Міжнародний аспект синергії релігїї та політики в умовах цифровізації, якісних змін середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний аспект синергії релігїї та політики в умовах цифровізації, якісних змін середовища

Ігор Васильович Іщенко

Доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри міжнародних відносин Дніпровського національного університету імені Олеся Г ончара

Ihor Ishchenko

Doctor of Political Science, Professor, The Head of International Relations Department,

Oles Honchar Dnipro National University

Будь-яке суспільне явище на початковій стадії аналізу необхідно детермінувати, в нашому випадку йдеться про таке складне явище як додаткових аргументів не потребує, адже сьогодні ми є свідками величезного впливу релігії на міжнародні відносини. Згадаємо хоча б, міграційну кризу середини 2010-х років, коли із Сирії, Іраку, країн Північної Африки хлинули тисячі мігрантів до Європи, формуючи цілі кластери своєї культури, що виявилась неконгруентною традиційним нормам країн-реципієнтів. Релігійна складова цієї культури вважається системоутворюючою. Інший приклад, що спадає на думку - сьогоднішня ситуація в Європі і світі в цілому, пов'язана з війною в Україні. Деталізуємо її дещо пізніше і саме у площині трансформації релігії. Якщо ж зазирнути у передвоєнний період з метою зазначеного аналізу, то очевидно ми можемо побачити нові прояви релігійних вірувань, особливо в умовах пандемічних обмежень. Тож, перш ніж розпочати дослідження, нам потрібно з'ясувати, що таке релігія у сучасному розумінні?

Його важливість і актуальність у контексті дослідження релігія.

Як відомо, науковці продукують чимало визначень цього соціального явища, їх налічується понад 200 [8]. Незважаючи на таку розмаїтість самого терміну «релігія», узагальнення цих визначень зводиться до головних тез і особливостей: по-перше, у будь-якій релігії весь світ поділяється на видимий (матеріальний) і невидимий (потойбічний). Останній характеризується надприродністю існування. Все більше зараз приділяється уваги у дискурсивному просторі так званій політичній релігії, про яку писав Е. Дюркгейм. Справа в тому, що в сучасних внутрішніх політичних конфліктах, а зазвичай і пов'язаних з ними міжнародних, причиною конфліктної ситуації стає фатальний характер політичних гасел. Реалізація цих ідей, артикульованих політичними лідерами у гаслах, на думку «архітекторів» цих конфліктів, неодмінно приведе до соціального прогресу, демократії і відповідних нових ціннісних засад, на яких будуватиметься політична система країни з перехідним політичним режимом.

Однак, руйнування ціннісних засад в суспільстві завжди супроводжується хаотичними явищами, адже завжди є прихильники старих традицій, а політичні інститути, що ґрунтуються на політичній культурі авторитаризму продовжують його продукувати, ховаючись за новими гаслами. Тому, не дивно спостерігати як швидко спадає рейтинг політичних лідерів, орієнтованих на ті гасла в зовнішній та внутрішній політиці, що не конгруентні їх реальним справам. Вітчизняний політичний простір демонструє свою орієнтацію на популізм і, незважаючи на повторюваність невиконаних обіцянок з боку політиків різного рівня, суспільне середовище так і не отримало імунітет від подібних негативних політичних технологій. Навпаки, віра у сакральний характер влади й надалі продукуватиме подібні реакції.

Як відомо, у період політичної, економічної нестабільності різко зростає кількість прогнозів, метою яких є намір відповісти на хвилююче суспільне питання - яким шляхом буде змінюватись динаміка внутрішніх та міжнародних конфліктів, коли завершиться їх принаймні гаряча фаза і з'явиться реальна перспектива їх мирного врегулювання. Причому, на побутовому рівні, зазвичай виникає чимало охочих індивідів, овіяних ореолом надприродних здібностей, прогноз яких у минулому начебто здійснився, а отже на цій підставі їх новому прогнозові можна довіряти. Тож, фатальний характер таких прогнозів дає підстави зарахувати їх до релігії. Адже релігія має своїх прихильників, не всі проймаються такою вірою але вони є і в багатьох випадках їх чимало.

Характер політичних релігій притаманний і минулим політичним режимам. Фашизм Муссоліні, гітлерівський нацизм і навіть російський більшовизм - усі правдоподібно оголошені релігійними, якщо їх відповідним чином визначити чимось на кшталт широкого дюркгеймівського тлумачення релігії. Ми всі добре усвідомлюємо небезпеку цих політичних режимів. І тому сьогодні, коли ми бачимо те, що виглядає як відродження релігії в політиці, ми не можемо не думати про уроки минулого і не стривожитися. Ми застерігаємось, наприклад, того, що зазвичай називають християнським правим у США та ісламським фундаменталізмом на Близькому Сході та в Індонезії. Що ще гірше, ця підгрупа християн і мусульман часто, здається, об'єднує свої традиційні конфесійні релігії з громадянською релігією, тим самим роблячи ситуацію ще більш потенційно небезпечною.

Якщо ми не зможемо використати релігійний імпульс, який живить і надихає людський дух, тоді ми, імовірно не зможемо досягти таких важливих цілей, як забезпечення прав людини, захист маргіналізованих або захист навколишнього середовища. Загалом, прогресивна політика без допомоги релігії позбавлена ресурсів, необхідних для створення значної моральної спільноти, сенсу та дій. Дюркгейм стверджував, що «релігія - це спосіб мислення, характерний для колективного існування» [18]. Отже, глибока віра в майбутнє згуртовує суспільство.

Однак, фатальність віри в ідеї, що становлять ціннісні орієнтири певних соціальних груп притаманна не лише авторитарним режимам. Якщо поняття громадянської релігії привертає увагу до демократії як традиції та висвітлює її різноманітні та складні стосунки з релігією, тоді ця модель служить корисній меті [29].

