gumanitarnye nauki. № 8. [in Russian]

Osipov, M. (2014) O nekotoryh problemah ispolzovaniya ugolovno-pravovoj tehniki na primere stati 354.1 UK RF «Reabilitaciya nacizma» [On some problems of using criminal law techniques using the example of Article 354.1 of the Criminal Code of the Russian Federation “Rehabilitation of Nazism”. Legal science]. Yuridicheskaya nauka. № 2. [in Russian]

Rossiya: prestupleniya protiv istorii: doklad Mezhdunarodnoj federacii za prava cheloveka (FIDH) (2021) [Russia: crimes against history: report of the International Federation for Human Rights (FIDH)]. [in Russian]

Rozhneva, S. (2018) Politika Prezidenta RF kak faktor transformacii istoricheskoj pamyati ob Oktyabrskoj revolyucii 1917 goda v sovremennoj Rossii [The policy of the President of the Russian Federation as a factor in the transformation of the historical memory of the October Revolution of 1917 in modern Russia. 20th century and Russia: society, reforms, revolutions]. XX vek i Rossiya: obshestvo, reformy, revolyucii. Vyp. 6. Samara. [in Russian]

Ryzhov, P. (2018) Ugolovnaya otvetstvennost za proyavleniya fashizma i nacizma v Rossijskoj Federacii [Criminal liability for manifestations of fascism and Nazism in the Russian Federation. Gaps in Russian legislation]. Probely v rossijskom zakonodatelstve. № 3. [in Russian]

Semennikov, A., Zadorozhnaya, I. (2021) Memorialnoe zakonodatelstvo Rossii: teoriya i praktika [Memorial legislation of Russia: theory and practice. Bulletin of military law]. Vestnik voennogo prava. № 2. [in Russian]

Skorobogatov, A., Skorobogatova, A. (2022) Memorialnoe zakonodatelstvo kak sredstvo konstruirovaniya rossijskoj grazhdanskoj identichnosti [Memorial legislation as a means of constructing Russian civil identity. Global conflict and the contours of a new world order ]. Globalnyj konflikt i kontury novogo mirovogo poryadka. Sankt-Peterburg: SPbGUP. [in Russian]