Еміліо Джентіле був першим науковцем у роботі над політичною релігією, і він продовжує забезпечувати інтелектуальне лідерство в цій галузі дослідження. Джентіле розрізняє громадянську релігію та політичну релігію, і він поміщає обидві під широким заголовком «сакралізації політики» [20]. Дослідник визначає це як «систему вірувань, міфів, ритуалів і символів, які інтерпретують, визначають сенс і мету людського існування шляхом підпорядкування долі окремих осіб і колективу вищій сутності» [20, с.14]. Таким чином, Громадянська релігія - це концептуальна категорія, яка містить форми сакралізації політичної системи, що гарантує плюралізм ідей, вільну конкуренцію у здійсненні влади та можливість керованих відправляти у відставку свої уряди мирним і конституційним шляхом. Тому громадянська релігія поважає особисту свободу, співіснує з іншими ідеологіями і не нав'язує обов'язкову та безумовну підтримку своїх заповідей. Політична релігія - це сакралізація політичної системи, заснованої на беззаперечній монополії влади, ідеологічному монізмі, обов'язковому й беззастережному підпорядкуванні особистості й коллективу його заповідям. Отже, політична релігія є нетолерантною, агресивною та фундаменталістською, а її прихильники проникають в кожен аспект життя окремого індивіда та коллективного життя суспільства [29].

Сьогодні ми спостерігаємо тенденції, коли перехідні політичні режими, всупереч конституційним нормам, забороняють діяльність релігійних громад, в той же час віддаючи широкі преференції іншим. Слід пам'ятати, що свобода релігії та свобода вираження поглядів - два основних права в демократичних країнах - дають право окремим особам і громадам вносити релігійні переконання у свої політичні позиції. Демократичні країни повинні бути в змозі врахувати релігійне розмаїття, а також інші форми розмаїття в громадській і політичній сферах, незважаючи на потенційні конфлікти. Проте релігійна більшість може загрожувати самим демократичним інституціям і культурі, які дозволили їй отримати популярність і владу. Суспільство може значною мірою захистити себе від такого релігійного домінування, якщо воно оснащене достатніми конституційними (або іншими правовими) гарантіями, які підтримуються міцною демократичною культурою. Але немає жодних гарантій, що правові гарантії та культура, яка їх підтримує, витримають або принаймні не зазнають моральних «провалів».

Реакційні релігії, які прагнуть домінувати, як і всі реакційні рухи, які намагаються домінувати, становлять загрозу для демократій. Проте, якщо ми не бажаємо обмежити права громадян і накладати обмеження на вільне та відкрите суспільство, ми повинні жити з загрозою реакційної релігії, визнаючи її та намагаючись кинути їй виклик демократичними засобами. Виклики та загрози, пов'язані з реакційною, традиційною релігією, поєднаною з громадянською релігією, такі ж великі, як і будь -яка інша антидемократична громадянська релігія. Тому важливо, щоб хороша робота над тим, що зазвичай називають «політичною релігією» - тобто «світськими» політичними утвореннями, які стають сакралізованими включала дослідження теократій та інших форм традиційних релігій, що становлять небезпеку для демократії та, ширше, до прав людини. Для демократичних суспільств одна з найкращих гарантій проти антидемократичної релігії - чи то традиційної, чи то громадянської, чи якоїсь комбінації обох - це постійне плекання міцної демократичної культури.

Однак важливо зазначити, що духовна демократія не тотожна громадському ландшафту як різноманітній топографії. Це одна з багатьох можливих позицій у моделі. Духовна демократія - це виразно прогресивна політична позиція, яка визнає необхідність бути уважним як до культурних, так і до правових аспектів демократії. Її сфера не обмежується виборами та процедурами, оскільки вона включає манери та характер нації та її різноманітних громадян. Таким чином, духовна демократія стосується демократичної культури та законів суспільства, його ідеалів та інституцій, його критичного осмислення та Конституції, які працюють разом, щоб покращувати одне одного. Як зазначалося раніше, духовна демократія не є ані містичним, націоналістичним політичним тілом, ані демократією, заснованою на нібито трансцендентних чи незмінних ідеалах. Термін духовний охоплює різноманітні соціокультурні аспекти міцної демократії, охоплюючи характер нації, різноманітну ідентичність її громадян і виразно демократичні стосунки між ними.

Використання терміну духовний доцільно, оскільки він означає рефлексивну інтеграцію розуму, навичок, практик, схильностей та емоцій [29]. Ця інтеграція слугує сьогодні запобіжником поглинання авторитаризмом свідомості індивідів, що перейнялися громадянською релігією. Однак, консолідовані демократії на нашій планеті ще у меншості.

Звідси, транзитивні демократії, поєднані з деякою мірою властивою їм летаргічною культурою, робить населення вразливим до тоталітаризму та антидемократичної громадянської релігії. Існує можливий зв'язок - соціологічний і психологічний - між радикальним індивідуалізмом і зростанням авторитаризму. Без громадських об'єднань, символів, ідеалів і кластерів значень приватне життя може стати порожнім і соліпсистичним, і з цієї позиції індивід може стати байдужим до політичного життя або відчайдушно шукати значущості та мети. Так чи інакше, цей стан є небезпечним, оскільки індивіди, не прив'язані до демократичних суспільних традицій і символів, можуть бути охоплені тим часовими божевіллями та небезпечними ідеологіями, мимоволі передаючи абсолютну владу в руки тих, хто її не вартий, або оскільки апатичні громадяни можуть ігнорувати небезпечні події, поки не стане надто пізно [29].

Науковці стверджують, що переважаюча кількість індивідів володіє недостатньою та низькою здатністю до рефлексії [10] і саме на цій особливості побудована політична пропаганда що має і внутрішньодержавний, і міжнародний аспекти. Повторювані гасла як мантра неодмінно впливають на свідомість індивідів, формуючи їх ментальний простір, в якому з'являються нові ціннісні засади, а можуть замість цінностей сформуватися симулякри, котрі вигідні для керованості такими індивідами з боку діючої влади. Таким чином, пропаганду у своїй динаміці впливу на індивідуальну і групову свідомість можна за ознакою пророкування фатальності настання явищ та речей, що пропагуються теж зарахувати до специфічної релігії, адже віра у надприродність змісту пропаганди досить очевидна.

Сьогодні можна зустріти дві розхожі думки на зміну кількості прихильників релігії. Перша - констатує нібито зростаючу кількість прихильників віри у надприроднє на тлі всесвітнього буму цифровізації [30]. І навпаки - друга, ілюструє результати дослідження останніх років, висновком якого стало зменшення кількості представників молодого покоління, ототожнюючих себе з віруючими людьми [22].

У чому тут справа? З теорії поколінь нас цікавить для аналізу покоління Z (зумери, хоумлендери), тобто ті молоді люди що весь час спілкуються переважно через смартфони, комп'ютери, перебувають вдома, хоча їх потенційна аудиторія для спілкування - весь світ завдяки Інтернету. Попри те що в Україні до цієї категорії можна зарахувати переважну більшість людей, все ж у загальносвітовому масштабі це переважно молодь. Ключовим чинником занепаду релігійних переконань серед мілініалів (покоління, що теж занурено до цифрових технологій) та покоління Z, мабуть, є те, що відрізняє їх як цифрових аборигенів від усіх попередніх поколінь: використання ними Інтернету та соціальних мереж. Лише деякі дослідження безпосередньо вивчали вплив використання Інтернету на релігійні переконання. Однак із проведених досліджень стала очевидною негативна кореляція, тобто чим більше користується Інтернетом молодь, тим менше розвинуті її релігійні переконання. В основі обох тенденцій лежить загальна криза довіри. Кожне нове досягнення в галузі комунікаційних технологій відкриває нові можливості для введення в оману. В епоху дипфейків непідготовленій людині практично неможливо відрізнити сфабриковані документи, фото та відео від справжніх. Що ще гірше, недавні дослідження показують, що фальшиві історії поширюються у соціальних мережах у шість разів швидше і далі, ніж справжні [22].

Кінцевим результатом є загальне забруднення інформаційного середовища, на яке багато хто реагує одним із двох способів. Деякі стають в цілому недовірливими, вважаючи всю інформацію, що надходить фальшивкою, поки не буде доведено, що вона заслуговує на довіру.

Інші надто довіряють достовірності джерел, погляди яких перегукуються зі своїми власними. Спільним для цих відповідей є звільнення від золотої середини між впевненістю та недовірою. Іншими словами, Інтернет впливає не лише на те, у що ми віримо, а й на те, як ми віримо. Ми переходимо від аналогового до цифрового не тільки у наших способах спілкування, а також в уявленнях у тому, що таке віра як і вона працює. Ідея віри як безперервної змінної, що вимірюється в ступенях достовірності, замінюється ідеєю віри як бінарної функції нуля чи одиниці, або все є насправді, або це фейк. На думку дослідника Е. Готтліба, способи, якими ми взаємодіємо з інформацією в Інтернеті, підштовхують нас до зменшення нюансів та двозначності при обробці цієї інформації та до швидких міркувань про те, вірити їй чи ні. Ключовим фактором у цьому процесі є величезна кількість інформації, що надходить, і достовірної, і ненадійної, яку нам доводиться обробляти. Для маркування цієї інформації потрібні ярлики. І згодом ці ярлики впливають на те, як ми віримо загалом [22].

Корисною аналогією тут є різниця між аналоговим та цифровим звуком. За цифрового відтворення все, що вважається шумом, повністю усувається, залишається лише сигнал. Аналогове відтворення не має опції з усунення шуму, його можна лише мінімізувати, висуваючи сигнал на передній план і відсуваючи шум на задній план. Проте шум однієї людини - це контекст іншої людини, контекст, який втрачається під час переходу до цифрових технологій. Для ілюстрації сказаного зазначимо, що цифровий мікрофон у сучасному смартфоні набагато краще, ніж аналоговий у старих телефонах, усуває фоновий шум, але набагато гірше передає емоції. Передача емоцій залежить від таких речей, як відстань від приймача, зітхання, багатообіцяюча тиша та зміни тону, які аналогові мікрофони вловлюють та передають слухачеві, але які цифрові мікрофони та програмне забезпечення для смартфонів усувають як шум. Намагаючись позбавитися шуму як ненадійної інформації, ми виробляємо звички скептицизму і довіри, які, і як побічний продукт, також усуваємо нюанси обмеженого переконання та ступеня впевненості. Релігійна віра виявляється особливо чутливою до цієї трансформації. У міру того як люди тяжіють до протилежних полюсів - фундаменталізму і скептицизму, багато хто в середині між цими полюсами, відстань між яким звужується, стають відчуженими індивідами від того чи іншого полюса і шукають задоволення в його протилежності.

Наприклад, як зазначає Б. Баррон, у порівнянні з 2004 р., у 2016 р. кількість представників молоді що моляться зменшилася на чверть. Ми спостерігаємо подібне зниження щодо прийняття Біблії як Слова Божого: чверть із цієї когорти каже, що Святе Письмо є компіляцією «давніх байок, легенд, історії та моральних заповідей, записаних людьми» [12]. Інше недавнє дослідження визначило недовіру до релігійних інститутів як важливий чинник безпрецедентно низького рівня релігійних переконань та практики представників покоління Z. Учасники дослідження покоління Z висловили недовіру до багатьох національних та громадських установ, але довіряли релігійним установам навіть менше, ніж банкам, медичній системі та державним організаціям , і лише трохи більше, ніж довіряли онлайн-виданням та друкованим ЗМІ [22].

Однак секуляризація також у деяких відносинах відрізняється від недовіри, яку ми спостерігаємо в інших сферах, крім релігії. Недовіра до політиків, урядів, джерел новин, вчених і т. д. аналогічно недовірі до релігійних традицій, інститутів та духовенства. Але секуляризація включає, крім того, зниження віри в існування Бога. Таким чином, більш доречними аналогіями тут можуть бути віра у певні сутності. Велику роль у цьому відіграють переконання. Вони ґрунтуються на свідченнях і, як такі, залежать від довіри до джерел цих свідчень. За винятком випадків особистого релігійного одкровення, коли люди вірять, що вони безпосередньо пережили Бога, віра в Бога також залежить від свідчення. І саме тут, завдяки нашій довірі до свідчень, Інтернет, схоже, справляє свою подвійну дію. Багато коментарів про роль Інтернету у виникненні закритих ідеологічних систем порівнюють їх з новими релігіями, припускаючи, що прихильники теорій змови та радикальних соціальних рухів вірять та діють із впевненістю, типовою для віруючих.

Інтернет змінює те, як ми обробляємо інформацію та довіряємо джерелам, з яких вона надходить. Щоб впоратися з невблаганним потоком інформації, що надходить, у якому підробка і реальність стають все більш незрозумілими, ми розвиваємо недовіру і довіру за умовчанням, в яких можуть процвітати атеїзм і фундаменталізм, але важко підтримувати інші форми релігійної віри. Ці події найбільше торкнулися покоління Z, покоління смартфонів. Наша здатність і мотивація оцінювати відносну достовірність суперечливих тверджень чи достовірність конкуруючих джерел інформації у загальному плані зрештою залежить від збереження нами аналогових форм переконань, що залишають місце для нюансів і невизначеності [22].

Як підсумок, дослідження вказують на негативну кореляцію, а це означає, що зі зростанням використання Інтернету релігійні переконання знижуються.

З Інтернетом, різниця між онлайн-і оффлайн-практиками стає все більш розмитою, і цифровий зв'язок стає невід'ємною частиною повсякденного життя. Наприклад, релігійні переживання, такі як паломництва та ритуали, часто опосередковуються через технології [35]. Тому Хайді Кемпбелл (2012) запровадила термін «цифрова релігія» для позначення типів релігійного самовираження, що відбуваються за допомогою цифрових технологій, але це також впливає на релігійні уявлення у фізичному просторі [14]. В основі цього підходу лежить ідея, що більше немає різниці в тому, як релігія представлена в ЗМІ, і в тому, як організації впроваджують ЗМІ у свою практику, тому що виробництво та споживання онлайнових релігійних наративів мають тенденцію до поєднання.

Приклади цифрової релігії можна знайти в тому, як люди обговорюють та практикують релігію на форумах [26], блогах [19] та платформах соціальних мереж таких як Facebook [24], Twitter [31] та Instagram [21]. Зростаючий корпус наукових досліджень також зацікавлений у поширенні релігійних мемів [13], релігійних додатків [32], відеоігор на релігійну тематику [34] та можливості штучного інтелекту для релігійних практик [16].

Під тиском розвитку засобів масової інформації та нових цифрових технологій, що прискорюється, політика і релігія здійснюють глибокі соціальні перетворення на користь нового порядку. Інтернет, меседжери, планшети, смартфони і т. д. змінюють не тільки спосіб ведення політики, спосіб сповідування релігії або правила, що регулюють відносини між політикою та релігією, але також і сам зміст політики та релігії, нав 'язуючи нові рамки демократіям та іншим режимам. Релігія та політика з появою ЗМІ (старих та нових) мають спільну медіакультуру, тобто форми організації та основні інституційні механізми, практики та аналогічні професійні цілі [37].

Важливим аспектом сучасної релігії в медіатизованому просторі є її вплив на політику. Дослідження, проведене на основі масиву, що складається з 258 облікових записів Twitter, спонсорованих шістьма урядами в рамках їх інформаційних операцій проти Сполучених Штатів, показує, що тріада релігії, політики та нових ЗМІ порушує питання, що виходять за межі усталених способів мислення. Емануель Фрейташ да Сілва та Керолайн де Кастро Олівейра зацікавлені в політичній участі релігійних діячів, власників медіа-імперій та цифрових релігійних впливових осіб у цьому випадку євангельських п'ятидесятників у Бразилії. Зокрема автори заглиблюються в мову, дух одного з найважливіших бразильських пасторів та впливових осіб Сіласа Малафая під час передвиборчої кампанії другого туру муніципальних виборів 2020 р. У статті показано, як євангельський лідер, використовуючи риторику, що спростовує усталені погляди, переглядає відносини між суб'єктами політичного інтересу і релігійними суб'єктами. Вага релігії переважує політику, і це у контексті переваги логіки ЗМІ над іншими логіками. Автори показують, що феномен медіатизації суспільства відкриває більш широкі можливості для акторів суспільства, в тому числі релігійних, діяти в усіх соціальних сферах [36].

Можна простежити передісторію цифрового буму використання релігії, зокрема в політиці та зміні політичної системи з метою демократизації, що водночас перетворилося на вирішальну флуктуацію і, послуговуючись термінологією синергетики, спричинило біфуркацію політичних систем, їх середовища в цілому регіоні. Йдеться про революційні події на Півночі Африки, що отримали назву Арабська весна. Згадаємо як починалися ці події і що виявилось інструментом мобілізації індивідів. Сьогодні достовірно відомо - саме використання соціальних мереж Інтернету для мобілізації населення на протести проти діючої влади слугували тим інструментом. Тунісець Самі Бен Гарбія - правозахисник і співзасновник сайту «Наваат», що у перекладі з арабської означає «Ядро». Саме це інтернет-видання наприкінці 2010 р. розпочало оприлюднення тих документів WikiLeaks, які стосувалися зловживань туніської влади. У таємних повідомленнях йшлося зокрема про те, що режим президента Бен Алі втратив зв'язок із народом і покладається на поліцію, щоб утримати владу. Сайт «Наваат» оприлюднив цю дипломатичну переписку, названу «Тунілікс». Вона блискавично поширилася у соціальних мережах і лише підігріла гнів народу Тунісу на чинний на той момент режим. «Тунілікс» лише опублікував ці депеші, вклав їх у контекст, а вже інші - блогери, активісти - почали перекладати їх і поширювати у Facebook. І вже далі всі ці поширення, посилання ставали джерелом інформації для різних ЗМІ, - розповів Самі Бен Гарбія на церемонії New Media Award [5].

Перші два тижні туніських протестів, за словами Бен Гарбії, іноземні ЗМІ не знали, що відбувається у цій арабській країні. «Наваат» збирав у соцмережах найцікавіші повідомлення та відео активістів «Туніської весни», перекладав їх англійською і публікував на сайті. Так новини потроху поширювалися на Захід - попри спроби влади Тунісу блокувати роботу Facebook, YouTube та Twitter. Першими інформацію з «Наваату» підхопили канали «Аль-Джазіра» та «Франс 24». Далі вона стала глобальним надбанням. Вважається, що під час єгипетських заворушень 2011 р. «Аль-Джазіра» відіграла надзвичайно важливу роль у поваленні світського режиму Хосні Мубарака. Рушійною силою революції стала підтримувана Катаром ісламістська організація «Брати-мусульмани» (визнана терористичною деякими країнами світу. Зацікавлений в ісламізації регіону, Катар використовував Аль -Джазіру як «рупор» цієї організації. Як зазначила свого часу американська «TheNewYorkTimes», протести, що потрясли арабський світ, мають одну ланку, що об'єднує - телеканал «Аль-Джазіра», чиє агресивне висвітлення подій підігріло емоції протестувальників у всіх столицях регіону.

Арабська весна вплинула й на зміну правлячого режиму в Єгипті. Точкою біфуркації революційних подій у цій країні стала загибель Халеда Саїда 28-річного єгипетського блогера і підприємця, забитого до смерті поліцейськими в Александрії за викладене у мережі викривальне відео. Загибель цього молодого чоловіка влітку 2010 р. фактично стала поштовхом до гуртування єгиптян у соціальних мережах. Спочатку вони виходили на вулиці як учасники флеш-мобів пам'яті загиблого, але вже за півроку, після низки самоспалень на знак протесту проти політики Хосні Мубарака, почали об'єднуватися проти влади. Протести у Єгипті набули політичного забарвлення вже в січні 2011 р., коли до мітингувальників проти корупції і безробіття приєдналася опозиція - вже з вимогою відставки Мубарака. Тоді ж почалися і сутички прихильників і супротивників чинного на той момент президента. Весь цей час інтернет- активні єгиптяни постили на своїй сторінках у Facebook, Twitter і YouTube фото та відео з епіцентру подій, які нерідко потрапляли в ефіри провідних західних телеканалів. На початку 2011 р. під час Єгипетської революції члени угруповання «Братів-мусульман» були одними з найактивніших учасників народних акцій протесту на площі Тахрір у Каїрі, які призвели до відставки президента Мубарака. У новому (постмубаракському) Єгипті «Брати-мусульмани», попри свій нелегальний статус, почали відігравати помітну роль у політичному житті країни. Так, 6 лютого 2011 р. поспішно призначений на посаду віце-президента Єгипту Омар Сулейман запросив стару гвардію, яку можна назвати бізнес -крилом «Братів-мусульман», на статечну зустріч у кабінеті президентського палацу Мубарака. Метою їхнього чаювання було обговорення угоди, яка би поклала край загальнонаціональному повстанню і відновила «стабільність» [1]. Як результат цієї зустрічі, в червні 2012 р. член організації МухаммедМурсі був оголошений Президентом Єгипту, хоча пізніше у 2013 р. його було усунуто від влади внаслідок військового перевороту.

Як випливає з досвіду залучення до заворушень великих мас неструктурованих індивідів на прикладі Арабської весни, цифровізація діяльності релігійних організацій в міжнародному масштабі почала справляти вирішальний вплив не тільки на власне мобілізацію віруючих, а також на контроль їх свідомості та поведінкові стратегії.

Черговим поштовхом до посилення цифровізації релігії виявилась пандемія Govid-19 [27]. Приклад Данії показовий, адже в цій країні, як й інших суб'єктах Євросоюзу, чимало релігійних громад, і християн, і представників ісламу та інших релігійних меншин. У конституції Данії чітко зазначено, що «Євангелічно-лютеранська церква є встановленою церквою Данії, і як така вона має підтримуватися державою»[17]. Крім того, Іслам є найбільшою релігією меншини в Данії. За оцінками, мусульмани становлять приблизно 5% населення Данії. Згідно законодавства, низка релігійних об'єднань меншин має статус так званих «визнаних релігійних громад», на який релігійні організації можуть подати заявку, і якщо вони будуть прийняті, релігійна організація отримує низку привілеїв від зниження податків до легшого доступу до дозволу на проживання для релігійного персоналу. Таким чином, визнаються окремі релігійні організації, а не релігії як такі.

Ідентичність громадської інституції та характерна відсутність автономії в поєднанні з повільними внутрішніми процесами є одними з причин того, чому початкове блокування релігійної діяльності та об'єктів у Данії було одним із наймасштабніших у Європі. Данія, як частина скандинавської моделі добробуту, має усталену, але більш ліберальну модель вибору користувачів, де процвітають місцеві неприбуткові альтернативи. Позиція релігії більшості в Данії глибоко вкорінена в системі соціального забезпечення, в яку вона вносить свій внесок і є її частиною. Крім того, в Данії широко поширений доступ до Інтернету: у 2020р. 95 % населення мали доступ до Інтернету вдома. Рівень проникнення соціальних медіа в Данії становить 69 % і є одним із найвищих у Європі разом із Швецією (72%), тоді як Німеччина (45 %) має один із найнижчих рівнів. Крім того, соціальні медіа доповнили, а не замінили традиційні медіа. Відносини між традиційними датськими медіа та такою платформою, як Facebook, таким чином частково симбіотичні, оскільки 92 % новин також поширюються в соціальних мережах.

Зважаючи на всі ці особливості, держава є регулятором діяльності релігійних організацій. Отже, 11 березня 2020 р. є знаменною датою в історії Данії, оскільки прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен оголосила про майбутнє закриття датського товариства через пандемію Covid -19, в результаті якої будуть закриті всі державні установи, включаючи національну церкву. Тим не менш, наступного дня після цього історичного оголошення міністр у справах церкви Джой Могенсен звернулася безпосередньо до громад релігійних меншин у Данії. У однохвилинному відео, за яким відбулося офіційне письмове оголошення датською та англійською мовами, Могенсен заявив: «У світлі останніх заяв датського уряду та органів охорони здоров 'я я закликаю всі релігійні громади в Данії організовувати релігійні обряди таким чином, щоб уникнути швидкого поширення коронавірусної інфекції. Я наполегливо закликаю всі релігійні громади в Данії аналогічно скасувати всі релігійні заходи, церковні служби, п'ятничні молитви, меси і т. д., коли багато людей збираються в тому самому місці протягом наступних 14 днів. Натомість молитви можна було б записати на відео та завантажити на свій веб-сайт» [17]. Відповідно, міністр у справах церкви змушений був закликати громади меншин відповісти на її звернення, скасувати їхню діяльність та закрити свої будівлі, що вражаюча більшість зробила без жодних скарг. Незважаючи на те, що Данія була і залишається дуже світським суспільством зі світською державою, концепція постсекулярності вказує на новий етап цієї секулярності, коли держава має не тільки включати релігію більшості в світське управління, але також має на меті включати релігії меншин в цей процес. Тож у відео міністр запропонував данським релігійним організаціям здійснювати свою релігійну діяльність онлайн. Багато хто послідував цій пропозиції та швидко замінив усі фізичні події цифровими. Це, звичайно, також вказує на незвичайні обставини, за яких сповідується релігія через Covid-19. Це не рідкість, коли релігійні обряди відбуваються в Інтернеті, але незвичайним є те, що перехід від офлайнової до онлайнової релігійної сфери здійснюється через необхідність великою групою релігійних організацій, а не добровільно тими релігійними організаціями, які мають можливості, теологічні нахили та/або бажання охопити більшу аудиторію.

Вироблення як датською, так і англійською версіями (письмово) повідомлення у відео Могенсеном, здається, виявляє оговорку. Там, де Могенсен у данській версії говорить про необхідність транслювати проповіді (датською: «pr^dikener»), в англійській версії воно стає молитвою. Це може означати, що одна конкретна група серед релігійних меншин у Данії представляла особливий інтерес, мусульманська громада, яка є найбільшою релігійною меншиною в Данії. Насправді мусульмани отримали більше негативної уваги під час пандемії, ніж будь -яка інша релігійна група в Данії, незважаючи на те, що асоціації мечетей, як виявилося, більше, ніж будь-хто інший, прагнули представити себе хорошими громадянами, дотримуючись інструкцій органів охорони здоров'я.

Таким чином, це повне обмеження релігійного ландшафту Данії є не лише безпрецедентним в історії, воно також спонукає до дослідження того, як медіатизована релігія, релігійні зміни та відносини між релігією та державою розгортаються в постсекулярному суспільстві. Через соціальний і колективний характер релігії карантин є, очевидно, рідкісною та потенційно критичною ситуацією для релігійних спільнот, які змушені шукати нові способи вираження та розвитку колективного елементу релігії. Хоча трансформація онлайн-релігії відбувалася роками, більшість науково - дослідницької літератури з цифрової релігії, в основному зосередженої на технологічно прогресивних релігійних громадах, які використовують можливості та переваги онлайн-релігії, не досліджували «примусову» міграцію в Інтернеті, подібну до того, що релігійні громади в усьому світі раптом цифрові медіа стали не доповненням до офлайн -релігії, а виявились основною платформою для релігійної діяльності. Цікаво, що дослідження, проведене навесні 2020 р. серед релігійних громад Данії, показало що після запровадження локдауну найбільша кількість релігійних громад, які проявляли онлайн активність представлена християнами, тоді як ісламських громад, працюючих онлайн, виявилось у 2 рази менше християн, буддистських - у 5,3 разів менше [17]. Однак, враховуючи значно переважаючу кількість християн на території Данії (мусульман тільки 5%), справедливо зробити висновок про таку ж високу активність буддистських, ісламських релігійних меншин з проведення онлайн заходів, пов'язаних з релігійними культами.

Подальше дослідження 2020 р. показало необхідним розглядати релігію онлайн і офлайн не як окремі явища, насправді вони нерозривно пов'язані, і оскільки Інтернет став невід'ємним аспектом повсякденного життя, межі між релігійними сферами онлайн і офлайн виявились розмитими. Релігійні практики в Інтернеті відображають провідні тенденції в релігійних віруваннях і практиках офлайн, так само як користувачі онлайн-релігії часто походять від традицій офлайн, що означає, що їх онлайн-практики можуть мати наслідки для офлайн-групи. Таким чином, «ми можемо думати про цифрову релігію як про міст, який з'єднує та розширює релігійні практики та простори онлайн в релігійні контексти поза мережею, і навпаки», стверджує Х. Кемпбелл [15].

Дискусії про цифрове спілкування та релігійну практику одночасно процвітали в інших християнських спільнотах по всьому світу. З оцифруванням релігії медіа допомагають перетворити місцеві дебати на національні, тобто поширюються можливості спілкування релігійних громад.

Одним із проявів таких можливостей спілкування є діяльність телеєвангелістів. Інтернет не тільки розширив аудиторію цих місіонерів, а й спричинив конкуренцію між ними за можливість бути почутим в широкому міжнародному просторі, збільшити число своїх прихильників. Кіберпростір став важливою платформою, де релігійні знання можна поширювати, оскаржувати та вести переговори, підриваючи чи затверджуючи авторитет певних акторів. Крім того, мабуть, слід зазначити, що легкість спілкування та взаємопов'язаність економічних зв'язків привели до нових парадигм формування ресурсів для поширення релігійних знань. Наприклад, дослідники називають появу онлайн - журналів таких як Q-News і Мусульманські новини, які доступні тим, чия перша мова англійська. У міру того, як з'явилися нові парадигми заяв про владу, телеєвангелісти стали впливовими особами, особливо для деяких мусульманських аудиторій молоді мусульман середнього класу [33].

Як вже зазначалося на початку нашого дослідження, сучасна ситуація в релігійній сфері на тлі політичної, економічної нестабільності, глобального протистояння міжнародних центрів сили характеризується не просто посиленням ролі релігії, що виконує ряд функцій, зокрема компенсаторну. Особливістю сучасності, як це видно з насиченості цифрового інформаційного простору, є активне звернення соціального середовища до архаїки, того що було притаманне первісному суспільству до сучасних релігійних вірувань, насамперед звернення до язичництва.

Цілком очевидно, не зважаючи на дискусійний характер Велесової книги, її тексти відіграють важливу роль у сучасному язичництві в Україні. Наприклад, очільниця Об'єднання рідновірів України - волхвиня Зореслава (в миру Г алина Лозко) репрезентує її, насамперед, як «священну книгу давньої слов'янської етнічної віри» [2]. Сучасне рідновірство має соціально-психологічні корені, про що пише О. Безверхий, Очевидно, що масова міграція, вторгнення чужих культурних цінностей, ідеологічний тиск на Україну від обох сусідніх наддержавних утворень (пострадянського СНД та ЄвразЕС з одного боку, а з іншого - Європейського союзу), тотальна корупція створюють ризики та загрози, на які християнство, як світоглядна система, нездатне дати адекватні відповіді. Виникнення рідновірства як спільноти, яка має соціальний статус перехідної культурної (ідеологічної, світоглядної) маргінальності, стало відповіддю на невідповідність реаліям культурних засад з боку християнства. З цієї точки зору виникнення та розвиток рідновірства є закономірним і вкрай необхідним для виживання та розвитку Українського Народу. Рідновірству, як й іншим спільнотам з статусом перехідної маргінальності, властиве прагнення до сегрегації - створення своїх соціальних структур та максимального дистанціювання від панівної культури. Початкова стадія сегрегації завжди супроводжується посиленням опірності у формі соціальної активності, негативних стереотипів проти більшості, нонконформізму [3].

Слід відповісти на питання, чому в сучасних умовах так затребуваний попит на звернення до архетипів? Справа в тому, що найбільш розповсюджений сучасний погляд на архетипи полягає в їх розумінні як ключів до вирішення сучасних проблем, звичайно, за умови, що ми зможемо зрозуміти ці послання нам із давнини. Певним чином інтерпретована міфологія уводить нас у потрібний духовний або психологічний стан. Складнощі полягають у тому, що міф, де усе викладено метафорично, алегорично, символічно, не призначений для буквального розуміння. К.Г. Юнг оцінював роль міфології та релігії як безпекових механізмів для індивідів, які вибудовують захисну стіну символів, що дозволяє свідомості асимілювати небезпечну колосальну психічну енергію архетипу. Відтак символ захищає людину від дотику до цієї енергії. Тут діє принцип - архетипічний символ породжує протидію, тобто частина заміщує ціле, подібне народжує подібне. На цьому принципі ґрунтується архетипічне магічне мислення. Цікавими виглядають міфологеми віртуального простору.

Наприклад, У. Севастьянів пише: «Як і будь -який простір перебування людини, інтернет-мережа також має власні закони існування, символічні структури якої пронизані міфологічними персонажами. Типовий комп'ютерний користувач переконаний, що у віртуальному світі все детермінується знаннями, якістю програм і властивостями гаджетів. Однак, для людини схильної до містифікації, мережевий простір також може стати осередком діяльності злих чи добрих сил. Якщо Бог розповсюдив свою присутність на віртуальний простір, а св. Ісідор Севільський, згідно авторитетного рішення католицької Церкви, причетний до діяльності Інтернету, то чому не припустити, що різна нечисть може жити всередині ваших гаджетів? Серед великої кількості міфологічних істот віртуального простору (Банерник, Байтир, Досовик, Емелій, Каталожник, Парна, Гейма), одним із найцікавіших, на наш погляд, є дух персонального комп'ютера - Хомовий (з англ. Home - будинок; слово широко використовується в комп'ютерній лексиці - «домашній комп'ютер», «домашня сторінка» і т.д.). Хомовий, прототип домовика із слов'янської демонології, живе при господарі у його домашньому комп'ютері або на сайті (наприклад, на домашній сторінці сайту), стежить за порядком, береже від вірусів. Хомовий не вважається доконано злим духом, однак його поведінку часто можна описати як хуліганську. Він схильний до пустування: зумисне псує деякі файли, плутає посилання, відправляє листи не за адресою, видаляє важливі мультимедійні зображення тощо. Дослідниця мережевої міфології Л. Горалік вважає, що так хомовий нагадує про своє існування.

Виганяти його не рекомендують. По аналогії з домовиком, його потрібно задобрювати» - встановити на робочому столі монітора красиву картинку та назвати її «hhh.gif», тоді хомовий буде її постійно роздивлятися як зачарований, і перестане завдавати шкоду. Звичайний мережевий користувач скаже, що це смішно і безглуздо, однак при цьому пошукові системи вказують на сотні сайтів з файлами -картинками «hhh.gif», багато з яких, мабуть, пов'язані з міфом про хомового» [6].

Мережева міфотворчість, як і традиційна, несе в собі могутній потенціал творчої енергії. Сміхова культура інтернет-спільноти і міфологічні світоглядні уявлення з легкістю поєднуються у віртуальному просторі створюючи таких собі кібербожків. Незалежно від намірів їх творців образи кібербожків стають частиною масової свідомості, елементом сучасного міфологічно-релігійного життя, що формується під впливом комп'ютерних технологій. Враховуючи сучасні події, пов'язані з війною в Україні та згадуючи попередній період її незалежності, для сучасних язичників України є важливим образ воїна як захисника рідної землі. Для сучасних язичників (рідновірів) образ героя -воїна тісно переплетений як з реальними історичними подіями і особами, так й з міфо - поетичними образами, насамперед слов'янської та скандинавської міфології. Таке плетиво сформувало романтичний образ героя-воїна, що покликаний вищими силами (Перуном, Перуницею, Сварогом, Дажбогом, Матір'ю Славою, Одіном, валькіріями) боронити рідну землю й бути щасливим загинути за неї. Опертя в своїх релігійно-світоглядних переконаннях на певні події в історії України, їх своєрідне трактування на користь свого бачення та розуміння, насамперед це - життя й діяльність князя Святослава Хороброго, козацьку добу, - є чудовим ідеологічним фундаментом для підтримання бойового духу й обґрунтування спадкоємності традиції.

Порівнюючи православ'я та язичництво з огляду на онтологічність буття, можна зробити висновок, що додержання православних традицій зможе врятувати Україну від руйнування, оскільки в ньому закладені принципи на яких будувалось попереднє життя народу, підтримувалась соціально-політична стабільність. Смерть і руйнування не онтологічні, їх не можна ставити в центр суспільного буття.

Погодимось з дослідницєю О. Сморжевською, яка пише: «Використання неоязичництва в якості жупела для широкого загалу стало одним з елементів інформаційної війни. Зважаючи на необізнаність широкого загалу з сучасними язичницькими практиками, активізацію праворадикальна рухів як в світі, так і в Україні, дана тема може ефективно використовуватися в ідеологічній боротьбі, що особливо небезпечно у воюючій країні. Багато говорять й пишуть про УПЦ МП як про небезпеку для України. Натомість поза увагою залишаються радикальні вияви діяльності груп людей, які, прикриваючись язичницькою символікою та гаслами, несуть для національної безпеки України не меншу загрозу. Але, в силу своєї малочисельності (принаймні, на сьогодні), певної екзотичності для пересічного українця, отже, значних політичних дивідендів на цьому не заробити, вони залишаються в тіні більш «солідних» гравців політичної арени» [7].

Особливо показовим на побутовому рівні виглядають язичницькі традиції, що поряд з православ'ям вплетені в сучасні ритуальні дії вітчизняного соціального простору. Показовим у цьому контексті є діяльність Руського Православного Кола (РПК). Магічна обрядовість характерна для діяльності РПК. Розроблено артефакти, якими краще захищати вікна чи двері, обряди очищення оселі тощо. Під теоретичні засади відбулося об'єднання рідновірів-майстрів у власну громаду «Внуки Велеса», які виготовляють ритуальні речі для божників, обереги, прикраси. Ще однією з галузей стало виготовлення заговорених свічок для різних індивідуальних потреб, настоїв із трав.

Руське Православне Коло (РПК) працює на розповсюдження свого віровчення, тому проводить багато заходів, де навчає людей певним обрядам, які вони можуть використовувати вдома. В молитовно -магічних практиках духовні провідники використовують, окрім народнопоетичних зразків українських замовлянь, різноманітні психологічні прийоми, які мають екологічний вплив на психіку і допомагають вивільнити власний душевний ресурс в проблемних ситуаціях. Руське Православне Коло (РПК) працює на розповсюдження свого віровчення, тому проводить багато заходів, де навчає людей певним обрядам, які вони можуть використовувати вдома. Одним з таких є урочисте плетення великого Дідуха на майдані, до якого долучаються всі охочі. Тут же можна сплести власного Дідуха для себе або придбати готовий оберіг у майстрів. Завершується дійство частуванням кутею та узваром. Подібні майстер класи проводяться в школах та бібліотеках. РПК запрошують на фестивалі та громадські заходи, де в рамках культурної програми проводилися свята Колодія, Купала, Дідів тощо на засадах світоглядної системи духовного об'єднання. Поширення серед народу основ рідного світобачення та впровадження його у побутове життя українців є однією з найголовніших завдань РПК [11].

Актуальним з огляду популяризації релігії в сучасному медійному просторі, зокрема в Інтернеті, є зв'язокрелігії з мистецтвом. Стаття К. Магальяйнса пояснює еволюцію відносин між інституціоналізованою релігією та кіноіндустрією, у цьому випадку кіно. Вивчаючи сприйняття «адвентистами сьомого дня» впливу фільмів на духовність, він пояснює, як ця неопротестантська церква пройшла шлях від заперечення до прийняття і навіть виробництва фільмів, до того ж, визнала за необхідне виробляти нерелігійні фільми, що стали популярними і інституціоналізованим продуктом серед бразильських прихильників «адвентистів сьомого дня», які становлять ресурс для зміцнення духовності та інструмент для євангелізації, для поширення віри під час масової демократизації цифрових медіа як засобів масової культури. Рафаель Пінту Феррейра де Кейруш аналізує звук, слова та візуальне представлення відео співачки К. Франса за допомогою культурного аналізу відео, що перетинає інструменти медіатизації, африканського фемінізму та інших культур [36].

Як представлена релігійна сфера в Інтернет просторі сучасності? Багато сайтів є по суті дискусійними групами, інші виглядають як богословські дебати, а деякі намагаються дати пораду щодо релігійної доктрини. Існують також сайти, які мають на меті надання релігійного досвіду, що полегшує молитву, медитацію або віртуальне паломництво. Люди також використовують пошукові системи для вивчення аспектів релігії [38].

Поряд з цим, існує чимало релігійних організацій, сект, що пропагують свої віровчення в Інтернеті, основною метою яких є рекрутація адептів. До того ж, чимало прикладів на підтвердження прямої кореляції між активністю цих релігійних медіа структур і прямою загрозою суспільній безпеці. Однак, це їх право гарантується міжнародним і вітчизняним законодавством. Так, згідно міжнародного пакту про громадянські та політичні права, кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати або приймати релігію чи переконання за своїм вибором, а також свободу сповідувати свою релігію чи переконання як індивідуально, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у поклонінні, обрядах, обрядах і навчанні. Ніхто не може зазнавати примусу, який обмежує її свободу мати або приймати релігію чи переконання за своїм вибором.

Свобода сповідувати свою релігію чи переконання може підлягати лише таким обмеженням, які передбачені законом і необхідні для захисту громадської безпеки, порядку, здоров'я, моралі чи основних прав і свобод інших осіб [4].

Аналіз свідчить про постійну увагу міжнародних політико -правових структур до виконання державами світу вищезазначеного пакту. Тільки за останні чотири роки відбулися декілька моніторингів цієї проблеми. Так, наприкінці квітня 2019 р. створена Комісія з міжнародної релігійної свободи США (USCIRF) оприлюднила Річний звіт, в якому задокументовано порушення свободи віросповідання та прогрес щодо подолання такого явища протягом минулого календарного року у 28 країнах, а також наведено незалежні рекомендації щодо політики США стосовно державних і недержавних діячів, про яких там йдеться. USCIRF акцентувала увагу на трьох країнах - Росії, Судані і Китаї.

За результатами оприлюдненого цьогорічного моніторингу рівня свободи релігії, Китай є лише однією з кількох країн де свобода релігії або переконань стало залишалася в небезпеці. Хоча деякі іноземні уряди приєдналися до боротьби за сприяння свободі релігії або переконань, інші відверто пригнічують її. Такі як Судан, В'єтнам і Таджикистан роблять це під прикриттям «громадського порядку» або «національної безпеки», часто посилаючись на реальні або можливі загрози суспільного невдоволення або навіть тероризму, щоб виправдати не тільки обмеження прав, а й відверте переслідування своїх громадян [9]. Крім того, Росія, Китай, Еритрея і Туркменістан, як пише про результати роботи цієї комісії Г. Трегуб, - демонструють свій неприхований авторитаризм, закріплюючи за тими чи іншими релігійними та етнічними меншинами тавро «екстремізму». Частково так відбувається тому, що на думку урядів цих країн зазначені групи знаходяться під «іноземним впливом». Навіть в умовах свободи релігії та віросповідання, - пише дослідниця, - було виявлено посилення проникнення силових відомств та політизації релігії: наприклад, в таких країнах, як Індія, все важче відокремити релігію і політику. Там наявна така тактика, коли навмисно намагаються дискримінувати і обмежувати права певних релігійних громад. І самі уряди, які здійснюють або допускають ці зловживання, часто засуджують «втручання у внутрішні справи», навіть коли їх по праву критикують за жалюгідний рівень релігійної свободи і права людини у їхніх державах.